Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Виробнича гігієна та санітарія.





Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів.

Оцінка умов праці проводиться на підставі “Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу”. Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи: оптимальні умови праці, допустимі умови праці, шкідливі умови праці та небезпечні.

Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційованому аналізі визначення умов праці для окремих факторів виробничого середовища і трудового процесу. До факторів виробничого середовища належать: показники мікроклімату; вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони; випромінювання; рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, освітленості. Трудовий процес визначається показниками важкості та напруженості праці. Під терміном “важкість праці” розуміють ступінь залучення до роботи м`язів та фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження. Напруженість праці відображає навантаження на центральну нервову систему і оцінюється за 16 показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режими праці.

Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме обґрунтованій розробці та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, зокрема за рахунок покращення параметрів виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

 

Повітря робочої зони

Повітряне середовище характеризується мікрокліматом у вузькому значенні (метеорологічні умови і склад повітря). Під мікрокліматом виробничих приміщень розуміють клімат внутріш­нього середовищ виробничого приміщення, який визначається поєднаними діями на організм людини, температури, вологості, швидкості руху повітря та теплових випромінювань.

Отже, основними параметрами мікроклімату є: температура, відносна вологість, швидкість переміщення повітря та інтенсивність теплового випромінювання.

Значне відхилення параметрів мікроклімату від оптимальних або допустимих може спричинитися до ряду фізіологічних порушень в організмі людини, до різкого зниження її працездатності і навіть до професіональних захворювань.

Санітарно-гігієнічне нормування умов мікроклімату здійснюється за
ДСН 3.3.6.042-99, які встановлюють оптимальні і допустимі параметри мікроклімату залежно від загальних енерговитрат організму при виконанні робіт і періоду року.

Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіо-логічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепло відчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Таблиця Оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості переміщення повітря в робочій зоні виробничих приміщень з незначними надлишками явного тепла (СН 245-71)

 

Категорії робіт за енерговитратами t, °С Ψ, % V, м/с  
Легкі: до 172 Дж/с 20-23* 20-25 40-60 0,2-0,5
Середньої важкості: 172-293 Дж/с 17-19 20-23 40-60 0,2-0,5
Важкі. понад 293 Дж/с 16-18 18-21 40-60 0,3-0,7

 

Класифікацію шкідливих речовин дає ГОСТ 12.1.005-88. а також СН 245-71 „Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий”. Ці документи встановлюють гранично допустимі концентрації шкідливостей (ГДК), мг/м3. ГДК – це така концентрація шкідливостей, яка не викликає помітного шкідливого впливу на організм людини протягом всього періоду її трудової діяльності. Встановлено ГДК для понад 3 тис. найменувань шкідливостей.

За ступенем небезпеки для організму людини речовини поділяють на:

□ надзвичайно небезпечні - до 0,1 мг/м3;

□ високонебезпечні - від 0,1 до 1 мг/м3.

□ помірно небезпечні - від 1 до 10 мг/м3,

□ малонебезпечні - > 10 мг/м*.

 

Крім того, речовини поділяють на:

□ токсичні, що розчиняються в біосередовищі людини (кров, лімфа, слина). Вирішальне значення при цьому має хімічний склад речовини і не має значення її агрегатний стан;

□ нетоксичні, що не розчиняються в біологічному середовищі людини. Вирішальне значення при цьому має розмір (дисперсність) пилу, форма частинок, агрегатний стан речовини.

Пил поділяють на:

□ дрібний - до 5 мкм. Він найбільш небезпечний, бо здатний літати в повітрі, дуже погано змочується водою, легко проникає в органи дихання, що викликає захворювання легенів під загальною назвою пневмоконіози. Відповідно до того, який пил вдихала людина, ця хвороба має назву (антракоз) - при вдиханні часток вугілля., сідероз (заліза), сілікоз (кремнію), сілікатоз (сілікатів), але суть захворювання від цього не змінюється. Частки пилу, що знаходяться в потоці повітря, газу, називають аерозолями;

□ середній - від 5 до 10 мкм;

□ грубодесперсний - > 10 мкм. Він найменш небезпечний, швидко осідає на предмети, устаткування, підлогу. Пил, що осів, має назву аерогель.

Пари та гази поділяють на:

□ подразні - хлор, аміак.

□ отруйні - ртуть, бензол;

□ задушливі - вуглекислий газ, метан, азот.

 

Заходи забезпечення чистоти повітря

До них належать:

1. Механізація і автоматизація виробничих процесів. Найважливішим при цьому с те, що людина виводиться з небезпечної зони, а застосування роботів, телемеханіки не тільки підвищує продуктивність, але і покращує умови праці.

2. Застосування технологій, які виключають утворення шкідливостей (заміна токсичних речовин на нетоксичні, перехід з твердою та рідинного палиш на електричне високочастотне нагрівання, пилоподавлення водою тощо).

3. Застосування вентиляції, раціонального опалення, кондиціювання повітря.

Питання застосування вентиляції і методи розрахунків будуть розглянуті далі. Щодо опалення, то до найбільш поширених відносять системи:

□ водяного опалення - найбільш ефективні в санітарно-гігієнічному відношенні;

□ парового опалення – влаштовують головним чином на підприємствах, де використовують пару для виробничих потреб.

□ повітряного опалення – завчасно зігріте повітря подають приточними вентиляційними каналами або опалювальними агрегатами, встановленими на колонах або стінах приміщення на висоті 3 - 4 м.

Кондиціювання повітря - це створення та автоматичне підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов, стабільних значень температури, вологості, чистоти і швидкості переміщення повітря, відбір сторонніх запахів, іонізація повітря.

4. Застосування засобів індивідуального захисту.

5. Очищення повітря в промислових установках.

 

Найбільш поширеним і ефективним засобом регулювання якістю повітря робочої зони є вентиляція

 

Вентиляція виробничих приміщень.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

- за способом переміщення повітря – природна, штучна (механічна) та суміщена;

- за напрямком потоку повітря – припливна, витяжна, припливно-витяжна;

- за місцем дії – Загальнообмінна, місцева, комбінована;

- за часом дії – робоча та аварійна.

Природна вентиляція - аерація (регульований, направлений обмін повітря) має позитивні властивості і недоліки. До позитивних властивостей нале­жить безшумність, низька вартість, відносна простота, а до недоліків - залеж­ність процесу від сили, напрямку вітру та повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля. Вентиляція відбувається за рахунок природних сил вітру, коли відкрию протилежні фрамуги вікон, чи фрамуги у вікнах та у ліхтарі приміщення.

Розрахунок природної вентиляції ґрунтується на визначенні площі фрамуг.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що

Штучна (механічна) вентиляція дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об`ємі робочої зони приміщення. В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення. Загальнообмінна вентиляція застосовується у випадку рівномірного розподілу шкідливостей по всьому приміщенню

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною. Місцева припливна вентиляція, виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс. Забезпечує створення потрібних параметрів повітряного середовища в обмеженому просторі.

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:

- створювати в робочій зоні приміщень нормовані параметри повітряного середовища;

- не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

- не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

- бути доступними для управління та ремонту під час експлуатації;

- не створювати під час експлуатації додаткових незручностей, бути економічними, вибухопожежобезпечними, не заважати використовувати технологічні операції, не створювати перешкоди внутрицеховому транспорту, не впливати на якість продукції.

 

Освітлення виробничих приміщень.

Світло є природною умовою нашого існування. Воно впливає на стан вищих психічних функцій і фізіологічні процеси в організмі (обмін речовин, серцево – судинна діяльність та ін.). світло не тільки важливий стимулятор зорового аналізатору, але й всього організму в цілому.

Раціональне освітлення виробничих приміщень справляє позитивний психофізичний вплив на працюючих, сприяє підвищенню продуктивності праці, забезпеченню його безпеки, збереженню високої працездатності.

В залежності від спектрального складу світло може справляти збуджуючу дію і підсилювати почуття тепла (оранжеве – червоний), або навпаки – заспокійливу дію (жовто – зелений) або підсилювати гальмівні процеси (синьо – фіолетовий).

За даними НДІ Праці збільшення освітленості в складальних цехах з 200 до 800 л і з 250 до 600 лк призвело до збільшення продуктивності праці на 7,8 і 5,7%. В механічних цехах збільшення освітленості з 100 до 200 лк викликало збільшення продуктивності парці на 4,3%, знизило брак на 1,2%. Надзвичайно сильно впливає освітленість на продуктивність праці для технологічних процесів з великим об’ємом зорової праці.

Збільшення освітленості сприяє збільшенню працездатності навіть в тих випадках, коли процес праці практично не залежить від зорового сприйняття.

При поганому освітленні скоріше втомлюється, збільшується небезпека помилкових дій. До 5% травм обумовлене недостатнім чи нераціональним освітленням.

Нарешті, погане освітлення може призвести до професіональних захворювань – короткозорість та ін.

У зв’язку з цим до освітлення виробничих приміщень ставляться цілком визначені вимоги. Гігієнічні вимоги, засновані на психофізичних особливостях сприйняття світла і його впливу на організм людини, зводяться до наступного:

- рівень освітленості повинен відповідати гігієнічним нормам, які враховують умови здорової праці.

- повинна бути забезпечена рівномірність і стійкість рівня освітленості в приміщені, щоб уникнути частої переадаптації і стомлення зору.

- спектральний склад світла штучних джерел повинен наближатися до сонячного.

- освітленість не повинна створювати блискучості як від самих джерел світла, так і в зоні праці.

Залежно від джерел світла освітлення може бути природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загально рівномірного або загальнеолокалізованого освітлення (з урахуванням розтушування обладнання та робочих міст). Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на: робоче, чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.

Чергове освітлення – зніжений рівень освітлення, що передбачається у неробочий час, при цьому випростовують частину світильників інших видів освітлення.

Аварійне освітлення вмикається при вимиканні робочого освітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела і повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень і не менше 1 лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення вмикається для евакуації людей з приміщення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадських та допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можуть знаходитися більше 100 чоловік. Освітленість у приміщеннях має бути 0,5 лк, поза приміщенням – 0,2 лк.

Охоронне освітлення передбачається вздовж границь територій, що охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

 

Вібрація.

Вібрація серед всіх видів механічних впливів для технічних об'єктів найбільш небезпечна. За способом передачі на тіло людини вібрацію поділяють на загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини, та локальну, котра передається через руки людини. У виробничих умовах часто зустрічаються випадки комбінованого впливу вібрації – загальної та локальної.

Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною хворобою. Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді головного болю, заніміння пальців рук, болю в кистях та передпліччі, виникають судоми, підвищується чутливість до охолодження, з'являється безсоння. При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинного мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин та суглобів, змінюється капілярний кровообіг.

Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на:

- транспортну, котра виникає внаслідок руху по дорогах;

- транспортно-технологічну, котра виникає при роботі машин, які виконують технологічні операції в стаціонарному положенні або при переміщенні по спеціально підготовлених частинах виробничих приміщень, виробничих майданчиків;

- технологічну, що впливає на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

Гігієнічне нормування вібрацій забезпечує вібробезпеку умов праці Дія вібрації на організм людини визначається наступними її характеристиками: інтенсивністю, спектральним складом, тривалістю впливу, напрямком дії.

Загальні методи боротьби з вібрацією базуються на аналізі рівнянь, котрі описують коливання машин у виробничих умовах і класифікуються наступним чином:

- зниження вібрацій в джерелі виникнення шляхом зниження або усунення збуджувальних сил;

- відлагодження від резонансних режимів раціональним вибором приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;

- вібродемпферування – зниження вібрацій за рахунок сили тертя демпферного пристрою, тобто переведення коливної енергії в тепло;

- динамічне гасіння – введення в коливну систему додаткових мас або збільшення жорсткості системи;

- віброізоляція – введення в коливну систему додаткового пружного зв'язку, з метою послаблення передавання вібрацій, суміжному елементу конструкції або робочому місцю;

- використання індивідуальних засобів захисту.

 

Шум.

Під терміном шум розуміють безладне змішування звуків різних частот і сил. Нормативним документом є ГОСТ 12.1.003-83 "Шум. Общие требования безопасности".

Шум (звук) характеризується:

- інтенсивністю сили звуку, ця величина стосується звукової потужності машини;

- звуковим тиском, це тиск звукової хвилі па поверхню (а також на барабанну перетинку органів слуху).

- рівень гучності - фон, характеризує фізіологічне сприйняття звуків з урахуванням їх частоти.

За впливом на організм людини звуки поділяють на: низькочастотні (до 400 Гц); середньочастотні (від 400 до 1000 Гц) і високочастотні з частотою понад 1000 Гц. Основними фізичними характеристиками шуму є P, I i f. Орган слуху здатний сприймати звуки з інтенсивністю 10-12-102 Вт/м2
(при f=1000 Гц). Ці значення є порогові (щодо звукового тиснення), але вони залежать від частоти звука і від індивідуальних властивостей людини.

Звуки поділяють також на інфразвуки (до 20 Гц) та ультразвуки - понад 20000 Гц. Слуховий апарат людини сприймає звуки від 20 до 20000 Гц.

Залежно від рівня і характеру шуму, його довготривалості, а також від індивідуальних особливостей людини навіть невеликий шум (50-60 ДБ) створює значне навантаження на нервову систему людини, справляє на неї психологічний вплив.

Збільшення шуму за 70 ДБ може справити фізіологічний вплив на людину і призвести до очевидних змін в її організмі.

Під впливом шуму, що перевищує 85-90 ДБ, в першу чергу знижується слухова чутливість на високих частотах. При дії шуму високих рівнів (більше 145 ДБ) може розірватись барабанна перетинка.

Заходи, які зменшують небезпеку шуму:

Зменшення в джерелі виникнення за рахунок застосування "незвучних" матеріалів.

Звукоізоляція - зміна напряму звуку у бік від робочої зони.

Акустична обробка приміщень - за рахунок застосування штучних поглиначів.

Звукоглушіння - застосування глушників шуму. Вони можуть бути: реактивні, активні і комбіновані.

Застосування індивідуальних засобів захисту. Які дозволяють знизити рівень сприймання звуку на 10 – 45 дБ. Вони поділяються на: внутрішні - полувтулки з м'якою пластмасою, беруші; зовнішні - навушники (антифони), шлемофони.

Шум – загально біологічний подразник (в деяких умовах може впливати на всі органи та системи людини). Шум має вплив на різні відділи головного мозку, порушуючи нормальні процеси нервової діяльності. Характерне: стомлювання, апатія, роздратованість, погіршення пам’яті, слабкість).

Шум великої інтенсивності призводить до змін у серцево-судинній системі, що супроводжуються порушеннями тонусу та ритму серцевих скорочень, та до змін артеріального кров’яного тиснення.

Під впливом шуму порушується нормальне функціонування шлунка (зменшується кількість шлункового соку, змінюється кислотність, виникає гастрит та язва шлунку).

В останні роки було встановлено вплив шуму на орган зору (зменшується стійкість ясного бачення та гострота зору, погіршується кольоросприймання).

Шум призводить до порушення процесів обміну.

Переривчастий та імпульсний шум порушують точність виконання операцій, погіршують процес сприймання та засвоєння інформації. Найбільш чутливими до шуму є такі операції: складання та збір інформації, мислення.

Під дією шуму відбувається зменшення продуктивності праці на підприємстві, збільшення кількості браку, створення небезпечності.

Тому заходи по боротьбі з шумом мають велике економічне та оздоровче значення.

Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища і середовища життєдіяльності людини приводить до необхідності обмежувати його рівні. Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється згідно (ДСН 3.3.6.037-99), в основному, двома способами – методом граничних спектрів (ГС) і методом рівня звуку.

 

Для створення шумобезпечної техніки на стадії її проектування повинні використовуватись методи, які знижують шум в самому джерелі. Їх підрозділяють на методи:

- що знижують збудження шуму;

- що знижують звуковипромінюючу здатність джерела.

Зниження аеродинамічного шуму досягається покращенням аеродинамічних характеристик конструктивних елементів, наприклад – плазмотрона.

Зниження електромагнітного шуму досягається вибором оптимальних розмірів, технологій і якості виготування магніто проводів, підбором значень магнітної індукції та ін.

Для зниження звуковипромінюваючої здатності джерела, його поверхню покривають демпріруючими матеріалами, які мають велике внутрішнє тертя. Найбільш розповсюджені жорсткі покриття з пружних в’язких матеріалів (лінолеума, мастик).

До числа архітектурно-плануючих засобів із зниження шуму в цехах належать: раціональне планування територій підприємства (при яких об’єкти, які потребують захисту від шуму – лабораторії, КБ, ВЦ – максимально віддалені від шумових устаткувань і приміщень), раціональне по поверхове планування будинків і розміщення устаткування, що генерує шум, розміщення робочих місць і організація транспортних потоків, створення шумозахисних зон.

 

Ультразвук.

Ультразвук можна розглядати як механічні коливання природного середовища, які мають однакову із звуком фізичну природу, але відрізняються більш високою частотою.

Специфічною особливістю УЗ є можливість розповсюдження ультразвукових коливань, які направлені пучком, що дозволяє створювати великий ультразвуковий тиск на невеликій площі. Ця властивість обумовила широке використання УЗ для очищення, сушіння, технічного контролю.

Джерелом ультразвуку є устаткування, в якому генеруються УЗ коливання для виконання технологічних операцій (УЗ зварювання, дефектоскопія, очищення і т.і.), а також устаткування і техпроцес, при експлуатації якого УЗ виникає як супутній фактор (плазмове різання та зварювання, напилення, дифузійне зварювання, кисневе різання).

Ультразвуковий діапазон поділяється на низькочастотні коливання (1.12 104 - 1 105 Гц), які розповсюджуються у повітрі та контактним шляхом і високочастотні коливання (1 105 – 1 109 Гц), які розповсюджуються тільки контактним шляхом. Промислове устаткування працює в основному з УЗ частотою 18 – 70 кГц.

Основними параметрами є:

- УЗ тиск;

- інтенсивність;

- частоти.

При розповсюдженні у різних середовищах УЗ хвилі вбираються тим більш, чим вище їх частота. Тому НЧ і УЗ добре поширюються у повітрі, а УЗ практично не розповсюджується. В пружних середовищах (вода, метал і т.і.). УЗ мало поглинає і поширює на великі відстані. При вбиранні УЗ має місце нагрівання середовища.

УЗ діє на людину в наступних випадках:

- при його розповсюдженні за допомогою повітря (часто разом з шумом);

- при безпосередньому контакті з рідкими та твердими тілами, в яких поширюється (контактна дія).

Явище контактної дії найбільш безпечно застосовується у медицині.

Вплив УЗ може викликати ураження периферичної нервової і судинної системи людини у місцях контакту (вегетативний поліневрит, м’язова слабкість пальців, плечей та передпліччя).

При тривалій дії НЧ і УЗ можуть відбуватися функціональні розлади центральної і периферійної нервової системи, серцево-судинної системи, слухового та вестибулярного апарату.

На відміну від шуму УЗ має менший вплив на слухову функцію, але призводить до значних відхилень від норми вестибулярної функції, больової чутливості, терморепресії.

Нормування УЗ проводиться у відповідності до ГОСТ 12.1.003 – 83, згідно з яким встановлені допустимі рівні звукового тиску у третьоктавних повних частотах з середньо номінальним значенням.

Для колективного захисту від УЗ використовують наступні заходи:

- зменшення шкідливого випромінювання у джерелі;

- локалізація дії ультразвуку за допомогою конструктивних і планувальних рішень;

- організаційно-профілактичні заходи.

Організаційно-профілактичні заходи складаються з проведення інструктажів і встановлення раціональних розпорядків щодо праці та відпочинку.

Для індивідуальних засобів захисту використовуються протишуми.

 

Інфразвук.

Механічні коливання природного середовища до 20 Гц. Характеристики – ті ж самі, що і для шуму та 3 природні джерела: землетрус, вулкан, морські бурі. У виробничих умовах І3 виникає при роботі тихохідних машин і механізмів, що мають великі габарити, а також компресорів, вентиляторів, які здійснюють зворотно-поступальні або обертальні рухи з частотою до 20 Гц.

Інфразвук добре розповсюджується у повітрі та передається на великі відстані.

Інфразвук має негативний вплив на весь організм, у тому числі і на органи слуху (біль у вухах, зниження слухової чутливості на усіх частотах).

Інфразвук сприймається організмом як фізичне навантаження: виникає стомлення, головний біль, запаморочення, вестибулярні порушення, знижується гострота зору, порушується периферійний кровообіг, з’являється почуття страху. Тяжкість впливу залежить від діапазону частоти, рівня звукового тиску та тривалості дії.

Інфразвук з рівнем коливань 150 дБ та більш зовсім не переноситься організмом (впливає на органи травлення, функції гам мозку, ритм серцевих скорочень, непритомність, втрату зору та слуху, порушення дихання (6.9 Гц).

Особливо несприятливі наслідки при частоті 2 – 15 Гц, що пов’язано з виникненням резонансних явищ в організмі людини, найбільш небезпечною частотою є частота 7 Гц, так як можливе співпадання з ритмом біотопів мозку.

 

Електромагнітні поля, дія на організм, нормування і методи захисту.

Електромагнітні поля (ЕМП) знаходять широке застосування в машинобудуванні, медицині, радіолокації, радіонавігації тощо. Вони не виявляються органами чуття людини, але справляють негативний вплив на організм людини.

Джерелами ЕМП можуть бути індуктори, конденсатори термічного обладнання з ламповими генераторами, підводячі лінії, трансформатори, антени та інше.

Джерелами постійних магнітних полів є електромагніти, соленоїди, імпульсне устаткування напівперіодного або конденсаторного тилу, литі і металокерамічні магніти.

ЕМП характеризується електричною (Е, В/м) і магнітною (II, А/м) напруженістю, довжиною хвилі, см і частотою, Гц,

Змінні ЕМП сприяють нагріванню внутрішніх органів людини. Жирові тканини менше залежні від впливу ЕМП, а очі, серце, нирки, мозок, шлунок, статеві органи - найбільше.

Вплив постійних магнітних полів залежить від напруженості і тривалості випромінювання. Під впливом полів, що мають напруженість вище гранично допустимого рівня, розвивається порушення нервової, серцево-судинної системи, органів дихання, органів травлення і деяких біохімічних показників крові.

Зменшення впливу ЕМП на організм людини:

Зменшення дот опромінювання за рахунок узгодження навантаження і випромінювання.

Застосування екранів. Екрани можуть бути виконані із металу або металевих сіток. Вічко їх не більше 4x4 мм. При цьому екран повинен щільно прилягати до джерела випромінювання.

Будівельно-планувальні рішення. При потужності до 30 кВт площа приміщення повинна бути не менша 25 м2, а при потужності більше 30 кВт - 40 м2. Неприпустимо в одному приміщенні розміщати два джерела ЕМІІ.

Автоматизація виробничих процесів.

Застосування засобів індивідуального захисту: спеціальні костюми і окуляри ОРЗ-5, на які напилено SnO2. Вони зменшують електромагнітну енергію до 30 ДБ.

Іонізуючі випромінювання, дія на організм, норми та ме­тоди захисту.

Радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючих випромінювань знаходять широке застосування в різних сферах промисловості (атомні електростанції, контроль технологічних процесів, дефектоскопія та ін.).

Радіоактивність - це процес спонтанного перетворення ядер атомів одних елементів в ядра атомів інших елементів, що супроводжується іонізуючим випромінюванням. До іонізуючого відносять α-, β-, γ-, і рентгенівське випромінювання.

Радіоактивні випромінювання здатні накопичуватися в організмі людини, іонізація живої тканини призводить до розриву молекулярних зв'язків і зміни хімічної структури різних сполук, що спричиняє загибель клітин. Під впливом іонізуючих випромінювань в організмі гальмується робота кровотворних органів, збільшується крихкість кровоносних судин, знижується опір організму інфекційним захворюванням.

Для захисту від α-випромінювань достатньо повітряного прошарку або листа паперу. Для захисту від β-променів необхідні металеві листи товщиною не менше 5 мм, просвинцоване скло (технічний кришталь). Найбільш небезпечні γ-промені, і для захисту від них можуть використовуватись бетонні стіни товщиною понад 600 мм або сталеві пластини товщиною 300 мм.

Захист від іонізуючих випромінювань включає комплекс організаційних і технічних заходів.

До організаційних належить: складання інструкцій, в яких вказують порядок і правила проведення робіт; зберігання радіонуклідів в спеціальних сховищах у контейнерах; заборона роботи в одному приміщенні з кількома джерелами (дозволяється з одним).

Технічні заходи захисту включають екранування. Екрани виготовляють із алюмінію, плексигласу, свинцю, вольфраму Захисні екрани можуть бути стаціонарні, пересувні, розбірні, настільні. Більш досконалим захистом устаткування є камери, бокси, маніпулятори

 

 







Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.