Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Техніко-економічні розрахунки





Техніко-економічні розрахунки застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення продуктивних сил (підприємств та територіального розвитку виробництва). Порівняльну ефективність альтернативних варіантів розміщення виробництв визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) та порівняння одноразових (капітальних) витрат. Обов’язково враховують показники матеріало-, енерго-, фондо-, трудо-, водомісткості та транспортабельності продукції.

Економіко-статистичні та економіко-математичні методи

З економіко-статистичних методів найбільш поширеними є обчислення індексів та середніх величин, кореляційний - регресійний аналіз, групування, графоаналітичний метод. Сутність економіко-математичних методів полягає у формалізованому описі економічних явищ та процесів у вигляді системи математичних рівнянь. Найбільш поширені з економіко-математичних моделей балансова та оптимізаційна.

Картографічний метод

До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил відносяться порівняльний спосіб вивчення економічних та економіко-географічних явищ та процесів. Особливо широко застосовується у прикладних розробках картографічний метод, запозичений з економічної географії. При моделюванні перспективного розміщення виробництва застосовують нормативний метод.

Балансові та оптимізаційні моделі

Балансова модель має вигляд системи шахових таблиць (баланси витрат та випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат, природних ресурсів). Баланси на практиці є міжгалузеві, міжрайонні з виробництва та розподілу продукції.

Оптимізаційна модель - це вища форма техніко-економічних розрахунків з призначення вибору оптимального варіанта розміщення підприємств, галузей, територіально-виробничих комплексів. Умови задачі та розв’язок подаються у табличній (матричній) або графічній (мережній) формі.

Системний аналіз

З допомогою системного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичного використання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему у взаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету та вибрати ефективні методи розв'язання. Наукова розробка економіко-математичних методів розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічним розрахункам.

Основними задачами РПС:

розробка наукових основ територіального суспільства;

розробка наукових принципів раціонального природо використання та ресурсозберігання.

Метою науки є всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також удосконалення (оптимізація) його сучасного характеру, підвищення соціально-економічної ефективності усуспільних затрат праці.

В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Очевидно, що в умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься макси мальний економічний і соціальний ефект при мінімальних витратах. Розміщення продуктивних сил — це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, то виникають в результаті діяльності людини. Закон розглядається наукою як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами в природі і суспільстві. Закономірність — об'єктивно існуючий повторюваний, суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя.

Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв'язок. Всі закони і закономірності — відношення об'єктивні, вони проявляються незалежно від волі і свідомості людей.

Портово-промисловий комплекс (ППК) – це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор’я, взаємопов’язане й взаємообумовлене, планомірно сформоване об’єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв’язків. Внаслідок такого поєднання маємо додатковий соціально економічний ефект за рахунок групування морських портів і промислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічним розташуванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих зв’язків; скороченням транспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональним поєднанням територіально-галузевої та програмно-цільової засад керування.

ППК утворюються у контактній зоні «суходіл-море» й використовують переваги розташування ресурсів не лише прилеглої території, але й акваторії.

Основні типи ППК:

океанічний, зорієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану (наприклад, океанічне рибальство, добування залізо-марґанцевих конкрецій тощо) та зовнішньоекономічні морські торговельні зв’язки;

морський (прибережний), пов’язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу (морський нафто- й газовидобуток, прибережне рибальство, морекультура);

приморський, зорієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом (у Росії це – освоєння Крайньої Півночі вздовж Північного морського шляху, Крайньої Півночі Канади, Аляски США).

В світі існує багато портово-промислових комплексів, як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. У розвинених країнах вони, як правило, орієнтовані на зовнішньоекономічні зв’язки та імпорт сировини. В країнах, що розвиваються, ППК мають експортну орієнтацію.

Найбільшим у світі є ППК на базі Європорту у Роттердамі, що має вантажооборот близько 300 млн т/рік, обслуговує понад 300 тисяч морських та 250 тисяч річкових суден. Його хінтерланд поширюється не тільки на Нідерланди, а й на Бельгію, ФРН, Люксембург, Швейцарію та Австрію. Після будівництва каналу Рейн–Майн–Дунай зона його економічного впливу поширилась і на придунайські країни. Спеціалізація цього ППК: припортова чорна металургія, прийом значних обсягів нафти, нафтопереробка, судноремонт та суднобудування.

У Франції ППК сформований на базі портів Марсель та Фос, разом вони мають вантажооборот 100 млн т/рік. Цей ППК спеціалізується на нафтопереробці, припортовій чорній металургії (Фос), зовнішньоекономічних перевезеннях, рибальстві та морегосподарстві.

В Японії найбільший ППК сформований на базі чотирьох великих портів та їх хінтерланду: Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тіба, вантажооборот яких перевищує 400 млн т/рік. Його спеціалізація: прийом сирої нафти, нафтопереробка, відправка генеральних вантажів, припортова чорна та кольорова металургія, припортова теплоенергетика на привезеній сировині (енергетичне вугілля з Австралії).

Нью-Йоркський ППК має вантажооборот понад 150 млн. т/рік. Спеціалізація: прийом сирої нафти, нафтопереробка, нафтохімія, припортова кольорова металургія, зовнішньоекономічні перевезення.

Серед країн, що розвиваються, слід виділити насамперед ППК Сінгапуру, вантажооборот якого дорівнює 200 млн т/рік. Цей морський порт кожні 10 хвилин приймає вантажне, вантажне судно чи танкер з нафтою. На його нафтопереробних заводах переробляється понад 50 млн т нафти на рік. Крім того, розвинено суднобудування та судноремонт, будівництво нафтових платформ, морегосподарство, нафтохімія.

На атлантичному узбережжі Аргентини ППК формується на базі Буенос-Айресу, Ла-Плати, Енсенади, Кампали, Сан-Ніколаса, Росаріо та центрів, що до них тяжіють. Спеціалізація: припортова чорна металургія (ввезення залізної руди високої якості та експорт металу), нафтопереробка та нафтохімія.

Щоб вдосконалити керування виробництвом на території, треба створювати цього острівці науково-технічної думки разом з передовими технологічно гнучкими промисловими підприємствами й комплексами. Це, здебільшого, комплекс організацій, що здійснюють наукові дослідження й технічні розробки. Мета науково-технологічних зон, технопарків та технополісів – створити сприятливі умови для максимального зближення науки з виробництвом і сприяння реґіональному промисловому розвитку.

Науково-технологічна зона – це певна територія, на якій є вищий учбовий заклад (чи кілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна інфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику. Сукупність цих трьох компонентів, а також наявність венчурного (ризикового) капіталу, висококваліфікованих кадрів дає можливість зменшити час від наукової розробки до її впровадження у виробництво.

Такі зони, як правило, створюються в економічно розвинених країнах, неподалік від великого наукового чи культурного центру, зв'язані з ним швидкісною автострадою чи залізницею задля створення гідних умов науковцям. Часто при цьому враховуються і кліматичні фактори; більш за все для цього підходять райони субтропічного клімату.

Перша така зона була створена в США неподалік від Сан-Франциско на Тихоокеанському узбережжі (в субтропіках) в містечку Сан-Хосе на базі Стенфордського університету. Спочатку тут акумулювались наукові заклади та фірми з вироблення обчислювальної техніки, а потім ця зона, що налічувала понад 2 тисячі фірм з числом зайнятих понад 200 тисяч чоловік, стала спеціалізуватися на виробництві мікророцесорів та комп'ютерів з використанням сілікону – кремнію (Si) і отримала назву «Сіліконова долина». Зараз у США налічується кілька десятків таких зон по всій країні: Сіліконовий пляж, Сіліконовий пояс, Сіліконові гори, Сіліконова рівнин, Тех-Айленд та інші.

ü Тема 14 Інформування міжгалузевих комплексів.Їх сутність,структура та значення

 

Міжгалузевий комплекс - це сукупність видів діяльності, здійснюваних на певній території і об'єднаних у певну групу (підсистему) тісними виробничими, комерційними та іншими зв'язками. До них належать, перш за все, виробничі зв'язки, що виникають при поставках сировини, напівфабрикатів, готової продукції, а також при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств. На основі виробничих зв'язків у межах кожного макроекономічного району функціонують такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропро­мисловий, хімічний, лісопромисловий, транспортний, будівельний, непродовольчих товарів та інші, що характеризуються широкою спеціалізацією, мають великий набір взаємопов'язаних ланок виробництва. Останнім часом цей перелік помітно зростає: рекреаційний, морегосподарський, зовнішньоекономічний комплекси природокористування, інформаційний, управлінський та ін. Всі міжгалузеві комплекси функціонують у межах територіально-виробничих комплексів (ТВК) району як органічно взаємопов'язані елементи складного структурного утворення. Комплекс району при цьому розглядається як органічна єдність всіх структурних елементів на його території, а міжгалузеві комплекси виступають підсистемами ТВК економічного району і його територіальних структурних частин.

Міжгалузеві комплекси в економіко-географічній і в економічній науці вивчались переважно як підсистеми сфери матеріального виробництва. Основна увага науки і практики акцентувалась на вивченні сукупностей взаємодіючих галузей і виробництв промисловості, сільського господарства, транспорту і зв'язку, що забезпечують виробничі потреби, матеріально-технічне постачання підприємств тощо. Невиробнича сфера при цьому часто забувалася або ж включалась до складу міжгалузевих комплексів на правах обслуговуючої основні виробничі ланки.

Міжгалузеві комплекси можуть мати певні «перекриття». Наприклад, сільськогосподарське машинобудування є одночасно складовою частиною агропромислового комплексу і машинобудівного. Курортне господарство у приморських районах одночасно розглядають у складі морегосподарського та рекреаційного комплексів. Таке перекриття може мати для аналізу господарства регіонів відповідну змістову орієнтацію: чим більше перекривають один одного міжгалузеві комплекси регіону, тим більш взаємозв'язаним та комплексним є його господарство, і навпаки.

На основі наукових досліджень вирізняють типи міжгалузевих відносин за такими властивостями галузей:

- наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв'язків;

- вирішення актуальних економічних проблем;

- об'єднання ланок в єдину виробничо-технологічну систему;

- випуск ідентичної взаємопов'язаної продукції;

- виконання певної функції в економічній системі;

- загальне управління міжгалузевим комплексом.

В територіальній організації виробництва існують найрізноманітніші комбінації системоутворюючих відношень в одній і тій самій множині галузей. Так, досить поширеними є територіальні сукупності підприємств і галузей, що розвиваються на основі спільності їх походження (генетична ознака). Вони пов'язані послідовною і паралельною переробкою певного типу сировини, включаючи і її видобування (вирощування). Сюди відносяться агропромислові, рибопромислові, лісопромислові комплекси з найрізноманітнішими комбінаціями виробничих процесів. Ці комплекси формуються на основі взаємозв'язків тих галузей (підгалузей) виробничої і невиробничої сфер, які мають загальну однакову вихідну вершину розвитку.

Міжгалузеві комплекси формуються також на основі кількох галузей, діяльність яких спрямована на розв'язання певної народногосподарської або регіональної проблеми. Таким міжгалузевим комплексом може бути продовольчий комплекс держави чи її окремих регіонів. Останній є часткою агропромислового комплексу, який охоплює такі основні ланки:

- виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження;

- виробництво засобів виробництва для всіх галузей продовольчого комплексу;

- харчову промисловість, яка переробляє сільськогосподарську сировину;

- рибне господарство;

- обслуговуючі виробництва (виробнича інфраструктура, роздрібна торгівля продовольчими товарами, громадське харчування, підбір і підготовка кадрів для всіх сфер комплексу, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектні і проектно-технологічні організації, науково-дослідні станції).

Міжгалузеві комплекси формуються на основі галузей, що виступають як комплексоутворюючі і здійснюють основні економічні й соціальні функції. У них беруть участь галузі виробничого і невиробничого призначення, тобто ті, що виготовляють безпосередньо певний продукт, і ті, що обслуговують головні виробничі процеси.

Найбільш важливими ознаками формування міжгалузевих комплексів більшість вчених вважає виробничу (економічну) і територіальну (географічну). Під виробничою ознакою розуміють спеціалізацію і структуру міжгалузевих комплексів, під територіальною - територіальну організацію продуктивних сил.

Головною ознакою є виробнича. Вона дозволяє визначити функції міжгалузевих комплексів, їх роль у територіальному поділі праці і кооперуванні праці, характер взаємозв'язків підприємств і виробництв. Територіальна ознака виступає як доповнююча і розкриває особливості організації та тяжіння території до центрів господарської діяльності, що виступають ядрами у виробничому процесі. Спираючись на наведені ознаки (виробничу і територіальну), всі міжгалузеві комплекси можна згрупувати у такі основні типи: промислові, агропромислові, лісовиробничі, акваторіальні. Кожен тип підрозділяється на підтипи. Так, наприклад, промислові міжгалузеві комплекси охоплюють гірничодобувну промисловість, рудно-металургійну, паливно-енергетичну, машинобудівну, хімічну, будівельну, легку тощо; агропромислові - галузі рослинництва і тваринництва разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарську сировину та реалізують її споживачам.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на народногосподарські (макроекономічні) і територіальні.

Народногосподарські міжгалузеві комплекси формуються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всього народного господарства країни. Завдання таких комплексів полягає у розв'язанні важливих загальнодержавних проблем: соціальної, екологічної, політичної або науково-технічної проблеми. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програми розвитку паливно-енергетичного, агропромислового, продовольчого комплексів та ін.), їх ще називають програмними комплексами.

Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підсистеми інтегральних територіально-господарських комплексів і, в багатьох випадках, відповідних їм народногосподарських комплексів. Так, наприклад, лісопромисловий комплекс є одночасно елементом лісопереробного комплексу Карпатського регіону і підсистемою лісогосподарського комплексу України.

Серед територіальних міжгалузевих комплексів виділяють спеціалізовані та багатогалузеві. Їх ще поділяють на регіональні та локальні.

Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро-, мезо- і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макроекономічний район в межах України складає систему, у якій функціонують ТВК декількох адміністративних областей, а область, зокрема, розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайони. Крім комплексів у межах адміністративних областей виділяють ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

Локальні міжгалузеві комплекси функціонують у межах внутріобласних адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. На локальній території чітко проявляється взаємодія економічних, демографічних і соціальних структурних елементів. Це особливо вирізняється у процесі формування економічних вузлів, де утворюється моноцентричний ареал, пов'язаний з ядром доцентровими силами. Ядром вузла є організаційно-господарський центр, що обумов­лює його існування і розвиток як цілісної стійкої системи.

Дослідження і аналіз структури міжгалузевих комплексів і їх просторових утворень дозволяє значною мірою обґрунтувати районні системи міського і сільського розселення, рівень розвитку виробництва, транспорту, сфери обслуговування, чисельність і розподіл трудових ресурсів, рівень споживання локальних ресурсів, а також сумарні затрати на розвиток всіх виробничих і невиробничих підрозділів.

Підсумки аналізу дають можливість розробити територіальну модель народногосподарського комплексу, яка має враховувати ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, раціональність внутрівузлових і внутрірайонних зв'язків з урахуванням сировинно-ресурсного потенціалу і збуту готової продукції.







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.