Принципи правового регулювання

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права^{^[257]}.

Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку^{^[258]}.

Основоположними принципами правового регулювання в сучасних умовах повинні стати принципи справедливості, законності, єдності справедливості та законності як найважливіші соціальні цінності, вихідні положення, на яких ґрунтується державне управління, правотворчість, правореалізація і правоохорона. Саме ці принципи визначають найважливіші структурні зв'язки у предметі, методі та механізмі державно-правового регулювання як в середині правової системи, так і поза її межами, здійснюючи управлінський вплив на соціальне середовище^{^[259]}.

Законність як принцип, відправне положення та об'єктивна властивість права в узагальненому вигляді являє собою загальну вимогу дотримання та виконання законів. Виділяють декілька концептуальних підходів до розуміння законності. Перший - визначає її сутність за допомогою системи нормативних вимог, тобто розглядає законність як метод, керуючий принцип правового регулювання та управління державою і суспільством. Другий - розглядає законність крізь призму процесу та кінцевого результату правомірної поведінки, тобто визначає її як режим (стан) діяльності всіх соціальних суб'єктів, котрий ґрунтується на точному та неухильному дотриманні існуючого законодавства.

Значення законності полягає в тому, щоб виражені у правових нормах позитивні зобов'язання було виконано, дозволи використано, заборон дотримано, закон реально виконував свою роль у житті держави, суспільства і конкретної людини. Тому під законністю доцільно розуміти систему юридичних правил, норм, засобів і гарантій з відповідними їм державними структурами, покликану забезпечувати практичну реалізацію законів та інших правових актів^{^[260]}.

Принцип соціальної справедливості містить в собі вимоги відповідності між практичною роллю певних соціальних суб'єктів в житті суспільства та їхнім статусом, між правами та обов'язками, діяннями та відплатою за них, трудом та винагородою, злочином та покаранням, заслугами людей та суспільним визнанням. Йдеться про відносини розподілу та надання не тільки різноманітних соціальних благ, пільг, а й різних соціальних тягарів, обов'язків, відповідальності, ризику та нестатків, які виникають в процесі спілкування соціальних суб'єктів.

В узагальненому вигляді справедливість визначається як прийнятий суспільством, морально виправданий та правильний еталон для порівняння дій чи поведінки певного соціального суб'єкта та відповідної віддачі за них з боку інших суб'єктів або суспільства в цілому. Існуючи в реальному суспільстві, вимоги принципу справедливості сприяють як стабільності, так і динаміці відносин відповідного типу, котрі фактично оцінюються на кожному етапі суспільного розвитку з точки зору їх корисності. Тому, одночасно існують різні уявлення про справедливе та несправедливе, котрі змінюються під впливом соціальних змін^{^[261]}.

Елементами змісту принципу справедливості є еквівалентність в обміні, виконання взятих перед контрагентом зобов'язань, відшкодування шкоди за наявності вини за-подіювача, утримання від посягань на чуже надбання, повернення майна власникові, домірність юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню^{^[262]}.

Принцип єдності справедливості та законності є категорією особливого роду. Не втрачаючи зв'язків з мораллю, він постає як ціннісний критерій в процесі створення, реалізації та охорони правових норм. Він є об'єктивно обумовленим, таким, що відповідає характеру суспільних відносин, процесам, що відбуваються в суспільстві, безпосередньо пов'язуючи зміст права з його моральними та соціальними основами - закономірностями суспільного життя.

Постаючи втіленням реальних суспільних відносин, принцип єдності справедливості та законності як масштаб відповідності, гармонійності та пропорційності між здійсненими витратами, прагненнями, діяльністю соціальних суб'єктів та відповідною реакцією (винагорода, віддяка або покарання) на них інших соціальних суб'єктів, держави та суспільства в цілому, котрий відображає істотний зв'язок між реальною поведінкою соціальних суб'єктів і вимогами правової нормативно-регулятивної системи^{^[263]}.

Принцип єдності справедливості і законності містить в собі елементи механізмів державно-правового і морального регулювання. Він здатний врегульовувати майже всі види суспільних відносин, звертаючись до всіх соціальних суб'єктів. Як принцип моралі та суспільної свідомості він являє собою вихідне положення, закріплене ідеально, а як принцип правового регулювання, завдяки втіленню у нормах права, набуває самостійного нормативного значення.

В сучасних, перехідних умовах державотворення і розбудови громадянського суспільства необхідно, щоб загальновідомі вимоги принципу єдності справедливості та законності перетворилися у внутрішні детермінанти свідомості, поведінки та діяльності суб'єктів суспільного життя [264].

Принципи права впливають на весь процес підготовки нормативно- правових актів, їх видання, встановлення гарантій дотримання правових вимог. Вони є основним критерієм для правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності державних органів. Від рівня їх дотримання залежить стабільність та ефективність правової системи^{^[265]}.

Також при здійсненні правового регулювання, потрібно дотримуватись таких принципів як: принципу всезагальності, принцип зв'язаності держави правами і свободами особи та громадянина, принцип пропорційності, принцип гармонізації та принцип юридичної форми діяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

В силу принципу всезагальності право повинно мати ефективні механізми для захисту прав меншості, представлення її інтересів при напрацюванні правових рішень та їх прийнятті.

Реальне відображення верховенства (пріоритету) закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин, знайшло у ст. 92 Конституції^{^[266]}, де уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання, хоча вона може приймати закони також з інших питань своєї компетенції (ст. 85 Конституції).

Ще одним принципом правової державності є принцип зв'язаності держави правами і свободами особи та громадянина.

Принцип зв'язаності держави правами і свободами особи та громадянина є центральним сутнісним елементом у розумінні правової державності. Зв'язаність держави правами і свободами означає не що інше, як обмеження держави цими правами та свободами, правову і юридичну детермінованість^{^[267]}. Фундаментальним для розуміння сутності правової зв'язаності держави правами і свободами громадян є положення ч. 1 ст. 3 Конституції України^{^[268]}, згідно з якою «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Принцип пропорційності проявляється не лише у наданні позитивних прав та встановленні мінімальних загальнозначимих обов'язків, а й у тому, як вирішуються питання суспільного інтересу в конкретних відносинах, коли інтерес особи не збігається з інтересами суспільства, а також у разі заподіяння шкоди суспільним інтересам і наступного її відшкодування.[269]

Принцип гармонізації суспільних інтересів з інтересами особи на засадах пропорційності лежить також в основі обмеження права на свободу й особисту недоторканність. Згідно зі ст. 29 Конституції тримання під вартою може бути застосоване лише у разі нагальної необхідності запобігти злочину чи покласти йому край[270]^.

Це стосується також інших особистих, громадянських, майнових та політичних прав, обмеження яких мінімізуються, виходячи лише з необхідності забезпечення ключових суспільних інтересів (як такі у більшості випадків Конституцією визнаються національна безпека, територіальна цілісність, громадський порядок, потреба запобіганню злочинам, захист прав і свобод інших громадян, охорона здоров'я населення та деякі інші).

Принцип юридичної форми діяльності органів державної влади та їх посадових осіб за своєю суттю іманентно належить до характеристики правової держави, її правового регулювання, оскільки юридична форма діяльності зазначених суб'єктів є не просто дуже важливим позитивним юридичним організаційно-правовим і процедурно-процесуальним засобом упорядкування та регулювання суспільних відносин влади, не тільки характеризує організацію і діяльність органів держави, державного механізму на засадах права, а також є засобом контролю за владою та її обмеження [271].

Від рівня досконалості юридичних організаційних і процедурно- процесуальних форм, у яких здійснюється діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, безпосередньо залежить дотримання і захист прав людини. Досконала юридична форма спроможна також значною мірою гарантувати права особи від порушення з боку владних структур та посадових осіб, унеможливити волюнтаризм і зловживання владою. Юридична форма утворює юридичні підстави для утримання і обмеження влади за рахунок закріплення юридичних вимог до здійснення влади органами державної влади та їх посадовими і службовими особами, включаючи процедури прийняття рішень, встановлення негативних наслідків та юридичної відповідальності за порушення цих вимог.

Як правило, принципи права закріплюються прямо в законодавчих актах (статтях, преамбулах конституцій, законів) або ж випливають зі змісту конкретних правових норм.

Принципи права відображають систему цінностей суспільства і мають чи повинні мати правову форму вираження і забезпечення [272]

Отже, з цього можна зробити такий висновок, що правове регулювання завжди має державне забарвлення, в ньому зацікавлена держава. Це засіб виконання державою своїх функцій, завдань та обов'язків перед своїм народом та громадськістю світу. Право — інструмент влади, владно-управлінської діяльності держави. Правове регулювання потрібно там, де необхідне чітке визначення прав та обов'язків, державний захист прав і свобод людини та застосування державного примусу проти правопорушників.

Правове регулювання не завжди можливе. Не у всякий час і не за всіх обставин держава може використовувати право як засіб регулювання суспільних відносин людей. Наприклад, там, де вона не може перевірити, виконується право чи ні (через особливості деяких суспільних відносин людей), не може вжити заходів примусу до виконання права, там застосування правового регулювання неможливе.

Отже, правове регулювання поширюється не на всі суспільні відносини, в одних випадках тому, що право не здатне підкорити своїм вимогам окремі види соціальних відносин людей, в інших — тому, що право ставиться байдуже до деяких суспільних відносин і не включає їх до своїх нормативних вимог.

Принцип єдності справедливості та законності усуває суперечності між мораллю і правом з точки зору їх формального обмеження, оскільки передбачає офіційне визнання з боку держави, в тому числі за допомогою законів та судової практики. Як принцип моралі та суспільної свідомості, він являє собою вихідне положення, закріплене ідеально, а як принцип державно-правового регулювання єдність справедливості та законності, завдяки втіленню в нормах права, стає регулятором, що має самостійне нормативно-регулятивне значення.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: