Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Періодизація української літератури





Періодизація української літератури

  1. Давня українська література:

* «Велесова книга» - найдавніша публікація пам’ятки V-ІХ ст., скрижалі буття українського народу в прадавні часи.

* українська література періоду Київської Русі.

* Перекладна література.

* Література ХІІ-ХVІІІ ст.

 

  1. Нова українська література ХІХ - початок ХХ ст.

* українська література дошевченківського періоду.

* література 40-60 рр. ХІХ (шевченківський період)

* українська література 70-90 рр. ХІХ ст.

* література кінця ХІХ – початку ХХ ст.

 

  1. Новітня українська література (1917 – 1990 рр.) ХХ ст.

* література за часів УНР Центральної Ради

* літературний процес 20-х рр. (поступова ліквідація національного відродження України)

* «Розстріляне відродження» (розстріляне відродження та насаджування ідей соціалістичного реалізму). Література в умовах геноциду. Насадження комуністичної ідеології та вульгарної соціології в літературознавстві.

 

Фольклор

Жанри: пісні, байки, думи, казки, анекдоти, прислів’я, приказки, легенди, перекази і т.д.

Календарно-обрядові пісні пісні, що виконуються під час календарних свят, обрядів.

 

® Календарно-обрядові пісні

Пісні літнього циклу пісні зимового циклу пісні весняного циклу

- русальні - щедрівки - веснянки

- купальські - колядки - гаївки

- жниварські - гагілки

Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. У різні пори року виконували певні об­ряди й відповідні їм пісні, тому й розрізняють пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські), зимового циклу (колядки, щедрівки) і весняного (веснянки).

Зимовий цикл. Колядки виконують під час обряду колядування на Різд­вяні свята, а щедрівки — у щедрий вечір, під Новий рік. Гурти молоді обхо­дили домівки, іноді з *козою» (один із щедрувальників у вивернутому ко­жусі і з дерев’яною головою кози), величали піснями господарів, бажаючи їм усіляких щедрот і достатку, а за це, жартуючи, просили винагороду.

Весняний цикл. Веснянки виконували під час весняних обрядів. Це — закличні пісні, вони мали закликати весну і добрий врожай. До найвідоміших веснянок належать такі: *0й весна, весна — днем красна», «А ми просо сіяли, сіяли», «Подоляночка»,

 

Літній цикл. Русальні пісні дуже давні за походженням, їх викону­вали під час «русального тижня», у кінці травня — на початку червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити ви­сокий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили по­сівам, умилостивити їх, щоб не ловили і не залоскочували дівчат і хлоп­ців. Купальські пісні виконували в ніч перед святом Івана Купала (7 липня): хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду й дивилися, куди вони попливуть, — звідти й прийде суджений, топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий уро­жай на майбутній рік. Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, які виконували під час жнив. День їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Воно проходило радіс­но й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Женці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дякували ниві за врожай.

 

® Соціально-побутові пісні:

v козацькі;

v чумацькі;

v кріпацькі;

v рекрутські та солдатські;

v бурлацькі;

v наймитські та заробітчанські.

 

® Історична пісня – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних осіб. Термін «історична пісня» вперше ввів М.Гоголь.

Тематика історичних пісень:

v розповідь про історичні події, війни, повстання, виступи народу проти загарбників;

v змалювання звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами, страхітливого спустошення та насильства;

v події Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького.

v розповідь про Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая, Івана Сірка, Морозенка, Олексу Довбуша, Лук’яна Кобилицю, Устима Кармелюка.

 

 


 

Історична пісня «Ой Морозе, Морозенку»


Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як та стара мати,
Заплакала Морозиха,
Та стоячи біля хати.
Ой з-за гори та з-за кручі
Буйне військо виступає.
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.
То не грім в степу грохоче.
То не хмара світ закрила, —
То татар велика сила
Козаченьків обступила.
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не вернувся Морозенко,
Голова завзята.
Замучили молодого
Татари прокляті.
Вони його не стріляли
І на часті не рубали,
Тільки з нього, молодого,
Живцем серце виривали.
Поставили Морозенка
На Савур-могилу.
«Дивись тепер, Морозенку,
Та на свою Україну!»
Вся ти єси, Україно,
Славою покрита,
Тяжким горем, та сльозами.
Та кров'ю полита!
І поки над білим світом
Світить сонце буде, —
Твої думи, твої пісні
Не забудуть люди.


Коментар
Інколи козакам доводилося вступати у спілку з татарською ордою проти переважаючого польського війська. Але татари часто зраджували своїх союзників, продовжували грабувати українські землі й нищити козацькі загони. Так трапилося і з загоном Морозенка. Мужній козацький ватажок загинув за свою Україну, але люди його ніколи не забудуть. У пісні вжитий оригінальний прийом заперечного порівняння


То не грім в степу грохоче,
То не хмара світ закрила, —
То татар велика сипа
Козаченьків обступила.


Є багато й інших характерних для народної пісні художніх засобів — звертання, повтори, зменшувально-пестлйві слова, епітети та інверсія, окличні речення.

& Історична пісня «Чи не той то хміль»

Чи не той то хміль, Іще й орду татарськую

Що коло тичин в’ється? За собою веду, -

Ой той то Хмельницький, А все того, вражі ляхи,

Що з ляхами б’ється. На вашу біду».

Чи не той то хміль, Ой втікали вражі ляхи –

Що по пиві грає?.. Погубили шуби…

Ой той то Хмельницький, Гей, не один лях лежить,

Що ляхів рубає. Вищіривши зуби!

Чи не той то хміль, Становили собі ляхи

Що у пиві кисне? Дубовії хати, -

Ой той то Хмельницький, Ой прийдеться вже ляшенькам

Що ляшеньків тисне. В Польщу утікати.

Гей, поїхав Хмельницький Утікали вражі ляхи;

К Золотому Броду, Де якії повки, -

Гей, не один лях лежить Їли ляхів собаки

Головою в воду. І сірії вовки.

«Не пий, Хмельницький, дуже Гей, там поле,

Золотої Води, А на полі цвіти –

Їде ляхів сорок тисяч Не по однім ляшку

Хорошої вроди». - Заплакали діти.

«А я ляхів не боюся Гей, там річка,

І гадки не маю - Через річку глиця –

За собою великую Не по однім ляшку

Потугу я знаю, Зосталась вдовиця…

 

Пісні Марусі Чурай

За світ встали козаченьки


Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!

— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…


Віють вітри, віють буйні

 


Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються.

Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде...

Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?



Українські народні думи

Дума це великий народний віршований епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконується речитативом (протяжним мелодійним проказуванням) у супроводі кобзи, бандури чи ліри.

Особливості побудови дум:

v у думах немає поділу на строфи;

v думи діляться на періоди – рівноскладові рядки думи – й об’єднані найчастіше дієслівною римою;

v обсяг дум більший від історичних пісень;

v у змісті дум немає нічого фантастичного;

v дума складається із заспіву (заплачка), основної розповіді, закінчення (славословіє);

v вірш ділиться на інтонаційно-смислові тиради (мовний період обсягом від 2 до 8 рядків, об’єднаних римою);

v урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації (уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз).

Тематика дум

· Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників

· Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення

· Соціально-побутові думи

 

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ


Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам'яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки,

Ви, біднії невольники!

Угадайте, що в нашій землі християнській за день
тепера?»
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
«Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера».
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день великдень».
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день великдень
сказала!»
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала.
Словами промовляла:
«0й, козаки,
Ви, біднії невольникиі
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає,—
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава
не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
3 неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників
3 тяжкої неволі,
3 віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!


Балада – віршований ліро-епічний твір із гострим драматично напруженим сюжетом, у якому розповідається про події з особистого, родинного та громадського життя.

Тематика балад:

v казково-фантастична;

v любовна (трагічні випадки з особистого та родинного життя)

v легендарно-історична;

v героїко-патріотична.

Особливості побудови балад:

v невелика кількість персонажів;

v підкреслена узагальненість (повчальна настанова)

v відсутня деталізація (психологічні характеристики персонажів досить стислі)

v стислість у викладі матеріалу;

v «магічна музичність»;

v наявність фантастичних моментів;

v балади поєднують у собі перекази й пісні, пов’язані з народними легендами.

Художні прийоми фольклору:

v звертання;

v діалог;

v психологічний паралелізм; (вода каламутна – дівка смутна)

v образи рослин, птахів, що набирають значення символів; (зозуля – материнська турбота, калина – дівоча краса)

v порівняння з різною оціночною характеристикою; (оченьки, як тернок,

брівочки, як шнурок)

v постійні епітети; (молода дівчина, тиха вода, бідні невольники)

v слова із зменшувально-пестливими суфіксами; (зелененький, дубочок, спатоньки хочу)

v гіперболізація; (громовий голос)

v узагальнення; (вдома і солома їдома)

v римований паралелізм (яка гребля, такий млин, який батько, такий син);

v вислови-порівняння (як сніг на голову, як грім серед ясного неба)

 


Балада «Бондарівна»

У містечку Богуславку Каньовського пана
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський
та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував.
"Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!"
Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
"Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!"
Ой тікала Бондарівна з високого мосту;
Сама ж вона хорошая, хорошого зросту.
Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жовніри з голими шаблями.
Ой повели Бондарівну помежи крамниці, —
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:
"Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?"
"Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити.
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!"
Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала.
Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала...
"Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:
Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!"
Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:
"Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!
Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, —
Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!"
Ударився старий Бондар в стіну головою:
"Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!"
Ой поклали Бондарівну на тесову лавку,
Поки звелів пан Каньовський викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину.
Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

 


Балада "Бондарівна" розповідає про горду дівчину Бондарівну, яка не прийняла залицяння пана Каньовського й різко йому відмовила, її схопили жандарми (жовніри) й привели до пана. Той наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Дівчина вибрала останнє, і пан її застрелив. А батькові, старому Бондареві, дав грошей "за хорошу дочку". У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці.

Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів.


Українська церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із засобів захисту православ'я від католицизму, який прагнув підкорити українську церкву владі Папи Римського, від примусової полонізації українського народу.

Окремі полемічні виступи проти намагань папи римського і католицизму загалом підпорядковувати своїй владі не лише Захід, а й Схід, зокрема східне слов'янство, почалися вже в часи Київської Русі, незабаром після розколу 1054 р. єдиного доти християнства на два ворожі табори — римо-католицький і греко-візантійський.

На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року.
Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (O jedności kościoła Bożego) (Вільно, 1577 р.).

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Зокрема, як писав В. Щурат: «Унія наблизила Русь до Західної Європи, унія викликала багате письменство, унія прискорила культурний розвиток руського народу». Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г.Смотрицького, Х. Філалета,

І. Вишенського, С.Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.

«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.
Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

Поняття "полемічна література"
Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Звідси, на мою думку, і виник термін "полемічна література".

Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина.

Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ'я Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії (1596). Ціла низка творів, наприклад полемічне "Посланіє до латин из их же кніг", з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі XVI-XVII століть, перед якими стояло завдання - у словесному поєдинку викрити й засудити церковну унію, висміяти зрадників-уніатів.


Посеред полемічних творів цього православно-народнього характеру найвизначніше місце належить безумовно посланням українського афонського ченця Івана Вишенського.

Українська полемічна література відстоювала, хоч і в релігійній формі, право народу на свою віру, на соціально-національне визволення, правдиво зображувала життя, страждання, утиски народу.

Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Отже, боротьба релігійна нерозривно пов'язана з боротьбою соціальною і національною, а полемічна література викриває пригноблення народу - церковне, соціальне і національне.


«Слово про похід Ігорів»

Композиція

«Слово…» має вступ, основну частину та закінченні. У вступі безіменний автор роздумує, в якій манері описувати події. Основна частина – це кілька оповідань: про виступ Ігорової дружини, похід, битви з половцями та про події, пов’язані з поразкою русичів: «золотий сон» Святослава, «плач Ярославни», втеча Ігоря з полону. Кінцівка – величання Ігоря, князів та дружини.

Особливістю композиції «Слова…» є недотримання хронологічної послідовності в розповіді. Автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле чи переносить думкою в інші місця (Київ, Путивль) або ж розмірковує над причинами та наслідками подій, веде суперечку, радить.

Образи

Образ природи. Центральний образ «Слова…» - Руська земля.

Образ Ігоря. Головний персонаж твору – руський князь, який любить свою Батьківщину і без вагань готовий віддати за неї своє життя. Ігор Святославович чесний та відкритий, гордий і відважний. Зневажає смерть, а полон – найбільша ганьба. Але він необачний, надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію.

Образ Святослава. Великий грізний київський князь, видатний полководець – розгромив орди половців. Видатний державний діяч, справжній патріот і благородна людина. Картаючи Ігоря та Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, звертається із закликом до інших князів помститися за Руську землю. Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою.

Образ Ярославни. Єдиний жіночий образ «Слова…», глибокий ліризм та моральна краса якого роблять його неповторним. У невтішнім горі Ярославна благає сили природи послабити муки не лише свого мужа, вона клопочеться й про інших воїнів-русичів.

Образ автора. Він всебічно освічена і вельми обдарована людина, яка добре знала усну народну творчість, історію, географію, розумілася на політиці та військовій справі. Він не лише митець, а й пристрасний громадянин, палкий поборник єдності руських земель.

Жанр

У «Слові…» проза переплітається з поезією. Твір промовляли речитативом у супроводі гуслів. Сучасні дослідники відносять «Слово…» до жанру поеми.

 

 

Повість минулих літ

Повість минулих літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.

Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

«Повість минулих літ» — перша у Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

І. Котляревський (1769-1838)

«Енеїда»

Поема «Енеїда» І. Котляревського – перший твір нової української літератури, тому що написана була живою розмовною українською мовою. Над твором автор працював близько 30 років. Три перші частини вийшли з друку в 1798 році. Головні джерела «Енеїди» - реальна дійсність того часу та усна народна творчість.

Котляревський запозичив сюжет у Вергілія. Після того, як греки спалили Трою, внук троянського царя Еней, виконуючи волю богів, на чолі троянців мандрує в пошуках Італії, де він повинен заснувати нову державу. Після семи років блукань по різних морях та країнах, зазнавши чимало пригод, троянці прибувають до Італії. Зустрічають їх гостинно, але попереду – тривала війна троянців із рутульцями, бо цар рутульців Турн, як і Еней, хоче одружитися з дочкою царя Латина, Лавінією. На боці Турна – Амата, дружина Латина, і латинське військо царя Евандра. Втручаються й боги: одні стають на бік троянців, інші – проти них, отже, і боги ворогують між собою. Війна закінчується тільки тоді, коли Еней в бою долає Турна. Аж тепер внук троянського царя стає царем латинської землі.

Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили на другий план античний світ. Саме тому «Енеїда» вийшла оригінальним твором.

Жанр

«Енеїда» - травестійна бурлескна поема. Травестія – перевдягання. Всі герої поеми одягнені в національний одяг українців, вживають українські національні страви й напої, співають українські пісні, грають в народні ігри. Їхні звичаї, побут, життя різних соціальних станів – усе, як було в Україні у XVIII ст.

Суть травестії та бурлеску – в різкому контрасті між темою й характером її розкриття. Котляревський поставив перед собою мету: не принизити або висміяти оригінал, а у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. Отже, автор наснажив твір живописним національним колоритом, народним гумором, живою українською мовою.

Жанр бурлеску вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався зумисне вульгарно.

Тематика

Котляревський зображує не старовину, а сучасну йому дійсність і не возвеличує панівні класи, а глузує з них, показує їхній паразитизм, жорстокість, хабарництво, пияцтво, зажерливість, пихатість, тобто їхню соціальну й моральну нікчемність.

Автор ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов’язку, честі сім’ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші.

Рай та пекло населені ним відповідно до уявлень народу. В раю – убогі вдови, сироти, ті, хто допомагає убогим. У пеклі – пани та чиновники.

Український світ «Енеїди»

Твір насичений картинами з життя простого народу: описи вечорниць, похорону, поминок, ворожінь, танців та всіляких забав. Велика кількість побутових деталей: народні звичаї, повір’я, одяг, посуд, їжа.

Моральні проблеми

Засуджуючи соціальну несправедливість, Котляревський мріяв про таке суспільство, в якому пануватимуть високі благородні моральні заповіді, люди житимуть за законами добра і правди.

Значення «Енеїди» полягає і тому, що І. Котляревський об’єднав українське художнє слово зі світовою культурою, в побуті України показав загальнолюдське.

 

 

«Наталка Полтавка»

Основне джерело написання – життя українського суспільства.

Сюжет:

- експозиція: дія відбувається в одному із українських сіл;

- зав’язка: зустріч Наталки з Возним, який пропонує їй вийти заміж;

- розвиток дії: вмовляння Наталки;

- кульмінація: відмова Возному;

- розв’язка: одруження Наталки з Петром.

Характеристика персонажів

Образ Наталки. Перший правдивий образ дівчини-селянки в українській літературі. Не багата, проста, але чесного роду, працьовита, добра дочка, дотепна, вірна у коханні, здатна на самопожертву заради матері, рішуча й смілива, наполеглива у боротьбі за своє щастя.

Образи Петра і Миколи. Обидва сироти-бурлаки, постійно мандрують у пошуках роботи. Працьовиті, сердечні, щирі, безкорисливі натури, з розвинутим почуттям власної гідності. Петро – чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини. На противагу м’якосердечному Петрові, Микола – твердішої вдачі, ніколи не впадає в розпач, завжди дотепний, бадьорий.

Образ Горпини. Наталчина мати, Терпелива. Неспроможна терпіти нестатки. Вмовляє дочку вийти заміж за багатого, але згодом змінює свою думку.

Образ Возного. Сатиричний образ судового чиновника, хабарник.

Образ Виборного. Хитрий, основна риса характеру – крутійство, прихильний до бідних.

П’єса має народний характер, бо головні герої – вихідці з народу, співають українські пісні.

 


Г. Квітка-Основ’яненко

(1778-1843)

Діда Григорія за ніжну вдачу і незвичайну вроду прозвали Квіточкою, а згодом – Квіткою. Разом із своєю дружиною, дочкою київського воєводи, вони засновують поселення – початок майбутнього Харкова. Виростав в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. У родині часто бував Сковорода. У 26 років йде у монастир послушником (до цього вчинку його підштовхнуло нещасливе кохання та несправедливий розподіл майна). Проте життя в монастирі виявилося не таким, як уявлялося юнакові і він йде на військову службу. Потім працює на культурно-громадській ниві на Харківщині: організував, відредагував і випустив перший в Україні журнал («Український вісник»), допомагав видати першу друковану збірку українських прислів’їв та приказок, збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.

 

«Маруся»

«Ваша Маруся так мені про Вас розказала, що я Вас навиліт знаю», - написав Тарас Шевченко Григорієві Квітці-Основ'яненку

Жанр – повість

Сюжет

Маруся й Василь покохали один одного і хочуть одружитися. Та батько Марусі, сільський багач Наум Дрот, відмовляється віддати єдину дочку за бідного сироту, до того ж призначеного в рекрути. Щоб відкупитися від солдатчини, парубок йде на заробітки. У той час Маруся застуджується та помирає. Вернувшись із заробітків та не заставши милої живою, Василь йде в монастир і там з горя за коханою теж помирає.

Образи

Наум Дрот – працьовитий, мудрий, набожний, чесний, тверезий, дотримується всіх народних звичаїв та обрядів. Це ідеал селянина, в розумінні Квітки. Лише завдяки чесній праці, набожності і дотриманню норм християнської моралі цей кріпак став заможним і щасливим.

У такому ж чесному дусі Наум виховує і дочку Марусю, яка є центральним образом повісті. Вона викликає симпатію вже зовнішністю. За характером Маруся скромна, з усіма привітна, тиха, ввічлива, спокійна, працьовита. В її духовному світі найважливіше – почуття, настрій.

Ідеальній дівчині – ідеальна пара – Василь. Він чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, працьовитий, розумний, дотепний, надзвичайно чутливий.

Т.Г.Шевченко (09.03.1814 — 10.03.1861)

Поема «Катерина»

Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з народного життя.

Тема: правдива, схвильована розповідь про трагічну долю матері-покритки та дітей-безбатченків в експлуататорському суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.

Композиція: вступ-звернення до дівчат-селянок, любовний епізод і народження нешлюбного сина (зав’язка сюжету), вигнання зганьбленої з дому, поневіряння її на чужині й випадкова зустріч із Іваном (кульмінація поеми). Розв’язка сюжету – самогубство героїні. Особливістю сюжету поеми є підбір надзвичайно гострих, вкрай драматичних ситуацій (інколи умовних), завдяки чому стисло й водночас глибоко розкриваються характери героїв.

 

Поема «Гайдамаки»

Це найбільша за обсягом поема Т.Шевченка. Назвав він твір іменем учасників Коліївщини – народного анти шляхетського повстання 1768 р. на Правобережній Україні. Гайдамацький рух був продовженням селянсько-козацьких заворушень ХVІ – ХVІІ ст., найбільш відомими з них є повстання, очолені Самусем, Іскрою, Абазином. Цей рух був національно-визвольним, антикріпосницьким. Гайдамаки були переважно селяни, більша частина запорозького козацтва, наймити, міщани-ремісники. Діючи здебільшого невеликими загонами, гайдамаки руйнували костьоли, спалювали маєтки шляхтичів, корчмарів, знищували панські документи на пограбовані маєтки. Конфедерати – озброєні загони польських шляхтичів. Коліївщину очолив спочатку запорожець Максим Залізняк, за походженням – наймит. Другим отаманом був син селянина, сотник Іван Гонта.

Головне джерело поеми – народні перекази та пісні.

Центральний образ поеми – повсталий народ, власне образ повсталої України, образ волі й духовної могутності народу.

Провідні риси повсталих: відданість народній справі, сила й хоробрість, віра в світле майбутнє, люта ненависть до поневолювачів, людяність, мужність, гумор.

Дійові особи. Головні: Ярема, його кохана Оксана, керівники повстання Гонта та Залізняк. Другорядні: корчмар, конфедерати, кобзар, черниця з Лебединського монастиря. Епізодичні образи: титар, підліток-гайдамака, ксьондз, Гонтині діти. Принцип групування образів – національно-соціальний.

Шевченкові гайдамаки, звичайні селяни, навіть наймити, вперше в українсь







Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.