|
|
ЛЕКЦІЯ 1. СПЕЦИФІКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯСтр 1 из 16Следующая ⇒ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ (опорний конспект лекцій) з дисципліни “Культурологія”
для студентів першого курсу
напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням – “Фінанси”, “Оподаткування”)
напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)
напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)
напряму підготовки: 6.030502 економічна кібернетика (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)
галузь 0305 “Економіка та підприємництво”
факультету економіки
Херсон 2008
Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни “Культурологія”,
напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням – “Фінанси”, “Оподаткування”)
напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)
напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)
галузь 0305 “Економіка та підприємництво”
Укладачі: к. філос. н., доц. Найдьонов О.Г, к. філос. н., доц. Романовський О.О., кількість сторінок 125.
Затверджено На засіданні кафедри філософії і соціології Протокол № 9 від 14 квітня 2008 р. Зав.кафедри__________ ЛЕКЦІЯ 1. СПЕЦИФІКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ План 1.1. Предмет, принципи, функції та методи культурології. 1.2. Культурологічні знання, їх специфіка, функції та місце в культурології. Культурологія в системі гуманітарних та природничих наук.
Культурологія в системі гуманітарних та природничих наук
Культурологія як наука дає знання, приведені в систему на рівні їх теоретичного осмислення. Вона має чітко окреслені ♦ предмет дослідження, ♦ сукупність методів, ♦ свій понятійний апарат. Специфіка даної науки полягає в тому, що вона досліджує особливий об'єкт, який включає матеріальне і духовне. Отже, вона об'єднує як гуманітарні, так і природничі науки. Доцільно зауважити, що з матеріальним освоєнням світу її значущість більше зростає саме в системі природничих наук, розвиток яких корельований культурним рівнем індивідів. Коли мова йде про використання досягнень науково-технічної революції, то теоретичне знання їх наслідків стає на одну сходинку з глобальними проблемами сучасності. Достатньо навести хрестоматійний приклад з атомною енергетикою, коли одні й ті ж знання можуть бути спрямовані на благо або на знищення людства.
♦ Отже, в системі гуманітарних та природничих наук культурологія заповнює певну теоретичну нішу, яку раніше дотично розкривали такі науки, як ♦ філософія, ♦ історія, ♦ світова та українська культура, ♦ соціологія та інші.
Сьогодні в системі знань постійно формуються все нові і нові напрямки, які вивчають нові явища, що в основному діють на стиках наукового пізнання. Під цим кутом зору культурологія є інтегративною наукою, що могла виникнути лише тоді, коли проблеми культури стали безпосередньо визначати прогрес людства і його подальшу долю. Найбільший вплив на становлення культурології як самостійної дисципліни здійснили такі науки, як ♦ антропологія, ♦ етнографія, ♦ соціологія, ♦ соціальна психологія, ♦ етнопсихологія, ♦ демографія, ♦ психоаналіз (фрейдизм), ♦ семіотика, ♦ інформатика. Сьогодні на перетині культурології з іншими науками формується ціла низка наукових напрямків, які поступово стають самостійними. Це насамперед стосується досліджень, пов'язаних із прогнозуванням розвитку як окремих культурних регіонів, так і всієї суспільної спільноти. В предметі культурології розділи, що донедавна були його складовими, набувають самостійного значення. Це стосується теоретичних засад планування культурного розвитку країн, регіонів, світу, оптимального узгодження етнічних, міжнаціональних, міжнародних, регіональних протиріч.
Із наведеної схеми бачимо, що культурологія є однією з рівноправних наук гуманітарного циклу, близькою до філософії, використовує її закони, категорії та поняття. Збагачує і доповнює філософію теоретичним аналізом процесів культурного розвитку людства. Культурологічний аналіз суспільних явищ виступає теоретичним базисом проблем, що вивчаються іншими науками (історія, політологія тощо). Культурологія в силу особливостей предмета свого дослідження розкриває детермінантне поле культури, яке є визначальним у сучасному правознавстві, міжнародних відносинах, економіці. ТЕМА 2. ГЕНЕЗА ПЕРВІСНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДСТВА ТА РОЗВИТОК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ План
2.1. Первісна культура людства. 2.2. Генеза української культури. 2.3. Антична культура. 2.4. Культура Середньовіччя і Відродження. 2.5. Культура Нового часу. 2.6. Особливості розвитку сучасної західної культури
Первісна культура людства Якщо фізична еволюція людини тривала близько 14 млн років (еволюція гомінід), то культурний розвиток охоплює порівняно короткий період - всього 2-3 млн років. Увесь цей час вкладається в межі останньої геологічної епохи - четвертинного періоду. Культурний і біологічний розвиток нерозривно взаємопов'язані і не можуть розглядатися ізольовано один від одного. З моменту свого виникнення культура була одним з найважливіших факторів біологічного розвитку, яка здійснювала на нього сильний вплив і сама відчувала його зворотний вплив. Епоха первісної культури - найтриваліша у людській історії. її прийнято поділяти на культури ♦ палеоліту, ♦ мезоліту, ♦ неоліту. Це періоди культури кам'яного віку, що отримав таку назву за матеріалом, з якого древні люди виробляли примітивні інструменти. У часи появи перших людей відбулися великі зміни у природному середовищі. В багатьох місцях земної кулі всихають великі водоймища, з'являються значні ділянки суші, вкриті родючими грунтами зі залишками органічних речовин. До цього часу ніяких слідів людей не виявлено. Рослинний і тваринний світ існував тоді у дуже різноманітних формах. Багато було істот, що належать до групи приматів і створюють з людиною один біологічний блок. Це ♦ дріопітеки, ♦ рамапітеки, ♦ удабнопітеки, ♦ австралопітеки, яких називають попередниками гомінідів. Вони мають багато спільного з людьми у ♦ зовнішності, ♦ внутрішній організації, а також ♦ способах колективного життя. Проте це не були людські форми, оскільки не виявлено створених ними штучних предметів і, отже, не можна говорити про здатність рефлексії у цих істот. Першою викопаною людиною вважають пітекантропа, деякі залишки якого знайдено вперше голландцем Є. Дюбуа на острові Ява. Пізніше було встановлено існування подібних істот і в інших місцях - в Африці, Німеччині, ще на острові Ява, в багатьох інших місцях. Ця людина обробляла камені і кістки. Такі знаряддя праці були ще дуже примітивні. В Китаї біля Пекіну в 20-ті рр. XX ст. знайдено у великій кількості синантропа. В печері, де знаходилися ці кості, виявлено багато кам’яних знарядь праці. Пітекантроп і синантроп за анатомічними ознаками належать до людських форм. Вони мають ♦ великий обсяг мозку, ♦ нижня щелепа виступає вперед, ♦ передні кінцівки вільні, ♦ ходять на двох ногах. Але є ще багато ознак, властивих цим істотам, що не зустрічаються в нині існуючих людей. Це ж можна сказати і про наступний, більш розвинутий тип людей, неандертальців, які були значно поширені в добі палеоліту, з'явившись на Землі приблизно 60 тис. років тому. Ці люди мали значно більше спільних із сучасними людьми ознак, ніж попередники. Вони виготовляли кам'яні знаряддя праці, обробляли каміння з одного (чопери) чи двох (чопінги) боків, були знайомі також з обробкою дерева і кісток тварин. Найбільш поширеними знаряддями праці були ♦ клівери, ♦ копальні палиці, трубила, ♦ свердла та ♦ скребла. В основі дії примітивних знарядь праці знаходяться такі принципи, як важіль і клин, тобто йдеться про важливі технічні відкриття. До цих часів відносять і опанування вогню. Спочатку люди брали вогонь, який утворювався природним шляхом (лісові пожежі, вулкани та ін.) і ретельно зберігали його, передаючи з покоління в покоління. Згодом навчилися отримувати вогонь, висвердлюючи в глибині дерев'яної дошки отвір і, одержавши порошок, що був гарячий і димів, висипали на трут, а потім видували полум'я. У пізньому палеоліті кількість неандертальців досягла одного мільйону. Щодо неандертальців, ніколи не було сумніву у їх належності до людських форм (гомінідів). Види їх діяльності значно різноманітніші і досконаліші, ніж у попередні часи. Виробництво набирає систематичності. Вперше спостерігаються поховання, які свідчать про віру в загробне життя. Проте ці люди ще не були такими, як ми. Вони відрізняються від нас за зовнішніми ознаками. В них ♦ низьке чоло, ♦ немає підборіддя, ♦ довгі руки та низка інших прикмет, що роблять їх відмінними від нас. Між собою вони також відрізнялися. Так, наприклад, людина з Соло (о. Ява), родезійська людина (Африка), людина з Неандерталю (Європа) різко відрізнялися від людини з Штейнгейму, людини з Палестини. Перші більше тяжіють до попередніх людських форм, другі ближчі до нас. Нещодавно було проведено дослідження ДНК неандертальців, спочатку німецькими вченими, а потім вченими інших країн. Наслідки цих досліджень показують суттєві відмінності неандертальців від сучасних людей на генному рівні. Висновки порівняння структур ДНК засвідчили, що ми не є безпосередніми нащадками неандертальців. Вони були гілкою на дереві еволюції людського роду, що всохла, не давши прямого потомства. До речі, наступний тип людей (кроманьйонці) - а це цілком сучасний тип - має зовсім іншу структуру ДНК. Неандертальці виробляли кілька десятків видів знарядь: ♦ гостроконечники, ♦ скребла, ♦ зубила, ♦ зубчасті інструменти, ♦ різці та ін. Зустрічаються знаряддя зі загострених кісток тварин у вигляді ♦ шил, ♦ наконечників, ♦ лопаток. Знайдено мисливську зброю, зокрема довгий ремінь з кам'яними кульками на кінці. Обробка каменю стає масовим заняттям. За допомогою цих знарядь неандертальці могли обробляти дерево, полювати на тварин і готувати м'ясо. Приготування їжі і споживання її також є суттєвою ознакою культури. Ця ознака відрізняє людину від тваринного світу не меншою мірою, ніж здатність обробляти камінь і дерево, перетворюючи їх з природних об'єктів на знаряддя зміни середовища. Сире і варене (смажене) - не просто кулінарні протилежності, але й вияв різниці між природним і культурним буттям. За соціальною організацією їм вже притаманна певна впорядкованість родинних структур. За припущенням деяких вчених, на ранніх стадіях становлення культури не існувало шлюбних табу (заборон) та певних соціальних норм, що регулюють статеві стосунки. Проте більш вірогідною є наявність досить чітких соціальних структур вже від самих витоків культури людства. На користь останнього твердження може свідчити той факт, що в тваринних угрупованнях завжди існує чіткий порядок, пов'язаний з необхідністю продовження роду. Значно складніше організована людська* спільнота не могла починати свій розвиток з повного безладдя у цій справі. Ендогамія, тобто шлюбні відносини між близькими родичами, була поширена і у більш пізні часи у межах високорозвинутих і навіть вишуканих культур (наприклад, у стародавньому Єгипті), тобто це не є свідченням безладдя у статевих стосунках. Один порядок поступово замінюється іншим, і людство переходить до екзогамної організації життя роду, за якої шлюби всередині роду заборонялися. У пізньому палеоліті (35- 10 тис. років тому) з'являється сучасний тип людини - кроманьйонець. Ці люди абсолютно не відрізняються від нас. Вони мають ♦ високе чоло, ♦ підборіддя, ♦ досконалішу, ніж у неандертальців, побудову мозку. В пропорціях тіла спостерігається гармонійна структура, яка є основою співмірності і фізичної краси за уявленнями сучасної людини. У цей період можна констатувати досить напружену духовну діяльність людей, про що свідчать, перш за все, поховальні обряди. Померлих ховали у печерах, де знаходилося житло людей. Викопували ями спеціально для покійників, мерців зв'язували, їх клали на бік, підгинали коліна, голову повертали на схід чи на захід. У могилах знайдено залишки червоної вохри, якою посипали погребіння з метою знешкодити шкідливі впливи померлого на життя живих. Такі поховання свідчать, що в пізньому палеоліті існували вже уявлення про загробний світ і посмертне буття душі. Вважалося, що і після смерті людина продовжує не тільки жити в іншій, більш духовній іпостасі, але й здійснювати свою земну діяльність. Тому померлого споряджали знаряддями праці і предметами побуту. Духовність вважалася атрибутом не тільки людей, але й всього навколишнього середовища. Первісні культи, релігійні та міфологічні уявлення стають суттєвим чинником буття древніх жителів нашої планети. Первісні релігії в досить розвинених формах виникають і структурують життя людей власне в популяціях кроманьйонців. Можна припустити, що саме релігії були виразом нового, якісно відмінного від попередніх ступеню розвитку рефлексії в людському суспільстві. Прийнято розрізняти кілька форм первісних вірувань, хоч здебільшого вони у певних співвідношеннях поєднувалися в окремих родових і племінних культах.
♦ Анімізм (від лат. апіта - душа, дух) - уявлення про душу, яку мають люди, тварини, рослини, неживі предмети, і про те, що ця душа може відділятися від тіла і вести окреме існування. Тотемізм - вшанування тварин, рослин і зрідка неживих предметів у якості предків, засновників роду. З тотемом пов'язані певні обряди і табу, наприклад, танці, культові дії на честь тотема, заборона їсти його м'ясо або ритуальне поїдання його окремих частин (серця, мозку і т. ін.).
♦ Фетишизм ~ культ неживих предметів - фетишів, наділених надприродними властивостями. У ролі фетишів виступали амулети, талісмани, ідоли, камені і т. ін.
♦ Магія - певні дії (обряди), пов'язані вірою у надприродні властивості людини (чаклуна, мага) впливати на людей та явища природи. В магії вперше ми бачимо спеціалізацію духовної діяльності: з'являються люди з особливими здібностями у духовній сфері, які стають дуже впливовими особами в організації життя роду.
Духовне життя виявляє себе і в інших галузях діяльності, зокрема у мистецтві. На стінах печер Океанії, Піренеїв, Африки, Америки червоною і чорною фарбою зображені обряди, сцени полювання. Це натуралістичне мистецтво вражає нас точністю зображень, експресією, вмінням відтворити рух. Це свідчення фантазії, спостережливості, радості творчості стародавніх митців. Це яскраві вияви духовного життя, прагнення втілити себе у вищих формах творчої діяльності.
Культура мезоліту і неоліту. Мезоліт, або середній кам'яний вік, датується порізному: мезоліт Європи - 10 -7 тис. років, Південної Америки - 6-5 тис. років, Близького Сходу - 12-9 тис. років тому. Для цих часів характерними є риси перехідності. Обробка каменю, дерева і кісток вдосконалюється. Винайдено нові знаряддя праці. Можна констатувати прогрес у полюванні через використання лука і стріл, що почали застосовувати саме в цей час. Людьми приручено собаку, яка стає тепер свійською твариною, в поселеннях зустрічаються й інші тварини, які згодом стають атрибутом господарської діяльності людини-скотаря - корова, вівця, свиня, коза. Малюнки на скелях набувають більш символічних форм і певної умовності, що свідчить про ускладнення і поглиблення інтелектуально-духовного життя людей (рефлексії). Населення зростає і, хоч умови існування залишаються важкими, повними небезпеки, а тривалість людського життя дуже малою, родові спільноти зміцнюються і розростаються. Це призводить до появи нової форми соціальної організації людей - плем'я.
У кінці мезоліту в межах плем'я формуються елементи самоуправління: ♦ племінна рада, ♦ військові і ♦ громадські вожді, старійшини і т. ін. Як і у родовій, так І у племінній організації громадський устрій базується на засадах матріархату, для якого характерним є домінуюче становище жінки, успадковування по лінії матері, керівна роль жінки і матері у шлюбних стосунках. У духовній сфері це відображається у культах родючості, вшануванні богинь, в мистецтві - у виготовленні культових статуеток з яскраво вираженими жіночими статевими ознаками. Неоліт - останній період кам'яної доби - дуже важко датується. Це дискусійне питання. Отже, настання неоліту на різних територіях Землі слід визначати не стільки за часом, скільки за ознаками, властивими тільки цій добі. Неоліт дуже часто називають революцією, оскільки за короткий термін відбуваються разючі якісні зміни у всій популяції людей на земній кулі. Замість поодиноких угруповань людей, розкиданих по різних куточках планети, знаходимо чітко організоване у племенних структурах численне людство. Наслідками людської діяльності вкриті всі континенти. Порівняно з довготривалою і повільною еволюцією попередніх часів це стається майже раптово. Люди швидко розмножуються, вільних територій значно меншає. Різні племена все частіше стикаються між собою і повинні встановлювати правила спільного існування. У неоліті відбуваються як перший, так і другий великі суспільні поділи праці: ♦ виокремлення скотарства і землеробства; ♦ виділення ремесла в окрему галузь діяльності. Відтепер реалізується ідея збереження і відтворення того, що треба було шукати і довго прагнути. Розведення худоби, обробка землі і вирощування злаків замінюють збір їстівних рослин і полювання. Замість суспільства збирачів і мисливців в неоліті з'являються суспільство землеробів і пастухів. Пізніше з'являються ремісники - гончари і ткачі, а виготовлення знарядь праці стає справою майстрів, що постійно вдосконалюються в своїй майстерності. В неоліті спостерігаємо початки металургії. Концентрація людей у поселеннях породжує багато нових рис у людському існуванні. Люди досліджують нові речі навколишнього середовища, відбирають плоди, злаки, тварин для одомашнення. Сміливо можна говорити про зародження наукових досліджень і швидкий прогрес у цій галузі. Люди мандрують на далекі відстані (наприклад, через Аляску в Америку) і там пізнають нові явища і змінюють середовище свого існування.
У стосунках між людьми психічні і духовні аспекти все більше беруть гору над біологічними факторами. Навіть під час військових конфліктів і завоювань стає правилом певна асиміляція між завойовниками і підкореними, а не знищення других першими. Політично, економічно, духовно людські колективи перетинаються і співпрацюють між собою. З'являються складні сукупності прав і обов'язків, моральних норм, юридичних кодексів, пов'язаних з міжплемінними стосунками. Народи поступово знаходять остаточне місце свого проживання і, завдяки торгівлі і обміну інформацією, об'єднуються у певну загальносвітову спільноту.
♦ Отже, початий загальнольдького у різних її проявах формується вже в цю критичну, але разом з тим вирішальну і величну добу людської культури.
З'являються системи письма, спочатку піктографічного, тобто малюнкового, а потім цей геніальний винахід вдосконалюється, стає більш простим і досяжним для загального поширення. Мислення отримує міцний каталізатор для свого розвитку. Дуже швидко з'являються перші освітні традиції, художні і службові тексти, і в цю діяльність втягується все більша кількість людей. На місцях багатолюдних поселень виникають найдревніші міста -Ієрихон в Палестині, Анау в Туркестані і Джармо в Іраку.
Генеза української культури
Культура кам'яної доби в Україні. За новими науковими даними, людина почала жити на території України мільйон років до нашого часу. В середині 70-х рр. XX ст. київський вчений Владислав Гладилін знайшов біля села Королеве на Закарпатті стоянку первісної людини. На цьому місці виявлено знахідки 16 культурних шарів палеолітичних часів. Це знаряддя праці пітекантропів, неандертальців, кроманьйонців - ♦ зубила, ♦ чопери, ♦ великі відщепи. Всього було знайдено біля 100 000 предметів. Нині розкопи запроваджені на Львівщині, Буковині, Поліссі, у Молдові. Висновки про таке давнє перебування людини на цій території дістали неодноразове підтвердження. Важливе значення надається розкопам в районі Карпатсько-Подільських висот, Закарпаття, який був протягом останнього мільйону років покритий льодовиком і незатоплений. У 1946 р. в селі Лука Врублевіцька над Дністром у 20 км від Кам'янця-Подільського археологом П. І. Борисковським виявлено 50 кам'яних виробів і частин скелету людини, що проживала тут приблизно 300 тис. років тому. За антропологічними ознаками вона належала до типу кроманьйонців, була високою на зріст та інтелектуально розвинутою. Згадані відкриття змінили уявлення вчених світу про українську культуру, про історію українських земель. Становлення людини в Україні, вірогідно, відбулося в ті самі періоди, що і в інших регіонах Землі. Палеолітичні культури в Україні вказують на певну оригінальність і самостійність у розвитку тодішніх людей і на зв'язок населення з Надсередземномор'ям. Епоха палеоліту (200 тис. - 10 тис. років до Н. X.) засвідчує існування на території України певної культури. Саме в ці часи:
- люди набувають вміння добувати і використовувати вогонь; - удосконалюють знаряддя праці житло будується з дерева (жердин), кісток; - виготовляють прикраси, що нагадують людину, фігури тварин; - з'являються зачатки релігійних вірувань (анімізм, магія, тотемізм, фетишизм), а разом з ними елементи мистецтва.
В добу мезоліту (10 тис. - 7 тис. років до Н. X.):
- на Україну пришили лук і стріли; - розвивається рибальство, приручено собаку; - започатковуються форми первісної племінної організації; - основою суспільного устрою стає матріархат; - для обробки дерева використовується долото, сокира, тесло; - виготовляються нові знаряддя праці - ножі, кинджали, списи з ріжучими кам'яними пластинами, лук тощо.
Місця перебування часів пізнього палеоліту виявлено на всій Україні. Найбільш цікаві стоянки - Мізинська на Десні, Кирилівська, Межирічська, Гінцівська. Яскравим зразком української культури пізнього палеоліту і неоліту є трипільська культура. Перші знахідки, що стосуються цієї культури, було зроблено в селі Трипілля на Київщині, пізніше відкопано подібні селища по всій Україні. Від трипільської культури походять ♦ форми хліборобства, ♦ хліборобські знаряддя і ♦ зернові рослини (плуг, мотика, серп, ячмінь, просо, пшениця), ♦ використання тварин у господарствах (воли та корови). Способи будівництва житла, зокрема хати, також дісталися у спадщину від трипільців. Піч з глини, гончарні вироби у характерній манері, знайдені в багатьох місцях України, також належать до трипільської культури. Ще в добу палеоліту в Україні розвивається мистецтво у вигляді орнаментів на кістках тварин, примітивних музичних інструментах. Прикладом можуть служити предмети, знайдені у Кам'яній Могилі біля Мелітополя. Вони свідчать про тотемічні вірування стародавніх людей. Тотемами були деякі тварини, особливо птахи, земноводні, яйця, ікринки. Знайдені статуетки жінок вказують на культи жінки-матері, що були поширені в Україні в палеолітичні і неолітичні часи. Перші форми соціальної організації мали відверто матріархальний характер. У неоліті в Україні з'являються елементи міфології, наприклад, уявлення про священний шлюб. Жіночі статуетки з трипільських знахідок в деяких випадках обвиті змієм або мають вигляд богині, що сидить на кріслі у формі бика. Такі вироби символізували відродження природи навесні, єднання Землі, Сонця, Місяця і були поширені в усьому Надсередземномор'ї (зокрема, зображення різних іпостасей Зевса у шлюбі з богинями). Подібні символи відображають становлення в Україні землеробської культури і укорінення реалій цієї культури у свідомості населення.
Племена трипільської культури заселили Подніпров'я, особливо густо правий берег Дніпра, а також Придністров'я. Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію, однак елементи її культури стали складниками інших культур, що розвинулись в Україні, а такі її елементи, як культ богині-матері, обряди, звичаї з поклонінням місяцю тощо збереглися до часів християнства.
Зміни, що відбулись в епоху бронзи (2 тис. років до Н. X.):
- настав кінець етнічної, суспільної та культурної стабільності; - маси людей вирушають з насиджених місць на нові землі; - розвивається металургія бронзи, з'являється значна кількість металевих знарядь, у деяких племен з'являється плуг; - з'явились садівництво, городництво, ремісництво; - відбувається активна асиміляція або місцевого населення, або пришельців, у результаті з'являється неокресленість меж тогочасних культурних утворень; - індоєвропейці принесли з собою на територію України дуже важливі культурні елементи. В суспільній сфері - це патріархат, у духовній - культ Сонця та розвинену флективну мову. Початок залізної доби (з І тис. років до Н. X.) на території України пов'язаний з кіммерійською культурою (Північне Причорномор'я), а трохи пізніше - зі скіфською культурою та ранніми слов'янськими культурами. У І тис. до Н. X. територія України потрапила у сферу впливу античних впливів, і це започатковує нову епоху в розвитку культурних традицій українців. Культура скіфів - своєрідний сплав місцевої культурної традиції, що корінням своїм сягає мідного віку, та складників античної цивілізації, значний вплив якої відбувся внаслідок колонізації елі-нами північного узбережжя Чорного моря (з VIII ст. до Н. X.), коли були засновані міста-поліси (Ольвія - на березі Буго-Дніпровського лиману; Тірас - у гирлі Дністра; Пантікапей - на місці сучасної Керчі; Херсонес - біля сучасного Севастополя та ін.) Від скіфів українці успадкували керамічне і декоративне мистецтво, низку слів (собака, топір та ін.), елементи одягу (біла сорочка, чоботи, шпичаста шапка), деталі озброєння (сагайдак, пернач). Грецьким поселенням у Північному Причорномор'ї важко було боронитись від чисельних кочовників (сарматів, готів, гунів та ін.). І хоча на якийсь час римське завоювання (IV ст. до Н. X.) забезпечувало їм стабільність, з часом вони припиняють своє існування. Проте культура міст-держав як чорноморський варіант античної культури значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, у тому числі і предків українців - слов'ян. Перехід відповідного суспільства до більш високого етапу еволюції культури у різних регіонах Землі відбувалося по-різному. Розглянемо лише основні етапи розвитку культури у європейському регіоні, яка найбільше вплинула на весь подальший розвиток української культури.
Антична культура Мистецтво античного світу, перш за все Греції - це.мистецтво, яке вперше після тисячоліть бродіння духу здобуло красу зовнішнього обличчя і світлу життєрадісну ясність змісту, підзеркалило тимчасову гармонію людини з природою та її політичним світом. Г. В. Ф. Гегель Епоха античної культури розпочинається з утворення грецьких полісів - "міст-держав" на присередземноморських землях Еллади і Малої Азії на поч. І тис. до Н. X. і завершується зруйнуванням Римської імперії у V ст. н. є. У Греції і Римі в цю епоху інтенсивно розвивається ♦ тваринництво, ♦ землеробство, ♦ добування металів, ♦ ремісництво, ♦ торгівля. Руйнується родоплемінна патріархальна організація суспільства. Росте майнова нерівність сімей. Родова знать нарощує багатство завдяки широкому використанню праці рабів, а це призводить до боротьби за владу. Суспільне життя стає бурхливим — у соціальних конфліктах, війнах, політичних переворотах. Поняття "античний світ" (від лат. апгіциез - стародавній) ввели італійські гуманісти епохи Відродження, позначивши цим терміном греко-римську культуру як найбільш ранню із відомих їм на той час. Ця назва збереглась дотепер, хоч були відкриті з того часу й більш древні культури. Це поняття збереглося як звичний синонім класичної культури, тобто того світу, у лоні якого виникла наша європейська цивілізація. Історія античної епохи поділяється на дві фази, які частково нашаровуються одна на одну - грецьку й римську античність. Державна система, яка була створена у Греції, була особливою - за масштабами країни і у відповідності з навичками її жителів. Не єдина держава, як на Сході, що постійно розросталася у намаганні до світового панування та безмежності, а низка держав, зовсім невеликих, у тих межах, що визначала природа й тодішня родова організація. Це призвело до суперництва між державами, наслідком якого були криваві війни, що не сприяло самоутвердженню стародавнього грека у своєму уособленому закутку. Соціальні умови цих міст-держав можна назвати демократичними лише з великими поправками. В епоху найвищого розвитку Афін (сер. V ст. до Н. X.) із загального числа більш ніж двісті тисяч жителів цього міста лише двадцять одна тисяча, тобто одна десята, дійсно могла користуватись повнотою громадянських й політичних прав. Суспільний устрій, заснований на рабстві, напевне, не може вважатися суспільством рівності й свободи. Проте у порівнянні зі східними деспотіями такий устрій все ж був прогресивним. Боротьба між нижчими й вищими верствами рабовласницького суспільства призвела до:
- поразки родової аристократії; - знищення одноосібної диктатури правителів (тиранів); - встановлення рабовласницької демократії. Вільні громадяни, яких обслуговували раби, насолоджувались благами життя в упорядкованих, на їх погляд, невеликих державах. Ці держави утворились навколо міст, які ставали їх економічними й культурними центрами. Громадянин такого міста-держави, з грецької "полісу", відчував себе по-справжньому незалежним і повновладним. Антична культура всього часу має міфологічний характер. Більш того, вона поглинає й опрацьовує на свій лад розрізнені племені міфи, поєднуючи їх у єдину, релігійноміфологічну систему. Вже в VIII-VII ст. до Н. X. в поемах Гомера "Іліада" та "Одіссея", та Гесіода "Теогонія" і "Труди й дні" ця система набуває того вигляду, у якому вона стає основою усього античного світогляду. На основі міфології виникло і грецьке класичне мистецтво. Вважається, що грецька міфологія складала не тільки арсенал, а і його основу. Будь-яка міфологія долає, підпорядковує і формує сили природи в уяві і за допомогою уяви; вона зникає, відповідно, разом з настанням дійсного панування над цими силами природи. Чи можливий Ахіллес у епоху пороху і свинцю? Або взагалі "Іліада" поряд з друкарським станком й тим більше з друкарською машиною? Головними галузями грецької культури стають ♦ філософія і ♦ мистецтво. Вони виростають із міфології та користуються її образами. Але згодом еюни набувають іншого змістовного значення, яке виходило за межі міфології. Філософське мислення, на відміну від міфологічного, намагається пояснити дійсність шляхом раціонального, логічного судження, а не шляхом розповідного характеру художнього образу, достовірність якого з самого початку знаходиться поза будь-якими сумнівами. Засобами філософського судження стають не наочні образи і емоції, а абстрактні поняття. На противагу міфології, філософія чітко розрізняє факти й логічні умовиводи від бездоказових вимислів й передбачень. Перший давньогрецький філософ Фалес Мілетський, поставивши питання про першооснову усіх речей, став шукати відповіді не в діянні богів, а в логічних узагальненнях фактів, що дало змогу йому зробити висновок, що першоосновою, із якої все виникає, є вода. Згодом це питання отримує інше рішення в Анаксимена і Анаксимандра, у піфагорійців і елліатів, у Геракліта, Анаксагора і Демокріта, у Платона і Аристотеля. Але усі великі грецькі філософи в обґрунтуванні своїх думок використовують не міфологію, а факти й умовиводи, що не заважає їм, інколи, оформити свої думки в образи міфологічної мови. Одночасно з філософією, яка уже в стародавній Греції отримує незалежність від міфології, розвиваються і початкові форми наукових знань - У астрономії, У математики, У медицини. Сократ повернув грецьку філософію до вивчення людської душі. Вершиною грецької філософії були вчення Платона і Аристотеля, у яких були зроблені спроби звести в єдину систему уявлення про ♦ світ, ♦ суспільство, ♦ людину, ♦ істину, ♦ добро й ♦ красу. Мистецтво Стародавньої Греції, як і філософія, спиралось на міфологію й черпало з неї свої теми й сюжети. Проте воно починає служити не тільки ритуально-міфологічним, культовим завданням. Твори мистецтва набувають свою власну, естетичну цінність, яка визначається не їх культовим призначенням, а художніми цінностями. Мистецтво стає самостійною галуззю культури, сферою діяльності, спрямованою на задоволення естетичних потреб. У ньому виникають й диференціюються один від одного як особливі його види ♦ архітектура, ♦ скульптура, ♦ живопис, ♦ декоративно-прикладне мистецтво, ♦ лірична поема, ♦ драма, ♦ театр. Характерні особливості мистецтва античності: 1) Творцями античної культури були древні греки, які називали себе еллінами, а свою країну Елладою. Грецьке мистецтво розвивалось під впливом трьох дуже різних культурних напрямків: - Егейського, яке ще зберігало життєву силу у Малій Азії, і його вплив відповідав душевним потребам древнього елліна у всі періоди його розвитку; - Дорійського, завойовницького (породженого хвилею північно-дорійської навали), спроможної вносити чіткі корективи у традиції стилю, який виник на Крит; - Східного, яке принесло в молоду Елладу зразки художньої творчості Єгипту і Месопотамії. Але це був лише підготовчий етап грецького мистецтва, який демонстрував якусь норму, якусь основу. Повністю ідеал цього мистецтва розпочав виявлятися пізніше, на новому етапі розвитку давньогрецького суспільства. 2) Основою грецького мистецтва була міфологія. Докорінна відмінність античної культури від культури Єгипту, Месопотамії чи Скіфії випливає зі самого характеру грецьк
ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все... Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)... Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
