Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ





ВСТУП

Метою виконання курсової роботи є:

- систематизувати, розширити і закріпити теоретичні знання студентів шляхом їх практичного використання;

- розвинути розрахунково-графічні навики;

- ознайомити студентів з конструкціями типових деталей і вузлів, привити навики самостійного вирішення інженерно-технічних задач, вміння розрахувати і сконструювати механізми і деталі загального призначення на основі знань, отриманих в процесі вивчення попередніх загальноосвітніх та загальнотехнічних дисциплін;

- допомогти оволодіти технікою розробки конструкторських документів на різних стадіях проектування та конструювання, отримати навики з оформлення текстової та графічної документації згідно з вимогами ЄСКД;

- навчити самостійно захищати прийняті технічні рішення.

Працюючи над курсовою роботою студенти аналізують призначення і умови роботи, в яких працює кожна спроектована деталь; знаходять найбільш раціональне конструктивне рішення із врахуванням технологічних, монтажних, експлуатаційних та економічних вимог; виконують кінематичні розрахунки; визначають сили, що діють вмеханізмі; виконують розрахунки на міцність; вирішують задачі, пов’язані з вибором матеріалу деталей; продумують процес складання окремих вузлів і механізму в цілому. При цьому вони набувають навиків роботи з діючиими стандартами і довідковою літературою.


 

ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

При виконанні курсової роботи потрібно спроектувати електромеханічний привід до приладу або іншого пристрою. Привід, як правило, складається з електродвигуна і багатоступінчастої зубчастої, черв’ячної або іншої передачі.

Тему завданняна курсову роботу студент вибирає із типових схем завдання на проектування за останньою цифрою шифру залікової книжки, а номер варіанту – за передостанньою. Якщо остання чи передостання цифра шифру залікової книжки є нуль, то індивідуальне завдання студента – десяте чи десятий варіант відповідно. Типові схеми завдання на курсову роботу видаоться на кафедрі на початку курсового проектування згідно з графіком.

Свій варіант завдання на курсову роботу студент оформляє на окремій сторінці так, як показано в додатку В, і включає його до пояснювальної записки після змісту.

Обєм курсової роботивключає:

- розрахунково-пояснювальну записку на 15…20с (розрахунки спроектоавного приводу);

- складальне креслення приводу (формат А1);

- робочі креслення деталей приводу за вказівкою викладача (формат А1).

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

Загальні рекомендації

 

Перед виконанням курсової роботи студент повинен ознайомитись із завданням на проектування (схемою, вихідними даними, об’ємом розрахункової і графічної частини та ін.). Слідуючим етапом є вивчення аналогічних конструкцій з навчальних посібників, атласів конструкцій, натуральних зразків, патентів тощо, тобто потрібно виконати пошукову роботу по літературних джерелах. При цьому виявляються особливості кожної існуючої конструкції, вибирається аналог (конструкція, яка найбільше відповідає темі завдання) і на його базі проектується новий механізм відповідно до завдання.



Розрахунок приводу починається з визначення необхідної мінімальної потужності і вибору типу та марки електродвигуна, визначення передаточного відношення механізму і розподілу його по ступенях. Вихідними даними для розрахунку служать потужність або обертовий момент на вихідному валу, швидкість обертання вихідного вала, кінематична схема приводу, режим роботи і характер навантаження, вказані в завданні на проектування.

Потрібно мати на увазі, що часом доводиться збільшувати розрахункові розміри деталей приводу з метою приведення їх у відповідність з вимогами стандартів або для забезпечення необхідної жорсткості конструкції та ін. При проектуванні механічних передач малої потужності широко застосовуються деталі з кольорових металів і сплавів та пластмас. При цьому конструкція усіх вузлів механічної передачі повинна бути достатньо міцною. Вузли і деталі механізму не повинні змінювати свою форму і взаємне розміщення під дією розрахункових навантажень в недопустимих межах.

Якщо механічна передача працює на протязі дуже короткого часу (сотні або навіть десятки годин), то при розрахунку її елементів це слід враховувати. В цьому випадку допустимі напруження, форму деталей, шорсткість спряжених поверхонь, систему змащування і вид мастила та ін. необхідно вибирати із врахуванням тривалості і повторюваності роботи приладу, але з безумовним забезпеченням повної надійності і чіткості роботи механізму в границях строку його дії.

При малих колових швидкостях і зусиллях, що виникають в деталях прямозубих передач, допускається в окремих випадках приймати передаточні відношення значно більшими, ніж рекомендується для звичайних умов роботи.


Існує,наприклад, багато прикладів надійної і довготривалої роботи з малими навантаженнями пари прямозубих циліндричних коліс з передаточними числами u=10…15.

Наявність в механічних приводах декількох ступеней передач (5-6 і більше), зрозуміло, викликає значні втрати на тертя. Тому при проектуванні передач потрібно застосовувати такі конструкції, мастила і матеріали, які б забезпечили найбільш високий коефіцієнт корисної дії передачі.

 

Основні етапи роботи, їх об’єм і зміст

Рекомендації по виконанню графічної частини курсової роботи

Графічну частину курсової роботи бажано починати з виконання на міліметровому папері ескізної компоновки розрахованого електромеханічного приводу. Це дасть можливість виявити недоліки розрахунку геометричних параметрів передач і знайти шляхи їх усунення. Наприклад, змінюючи матеріали зубчастих чи черв’ячних коліс, їх термообробку, уточнюючи або змінюючи значення розрахункових коефіцієнтів і передаточних відношень відповідних ступеней, шляхом повторних розрахунків можна добитись кращої конструкції, більш технологічної і зручнішої в експлуатації.

Після остаточного визначення конструкції передач, підшипникових вузлів, корпуса приводу, способу під’єднання до нього електродвигуна та інших вузлів, виконується складальне креслення спроектованого приводу на креслярському папері формату А1.

Складальне креслення виконується у повній відповідності із вимогами ЄСКД. Приводиться необхідна кількість проекцій, місцевих видів, розрізів. Оформляється специфікація. Крім складального креслення виконуються робочі креслення 3…5-ти деталей приводу (за вказівкою викладача) скомпонованих на листі формату А1.

Завершується курсова робота оформленням розрахунково-пояснювальної записки і представленням роботи на перевірку викладачу. Після отримання позитивного результату перевірки або після виправлення зауважень викладача робота допускається до захисту перед комісією.

 

 

ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТОВОЇ І ГРАФІЧНОЇ ЧАСТИНИ

Графічна частина.

 

3.2.1 Графічна частина курсової роботи складається із складального креслення спроектованого електромеханічного приводу (форматА1) та робочих креслень 3¸5-ти деталей, скомпонованих на форматі А1.

3.2.2 Для позначення креслень і ПЗ до учбових курсових робіт та проектів рекомендується наступна форма вибору позначень:

 

 

КР ХХХ. ХХ. ХХ. ХХХ

               
   
       
 


1 2 3 4

1 - трьохзначний номер залікової книжки студента;

2 - порядковий номер складальної одиниці (вузла), яка входить у виріб (від 01 до 99);

3 - порядковий номер складальної одиниці (підвузла), яка входить у попередню складальну

одиницю (вузол) (від 01 до 99);

4 - порядковий номер деталі, яка входить, або безпосередньо у виріб, або у вузол, або у підвузол (від 001 до 099).

Приклад позначення 21-ї деталі, яка входить в 7-й підвузол 3-го вузла виробу, спроектованого студентом, що має залікову книжку з номером 323:

 

КП 323. 03. 07. 021

 

3.3.3 Ескізну проробку складального креслення рекомендується виконувати на міліметровому папері. Починати слід з нанесення міжосьових чи конусних віддалей і початкових діаметрів передач, зовнішніх контурів валів, габаритів підшипників,отриманих при проектних розрахунках. Потім наносять внутрішні і зовнішні контури корпусу. Після цього проробляють конструкцію основних деталей із врахуванням їх конструктивних особливостей та технологічності, вибирають спосіб з’єднання деталей і фіксації їх на валах і в корпусі, намічають площину роз’єму корпуса (якщо він роз’ємний) і спосіб з’єднання та фіксації його частин. Наявність ескізної проробки конструкції на міліметровому папері дозволяє впевнено перейти до виконання складального креслення на ватмані з необхідною кількістю видів, розрізів, січень. При достатньому досвіді студент може виключити ескізну проробку, а виконувати складальне креслення зразу на ватмані.

3.3.4 При оформлені складального креслення розробленого приводу необхідно враховувати ряд застережень.

а) Корпусні деталі в механізмах приладів для полегшення складання проектують, як правило, роз’ємними з роз’ємом поперек осей валів. При цьому на складальному кресленні повинні бути показані елементи, які забезпечують строгу фіксацію взаємного розміщення корпусних деталей і співвісність опорних поверхонь валів, центрування осі вала електродвигуна з віссю вхідного вала редуктора, а також способи стопоріння різьбових та штифтових з’єднань.

б) Конструкції підшипникових вузлів вала з конічними і черв’ячними колесами повинні передбачати можливість регулювання зачеплення та осьових люфтів валів з допомогою прокладок, різьбових стаканів або кришок.

в) В механізмах з елктроприводом конструкція повинна забезпечувати співвісність вала електродвигуна із вхідним валом редуктора шляхом використання центруючих поясків в корпусі, центруючих стаканів, штифтів та ін.

г) Довжина маточин зубчастих та черв’ячних коліс повинна дорівнювати Lмат. = (1,0…1,5) d, де d – діаметр вала.

д) Місця під’єднання до корпусу спряжуваних деталей і вузлів (фланців електродвигунів, кришок, стаканів та ін.) повинні механічно оброблятись; для цього такі площини корпусу роблять виступаючими над необроблюваними поверхнями.

е) Розмір центруючого виступу спряжуваної з корпусом деталі повинен бути вибраний із врахуванням розмірів фасок та галтелей на центруючих поверхнях так, щоб його висота була не меншою 2...3мм.

є) Спосіб стопоріння різьбових і штифтових зєднань повинен бути правильно конструктивно оформлений.

ж) Складальне креслення крім зображення складальної одиниці включає:

-номінальні розміри посадочних місць і їх посадки;

-основні розміри, які характеризують виріб (міжосьові віддалі з відхиленнями, габаритні, установочні та приєднувальні розміри);

-номера позицій складових частин виробу;

-технічні вимоги.

з). Номери позицій на кресленні потрібно розміщувати паралельно основному надпису поза контурами зображення і групувати їх у колонку або в рядок при можливості по одній лінії.

и) На складальному кресленні для спрощення дозволяється не зображати мілкі виступи, проточки, фаски, галтелі, зазори. При великій кількості одинакових за формою і розмірами кріпильних деталей, рівномірно розміщених по колу, можна детально зображати деталі тільки одного зєднання, а решту зображати умовно. Для групи кріпильних деталей, які відносяться до одного зєднання, дозволяється одна лінія-виноска.

і) Якщо отвори під штифти, гвинти та ін. обробляються в зборі при складанні, то всі необхідні дані для обробки таких отворів (розміри, шорсткість, координати і т.д.), повинні вказуватись на складальному кресленні, відмічатись (наприклад значком «*»), а в технічних вимогах робиться запис: «* Обробити в зборі».

ї) Технічну характеристику і технічні вимоги розміщують на вільному полі креслення над основним надписом. Текст пишеться зверху вниз. Пункти технічної характеристики та технічних вимог повинні мати свою нумерацію. Кожний пункт записують з нового рядка. В технічних вимогах як до складальних, так і до робочих креслень записують вимоги, які не знайшли відображення безпосередньо в кресленні. Порядок запису слідуючий:

-вимоги до матеріалу виробу;

-вимоги до розмірів, форми, взаємного розміщення поверхонь;

-вимоги до якості поверхонь;

-вимоги до точності монтажу (зазори, биття і ін.);

-вимогм до регулювання, випробування;

-інші.

3.3.5 До складального креслення оформляється специфікація по ГОСТ 2.108-68. Вона складається із слідуючих розділів: документація, комплекси, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали, комплекти . Специфікація підшивається до ПЗ після додатків.

3.3.6 В процесі виконання робочих креслень потрібно вибрати форму деталі, її матеріал і термообробку, вказати шорсткість поверхонь і граничні відхилення розмірів, форми і взаємного розміщення поверхонь. При відпрацюванні технологічності деталі необхідно забезпечити вибір оптимальних технологічних баз (доцільно їх співпадання з конструктивними); продумати спосіб отримання заготовки і методи контролю точності.

При конструюванні деталей завжди потрібно старатись спростити конструкцію, тому що це здешевлює оснастку, підвищує продуктивність праці, якість і надійність виробу, знижує його собівартість і підвищує точність.

Оформлення робочих креслень повинно відповідати ГОСТ 2.109-73 та

ГОСТ 2.305-68. Робочі креслення деталі повинні мати усі дані, необхідні для її виготовлення та контролю: розміри, граничні відхилення, позначення шорсткості, матеріал, термічну обробку, покриття та ін. Граничні відхилення вільних розмірів записують текстом в технічних вимогах у вигляді: « Невказані граничні відхилення розмірів: Н14;h14;±ІТ14/2».


 

Додаток А

 

 

 
 

 


енгенгенгененгененпеппппппппрвапр

 

 


 

Додаток Б

 

 
 

 


енгенгенгененгененпеппппппппрвапр

 

 

 
 

 

 


 

ВСТУП

Метою виконання курсової роботи є:

- систематизувати, розширити і закріпити теоретичні знання студентів шляхом їх практичного використання;

- розвинути розрахунково-графічні навики;

- ознайомити студентів з конструкціями типових деталей і вузлів, привити навики самостійного вирішення інженерно-технічних задач, вміння розрахувати і сконструювати механізми і деталі загального призначення на основі знань, отриманих в процесі вивчення попередніх загальноосвітніх та загальнотехнічних дисциплін;

- допомогти оволодіти технікою розробки конструкторських документів на різних стадіях проектування та конструювання, отримати навики з оформлення текстової та графічної документації згідно з вимогами ЄСКД;

- навчити самостійно захищати прийняті технічні рішення.

Працюючи над курсовою роботою студенти аналізують призначення і умови роботи, в яких працює кожна спроектована деталь; знаходять найбільш раціональне конструктивне рішення із врахуванням технологічних, монтажних, експлуатаційних та економічних вимог; виконують кінематичні розрахунки; визначають сили, що діють вмеханізмі; виконують розрахунки на міцність; вирішують задачі, пов’язані з вибором матеріалу деталей; продумують процес складання окремих вузлів і механізму в цілому. При цьому вони набувають навиків роботи з діючиими стандартами і довідковою літературою.


 

ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

При виконанні курсової роботи потрібно спроектувати електромеханічний привід до приладу або іншого пристрою. Привід, як правило, складається з електродвигуна і багатоступінчастої зубчастої, черв’ячної або іншої передачі.

Тему завданняна курсову роботу студент вибирає із типових схем завдання на проектування за останньою цифрою шифру залікової книжки, а номер варіанту – за передостанньою. Якщо остання чи передостання цифра шифру залікової книжки є нуль, то індивідуальне завдання студента – десяте чи десятий варіант відповідно. Типові схеми завдання на курсову роботу видаоться на кафедрі на початку курсового проектування згідно з графіком.

Свій варіант завдання на курсову роботу студент оформляє на окремій сторінці так, як показано в додатку В, і включає його до пояснювальної записки після змісту.

Обєм курсової роботивключає:

- розрахунково-пояснювальну записку на 15…20с (розрахунки спроектоавного приводу);

- складальне креслення приводу (формат А1);

- робочі креслення деталей приводу за вказівкою викладача (формат А1).

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

Загальні рекомендації

 

Перед виконанням курсової роботи студент повинен ознайомитись із завданням на проектування (схемою, вихідними даними, об’ємом розрахункової і графічної частини та ін.). Слідуючим етапом є вивчення аналогічних конструкцій з навчальних посібників, атласів конструкцій, натуральних зразків, патентів тощо, тобто потрібно виконати пошукову роботу по літературних джерелах. При цьому виявляються особливості кожної існуючої конструкції, вибирається аналог (конструкція, яка найбільше відповідає темі завдання) і на його базі проектується новий механізм відповідно до завдання.

Розрахунок приводу починається з визначення необхідної мінімальної потужності і вибору типу та марки електродвигуна, визначення передаточного відношення механізму і розподілу його по ступенях. Вихідними даними для розрахунку служать потужність або обертовий момент на вихідному валу, швидкість обертання вихідного вала, кінематична схема приводу, режим роботи і характер навантаження, вказані в завданні на проектування.

Потрібно мати на увазі, що часом доводиться збільшувати розрахункові розміри деталей приводу з метою приведення їх у відповідність з вимогами стандартів або для забезпечення необхідної жорсткості конструкції та ін. При проектуванні механічних передач малої потужності широко застосовуються деталі з кольорових металів і сплавів та пластмас. При цьому конструкція усіх вузлів механічної передачі повинна бути достатньо міцною. Вузли і деталі механізму не повинні змінювати свою форму і взаємне розміщення під дією розрахункових навантажень в недопустимих межах.

Якщо механічна передача працює на протязі дуже короткого часу (сотні або навіть десятки годин), то при розрахунку її елементів це слід враховувати. В цьому випадку допустимі напруження, форму деталей, шорсткість спряжених поверхонь, систему змащування і вид мастила та ін. необхідно вибирати із врахуванням тривалості і повторюваності роботи приладу, але з безумовним забезпеченням повної надійності і чіткості роботи механізму в границях строку його дії.

При малих колових швидкостях і зусиллях, що виникають в деталях прямозубих передач, допускається в окремих випадках приймати передаточні відношення значно більшими, ніж рекомендується для звичайних умов роботи.


Існує,наприклад, багато прикладів надійної і довготривалої роботи з малими навантаженнями пари прямозубих циліндричних коліс з передаточними числами u=10…15.

Наявність в механічних приводах декількох ступеней передач (5-6 і більше), зрозуміло, викликає значні втрати на тертя. Тому при проектуванні передач потрібно застосовувати такі конструкції, мастила і матеріали, які б забезпечили найбільш високий коефіцієнт корисної дії передачі.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.