Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема: ОСНОВИ ІНФЕКЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ





Тема: ОСНОВИ ІНФЕКЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

План:

1. Загальні положення

1. Принципи і концепції інфекційного контролю

2. Техніка миття рук

3. Системи ізоляції

4. Стерильне поле

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Реабілітолог під час своєї професійної діяльності може кон­тактувати з пацієнтами, що потребують контролю за своїми відк­ритими ранами, або з пацієнтами, під час роботи з якими слід до­тримуватися вимог медичної чи хірургічної асептики. Зважаючи на повсюдну присутність мікроорганізмів в навколишньому сере­довищі, слід пам'ятати про можливість занесення чи перенесення патогенних їх форм з тим, щоб захистити пацієнта і захиститися самому від можливого зараження. Цей захист може бути полег­шений шляхом переривання інфекційного циклу.

Мікроорганізми переміщаються з місця на місце різними спо­собами і вони є частиною цього циклу. Коли цикл порушується, мікроорганізми не можуть нормально рости, розповсюджуватись і спричиняти захворювання. Цей циклічний процес включає міс­це, де мікроорганізми могли б розмножуватись і рости (так зва­ний господар або джерело). Прикладом такого господаря може бути людина або тварина.

Мікроорганізмам потрібен засіб, за допомогою якого вони мо­жуть покинути господаря. Прикладами можуть бути ніс людини, її рот, горло, вухо, око, статеві органи, сечовивідні шляхи, рідини тіла (особливо кров) і рани. Щоб інфекція поширилась, потрібен засіб перенесення мікроорганізмів від однієї особи до іншої. При­кладами можуть бути: повітря, краплинки рідини (під час чхання чи кашлю), руки, обладнання, інструменти, посуд, постільна бі­лизна та рідини тіла, такі як кров, сім'я, слина та вагінальні виділення.

Щоб заразити іншу людину, мікроорганізми повинні про­никнути всередину (мати вхідні ворота). Прикладами таких во­ріт можуть бути: пошкодження на шкірі; сечостатевий тракт; слизові мембрани, рот, ніс чи вуха. Нарешті, особа до якої потра­пили мікроорганізми, повинна бути сприйнятлива до них. Прик­ладом такої сприйнятливої особи є людина, захисні системи ор­ганізму якої не можуть знищувати, видаляти, відбивати атаку мікроорганізмів.

Знищити деякі мікроорганізми важче, ніж інші, і тоді для пі­двищення захисних можливостей організму потрібно введення у нього ліків, створених для знищення чи зменшення числа мікроо­рганізмів (наприклад, антибіотиків). Деякі патогенні мікроорга­нізми є цілком стійкі до ліків або до заходів, що можуть бути зас­тосовані, щоб зменшити їх число або запобігти їх розмноженню. Наприклад, до сьогодні не знайдено ефективних ліків або вакци­ни, щоб знищити або зменшити кількість вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), який спричиняє захворювання синдромом набуто­го імунодефіциту (СНІД).

Більшість мікроорганізмів найкраще росте і розмножуєть­ся у темному, теплому і вологому середовищі, і значно менш ві­рогідно, щоб вони росли, коли навколишнє середовище є освітлене, холодне, сухе чи надто гаряче. Тому пара, газ, ультрафіоле­тове проміння та сухе гаряче тепло часто використовують для стерилізації забруднених об'єктів. Деякі мікроорганізми потре­бують для свого росту наявності кисню, а інші - ні; деякі мо­жуть утворювати спори. Завдяки наявності товстих, міцних сті­нок спор, які захищають клітину, що знаходиться всередині, спори дуже важко знищити, особливо якщо вони знаходяться глибоко у рані.



Реабілітолог повинен вміти переривати цей ланцюг або ста­вити бар'єри на його шляху на будь-якому з етапів циклу. Деяки­ми прикладами постановки таких бар'єрів є миття рук з викорис­танням відповідної техніки, одягання рукавичок та іншого захисного одягу, правильна обробка забрудненого одягу та знання правил технології ізоляції.

Саме тіло людини має декілька засобів, щоб поставити ба­р'єри патогенам або очистити від них організм. Першим таким бар'єром є непошкоджена шкіра. Шкіра є порівняно непроник­на до зовнішніх субстанцій і до втрати рідини зсередини орга­нізму. Волосковий епідерміс у дихальному тракті допомагає фі­льтрувати і зв'язувати мікроорганізми, не допускаючи їх до проникнення в глибину тіла. Коли ці природні бар'єри поруше­ні, захист організму зменшується і можливість бути інфікова­ним зростає. Тому, коли фахівець з фізичної реабілітації пра­цює з інфікованим або схильним до інфікування пацієнтом, важливо встановити на додачу до захисних бар'єрів організму інші бар'єри.

У більшості випадків ні теоретично, ні практично немож­ливо знищити всі патогенні мікроорганізми на поверхні якогось об'єкта чи на якійсь території. Метою медичної асептики є зме­ншення числа патогенних мікроорганізмів з тим, щоб їх концен­трація, вплив чи здатність спричинити інфекцію, були зменшені імунною системою людини або використанням медичних пре­паратів.

ТЕХНІКА МИТТЯ РУК

Перед тим, як працювати з пацієнтом, і після цього вимийте свої руки.Ця порівняно проста процедура є дуже ефективним засобом уникнення перехресного інфікування і поширення бага­тьох інфекцій від однієї людини до іншої.

Пам'ятайте, що крани умивальників, вішаки для рушників чи рушники-автомати, мильниці, краї умивальників та їх загли­бини вважаються місцями, які забруднені. Намагайтеся, за мож­ливістю, уникати контакту рук з цими об'єктами під час їх мит­тя; якщо можливо, користуйтесь рідким милом з спеціальних подавачів. Якщо необхідно використати руки для того, щоб відкрити чи закрити кран, доречно використати паперову салфетку чи паперовий рушник як бар'єр між краном і рукою. Найкращим варіантом є той, коли ви можете вмикати і вимикати воду та змі­нювати її температуру за допомогою ножного керування. Окрім того пам'ятайте, що вода, яка вихлюпуватиметься з умивальни­ка, може забруднити ваш одяг. Ювелірні вироби, особливо брас­лети і каблучки з камінням чи виїмками, потрібно зняти до того, як ви починаєте миття рук, і їх не слід знову одягати аж до закі­нчення реабілітаційних процедур. Ці предмети можуть давати притулок мікробам і не можуть бути задовільно очищені за до­помогою мила і води.

Використання мила у вигляді бруска, яким користується ще багато осіб, збільшує ризик перехресного зараження патогенни­ми мікроорганізмами. Якщо тільки є можливість, доречно вико­ристовувати рідке мило, найкраще в одноразовій упаковці. Якщо ви використовуєте для подачі рідкого мила спеціальний пристрій, то клавіша чи педаль, на яку слід натискати, повинна розгляда­тись як забруднене місце і для захисту своїх рук слід використову­вати сухий рушник.

Слід мити руки водою, яка не є ні надто гарячою, ні надто холодною. Використовуйте щіточку, щоб очистити усі складки шкіри та зморшки на руках, особливо, на міжфалангових сугло­бах. Після закінчення кожного миття потрібно витирати руки на­сухо, бажано періодично зволожувати руки спеціальними субста­нціями і бути дуже обережним, коли ви маєте пошкоджену шкіру, подразнення шкіри чи інші порушення її природної цілісності.

Миття рук використовується для того, щоб зменшити число патогенних мікроорганізмів на шкірі рук, зап'ястків та передпліч. Багато з цих мікроорганізмів не є небезпечними для людини зі справно діючою системою імунного захисту. Однак ці ж мікроор­ганізми можуть спричинити інфікування пацієнта, коли вони пот­рапляють на раневу поверхню, коли система імунного захисту людини порушена або коли пацієнт виснажений. Перенесення патогенів від пацієнта до пацієнта може здійснюватись через по­гано вимиті руки. Іншими можливими шляхами їх передачі є заб­руднений одяг чи постільна білизна; потоки повітря; неправильно очищені чи дезинфіковані посуд, інструменти чи обладнання; кра­плинки вологи.

СИСТЕМИ ІЗОЛЯЦІЇ

Зазвичай, пацієнта ізолюють від інших людей через те, що у нього є захворювання, яке може передаватись. Через це його ізолюють в окремій кімнаті або зовсім окремо, або разом з іншими пацієнтами, що мають таке саме захворювання, щоб зме­ншити можливість поширення інфекції. Коли пацієнта ізолю­ють, то для зменшення або запобігання можливості передачі захворювання, кожна особа, що заходить в ізольоване примі­щення, повинна дотримуватись певних застережних заходів. Окрім миття рук це може бути одягання захисної маски, накид­ки чи рукавичок. Що саме повинно бути одягнуте, залежить від типу захворювання, способу його передачі та тривалості кон­такту з пацієнтом.

Можна говорити про дві різні системи ізоляції: орієнтовану на категорії захворювань та орієнтовану на захворювання. Перша передбачає групування пацієнтів за подібністю вимог ізоляційних заходів, що мають бути застосовані. Друга - групування за конк­ретними інфекційними захворюваннями.

Якщо вести мову про систему ізоляції, орієнтовану на кате­горії захворювань, можна виділити кілька наступних категорій ізоляції:

• сувора (повна) ізоляція;

• контактна ізоляція;

• респіраторна ізоляція;

• туберкульозна ізоляція;

• ізоляція при захворюваннях травного тракту;

• ізоляція від дренажних/секреторних виділень;

• ізоляція від крові/рідин організму.

Для кожної категорії розроблені свої вимоги. Проте слід пам'ятати про обов'язкове миття рук після контакту з пацієнтом чи з речами, що могли бути забруднені. Також, незалежно від категорії, забруднені речі (що були у контакті з пацієнтом, наприклад, одяг, постільна білизна) повинні бути окремо запаковані та скеровані для знищення або наступної санітарної обробки.

Нижче наведена коротка характеристика кожної з категорій з виокремленням захворювань, що до неї належать.

Повна ізоляція

"Повна" ("сувора") ізоляція - категорія ізоляції, розроблена для запобігання передачі високозаразних чи вірусних захворювань, які можуть поширюватись повітряним і контактним способами.

1. Ізоляція пацієнта у окремій палаті; двері до неї повинні бути закриті. Пацієнти, заражені тим самим мікроорганіз­мом, можуть перебувати в одному приміщенні.

2. Для кожної особи, яка заходить до кімнати, обов'язковим є одягання маски, накидки і рукавичок.

Захворювання, які вимагають такої категорії ізоляції:дифтерія; лихоманка Ласса та інші вірусні геморагічні лихоман­ки; чума; віспа.

Контактна ізоляція

"Контактна ізоляція" - категорія, розроблена для запобіган­ня передачі високозаразних чи епідеміологічно небезпечних ін­фекцій, що не вимагають "суворої ізоляції". Всі хвороби, що на­лежать до цієї групи, розповсюджуються, насамперед, за рахунок прямого контакту. Зазвичай для роботи з пацієнтами, які мають захворювання цієї групи, потрібні і маска, і накидка, і рукавички, але для окремих захворювань якийсь один з цих захисних засобів може бути непотрібним.

1. Ізоляція пацієнта у окремій палаті. Пацієнти, заражені тим самим мікроорганізмом, можуть перебувати в одному при­міщенні.

2.Тим, хто підходить близько до пацієнта, потрібно одягати маску. Якщо можна забруднитися при роботі з пацієнтом, бажано одягнути накидку. Для того, щоб брати інфіковані матеріали, потрібні рукавички.

Хвороби, які потребують такої ізоляції:гострі респірато­рні захворювання новонароджених і немовлят (включаючи круп, бронхіти, грип); кон'юнктивіти гонококового походження у не­
мовлят; дифтерія шкірна; ендометрит (викликаний стрептококом
групи А); стафілококовий фурункульоз у новонароджених; гер­пес (неонатальний чи початковий); педикульоз; вірусна пневмо­нія та інфекційний фарингіт у немовлят та дітей; сказ; короста;
краснуха; обширні інфекції раневого, шкірного чи опікового по­ходження.

Дихальна ізоляція

Категорія розроблена для запобігання передачі інфекційних захворювань на короткі дистанції повітряним шляхом (повітряно-крапельним способом). Зрідка може траплятись передача деяких інфекцій через прямий чи непрямий контакт.

1. Ізоляція пацієнта у окремій палаті. Пацієнти, заражені тим самим мікроорганізмом, можуть перебувати в одному при­міщенні.

2. Для кожної особи, яка входить до кімнати, обов'язковим є одягання маски. Вбирання накидки і рукавичок не обов'язкове.

Хвороби, які потребують такої ізоляції: кір;коклюш; ме­нінгіт (менінгококового походження); менінгококова пневмонія; свинка; пневмонія у дітей.

Туберкульозна ізоляція

Ця категорія розроблена для пацієнтів з легеневим туберкуль­озом у гострій стадії. Немовлята і маленькі діти, зазвичай, не пот­ребують ізоляційних застережень, оскільки вони рідко кашляють і секрет містить менше туберкульозних паличок, ніж у дорослих.

1. Пацієнт повинен знаходитись в окремій палаті зі спеціа­льною системою вентиляції; двері повинні бути замкнені. Пацієнти, заражені тим самим мікроорганізмом, можуть перебувати в одному приміщенні. Маски потрібні лише тоді, коли пацієнт має кашель.

2. Накидки доречні лише у випадку можливості забруднен­ня одягу, рукавички не показані.

СТЕРИЛЬНЕ ПОЛЕ

Як вказує вже сам термін, стерильне поле створюють з ме­тою підтримки стерильності об'єктів, що у ньому перебувають, наприклад, захисного одягу чи перев'язочного матеріалу, та запо­бігання їх забрудненню/зараженню. Стерильне поле є частиною хірургічної асептичної технології і задумане з метою недопущення патогенних мікроорганізмів на якусь територію. Як основу сте­рильного поля, зазвичай, використовують стерильний рушник, який не вбирає вологу, або зовнішню упаковку від пакету із стери­льним матеріалом.

Важливо знати і дотримуватись чотирьох правил асептики, коли ви створюєте таке поле і коли використовуєте об'єкти, що є його частинами:

1. Треба знати, які об'єкти стерильні.

2. Треба знати, які об'єкти нестерильні.

3. Чітко відділяти стерильні об'єкти від нестерильних.

4. Коли стерильний об'єкт стає нестерильним, повинні бути відразу вжиті застережні заходи. Забруднення має місце кожного разу, коли стерильний об'єкт фізично контактує з нестерильним. Часто вирішенням проблеми, якщо трапи­лось забруднення, є позбутись забрудненого об'єкту, мож­ливо, потрібно буде повторно організовувати стерильне поле.

Стерильними можна вважати лише спеціально оброблені, стерилізовані об'єкти або запаковані у пакунки з відповідною по­значкою до того часу, коли пакунок відкриють.

Після того як стерильне поле зорганізоване, повинна здійс­нюватись постійна робота з підтримання стерильних умов у цій зоні і уникнення забруднення/зараження поля.

Є кілька досить простих принципів, дотримання яких дозво­лить підтримувати стерильність.

Тема: ОСНОВИ ІНФЕКЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

План:

1. Загальні положення

1. Принципи і концепції інфекційного контролю

2. Техніка миття рук

3. Системи ізоляції

4. Стерильне поле

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Реабілітолог під час своєї професійної діяльності може кон­тактувати з пацієнтами, що потребують контролю за своїми відк­ритими ранами, або з пацієнтами, під час роботи з якими слід до­тримуватися вимог медичної чи хірургічної асептики. Зважаючи на повсюдну присутність мікроорганізмів в навколишньому сере­довищі, слід пам'ятати про можливість занесення чи перенесення патогенних їх форм з тим, щоб захистити пацієнта і захиститися самому від можливого зараження. Цей захист може бути полег­шений шляхом переривання інфекційного циклу.

Мікроорганізми переміщаються з місця на місце різними спо­собами і вони є частиною цього циклу. Коли цикл порушується, мікроорганізми не можуть нормально рости, розповсюджуватись і спричиняти захворювання. Цей циклічний процес включає міс­це, де мікроорганізми могли б розмножуватись і рости (так зва­ний господар або джерело). Прикладом такого господаря може бути людина або тварина.

Мікроорганізмам потрібен засіб, за допомогою якого вони мо­жуть покинути господаря. Прикладами можуть бути ніс людини, її рот, горло, вухо, око, статеві органи, сечовивідні шляхи, рідини тіла (особливо кров) і рани. Щоб інфекція поширилась, потрібен засіб перенесення мікроорганізмів від однієї особи до іншої. При­кладами можуть бути: повітря, краплинки рідини (під час чхання чи кашлю), руки, обладнання, інструменти, посуд, постільна бі­лизна та рідини тіла, такі як кров, сім'я, слина та вагінальні виділення.

Щоб заразити іншу людину, мікроорганізми повинні про­никнути всередину (мати вхідні ворота). Прикладами таких во­ріт можуть бути: пошкодження на шкірі; сечостатевий тракт; слизові мембрани, рот, ніс чи вуха. Нарешті, особа до якої потра­пили мікроорганізми, повинна бути сприйнятлива до них. Прик­ладом такої сприйнятливої особи є людина, захисні системи ор­ганізму якої не можуть знищувати, видаляти, відбивати атаку мікроорганізмів.

Знищити деякі мікроорганізми важче, ніж інші, і тоді для пі­двищення захисних можливостей організму потрібно введення у нього ліків, створених для знищення чи зменшення числа мікроо­рганізмів (наприклад, антибіотиків). Деякі патогенні мікроорга­нізми є цілком стійкі до ліків або до заходів, що можуть бути зас­тосовані, щоб зменшити їх число або запобігти їх розмноженню. Наприклад, до сьогодні не знайдено ефективних ліків або вакци­ни, щоб знищити або зменшити кількість вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), який спричиняє захворювання синдромом набуто­го імунодефіциту (СНІД).

Більшість мікроорганізмів найкраще росте і розмножуєть­ся у темному, теплому і вологому середовищі, і значно менш ві­рогідно, щоб вони росли, коли навколишнє середовище є освітлене, холодне, сухе чи надто гаряче. Тому пара, газ, ультрафіоле­тове проміння та сухе гаряче тепло часто використовують для стерилізації забруднених об'єктів. Деякі мікроорганізми потре­бують для свого росту наявності кисню, а інші - ні; деякі мо­жуть утворювати спори. Завдяки наявності товстих, міцних сті­нок спор, які захищають клітину, що знаходиться всередині, спори дуже важко знищити, особливо якщо вони знаходяться глибоко у рані.

Реабілітолог повинен вміти переривати цей ланцюг або ста­вити бар'єри на його шляху на будь-якому з етапів циклу. Деяки­ми прикладами постановки таких бар'єрів є миття рук з викорис­танням відповідної техніки, одягання рукавичок та іншого захисного одягу, правильна обробка забрудненого одягу та знання правил технології ізоляції.

Саме тіло людини має декілька засобів, щоб поставити ба­р'єри патогенам або очистити від них організм. Першим таким бар'єром є непошкоджена шкіра. Шкіра є порівняно непроник­на до зовнішніх субстанцій і до втрати рідини зсередини орга­нізму. Волосковий епідерміс у дихальному тракті допомагає фі­льтрувати і зв'язувати мікроорганізми, не допускаючи їх до проникнення в глибину тіла. Коли ці природні бар'єри поруше­ні, захист організму зменшується і можливість бути інфікова­ним зростає. Тому, коли фахівець з фізичної реабілітації пра­цює з інфікованим або схильним до інфікування пацієнтом, важливо встановити на додачу до захисних бар'єрів організму інші бар'єри.

У більшості випадків ні теоретично, ні практично немож­ливо знищити всі патогенні мікроорганізми на поверхні якогось об'єкта чи на якійсь території. Метою медичної асептики є зме­ншення числа патогенних мікроорганізмів з тим, щоб їх концен­трація, вплив чи здатність спричинити інфекцію, були зменшені імунною системою людини або використанням медичних пре­паратів.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.