Тема Теорія фірми: виробництво та витрати

2. Ізокванти. Гранична норма технологічної заміни факторів виробництва.

3. Сукупний, середній і граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності.

4. Ізокоста. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми

Виробнича функція - це співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.

Виробнича функція будується для певної технології і може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати: праці (L); капіталу (K); матеріалів (M), то виробнича функція може бути визначена таким чином

де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній технології і даному співвідношенні праці (L), капіталу (K), матеріалів (M).

а) Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнуто шляхом збільшення витрат одного ресурсу при незмінності інших.

б) Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взаємозамінність цих факторів.

в) Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

2. Ізокванти. Гранична норма технологічної заміни факторів виробництва.

Виробничу функцію з двома змінними факторами представляє ізокванта.

Ізокванта – це крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.

Карта ізоквант - це множина ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів.

1. Ізокванта має від’ємний нахил - це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення споживання одного фактора обумовлює збільшення використання другого фактору, щоб не допустити зменшення обсягів виробництва;

3. Ізокванти, які розташовані далі від початку координат відповідають більшому обсягу випуску.

Кут нахилу ізокванти, або кутовий коефіцієнт ізокванти дозволяє визначити можливість заміни одного виробничого фактора іншим у процесі їх використання.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом MRTS_LK визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

MRTS_LK дорівнює від’ємному значенню відношення зміни величини використаного капіталу до зміни витрат праці

Від’ємний нахил ізокванти показує, що скорочення кількості робочого часу (L) для незмінності обсягу випуску, вимагає збільшення витрат капіталу (К).

3. Сукупний, середній і граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності.

Короткостроковий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бути змінені.

Довгостроковий період - це період виробництва, протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва продукції.

Довгостроковий і короткостроковий періоди - категорії економічні, а не часові.

Постійний фактор – це економічний ресурс, який є фіксованим іне може бути змінений протягом короткострокового періоду, навіть коли змінюється його вартість.

Змінний фактор – це економічний ресурс, який може бути змінним у короткостроковому періоді.

Розглянемо випадок, при якому один із факторів є фіксованим, а інший - змінним. K - постійний фактор; L - змінний фактор.

Сукупний продукт (ТР _L ) змінного фактора виробництва - це кількість продукції, що виробляється при певній кількості фактора і при незмінності інших факторів.

Середній продукт (AP_L) змінного фактора виробництва - це співвідношення обсягу сукупного продукту змінного фактора (L) і використаної кількості цього фактора

Граничний продукт (МР _L ) змінного фактора виробництва - це зміна (при інших рівних умовах) (

TP_L) сукупного продукту цього фактора (L) у відповідності зі зміною його кількості (

), що використовується.

1) при зміні обсягу залученого ресурсу на «1»:

2) при зміні обсягу залученого ресурсу на «Δ»:

;

Рис. Закон спадної дохідності (граничної продуктивності) від використання фактора виробництва

Графік кривої сукупного продукту (ТР_L). Крива сукупного продукту певного фактора виробництва показує зміну випуску продукції при зміні одного з факторів (L), коли інші залишаються незмінними. При русі по кривій сукупного продукту виробництво може бути збільшене, якщо збільшується співвідношення між змінними і постійними факторами (L/K) (тобто до L₃).

Графік кривої середнього продукту (AP_L). Середній продукт праці (AP_L) досягає максимуму у точці K, коли кількість годин праці, що відповідає дотику кривої сукупного продукту (TP_L) і прямій, що виходить з початку координат дорівнюють (L₂).

Графік кривої граничного продукту (MP_L). Точка С - це точка перегину кривої сукупного продукту, їй відповідає максимальне значення граничного продукту в точці W. Граничний продукт досягає максимуму раніше, ніж середній продукт праці. Граничний продукт зменшується до нуля в точці L₃ і в подальшому має від’ємне значення.

Перша стадія — зростання середньої продуктивності. Для неї характерним є таке:

— МР_L додатний і за рівня затрат змінного фактора L₂ зрівнюється з АР_L;

— ТР_L зростає, однак темп його зростання поступово спадає.

На цій стадії виробництва збільшення затрат фірмою змінного фактора (у нашому прикладі — праці) сприяє повнішому використанню постійного фактора (капіталу): гранична та середня продуктивність праці зростають.

Друга стадія — максимальної загальної продуктивності. Для неї характерним є таке:

— вона починається з точки, в якій МР_L =АР_L, і продовжується до точки, в якій ТР_L досягає максимуму;

На цій стадії граничний продукт є меншим від середнього і продовжує спадати, досягаючи нульового рівня. Загальний продукт зростає спадним темпом і досягає свого максимуму.

Третя стадія — від'ємної граничної продуктивності починається з точки, де:

— ТР_L є максимальним і МР_L = 0 та продовжується до точки, де

— МР_L набуває від'ємних значень і продовжує спадати.

Аналіз стадій виробництва дає змогу дійти таких висновків.

1. Оскільки у третій фазі виробництва загальний, середній і граничний продукт фірми зменшуватимуться, їй недоцільно винаймати кількість змінного фактора більшу, ніж L*.

2. Перша стадія виробництва не є найприбутковішою, бо АР_L продовжує зростати, а МР_L — додатний. Отож, ТР_L фірми може зростати внаслідок залучення нею додаткових одиниць змінного фактора.

3. Фірма залучатиме у короткостроковому періоді змінний фактор виробництва (працю) в інтервалі L₂ L*. У цьому зв'язку говорять про інтенсивну та екстенсивну межі виробництва. Інтенсивною межею виробництва називають затрати змінного фактора (L*), які розмежовують другу і третю стадії. Екстенсивною межею називають затрати змінного фактора (L₂), які відокремлюють першу стадію від другої стадії виробництва. Проте, на цьому рівні аналізу не можна виявити, яку саме кількість змінного фактора має залучати фірма, оскільки невідомі ціна її продукту та ціни ресурсів, які вона використовує.

Закон спадної граничної продуктивності (дохідності) фактуру: якщо при фіксованих факторах зростає використання одного виробничого фактора, то досягається точка, в якій додаткове використання цього змінного фактора при незмінних інших факторах веде до зниження обсягу випуску продукції.

Закон спадної дохідності діє у короткостроковому періоді, коли принаймні один фактор залишається незмінним. Закон спадної дохідності залежить від певної технології виробництва (зміна технологій може привести до зростання всієї кривої випуску продукції).

4. Ізокоста. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми

Ізокоста – це бюджетна лінія фірми, яка показує різноманітні комбінації двох ресурсів, які фірма може придбати на свій доход за певних цін на ресурси.

При виборі комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат фірма прагне купити таку комбінацію двох ресурсів, яка б лежала на найдальшій ізокванті, таким чином дотична ізокости з ізоквантою показують комбінацію двох ресурсів, використовуючи яку фірма буде виробляти найбільшу кількість продукції за найменших витрат.

Мінімізація витрат в довгостроковому періоді

Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми (лінія експансії) – це лінія, що ілюструє найдешевші комбінації двох ресурсів, якими можна скористатися для виробництва кожного з обсягів продукції в довгостроковому періоді, коли обидва виробничих ресурси можуть змінюватися.

Лінія (троєкторія) експансії (розширення) фірми

Економічні витрати - це ті виплати, що фірма зобов'язана зробити, або ті прибутки, що фірма повинна забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

З погляду економіки, усі витрати можна розділити на дві групи: явні і неявні.

Явні (зовнішні) витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих (грошових) платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів.

Неявні (імпліцитні, внутрішні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми (або знаходяться у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Фірми не відбивають імпліцитні витрати у своїй бухгалтерській звітності.

1) витрати втрачених можливостей, тобто недоотриманий прибуток;

Нормальний прибуток - це мінімальна плата, необхідна, щоб утримати підприємницький талант у межах даного підприємства.

Економісти і бухгалтери по-різному розуміють значення терміна "прибуток".

Бухгалтерський підхід базується на аналізі фінансового балансу фірми. Цей ретроспективний погляд на фінанси фірми з точки зору оцінки активу і пасиву дозволяє оцінювати ефективність діяльності фірми лише за минулий час. У свої розрахунки бухгалтери включають явні витрати у вигляді грошових витрат, які пов’язані з прямими виплатами фірмою іншим фізичним та юридичним особам, з якими вона має економічні відносини. Якщо у фірми є прибуток після відрахування від виручки прямих грошових витрат, то вважається, що фірма працювала добре.

Економічний підхід базується на визначенні господарської перспективи фірми, а саме: на майбутніх витратах та заходах щодо їх зниження; на зростанні рентабельності шляхом найкращого і найефективнішого використання наявних ресурсів. В аналізі економісти беруть до уваги не тільки явні, а й неявні витрати порівнюючи прибуток, який фірма отримала та прибуток, який вона могла б отримати, якщо б використала свої ресурси в альтернативному напрямку.

Бухгалтерський прибуток являє собою сукупний доход (виручку) фірми за відрахуванням зовнішніх витрат.

Економічний прибуток - це сукупний доход (виручка) за відрахуванням усіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця). Економічний прибуток не входить у витрати, тому що, по визначенню, це прибуток, отриманий понад нормальний прибуток, необхідного для зберігання зацікавленості підприємця в даному напрямку діяльності. Економічний прибуток, пов'язаний з прийняттям на себе ризику і з володінням монопольною владою. Розкриття сутності економічного прибутку сприяє виявленню відмінності між бухгалтерським і економічним підходами при оцінці діяльності фірми.

Неповернені витрати – це витрати, які не будуть фірмою повернені ніколи, навіть при її закритті.

Постійні витрати - ТFC (Fixed Cost) - це витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукція зовсім не випускається.

Середні постійні витрати AFC (Average Fixed Cost) - це кількість постійних витрат виробництва (ТFC), що припадає в середньому на одиницю випуску продукції (Q)

При збільшенні обсягів продукції з Q₁ до Q₂ середні постійні витрати зменшуються.

Змінні витрати ТVC (Variable Cost) - це витрати виробництва, які залежать від випуску продукції і змінюються залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва.

При досягненні оптимального випуску продукції (в точці Q₁) спостерігається відносна економія змінних витрат. Але при подальшому розширенні виробництва відбувається нове зростання змінних витрат, тому що збільшення випуску потребує більш швидкого зростання витрат порівняно із зростанням виробництва. Це виходить з закону спадної граничної дохідності.

Середні змінні витрати AVC (Average Variable Cost) - це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції:

Середні змінні витрати виробництва сягають мінімального значення у випадку досягнення оптимального випуску продукції.

Сукупні витрати TC (Total Cost) - це витрати, які характеризують сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді при виробництві продукції.

Сукупні витрати (TC) є функцією від випуску продукції (Q): TC=f(Q)

Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:

Для того щоб побудувати графік сукупних витрат, необхідно побудувати лінію, яка буде сумою кривих сукупних постійних та сукупних змінних витрат.

Середні сукупні витрати ATC (Average Total Cost) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Граничні витрати MC (Marginal Cost) - це приріст сукупних витрат фірми, пов’язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції.

, де MC - граничні витрати; ΔТС - приріст сукупних витрат; ΔQ - приріст випуску продукції.

Із цього рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією в короткостроковому періоді тільки від змінних витрат:

1) при зміні обсягу залученого ресурсу на «1»:

2) при зміні обсягу залученого ресурсу на «Δ»: ;

Граничні витрати показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв’язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.

Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U-подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску додаткової одиниці продукції. Форма кривої граничних витрат обумовлена законом спадної дохідності.

Взаємозв’язок кривих витрат в короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді всі витрати діляться на постійні та змінні.

В точці а, де крива граничних витрат (MC) має мінімальне значення, крива сукупних витрат (TC) має перегин, тобто вона з випуклої стає опуклою. Після точки а при кожному значенні ΔQ величина ΔTC буде зростати.

Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і середніх змінних витрат (AVC) в точці їх найменших значень.

Крива середніх сукупних витрат (АТС) - опукла: при малих обсягах виробництва АТС зменшується в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді - основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів з урахуванням кон’юнктури ринку. Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є змінними.

В межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місця!

Крива довгострокових середніх витрат складається з частин кривих короткострокових витрат стосовно підприємств різного розміру, між якими фірма могла б робити свій вибір. Кожна точка кривої вибору показує величину найменших витрат виробництва одиниці продукції для кожного даного обсягу виробництва з умовою, що фірма мала досить часу, щоб зробити всі необхідні зміни в розмірах підприємства.

Спочатку певний час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх сукупних витрат. Але в кінці кінців введення все більших і більших потужностей призведе до зростання АТС. Перпендикулярні лінії до горизонтальної осі показують ті обсяги виробництва (Q₁, Q₂, Q₃, Q₄), при яких фірмі слід змінювати розмір підприємства, щоб забезпечити собі найнижчі витрати виробництва на одиницю продукції. Крива довгострокових витрат проходить по дотичній до безмежної кількості короткострокових АТС.

Крива середніх витрат в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді закон спадної віддачі не діє, тому що умовою його дії є незмінність кількості одного з ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів.

Позитивний ефект масштабу пояснює спадаюча частина кривої довгострокових середніх витрат. Цей ефект має місце, коли обсяг випуску продукції фірмою збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію збільшення витрат на ресурси. Наприклад, коли обсяг випуску продукції збільшується більш, ніж у два рази, при подвоєнні виробничих факторів.

Причини, що призводять до позитивного ефекту масштабу:

- ефективним використанням капіталу (малі фірми обмежені в коштах при купівлі високопродуктивного устаткування і не мають можливості його ефективно використовувати).

- виробництво побічних продуктів (впровадження безвідходної технології).

Від’ємний ефект масштабу пояснює зростаючу частину кривої довгострокових середніх витрат. Цей ефект має місце тоді, коли зростання обсягу продукції відбувається у меншій пропорції, ніж зміна витрат на ресурси. Основна причина виникнення цього ефекту пов’язана з певними проблемами в керівництві, що виникають у спробі ефективно контролювати та координувати діяльність фірми, яка перетворилась у великомасштабного виробника.

Постійна віддача від росту масштабу показує відрізок, протягом якого середні довгострокові витрати будуть незмінними. В його межах певне збільшення кількості всіх ресурсів (наприклад, на 10%) викликає пропорційне збільшення обсягу виробництва на такий же самий відсоток (на 10%). Тобто середні витрати не змінюються.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: