ДЕШИФРУВАННЯ ЧЕТВЕРТИННИХ ВІДКЛАДІВ

При геологічній зйомці в комплект геологічних карт входить карта четвертинних відкладень, складанню якої багато в чому допомагають МДЗ. До четвертинних відкладень відносяться корисні копалини: розсипи, будівельні матеріали, торф, сапропелі; з ними пов’язані підземні і, в першу чергу, ґрунтові води; вони слугують основою різних будівельних споруд. Аерокосмічні методи вивчення четвертинних відкладів застосовуються при плануванні меліоративних заходів, при моніторингу ерозії ґрунтів, мерзлотних процесів тощо.

Покров новітніх континентальних утворень найтіснішим чином пов’язаний, з одного боку, з будовою рельєфу, а з іншого – зі складом корінних порід. Формування рельєфу обумовлене головним чином тектонічними рухами, а також екзогенними процесами і кліматичними умовами. Основними ознаками генезису четвертинних відкладів є форми рельєфу, з якими вони пов’язані, і рисунки зображення. Вікові генерації четвертинних відкладів розізнаються за ступенем збереженості первинного акумулятивного рельєфу. Чим молодше відклади, тим краще вони проявляються на знімках і піддаються дешифрування не тільки за генезисом і відносним віком, але й нерідко і по фаціях. Фаціальні особливості молодих генерацій четвертинних відкладень, головним чином їх склад, дешифруються по ландшафтних ознаках – рослинності і зволоженості, які формують спектральні особливості зображення.

Найбільш придатними для дешифрування четвертинних і пліоцен-четвертинних рихлих відкладень є аерофотознімки і космічні знімки високого і частково середнього розрізнення. Однак інформативність їх у гірських і рівнинних країнах істотно різниться. Взаємовідносини окремих генетичних типів, які займають великі площі, дозволяють вивчати космічні знімки, що відрізняються оглядовістю і генералізацією зображення.

Елювіальні утворення. Відносно потужний покрив елювіальних утворень нагромаджується головним чином в межах слабо розчленованих сплощених водорозділів на масивних кріпких корінних породах в умовах інтенсивного фізичного вивітрювання (рис. 12.1). Для площ розвитку елювію типовим є відсутність форм лінійної ерозії. Через малопотужний покрив елювіальних відкладень просвічує будова корінних порід, особливо в степних районах. Умови залягання порід здійснюють суттєвий вплив на зображення поверхонь, вкритих елювієм. При горизонтальному заляганні на МДЗ рисунок зображення однорідний, ”безструктурний”, плямистий, при нахиленому або складчастому – смугастий, що проявляє простягання окремих шарів корінних порід. Елювій на карбонатних породах і гранітоїдах має світлий тон, на магматичних породах основного складу – темний. Глинисті елювіальні продукти вивітрювання зазвичай вкриті рослинністю і важко розрізняються. Виключенням є яскраво офарбовані кора хімічного вивітрювання, яка створює дрібно плямистий і мозаїчно-плямистий рисунок зображення.

Дешифрування елювію багато в чому визначається ландшафтно-кліматичними умовами. На МДЗ нівальних і полярних зон проявляється сотовий рисунок морозобійних тріщин (полігональні ґрунти) (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Сотовий рисунок на вододілах, вкритих елювієм.

АФЗ району полярної зони: 1 – вододіли; 2 – схили; 3 – річкова долина

У лісовій зоні розпізнати елювій доволі складно; глибові елювіальні утворення, вкриті лишайниками, виділяються світлом тоном. У степовій і лісостеповій зонах, де брилистий і щебенистий елювій, на якому ґрунт майже відсутній, а рослинний покрив рідкий, елювій виділяється світлим тоном, а піщано-глинистий елювій, перекритий ґрунтовим шаром і трав’янистим покривом, – відносно більш більш темним.

Зсувні накопичення складають зсуви – геологічні тіла, які утворюються в результаті зміщення по схилах без втрати контакту з ними під дією сили тяжіння при участі поверхневої або підземної води. Зсуви є найбільш характерними для областей гумідного клімату як гірських, так і рівнинних областей. Вони утворюються на схилах річкових долин, ярів, берегів озер, морів. Розізнаються зсуви за зсувними цирками і зсувними тріщинами, які утворюються на початковій стадії формування зсуву і поступово відчленовують зсувне тіло; площинами зриву, тиловим пониженням – западинам, що утворюються за рахунок закидання зсувів у бік схилу і найчастіше заболоченим (рис. 12.4); валам, що утворюються у підніжжя схилу зсувними масами, а також за наявністю ”п’яного лісу” і деформацій в спорудах, що знаходяться в зоні впливу зсувного процесу; порушенню в заляганні гірських порід у тілі зсуву тощо.

Класифікація зсувів представлена на рис. 12.5. включає зсуви ковзання, які пов’язані з різними за складом, віком і генезисом скальними і напівскальними породами, сильно дислокованими або які залягають моноклінально (їх утворенню найчастіше сприяють землетруси, рис. 12.6); зсуви видавлювання, які характерні для платформних територій із глинистими породами, що залягають субгоризонтально; зсуви течії (зсуви-потоки) зазвичай глетчеровидної форми з повною або частковою втратою первинної структури порід; зсуви просідання, що зустрічаються в областях розвитку лесових порід, які при зволоженні набувають здатність лавинного руйнування первинної структури, що супроводжуються просадними явищами і зміщеннями у вигляді окремих блоків, які при русі руйнуються і переходять у земляні потоки; зсуви розріджені, які характерні для областей розвитку молодих глинистих відкладів переважно морського генезису і які відрізняються здатністю раптового розрідження і переходу в поточний стан.

При повільному розвитку зсуву бугри витягуються вигнутими грядами, що обернені опуклістю вниз по схилу. При швидкому зсуві на поверхні зсувних мас виникають повздовжні і поперечні смуги і лінії, що з’єднуються під гострим кутом. Поточні зсуви, що мають місце переважно на глинистих породах і які не зберігають будь-яких рис внутрішньої будови корінних порід, мають ”зморшкуватий” рисунок зображення на МДЗ. Зсуви-потоки, що утворюються головним чином у водонасичених піщано-глинистих, суглинистих і лесовидних породах і які досягають десятків і сотень метрів, а іноді декілька кілометрів у довжину, відрізняються на МДЗ опуклими вниз за течією валами, що створюють зморшкуватий рисунок, і розширенням у фронтальній (язиковій) частині.