Глобальні культурні орієнтації сучасного світу. їх вплив на культуру України.

8.1. Походження поняті я "культурна орієнтація" і його зміст

Поняття культурної орієнтації можна розглядати в різних ас­пектах. Ми оберемо два головні зрізи діахронічний і синхроніч­ний (структурний). Перший аспект пов'язаний з походженням по­няття, його лінгвістичним і геологічним змістом. Другий аспект з'ясовує складові культурних орієнтацій і їх значущість у ство­ренні головних засад сучасного життя.

Етимологія поняття "культура" і його зміст розкриті у попе­редніх розділах. Проте з усіх змістів полісемантичного поняття "культура" найбільш близьким в розумінні спрямування діяль­ності суспільства, тобто його орієнтації, є вшанування, благого­віння перед вищим, на чому базується релігійне почуття, існу­вання релігій загалом.

Поняття "орієнтація" має кілька значень. Первинне значення у перекладі означає напрям на схід (лат. oriens, orientis - схід). Ціка­во з'ясувати етимологію такого східного напряму у просторі, на який вказує ця лінгвістична форма. Заглиблюючись у значення слова, знаходимо певні культурологічні аспекти, що мають тео­логічне підґрунтя. Цікавим є той факт, що всі найбільш розвинуті релігії сформувалися на Сході. Щодо походження терміну "орієн­тація" певні роз'яснення отримуємо, звернувшись до ранньохрис­тиянської апологетики, для якої головною була онтологічна про­блема, тобто буття Бога і людини як божого творіння.

Поняття орієнтації у розумінні східного напрямку сягає пев­них уявлень щодо створення і організації світу, які були поши­рені на етапі раннього християнства. Один з тогочасних теологів Лактацій уявляв початки світу таким чином. Найперше Бог ство­рив Небо і розташував там свій престол, сповнивши його сяйвом і світлом. Все отримує світло і життя лише з неба. Земля створе­на для життя людей і тварин, є місцем ночі і смерті. Бог поділив землю на дві протилежні частини - східну і західну. Схід безпосе­редньо пов'язаний з Богом, отже, з духовним світлом, що осяює людей і веде їх до безсмертя. Захід, навпаки, уособлює темний дух, що викрадає в людей світло і штовхає їх на шлях смертних гріхів. Схід - це світло, через світло існує життя, а Захід це морок, що містить погибель і смерть. Південь співвідноситься зі Сходом, як тепло зі світлом, а північ із Заходом, як холод із тем­рявою.

Для кожної частини світу Бог визначив відповідну мору року: для Сходу весну, для Півдня літо, для Заходу осінь і зиму для Півночі. Бог також протиставив день і піч як передумову про­тиборства істинної релігії і хибких вірувань. День, що починається зі сходу, належить Богові, як і будь-яке добро. Піч, породжена заходом, с у володінні злого духа.

З часом зміст поняття "орієнтація" змінюється, приймає значення з'ясування свого положення у просторі, проте словосполу­чення "культурна орієнтація" повертає нас до цього первинно­го, теологічного змісту поняття.

Отже, поняття "культурна орієнтація" в глибинних шарах свого значення пов'язане зі спрямуванням на схід як до джерела світла, правди, істинної релігії. Це значення так чи інакше, відверто чи приховано наявне в більшості ви­падків застосування поняття в культурологічному аспекті.

Отже, сполучення понять "культура" і "орієнтація" недвознач­но вказують на спрямування життєдіяльності людини і суспіль­ства до акцентування ціннісної пере­ваги добра і світла над темними, руй­нівними початками буття. Тут можна вбачати різниці між поняттями "куль­тура" і "культурна орієнтація". По­няття "культура" містить все, що стосується діяльності суспільства, все, що ' Істинна релігія опосередкується розумом і працею людини, а "культурна орієнтацій" поняття, що пов'язане з ідеальними прагненнями, пориванням;' людей до блага, божественного.

Звертаючись до структурного визначення терміну "культур­на орієнтація", слід включити до змісту поняття різні сфери жит­тя суспільства, які визначають спрямованість його культурно! діяльності (релігійної, моральної, політичної, освітньо-виховної, мистецької, наукової, технологічної, економічної тощо). Важливими складовими культурних орієнтацій кожного суспільства є ставлення до традицій (дотримування або подо­лання), національні чинники, сімейні стосунки, особливості менталітету. Стосовно окремих історичних тинів суспільств, певних культур завжди можна і слід визначати пріоритети культурної діяльності, головні позитивні духовні цінності, які і будуть ста повити зміст поняття "культурна орієнтацій" в кожному окре­мому випадку.

...Справжні культурні цінності орієнтують розвиток культури в бік збагачення людини та її проявів...

В. Л. Петрушенко

У сучасному світі існують кілька відносно незалежних типів культур, що сформувались в різних історичних умовах, на відмінних релігійно-догматичних і моральних засадах. Безпереч­но, в кожній культурі є багато спільного з іншими. Порівняння ос­новних положень відомих людству священних писань різних релігій яскраво свідчить про подібність культурних орієнтацій відмінних за своїм характером типів суспільств. Про що це може свідчити? Про неземне походження вищих духовних благ, про істини, пода­ровані згори? Якщо це так, то джерелом цього знання є Схід, іна­кше чим пояснити те, що прийняті більшістю людей віросповідан­ня мають східне походження? Захід є основою і джерелом раціона­лістичного світогляду і технологічного прогресу. Проте культурні орієнтації західного світу, духовні істини християнської спільно­ти, хоч і в раціоналізованому вигляді, в своїх витоках є східними.

Відносини між різними типами культур визначали і нині визна­чають шляхи історичного поступу людства. Найбільш стійкими і впливовими від давніх часів до нашого часу виявилися китайська, індійська, арабо-мусульманська і християнська культу­ри. Ми пов'язуємо це з особливостями культурних орієнтацій цих суспільств, значним потенціалом позитивних цінностей, які ста­новлять духовне ядро життєздатності людських спільнот. Ці орієн­тації не є здобутком недавніх часів, не вироблені нашою епохою, яка, скоріше, дає нам серйозні підстави для песимістичних настроїв і невтішних прогнозів. Ми звертаємося до вічного, до вищого, там шукаємо порятунку. Ми звертаємося до скарбниці релігійних пи­сань, до істин божественного походження, щоб віднайти сили і на­снагу для створення кращого майбутнього.

У сучасному світі згадані суспільства займають свої історич­но визначені позиції, проте глобалізація культурних процесів вно­сить суттєві зміни в традиційні культурні орієнтації. Поряд з тра­диційними, властивими кожному гину культури орієнтаціями, слід говорити про глобальні культурні орієнтації сучасності. Ос­мислення цього феномену становить особливу пробному куль­турологічної науки.

8.2. Культурні орієнтації в різних типах культур

Культурні орієнтації Китаю

Культурні орієнтації Китаю складалися протягом дуже три­валого часу. Якщо брати до уваги традиціоналістський харак­тер китайського суспільства, то багато стародавніх уявлень цього народу є чинними і нині. Китайці завжди глибоко поважали свої традиції, оберігали їх від зовнішніх впливів, що дозволило цій величезній країні зберегти свою унікальність і життєдайність культурних надбань до наших часів.

Найбільш стародавні релігійно-міфологічні уявлення Китаю орієнтовані астрологічно. Двома протилежними космічними си­лами, що виділилися з безформенного темного Хаосу і впорядку­вали його, є Ян (небесне начало) і Інь (земне начало). Надалі уявлення про Ян та Інь як два антагоністичні і в той же час невід'ємні одне від одного начала розвиваються і набувають зна­чення концептуальних опозицій типово китайського мислення. Це протилежність світла і темряви, освітленої і тіньової сторін гори, тепла і холоду, впертості і поступливості, чоловічого і жіночого. Пізніше склався загальнокитайський культ Неба (Тянь). Країну почали називати Піднебесною. Воля Неба уявлялася найвищою силою, яка створила все існуюче на землі і надалі керує всім. До Неба апелювали найбільш знані китайські мудреці. Небу покло­нялися і будували храми для цього культу. Величний храм Неба можна побачити в Пекіні.

У письмових джерелах стародавнього Китаю йдеться про п'ять початків світу: воду, вогонь, дерево, метал і землю. На­зиваються також п'ять явищ природи: дощ, сонячне сяйво, спека, холод, вітер. Від їх своє­часності залежить добробут народу. Дія природ­них сил знаходиться в безпосередньому зв'язку з моральністю і розумом правителя. Для культури Китаю з давніх часів характерні етичні акцепти як и релігії, так і н філософії та політиці. Давні міфологічні персонажі поступово набрали со­ціального статусу, стали правителями імператорами, придворними чиновниками. Поступово складається уяв­лення про Дао (шлях) - одне з базових понять китайської культу­ри. Дао - космічний і моральний закон, який обумовлює буття природи і людей. Всі стосунки між людьми здавна підпорядкову­валися складному ритуалу (Лі), який мав світоглядне значення з вагомим моральним елементом.

В одному з поважних китайських письмових джерел говорить­ся, що Лі заснований на постійності Неба, порядку на землі і в поведінці народу. Світський ритуал взаємовідносин між вищими і нижчими мав безпосередній зв'язок із специфічним для Китаю культом померлих предків. Китайці постійно молилися духам предків, приносили жертви - в найдавніші часи людські; в оселях створювався домашній вівтар з табличками духів; батько сім'ї відправляв церемонію перед табличками. Цей культ в Китаї роз­винувся як ніде більше.

На державному рівні одним з головних напрямів діяльності сус­пільства було відправлення культу імператорських предків. Вша­нування старших знаходило конкретні форми в підкоренні владі (імператору і чиновникам, всім вищим чиновникам), в повазі до батьків (Сяо), в покорі старшому братові (Ді). Старший брат був єдиним спадкоємцем у сім'ї. З часом розвинулося навіть до­машнє рабство, і батьки могли продавати своїх дітей. Молоді брали шлюб за домовленістю батьків, нікого не цікавили почут­тя наречених.

Великий вплив на формування культурних орієнтацій китайсь­кого суспільства мали вчення і діяльність видатного мудреця давніх часів Конфуція (511 -479 рр. до Н.Х.) та його послідовників.

Право керувати країною надається Небом тільки доб­рому і турботливому правителю - Тянь Цзи (Сину Неба) і заби­рається в того, хто своєю негідною поведінкою і недбалістю зав­дає багато лиха народові. На службі правителів перебували аст­рологи, які через спостереження за небесними явищами доводили до керівництва веління Неба. За якістю роботи астрологів слідку­вали конфуціанці. Якщо ставалося надзвичайне лихо, що тлума­чилося як гнів неба, правителі царств чи навіть сам імператор мали здійснити спеціальні обряди спокути. Контроль за цим також здійснювали конфуціанці.

Подальший розвиток в конфуціанстві одержав старовинний китайський культ предків. Конфуцій сконцентрував увагу на такому аспекті цього культу, як синівське вшанування батьків (Сяо), вважаючи його найвищою цінністю для людини. Сяо поля­гало у служінні батькам за правилами Лі, похованні їх, посмерт­них жертвоприношеннях за цими правилами. Героїчні приклади синівського вшанування батьків містяться у збірнику "24 при­клади Сяо", на яких вчилися поведінці в сім'ї китайські діти бага­тьох поколінь. Конфуціанський культ предків і норми Сяо спри­чинили культ великої сім'ї, клану. Людина була, перш за все, чле­ном родини, клану, а вже потім громадянином. Утворилися ве­ликі родини, які намагалися народжувати більше дітей. Така ор­ієнтація і нині є важливою складовою китайської культури, хоч в умовах демографічної кризи це створює серйозні проблеми, які намагаються вирішувати на державному рівні.

Серцевиною конфуціанства є вчення про ідеальну людину і суспільство. Сучасне не влаштовує Конфуція, і він прагне по­вернутися до минулого. Концепція "виправлення імен" обґрун­товує спроби принести всі речі у відповідність до їх значень у минулому. Конфуцій вчив, що в плині змін правитель, чиновник, батько, сип повинні бути такими не тільки за назвою, але і на­справді. Орієнтація на минуле, обґрунтована і розвинута в кон­фуціанстві, (основою традиціоналізму китайської культури.

У творі "Лунь Юй" ("Бесіди і висловлювання"), складеному учнями Конфуція, змальовано ідеальну людину ЦЗЮНЬ ЦЗИ, яка знає веління НЕБА, шанує великих людей і прислухається до слів мудреців. Протилежністю цього ідеалу є низька людина Сяо Жень, яка живе і помирає ганебно. Співставлення цих персо­нажів протягом всього твору дає можливість докладно уявити модель стосунків між людьми в суспільстві, якими вони мають бути, за уявленнями Конфуція. Засадничими в цих стосунках є взаємність, людяність, "золота середина". Ідеальний політик ке­рує країною як мудрий і турботливий батько великої родини, його слухаються охоче, визнаючи його авторитет. Пізніше конфуціанський ідеал людини став більше пов'язуватися з формальними аспектами поведінки, з етикетом (Лі), і відхилення від нього, особ­ливо з боку освічених осіб, не допускалися.

Під впливом конфуціанства освіченість стала справжнім куль­том в Китаї. Під освітою розумілося докладне знання класичних древніх текстів, вміння вільно оперувати цитатами і писати тво­ри. Складність письма вимагала довгого і наполегливого навчан­ня. Зате найбільш успішні в цій справі люди отримували високі посади в державному апараті, землі, гроші тощо і були гордістю своєї сім'ї і клану. Ті, хто мали вчений ступінь, і пошукачі корис­тувалися величезною повагою в Китаї. Завдяки конфуціанству престиж вченої людини піднявся так високо, як ніколи до цього ні в Піднебесній, ні в інших країнах Сходу.

Зазначені культурні орієнтації, розвинуті Конфуцієм і його по­слідовниками на основі традицій, створили фундамент сучасної культури китайського народу і багато в чому зумовили як успі­хи, так і значні проблеми цієї країни. Якщо правила моральної поведінки в суспільстві - це надбання конфуціанства, то філо­софсько-містичні орієнтири китайського менталітету в широко­му розумінні цього слова слід шукати в даосизмі.

Даосизм сформувався приблизно в ті ж часи, що і конфуціан­ство - в середині І тис. до Н.Х. Основоположником цієї системи є Лао Цзи, який народився приблизно в 604 р. до Н. X. Відомостей про нього збереглося небагато. Він був хранителем архівів в місті Чжоу. Мудрець Лао не заснував школи. Свої роздуми він вик­лав в книзі "Дао Де Цчін" ("Книга про Лао і Де") па прохання одного з митників. Після цього він зник назавжди, перетнувши кордон Індії. З часом він був обожнений.

Вихідним в даосизмі с вчення про Дао. Воно відоме і дуже давніх народних уявлень, є важливим в конфуціанстві, в інших філософсь­ких та релігійних системах Китаю. Даосизм поглибив і розвинув його. Дао почали тлумачити як закон всього існуючого, який організує всесвіт і людське життя. Це також первоначало, суб­станція, кінець існування. Дао можна тлумачити як ніщо, яке, однак, породжує все існуюче. Дао повинно бути зразком для муд­реця, ким би він не був.

За допомогою древнього Дао можна управляти життям

теперішніх часів.

Дао Де Цзін

Таке управління полягає в тому, щоб надати можливість по­діям йти своїм природним шляхом. Правитель - спокійний і без­діяльний. Люди знають лише про його існування. Коли правитель діяльний, народ - нещасний, і навпаки. Справжній правитель по­переду всіх, тому що, наслідуючи Дао, ставить себе нижче за всіх. Таким є принцип не діяння (У Вей) в даосизмі, який відобра­жав ставлення до соціальної активності і цілковитої за ангажованості людини суспільством, що характерне для конфуціанства.

Важливим також є поняття Де, яке означає благо, вище добро. Де діє на космічному і природному рівні, сприяючи дозріванню всіх речей, воно виявляє себе через вибраних і мудрих людей.

Лао Цзи рекомендує в усьому наслідувати Небо. Його муд­рець Шен Жень - носій вищого Дао і Де. Він не прагне робити добрі справи, він нічого не виборює, він любить як ближнього, так і дальнього. Він бездіяльний. До почестей і ганьби ставиться з презирством, як до примари. Даоси засуджували війни, оскіль­ки шлях Дао винятково мирний. Мудрий правитель не починає війн, йде на поступки сусідам. Якщо ж перемагає у війні, не радіє і не святкує, адже не можна радіти вбивству людей.

Даоси виробили вчення про досягнення безсмертя. Вони про­довжили і розвинули популярну в Китаї орієнтацію на довге жит­тя. Конфуцій також був прибічником довголіття, оскільки лише старість с віком мудрості. Даоське вчення про довголіття і без­смертя мас релігійне підґрунтя. Даоси виробили цілу систему ідей, що пояснюють механізм безсмертя людини, і практичні рекомен­дації тим, хто хоче досягти цієї мети.

Послідовники даосизму намагалися знайти еліксири і пілюлі безсмертя, займалися алхімією. Вони розумілися на лікуванні ба­гатьох хвороб. Відома терапевтична китайська медицина - це надбання служителів даоських храмів і монастирів. Проте кон­цепція лікування базувалася на ідеї, що суперечила культу знан­ня в конфуціанстві. Даоси вважали, що лише вільний від знань ніколи не буде хворіти. Даоси приділяли велику увагу астрології, спостерігали небесні явища і складали гороскопи, визначали спри­ятливі і несприятливі дні. Вони практикували заклинання і обере­ги - зображення богів, займалися ворожінням. їх запрошували для визначення сприятливих місць для будівництва храмів та інших важливих споруд.

Розквіт даосизму припадає на X -XII ст. н. є., після чого спос­терігається його занепад як активної соціальної сили. Попри всі негаразди історії, він увійшов невід'ємною частиною в культуру народу. Достатньо згадати, що відомі китайські правителі і сьо­годні дбають про своє здоров'я, використовуючи надбання ла­оської медицини, прагнуть довголіття і фактично досягають його. Чудовою є даоська художня спадщина. Даосизм також є своєрід­ною філософією і релігією Китаю. Можна сказати, що в даосизмі більшою мірою, ніж в інших світоглядних системах, відображена душа народу.

В культурній орієнтації китайського суспільства певний вне­сок зробив буддизм, чужорідна релігія, яка в зміненому вигляді була прийнята населенням і з часом стала невід'ємною частиною його життя і побуту. Головну позицію займає конфуціанство. Але даосизм і буддизм зайняли епос місце. Відбувся своєрідний розподіл сфер пилину:

за конфуціанськими правилами будувалися стосунки в сім'ї і суспільстві;

- даосизм панував у царині вірувань, обрядів, магії і містицизму;

- буддисти опікувалися спасінням душі і церемоніями поховання.

У народному житті склалася синкретична релігія, в якій знай­шлося місце не лише цим трьом релігійним напрямам, але й чис­ленним народним віруванням - в духів міст і сіл, домашніх богів (дверей, вогнища, постелі, худоби, навіть відхожих місць тощо), покровителів ремесел, торгівлі, медицини, довголіття, щастя, ба­гатства, народження дітей. Вірили і в злих духів, бісів, служи­телів пекла, привидів та ін. На честь днів народження цих чис­ленних культових осіб влаштовувалися свята, що відзначалися за місячним календарем. Багато з цих традицій збереглося і в сучасному Китаї, хоч глобалізація і більш тісні зв'язки із захід­ним світом внесли певні корективи в культурні орієнтації цієї надзвичайно традиціоналістської країни.

Культурні орієнтації Індії

Культура Індії належить до найбільш стародавніх. Вже в IV тис. до Н. X. на цій території склалися організовані форми цивілі­зованого суспільства, а з III тис. до Н. X. розвивалася цивілізація високого рівня, створена дравідами, яка от­римала назву по головних містах, де прово­дилися розкопи - Мохенджо-Даро і Хараппа. Ця цивілізація біля 2000 р. до Н. X. занепала внаслідок причин, які докладно не встанов­лено, і на ці землі прийшов інший народ арії, культура якого стала базовою для всього подальшого розвитку Індії. Дравіди жили в долині Інду, арії прийшли в долину Гангу на відстані тисячі кілометрів. Проте чимало міфологічних і релігійних ідей індуїзму пануючої релігії Індії значно раніше зустрічаються і в надбаннях протоіндійської культури. Отже, культурні орієнтації індійського суспільства мають початки в глибинах тисячоліть і цей традиціоналізм відчутно впливає і на сучасну культуру Індії.

Основоположні засади індійської культури мають своїм джерелом індуїзм.

Індуїзмом іменується сукупність найрізноманітніших вірувань більшості населення Індії, Непалу і Шрі-Ланки, що спираються на авторитет Вед.

Веди (в пер. - знання) - один з найдавніших стародавніх документів, відомих людству. Перші з них писалися, починаючи з 2500 р. до Н. X. Веди містять міфи про походження Всесвіту, людей і тварин, про богів, є твори світського спрямування. Крім Вед, існує інша літе­ратура, яку називають ведичною. До неї разом з Ведами (Самхітами) належать ще Брахмани, Аран'яки (тексти для лісових ас­кетів) і Упанішади.

В культурних орієнтаціях індійського суспільства щільно пе­реплітаються релігійні і філософські ідеї. Арії були народом ду­ховним, релігія і філософія не вважалися виключно справою вузь­кої верстви професіоналів, але складали сутнісний елемент свідо­мості народу. Розмірковуючи над причинами і наслідками всіх явищ, шукаючи органічної єдності у суперечливих явищах жит­тя, люди могли мужньо витримувати випробування і нещастя, зберігаючи гідність і життєрадісність.

брахмани (жерці, філософи, вчителі)

кшатрії (правителі і воїни)

вайш`ї (землероби, ремісники і торгівці)

шудри (батраки, слуги, люди неарійського походження)

Внаслідок приходу аріїв до Індії виникли проблеми взаємовід­носин різних народів - тих, що прийшли, і місцевих. При подо­ланні конфліктів і укладенні взаємних угод виробилася кастова система, яка здійснила величезний вплив на релігію, культову практику - всю культуру загалом. Спочатку виник поділ на аріїв і не аріїв. Згодом сформувалися 4 касти брахмани (жерці, філо­софи, вчителі), кшатрії (правителі і воїни), вайш`ї (землероби, ре­місники і торгівці) і шудри (батраки, слуги, люди неарійського походження). Поза кастами знаходилися чандали (недоторкані). Вищою кастою були брахмани, оскільки вважалося, що завдання визначення духовних цінностей, вироблення стичних норм можуть виконувати тільки люди, вільні від матеріальних турбот і інших важливих обов'язків. Вони користувались загальною пошаною. Брахман (и пер. благочестиве життя) спи ідеалом людини, яка є вченою і обізнаною, наділеною вищим знанням і чеснотами. Зго­дом брахмани перетворилися на впливовий жрецький прошарок, який завзято оберігав свої привілеї, проте ідеал цей існує і нині, коли кастову систему в Індії формально скасовано.

Культурні орієнтації Індії базуються на низці концепцій індуї­зму. Це уявлення про дхарму, яка є частиною ріши - загального морального закону, що спрямовує життя Всесвіту і всього, що є в ньому. В соціальному житті індусів дхарма здійснюється через карму і касти. Статус індивіда визначений ще до його народжен­ня сукупністю добрих і поганих вчинків, які він зробив в попе­редньому житті (закон карми). Місце людини в космічній ево­люції щільно пов'язане з дією реінкарнаціїї (доктриною пересе­лення душ, сансарою), згідно з якою душа - частинка Вищого Духа - перебуває послідовно в різних тілах, наближуючись до повного позбавлення від тілесних оболонок, тобто до чистого Духа. Соціальний статус людини визначається кастовою прина­лежністю батьків. Кастою визначається професія, соціальні зв'яз­ки, права і обов'язки людини. Найкраще, що може робити люди­на - доброчесно виконувати свої обов'язки. Тоді може в наступ­ному народженні опинитися у вищій касті. В іншому разі може бути покарана через народження в гіршій касті, а можливо, і не в людській подобі. Крім того, карають і в цьому житті іноді навіть вигнанням зі свого середовища.

Значний внесок в подальше формування культурних орієнтацій Індії зробив брахманізм, вчення брахманів, які з розмаїття ведич­них вірувань виділили певні положення і надали окремим богам визначальних функцій у світобудові. Брахманізм в основному спирається на філософські ведичні тексти - Упанішади (в пер. сидіти біля ніг). Вищим знанням вважається інтуїтивне. Головна увага приділяється етиці особистого вдосконалення. Стиль цьо­го твору це записи бесід вчителів і учнів, відверте і допитливе обговорення питань, що хвилюють співбесідників.

В усьому світі немає вченої праці.,. такої благотворної і величної, як Упанішади... Вони - плоди вищої мудрості... Рано чи пізно їм судилося стати релігією народу... Вивчення Упанішад було втіхою мого життя, і воно стане втіхою мені і в смерті.

Артур Шопенгауер

Згідно з уявленнями брахманізму, світ є тільки примарою, це - майя, породжена діяльністю божественної субстанції, безособо­вої і без якісної - Брахманом, тотожним із світовою душею - Атманом. На чолі пантеону богів було поставлено трійцю (при-мурті), триєдиний образ, що символізував створення світу, його існування і загибель. Три фази індійської космології були ототож­нені з трьома богами. Це Брама - Бог-творець, Вішну - Бог-хранитель, уособлення вічно живої природи, Ш ива - Бог-руйнівник, що втілює перебіг життя і смерті, він пов'язаний із старо­винними культами родючості. Процес руйнування відбувається під час танцю Шиви - цей сюжет полюбляли митці Індії. Згодом брахманізм поділився на дві гілки - шанувальників Вішну (вайшнави або вішнуїти) і тих, хто поклонявся Шиві (шайви або шиваїти). Такий розподіл існує і нині в Індії, причому культ вішнуїз­му має більше прихильників.

В "Упанішадах", де імена окремих богів зустрічаються рідко, Вішну згадується неодноразово і асоціюється з поняттям мокша (кінець шляху, звільнення), яке означає мету релігійного вдоско­налення людини. У вішнуїзмі розвинулася і набрала завершеного вигляду ідея аватари - втілення Бога в земних істотах. В пізніших формах вішнуїзму це верховне божество втілюється в тварин­них аватарах (черепахи, риби, кабана, лева, коня, корови, царя мавп). Звідси шанобливе ставлення індусів до тварин, особливо до корови. Згодом втілення набирають антропоморфного вигля­ду (Крішна, Рама, Будда тощо).

У соціальному і особистому житті індусів спостерігається то­тальна сакралізація. Релігія для індуса в усі періоди загалом ото­тожнюється з життям, а життя - з релігією. Обрядова практика і поведінка відзначаються надзви­чайною складністю і різноманіт­ністю. Повсякденне життя і дум­ки людини, належні їй справи ре­тельно розписані. Все життя від народження дитини до похорон і поминок регламентується спе­ціальними обрядами (санскарами), які обґрунтовуються посиланнями на безліч священних текстів. Адже вдосконалюючи себе духовно і виконуючи обов'язки, людина сприяє покращенню світу, але може відігравати і негативну роль своїми вчинками і навіть думками, гальмуючи загальний розвиток світу і понижуючи його духовність. Життєвий шлях арія розділено на 4 стадії. Перша - юність, час навчання, виховання самодисципліни. Юнака приводи­ли до вчителя, і там він жив, вивчаючи Веди і допомагаючи вчите­лю у домашньому господарстві. Друга стадія - життя в сім'ї, мирські справи, третя - служіння суспільству (державна служба, політична діяльність тощо). Остання стадія - життя відлюдника, який поринає в глибини пізнання себе і Бога. Докладна регламентація стосується сім'ї і шлюбу, особливо щодо становища жінок, їх обов'язків по відно­шенню до чоловіка, його батьків та інших родичів, які вважаються вищими за статусом, ніж родичі дружини. Саме в сім'ї спочатку, а вже згодом в касті, клані, варні отримував індус свої перші уявлен­ня про нерівність, спричинену релігійним підґрунтям і відображену в соціальній структурі суспільства. Регулятивна функція індуїзму гарантувалася психологією віруючого, його внутрішнім самоконт­ролем. Благочестивий індус завжди прагнув чесно і максимальні.) повно виконувати всі необхідні релігійні приписи. На цьому базува­лася і нині ґрунтується індійська культура.

Стадії життєвого шляху

—► перша - юність, час навчання, виховання самодисципліни

—► друга стадія — життя в сім % мирські справи

третя - служіння суспільству (державна служба, політична діяль­ність тощо)

—► четверта стадія - життя відлюдника, який поринає в глибшій пішанш себе і Бога

Певні корективи у типово індійські культурні орієнтації вне­сли Рамакрішна, видатний духовний вчитель Індії XIX ст. і його учень Свамі Віаекананда. Вони вважаються реформаторами індуї­зму, і ті нові тенденції, яких зазнала індійська культура в XIX XX ст., в значній мірі наслідок їх ідей і діяльності. Рамакрішна вважав істинними всі шляхи богопізнання, але надавав перевагу бхакті шляху любові. Він дуже поважав інший шлях джнана (шлях знання), проте вважай його досягнення дуже сумнівним. Водночас бхахті с універсальним і не суперечить, джнана, оскільки Бог з любові до віруючого може подарувати йому і знання Брахмана. Рамакрішна вчив, що сутність кожної релігії і голов­на мета життя людини - пізнання Бога. Слід виконувати всі при­писи своєї релігії і не сумніватись в них, адже Бог не попустить, щоб той, хто шукає його, помилився. Бог присутній в усьому. Він прихований від людських очей, хоч і перебуває в людському серці. Між людиною і Богом знаходиться майя (спокуси зовніш­нього світу, а також людське "его"). Майя перекручує сприй­няття Бога і світу, роблячи світ більш реальним, ніж Бог, хоч на­справді це не так. Спокуси зовнішні - не найбільша перепона для людини на шляху до Бога. Гіршим є "его", від якого можна по­вністю відійти, тільки занурюючись у самадхі, тобто стан бла­женства, коли людина пізнає істину про те, що Брахман є його внутрішньою свідомістю. Однак "его" повертається після вихо­ду із самадхі. Рамакрішна вводить нове поняття дайя, тобто те, що веде до Бога. Дайя - любов без протиставлення і вибірко­вості, до всіх людей без винятку.

Рамакрішна дає багато порад мирянам. Він вважав, що немає нічого гріховного в звичайному житті, немає особливої необхід­ності ставати аскетом, слід лише відріктися від спокус. Визнаю­чи реальність світу, він вважав активну діяльність в ньому бажа­ною, проте людина, виконуючи свої обов'язки, не повинна бути прив'язаною до цього світу і їй слід за всіх умов думати про Бога і шукати його. Серцевиною вчення Рамакрішни (що було незвич­ним з боку індуїського жерця і проповідника) є підтримка актив­ної діяльності на благо інших людей і суспільства.

Учень Рамакрішни Вівекананда, також жрець, висував на пер­ший план не служіння Богу, а народу. Активна цілеспрямована громадська діяльність, що має на меті зміну існуючих порядків, була для нього більш важливою, ніж віра в Бога, знання священ­них текстів і відправлення обрядів.

Якщо ви шукаєте власного спасіння, ваш шлях прямує в пекло! Невже не здатні присвятити життя служінню іншим? В наступному народженні ви зможете вивчати педанту і інші філософські системи. А це життя віддайте іншим...

Свамі Вівекананда

 

Така орієнтація на зміну суспільного життя типово індійськи­ми шляхами стала відчутною у формуванні і кінцевій перемозі руху за незалежність Індії під проводом духовного лідера Махатми Ганді, в діяльності видатних політиків Індії Джавахарлала Неру, Індіри Ганді, Раджива Ганді. І досі партія Індійський Національний Конгрес має найбільшу серед інших партій попу­лярність в Індії. її лідери традиційно очолюють уряд цієї країни, що є свідченням глибокого розуміння ідеологами цієї партії гли­бинних прагнень народу, основних засад його культури, що сфор­мувалась впродовж тисячоліть.

Значний вплив на культурні орієнтації індійського суспільства мав буддизм, започаткований в Індії в VI ст. до Н. X. Його осно­воположник Будда походив із кшатріїв, від народження мав ім'я Сіддхартха і був принцом. Згодом він покинув родину і своє ба­гатство і відправився на пошуки істинного шляху і правди. Суть його вчення можна сформулювати як чотири благородні істини:

- Життя с стражданням;

- Причиною страждань є жага життя, бажання;

- Можливе звільнення від страждань через подолання бажань;

- Восьмиступеневий шлях звільнення від страждань.

Ці істини були проголошені Буддою у Бенареській проповіді. Від брахманізму буддизм відрізняється орієнтацією не на особи­сте спасіння, а на служіння багатьом, хто шукає спасіння. Вчен­ня Будди відрізняється дуже високим рівнем моральності. В по­ведінці рекомендації буддизму орієнтовані на подолання зла, відсіч злу, допомогу виникненню добра, підтримку добра.

У буддизмі знайшли продовження і розвиток такі позитивні мо­ральні принципи індуїзму:

Сповага до людини та її справи,

терпимість до інших народів і культур,

прагнення до пошуків істини людського існування та інші.

Багато спільного є в понятійних системах індуїзму і буддизму. Проте буддизм набув поширення в багатьох країнах світу - Ки­таї, Тібеті, Японії, Таїланді, Цейлоні, В'єтнамі, Монголії і Кам­боджі, а індуїзм лишився світоглядом переважно індійського на­роду. В Індії, на батьківщині буддизм поступово був у більшості витіснений індуїзмом, хоч у світогляді і життєвих орієнтирах збе­реглося багато релігійних і моральних норм Будди. Дещо в буд­дизмі було несумісним з традиціями індійської громади, зокрема принцип не насильства (ахімса), неприйняття кастовості тощо. Буддизм іманентно присутній в культурних орієнтаціях сучас­ного індійського суспільства, проте дотримання всіх норм буддистської етики суперечило тому устрою життя, що формувався тисячоліттями на основі індуїзму і авторитету Вед, який був відки­нутий Буддою.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

---

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: