Тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності

Це оборотні розлади, що виникають як реакція у відповідь на вплив стресової ситуації (психічної травми). Розрізняють дві основні підгрупи оборотних розладів: невротичні, пов'язані зі стресом, і соматоформні (див. розд. 7); реактивні (психогенні) психози. Розглянемо докладні­ше другу підгрупу.

Основною клінічною ознакою реактивних (психогенних) психозів є продуктивна психотична симптоматика (маячення, галюцинації, за-гальмованість психічних процесів, кататонічні прояви), що не спосте­рігається при неврозах. Можливість розвитку реактивного психозу після стадії неврозу, а також формування невротичного стану після перенесеного реактивного психозу свідчать про нозологічну єдність психогенних психозів і неврозів.

Реактивна депресія може виявлятись у психічно здорових осіб, які перебувають у психотравмуючій (судово-слідчій) ситуації і може ко­ливатися від незначно вираженої пригніченості до порівняно глибо­кої туги, що безпосередньо пов'язана з такою ситуацією. Загальмо-ваність інтелектуальної діяльності не різко виражена, характернішим є своєрідне порушення плину уявлень, що зумовлюється концентра­цією уваги на вузькому колі ідей, безпосередньо пов'язаних з май­бутніми наслідками, судом, можливим покаранням. Хворі не можуть позбутися важких думок і переживань, оцінюють минуле й нинішнє у похмурих тонах, побоюються за майбутнє. У психотравмуючих си­туаціях (розмови про справу, листи з дому тощо) спостерігається тим­часове погіршення стану з переходом депресивної симптоматики у депресивно-астенічну.

При спонтанному зворотному розвитку, а також у результаті те­рапії чи зміни несприятливої ситуації психічна діяльність поступово відновлюється, однак тривалий час ще спостерігається стан постреак-тивної астенії.

Клінічний варіант депресій з параноїдною симптоматикою харак­теризується тим, що на тлі депресії, яка поглиблюється, виникають ідеї відносин, переслідування, маячна інтерпретація довкілля. Хворі зазначають, що оточуючі якось особливо уважно розглядають їх, вва­жають, що за ними стежать за дорученням слідчих органів, сусіди по палаті рухами і жестами немов "натякають", що їх очікує важке по-

карання, у газетах і по радіо повідомляють про вчинені ними зло­чини.

Перебіг депресивно-параноїдного стану триває два-три місяці. У разі зміни ситуації чи при лікуванні насамперед зникає маячна інтерпретація довкілля. Депресія стає менш глибокою і адекватні-шою, поступово зникає психомоторна загальмованість, з'являється критичне ставлення до перенесеного хворобливого стану.

Дисоціативні розлади (істеричний психоз). Загальні ознаки дисоці-ативних розладів, полягають у частковій або повній втраті нормаль­ної інтеграції між пам'яттю про минуле, усвідомленням ідентичності відчуттів, з одного боку, і контролюванням рухів тіла — з іншого. При дисоціативних розладах свідомий контроль над пам'яттю і від­чуттями, які формують безпосередню увагу, порушується до такої міри, що зникає контроль над рухами, які необхідно виконувати. Дисоціа­тивні розлади — це реакція на значну психотравмуючу ситуацію, стрес, що безпосередньо перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з цією подією, з невирішеними проблемами чи порушеними міжособистіс-ними відносинами.

Дисоціативна амнезія — це втрата пам'яті про нещодавні важливі події. Вона не зумовлена органічним психічним захворюванням і над­то виражена, щоб пояснюватися звичайною безпам'ятністю чи вто­мою. Амнезія виникає тільки на травматичні події, такі як нещасні випадки чи несподівана втрата близьких, тому вона буває частковою і вибірковою. Дисоціативна амнезія переважно ретроградна і найчас­тіше зустрічається у свідків і потерпілих. Найважче відрізнити її від свідомої симуляції, пов'язаної з можливим тюремним ув'язненням.

Дисоціативний ступор діагностується на підставі різкого зниження чи відсутності довільних рухів і нормальних реакцій хворого на зов­нішні стимули, такі як світло, шум, дотик. Тривалий час хворий ле­жить чи сидить нерухомо. При цьому у нього цілком чи майже цілком відсутня мова, спонтанні й цілеспрямовані рухи, може виявлятися по­рушення свідомості. М'язовий тонус, положення тіла, подих, а іноді й розплющення очей та координовані їх рухи такі, що стає зрозумі­лим, що хворий не перебуває ні у стані сну, ні в несвідомому стані.

Психогенна сплутаність (синдром Ганзера) виникає у психотрав-муючій ситуації і виявляється в гострому сутінковому розладі свідо­мості, неправильних відповідях на прості запитання, істеричних роз­ладах чутливості й іноді галюцинаціях. Хворобливий стан з гострим перебігом триває кілька днів. Після видужання людина не пам'ятає

цього періоду часу. Нині в судово-психіатричній клініці цей синдром не виявляється.

Найчастіше в судово-психіатричній клініці спостерігається синд­ром псевдодеменції (позірне слабоумство), що виявляється в непра­вильних відповідях на запитання (мимовільна мова) і неправильних діях (мимовільні дії), коли у хворих з'являється раптове глибоке сла­боумство, що згодом зникає.

Синдром псевдодеменції формується поступово на тлі депресивно-тривожного настрою. Найчастіше цей синдром виникає в осіб з на­слідками органічного ураження головного мозку травматичного, су­динного чи інфекційного характеру, а також у психопатичних особистостей збудливого й істеричного типу.

Явища мимовільної мови виявляються в тому, що хворий непра­вильно відповідає на прості запитання, не може назвати поточний рік, місяць, перелічити пальці на руці. Часто відповіді мають харак­тер заперечення ("не знаю", "не пам'ятаю"), прямо протилежні пра­вильним чи подібні за змістом, містять відповідь на попереднє запи­тання.

Нині псевдодементний синдром спостерігається як окремі прояви у клінічній картині реактивної депресії чи маячноподібних фантазій.

Синдром пуерилізму (від puer — хлопчик) виявляється в дитячих формах поведінки на тлі істерично звуженої свідомості. Виникає в осіб з тими самими характерологічними особливостями, що й псев-додеменція.

У судово-психіатричній практиці найчастіше виявляються окремі ознаки пуерилізму, ніж цілісний пуерильний синдром. Найчастішими і найстійкішими симптомами пуерилізму є дитяча мова, дитячі рухи і дитячі емоційні реакції. У поведінці хворих відтворюються особли­вості психіки дитини, вони розмовляють тонким голосом з вередли­вою інтонацією, вибудовують фрази як діти, до всіх звертаються "ти", називаючи дядьками й тітками. Моторика рухів хворих так само має дитячий характер, вони бігають маленькими кроками, тягнуться до блискучих предметів, вередують, ображаються, плачуть, якщо не отримують те, що просять.

Однак у дитячих формах поведінки пуерильних хворих можна по­мітити прояви життєвого досвіду дорослої людини, що створює вра­ження деякої нерівномірності розпаду функцій (наприклад, дитяча шепелява мова й автоматизована моторика під час прийняття їжі; па­ління, що відбиває досвід дорослої людини). Тому поведінка хво-

рих з пуерильним синдромом значно відрізняється від дитячої по­ведінки.

Маячноподібні фантазії. У судово-психіатричній практиці цей тер­мін вперше було застосовано для позначення клінічних форм, що зу­стрічаються переважно в умовах тюремного ув'язнення і характери­зуються насамперед наявністю фантастичних ідей. Ці фантастичні ідеї займають проміжне становище між маяченням і звичайними фантазі­ями. Наближаючись до маячних ідей за змістом, маячноподібні фан­тазії вирізняються жвавістю, рухливістю, відсутністю стійкої перекона­ності хворого в їхній вірогідності, а також безпосередньою залежністю від зовнішніх обставин. Найчастіше ця форма розвивається в осіб з на­слідками травматичного ураження головного мозку, а також у психо­патичних особистостей.

В одних випадках маячноподібні фантазії розвиваються гостро, на тлі пригніченого настрою, емоційного напруження з елементами тривоги, в інших — поступово.

У клінічній картині цих станів переважають нестійкі ідеї величі, багатства, що у фантастичній і гіперболізованій формах відбивають заміщення важкої, непосильної для особистості ситуації конкретними за змістом фантастичними вигадками. Хворі розповідають про свої польоти в космос, про великі багатства, які вони мають, їхні великі відкриття, що мають державне значення. Окремі фантастичні маяч­ноподібні ідеї не становлять систему, вирізняються строкатістю, час­то суперечливістю. У змісті маячноподібних фантазій відбивається вплив психотравмуючої ситуації, світогляду хворих, рівня їхнього ін­телектуального розвитку й життєвого досвіду і суперечить основно­му тривожному їх настрою. Фантазії можуть змінюватися під впли­вом зовнішніх чинників і запитань лікаря.

Дисоціативні розлади моторики — це втрата здатності до руху кін­цівок чи їх частин (параліч). Параліч може бути повним або частковим, коли рухи слабкі чи уповільнені. Можуть виявлятися й різні форми та ступені порушення координації (атаксія), особливо в ногах, що зу­мовлює вигадливу ходу чи нездатність стояти без сторонньої допомоги (астазія-абазія). Може спостерігатись також перебільшене тремтіння однієї з кінцівок чи всього тіла.

Втрата почуттєвого сприйняття найчастіше виявляється в ділянці шкірної анестезії і зазвичай її межі свідчать про те, що це скоріше від­биває уявлення хворого про тілесні функції, аніж відповідає медичним знанням. Іноді виявляються ізольовані втрати у сферах почуттів, що не

можуть зумовлюватися неврологічними ушкодженнями. Втрата почут­тєвого сприйняття може супроводжуватися скаргами на парестезії.

Утрата зору при дисоціативних розладах рідко буває тотальною, і при порушеннях зору найчастіше йдеться про втрату гостроти зору, його загальної неясності чи про звуження поля зорового сприйняття. Всупереч скаргам на втрату зору такі хворі зберігають звичайну за­гальну рухливість і моторну продуктивність.

Набагато рідше, ніж втрата чутливості чи зору, у судово-психіа­тричній практиці виявляються дисоціативна психогенна глухота й аносмія (відсутність нюхової чутливості).

Гострі та транзиторні психотичні розлади характеризуються: гос­трим початком (упродовж двох тижнів), швидкозмінною і різнома­нітною клінічною картиною, що позначається як "поліморфна", наяв­ністю типових шизофренічних симптомів, виникнення яких пов'язано з гострим стресом. До цієї групи входять психогенний параноїд і га-люциноз.

Типовою стресовою подією може бути втрата близької людини, роботи, розлучення, тероризм, катування, арешт, осудження.

Повне видужання, як правило, настає через два-три місяці, іноді тижнів чи навіть кілька днів. І тільки у невеликої частки хворих такі розлади можуть мати хронічний перебіг.

Гострий і транзиторний психогенний параноїд найчастіше виникає після тривалого нервового напруження, безсоння у психопатичних (особистостей з гальмівними рисами характеру, в осіб у віці зворот­ного розвитку (після 50 років), а також в осіб з наслідками органічно­го ураження головного мозку (травматичної і судинної природи) після арешту чи у в'язниці. На початковій стадії у хворих з'являють­ся незрозуміла болісна тривога, загальне емоційне напруження і зане­покоєння, до яких згодом додаються легка зміна свідомості й недо­статня чіткість сприйняття. Усе навкруги здається хворим дивним, незрозумілим, сприймається ними немов у тумані (явища дереаліза­ції). Маячні ідеї особливого значення, відносин і переслідування мають інтерпретативний характер. Тематика параноїду відбиває психотрав-муючу ситуацію. Хворі вважають, що в камері, де вони перебувають, їх оточують "підставні особи", які стежать за ними, "переморгують­ся", подаючи в такий спосіб "сигнали", збираються їх "убити", "от­руїти". У незнайомих особах вони впізнають слідчого, суддю, колишніх ворогів. Хворі захищаються від уявних переслідувачів, побоюючись бути отруєними, відмовляються їсти, стають неспокійними, іноді агре-

сивними. Такий стан може тривати два-три тижні, іноді місяць. По­ступово хворі заспокоюються, стан страху змінюється на тугу і при­гніченість, що відповідає реальній ситуації, а маячна інтерпретація зникає. Однак, не висловлюючи нових маячних ідей, хворі все одно залишаються впевненими в реальності подій, які вони пережили. Критичне ставлення до перенесених хворобливих переживань від­новлюється поступово, водночас тривалий час спостерігається ас­тенія.

Гострі й транзиторні реактивні галюцинаторно-параноїдні психози виникають в осіб під час психотравмуючих ситуацій, пов'язаних з ареш­том, слідством і засудженням.

Психогенний галюцинаторно-параноїдний синдром розвивається на тлі таких самих особистісних особливостей, що й психогенний па-раноїд, а також у психічно здорових осіб. Цей стан характеризується гострим розвитком усіх психотичних проявів, коли на тлі тривоги, безсоння, постійного обмірковування і пошуку виходу із ситуації, що склалася, цілеспрямоване мислення заміщується безупинним потоком уявлень. Окремі слова та незакінчені фрази швидко змінюють одні одних. З'являються спогади давно минулих епізодів. Хворі скаржаться, що мимоволі змушені думати про дрібниці. Поряд з напливом думки з'являється відчуття "витягування", "читання" думок, почуття "внут­рішньої відкритості", слухові псевдогалюцинації. Хворі чують голо­си "всередині голови" загрозливого змісту, які ображають їх і зви­нувачують. Голоси мають множинний характер, належать родичам, судді, слідчому, які часто у вигляді діалогу обговорюють поведінку хворого, загрожують йому, пророкують смерть. Хворі чують плач своїх дітей, рідних, які благають про допомогу.

Велике місце у клінічній картині займають маячні ідеї відносин, особливої значущості й переслідування, постійного контролю, впливу, який здійснюється нібито за допомогою гіпнозу чи особливих апа­ратів. Усі маячні ідеї об'єднані загальним змістом і пов'язані із пси-хотравмуючою ситуацією. На піку психотичного стану переважає страх, поведінка хворих цілком визначається галюцинаторно-параноїдними переживаннями.

Судово-психіатрична оцінка реактивних станів. Кримінальні дії у стані реактивного психозу здійснюються рідко; зазвичай реактивні стани розвиваються після вчинення правопорушення.

Якщо протиправні дії вчинені у стані реактивного психозу, при­родно, варто говорити про неможливість особи в той період усвідом­лювати значення своїх дій і керувати ними.

Якщо реактивні стани виникають після здійснення правопору­шення під час слідства, а також до чи після винесення вироку й у період відбування покарання, експерти повинні вирішити питання про осудність особи й оцінити її психічний стан після вчинення пра­вопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 19 КК України "не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку за­хворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рі­шенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню".

При реактивних психозах, що мають короткочасний, цілком зво­ротний характер, видужання найчастіше настає в умовах експертного стаціонару. Тому вирішення питання про можливість участі підекс-пертного в досудовому чи судовому слідстві або про перебування його в місцях позбавлення волі не викликає утруднень. Утруднення вини­кають при вирішенні таких питань щодо осіб із затяжними реактив­ними психозами. Основне завдання експертизи в таких випадках по­лягає у визначенні глибини й важкості хворобливого стану, а також можливого його прогнозу.

При вирішенні питань прогнозу і вибору практичних заходів щодо хворих з рецидивами при затяжній істеричній депресії необ­хідно враховувати, що клінічна картина повторних епізодів у цих випадках вибудовується за типом відпрацьованих кліше і не відби­ває поглиблення первісної симптоматики. Тому при судово-психі­атричному оцінюванні кожного повторного епізоду, однотипного за клінічною картиною з первісним, доцільно виходити з таких са­мих положень, що й при експертному оцінюванні первісного за­тяжного реактивного стану.

При затяжних реактивних психозах, у клінічній картині яких основ­не місце посідають депресивні та депресивно-параноїдні синдроми, екс­пертні утруднення пов'язані зі складністю відокремлення цих станів від шизофренії, що мала місце до скоєння суспільно небезпечних діянь. Крім того, реактивні психози з депресивними синдромами можуть набувати затяжного характеру. Тому з огляду на можливість діагнос­тичних утруднень, а також на необхідність застосування у подібних ви-

падках тривалої активної терапії найдоцільніше направляти хворих до психоневрологічних лікарень на примусове лікування до виходу з цьо­го стану без вирішення питання про осудність, а після одужання і по­вернення цих осіб до експертної установи поставлені перед експерти­зою питання можуть бути вирішені.

Якщо у процесі динамічного спостереження й активної терапії в умовах психіатричного стаціонару у хворих підтверджується психо­генна природа захворювання й настає повне видужання, вони можуть бути осудними й нести відповідальність за вчинене чи продовжувати відбувати покарання, якщо це стосується засуджених.

Припинення примусових заходів медичного характеру до хворих із затяжними тужливими депресивними і депресивно-параноїдними станами рекомендується тільки після повного їх одужання зі зникнен­ням постреактивної астенії і відновлення критичного ставлення до перенесених хворобливих переживань.

В окремих випадках затяжні реактивні стани характеризуються не лише тривалим, а й прогредієнтним перебігом, коли втрачається безпо­середній зв'язок із психогенною травмою, натомість спостерігаються зростаючі глибокі й незворотні зміни психіки. Зазвичай затяжні реак­тивні психози розвиваються на патологічному ґрунті — при органіч­ному захворюванні головного мозку (травматичного, судинного характеру), в осіб літнього віку — на тлі загострення хронічних сома­тичних захворювань тощо. Такі стани за сукупністю клінічних ознак необхідно кваліфікувати як хронічне психічне захворювання, що роз­винулося після скоєння злочину з усіма юридичними наслідками.

Нові питання постають у процесі експертизи у зв'язку з проявом останніми роками різноманітних форм психогенних невротичних де­пресій, що мають затяжний перебіг. Ці згладжені депресії, що не дося­гають психотичного рівня, супроводжуються певною дезорганізацією психічної діяльності. При цьому можливі коливання інтенсивності деп­ресивного стану, що згодом значно поглиблюються. Тому при затяж­ному перебігу згладжених депресій направлення хворого на лікування до одужання, а не в суд є обґрунтованим, оскільки при цьому не обме­жується його здатність у повному обсязі активно здійснювати передба­чене законом право на захист своїх інтересів у суді.

Іноді перед судово-психіатричною експертизою висувається пи­тання про оцінку психічного стану учасників цивільного процесу, коли реактивний стан виникає після здійснення юридичного акту (вступ у шлюб, обмін житлової площі, складання заповіту, майнова угода тощо) і не позбавляє особу в момент його укладення можливості ро-

зуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Якщо хворий, пере­буваючи у стані реактивного психозу, укладає юридичну угоду, то така можливість виявляється втраченою.

Важче оцінювати психічний стан учасників процесу (позивачів і відповідачів) у період провадження судочинства, їх можливість бра­ти участь у судовому розгляді в ролі однієї зі сторін (цивільна проце­суальна дієздатність). У таких випадках основною є клінічна харак­теристика реактивного стану, оцінка основних психопатологічних розладів, їх невротичного чи психотичного рівня, які визначають здатність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними на етапі цивільного судочинства.

До тимчасових розладів психічної діяльності належать також гос­трий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії і гострий шизофреноподібний психотичний розлад.

Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії характеризується галюцинаторними чи маячними розладами з вираз­ною варіабельністю, що змінюються з кожним днем чи навіть з кожною годиною. Спостерігається також емоційна нестабільність з інтенсив­ними транзиторними почуттями щастя й екстазу, тривоги і дратівли­вості. Попри розмаїтість симптомів жодний з них не повинен відпо­відати критеріям шизофренії та маніакально-депресивного психозу. Такі розлади зазвичай починаються раптово (тривають 48 годин) зі швидким зникненням патологічних симптомів. Найчастіше вираз­ний провокуючий стресовий вплив не виявляється.

Якщо симптоми виявляються понад три місяці, діагноз має бути змінений. Найадекватнішим у таких випадках є хронічний маячний розлад чи інші неорганічні психотичні розлади.

При гострому шизофреноподібному психотичному розладі психо­тичні симптоми відносно стабільні й відповідають критеріям шизо­френії, що тривають щонайбільше місяць. Крім того, деякою мірою можуть виявлятись емоційна розмаїтість і нестабільність, як при гос­трому поліморфному психотичному розладі.

До цієї групи входять гостра (недиференційована) шизофренія, оней-рофренія, шизофренічна реакція, короткочасний шизофреноформний розлад чи психоз.

Індукований маячний розлад — це рідкісний маячний розлад, який може виявлятись у двох чи більшої кількості осіб, які мають тісний емоційний контакт, але тільки один з них страждає на справжній пси­хотичний розлад. Маячні ідеї цього індуктора передаються іншим

особам, що контактують з ним і зникають у них при розлученні з індуктором. Психічне захворювання у домінантної особи найчастіше має шизофренічну природу. Первісне маячення у домінантної особи й індуковане маячення мають хронічний характер і за змістом найчас­тіше є маячними ідеями переслідування, відносин впливу, отруєння чи величі. Маячні переконання передаються лише в особливих обста­винах, коли група має тісні контакти й ізольована від інших мовою, культурою чи географією. Людина, якій індукується маячна ідея, най­частіше залежить чи підкоряється партнеру, хворому на психоз.

Діагноз індукованого маячного розладу може бути поставлений за таких умов: одна або кілька осіб обстоюють одну маячну ідею чи систему і підтримують один одного в цьому переконанні; ці особи перебувають у незвичайно тісних стосунках; якщо відомо, що мая­чення було індуковано пасивним членам групи шляхом контакту з активним партнером.

Індуковані галюцинації виявляються дуже рідко, але їх наявність не виключає цього діагнозу. Водночас, якщо двоє осіб, які живуть ра­зом, мають самостійні психотичні розлади, жодну з них не можна класифікувати в цій рубриці, навіть якщо вони поділяють спільні ок­ремі маячні переконання.

Шизоафективні розлади

Це епізодичні (нападоподібні) розлади, при яких одночасно на­явні як афективні, так і шизофренічні симптоми, а розлад психічної діяльності не відповідає критеріям ні шизофренії, ні маніакально-депресивного психозу.

При шизоафективному розладі маніакального типу у хворих спо­стерігаються підвищення настрою, енергійність, гіперактивність, зни­ження концентрації уваги, втрата нормального соціального гальму­вання, значне переоцінювання власної особистості, що поєднуються з маячними ідеями величі. Часто такі порушення супроводжуються дратівливістю, конфліктністю, агресивною поведінкою та ідеями відносин переслідування. Шизоафективні розлади маніакального типу характеризуються яскравою симптоматикою з гострим початком.

При шизоафективному розладі депресивного типу у хворих спос­терігаються загальмованість, безсоння, втрата енергії, маси, апетиту, зниження звичайних інтересів, порушення концентрації уваги, почут­тя провини, безвиході, суїцидальні думки, висловлювання та вчинки.

Крім того, хворі стверджують, що їхні думки всім відомі, а також що думки переривають сторонні сили, які намагаються контролювати їх, що за ними шпигують, плетуть проти них інтриги. Вони чують голо­си, які засуджують чи обвинувачують їх, кажуть, що хочуть їх убити чи обговорюють між собою їхню поведінку. Шизоафективні розлади депресивного типу зазвичай менш яскраві, ніж маніакальні, але ма­ють тенденцію до тривалішого перебігу і менш сприятливого прогно­зу. Хоча більшість хворих повністю видужує, в окремих випадках мо­же розвинутися шизофренічний дефект.

Судово-психіатрична оцінка. Якщо клінічна картина психозу чи виразні зміни особистості в період ремісії (симптоми дефектів в емо­ційній, вольовій і когнітивній сферах) не викликають сумніву щодо діагнозу шизофренії, особи визнаються неосудними. У такому разі за­звичай йдеться про хронічний психічний розлад, коли навіть ремісія (поліпшення стану) має нестійкий і неглибокий характер.

Якщо правопорушення вчинено хворим на шизофренію в період стійкої і глибокої ремісії без виразних змін особистості, а психотич-ний приступ він переніс у минулому, у цьому разі хворий визнається осудним. Таке рішення приймається тоді, коли в період ремісії не від­бувається помітних особистісних змін і вона довготривала, при цьо­му хворі добре соціально адаптовані.

У разі розвитку шизофренії вже після вчинення правопорушення, у період слідства, після суду чи під час перебування в місцях позбав­лення волі, хворі звільняються від відбування покарання, хоча щодо ін­кримінованих їм діянь визнаються осудними. Таких хворих за рішен­ням суду направляють до психіатричної лікарні для застосування до них примусових заходів медичного характеру.

Під час судово-психіатричного огляду хворі на шизофренію іноді вдаються до дисимуляції наявних у них психічних порушень. Таке яви­ще найчастіше спостерігається у хворих з депресивними і маячними розладами. Ці особи всіляко намагаються довести, що вони психічно здорові, вважаючи за краще нести відповідальність за вчинене право­порушення, ніж бути визнаними хворими й лікуватися.

Великі утруднення при розпізнаванні шизофренії виникають на початкових її етапах, а також при млявому її перебігу, коли у хворих переважають психопатоподібні й неврозоподібні розлади. У цьому разі часто недооцінюється ступінь змін особистості й переоцінюється значення психотравмуючих чинників. Визнані осудними такі особи можуть тривалий час перебувати в місцях позбавлення волі, відбува-

ючи покарання, а потім у результаті загострення хвороби потрапля­ти до психіатричних лікарень місць позбавлення волі чи звільнятися від подальшого покарання як психічно хворі.

Здатність свідків і потерпілих, які страждають на шизофренію, бра­ти участь у судово-слідчому процесі, правильно сприймати обстави­ни у справі й давати про них правильні показання обов'язково слід оцінювати з урахуванням збережених сторін їхньої психічної діяль­ності, а також залежно від характеру кримінальної ситуації, учасни­ками якої вони виявилися. При дотримуванні зазначених принципів цивільні права психічно хворих — потерпілих і свідків — завжди бу­дуть дотримані.

Часто хворі на шизофренію піддаються судово-психіатричному огляду в цивільних процесах, коли вирішується питання їхньої діє­здатності й встановлення над ними опіки. Необхідність охорони прав психічно хворих і питання профілактики суспільно небезпечних дій визначають значення відповідних експертиз.

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: