УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА, ЇЇ НОРМИ ТА СТИЛІ
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА, ЇЇ НОРМИ ТА СТИЛІ





МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

ТА ЗАВДАННЯ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

 

 

Рік


Теоретичний матеріал та завдання з української мови (для студентів заочної форми навчання). – Укладачі: Головко Г.А., Фарина М.В. – Дніпропетровськ: ДКРКМ ДНУ ім. О.Гончара, 2014. – 51 с.

 

Укладачі: викладач вищої категорії ДКРКМ ДНУ ім. О.Гончара - Головко Ганна Анатоліївна;

викладач української мови за професійним спрямуванням ДКРКМ ДНУ ім. О.Гончара – Фарина Марина Володимирівна.

 

Рецензент: Варшавський Олександр Павлович, доцент, викладач філософії

 

Рекомендовано: предметною (цикловою) комісією філологічних дисциплін та українознавства

Протокол № від «___» _________ 2014 року.


 

З М І С Т

Передмова………………………………………………………………
1 Українська літературна мова, її норми та стилі……………..
1.1. Поняття літературної мови. Функції мови………………….….
1.2 Поняття мовної норми…………………………………………...
1.3 Функціональні стилі сучасної української літературної мови….
1.4 Загальна характеристика наукового стилю………………………
1.5 Загальна характеристика офіційно-ділового стилю……………..
2 Ділове мовлення. Мовний та мовленнєвий етикет……….…
2.1 Усне ділове мовлення………………………………………….…
2.2. Вимоги до усного ділового мовлення……………………….….
2.3 Писемне мовлення………………………………………………..
2.4 Поняття про етикет…………………………………………….…
3 Документ - основна одиниця офіційно-ділового стилю…….
3.1 Поняття про документ. Функції документів…………………….
3.2 Реквізити ділових паперів…………………………………….….
3.3 Класифікація документів………………………………………...
3.4 Вимоги до мови ділових паперів………………………………...
3.5 Заява…………………………………………………………….…
3.6 Автобіографія……………………………………………………..
3.7 Резюме………………………………………………………….….
3.8 Характеристика……………………………………………….…..
3.9 Службові записки………………………………………………....
3.10 Довідка……………………………………………………………
3.11 Доручення………………………………………………………..
3.12 Розписка……………………………………………………….…
3.13 Протокол…………………………………………………….…...
3.14 Витяг із протоколу………………………………………….…...
3.15Контракт. Трудова угода……………………………………..…
4 Українська термінологія у професійному спілкуванні……...
4.1Терміни та їх місце в діловому мовленні…………………………
4.1 Професійна лексика………………………………………….…...
4.2 Неологізми та запозичення в ОДС……………………………….
4.3 Книжні слова……………………………………………………....
Завдання для підсумкового контролю…………………………...
Список ї літератури…………………………………………..…...

ПЕРЕДМОВА



Дані навчальні матеріали призначені для студентів, які вивчають дисципліну «Українська мова за професійним спілкуванням». Їх мета – допомогти студентам у самостійній роботі над засвоєнням і вдосконаленням знань з українського ділового мовлення.

 

Мета курсу:

формування національно-мовної особистості, ознайомлення з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів, збагачення словника термінологічною, фаховою лексикою; підвищення загальномовного рівня фахівців, формувати практичних навичок ділового спілкування.

Завдання курсу:

оволодіння нормами сучасної української літературної мови, набуття навичок оперування термінологією обраної спеціальності, засвоєння відомостей про призначення і структуру ділових документів, необхідних спеціалістові конкретного профілю, розвинення комунікативні компетенції, потрібної у професійному спілкуванні.

Після вивчення курсу студент повинен знати:

- Особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови.

- Поняття «літературна мова», «мовна норма», функції мови.

- Сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми.

- Основні функції, рівні ділового спілкування.

- Мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови

- Особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів, абревіатур, географічних скорочень.

- Основні правила українського правопису.

- Синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком.

- Призначення, кваліфікацію документів, вимоги до складання та оформлення різних видів документів та правила їх оформлення.

Студент повинен вміти:

- Застосовувати набуті знання на практиці.


1.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА, ЇЇ НОРМИ ТА СТИЛІ

Слово, мова - показники загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. За В. Радчуком, "слово - візитна картка віку, професії, соціального стану" людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов'язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука - культура мови.

До якої би сфери не відносилося поняття "культура мови", воно завжди репрезентує три основні аспекти: ортологічний, комунікативний і етичний.

Отже, культура мови - це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.

Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, її основа. [9]

 

Поняття мовної норми

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють наступні норми:

- орфоепічні – регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів;

- графічні - правильна передача звуків на письмі;

- орфографічні - грамотне написання слів та їх частин;

- лексичні – встановлюють правила слововживання;

- граматичні – передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень;

- стилістичні - доречний відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування;

- пунктуаційні – регулюють вживання розділових знаків.

Норми характеризуються системністю, обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові[8].

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура усного й писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало володіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх.

 

ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ. МОВНИЙ ТА МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

 

Усне ділове мовлення

Люди спілкуються між собою за допомогою мови, обмін думками, життєвим досвідом здійснюється у процесі мовлення.

Мовлення – це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети спілкування. Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки у суспільстві й зумовлена його потребами. Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні акти в усній (звуковій) і писемній реалізації. Звуковою реалізацією мовлення є спілкування.

Спілкування – це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами спілкування є діалог, полілог, монолог. Отже, обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є реальний чи уявний слухач.

У процесі спілкування мовлення поділяється на відрізки, які мають певну протяжність і членуються на самостійні частини. Однією з вимовних одиниць є фраза, тобто відрізок мовлення, що характеризується смисловою завершеністю, синтаксично-фонетичною цілісністю та інтонаційною оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами. Фраза – це одиниця фонетична, тому її не можна ототожнювати з реченням (граматична одиниця). Речення і фраза не завжди збігаються: речення може складатися з кількох фраз.

Результатом говоріння єтекст. Текст – це сукупність речень, послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, частини якого пов’язані між собою однією темою, основною думкою і структурою.

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови[3].

Писемне мовлення

Текст (від лат. textum - зв'язок, поєднання, тканина) - писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних смисловими і формотворчо-граматичними зв'язками, спільною темою і сюжетною заданістю [6].

За формами реалізації тексти поділяють на усні та писемні. Тексти публіцистичного, наукового, інформаційного змісту можуть бути як усними, так і писемними. Інші - існують лише в одній з форм:

- усній - судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо;

- писемній - епістолярні твори, твори художньої літератури, офіційні документи, в тому числі резолюції, накази, протоколи, акти, факси, листи.

Важлива роль в оформленні тексту в писемній формі належить графічним засобам - рубрикації (поділу на розділи, підрозділи, пункти, підпункти), розділовим знакам, а в усній формі - інтонації. Вони допомагають забезпечити комунікативну спрямованість і структурну організацію тексту на різних рівнях.

Наукове знання може бути виражене в різних видах первинних текстів: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми фахівцями) та письмових (дисертація, монографія, стаття, тези тощо).

У тексті обов'язково мають бути: зміст знання (функціонує вже як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації). Знання може бути науковою інформацією лише в системі суспільної наукової комунікації. Спілкуючись, науковці мають змогу уточнити зміст понять, а іноді - під час обговорення - виникає нове знання.

Отже, усі типи наукових текстів - доповідь, дискусія, монографія, підручник, стаття - різною мірою демонструють наукове знання, його семантику.

Досягши досить високого рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали комунікативних зв'язків у вигляді різних скомпресованих (вторинних) текстів. Такими текстами є словники, енциклопедії, класифікатори, рубрикатори, стандарти на термінологію, нормативні довідники, реферати, анотації, науково-популярні лекції, бесіди, інтерв'ю, реклама. Усі ці типи текстів:

а) передають наукове знання вже у скомпресованому вигляді;

б) прагнуть зосередити увагу на найголовнішому.

Тому такі жанри наукового стилю, як енциклопедія, галузевий, тлумачний, термінологічний словники відрізняються, як правило, великою глибиною відображення інформації.

Зауважимо, що структура тексту формує й кристалізує наукове знання. Що стрункіша типова архітектоніка тексту, то суворіші мова опису понять, уживання термінів. Одночасно на мову науки в усіх типах текстів впливає й мовна норма. Загальновизнано, що саме норма є тим фільтром, який відокремлює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати.

Модель логіко-понятійної системи може бути представлена:

а) штучною мовою, яка має інтернаціональний характер (грецькі та латинські запозичення в біології, медицині; символи в хімії, математиці, фізиці);

б) національною мовою.

Велике значення у зближенні наукового знання з системою мови має

У самому тексті зазначені моменти висвітлюються:

- в огляді літератури;

- системі посилань та виносок;

- коментарях і примітках.

У наукових працях огляд літератури може охоплювати цілий розділ чи бути розсіяним окремими розділами. У курсових та дипломних роботах із певних дисциплін (передусім технічних) такий огляд обов'язковий. У висновках пошуковець співвідносить отримані нові наукові результати з досягненнями попередників. Обов'язковими є вказівки на новизну, положення, які захищаються, ідеї дослідження. Ці частини робіт перенасичені прізвищами учених, географічними назвами, найменуваннями праць, датами[3].

Основною одиницею писемного мовлення є текст. Специфіка писемного ділового мовлення:

- спирається на усне і є вторинним;

- завжди фіксується графічними знаками;

- висока стандартизація вислову;

- дає можливість фіксувати висловлені кимось думки;

- монологічність вислову;

- сувора регламентація мовних засобів, точніший добір відповідної лексики;

- диференціація текстів за сферою спілкування[5].

Поняття про етикет

 

Життя кожної людини складається зі спілкування з оточуючими. Сукупність норм і правил, покликаних регулювати зовнішні форми поведінки людини, звичайно називають етикетом. Етикет (з французької etiguette – ярлик, етикетка, церемоніал) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості. Ці правила склалися в практиці людського спілкування, були систематизовані й визнані загальноприйнятими. Сюди входять: поводження, форми звертання, вітання, манери, одяг.

Правила етикету, як і будь-які інші правила, виникли у зв’язку з необхідністю впорядкувати спілкування людей, зробити його більш організованим, приємним і красивим.

Найважливіша риса етикету – вміння володіти собою, гамувати свої інстинкти і пристрасті. Ще одна – не менш важлива риса – шанобливе ставлення до гідності людини.

Серед наявних у суспільстві правил етикету людина вибирає кожного разу найдоречніше для даної конкретної ситуації, а разом із тим - те, до чого вона звикла, що здійснюється напівавтоматично. Оскільки форми спілкування в сучасному нам суспільстві надзвичайно різноманітні, то й єдиного етикету для всіх цих форм бути не може. Тому всі найважливіші форми спілкування були систематизовані й поділені на чотири групи, а вже в межах кожної з них діють цілком конкретні правила етикету.

1. Анонімне спілкування – взаємодія між незнайомими людьми.

2. Функціональне спілкування – службові стосунки.

3. Неформальне спілкування – спілкування молоді, товариства, групи, клуби.

4. Інтимно-сімейне[5].

Мовний етикет – це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні. але без яких не обходиться жоден народ. Мовний етикет вказує нам на межі, за які ми не повинні виходити при спілкуванні. Для того, щоб етикетні формули діяли, мало їх знати, треба ще бути вихованим, ввічливим, тактовним і доброзичливим.

Якщо поняття «етикет» містить у собі обов’язки людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки та спілкування у різних ситуаціях, то поняття «службовий етикет» визначає норми і правила спілкування тільки на роботі. Мовленнєвийслужбовий етикет– це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

 

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити поняття «мовлення», «спілкування», «текст».

2. Вказати вимоги до усного ділового мовлення.

3. Вказати вимоги до писемного ділового мовлення.

4. Розкрити поняття «етикет», «службовий етикет», «мовний етикет».

Реквізити ділових паперів

Для оформлення організаційно-розпорядчих документів використовуються наступні реквізити:

1. Державний Герб України (для державних організацій).

2. Емблема (логотип, фірмовий знак) організації.

3. Зображення нагород.

4. Код організації за класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5. Код форми документа (за УКУД).

6. Назва міністерства чи відомства (для державних організацій).

7. Назва організації автора документа.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, вихідні дані електронних засобів зв’язку, номер рахунка та назва банку.

10. Назва документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс та дату вхідного документа.

14. Місце укладання та видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Позначка про контроль.

21. Текст.

22. Позначка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Віза.

26. Відбиток печатки.

27. Позначка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Позначка про виконання документа та направлення його до справи.

30. Позначка про перенесення даних на машинний носій.

31. Позначка про надходження.

Наявність того чи іншого реквізиту документа зумовлена назвою його виду, призначенням, змістом та підпорядкуванням вищому органу.

Реквізити бувають постійні (для виготовлення уніфікованих форм чи бланків) і змінні (які використовуються під час їх безпосереднього укладання)[2].

 

3.3 Класифікація документів

Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:

– за найменуванням: заяви, інструкції, листи, телефонограми та ін.;

– за походженням: службові та приватні;

– за місцем укладання: внутрішні та зовнішні;

– за напрямом: вхідні та вихідні;

– за формою: стандартні (типові), нестандартні, індивідуальні;

– за призначенням: статутні, розпорядчі, виконавчі та інформаційні.

Статутні – з коротким викладом змісту статуту організації чи установи.

Розпорядчі – подають інформацію про організацію роботи установи, закладу чи підприємства.

Виконавчі – містять план або напрям виконання певного обсягу робіт.

Інформаційні – фіксують конкретну інформацію, необхідну для діяльності організації;

– за терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові;

– за ступенем гласності: звичайні, секретні, цілком секретні;

– за стадіями створення: оригінали, дублікати, копії;

– за терміном зберігання: тимчасового (10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання.

Головний елемент документа – текст. Крім параграфів та пунктів у тексті, виділяються абзаци. Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення. Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми. Нормативним можна вважати абзац із трьох чи п’яти речень.

Текст документа повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень. Він поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у закінченні вказується мета, заради якої складено документ[2].


 

3.4Вимоги до мови ділових паперів

Під час укладання тексту документа слід дотримуватися таких правил:

1. Правильно й у певній послідовності розміщувати реквізити документа.

2. Текст викладати від третьої особи: комісія ухвалила…, ректорат клопочеться…. Від першої особи викладаються заяви, автобіографії, службові записки, накази…

3.Не вживати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.

4.Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв’язку з, згідно з метою, в порядку.

5. Уживати синтаксичні конструкції типу: доводимо до Вашого відома, що; нагадуємо Вам, що; підтверджуємо з вдячністю; у порядку надання матеріальної допомоги; у порядку обміну досвідом; у зв’язку з вказівкою; відповідно до попередньої домовленості; відповідно до Вашого прохання.

6.Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи..., Беручи до уваги…, Розглянувши…, Вважаючи….

7. Уживати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

8.Уживати прямий порядок слів у реченнях: підмет - перед присудком; означення - перед означуваним словом; додатки - після керуючого слова; вставні слова – на початку речення.

9.Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, слід замінити активну форму дієслова на пасивну: вами ще не дана відповідь….Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то слід вживати активну форму: комісія підтверджує…,університет не гарантує….

10. Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію…, затвердити пропозицію….

11. У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу: наказую, пропоную.

12. Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у справочинстві, за загальними правилами: р-н, обл., км, напр., канд. філол. наук.

13. Надавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний, високошановний, вельмишановний…[5].

Питання для самоконтролю:

1. Дати визначення поняття «документ». Вказати функції документів.

2. Назвати основні реквізити документів.

3. Вказати класифікацію документів.

4. Назвати основні вимоги до мови ділових документів.

Заява

Заява – це документ, у якому службова чи приватна особа звертається до керівної особи з проханням чи пропозицією. За походженням заяви бувають службові та особисті.

Реквізити:

1.Адресат (з великої літери праворуч) – назва установи, посада, прізвище та ініціали керівника, на ім’я якого подається заява, у Д. відмінку.

2.Адресант (без прийменника) – прізвище, ім’я та ім’я по батькові (ініціали), домашня адреса (посада) особи, яка звертається із заявою, у Р. відмінку (без крапки в кінці останнього слова).

3.Назва документа.

4.Текст (з великої букви, з абзацу).

5.Додаток (підстава): перелік інших документів, доданих до заяви на підтвердження її правомірності.

6.Дата написання (ліворуч).

7.Підпис адресанта (праворуч).

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

Якщо прізвища адресата і адресанта співзвучні або однакові, то між ними пишеться прийменник від.

 

Зразок 1

Директорові ДКРКМ ДНУ

ім. О. Гончара

Романовському О.М.

Костенка Івана Сергійовича,

який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ,

вул. Батумська, 12,

тел. 734-58-70

Заява

Прошу зарахувати мене на посаду викладача української мови та літератури з 27. 08. 2013 р.

24. 08. 13 особистий підпис Костенка І. С.

Зразок 2

Директору ДКРКМ ДНУ

ім. О. Гончара

Романовському О.М.

студента групи ТВ-12-4

Сидорчук О.М.

Заява

У зв’язку із хворобою прошу подовжити термін складання зимової заліково-екзаменаційної сесії.

До заяви додаю копію довідки про стан здоров’я.

25 січня 2013 року особистий підпис Сидорчук О.М.

Зразок 3

Директору ДКРКМ ДНУ

ім. О. Гончара

Романовському О.М.

від Романовського Л.Т.,

завідуючого лабораторією

Заява

Прошу надати мені відпустку без збереження заробітної плати з 05. 04 до 24. 04. 2013 р. у зв’язку з необхідністю лікування.

До заяви додаю:

1. Довідку про стан здоров’я від дільничного лікаря.

2. Витяг із протоколу засідання профспілкового комітету про надання путівки до санаторію.

01. 04. 13 особистий підпис Романовського С.П

.

Автобіографія

Автобіографія –це документ, у якому особа власноручно у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності. Незважаючи на довільний виклад тексту, обов’язково зазначаються від імені першої особи такі відомості:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я та ім’я по батькові (у Н. відмінку однини).

3. Дата народження: число, місяць (буквами), рік.

4. Місце народження: місто, село, селище, район, область, країна.

5. Відомості про навчання: повне найменування всіх навчальних закладів (як вони називалися на час навчання), назви спеціальностей, які отримали (за дипломом).

6. Перебування на військовій службі.

7. Відомості про трудову діяльність (повне найменування місць роботи та посад).

8.Нагороди, стягнення, заохочення.

9.Відомості про громадську роботу.

10. Короткі відомості про склад родини (без займенників).

Якщо неодружені:

- батько, мати (прізвище, ім’я та ім’я по батькові, рік народження, посада, місце роботи);

- сестри, брати, якщо вони не мають своєї родини (прізвище, ім’я та ім’я по батькові, рік народження, місце навчання, посада, місце роботи).

Якщо одружені:

- дружина, чоловік (прізвище, ім’я та ім’я по батькові, рік народження, посада, місце роботи чи навчання);

- діти (прізвище, ім’я та ім’я по батькові, рік народження, посада, місце роботи чи навчання).

11.Повна домашня адреса.

12.Дата укладання (ліворуч).

13.Підпис укладача (праворуч).

Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу.

Зразок

Автобіографія

Я, Миколаєнко Ірина Валеріївна, народилася 17 квітня 1996 р. в Дніпропетровську.

З вересня 2009 року навчалася у СШ № 2 м. Дніпропетровськ.

Після закінчення у 2011 р. 9 класів середньої школи вступила на навчання до Дніпропетровського коледжу ракетно-космічного машинобудування ДНУ імені О. Гончара на денне відділення за спеціальністю «Бухгалтерський облік», де зараз і навчаюся на другому курсі.

З 2012 р. виконую обов’язки голови студентського профкому коледжу.

Склад сім’ї:

мати – Миколаєнко Надія Федорівна, 1974 р. нар., завідувач Дніпропетровської дитячої бібліотеки №4;

батько – Миколаєнко Валерій Миколайович, 1972 р. нар., приватний підприємець;

брат – Миколаєнко Антон Валерійович, учень ЗСШ №31.

Домашня адреса: 49000, Дніпропетровськ, вул. С. Макарова, 101, кв. 79.

Тел. 707-22-18

15. 05. 13 особистий підпис Миколаєнко І.В..


Резюме

Резюме –це документ, у якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає. Як правило резюме укладають для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади, де у стислій формі (не більше 1 с.) претендент викладає такі основні відомості:

· Назва документа.

· Ім’я, ім’я по батькові та прізвище.

· Дата й місце народження.

· Домашня адреса та номер телефону.

· Родинний стан.

· Навчання (вищі, середні спеціальні, професійно-технічні заклади освіти, курсова підготовка, спеціалізована СЗШ чи ліцей).

· Науковий ступінь.

· Досвід роботи (за спеціальністю, на яку претендує кандидат, зазначається окремо).

· Трудова діяльність (якщо немає досвіду роботи за спеціальністю, на яку претендує кандидат).

· Додаткові відомості (володіння суміжними спеціальностями).

· Дата укладання (ліворуч)

· Особистий підпис (праворуч).

Зразок

Резюме

Олексій Петрович Смирський

Народився 15 вересня 1965 р. в м. Новомосковськ Дніпропетровської області.

Одружений, маю сина та дочку.

Домашня адреса: пров. Дальній, 3, кв. 21, м. Дніпропетровськ, 49000.

Телефон – 773-43-71.

Навчання: 1980 - 1985 рр. – Дніпропетровський державний університет (викладач англійської мови); 1986 - 1992 рр. – навчання в аспірантурі ДДУ.

Досвід роботи: серпень 1984 р. - серпень 1986 р. – учитель іноземної мови в СШ № 12 м. Новомосковськ; липень 1992 р. - жовтень 1999 р. – викладач іноземної мови в Технікумі ракетно-космічного машинобудування м. Дніпропетровськ.

Із жовтня 1999 р. дотепер викладач іноземної мови Дніпропетровського регіонального інституту післядипломної освіти вчителів.

Додаткові відомості: загальний педагогічний стаж 18 років. Навчаючись у ДДУ, працював за сумісництвом у міському приватному ліцеї «Lingua» викладачем іноземної мови. 2008 р. видав довідник «Специфіка перекладу технічних текстів».

Маю досвід роботи з ПК, умію працювати з Word, Excel.

Досконало володію іспанською та французькою мовами.

У разі потреби можу надати рекомендації.

26. 03. 13 особистий підпис Смирського О.П.

Характеристика

Характеристика –це документ, у якому надається оцінка ділових і моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному підприємстві.

Характеристика пред’являється при вступі до середніх і вищих навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу за конкурсом до науково-дослідних інститутів тощо.

Характеристику укладають у двох примірниках, один із яких отримує працівник, а другий (копію) підшивають до його особової справи. Текст характеристики укладається від 3-ї особи на прохання працівника. Згідно з типовим запитом характеристика може надсилатися до вищих інстанцій, судових і адміністративно-господарчих органів та інших установ.

Відповідно до призначення характеристики поділяються на виробничі, атестаційні, рекомендаційні та нейтральні.

Характеристика має містити такі відомості:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я та ім’я по батькові особи, на яку укладається характеристика (у Р. відмінку).

3. Статус; посада; науковий ступінь і вчене звання (якщо є); місце роботи, навчання.

4. Рік народження (якщо треба – національність, домашня адреса, освіта).

5. Текст – дані про трудову діяльність (навчання), із якого часу працює (навчається), просування по службі; як ставиться до своїх службових обов’язків; який має рівень професійної майстерності; найвагоміші досягнення, заохочення, покарання. Зазначаються моральні якості – риси характеру, ставлення до колег чи інших членів колективу.

6. Висновки – призначення характеристики.

7. Дата укладання документа (ліворуч).

8. Посада (ліворуч), підпис, ініціали, прізвище керівника установи, закладу (праворуч).

9. Печатка установи, що видала характеристику.

Зразок

Характеристика

Кудлая

Михайла Олександровича,

випускника 2 групи технікуму ракетно-космічного машино-будування Дніпропетровського національного університету, 1988 року народження, освіта вища (молодший спеціаліст).

Кудлай Михайло навчався в технікумі з 2004 по 2008 рік на технологічному відділенні за спеціальністю “Обслуговування верстатів з ЧПУ та робототехнічних комплексів” (5.090231). Під час навчання показав середній рівень знань, на третьому та четвертому курсах підвищив свій професійний рівень. З більшості предметів отримував оцінки “задовільно” та “добре”. Проте предмети технічного циклу давалися Михайлові краще, з них він мав добрі та відмінні оцінки. Може вчитися краще. Має схильність до спеціальних технічних наук.

В групі виконував обов’язки члена трудового сектору. Без поважної причини пропусків занять на старших курсах не допускав.

Сумлінно ставиться до навчання, відповідальний, працьовитий, старанний, пунктуальний. Коректний, добрий, співчутливий, товариський, стриманий, врівноважений, добре розуміє жарт.

Підтримував товариські стосунки зі всіма студентами групи. В колективі поважають особисту думку Михайла. Не конфліктний, толерантний. На зауваження реагує нормально, робить висновки.

Михайло постійно брав участь у житті технікуму та групи: допомагав готувати тематичні вечори, сумлінно працював на упорядженні території технікуму та прилягаючих територіях, відвідував ветеранів та пенсіонерів технікуму, постійно відвідував засідання осередку Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка.

Регулярно працював на додаткових заняттях.

У вільний час захоплюється спортом. Фізично розвинений нормально, не має шкідливих звичок.

Батьки приділяли багато уваги вихованню сина

Порушень навчальної та трудової дисципліни не було. До адміністративної та карної відповідальності не притягався.

Характеристика видана для подання за місцем вимоги.

10.06.08

Заступник директора з виховної роботи В.В. Сітарчук

3.9Службові записки

Службові записки бувають двох видів: доповідні та пояснювальні.

Доповідна записка – це документ на ім’я керівника установи, у якому повідомляється про певний факт. Подію, подається звіт про виконання службового доручення чи взятих на себе зобов’язань. Зміст доповідної записки повинен бути точним і лаконічним; для зручності поділяється на частини. У кінці подаються висновки та пропозиції.

Пояснювальна запискаукладається на вимогу керівника, керівної організації або ж із власної ініціативи й має реквізити, аналогічні доповідним запискам. Пояснювальна записка може бути:

1. Службовою складовою частиною чи додатком, доповненням іншого документа (плану, проекту, пропозиції, звіту й т. ін.). У ній укладач або організація обґрунтовує мету, актуальність, новизну й перелік дії основного документа, викладає структуру, зміст, функціональне призначення і термін його дії з поясненням можливих наслідків.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.