Поняття і склад фінансових ресурсів

Фінансові ресурси суб'єкта господарювання є майном, наявним у його розпорядженні. Фінансові ресурси використовуються на розвиток виробництва (виробничо-торгового процесу), утримання і розвиток об'єктів невиробничої сфери, споживання, а також можуть залишатися у резерві. Фінансові ресурси, що використані на розвиток виробничо-торгового процесу (покупка сировини, товарів і інших предметів праці, знарядь праці, робочої сили, інших елементів виробництва), є капіталом. Таким чином, капітал – це частина фінансових ресурсів.

Капітал – це вартість, що приносить додаткову вартість. Тільки вкладення капіталу у господарську діяльність, його інвестування створюють прибуток.

Грошові кошти, що вкладаються у виробничо-торговий процес, не витрачаються остаточно, а лише авансуються, і після завершення кругообігу вони повертаються інвестору з додатковим доходом. Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг, чим більше за рік буде здійснено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде річний прибуток.

У структуру капіталу входять грошові кошти, вкладені у необоротні активи, оборотні виробничі активи, активи обертання.

У фінансовій діяльності господарюючого суб'єкта розрізняються активи, пасиви і власний капітал. Активи господарюючого суб'єкта – це сукупність майнових прав, що належать йому. Вони показують напрями інвестування капіталу. У свою чергу, пасиви і власний капітал характеризують джерела, з яких в у розпорядження підприємства поступили фінансові ресурси, інвестовані у активи. Пасиви господарюючого суб'єкта – це сукупність його боргів і зобов'язань. Власний капітал характеризує частину майна підприємства, яка належить його власникам. Таким чином, вартість активів завжди рівна сумі власного капіталу і пасивів, оскільки вони з різних точок зору характеризують одну ту-саму величину майна, що знаходиться у розпорядженні підприємства.

Фінансові ресурси утворюються за рахунок цілого ряду джерел. За формою права власності розрізняються дві групи джерел: власні і позикові. Джерелами фінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; кошти, отримані від продажу цінних паперів; пайові і інші внески юридичних і фізичних осіб; кредити і позики і інші надходження.

Система фінансових результатів включає наступні групи:

- від реалізації продукції (валовий фінансовий результат);

- інші фінансові результати від звичайної діяльності;

- чистий фінансовий результат (прибуток або збиток)

Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрями використання прибули, якщо інше не передбачене статутом.

Резервний фонд створюється господарюючими суб'єктами на випадок припинення їх діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Утворення резервного фонду є обов'язковим для акціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями.

Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів, призначеного для фінансування простого відтворення основних засобів.

Пайовий внесок. Пай або пайовий внесок є сумою грошового внеску, що сплачується юридичною або фізичною особою при вступі до сумісного підприємництва. Пайовий внесок обов'язковий для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, у змішане підприємство, у спільне підприємство. Пайовий внесок часто вноситься і при вступі до кооперативу. Пайовий внесок може бути внесений грошовими коштами; шляхом передачі у власність господарюючого суб'єкта майна, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав інтелектуальної власності (зокрема на використання винаходів, ноу-хау); шляхом відрахувань від заробітної плати працівників протягом певного часу.

Інвестиційним внеском є інструмент самокредитування діяльності господарюючого суб'єкта. Інвестиційний внесок – це грошовий внесок працівника у розвиток даного господарюючого суб'єкта, за якого вкладникові нараховує відсоток у розмірі і у терміни, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

При кредиті мова йде про наданні у борг грошей (позики) або товарів. Кредити бувають банківський, комерційний, інвестиційний податковий.

До надходжень грошових коштів відносяться надходження за рахунок пожертвувань, добродійних внесків (меценатів), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і тому подібне

Фінансові ресурси застосовуються підприємством для фінансування поточних витрат і інвестицій.

При створенні нового підприємства відбувається первинне формування активів за рахунок капіталу, що інвестується. Залежно від схеми фіксації первинний інвестовані капітал може бути як власний (повне самофінансування), так і змішаний.

Частина первинного інвестованого капіталу, що належить власникам підприємства, виступає статутним (пайовим) капіталом.

Статутний (пайовий) капітал є сумою внесків засновників господарюючого суб'єкта для забезпечення його життєдіяльності. Величина статутного капіталу відповідає сумі, зафіксованій в засновницьких документах, і є незмінною. Збільшення або зменшення статутного капіталу може проводитися в установленому порядку (наприклад, за рішенням загальних зборів) тільки після перереєстрації господарюючого суб'єкта. Як внески у статутний капітал можуть бути внесені: будівлі, споруди, устаткування, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, інші майнові права (зокрема на інтелектуальну власність: ноу-хау, право на використання винаходів тощо), грошові кошти. Вартість внесків оцінюється сумісним вирішенням учасників господарюючих суб'єктів і складає їх долі у статутному капіталі.

Особливості фінансування активів при створенні підприємства полягають:

1. До формування активів створюваного підприємства не можуть бути привернуті внутрішні джерела фінансових коштів, які на цій стадії його життєвого циклу відсутні.

2. Фінансову основу формування активів на цій стадії складає власний капітал засновників (учасників) підприємства.

3. Особливості створення статутного капіталу, що забезпечує формування активів підприємства на первинному етапі, визначаються його організаційно-правовими формами. Державні нормативно-правові акти регламентують мінімальний розмір статутного капіталу підприємств, що створюються у формі акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

4. Можливості і перелік джерел залучення позикових коштів до фінансування активів на стадії створення підприємства украй обмежені.

Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями:

1. Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів.

2. Вищою здатністю генерування прибутки у всіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібна сплата позикового відсотка у всіх його формах.

3. Забезпечення фінансової стійкості підприємства, його платоспроможності у довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.

1. Обмеженість об'єму залучення, а, отже, і можливостей істотного розширення операційної і інвестиційної діяльності підприємства у періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах життєвого циклу.

2. Висока вартість порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

3. Невживана можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал для формування своїх активів, має найвищу фінансову стійкість, але обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Сформовані на первинному етапі активи підприємства вимагають постійного розвитку. Фінансову основу цього розвитку є формування підприємством власних фінансових ресурсів, що привертаються як із зовнішніх, так і внутрішніх джерел. У системі внутрішніх джерел формування власних ресурсів, що направляються на фінансування розвитку активів, головна роль належить операційному прибутку.

Основною метою управління формуванням операційної прибутку є виявлення основних чинників, що визначають її кінцевий розмір в конкретних умовах господарської діяльності підприємства, і знаходження резервів подальшого збільшення її суми.

У процесі управління формуванням операційного прибутку на основі взаємозв'язку витрат, об'єму реалізації і прибутку підприємство вирішує ряд завдань:

1. Визначення об'єму реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність протягом короткого періоду.

Упродовж короткострокового періоду, коли не змінюється рівень цін на продукцію, рівень змінних і постійних витрат, вартісний об'єм реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбиткової операційної діяльності, визначається:

де

- дохід від реалізації в точці беззбитковості;

- середні змінні витрати на одиницю продукції;

- ціна одиниці продукції (без непрямих податків);

- частка змінних витрат у доході від реалізації.

Натуральний об'єм реалізації у точці беззбитковості

2. Визначення об'єму реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність у тривалому періоді.

Операційна діяльність у тривалому періоді у порівнянні з короткостроковим періодом зазнає наступні основні зміни:

а) із зростанням об'єму реалізації продукції періодично зростають постійні операційні витрати. Це пов'язано зі збільшенням парку машин і устаткування, підвищенням чисельності працівників апарату управління тощо;

б) з насиченням ринку у результаті зростання об'єму реалізації продукції підприємство вимушене знижувати рівень цін, що приводить до відповідного зменшення темпів зростання операційного доходу;

в) за рахунок економнішого використання сировини і матеріалів, зростання продуктивності праці операційного персоналу, укрупнення партій сировини, що купується, і продукції, що відвантажується, поступово знижується рівень змінних операційних витрат на одиницю продукції.

Усі ці зміни через взаємозв'язок вказаних чинників з операційним прибутком істотно впливають на формування його суми.

Тривалий період операційної діяльності може бути розкладений на ряд короткострокових періодів з незмінними умовами, що дозволяє використовувати алгоритми, характерні для такого періоду.

3. Визначення необхідного об'єму реалізації, що забезпечує заданий рівень операційного прибутку при заданому плановому об'ємі реалізації.

де

- дохід від реалізації на рівні, що забезпечує отримання планового прибутку;

4. Визначення межі беззбитковості і рівня беззбитковості, тобто розміру можливого зниження об'єму реалізації продукції у вартісному виразі і у відносному виразі відповідно при несприятливій кон'юнктурі ринку, який дозволяє здійснювати прибуткову операційну діяльність.

5. Визначення об'єму реалізації, що забезпечує заданий рівень чистого операційного прибутку.

Таким чином, механізм управління різними видами операційної прибутку підприємства заснований на його залежності від таких основних чинників:

- об'єму реалізації продукції у вартісному або натуральному виразі;

- співвідношення постійних і змінних операційних витрат;

- суми податкових платежів, що здійснюються за рахунок прибутку.

Ці показники можуть розглядатися як основні чинники формування суми операційного прибутку, впливаючи на які можна отримати бажані результати.

Забезпечення розвитку активів підприємства за рахунок сформованого прибутку вимагає попереднього її розподілу на майбутнє споживання і накопичення. Механізм такого розподілу ґрунтується на принципах дивідендної політики (хоча термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибули у акціонерних товариствах, принципи такого її розподіли застосовуються і до підприємств будь-який іншої організаційно-правової форми).

Виділяють три принципові підходи до розподілу прибутку через механізм дивідендної політики – консервативний, помірний (компромісний) і агресивний. Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики.

2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат

3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою у окремі періоди

5. Політика постійного зростання розміру дивідендів

Капіталізована в процесі здійснення дивідендної політики частину прибутку підприємства разом із засобами амортизаційного фонду формує основу внутрішніх фінансових ресурсів, що направляються на майбутній розвиток його активів.

Власні засоби підприємство може залучати із зовнішніх джерел. Основою цього процесу є залучення додаткового індивідуального пайового або акціонерного капіталу (залежно від організаційно-правової форми).

Емісійна політика підприємства є частиною загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає у забезпеченні залучення необхідного їх об'єму за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій з метою забезпечення розвитку активів у майбутньому періоді.

Власний капітал, що залучається із зовнішніх джерел, направляється, як правило, на цільове фінансування розвитку активів підприємства.

Змішане фінансування передбачає формування активів підприємства за рахунок як власного капіталу, так і позикових засобів, що залучаються у різних пропорціях.

Позиковий капітал характеризується такими позитивними особливостями:

1. Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії одержувача.

2. Забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання темпів зростання об'єму його господарської діяльності.

3. Нижчою вартістю порівняно з власним капіталом, зокрема за рахунок забезпечення ефекту "податкового шита" (вилучення витрат по його обслуговуванню з бази оподаткування при сплаті податку на прибуток).

4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

В той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:

1. Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційного зростанню питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибули, яка знижується на суму виплачуваного позикового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка по облігаціях; вексельного відсотка за товарний кредит і тому подібне).

3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки судного відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю дешевших альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від вирішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає у ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків, або інших господарюючих суб'єктів надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал для формування своїх активів, має вищий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового об'єму активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, проте більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (долі позикових засобів, що зростають у міру збільшення, в загальній сумі використовуваного капіталу).

Серед позикових джерел виділяють довгострокові і короткострокові.

До довгострокових відносяться: довгострокові кредити банків, довгострокові кредити і позики небанківських фінансових інститутів, державні цільові і пільгові кредити, фінансовий лізинг.

До короткострокових відносяться: короткострокові кредити банків, короткострокові кредити і позики небанківських фінансових інститутів, товарний (комерційний) кредит.

На вибір схеми фінансування активів і конкретних джерел залучення капіталу робить вплив ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників. Основними з цих чинників є:

1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції через високу частку необоротних активів, мають зазвичай нижчий кредитний рейтинг і вимушені орієнтуватися при формуванні необхідного капіталу на власні джерела його залучення. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу (періоду обороту оборотних активів підприємства в днях). Чим нижче період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) для формування активів може бути використаний позиковий капітал, що привертається з різних джерел.

2. Розмір підприємства. Чим нижче цей показник, тим більшою мірою потреба в активах може бути задоволена за рахунок власних фінансових джерел і навпаки.

3. Вартість капіталу, що привертається з різних джерел. В цілому вартість позикового капіталу що привертається для формування активів з різних джерел, зазвичай нижче, ніж вартість власного капіталу. проте в розрізі окремих джерел залучення позикових засобів вартість капіталу істотно коливається залежно від очікуваного рейтингу кредитоспроможності створюваного підприємства, форми забезпечення кредиту і ряду інших умов.

4. Свобода вибору джерел фінансування. Не всі з джерел доступно для окремих підприємств. Так, на засоби державного і місцевих бюджетів можуть розраховувати лише окремі найбільш значущі загальнодержавні і комунальні підприємства. Це ж відноситься і до можливостей отримання підприємствами цільових і пільгових державних кредитів, безвідплатного фінансування підприємств з боку недержавних фінансових фондів і інститутів. Тому іноді спектр доступних джерел формування активів створюваного підприємства зводиться до єдиної альтернативи.

5. Кон'юнктура ринку капіталу. Залежно від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу, що привертається з різних джерел. При істотному зростанні цієї вартості прогнозований диференціал фінансового леверіджа може досягти негативного значення (при якому використання позикового капіталу приведе до збиткової операційної діяльності створюваного підприємства).

6. Рівень оподаткування прибули. В умовах низьких ставок податку на прибуток або очікуваного використання підприємством податкових пільг по прибутку, різниця у вартості власного і позикового капіталу, що привертається до фінансування активів, знижується. Це пов'язано з тим, що ефект "податкового щита" при використанні позикових засобів зменшується. У цих умовах переважнішим є формування активів створюваного підприємства за рахунок власних джерел. В той же час при високій ставці оподаткування прибутку істотно підвищується ефективність залучення до формування активів позикових джерел капіталу.

7. Міра ризику, що приймається засновниками, при формуванні капіталу. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід засновників до фінансування активів створюваного підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати в майбутньому високий прибуток на власний капітал, що вкладається, незважаючи на високий рівень ризику порушення фінансової стійкості підприємства, формує агресивний підхід до фінансування, при якому позиковий капітал використовується в процесі формування активів в максимально можливому розмірі.

8. Рівень концентрації власного капіталу, що задається, для забезпечення необхідного фінансового контролю. Цей чинник визначає зазвичай пропорції формування власного і позикового капіталу в акціонерному суспільстві. Він характеризує пропорції в об'ємі підписки на акції, що набувають його засновниками і іншими інвесторами (акціонерами).

Врахування перерахованих чинників дозволяє цілеспрямовано обирати схему фінансування і структуру джерел залучення капіталу для формування активів підприємства.

Під банківським кредитом розуміються фінансові ресурси, що надаються банком у позику клієнтові для цільового використання на умовах терміновості, платності і поворотності.

Банківський кредит надається підприємствам в наступних видах.

1. Бланковий (незабезпечений) кредит під здійснення окремих господарських операцій. Як правило, він надається комерційним банком, що здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства. Хоча формально він носить незабезпечений характер, але фактично забезпечується розміром дебіторської заборгованості підприємства і його засобами на розрахунковому і інших рахунках в цьому ж банку. Крім того, цей вид кредиту є зазвичай таким, що самопогашується, оскільки здійснена при його використанні господарська операція генерує при її завершенні грошовий потік, достатній для його повного погашення. Цей вид кредиту надається, як правило, тільки на короткостроковий період.

2. Контокорентний кредит ("овердрафт"). Цей вид кредиту надається банком зазвичай під забезпечення, але ця вимога не є обов'язковою. При наданні цього кредиту банк відкриває підприємству контокорентний рахунок, на якому враховуються як кредитні, так і розрахункові його операції. Контокорентний рахунок використовується як джерело кредиту в об'ємі, що не перевищує встановлене в кредитному договорі максимальне негативне сальдо (контокорентний ліміт). По негативному залишку контокорентного рахунку підприємство сплачує банку встановлений кредитний відсоток; при цьому договором може бути визначено, що по позитивному залишку цього рахунку банк нараховує підприємству депозитний відсоток. Сальдування надходжень і виплат по контокорентному рахунку підприємства відбувається через встановлені договором проміжки часу з розрахунками кредитних платежів.

3. Сезонний кредит з щомісячною амортизацією довга. Цей вид кредиту надається зазвичай на формування змінної частини оборотних активів на період їх зростання у зв'язку з сезонними потребами підприємства. Його особливість полягає в тому, що разом з щомісячним обслуговуванням цього кредиту (щомісячною виплатою відсотка по ньому) кредитним договором передбачається і щомісячна амортизація (погашення) основної суми довга. Графік такої амортизації довга по розмірах пов'язаний з об'ємом зниження сезонної потреби підприємства в грошових коштах. Перевага даного виду кредиту полягає в ефективному використанні отриманих фінансових ресурсів в розмірах, обумовлених реальними потребами підприємства.

4. Відкриття кредитної лінії. Оскільки потреба в короткостроковому банківському кредиті не завжди може бути передбачена з прив'язкою до конкретних термінів його використання, договір про нього підприємство може оформити з банком заздалегідь у формі відкриття кредитної лінії. У цьому договорі обумовлюються терміни, умови і гранична сума надання банківського кредиту, коли в нім виникає реальна потреба. Як правило, банк встановлює розмір комісійної винагороди (комісійний відсоток) за свої фінансові зобов'язання за поданням кредиту в об'ємі невживаного ліміту кредитної лінії. Для підприємства перевага даного виду кредиту полягає в тому, що воно використовує позикові засоби в строгій відповідності зі своїми реальними потребами в них. Особливістю цього виду банківського кредиту є те, що він не носить характер безумовного контрактного зобов'язання і може бути анульований банком при погіршенні фінансового стану підприємства-клієнта.

5. Револьверний (автоматично поновлюваний) кредит. Він характеризує один з видів банківського кредиту, що надається на певний період, протягом якого вирішується як поетапна "вибірка" кредитних засобів, так і поетапне часткове або повне погашення зобов'язань по ньому (амортизація суми основного боргу). Внесені в рахунок погашення зобов'язань засоби можуть знов запозичуватися підприємством протягом періоду дії кредитного договору (в межах встановленого кредитного ліміту). Виплата непогашеної суми основного боргу і відсотків, що залишилися, що залишилася, по ньому проводиться після закінчення терміну дії кредитного договору. Перевагою цього виду кредиту порівняно з відкриттям кредитної лінії є мінімальні обмеження, що накладаються банком, хоча рівень процентної ставки по ньому зазвичай вище.

6. Онкольний кредит. Особливістю цього виду кредиту є те, що він надається позичальникові без вказівки терміну його використання (в рамках короткострокового кредитування) із зобов'язанням останнього погасити його на першу вимогу кредитора.

7. Ломбардний кредит. Такий кредит може бути отриманий підприємством під заставу високоліквідних активів (векселів, державних короткострокових облігацій і тому подібне), які на період кредитування передаються банку. Розмір кредиту в цьому випадку відповідає певній (але не всій) частині вартості переданих в заставу активів. Як правило, цей вид кредиту носить короткостроковий характер.

8. Іпотечний кредит. Такий кредит може бути отриманий від банків, що спеціалізуються на видачі довгострокових позик під заставу основних засобів або майнового комплексу підприємств в цілому. Підприємство, передавальне в заставу своє майно, зобов'язане застрахувати його в повному об'ємі на користь банку. При цьому закладене в банці майно продовжує використовуватися підприємством. В умовах різкого скорочення видачі підприємствам незабезпечених банківських позик іпотечний кредит стає основною формою довгострокового банківського кредитування.

9. Ролловерний кредит. Він є одним з видів довгострокового кредиту з процентною ставкою, що періодично переглядається (тобто з перманентним "перекредитуванням" у зв'язку із зміною кон'юнктури фінансового ринку).

Різноманіття видів і умов залучення банківського кредиту визначають необхідність ефективного управління цим процесом на підприємствах з високим об'ємом потреби в цьому виді позикових фінансових коштів. В цьому випадку цілі і політика залучення позикового капіталу конкретизуються з урахуванням особливостей банківського кредитування, виділяючись при необхідності в самостійний вид фінансової політики підприємства.

Політиком залучення банківського кредиту є частина загальної політики залучення позикових засобів, що конкретизує умови залучення, використання і обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється по наступних основних етапах.

1. Визначення цілей використання банківського кредиту, що привертається. Оскільки різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства в позикових засобах (у цьому виявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання витікають із загальних цілей залучення позикового капіталу.

2. Оцінка власної кредитоспроможності. Політика залучення банківського кредиту, що розробляється підприємством, повинна кореспондувати по основних своїм параметрам з відповідними параметрами кредитної політики банків. У складі параметрів кредитної політики банків одне з основних місць належить оцінці рівня кредитоспроможності позичальників, що визначає диференціацію умов кредитування клієнтів. Підприємство заздалегідь оцінює рівень своєї кредитоспроможності.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить з двох основних критеріїв: 1) рівня фінансового стану підприємства; 2) характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів- - як відсотків по ним, так і основного боргу.

Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стійкості і рентабельності.

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

- хороший, якщо заборгованість по кредиту і відсотки по ньому виплачуються у встановлені терміни, а також при пролонгації кредиту не більше одного разу на термін не вище 90 днів;

- слабким, якщо прострочена заборгованість по кредиту і відсотків по ньому складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків по ньому);

- недостатнім, якщо прострочена заборгованість по кредиту і відсотків по ньому складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін понад 90 днів без виплати відсотків по ньому.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що привертається. Цей вибір визначається в основному наступними умовами:

- періодом намічаного використання позикових засобів;

- визначеністю термінів почала і закінчення використання засобів, що приверталися;

- можливостями забезпечення кредиту, що привертається.

Відповідно до встановленого переліку видів кредиту, що привертається, підприємство проводить вивчення і оцінку комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінка таких банків проводиться лише по привабливості їх кредитної політики; рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, в даному випадку немає визначальний і може служити лише допоміжним орієнтиром при його оцінці.

4. Вивчення і оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів. До складу основних кредитних умов включається:

Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта і системи обов'язкових економічних нормативів, що діє, затверджуваних НБУ. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні наступними видами обов'язкових економічних нормативів:

- максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу зв'язаних позичальників);

- максимальний розмір крупних кредитних ризиків;

- максимальний розмір кредитів, що надаються банком своїм акціонерам або пайовикам.

Окрім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяльності кожен комерційний банк встановлює зазвичай власну систему лімітів суми окремих видів кредиту.

Граничний термін кредиту кожен комерційний банк встановлює відповідно до своєї кредитної політики у формі лімітних періодів надання окремих видів кредиту.

Валюта кредиту має для підприємства-позичальника значущість тільки в тому випадку, якщо воно веде зовнішньоекономічні операції. При здійсненні таких операцій підприємство може потребувати кредитів в одній з необхідних йому іноземних валют. Мультивалютні форми кредиту (його надання одночасне в декількох видах іноземних валют) в практиці кредитування підприємств зустрічаються украй рідко.

Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінці кредитної привабливості комерційних банків. У його основі лежить вартість міжбанківського кредиту, що формується на базі облікової ставки центрального банку країни, і середньої маржі комерційних банків (у зарубіжній практиці в цих цілях використовується ставка LIBOR), прогнозованого темпу інфляції, виду кредиту і його терміну, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового стану позичальника і забезпечення позики, що надається ним.

Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки впродовж кредитного періоду. Так, банківський кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується зазвичай при короткостроковому кредитуванні підприємств; вона дозволяє точніше визначати вартість банківського кредиту, прогнозувати потік платежів по його обслуговуванню.

Вид кредитної ставки грає істотну роль у визначенні вартості банківського кредиту. По вживаних видах розрізняють процентну (для нарощування суми довга) і облікову (для дисконту суми довга) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути віддане підприємством процентній ставці, оскільки в цьому випадку його платежі по обслуговуванню боргу (а відповідно і вартість кредиту) будуть меншими.

Умови виплати відсотка характеризуються термінами його сплати. Ці умови зводяться до трьох принциповим варіантам: а) виплаті всієї суми відсотка у момент надання кредиту; б) виплаті суми відсотка по кредиту рівномірними частинами (зазвичай у формі ануїтету); у) виплаті всієї суми відсотка у момент погашення основної суми довга. За інших рівних умов найбільш переважним для підприємства є третій варіант.

Умови погашення (амортизації) основного боргу також роблять істотний вплив як на вартість, так і на розмір реально використовуваних кредитних засобів. Існують три принципові варіанти амортизації основного боргу: а) певними частинами в процесі кредитного періоду; б) відразу ж після закінчення кредитного періоду; у) після закінчення терміну кредитування з наданням пільгового періоду для погашення довга. Природно, за інших рівних умов найбільш переважним для підприємства є останній варіант.

Форми забезпечення кредиту визначають в основному його вартість- - чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижче рівень його вартості за інших рівних умов за рахунок диференціації розміру премії за ризик. Разом з тим, одна з форм забезпечення кредиту визначає і реальний розмір використовуваних кредитних засобів. Мова йде про вимозі банку тримати бе

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: