|
|
Предмет, метод, принципи і система аграрного права.
План 1. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості. 2. Предмет аграрного права України, його зміст та особливості. 3. Методи правового регулювання аграрних відносин. 4. Принципи аграрного права України. 5. Система аграрного права України. 1. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості. Починаючи з 30-х і до 90-х рр (після колективізації). минулого століття єдиною комплексною галуззю права, яка обслуговувала суспільні відносини в сільському господарстві колишнього СРСР, у тому числі й в УРСР, було колгоспне право. Ця галузь права стосувалася тільки одного суб'єкта суспільних відносин – колгоспів, що було зумовлено наявністю самостійної колгоспно-кооперативної форми власності та адміністративними методами керівництва господарськими процесами на селі. У 70-х рр. закономірно виникла наукова ідея про потребу сукупного галузевого правового регулювання діяльності не лише колгоспів, а й інтегровано всіх сільськогосподарських (аграрних) підприємств. Вперше її сформулював М. І. Козир як потребу формування сільськогосподарського права, котре згодом почали називати аграрним. У дискусії, яка розгорнулася щодо цього, брали участь українські вчені – В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. С. Шелестов, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павлович та ін. Уже тоді необхідність існування аграрного права обґрунтовано доводили не стільки особливостями суб'єктів аграрних відносин, скільки унікальною специфікою їх виробничо-сільськогосподарської діяльності як єдиного об'єкта цих правовідносин. Аграрне право – порівняно нова галузь у системі права, яка об'єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об'єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структурах, що існували у той час. Об'єктом аграрних відносин цих різних суб'єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича діяльність. З виникненням України як суверенної держави, радикальними змінами суспільних відносин на селі у зв'язку з реалізацією земельної та аграрної реформ істотно розширилося та набуло якісно нового змісту аграрне законодавство, що становить нормативно-правову базу аграрного права як галузі права. Проте, як і раніше, воно акумулює законодавчі акти, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних аграрних суб'єктів. Аграрне право України – це комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення різними аграрними суб'єктами. Аграрне право можна характеризувати: це, по-перше, комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юридичною природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а саме: земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та ін.; по-друге – інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб'єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін. Їхня діяльність може бути заснована на приватній, комунальній та державній формах власності; по-третє, – це спеціалізована галузь права, що зумовлено таким узагальнюючим для всіх аграрних суб'єктів принципом їх основної діяльності, як сільськогосподарська виробнича та пов'язана з нею діяльність. У свою чергу, ця діяльність має певну специфіку – пов'язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення. Можна назвати ще одну специфічну рису аграрного права, яка полягає в тому, що воно відповідає окремій аналогічній галузі економіки. По суті, йдеться про адекватність галузі права й галузі економіки. Норми сучасного аграрного права України не можуть не регулювати певною мірою й соціальні проблеми селян, кількість яких, станом на 1 травня 2013 року чисельність наявного населення України становила 45 млн. 495 тис. 252 мешканців. На 1 квітня 2013 року міське населення становило 31350,329 тис. осіб (68.91%), сільське 14144,923 тис. (31.09%)
2. Предмет аграрного права України, його зміст та особливості. Предмет аграрного права як і будь-якої іншої галузі права – це сукупність однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права. Дискусія з питань існування сільськогосподарського (аграрного) права, яка відбувалася в 70-х рр., була зумовлена начебто відсутністю у нього власного предмета правового регулювання. Проте при цьому не бралося до уваги те, що для комплексних галузей права однорідність суспільних відносин як предмета правового регулювання є відносною. Це пояснюється тим, що комплексна галузь права охоплює первинні норми інших галузей права, спеціалізуючи їх відповідно до галузевого об'єкта правової регламентації та їх суб'єктного складу, і водночас має "власні" специфічні (здебільшого – інтегровані) норми. ЦЕ БУЛО УСУНУТО В 90- х роках КОЛИ ЗАРОДИЛОСЯ СУЧАСНЕ АГРАРНЕ ПРАВО ТА ВИДІЛЕНО ПРЕДМЕТ Предмет правового регулювання аграрного права України на сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин значно розширився і набув нового змісту порівняно з періодом становлення сільськогосподарського (аграрного) права та його функціонування до 90-х рр., а саме: По-перше, якісно нового змісту набули відносини, які й раніше були предметом аграрного права. Йдеться насамперед про земельні відносини щодо земель сільськогосподарського призначення, які є базовими в системі аграрних відносин. Це сталося завдяки ліквідації монополії державної власності на ці землі та запровадженню приватної власності на них. По-друге, приватна власність поширилась і на майнові аграрні відносини, що уможливило виникнення нових суб'єктів аграрних відносин, яких раніше взагалі не могло бути. Це – фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи різних видів, особисті селянські господарства, приватні аграрні підприємства, орендні організації тощо. Отже, предмет аграрного права увібрав у себе систему якісно оновлених, і цілком нових суспільних відносин. Проте незмінним для їх юридичної природи є те, що об'єктом цих суспільних відносин була й лишається виробнича господарська діяльність на землях сільськогосподарського призначення. Виробнича сільськогосподарська діяльність – це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земельних і трудових відносин. Саме вирощування сільськогосподарських культур як процес праці на землі становить першооснову предмета аграрного права. Отже, крім безпосередньо земельних відносин (в частині регламентації правового режиму земель сільськогосподарського призначення), до предмета аграрного права належать земельно-трудові відносини (їх часто називають просто трудовими). Крім цього, із земельно-трудовими щільно пов'язані й майнові аграрні відносини, в які вступають різні аграрні суб'єкти, та які пов’язані з виникнення приватної власності не лише на землю, а й на майно (здебільшого через паювання майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств) істотно позначилися на характері сучасних аграрних майнових відносин. До предмета аграрного права належать також організаційно-управлінським відносинам, які поділяються на внутрішні (це організація і управління в усіх структурних формах сільськогосподарського виробництва), так і зовнішні (це державне управління аграрними відносинами) Отже, предмет аграрного права України можна визначити як сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, майновими, організаційно-управлінськими, які функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб'єктами сільськогосподарської виробничої та пов’язаної з нею іншої діяльності. 3. Методи правового регулювання аграрних відносин. Під методом аграрно-правового регулювання розуміють встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права - учасників аграрних правовідносин щодо виникнення, зміни та припинення відносин між ними. Методи правового регулювання в АП поділяються на дві великі групи: 1) загальні методи; 2) спеціальні методи. Характерною рисою загальних методів є те, що вони використовуються не тільки в аграрному праві, але і в інших галузях права. До них відносяться: • метод дозволу; • метод імперативної вказівки (припису) • метод заборони Спеціальні методи характеризуються тим, що вони розробляються в рамках однієї або декількох галузей права і використовуються тільки в межах цих галузей. Серед методів аграрного права можна виділити наступні: 1. сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються переважно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах. Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення елементів рекомендаційності в їх регламентації. 2. Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на активізацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. 3. З економічними та демократичними засадами діяльності сучасних аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному законодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах). Такі автори як В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін. спеціальні методи поділяються на методи регулювання зовнішніх і внутрішніх правовідносин. До спеціальних методів регулювання зовнішніх правовідносин відносяться: членський, засновницький;легалізаційний;економічного стимулювання;дозвільно-ліцензійний;договірно-комерційний;рекомендацій державних органів і т.д. До спеціальних методів регулювання внутрішніх правовідносин відносяться: додержання технологій, дисципліни і законодавства, локально-правового регулювання; організаційно-управлінський, трудової участі у виробничо-господарській діяльності, колективного прийняття рішень (колективного демократизму); внутрішньогоспдоговірний тощо. Отже, характерною ознакою сучасної методології аграрного права України є поєднання державного правового регулювання аграрного сектора економіки з господарською самостійністю аграрних суб'єктів (переважно як підприємницьких структур).   Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...  ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...  Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...  ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|