ОБРАННЯ ТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ ТЕМИ

У молодих дослідників, котрі розпочинають наукове дослідження часто виникають питання, пов’язані з методикою написання, правилами оформлення і процедурою захисту. Слід сказати, що така робота є цілком новим і специфічним видом кваліфікаційної роботи, з якою переважна більшість колишніх учнів шкіл вперше зіштовхується під час навчання у вищому навчальному закладі. Безумовно наукова робота є одним з найскладніших видів інтелектуальної праці, а тому вимагає точності, послідовності, старанності та володіння відповідною методикою.

Водночас студенти повинні підтверджувати рівень своєї професійної підготовки, готовність до самостійної дослідницької роботи не лише складаючи іспити, але й у процесі підготовки, написання та захисту наукових робіт. Це є визначальним кваліфікаційним свідченням їхньої відповідності певному освітньо-кваліфікаційному рівню. Студенти факультету міжнародних відносин на першому – третьому курсах виконують і захищають курсову роботу, на четвертому – бакалаврську і на п’ятому – магістерську роботу.

Даний навчально-методичний посібник покликаний допомогти студентам в їх науковій роботі. В ньому міститься інформація щодо загальних вимог до наукових робіт (перший розділ), основних етапів обрання та затвердження теми курсової, бакалаврської, магістерської роботи (другий розділ).

У третьому розділі описано, які основні вимоги ставляться до обсягу наукової роботи, її змісту та структури. Наведено інформацію про такі важливі складові наукового дослідження, як зміст, список умовних скорочень, позначень та позначок, вступ, основну частину, висновки, список використаних джерел та літератури, додатки.

Розділ четвертий дає відповіді на питання про основні етапи написання роботи, права та обов’язки студента і наукового керівника. У п’ятому розділі посібника міститься інформація про вимоги до оформлення наукових робіт. Зокрема викладено загальні вимоги, правила рубрикації тексту, цитування та посилання на джерела і літературу, оформлення ілюстрацій, таблиць, приміток. Наведено також правила нумерації розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів наукового дослідження, основні вимоги щодо бібліографічного оформлення роботи. В шостому розділі описано процес захисту наукової роботи, основних вимог до положень, що виносяться на захист, відгуку та рецензування роботи тощо. Дані методичні рекомендації розроблені згідно з вимогами Вищої атестаційної комісії до наукових робіт, вимог ДСТУ щодо оформлення текстів, інформації та документації, бібліографічного опису.

Посібник може бути використаний як для написання курсових, бакалаврських та магістерських робіт, так і під час підготовки до практичних занять з навчального курсу “Основи науково-дослідної роботи студентів”.

1.1. Написання наукового дослідження (курсової, кваліфікаційної чи магістерської роботи) має надзвичайно важливе значення для навчального процесу. Одним з головних завдань є оцінити знання, вміння і навички студента. Кваліфікаційне значення наукової роботи визначається в першу чергу тим, в якій мірі студент навчився самостійно здійснювати науково-дослідну діяльність на всіх її етапах – від планування наукового дослідження, його організаційно-методичної підготовки і виконання, до не менш важливого кінцевого етапу – представлення результатів у вигляді самостійної наукової праці. Варто зауважити, що будь-яка студентська робота, за своєю суттю, повинна відповідати загальним вимогам до написання наукових робіт. Обов’язковими критеріями в даному випадку є: новизна, обґрунтованість рекомендацій, пропозицій та висновків, наукова етика, методична адекватність, відтворюваність результатів і т.д.

Робота над конкретним науковим дослідженням здійснюється в декілька етапів. Спочатку формується тема і мета, здійснюється загальне ознайомлення з науковою літературою та опублікованою джерельною базою. Після цього необхідно скласти короткий план-проспект дослідження і загальний календарний план виконання роботи. Це найпростіша форма науково-дослідної роботи студента. Вона, як правило, передує більш поглибленій науковій праці, проте вже на цьому (початковому етапі) повинна носити самостійний характер. Передбачається поглиблення, систематизація та закріплення теоретичних знань студентів, набуття ними навичок самостійної обробки, узагальнення та вміння коротко і систематизовано викласти матеріал.

Робота з наявною літературою та іншими джерелами інформації є первинним науковим пошуком. Тому, починаючи наукову розробку, студент зобов’язаний ознайомитись зі станом інформації з даного питання, врахувати і максимально використати матеріали досліджень, проведених раніше. Елементи наукового пошуку, які містяться в курсових роботах з обраного напряму дослідження, мають знайти своє відбиття і продовження в майбутній кваліфікаційній та магістерській роботі.

1.2. Курсова робота є найпростішою формою самостійного наукового дослідження студентом певних питань із навчальних дисциплін, котрі вивчаються протягом відповідного навчального року. Метою курсової роботи є отримання студентами навичок проведення наукового дослідження, розвиток навичок творчої, самостійної роботи, оволодіння загальнонауковими і спеціальними методами сучасних наукових досліджень, поглиблене вивчення окремої проблеми, вдосконалення аналітичного мислення, закріплення, поглиблення й узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

1.3. Кваліфікаційна (бакалаврська) робота це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на завершальному етапі навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр”. Як правило бакалаврська робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента. В ній передбачається систематизація, закріплення, розширення теоретичних знань і практичних умінь зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань. Кваліфікаційне робота – це дослідження проблемного питання, котре повинно містити елементи наукового пошуку та новизни.

1.4. Магістерська робота – це найскладніший вид студентських наукових робіт. Основним завданням, що стоїть перед магістрантом є продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно здійснювати науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра відповідного напряму з одного боку, має узагальнюючий характер, адже вона є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого – самостійним оригінальним науковим дослідженням студента.

1.5. В науковому дослідженні студент повинен продемонструватиміцні теоретичні знання з обраної теми та вміння проблемно їх застосовувати.

Крім того необхідно: обґрунтувати актуальність теми, відповідність її сучасному стану розвитку науки, практичним завданням галузі, уміти критично аналізувати монографічні та періодичні видання з теми, узагальнювати різного роду інформацію, робити висновки і пропозиції. Важливим елементом є аналіз стану наукової розробки проблеми, демонстрація необхідних умінь та навичок в ході дослідження, обчислень і розрахунків, володіння сучасною обчислювальною технікою. Потрібно також уміти узагальнювати результати, застосовувати сучасні методи оцінки економічної і соціальної ефективності запропонованих заходів як на державному рівні тієї чи іншої країни, так і на рівні міжнародних відносин, лаконічно формулювати висновки і аргументи, обґрунтувати практичні рекомендації щодо розв’язання тієї чи іншої проблеми.

1.6. Загальними вимогами до курсових, кваліфікаційних і магістерських робіт є: цільова спрямованість, чітка структура, логічна послідовність викладу матеріалу, глибина дослідження і повнота висвітлення питань, переконливість аргументації, стислість і точність формулювань, конкретність викладу результатів роботи, доказовість висновків і обґрунтованість рекомендацій, грамотне оформлення тощо. Процес виконання наукових робіт поділяється на декілька етапів, а саме: вибір теми дослідження, підготовка до написання, складання плану, формування тексту роботи, оформлення, захист (курсової, кваліфікаційної, магістерської) роботи.

1.7. У роботі не повинно бути переписаних з підручників положень і формулювань, а допускаються лише посилання на них. До захисту наукових робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану, пройшли і захистили педагогічну, науково-виробничу практику, подали в установлений термін наукову роботу і отримали на неї позитивні відгуки.

2. Курсова, бакалаврська, магістерська робота.

ОСНОВНІ ЕТАПИ НАПИСАННЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТУДЕНТА І НАУКОВОГО КЕРІВНИКА

4.1. Підготовка наукової роботи здійснюється в кілька етапів:

- вибір теми і затвердження її на профілюючій кафедрі;

- складання календарного плану виконання роботи;

- вивчення літератури та джерельної бази дослідження;

- розробка плану роботи (проходить кілька стадій: розробка попереднього плану, проміжного та остаточного);

- ознайомлення керівника з планом та попереднім списком літератури;

- написання основної частини роботи із застосуванням загальних та спеціальних наукових методів дослідження;

- формулювання висновків, вступу, рекомендацій, у тому числі й тих, що виносяться на захист;

- оформлення списку використаних джерел та літератури;

- ознайомлення наукового керівника з текстом роботи;

- повторне читання роботи науковим керівником;

- остаточне оформлення роботи і передача її для науковому керівнику для написання відгуку (для кваліфікаційних і магістерських робіт обов’язковим є також написання рецензії);

- реєстрація наукової роботи на профілюючій кафедрі з обов’язковою фіксацією дати реєстрації;

- підготовка до захисту роботи (формулювання основних тез, положень і рекомендацій, що виносяться на захист);

- захист роботи перед державною екзаменаційною комісією (ДЕК).

4.2. Написання наукової роботи повинно чітко узгоджуватися з затвердженим календарним планом. У разі порушення цієї умови без поважних причин і без узгодження з науковим керівником, останній зазначає про це у відгуку, що може бути враховано для зниження загальної оцінки. У випадку грубого недотримання плану наукової роботи та неодноразових порушень графіка дослідження науковий керівник має право клопотати перед кафедрою про недопущення роботи до захисту.

4.3. Окремі аспекти роботи варто висвітлювати у публікаціях, виступах на студентських вузівських та міжвузівських наукових конференціях, використовувати як предмет дослідження в межах діяльності студентських наукових товариств тощо. Вищезгадані види апробації наукової роботи повинні бути відображені у вступі і враховані під час захисту.

- вибрати тему дослідження з числа тих, що запропоновані кафедрою або запропонувати власну;

- обирати наукового керівника зі складу науково-педагогічних працівників профілюючої кафедри або, за її згодою, - фахівця з інших кафедр чи навчальних та наукових закладів;

- клопотати перед профілюючою кафедрою про заміну наукового керівника, якщо для цього є поважні причини;

- отримувати консультації з питань написання наукової роботи в межах визначеного навчального часу;

- користуватися навчальною та науковою базою університету, літературою навчально-методичного центру факультету;

- знати про точну дату (день і час) захисту наукової роботи.

- чітко дотримуватися затвердженого графіка наукової роботи;

- оформити її згідно з вимогами університету та профілюючої кафедри;

- враховувати всі обґрунтовані зауваження та пропозиції наукового керівника під час написання роботи (у разі неврахування науковий керівник зазначає про це у відгуку на роботу, що, в свою чергу, впливає на загальну оцінку);

- написати анотацію на власну кваліфікаційну чи магістерську роботу;

- своєчасно передати завершену роботу для її реєстрації на кафедрі і вивчення питання про можливість допуску до захисту;

- своєчасно з’явитися на публічний захист результатів проведеного дослідження;

- аргументовано й етично відповідати на зауваження наукового керівника, рецензента, запитання членів комісії та присутніх на відкритому захисті роботи.

- здійснювати контроль за своєчасним виконанням студентом графіка підготовки і написання дослідження, передачі його на відгук, рецензію та комісію для захисту;

- у разі потреби залучати до співучасті в науковому керівництві роботою або надання студенту консультацій інших фахівців;

- клопотати перед деканом і ректором про відрядження студента до інших міст України для роботи в архівах, бібліотеках, установах і підприємствах з метою збору необхідної для написання роботи інформації;

- піднімати питання про недопущення роботи до захисту, якщо її зміст не відповідає обраній темі, студентом допущені грубі порушення графіка написання роботи, а загальна оцінка не може бути визнана задовільною;

- відмовитися від керівництва роботою студента, котрий без поважних причин порушує затверджений графік виконання дослідження, виявляє несумлінність, неналежно ставиться до теоретичних та практичних матеріалів, ухиляється від використання порад наукового керівника або наполягає на ідеях, які розходяться з науковими переконаннями керівника. Рішення про це приймає профілююча кафедра, котра може призначити іншого наукового керівника.

- надати студенту допомогу в обранні теми майбутнього дослідження, правильно її сформулювати (за умови що вона не входить до переліку тем наукових робіт запропонованого кафедрою);

- затвердити графік виконання наукового дослідження та контролювати його виконання;

- допомогти скласти план роботи, який відповідає темі та розкриває її зміст;

- надавати поради щодо пошуку джерел, наукової літератури, методів дослідження, формулювання висновків, оформлення роботи;

- контролювати виконання усіх завдань, котрі постають перед студентом в процесі написання дослідження;

- уважно прочитати чорновий варіант роботи і, за необхідності, дати поради, зауваження, пропозиції, здійснити виправлення;

- ознайомитися з кінцевим (чистовим) варіантом наукової роботи;

1. Основні етапи написання наукової роботи.

5.1. Загальні вимоги. Заголовки структурних елементів наукової роботи такі як “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту без лапок (вирівнювання по центру). Заголовки підрозділів друкують з великої літери, починаючи з абзацного відступу (вирівнювання – по ширині). Слід пам’ятати, що підзаголовки, за виключенням першої великої літери друкують маленькими літерами. Крапка в кінці заголовків розділів та підрозділів не ставиться. Відстань між заголовком і текстом має дорівнювати двом абзацовим відступам. Теж саме стосується відстані між заголовком і підзаголовкам та підзаголовком і текстом. Кожний розділ починають з нової сторінки. Підрозділи є продовженням розділу і тому їх починати з нової сторінки не потрібно.

За наявності в роботі друкарських помилок і описок їх можна виправляти виключно чорнилом чорного кольору, дотримуючись правила, що допускається не більше двох виправлень на одній сторінці.

5.2. Рубрикація тексту наукової роботи – це поділ його на складові частини. Вона віддзеркалює схему наукового дослідження і передбачає чіткий поділ рукопису на окремі логічно взаємно підпорядковані частини.

Найпростішою рубрикою є абзац – відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Він немає визначених меж і найчастіше розглядається як композиційний прийом, що служить для об’єднання кількох речень, котрі викладають нову спільну думку в тексті. Правильне розбиття тексту наукової роботи на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.

Особлива увага приділяється початку абзацу. Перше речення абзацу повинно передавати його тему, нести навантаження заголовка до решти речень. не втрачаючи при цьому зв’язку з попереднім текстом. У кожному абзаці необхідно дотримуватися систематичності та послідовності викладу фактів, внутрішньої логіки їх висвітлення, яка значною мірою визначається характером тексту.

За умови поділу розділів роботи на підрозділи потрібно дотримуватися наступного правила: обсяг частин поділу повинен в сумі дорівнювати обсягові поняття, котре ділиться. Тобто розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання даного правила може призвести до структурних помилок. По-перше - розділ за своїм змістом вужчий від загального обсягу відповідних підрозділів, містить у собі зайві підрозділи. Наприклад, при розкритті змісту розділу “Особливості державного ладу Індії”, де крім підрозділів “Функціонування законодавчої влади”, “Виконавча влада та її функції”, “Судова влада”, будуть як підрозділи вказані також “Політичні партії і рухи”. Сутність логічної помилки в тому, що тут наявні зайві для даного випадку члени поділу, оскільки політичні партії і рухи відносяться до поняття політична система і за своїм призначенням є ширшими ніж окреслена в назві розділу проблема. По-друге, помилка виникає тоді, коли кількість підрозділів, що становлять розділ, є за сутністю недостатньою. Наприклад, у розділі: „Польський рух опору на початковому етапі війни” присутні підрозділи: 1) “Націоналістичні партії”, “Селянський рух”, “Соціалістичні партії”. В даному випадку не є представленим комуністичний рух опору. Фактично мова йде про ті сили які співпрацювали з еміграційним урядом, але в назві розділу цього немає і, як наслідок, випущено окремий аспект.

За змістом члени ділення повинні виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Так, не можна з точки зору логіки визнати правильним поділ розділу „Соціальна структура Польської держави 16-18 ст.” на підрозділи “Заможні верстви населення”, “міщани”, “селяни”, “шляхта”. Сутність логічної помилки тут у тому, що шляхта і заможні верстви населення помилково названі як самостійні члени ділення, адже переважна більшість шляхти відносилася до заможних верств.

Ділення повинно бути неперервним, бо в його процесі треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них Помилка, що виникає при порушенні цього правила логіки, має назву “стрибок при діленні”. Так, якщо розділ “Письмові джерела” поділити на три підрозділи: “Документи”, “Щоденники”, “Спогади”, то це явна логічна помилка змішування на одному рівні понять різного ступеня рубрикації. Правильним буде розбити розділ на два підрозділи “Документи” і “Наративи”, які поділяються на Щоденники і Спогади.

Не рекомендується до заголовків включати слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних або місцевих термінів скорочені слова й абревіатури. Кожен заголовок у науковому тексті має бути якомога коротшим. Проте й надмірна його лапідарність небажана. Чим коротший заголовок тим він ширший за своїм змістом. Особливо небажані заголовки з одною слова. Такий заголовок не дає змоги визначити тему вміщеного під ним тексту. Трапляється й інша крайність, коли автор роботи хоче максимально точно передати у заголовку зміст розділу. Тоді заголовок розтягується на кілька рядків, що суттєво ускладнює його смислове сприйняття.

5.3. Нумерація сторінок, розділів (підрозділів, пунктів та підпунктів), малюнків, схем, діаграм, таблиць подається арабськими цифрами без знака №. Наприклад:

а) РОЗДІЛ 1. РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ПОЛЬЩІ ВІДПОВІДНО ДО КОПЕНГАГЕНСЬКИХ КРИТЕРІЇВ;

б) 2.2. Реформування фіскальної та кредитно-фінансової системи країни;

в) Таблиця 1. Показники ВВП і ВНП Польщі після вступу до Європейського Союзу.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш. Усі сторінки наукового дослідження, включно з сторінками списку використаних джерел та літератури і додатків, підлягають нумерації. Винятком є перша та друга сторінка роботи. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

5.4. Примітки, ілюстрації, таблиці. При викладенні матеріалу в науковому дослідженні часто виникає потреба зробити повніші пояснення, навести додаткові факти, міркування, уточнення, прямо не пов’язані з основним текстом роботи. В таких випадках, щоб не обтяжувати основний текст подібним матеріалом, використовують примітки, котрі розміщують в середині тексту в круглих дужках. Якщо такі примітки містять досить значний за обсягом матеріал, їх виносять в підрядкову примітку, або ж розташовують поза основним текстом роботи. Підрядкові і позатекстові примітки оформляють як підрядкові чи позатекстові посилання з нумерацією арабськими цифрами або зірочками (зірочками нумерують, щоб відокремити примітки від бібліографічних посилань).

Ілюстрації (малюнки, фотографії, схеми, діаграми, графіки, карти) і таблиці можуть подаватись в курсовій, бакалаврській чи магістерській роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: “Рис. 2.3” (третій рисунок другого розділу).

Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номеру ілюстрації. Між номером ілюстрації та її назвою ставиться крапка. Необхідно також вказати джерело, звідки взята ілюстрація. Якщо вона складена студентом, то це також потрібно зазначити. Звичайно, вказівка на джерело розміщується під зображенням ілюстрації, вона пов’язується з ілюстрацією зірочкою.

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. Напис “Таблиця” та її номер вказують один раз праворуч над першою частиною таблиці, над іншою частиною пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл. 1.2”.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують під словом „Таблиця”. При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку назву залишають тільки над її першою частиною. Необхідним є зазначення джерела або джерел, з яких запозичені табличні дані або на основі яких складена таблиця. Правила оформлення вказівки на джерела табличних відомостей такі ж, як і для ілюстрацій. Якщо робота містить значний ілюстративний матеріал у вигляді ілюстрацій, таблиць, діаграм, графіків, географічних, економічних, політичних карт тощо, їх варто винести в додатки в кінець роботи або ж в окрему частину (книгу).

5.5. Правила цитування та посилання на використані джерела і літературу

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для всебічного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Необхідно точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Існують наступні загальні вимоги до цитування:

- текст цитати починається і закінчується лапками. Його потрібно наводити в граматичній формі, котра подана у джерелі, із обов’язковим збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело,

- при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і робити відповідні посилання на джерело;

- цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім. Надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

- якщо автор вважає за потрібне показати власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках необхідно поставити знак оклику або знак запитання;

- за умови необхідності виділення в цитаті деяких слів, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки Варіантами таких застережень є (курсив наш. – І.Ш.), (підкреслено мною. – І.Ш.), (розрядка моя. – І.Ш.)

- при використанні відомостей, матеріалів з монографій, оглядових статей, інших джерел, що мають велику кількість сторінок, в посиланні слід точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке посилається автор;

- згідно з їх нумерацією (у списку використаних джерел та літератури) у квадратних дужках (через кому). Наприклад: “...затяжна війна з Австрією...примусила султана тримати майже всю свою армію у румелійських володіннях [6, 111].”, де перша цифра це номер позиції у списку джерел та літератури, а друга – номер сторінки. Якщо автор аналізуючи наукову літературу перераховує, які саме проблеми досліджені різними авторами, або ж вказує на один важливий аспект, котрому приділила свою увагу низка науковців, інформацію, котра відображена в різних джерелах – посилання в тексті роботи подаються через крапку з комою. Наприклад: “Велику цінність для дослідження піднятої проблеми представляють дипломатична переписка, мемуарна література польського і російського походження тощо [6; 8; 17; 19].”

- за допомогою виносок, при цьому його оформлення має відповідати бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера. Виноски можуть буди посторінкові, а також їх можна винести в кінець розділів або кінець роботи.

Відповідно до існуючих вимог, пунктуація в бібліографічному описі виконує дві функції: звичайних граматичних розділових знаків (пунктуація), і розділових знаків, що мають розпізнавальний характер для областей та елементів бібліографічного опису (знаки приписної пунктуації). Заголовок від опису відокремлюють крапкою. Області опису відокремлюють одна від одної крапкою і тире. При повторенні окремих областей повторюють крапку і тире, за винятком області серії (відомості про кожну серію беруться в окремі круглі дужки без знаку крапка і тире між ними).

Для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака. Винятком в даному випадку є крапка та кома – проміжки залишають тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться.

Основні варіанти написання пунктуації з пробілами, які зустрічаються в бібліографічному описі наступні:

- _; _ крапка з комою відокремлюються пробілами;

- _ // _ два косих слеша відокремлюють пробілами.

У заголовку наводять ім’я одного автора (повністю, або прізвище та ініціали). Після прізвища ставлять знак “кома”. Наприклад: Павлюк, В.В. За наявності двох чи трьох авторів зазначають ім’я першого автора або ім’я автора, яке виокремлено поліграфічним засобами: кольором, шрифтом тощо. Прізвища другого, третього авторів зазначають у відомостях про відповідальність.

Для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака. Виняток – крапка і кома – проміжки залишають тільки після них. Знак крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться. Згідно з новим стандартом здійснено впровадження в бібліографічне описання таких елементів, як загальне позначення матеріалу, котрий доцільно подавати в описі документів різних видів, напр.: [Текст], [Електронний ресурс], [Рукопис], [Образотворчий матеріал], [Карти] тощо.

Перші слова відомостей, що стосуються назви та відомостей про відповідальність, записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Винятком є вказівка на якісний стан та будь-які назви в усіх областях опису. Відомості, що запозичені не з приписного джерела інформації, наводять у квадратних дужках (уклад. В. Атаманенко [та ін.] або [б.м.] (без місця) тощо). Наприклад, якщо відомості про авторів, редакторів, перекладачів та інших осіб або відомості що пояснюють назву зазначені не на титульній сторінці книги, а на звороті титульного аркуша, в анотації, у змісті, у передмові (післямові), то в описі їх беруть у квадратні дужки. Квадратні дужки застосовуються у межах однієї області. Якщо суміжні елементи відносяться до різних областей, то кожен елемент береться в окремі квадратні дужки.

Обов’язковими елементами бібліографічного опису є наступні:

- перші відомості про відповідальність в усіх областях (області назви та відомості про відповідальність, області видання, області серії);

- додаткові відомості про видання (виправлене, доповнене, стереотипне, перероблене тощо);

- окремі примітки в описі певних видів документів (в описі електронних ресурсів – примітки про джерело основної назви, про системні вимоги);

- міжнародний стандартний номер, що присвоєний об’єкту бібліографічного опису.

Згідно з методикою складання скороченого бібліографічного опису виділяють такі його складові частини: заголовок (переважно це автор), зона назви, відомості, які стосуються назви, а також відомості про відповідальність (автори, установа, організація, яка видає), зона видання (повторність чи інша інформація про видання – стереотипне, факсимільне тощо), зона вихідних даних (місце видання, видавництво, рік видання, номер журналу, число та місяць газети), зона кількісної характеристики (кількість сторінок, конкретна сторінка, ілюстрації тощо), зона серії, зона стандартного номера (чи його альтернативи) та умови доступності.

Порядок наведення бібліографічних відомостей в однорівневому скороченому бібліографічному описі (з врахуванням вживання великої та малої літер):

Заголовок опису. О сновна назва [ З агальне позначення матеріалу] = П аралельна назва: в ідомості, які відносяться до назви / в ідомості про А вторство чи В ідповідальність. – В ідомості про повторність видання. – Зона специфічних відомостей. – М ісце видання: В ид-во, рік. – Ф ізична (кількісна) характеристика. – (С ерія і підсерія; №, т.). – П римітки (додаткова інформація від бібліографа, напр.: системні вимоги до електрон. ресурсів). – I SBN.

Порядок наведення бібліографічних відомостей в аналітичному бібліографічному описі(з врахуванням вживання великої та малої літер):

Заголовок опису.Основна назва[ З агальне позначення матеріалу] = П аралельна назва: в ідомості, які відносяться до назви / в ідомості про А вторство чи В ідповідальність // Н азва ідентифікуючого документа: в ідомості, які відносяться до назви ідентифікуючого документа. – М ісце видання: В ид-во, рік. – К ількісна характеристика (місцезнаходження складової частини в документі). – (С ерія і підсерія; №, т.). – П римітки. (Приклади оформлення бібліографічного опису див. у Додатку 6).

4. Правила цитування та посилання на використані джерела і літературу.

5. Нумерація сторінок наукової роботи, її розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів.

6.1. Головною умовою допуску роботи до захисту є позитивний відгук наукового керівника в якому дається характеристика проведеного дослідження, його актуальності, значення, обґрунтованості винесених на захист положень, якості виконання. Науковий керівник має оцінити старанність студента, його ставлення до роботи, відзначити творчі досягнення автора, що йому вдалося в ході написання дослідження, а що ні. В кінці відгуку робиться висновок про можливість допуску її до захисту.

6.2. Отримавши позитивний відгук наукового керівника студент не пізніше ніж за два тижні до захисту у відповідності з затвердженим вченою радою університету графіком засідань ДЕК виготовляє два примірники роботи. Один з них він передає на кафедру, а інший – для написання рецензії на його наукову роботу (для кваліфікаційних і магістерських робіт).

6.3. Під час написання рецензії на роботу рецензент повинен враховувати: актуальність теми, теоретичний рівень дослідження та ступінь його самостійності, чіткість структури, логічність та послідовність викладу матеріалу, наукову обґрунтованість винесених на захист положень, практичну значущість роботи. Вказуються також позитивні сторони роботи, її недоліки, якість оформлення. Обов’язковим є зазначення не лише технічних помилок, але й спірних та дискусійних наукових положень винесених на захист. В кінці рецензії потрібно вказати оцінку роботи за чотирибальною системою. Рецензія подається на кафедру не пізніше, ніж за п’ять днів до захисту. Після того як з нею та відгуком наукового керівника ознайомиться автор, її передають до комісії для захисту.

6.4. У анотації до роботи автор стисло, лаконічно і точно викладає зміст роботи, основні досягнення. Рекомендований обсяг анотації складає не більше як 1200 знаків.

6.5. Процедура захисту наукової роботи складається з:

- короткої доповіді автора (10 хв.), в якій стисло викладається мета, предмет, об’єкт та зміст проведеного дослідження, положення, які виносяться на захист, конкретні висновки і пропозиції наукової роботи;

- у разі необхідності основні положення роботи варто наглядно представити з використанням ПК, редактора презентації (Power Point чи будь-якого іншого) та мультимедійного проектора.

- відповідей на зауваження наукового керівника та побажання і зауваження рецензента;

- відповідей на запитання членів Державної екзаменаційної комісії;

- підсумків захисту наукової роботи (дається оцінка дослідження студента за чотирибальною – “незадовільно”, “задовільно”, “добре”, “відмінно” та рейтинговою (0-100 балів) системою).

6.6. Перед виступом автора секретар ДЕК оголошує відгук та рецензію на роботу. Якщо на захисті присутній наукови<

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: