Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Перші кроки зародження державного контролю





Перші кроки зародження державного контролю

Запровадження ДФК 9-17 ст. Історія розвитку ДФК

Історія ДК має 4 етапи: - 1 етап – епоха феодалізму; 2 етап – капіталізм; 3 етап – радянський період; 4 етап – сучасний етап.

Необхідна фінансова стабілізація держави, а також забезпечення стійкості в надходженні до княжої казни зумовило створення особливого напрямку ДК.

Слід зазначити, що за правління княгині Ольги функція ФК, приймає характер державної, оскільки княжий скарб забезпечив саме існування держави.

Окремими етапами Руської правди, закріплювалося право грошового контролю, в якій певні норми були направлені на забезпечення балансу між общинами і державою.

Об’єднання Руського народу об’єднує руську державу за часів татаро-монгольського іго відбулась за часів І. Калити. Він вперше організував фінансовий союз для збору данини та відправки її в орду. Цей час контроль за виконання податків здійснюють даньщики.

У 1497 році в Москві було видано «Судебник Івана 3», який передбачає управління державою з організацією установ, тобто приказів, 7 з яких були фінансовий контроль їх діяльності здійснив князь і боярська Дума.

За правління Івана Грозного посилився контроль за доходами і видатками держави, Іван Грозний надавав значну увагу питанням контролю.

В 30 роки 16 ст., була проведена фінансова реформа і введена єдина монетна система і держава здійснює контроль за чеканних грошей. В 50 роки 16 ст. було проведено перепис земель і затверджено єдину одиницю податкового обкладання «большая соха». В 2 половині 16 ст., система державного управління доповнилась воєводами, які здійснюють контроль роботи виборних посадових осіб, що збирали прямі і непрямі податки.

Сприяла розвитку торгівлі і вели фінансове управління. В 1649 році вийшов збірник закону «Соборное уложение». В ньому були передбачені нові норми, що сприяли побудові нової системи державного управління і контроль органів Росії і була створена Велика казна, яка діяла з 15 ст.

16 березня 1656 року вийшов Приказ щодо «Большой казни» - перший спеціальний орган.

Розвиток державного фінансового контролю у 18 ст.

Петровські реформи в першій четверті ХVІІІ ст. призвели до росту державного бюджету, появі нових джерел доходів і напрямів видатків, розширенню управлінського апарату та підвищенню ролі фінансового контролю в системі управління. Ці реформи наклали свій відбиток на організацію державного фінансового контролю. Цей процес було обумовлено низкою обставин: необхідністю централізації управління фінансами; наведення порядку в обліку державних ресурсів; здійснення методів ревізії наданої звітності, – це перші спроби законодавчо визначити функції фінансового контролю.

Петро І кардинально реформував систему державного управління. Замість існуючих приказів було створено 12 колегій, половина з яких мала фінансово-економічний характер. З фінансової точки зору, найважливішими з них були три: камер-колегія, яка відала державними доходами і майном; штатс-контор-колегія, що відала державними витратами; і ревізіон-колегія, яка слідкувала за виконанням кошторисів за доходами й витратами. Найвищим органом фінансового контролю став Сенат. Сенат займався питаннями державного бюджету, здійснював нагляд за державним апаратом і був підконтрольним генерал-прокурору і обер-прокурору, які знаходилися в підпорядкуванні імператора 3.



У державі був проведений новий адміністративний поділ. На чолі кожної з восьми російських губерній стояв губернатор, що мав адміністративну, поліцейську, судову і фінансову владу. В 1719 р. Петро І поділив країну на 11 губерній і 50 провінцій. У свою чергу провінції, які очолювали воєводи, були поділені на повіти.

У 1718 р. для обліку всіх державних доходів і витрат було засновано Ревізіон-колегію. Це зовсім нова установа, яка являла собою орган фінансового контролю. Починаючи з 1719 р., вона здійснювала фінансовий контроль по всій території Російської держави. Але скоро виявилась ненормальність становища цього ревізійного закладу,

Саме тому указом від 12 січня 1722 р. Ревізіон-колегію підпорядкували Сенату,

В результаті чого Ревізіон-колегія отримала Інструкцію, що передбачала такий порядок контролю: всі установи в кінці року мали здійснювати ревізію підлеглих їм посадових осіб, скласти рахункові виписки і направляти їх на перевірку в Ревізіон-контору. Про всі порушення вона повинна була сповіщати Сенат. Ревізіон-контора, отримавши звітність, перевіряла її з точки зору правильності господарських операцій. У випадках сумніву вона могла запросити для перевірки оригінал звітності. Але й такий порядок організації контролю не сприяв успішній ревізії.

Після смерті Петра І уряд проявляє підвищену увагу щодо посилення фінансового контролю. Так, Катерина І (1725-1726 рр.), розуміючи важливість ревізії, перейменувала Ревізіон-контору в Ревізіон-колегію і поновила в статусі самостійної установи, що була підзвітна Верховній таємній раді. Але діяльність Ревізіон-колегії виявилась майже безрезультатною.

У цей час була проведена реформа місцевого управління, що підняло і питання фінансового контролю. Країну поділили на 50 губерній, губернії – на повіти. Очолював губернію губернатор, який був підпорядкований безпосередньо імператриці. При губернаторі – створено губернське правління, якому був підпорядкований губернський прокурор. Питаннями фінансів займалася казенна палата на чолі з віце-губернатором. У повітах створювались повітові казначейства. Їм передавалися також функції фінансового контролю 6.

У кінці ХVІІІ ст. система державного фінансового контролю набула більш самостійного і централізованого характеру.

ДФК з 20 ст. та сьогодення

Початок ХХ ст. ознаменувався вступом Росії в нову стадію капіталістичного розвитку.

На початку ХХ ст. значно збільшились доходи держави. Однозначно ростуть великі акціонерні банки. У 1914 р. понад 80% усіх банківських коштів припадало на 12 банків 15. У 1901 р. державному контролю надаються функції ревізії видатків Державного банку та його операцій за рахунок казни. Увесь грошовий обіг державних кас постійно перевірявся органами і установами Міністерства фінансів. Діяльність контролю щодо державних доходів зводилася до нагляду за тим, аби держава дійсно отримувала все, що береться у платників на користь казни.

Стосовно витрат, завдання державного контролю зводилися до перевірки роботи не тільки кас з виконання грошових видатків, але й до перевірки роботи органів розпорядчих відомств на видачу асигнацій на витрати.

На державний контроль покладалися документальна й фактична перевірка сум і коштів, які були в державних касах, щоб посадовці контролю здійснювали ревізії кас зненацька. Контрольні органи розглядали звітність різних установ з точки зору законності і цілеспрямованості вчинених ними господарських операцій та здійснених витрат.

До складу державного контролю входили 16: - державний контролер; - товариш державного контролера; - департамент цивільної звітності; - депртамент військової й морської звітності; - канцелярія державного контролю та архів центральних установ державного контролю, що складається при ній; - центральна бухгалтерія; - комісія з перевірки грошової і матеріальної звітності встановлень державного контролю; - комісія з перевірки річних звітів приватних залізниць.

Після Жовтневої революції 1917 р. одним з перших декретів Радянської держави був декрет про створення Народного комісаріату державного контролю, прийнятий в грудні того ж року. У січні 1920 р. функції державного контролю в Україні були передані новоутвореному органу – Всеукраїнській робітничо-селянській інспекції. У травні 1920 р. вона була реорганізована в Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції.

У 1923 р., на підставі рішення ХІІ з’їзду Російської комуністичної партії (більшовиків) про злиття Наркомату робітничо-селянської інспекції з Центральною контрольною комісією, був створений об’єднаний контрольний орган, абревіатура якого – ЦКК-НК РСІ.

У 1930 р. Центральна контрольна комісія була перетворена у Комісію партійного контролю при ЦК ВКП(б).

У 1937 р. у складі Наркомату фінансів СРСР було створено контрольно-ревізійне управління і затверджено його положення.

З 1956 р., у зв’язку з розширенням прав союзних республік, були створені КРУ в міністерствах фінансів союзних республік. У наступні роки, починаючи із середини 60-х рр., фінансовий контроль підрозділявся на: - контроль органів влади та органів управління загальної компетенції; - контрол комітетів народного контролю; - контроль фінансових і кредитних органів; - відомчий та внутрішній господарський контроль.

Велику роль у сфері здійснення фінансового контролю відіграв Комітет народного контролю, який відносився до громадського виду контролю, але по суті своїй був державним виконавчим органом. Іншим видом державного фінансового контролю був відомчий фінансовий контроль, що проводився в рамках окремого міністерства, установи, організації і т.п.

Провідна роль у державному та фінансовому контролі належала Радам народних депутатів, яким були підконтрольні всі державні органи та їх посадові особи.

Основне навантаження в сфері бюджетно-фінансового контролю лягало на Міністерство фінансів.

Після проголошення Акта про незалежність України, в державі розпочалась робота зі створення національної фінансової системи та системи органів фінансового контролю. У 1990 р. було прийнято Закон України „Про державну податкову службу в Україні“; у 1991 р. – про Національний банк України, Державну митну службу України; у 1993 р. – про Державну контрольно-ревізійну службу; у 1994 р. – про Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю; у 1995 р. – про Державне казначейство України; у 1996 р. – про Рахункову палату.

З прийняттям у 2001 р. Бюджетного кодексу України були внесені корективи в розвиток системи державного фінансового контролю. В ньому виписано повноваження зі здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства такими органами, як Верховна Рада України, Рахункова палата, Міністерство фінансів, Державне казначейство.

 

Види фінансового контролю

Залежно від характеру взаємовідносин і суб'єкта контролю фінансовий контроль можна поділити на внутрішній і зовнішній. При внутрішньому контролі суб'єкт і об'єкт належать до однієї системи, а при зовнішньому суб'єктом контролю виступає орган, що не належить до тієї ж системи, що й об'єкт. Внутрішній фінансовий контроль - це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи як за власною фінансовою діяльністю, так і за фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу.

За часом проведення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний та наступний. Попередній (превентивний) контроль. Він здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань, у тому числі на стадії розробки й прийняття законів та актів органів місцевої влади та місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності, в першу чергу - бюджетів на поточні роки.

Поточний фінансовий контроль здійснюється під час фінансово-господарських операцій і тому охоплює короткі проміжки часу.

Ретроспективний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових операцій за певні минулі проміжки часу внаслідок вивчення даних обліку та звітності, планової нормативної документації.

Залежно від суб'єктів контролю виокремлюють державний, внутрішньогосподарський, відомчий, аудиторський контроль, контроль фінансово-кредитних установ. Державний фінансовий контроль здійснюють органи державної влади, в першу чергу законодавчої й виконавчої; він спрямований на об'єкти, що підлягають контролю незалежно від їх відомчого підпорядкування.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють конкретні контрольно-ревізійні управління (відділи, групи) міністерств, відомств,

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюють економічні служби підприємств, установ, організацій, супроводжує повсякденну фінансово-господарську діяльність.

Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на контроль на місцях, або виїзний контроль (контрольні органи виконують контрольні дії безпосередню на підконтрольному об'єкті), та дистанційний, або безвиїзний, контроль .

За сферою фінансової діяльності фінансовий контроль поділяють на бюджетний, податковий, валютний, кредитний, страховий, інвестиційний тощо.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів, правильності ведення бухгалтерського облікута ін.

Вимоги до організації ААД

Аудит адміністративної діяльності – це незалежне дослідження ефективності й результативності діяльності органів виконавчої влади та виконання державних програм з огляду на дотримання принципу економічності та з метою вдосконалення управління.

Предметом цього виду аудиту є виконання програм та діяльність держави, а не витрати або фінансова звітність органів державної влади та місцевого самоврядування.

Аудит адміністративної діяльності, крім ревізійних дій, використовує такі інструменти, як статистичні порівняння й аналітичні гіпотези і висновки. Завдяки чому визначається ефективність та економічність державних програм, фінансових вкладень, результативність господарування підконтрольних суб'єктів. Коло найважливіших питань адміністративної діяльності, які обов'язково треба піддавати аудиту. Це:

* аналіз вихідних техніко-економічних умов цільової бюджетної програми, механізму реалізації програмних вимог;

* наявність альтернативних шляхів реалізації державної програми та можливість їхнього використання;

* вибір оптимальних методів досягнення мети при виконанні програми;

* раціональне використання чинної нормативно-правової й адміністративної бази для забезпечення максимального ефекту;

* наявність чи відсутність зайвих елементів виконавчої структури програми, що не впливають на якість виконаної роботи і, в кінцевому підсумку, не несуть суттєвого навантаження при досягненні очікуваного результату;тощо

У ході ААД здійснюється моніторинг законодавчих та нормативно-правових актів; аналізуються інформаційно-статистичні дані; вивчається важливість та обґрунтованість урядових програм; опрацьовуються матеріали фінансово-економічних перевірок, наукових досліджень та практичного досвіду розв’язання певної проблеми. За результатами ретельного аналізу отриманої інформації складається звіт ААД, який включає практичні рекомендації для виправлення проблемних ситуацій у системі державного управління.

Стандартні процедури ААД

Процес аудиту ефективності виконання програми (функції) складається з трьох фаз його організації і проведення: підготовки до аудиту, проведення аудиторського дослідження, реалізації резуль­татів аудиту.

Підготовка до аудиту. Якість проведеного дослідження майже наполовину залежить від ретельної підготовки, яка містить процедури: —вибір теми аудиту; — визначення об'єкта аудиту; — визначення проблеми аудиту; — визначення гіпотез аудиту; — підбір персоналу для проведення дослідження; —розробка докладної програми аудиту.

Передусім необхідно правильно визначити тему аудиту - дослідження ефективності управління державними ресурсами у ви­конанні конкретно визначеної бюджетної програми чи бюджетної функції.

Потрібно чітко усвідомлювати, що об'єктом аудиту ефек­тивності є бюджетні кошти та/або інші державні ресурси, які було виділено для виконання бюджетної програми (функції), і увага реві­зора повинна бути зосереджена на тому, які результати досягнуто за рахунок цих ресурсів.

Найбільш відповідальним і складним елементом фази підго­товки до аудиторського дослідження є визначення проблеми ауди­ту. Для цього необхідно проаналізувати загальновідомі вади вико­нання бюджетної програми (функції.

Виходячи з характеру визначеної проблеми, а також аналі­зуючи наявну інформацію про стан виконання бюджетної програми (функції), висуваються гіпотези аудиту.Для визначення гіпотез конкретного аудиту необхідно мати чітке уявлення про те, звідки і яку інформацію можна отримати, щоб доказати або спростувати ту чи іншу гіпотезу.

Результатом проведеної підготовчої роботи має стати проект програми аудиту, який у процесі обговорення з представниками виконавців бюджетної програми (функції) уточнюється. Затверджена керівником органу ДКРС програма аудиту надається для вивчення і виконання учасникам дослідження. Доцільно провести інструктаж з метою акцентування уваги ревізо­рів на найважливіших питаннях, які треба дослідити найретельніше. Вже на цьому етапі кожний учасник дослідження повинен мати уяву про те, як виглядатиме аудиторський звіт.

Перші кроки зародження державного контролю









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.