Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Мета і завдання курсу фізичного виховання і спорту у ВУЗах?.





Фізичне виховання студентів складає органічну частину всього освітнього процесу, здійснюваного вищими навчальними закладами України. Усебічний фізичний розвиток, зміцнення здоров’я студентів і, на цій основі, здійснення більш високої професійної підготовки молодих фахівців у навчальних закладах представляє одну з найбільш актуальних задач фізичної культури і спорту на сучасному етапі розвитку суспільства.

(Фізичне виховання у вищих навчальних закладах будується з урахуванням документів Міністерства утворення і науки України. Так, у наказі від 14.11.2003 року за № 757 представленні загальні напрямки щодо розвиток фізичного виховання у Вузах з метою забезпечення виконання рішень колегій Міністерства утворення і науки України).

Існує ціла низка проблем: 1) загальні (актуальні для освітніх систем усього світу); 2) специфічні (для групи країн); 3) особливі (для окремої країни) [5, 6]. Ці питання також знаходять відображення у законодавчих актах та програмно-нормативних документах: Наказ МОН України №757 від 4.11.2003 р. «Фізичне виховання, навчальна програма для вищих навчальних закладів України 3–4 рівнів акредитації», 2003; Наказ МОН України №49 від 23.01.2004 р. «Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004–2005 роки», 2004 р.; Закон України «Про вищу освіту» від 1.07.2014 р. та ін.

Фізичне виховання і спорт у вищих навчальних закладах є могутнім оздоровчим фактором для студентської молоді, що сприяє підвищенню їхньої фізичної працездатності, активності в навчальному процесу і підготовці до майбутньої професійної діяльності. Сучасне життя характеризується надзвичайно складними екологічними, соціально-економічними, психологічними умовами, негативним впливом цих факторів на фізичний розвиток і здоров’я молодого організму, що розвивається. Отже, все це впливає на рівень життєдіяльності організму.

Предметом фізичного виховання у вищих навчальних закладах є педагогічний процес цілеспрямованого систематичного впливу на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку рухових властивостей, вдосконалення морфологічних та функціональних можливостей, формування та покращення життєво-важливих рухових навичок та вмінь, а також пов’язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі в суспільному, виробничому та культурному житті.

Курс «Фізичне виховання і спорт» в вищій освіті є дослідження процесу еволюції національних освітніх систем світу, факторів, які зумовили потребу в створенні єдиного європейського освітянського та наукового простору, реформування вітчизняної вищої освіти на основі Болонської декларації у контексті світових загально цивілізаційних вимірів.

У вищих навчальних закладах існують такі форми організації роботи з фізичного виховання:

– поурочна робота в сітці розкладу навчального закладу;

– факультативні заняття по загальній фізичній підготовці, а саме по видам спорту і заняття в групах спортивного удосконалення.

Факультативні заняття і секційною формою розуміється ведення навчального процесу з фізичного виховання у вигляді спеціалізованих навчальних занять певним видом спорту (рухової активності), згідно окремих робочих навчальних планів кожного відділення (циклу), у складі навчальних груп, що сформовані вищезазначеним структурним підрозділом кафедри за власним вибором студентів. Ці заняття проводяться за загально університетським розкладом у денні години (перша, друга, третя, та четверта пари), що надає змогу охопити весь контингент студентів перших двох курсів, рівномірно завантажити спортивну базу та надати можливість у вечірні години починаючи з п’ятої пари проводити тренування збірних команд університету.

З урахуванням представлених форм роботи, а також даних медичного обстеження всі студенти розподіляються по стану здоров’я і рівню фізичного розвитку на наступні групи: основна; підготовча; спеціальна медична.

На думку більшості фахівців в області фізичної культури і спорту причиною істотного росту захворюваності серед молоді є виражене зниження їхньої рухової активності і відсутність мотивації на здоровий спосіб життя ще з дитинства.

За дослідженнями Л. К. Кожевнікова, З. Г. Дзюба, Н. І. Вертелецька, 2008, спостерігається стійке погіршення стану здоров’я студентів: поширення серцево-судинної патології збільшилося за останнє десятиліття у 1,9 рази; онкологічної – на 18%, бронхіальної астми – 35,2%, цукрового діабету – на 10,1%. В Україні кожний п’ятий хворіє на артеріальну гіпертонію. Встановлено, що у вищих навчальних закладах освіти кількість підготовчих та спеціальних медичних груп зростає від 5,36% на першому курсі до 14,46% на четвертому. Відповідно спостерігається зменшення кількості студентів основної групи від 84,0% до 70,2%.

Проведені дослідження О. А. Томенка та С. А. Лазоренка 2010, щодо рівня фізичного здоров’я студентської молоді Сумської області у вищих навчальних закладах знаходиться на незадовільному рівні. Так, було виявлено 63% – юнаків мають низький рівень, 29% – нижче середнього, 8% – середній рівень соматичного здоров’я, а серед дівчат 65% – низький рівень, 30% – нижче середнього, 5% – середній рівень соматичного здоров’я, вище середнього і високий рівня не було зафіксовано.

Рівень рухової активності студентів Сумської області у юнаків і дівчат нижчий від норми, як стверджують дані молодих вчених О. А. Томенка і С. А. Лазоренка 2010, особливо за рахунок низьких показників на високому (0,52 години у юнаків, 0,39 годин у дівчат) і середньому (0,45 години у юнаків, 0,40 години у дівчат) рівнях активності та за рахунок високих показників на базовому (8,58 години у юнаків, 9,00 години у дівчат) і сидячому (3,51 години у юнаків, 4,04 години у дівчат) рівнях.

 

Метою фізичного виховання у ВУЗах є:

– формування у студентів фізичної культури особистості;

– виховання здорової, всесвітньо розвинутої, фізично досконалої людини з високою творчою та громадською позицією, готовою до довголітньої високопродуктивної праці і захисту своєї Держави;

– виховання морально-вольових якостей та потреби у здоровому способі життя, використання здобутих цінностей фізичної культури у особистій, громадській та професійній діяльності;

– ціллю фізичного виховання являється не тільки всебічний розвиток і укріплення опорно-рухового апарату, але і всебічне удосконалення функціональної діяльності головних фізіологічних і психологічних систем організму, зокрема, серцево-судинної і дихальної оптимізації обмінних процесів укріплення нервової системи і т.п., що в кінцевому результаті і передбачає найбільш оптимальний рівень фізичного стану студентської молоді.

Основними завданнями кафедри фізичного виховання ВУЗу є:

– забезпечення навчального процесу по фізичному вихованню зі студентами ВУЗу;

– організація проведення спортивно-масової роботи зі студентами, викладачами і співробітниками ВУЗу;

– організація і проведення змагань по найбільше культивуючи у районі, місті й області видам спорту;

– організація і проведення змагань у групах спортивного удосконалення по масових видах спорту;

– проведення занять зі студентами спеціальних медичних груп;

– кафедра фізичного виховання зобов’язана вчасно, у визначені навчальною частиною терміни, проводити залікові заходи для студентів;

– кафедра фізичного виховання зобов’язана оформляти всю необхідну звітну і вчасно представляти неї в навчальну частину і ректору університету;

– відповідно до плану роботи кафедри необхідно проводити засідання з питань навчальної, учбово-методичної і науково-методичної діяльності і складання письмових протоколів даних засідань;

– кафедра фізичного виховання повинна бути забезпечена фінансовими засобами для придбання спортивного інвентарю й устаткування для проведення занять по фізичній культурі і спортові;

– проведення агітаційно-пропагандистської і роз’яснювальної роботи серед студентів і викладачів про необхідність використання фізичної культури і спорту як способу активного відпочинку, зміцнення здоров’я, підвищення рівня фізичної підготовки.

Основними задачами для студентів вищих навчальних закладів при проходження курсу фізичного виховання є:

– регулярно відвідувати заняття з фізичного виховання та тренувань з видів спорту та обов’язкове проходження медичної комісії;

– зміцнення здоров’я і усебічний розвиток студентів, озброєння їх знаннями, навичками й уміннями в області фізичної культури і спорту;

– виховання звички до систематичних занять фізичними вправами і різними видами спорту;

– розвиток у студентів окремих відстаючих фізичних якостей, підвищення рівня роботи серцево-судинних, дихальної систем, а також інших органів і функцій організму;

– підвищення рівня спортивної підготовки студентів і завоювання ними високих результатів на різних спортивних змаганнях;

– озброєння студентів визначеним рівнем методичних знань в області фізичної культури і спорту, а саме знаннями прикладного характеру, стосовно до їх майбутньої професійної діяльності;

– обов’язкове проходження медичного контролю, що здійснюється у формі первинних обстежень і повторного оглядів перед початком навчального року або після перенесених студентами захворювань.

2. Теорія і методика фізичного виховання як навчальна та наукова дисципліна?.

Теорія і методика фізичного виховання – це наука та навчальна дисципліна, що являє собою систему знань про роль і місце фізичного виховання в житті людини та суспільства, особливості і загальні закономірності її функціонування й розвитку.

Об’єктом вивчення цієї дисципліни є фізичні можливості та здібності людини, які змінюються під час цілеспрямованої дії засобами фізичного виховання.

Предметом дослідження виступають загальні закономірності управління процесом фізичного виховання людини. В теорії і методиці фізичного виховання можна виділити три напрями: соціологічний, педагогічний та біологічний.

Соціологічний напрям включає питання про причини виникнення фізичного виховання, його роль та місце як соціальної підсистеми в житті людини та суспільства на сьогодні, співвідношення фізичного виховання з іншими соціальними явищами (навчання, виховання, трудова діяльність), перспективи розвитку у зв’язку з матеріальними, духовними та соціальними умовами життя людини та суспільства, що змінюються, оптимальні форми спеціальної організації населення відповідно до цілей фізичного виховання.

У педагогічному напрямі вивчаються загальні закономірності управління процесом фізичного виховання та його різновидів (професійно-прикладна фізична культура, рекреація, реабілітація).

У біологічному напрямі вивчається вплив рухової активності на процес життєдіяльності організму людини: норми рухової активності для досягнення оптимального функціонування органів і систем; адаптація організму до рухової активності, різної за обсягом та інтенсивністю; умови, в яких рухова активність позитивно діє на організм людини, підвищує її життєдіяльність та рівень здоров’я (фактори здорового способу життя).

У теорії і методиці фізичного виховання використовуються такі поняття, як «фізична культура», «фізичне виховання», «фізичне здоров’я», фізичний розвиток», «фізична підготовленість», «фізичний стан», «фізичні якості», «фізична рекреація», «фізична реабілітація», «рухова активність», «норма» та ін.

Фізична культура – частина загальної культури, сукупність спеціальних, духовних і матеріальних цінностей, способів їх виробництва та використання з метою оздоровлення людей і розвитку їхніх фізичних здібностей.

Фізична культура людини розглядається як процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками виховної, навчальної, оздоровчої, рекреаційної діяльності для подальшого використання у процесі самовдосконалення, і як результат – рівень фізичного здоров’я, який людина змогла зберегти або покращити завдяки своєму бажанню, знанням, здоровому способу життя та рухової активності.

Фізичне здоров’я – динамічний стан, що характеризується резервом функцій органів і систем, є основою виконання індивідом своїх біологічних і соціальних функцій. Інтегральним показником резервів функцій органів і систем є енергопотенціал біосистем (резерв енергоутворення).

Фізичне виховання – спеціалізований педагогічний процес цілеспрямованої систематичної дії на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконалення морфологічних і функціональних спроможносте, формування й покращення основних життєво важливих рухових навичок, умінь та пов’язаних із ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі у суспільному, виробничому й культурному житті.

Система фізичного виховання – сукупність соціальних і педагогічних підсистем, функціонування яких засноване на загальних закономірностях та спрямоване на досягнення мети фізичного виховання.

Принцип – у теорії фізичного виховання найбільш загальні теоретичні положення, що об’єктивно відображають сутність і фундаментальні закономірності навчання, виховання та всебічного розвитку особистості.

Фізична освіта – процес формування у людини рухових умінь і навичок, а також надбання і передавання спеціальних знань у галузі фізичної культури.

Фізичний розвиток – природний процес вікової зміни морфологічних і функціональних ознак організму, обумовлений спадковими факторами та конкретними умовами зовнішнього середовища.

Поняття «фізичний розвиток» вживається у двох значеннях: як процес, що відбувається в організмі людини під час природного вікового розвитку та під дією фізичного виховання, і як стан. Фізичний розвиток (як стан) – це комплекс ознак, які характеризують морфофункціональний стан організму, рівень розвитку фізичних якостей і здібностей, необхідних для його життєдіяльності.

Ознаки фізичного розвитку можна розділити на три групи: соматометричні, соматоскопічні та фізіометричні.

До соматометричних ознак належить довжина і маса тіла, обхват розмірів грудної клітки, талії, стопи і т.д.; до соматоскопічних – форма грудної клітки, спини, ніг, стопи, мускулатури і т.д.; до фізіометричних – рівень розвитку скелетної мускулатури, фізична працездатність, рівень фізичних якостей (сила, бистрота, витривалість, гнучкість, координація).

Фізичні якості – властивості, що характеризують окремі якісні сторони рухових можливостей людини: (сила, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність).

Сила це здатність людини долати опір або протидія йому за рахунок м’язових напружень.

Витривалість – це здатність людиною долати втому у процесі рухової діяльності.

Гнучкість – це здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Швидкість – це здатність людини реагувати на подразники і до високої скорості руху, який виконується при відсутності значно внутрішнього опору.

Спритність – це складна комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена, як її здатність швидко оволодіти координаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась.

Фізичний стан – за визначенням міжнародного комітету стандартизації тестів фізичний стан це сукупність показників стану здоров’я, статури і конституції, функціональних можливостей організму, фізичної працездатності та підготовленості людини.

Фізична працездатність – потенційні можливості людини виконувати фізичні зусилля без зниження заданого рівня функціонування організму.

Фізична підготовленість – рівень досягнутого розвитку фізичних якостей, формування рухових навичок у результаті спеціалізованого процесу фізичного виховання, спрямованого на вирішення конкретних завдань.







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.