Доходи залізниць від перевезень

На залізничному транспорті основна частина перевезень виконується у прямому сполученні за участю декількох залізниць. Провізна плата стягується з відправників вантажів і пасажирів на залізниці відправлення за весь шлях до станції призначення незалежно від того, відбувається перевезення у межах однієї чи декількох залізниць. У зв'язку з цим кошти, отримані за перевезення підрозділами залізниці – відправника, не є доходами. Вони одержали назву "дохідні надходження". Дохідні надходження належать тим залізницям, що беруть участь у перевезенні.

Дохідні надходження – це платежі, нараховані за перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти і зв'язані з ними послуги, що підлягають розподілу між залізницями, що беруть участь у перевезенні.

Дохідні надходження акумулюються на розподільних рахунках і централізованому розподільчому рахунку Укрзалізниці, відкіля надходять на рахунки залізниць у розмірі належних їм доходів.

Доходи від перевезення – це кошти, що належать залізниці за виконані в її межах перевезення і зв'язані з ними послуги.

Розподіл нарахованих дохідних надходжень від перевезень вантажів і пасажирів здійснюється за тарифним принципом по кожному перевізному і проїзному документу з виділенням окремих видів сполучень і статей доходів.

Розмір доходів від перевезення вантажів визначається щомісяця виходячи із середнього по мережі рівня фактично нарахованих тарифних платежів з одного тонно-кілометра (дохідна ставка) у прямому сполученні по встановлених групах вантажів і виконаним обсягам вантажних перевезень у прямому сполученні. Виділяють наступні групи вантажів: кам'яне вугілля, кокс, нафтові, руди, чорні метали, лісові, мінерально-будівельні, хімічні і мінеральні добрива, хлібні та інші вантажі.

Доходи від пасажирських перевезень визначаються виходячи з фактичного середнього рівня пасажирського тарифу й інших видів доплат, отриманих з одного пассажиро-км (дохідна ставка) по мережі в прямому повідомленні і виконаному обсязі пасажирських перевезень.

Усі провізні платежі і збори, нараховані за перевезення вантажів і пасажирів і надання послуг у межах однієї залізниці, тобто у місцевому сполученні, розподілу не підлягають, а зараховуються як доходи залізниць. До доходів місцевого сполученні відноситься:

- доходи від перевезень вантажів, багажу і вантажобагажу;

- доходи від перевезень вантажів для господарських потреб залізниці у вагонах неробочого парку;

- доходи від перевезень пасажирів, у тому числі у приміському сполученні;

- інші доходи (плата за здачу в оренду рухомого складу, місцеві доходи станцій тощо).

- Доходами від перевезень у прямому сполученні є:

- доходи від перевезень вантажів, багажу і вантажобагажу;

- доходи від перевезень вантажів для господарських потреб залізниці у вагонах неробочого парку;

- суми за початкову і кінцеву операцію по перевезенню вантажів;

- суми за початкову операцію по формуванню пасажирського поїзда в прямому сполученні;

- доходи від перевезень у міжнародному сполученні у межах України;

- доходи від додаткових зборів прямого сполучення.

Доходи від перевезення у прямому сполученні по статтях формуються в такий спосіб.

Від перевезення вантажів за початкові і кінцеві операції. Визначаються обсяги перевезення по кожній залізниці у тоннах і вантажообіг у т-км по ввозу, вивозу і транзиту і суми провізних платежів по кожній групі вантажів. За роботи з початкової і кінцевої операції у межах загального тарифу установлена фіксована плата за кожну відправлену і видану тонну вантажу. Сума доходу за початкову операцію нараховується дорогам відправлення, за кінцеву – дорогам призначення. Ці доходи визначаються множенням кількості навантажених і вивантажених тонн вантажу у прямому сполученні на фіксовану ставку за тонну по кожній основній групі вантажу.

Від перевезення вантажів за операцію руху. Визначаються дохідні ставки по кожній групі вантажів у прямому сполученні без урахування сум за початкові і кінцеві операції шляхом розподілу загальної суми доходів за операції руху на виконані т-км. Доходи, що належать кожній залізниці за операції руху, визначаються шляхом множення середньої дохідної ставки по кожній групі вантажу, що фактично склалася за даний місяць, на виконаний залізницею вантажообіг у прямому сполученні.

Доходи, отримані за пробіг рухомого складу на своїх осях, від перевезення вантажів у пасажирських вагонах, а також за перевезення вантажів у вагонах неробочого парку, формуються по залізницях пропорційно пройденій відстані.

Доходи від пасажирських перевезень прямого сполучення формуються по залізницях за виконаний обсягу пасажирських перевезень за кожен місяць.

Сума плацкарти у вартості проїзду належить залізниці формування пасажирського поїзда. Розподілу підлягає тільки квиткова частина.

Дохідні надходження прямого сполучення у квитковій частині вартості проїзду розподіляються по кожнім проїзному документі пропорційно пасажиро-кілометрам: сума квиткової частини вартості проїзду поділяється на пасажирообіг цього проїзного документа (визначається дохідна ставка по цьому перевезенню). Частина доходів кожної дороги, що приймає участь у перевізному процесі, визначається множенням цієї дохідної ставки на частину пасажирообігу, виконаного у межах цієї залізниці.

Доходи від перевезення багажу, вантажобагажі і пошти і додаткових зборів від них, стягнені при їхньому перевезенні у прямому сполученні, розподіляються по залізницях розрахунковим порядком – пропорційно вагоно-кілометрам пробігу багажних і поштових вагонів.

Усі додаткові збори, отримані від перевезень у прямому сполученні, направляються на відшкодування відповідних витрат.

На розподіл дохідних надходжень між дорогами потрібен час. Дороги одержують доходи за перевезення наприкінці наступного за звітним місяця. Для покриття витрат по перевезеннях до моменту остаточного розподілу доходів дорогам дозволено у виді авансу у межах установленого ліміту брати частина коштів з дохідних рахунків УЗ. Сума, узята дорогою авансом, утримується при остаточній передачі доходів. Додатково зі складу доходів, переданих залізниці, утримується частина амортизаційних відрахувань, яка централізується для створення галузевого фонду капітальних вкладень, а також сума відрахувань у галузеві фонди (підтримка навчальних закладів, медичних установ, фінансування НДР, інші централізовані платежі).

По факту одержання доходів від УЗ залізниця здійснює їхній подальший перерозподіл між відособленими структурними підрозділами. Розподіл здійснюється на принципах погашення витрат (по кошторисі витрат).

Лекція №20 "Поняття і склад активів підприємства"

Під активами розуміються ресурси, які контролюються підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Активи є майновими цінностями підприємства, сформованими за рахунок інвестованого у них капіталу. Вкладений капітал матеріалізується у формі активів. Між категоріями капіталу й активів існує тісний зв'язок: активи можуть розглядатися як об'єкт інвестування капіталу, а капітал – як економічний ресурс, призначений для інвестування у активи. Капітал являє собою продукт минулого нагромадження цінностей, що залучається у економічний процес, а активи – сформований економічний ресурс, призначений для здійснення майбутньої господарської діяльності.

Найважливішою характеристикою активів є їхня вартість.

Вартість активів являє собою їхню грошову оцінку, за якою вони обліковуються і використовуються у процесі господарської діяльності підприємства.

Вартість активів впливає на цілий ряд аспектів діяльності підприємства:

- результати оцінки вартості активів визначають об'єктивність бухгалтерського обліку і формування фінансової звітності підприємства;

- цей показник визначає потребу в капіталі, необхідному для формування активів;

- вартість активів істотно впливає на рівень собівартості продукції, а відповідно, і на цінову політику підприємства;

- реальне відображення вартості активів визначає об'єктивність оцінки кінцевих результатів господарської діяльності підприємства;

- вартість активів використовується у процесі залучення кредитів для майнового забезпечення;

- оцінка вартості активів є важливим атрибутом їхнього майнового страхування;

- в умовах оподатковування вартість активів є базою визначення відповідних податків;

- вартість активів впливає на формування ринкової вартості підприємства в цілому, що у менеджменті є одним з найважливіших цільових показників;

- об'єктивно установлена вартість активів визначає реальні можливості задоволення претензій кредиторів до підприємства, оголошеного банкрутом.

Основні положення теоретичного базису оцінки активів:

1. Вартість активів визначається характером їхнього використання.

- операційну вартість (вартість у поточному використанні);

2. Вартість операційних активів визначається стадією їхнього обороту (життєвого циклу).

Активи, що використовуються у операційній діяльності підприємства, знаходяться у постійному русі, у процесі якого міняється їхня вартість. Тому що рух активів носить безупинний характер, їхня вартість може бути оцінена лише на певний конкретний момент часу. З позиції цього критерію виділяють первісну вартість активу, його вартість на конкретній стадії обороту і ліквідаційну вартість.

3. Особливості оцінки активів визначаються конкретним їхнім видом.

З цих позицій виділяють три основних види активів:

4. Вартість активів значною мірою визначається комплексністю об'єкта оцінки.

З позицій цього критерію виділяють вартість індивідуальних активів і вартість цілісного майнового комплексу (підприємство в цілому чи його структурний підрозділ).

Під продуктивністю активів розуміється їхня здатність до випуску певного обсягу продукції за одиницю часу. Властивістю продуктивності володіє не вся сукупність сформованих підприємством активів, а тільки операційні активи. Носіями продуктивності активи виступають у єдиному комплексі з усіма іншими економічними ресурсами, що беруть участь у операційному процесі підприємства.

Виділяють середню і граничну продуктивність активів.

Середня продуктивність характеризує загальний обсяг продукції, що приходиться на одиницю операційних активів, що використовуються, у певному періоді.

Гранична продуктивність характеризує приріст обсягу виробництва на кожну вартісну одиницю знову введених (прирощених) операційних активів (відношення різностей).

Приріст операційних активів, що здійснюється при незмінному обсязі інших економічних ресурсів, буде викликати відносний дефіцит останніх і відповідно знижувати питомий обсяг випуску продукції. У цьому виявляється чинність закону убутної граничної корисності активів. У зв'язку з цим, приріст операційних активів доцільний доти, поки буде досягатися приріст чистого прибутку від реалізації додатково виробленого обсягу продукції.

Під дохідністю активів розуміється їхня здатність генерувати певний економічний ефект у процесі господарського використання.

Джерелом формування економічного ефекту виступають як операційний, так і інвестиційні активи. При цьому періодичність формування цього ефекту різна. Операційні активи генерують економічний ефект у рамках операційного циклу підприємства, а інвестиційні – у рамках інвестиційного циклу.

Критерієм інтенсивності формування активами економічного ефекту виступає коефіцієнт рентабельності. Він відбиває питому ефективність використання активів у господарській діяльності. Визначається середній і граничний рівень рентабельності. Розрахунок виконується співвіднесенням економічного ефекту (або його приросту) до середньої суми (або приросту) активів, що використовуються у певному періоді часу.

Ріст обсягу використання активів в операційній діяльності підприємства приводить до зниження середньої норми їхньої рентабельності. В основі цієї тенденції лежить закон убутної продуктивності активів, що обумовлює постійне зменшення граничного обсягу випуску продукції, а також постійне зростання конкуренції на ринку. Незважаючи на зниження середньої норми рентабельності активів, загальна сума ефекту, що йми генерується, зростає.

Активи характеризуються різноманіттям видів, у зв'язку з чим вони мають потребу у класифікації за багатьма ознаками.

За формою функціонування виділяють матеріальні, нематеріальні і фінансові активи.

Матеріальні активи характеризують майнові цінності, що мають матеріальну речовинну форму.

Нематеріальні активи характеризують майнові цінності підприємства, що не мають речовинної форми, але приймаючі участь у господарській діяльності і такі, що генерують прибуток.

Фінансові активи характеризують майнові цінності підприємства у формі грошових коштів і їхніх еквівалентів, грошових і фінансових інструментів.

Відповідно до особливостей обороту й участю у відтворювальному циклі активи підприємства підрозділяють на необоротні й оборотні.

Оборотними є грошові кошти і їх еквіваленти, а також інші активи, що призначені для реалізації чи використання протягом операційного циклу.

До необоротного відносяться усі активи, що не є оборотними.

Операційні цикл – це період часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й одержанням грошових коштів від реалізації виробленої з них продукції, товарів, послуг.

Тобто оборотні активи беруть участь у одному операційному циклі, а необоротні – у декількох.

Оборотні активи характеризуються сукупністю майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну діяльність і цілком споживаються протягом одного операційного циклу.

Необоротні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі окремих операційних циклів, які якісно не змінюють свою речовинну форму і переносять на продукцію спожиту вартість частинами.

За характером участі активів у різних видах діяльності підприємства вони поділяються на операційні й інвестиційні. Операційні безпосередньо використовуються у операційній (поточній) діяльності підприємства. Інвестиційні активи зв'язані з його інвестиційною діяльністю (незавершене будівництво, фінансові інвестиції)

За фінансовими джерелами формування активи підрозділяються на валові і чисті. Валові активи являють собою усю сукупність майнових цінностей підприємства, сформованих за рахунок власного і позикового капіталу. Чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей підприємства, сформовану за рахунок власного капіталу.

По характері володіння активи підрозділяються на власні, орендовані і такі, що використовуються безоплатно. Власні активи характеризують майнові цінності підприємства, що належать йому на правах власності, що знаходяться у постійному його володінні і відображені у складі його балансу. Орендовані активи характеризують майнові цінності підприємства, залучені їм для здійснення господарської діяльності на правах оренди. Активи, що використовуються безоплатно, характеризують майнові цінності, передані підприємству для тимчасового господарського використання на безкоштовній основі іншими суб'єктами господарювання.

По ступеню ліквідності активи підприємства можна поділити на:

- активи у абсолютно ліквідній формі – активи, що не потребують реалізації і виступають готовими засоби платежу (грошові кошти і їх еквіваленти);

- високоліквідні активи – можуть бути швидко (до 1 місяця) переведені у грошову форму без істотних втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів по поточним зобов'язаннях (короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість, векселі, запаси готової продукції і товарів);

- середньоликвідні активи – вимагають більшого часу (як правило, до 6 міс.) для реалізації без втрати своєї поточної ринкової вартості (виробничі запаси, інші оборотні активи); як правило, вимагають зміни свій речовинної форми (перетворення запасів і незавершеного виробництва у готову продукцію);

- низьколиквідні активи – можуть бути переведені у грошову форму без втрати поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (необоротні активи);

- неліквідні активи – самостійно реалізовані бути не можуть, а можуть бути продані лише у складі цілісного майнового комплексу (безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів).

По характері використання у поточній діяльності активи підрозділяються на ті, що використовуються, та ті, що не використовуються.

По характері перебування стосовно підприємства виділяють внутрішні і зовнішні активи (знаходяться поза межами підприємства у інших господарчих суб'єктів, у дорозі, або на відповідальному збереженні).

Основні засоби – матеріальні активи, що підприємство утримує з метою використання у процесі виробництва товарів (надання послуг), здачі у оренду, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, або використання іншим чином, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (чи операційного циклу, якщо він перевищує рік).

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди від його використання і вартість його може бути вірогідно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікують по групам:

Група "Основні засоби" включає такі підгрупи:

- будинки, споруди, передатні пристрої та їх частини;

По економічному змісті основні засоби – це засобу праці, що беруть участь у процесі виробництва багаторазово, якісно не змінюють свою матеріально-речовинну форму і переносять свою вартість на готову продукцію частинами.

Економічна природа основних засобів визначає особливості їхнього обороту. Під оборотом основних засобів розуміється процес їх циклічного відтворення при багаторазовій участі у операційних циклах. Кругообіг вартості основних засобів представлений на схемі:

Знос – це утрата вартості об'єктом основних засобів. Знос за причинами його виникнення поділяється на фізичний, функціональний і економічний.

Фізичний знос обумовлений частковою або повною втратою первісних технічних і технологічних властивостей об'єкта.

Функціональний знос зв'язаний з невідповідністю функціональних (споживчих) характеристик об'єкта даному виду майна.

Економічний знос обумовлений впливом соціально-економічних, екологічних і інших зовнішніх факторів на об'єкт.

Фізичний і функціональний знос поділяють на переборний (технічно може бути усунутий) і непереборний (не може бути усунуте або його усунення економічно недоцільне). У залежності від причин, що викликають функціональний знос, розрізняють два його види – знос моральний і технологічний.

Моральний знос виявляється у втраті вартості, викликаній появою або більш дешевих і економічних (по всій сукупності витрат, як інвестиційних, так і експлуатаційних), або більш продуктивних аналогів.

Технологічний знос пов’язаний зі зміною усього технологічного циклу, у який традиційно включається даний об'єкт.

Амортизація – це процес переносу вартості об'єкта основних засобів на вартість виробленої з його використанням продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

У бухгалтерському обліку величина зносу й амортизації вважаються тотожними. При цьому амортизація визначається як систематичне розподіл вартості необоротних активів, що амортизується, протягом терміну їхнього корисного використання (експлуатації).

Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання об'єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудування, дообладнування і консервації.

При визначенні терміну корисного використання враховується:

- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності та продуктивності;

- правові та інші обмеження щодо термінів використання об'єкта тощо.

Термін корисного використання об'єкта основних засобів переглядається у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

Прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період використання об'єкта основних засобів. Вартість, що амортизується, визначається як різниця між первісною вартістю об'єкта і ліквідаційною вартістю.

Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року і річної норми амортизації. Річна норма амортизації обчислюється як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року і річної норми амортизації, що обчислюється, виходячи з терміну корисного використання об'єкта, і подвоюється.

Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), що підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Метод амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигід від його використання і переглядається у випадку зміни очікуваного способу одержання таких вигод.

Нарахування амортизації проводиться щомісяця. Місячна сума амортизації визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Основні засоби підрозділяються на виробничі і невиробничі. Виробничі – це засобу праці виробничого призначення (на залізничному транспорті – рухомий склад, колійні споруди, робочі і силові машини й устаткування тощо). Під невиробничими фондами розуміються капітальні активи, що не використовуються у господарській діяльності підприємства (для залізничного транспорту – житлові будинки, будинки соціально-культурного і побутового призначення, їх оснащення тощо)

Показниками використання виробничих основних засобів залізниць є:

Фондовіддача. У загальному випадку визначається як відношення обсягу виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів (як правило, до первісної вартості). Як вимірник продукції для залізниці виступають приведені т-км. Відбиває інтенсивність використання виробничих основних засобів.

Зворотний попередньому показник – фондоємність. У загальному випадку визначається як вартість виробничих основних засобів, що приходиться на одиницю продукції. Для обох показників як вимірник продукції можуть виступати доходи від перевезень;

Фондоозброєність – вартість виробничих основних засобів, що приходиться на одного працівника експлуатаційного контингенту залізниці.

Рентабельність виробничих основних засобів – прибуток до оподатковування, що приходиться на вартісну одиницю виробничих основних засобів.

Унаслідок зміни зовнішніх умов, невідповідності нормативної амортизації реальному зносу й іншим факторам, вартісні показники основних засобів (як первісна, так і залишкова вартість) по об'єктах, що надійшли у різний час і експлуатується у різних умовах, непорівнянні. Для одержання однакової оцінки основних засобів проводять їхню переоцінку.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У випадку переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка усіх об'єктів групи основних засобів, до якої він належить. Переоцінена первісна вартість і сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта на його залишкову вартість. Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної вартості без зміни суми зносу.

Під справедливою вартістю основних засобів розуміється ринкова вартість, якщо вона може бути визначена, залишкова вартість заміщення для спеціалізованого майна і вартість ліквідації для цілком зношеного майна.

До інших необоротних матеріальних активів відносяться:

Зазначені необоротні активи амортизуються з деякими особливостями. Амортизація нараховується прямолінійним або виробничим методом. Амортизація малоцінних необоротних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у розмірі 50% у перший місяць використання і 50% по закінченню терміну використання або у перший місяць у розмірі 100%.

Нематеріальний актив – це актив, що не має матеріальної форми, може бути ідентифікований і утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (чи одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання у оренду іншим особам.

Нематеріальні активи підрозділяються на такі групи:

- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною й іншою інформацією про природне середовище тощо);

- права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будинком, право на оренду приміщень тощо);

- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від несумлінної конкуренції тощо);

- авторські і суміжні з ними права (право на літературні і музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

- інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних і інших привілеїв тощо).

Не визнаються активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені:

- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

- витрати на рекламу і просування продукції на ринку;

- витрати на створення, реорганізацію і переміщення підприємства чи його частини;

- витрати на підвищення ділової репутації підприємства.

Нематеріальні активи зараховуються на баланс по первісній вартості, що формується витратами на їхнє створення.

Аналогічно основним засобам підприємства мають право здійснювати переоцінку нематеріальних активів по справедливій вартості.

Справедливою вартістю нематеріальних активів є ринкова вартість. У випадку відсутності такої вартості – оціночна вартість, що підприємство сплатило б за актив у випадку операції між інформованими, зацікавленими і незалежними сторонами, виходячи з наявної інформації.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом терміну їх корисного використання, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом, але не більше 20 років.

При визначенні терміну корисного використання об'єкта нематеріальних активів варто враховувати:

- терміни корисного використання подібних активів;

- правові та інші подібні обмеження щодо термінів його використання тощо.

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов одержання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Застосовуються методи нарахування амортизації, аналогічні основним засобам.

Для цілей оподаткування для амортизації нематеріальних активів установлений лінійний метод. При цьому термін корисного використання обмежений 10 роками.

Термін корисного використання нематеріального активу і метод його амортизації переглядаються наприкінці звітного року, якщо у наступному періоді очікуються зміни терміну корисного використання активу або зміни умов одержання майбутніх економічних вигод.

Ефективність використання нематеріальних активів виміряється загальними показниками ефективності, що визначаються як відношення чистого доходу від нематеріального активу за певний період часу до його вартості.

Довгострокові фінансові вкладення – це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також всі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

Фінансові інвестиції – активи, що містяться підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу у яку-небудь галузь економіки або підприємство, результатом чого є утворення нових чи збільшення наявних засобів виробництва.

У свою чергу фінансові інвестиції зв'язані зі зміною титулу власності на існуючі засоби виробництва. Тут приросту реального капіталу не відбувається. Такі інвестиції є вкладеннями капіталу для конкретного інвестора, а для економіки країни вони носять трансферний характер і не є інвестиціями, у повному розумінні цієї категорії.

Особливістю відшкодування підприємству витрат на фінансові інвестиції є те, що їхня вартість не переноситься на готову продукцію, тому що фінансові інвестиції не беруть участь у процесі виробництва. Відшкодування витрат на фінансові інвестицій відбувається за рахунок:

Доходи по фінансових інвестиціях підприємство одержує у вигляді відсотків (боргові), дивідендів (пайові), а також у виді перевищення вартості продажу над вартістю покупки.

Оцінка ефективності фінансових інвестицій здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат і сум зворотного грошового потоку по них. Оцінка ефективності фінансового інструмента інвестування зводиться до оцінки його інвестиційної вартості, що забезпечує одержання очікуваної норми доходу по ньому, і порівняння її з вартістю придбання.

Незавершене будівництво – це незавершені капітальні інвестиції у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва.

Довгострокова дебіторська заборгованість – це заборгованість фізичних і юридичних осіб, що не виникає у ході нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців від дати балансу.

Відстрочені податкові активи відбивають суму податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню у наступних періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою і податковою базами оцінки.

2 Операційний цикл та показники оборотності.

3 Визначення потреби у оборотних активах та їх нормування.

Оборотними активами є грошові кошти та їхні еквіваленти, а також інші активи, що призначені для реалізації або використання протягом операційного циклу.

- функціональній ролі у процесі виробництва – оборотні виробничі активи (фонди) і активи (фонди) обертання;

- практиці керування – нормовані і ненормовані;

- джерел фінансування – за рахунок власного оборотного капіталу, за рахунок позикового оборотного капіталу;

- ліквідності – у абсолютно ліквідній формі, високоліквідні, середньоліквідні;

- стандартам обліку – запаси (матеріальні оборотні активи), дебіторська заборгованість, короткострокові фінансові інвестиції, грошові засоби, інші оборотні активи;

- матеріально-речовинному змісту – предмети праці, готова продукція, грошові засоби, засоби у розрахунках.

Для виробництва продукції підприємству разом з основними виробничими активами необхідні оборотні виробничі активи, що включають виробничі запаси, залишки незавершеного виробництва.

По економічному змісту оборотні виробничі активи являють собою предмети праці, що беруть участь у процесі виробництва один раз, якісно змінюють свою матеріально-речовинну форму і цілком переносять свою вартість на готову продукцію.

Спожиті у процесі виробництва оборотні активи вступають у сферу обертання у товарній формі (у виді готової продукції), що потім, у міру реалізації продукції, переходить у грошову (кошти у розрахунках, у касі, на поточних рахунках). Товарна і грошова форма ресурсів, що знаходяться у сфері обертання, відносяться до активів обертання.

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції підприємство повинне мати у розпорядженні одноча

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: