Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Проблематика психолінгвістики





Предмет, об’єкт, мета психолінгвістики

Сьогодні висловлюється думка, що ХХ ст. стало новим «Відродженням», в центрі якого не просто людина, а особистість. Тому проблема особистості стає тим вузловим пунктом, до якого стягуються практично всі наукові дослідження. Цим пояснюється поява і міждисциплінарних дисциплін і наук – психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, когнітивна психологія, етнолінгвістика…

Сьогодні психолінгвістика все більше набуває статусу самостійної науки. Поки що немає єдності щодо визначення предмету психолінгвістики і навіть назви самої наукової галузі: поряд з терміном «психолінгвістика», використовують терміни «лінгвопсихологія» (І. О. Зимня), та «психологія мовлення» (Т. М. Умакова). Спостерігається широке і вузьке розуміння завдань нової науки, різні підходи до її структурування. Це залежить від багатьох чинників: який історичний період, яка країна і який конкретно дослідник мається на увазі – лінгвіст чи психолог.

Р. М. Фрумкіна вважає, що психолінгвістика – наука комплексна, тому що вивчає мову, але досліджує її в певному аспекті – як психічний феномен.

Якщо узагальнити існуючі трактування психолінгвістики, то виходить, що психолінгвістика – це:

1) наука лінгвістична (Л. В. Сахарний, І. Н. Горелов, А. Є. Супрун, М. П. Муравицька; в енциклопедії «Українська мова» психолінгвістика характеризується як галузь мовознавства);

2) наука психологічна (О. О. Леонтьєв і сучасні зарубіжні дослідники (американський психолог Дж. Кером));

3) наука міждисциплінарна (Р. М. Фрумкіна, В. В. Красних).

Еволюція в наукових поглядах на предмет психолінгвістики пов’язана з поглибленням розуміння мовленнєвої діяльності, здатності і навіть мови. У вивченні мовленнєвої діяльності «точкою відліку» стає людина як активний творець мови. З позиції європейської гуманітарної традиції сучасна психолінгвістика зорієнтована на вивчення реальних процесів говоріння та розуміння, на «людину в мові» (вдалий вислів французького лінгвіста Е. Бенвеніста).

Американська психолінгвістика зосереджена на спробах перевірити, як психологічні гіпотези, засновані на ідеях американських лінгвістів Т. Хомського, відповідають інші – роль мови в соціальній взаємодії або взаємозв’язок мови і пізнавальних процесів.

Французька психолінгвістика переважно розвиває швейцарського психолога Ж. Піаже, тому досліджує процес формування мовлення в дитини і роль мови в розвиткові інтелекту й пізнавальних процесів.

Отже, предметом психолінгвістики є мовленнєва діяльність як специфічний вид людської діяльності, де у взаємозв’язку виступають мова як головний засіб здійснення мовленнєвої діяльності та людське мовлення як спосіб реалізації мовленнєвої діяльності.

Мету психолінгвістики визначив О. О. Леонтьєв: «розгляд особливостей роботи механізмів породження й сприйняття мовлення у зв’язку з функціями мовленнєвої діяльності в суспільстві і з розвитком особистості».

Об’єктом дослідження психолінгвістики виступають людина як суб’єкт мовленнєвої діяльності та носій мови і процес спілкування, комунікації в суспільстві.

Інтегративністю відзначаються й психолінгвістичні одиниці, які співвідносяться з мовленнєвою діяльністю. Вищою оперативною психолінгвістичною одиницею виступає висловлювання (речення), наступною – слово як семантична одиниця і звукове слово-тип; найменша психологічна одиниця – склад.

 

Місце психолінгвістики в системі гуманітарних наук

Різнобічні зв’язки психолінгвістики з гуманітарними науками обумовлені її предметом: мова – особистість – мовленнєва діяльність. Звідси взаємодія передусім з психологією та мовознавством.

З психологією психолінгвістику поєднує категоріальний і поняттєвий апарат. Психолінгвістика, з одного боку, використовує поняття і результати психологічних досліджень, з іншого боку, вона збагачує галузі психології як у теоретичному плані, так і в прикладному спрямування. Психолінгвістика взаємодіє з пкиладними галузями психології: патопсихологією, медичною психологією, нейропсихологією, психіатрією, етнопсихологією, інженерною, космічною, юридичною, політичною психологією, психологією масової комунікації, реклами, пропаганди.

Психолінгвістика і мовознавство зближує мова як засіб спілкування (предметом лінгвістики є система мовних знаків, які використовуються у мовленнєвому спілкуванні). Найбільше психолінгвістика повязана з проблематикою загального мовознавства. Психолінгвістика взаємодіє з соціолінгвістикою, етнолінгвістикою, когнітивною та комунікативною лінгвістикою, приклад, лінгвістика.

 

Проблематика психолінгвістики

Сучасний період розвитку психолінгвістики пов'язаний з такою проблематикою:

- процеси породження і сприйняття мовлення;

- механізми розуміння, запамятовування і продукування мовлення;

- функціонування мови під час породження і сприймання мовлення;

- оволодіння мовою (онтогенез дитячого мовлення; вивчення другої / іноземної мови);

- феномен білінгвізму;

- мовленнєвий механізм людини;

- мовленнєві порушення;

- інтелектуальні процеси при комунікації.

Активне дослідження психолінгвістичних проблем проводиться Німеччині, Франції, Польщі, США та багатьох інших країнах.

У зарубіжній психолінгвістиці до популярних у наш час належать такі проблеми:

– роль контексту в розумінні неоднозначних слів;

– розуміння метафор мови, фразеологізмів;

– рівні інтерпритації текстів у пам'яті;

– особливості дитячого мовлення (оповідання мовою, читанням);

– мозкові механізми.

Для російської психолінгвістики, яка активно розвивається в останні десятиліття, особливий інтерес становлять такі проблеми:

- невербальні компоненти комунікації;

- співвідношення «мова – людина – суспільство»;

- мовна особистість;

- мовна картина світу;

- етнокультурна специфіка комунікації;

- міжкультурне спілкування.

У Росії центром психолінгвістичної науки є сектор психолінгвістики та теорій комунікації Інституту мовознавства Російської Академії наук, заснований у 1958 р. О. О. Леонтьєвим. Московську психолінгвістичну школу представляють: І. О. Зимня, О. О. Шахнарович, Є. Ф. Тарасов, Т. М. Дрідзе.

В Україні психолінгвістичні дослідження здійснюються з метою створення експериментальних моделей лексико-семантичної системи української мови, опису груп слів (Г. П. Клименко), семантичної структури слова (В. В. Левицький), аналізу семантичних категорій полісемії, омонімії, синонімії, антонімії, взаємодії лексичних та граматичних значень у слові (М. П. Муравицьк), вивчення психолінгвістичних аспектів перекладу (С. В. Засєкін).

О. О. Леонтьєв запропонував таку структуру психолінгвістики як науки:

І рівень – теоретична психолінгвістика і прикладна психолінгвістика.

ІІ рівень – напрями теоретичної психолінгвістики.

Напрями теоретичної психолінгвістики:

1. Когнітивна (психосемантика) (моделювання мовної здатності людини, дослідження внутрішнього лексикону, ментального лексикону);

2. Психолінгвістичне породження і сприймання мовлення (теорія мовленнєвої діяльності);

3. Рефлексивна психолінгвістика (моделювання мовленнєвих процесів, які здійснюються у формі свідомої інтелектуальної діяльності);

4. Психолінгвістика розвитку (онтогенез дитячого мовлення);

5. Етнопсихолінгвістика (виявлення національно-культурних особливостей мовленнєвої комунікації та мовленнєвої діяльності);

6. Психопоетика (психолінгвістика художня, поетичне мовлення);

7. Теорія мовленнєвої комунікації (праці Є. Ф. Тарасова);

8. Семіосоціопсихологія (праці Т. М. Дрідзе).

Прикладна психолінгвістика: навчання мови (рідної, нерідної, іноземної), патопсихолінгвістика, інженерна, космічна, військова, судова, психолінгвістика мовленнєвого впливу.

 

4. З історії розвитку психолінгвістики

4.1. Лінгвістичний психологізм як підготовчий етап психолінгвістики

Психолінгвістичний аспект вивчення мови і мовлення існував задовго до того, як група американських вчених запровадила термін «психолінгвістика». Проблема мовленнєвої діяльності цікавила Платона та Арістотеля. Основою ж сучасних уявлень про мовленнєву діяльність стали наукові праці ХІХ ст. З іменами таких вчених, як німецький філософ В. Гумбольдт, Б. де Куртене, М. В. Крушевський, Ф. де Сосюр, О. О. Потебня, Р. Якобсон, пов'язаний лінгвістичний психологізм – сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу.

Гумбольдт вважав, що через мову пізнається характер народу. «Мова являє собою безперервну діяльність духу, що намагається перетворити звук у вираження думки». Людина цілком залежить від мови, вона веде людину по життю, як поводир сліпого. Практична діяльність людини залежить від мови, що є основою світо створення.

Послідовник і учень Гумбольдта Г. Штейталь розумів мову як процес. На його думку, мова дещо індивідуальна, вона схована у психіці окремого носія мови; мова завжди народжуються душею людини й є вічно поновлюваною діяльністю, яка ніколи не перетворюється в застигле буття. Отже, причини розвитку мови, на його думку, в галузі індивідуальної психіки, «автономної по відношенню до зовнішніх стимулів».

Ідеї В. Гумбольдта розвивав і вітчизняний філолог ХІХ ст. О. О. Потебня: людина пізнає світ через мову і за допомогою мови; мова – це акт індивідуальної творчості, це пізнавальна діяльність. Праця «Мысль и язик» (1862 р.): «Мова не є засобом вираження готової думки, а засобом її створення». У теорії О. О. Потебні мовленнєвий акт – це явище психічне, проте мова вносить до нього культурне, соціальне начало.

Сучасні дослідники слушно наголошують, що О. Потебня створив психолінгвістичну модель виникнення слова, речення і частин мови у процесі осягнення людським розумом предметів, явищ.

Німецька школа молодограматизму (Г. Пауль, К. Бругман) розглядала мову як систему психічних образів або асоціацій. Головна ідея – психічне здійснюється в окремій душі, мова – явище психічне, відтак будь-яка мовна творчість завжди індивідуальна. Психічний бік мовленнєвої діяльності можна пізнати лише шляхом самоспостереження.

Наприкінці ХІХ ст. ідею про психічну природу мови розвивав Будуен де Куртене (російсько-польський мовознавець, засновник Празької лінгвістичної школи): «сутність людської мови виключно психічна. Існування і розвиток мови обумовлені власне психічними законами. Немає й не може бути в мовленні людському чи в мові жодного явища, котре б не було разом з тим психічним».

Швейцарський вчений, засновник лінгвістики ХХ ст. Ф. де Соссюр розмежував власне мову як абстрактну надіндивідуальну систему, мовну здатність як функцію індивіда і мовлення – індивідуальний акт, який реалізує мовну здатність через посередництво мови як соціальної системи. У концепції Ф. де Соссюра психологічний підхід до мови поєднується з розумінням мови як соціального явища.

Російський мовознавець Л. В. Щерба наголошував, що мовленнєва діяльність обумовлюється складним мовленнєвим механізмом людини, або психофізіологічною функцією індивіда, яка є соціальним продуктом. Вчений розмежував поняття механізму (мовленнєвої організації людини) і процесу (мовленнєвої діяльності). Крім того, він вважав, що лінгвістам слід вивчати «негативний мовний матеріал» (дитяче мовлення, патологію мовлення, мовленнєві помилки).

Отже, лінгвістичний психологізм заклав основи для появи психолінгвістики як самостійної наукової галузі.

4.2. Передумови психолінгвістики у психологічних дослідженнях

Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. у психології виникло декілька наукових концепцій, які заклали підґрунтя для психолінгвістики.

Гештальт-психологія (нім. – образ, цілісна форма) (В. Келер, К. Коффка, К. Бюлер, К. Левін) ставить у центр вивчення категорію образу, розмежовує світ переживань і фізичний світ. При сприйманні речення його граматична структура відтворюється як єдине ціле, як гештальт.

Біхевіоризм (англ. – поведінка) (Дж. Уотсон, Е. Торндайк) – психіка є продктом зовнішніх впливів – стимулів, а зміст психіки – це сукупність реакцій організму на такі стимули і зв’язків стимулів із реакціями. Мовлення є однією з форм поведінки і люди привчаються вживати певну мовленнєву форму в деяких повторюваних ситуаціях; повторне виникнення такої ситуації автоматично викликає ту ж саму реакцію. Одна словесна реакція може слугувати стимулом для іншої словесної реакції. Виникає ланцюг рефлекторних актів, які використовуються людьми у спілкуванні між собою. Цей ланцюг утворює «вербальну поведінку».

Американський лінгвіст Леонардо Блумфілд у цьому ж дусі тлумачив мову як особливу форму поведінки. Комунікативна функція мови зводиться до ланцюга стимулів і реакцій, а соціальна природа мови – до процесів одного порядку з біологічними процесами.

Біхевіаризм склав підґрунтя американської психолінгвістики (Чарльз Озгуд – засновник).

4.3. Л. С. Виготський та його школа у психолінгвістиці

Лев Семенович Виготський – російський психолог, засновник великої психологічної школи, до якої належали: О. М. Леонтьєв, О. Р. Лурія, П. Я. Гальнерін, Д. Б. Ельконінг. Сторіччя Л. С. Виготського (1996 р.) відзначають у всьому світі.

Головне, що робить Виготського засновником сучасної психолінгвістики – трактування внутрішньої психологічної організації процесу породження мовлення як послідовності взаємозв’язаних фаз діяльності (праця 1934 р. «Мислення і мовлення»). Виготський виділив фази породження мовлення: 1) мотивація мовлення; 2) думка; 3) опосередкування думки у внутрішньому слові; 4) реалізація думки у словах (акустично-артикуляційна реалізація мови). Перетворення думки у слово здійснюється у внутрішньому мовленні, яке складається з предикатів, ключових слів, які містять суть інформації. Його немає в дітей дошкільного віку, його форма не завершується до 10 – 11 років. «Шлях від думки до слова лежить через значення».

Теорія мовленнєвої діяльності, розроблена Л. Виготським, склала основу вітчизняної психолінгвістики.

4.4. Формування та етапи розвитку зарубіжної психолінгвістики

Термін «психолінгвістика» вперше був ужитий у статті американського психолога Н. Пранко «Мова і психолінгвістика».

Формуванню психолінгвістики як самостійної наукової галузі сприяв між університетський науковий семінар, який проходив у м. Блумінгтон (штат Індіана, США) у червні – серпні 1953 р. за ініціативи Ради наукових досліджень з лінгвістики і психології. Її організаторами стали: Ч. Осгуд (фахівець у галузі експериментальної психології) та Дж. Керолл (автор кн. «Вивчення мови»: проаналізував відношення між лінгвістикою та суміжними науками, зокрема психологією), Т. Сіблок – лінгвіст, етнограф, літературознавець, фольклорист.

На семінарі було вироблено теоретичні засади психолінгвістичних досліджень. У 1954 р. вийшла книга «Психолінгвістика» за загальною редакцією Ч. Осгуда та Т. Стбеока, яка засвідчила виникнення нової наукової галузі.

4.4.1. Розвиток американської психолінгвістики у 50-ті роки ХХ ст. під керівництвом Ч. Осгуда називають психолінгвістикою «першого покоління» (термін франц. психолінгв. Мемра та Нуазе).

Ч. Осгуд будував свою психолінгвістичну модель відштовхуючись від положень необіхевіоризму, згідно з яким поведінка людини виступає як організована система реакція на стимули. Ці положення він переніс на мовленнєву поведінку і запропонував таку схему мовленнєвої поведінки людини:

Рівень рецепції (стимули перекодовуються в нервові імпульси які утворюють перцептуальну єдність («гештальт»));

Рівень репрезентації (гештальт набуває певного значення);

Рівень само стимуляції (робиться вибір між альтернативними моторними цілями);

Рівень моторного кодування (власне факти мовленнєвої поведінки).

Осгуд здійснив першу спробу глобально представити процеси кодування. Він виділив кілька рівнів породження мовлення. На мотиваційному рівні приймається рішення загального характеру (говорити чи не говорити, використовувати активну чи пасивну конструкцію, які моделі інтонації обрати, тобто будується загальний задум майбутнього повідомлення). На семантичному відбувається розмежування можливих значень. На рівні послідовностей з'являються слова. У них втілюється той задум, який сформувався на попередніх рівнях. У середині слова розгортається ланцюжок морфем. На останньому, інтеграційному, рівні відбувається звукове оформлення висловлювання.

Недоліки концепції Осгуда: повідомлення розглядаються як ланцюжок асоціатів (дитина засвоює окремі слова, конструкції, а потім формує загальні мовні категорії). Щоб навчитися мови «за Осгудом» дитина повинна займатися цим сто років без перерви на сон і їжу (Міллер).

Заслуга психолінгвістики «першого покоління» - започаткувала розвиток науки про мовленнєву діяльність, зроблено спробу поєднати психологію та лінгвістику.

4.4.2. Важливий етап розвитку психолінгвістики («другого покоління») пов'язаний з працями Н. Хомського, який будував психолінгвістичну теорію, відштовхуючись від лінгвістики й спираючись на трансформаційну модель (праця «Синтаксичні структури», 1957 р.). Він вважав, що знати всі речення мови неможливо, а тому в основі мови повинна лежати деяка обмежена система правил, яка й складає граматику мови. Носія мови за допомогою цієї генеративної (породжувальної) граматики будує «правильні» висловлювання або сприймає «правильно» побудовані висловлювання. Н. Хомський розмежовує 2 поняття: мовну компетенцію (знання мови, правил, за якими породжуються мовні конструкції та речення) та мовну активність (застосування мовної компетенції в реальній мовленнєвій діяльності). Мовна концепція визначає мовну активність.

Психолінгвістикою «другого покоління» робиться крок до представлення в єдності процесів сприйняття мовлення і процесів породження мовлення, чого не було в Осгуда. Трансформаційна психолінгвістика від слів піднімається вже до цілих висловлювань, речень.

Але знову не враховувалася реальна ситуація спілкування, індивідуально-особистісні особливості породження і сприйняття мовлення.

4.4.3. У 70-ті рр. ХХ ст. сформувалася нова психолінгвістика (термін Дж. Верча), або психолінгвістика третього покоління (О. О. Леонтьєв). Її представники: американці Верч, Брунер, французи Нуазе, Дюбуа. Вони розглядали лінгвістичну психологію як частину когнітивної психології. Вводиться поняття комунікативної компетенції (Чейф). Речення слід розглядати не ізольовано, а в дискурсі, у ситуації, в мовленнєвому контексті. Синтаксис повинен стати більш семантичним. «Нова психолінгвістика» орієнтована на французьку психологічну школу та психологічну школу Л. С. Виготського.







Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.