Міжнародні центри тяжіння робочої сили

Ринок праці є найважливішою підсистемою економіки і є одним з найбільш достовірних індикаторів її змін. В умовах глобалізації відбуваються глибинні зміни в процесах трудової діяльності, в організації праці, в структурі зайнятості, в трудових відносинах, що обумовлює необхідність вивчення питань міжнародної міграції і проблем міжнародного регулювання трудових відносин.

Все більшого значення поряд з міжнародним ринком товарів і послуг, з ринком капіталів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який є не просто сумою національних ринків, а являє собою якісний розвиток ринку робочої сили в умовах посилення процесів інтернаціоналізації виробництва та зростання спілкування між народами.

Світовий ринок пр аці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

Світовий ринок робочої сили має сегментований характер. У його структурі вирізняються два найзначніші сегменти.

Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований прошарок працівників з розвинених країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг).

Другий сегмент – робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників потрібно вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

На глобальний ринок праці впливає низка чинників, демографічні, освітні, кваліфікаційні, міграційні та ін.

Освіта. Істотну роль при становленні процесів глобалізації і інтернаціоналізації відіграє кросскультурний (кросскомунікаційний) принцип взаємодії націй, заснований на об’єднанні і синтезі основних, базових положень функціонування суспільства, в якому центральну роль відіграє освіта. Глобалізація значно впливає на освіту, оскільки від запровадження в процес освіти складових елементів глобалізації і інтернаціоналізації залежить сама модель системи освіти і рівень кваліфікації трудових ресурсів. Лише в останнє десятиліття вибудована система напрямків глобалізації на державні системи освіти, в основному, це вища ступінь освіти, тобто університети, інститути, академії, де ведеться підготовка спеціалізованих кадрів.

Глобалізація розвиває потребу отримати більш високу і якісну освіту, формуючи єдиний стандарт. Наприклад, формуються вузи - еталони освіти, загальновизнані світовим співтовариством. Якщо порівняти Гарвардський, Московський і Національний університет Сінгапуру, то пріоритет буде на стороні Гарварду, що обумовлено його репутацією, високопрофесійними викладачами, успішними випускниками та фінансовими інвестиціями в розвиток. Це формує престиж навчального закладу. В умовах глобалізації крупні учбові заклади концентрують в себе крупний капітал.

Ключовими проблемами, вирішення яких утворює область взаємодії глобалізації і освіти є:

· регіональне і міжрегіональне співробітництво;

· інформаційні і комунікаційні технології і віртуальні університети;

· розширення бази систем контролю якості - нові критерії.

Глобалізація освіти не повинна розумітися в якості гомогенізації або якості засобу економічного домінування. Її слід розуміти як режим виробництва тотожності і різноманітності для соціальних структур.

Міграція. Міжнародна трудова міграція – це процес еміграції і імміграції людей в працездатному віці з метою отримання роботи в іншій країні. В основі процесу лежить інтернаціоналізація господарського життя і нерівномірність розвитку світової економіки, що набула глобального характеру.

Основні економічні передумови розвитку процесів переміщення трудових ресурсів:

· нерівномірність економічного розвитку країн світу;

· невідповідність фаз економічного розвитку країн;

· розвиток міжнародного руху капіталу, послуг;

· відмінності в матеріальному заохоченні працівників..

· тенденція міжнародного переміщення працездатного населення носить стійкий щодо збільшення характер;

· міжнародна трудова міграція стає важливим об’єктом державної економічної політики;

· міжнародна економічна інтеграція створює цілі регіони, де переміщення людей через кордони держав, з метою заробітку, повністю лібералізовані. Ці регіони особливо привабливі для вихідців із третіх країн;

· все більшу роль відіграє міграція висококваліфікованих спеціалістів, носіїв наукових, медичних, військово-технічних технологій, видатних діячів культури, заслужених спортсменів і т. ін.;

· грошові перекази мігрантів збільшуються із зростанням міграції і стають важливою частиною валютних надходжень та платіжних балансів.

Найбільше мігрантів зосереджено в США та Канаді, де постійно працює 5% іммігрантів (5–12 млн. чол.) від загальної кількості всього працюючого населення. В Західній Європі кількість працюючих іммігрантів становить 4–7 млн. чол., при цьому найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції. В країнах Близького Сходу в середньому працює 3–5 млн. іммігрантів, а найбільше їх зосереджено в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Арав ії. В країнах Латинської Америки число іммігрантів становить 3–8 млн. осіб, а найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела. Австралія є традиційним центром міграції, котрий залучає на роботу 2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників. В азійсько-тихоокеанському регіоні основними імпортерами робочої сили є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Сінгапур.

Виділяють п'ять основних напрямків міжнародної міграції робочої сили:

· міграція із країн, що розвиваються, у промислово розвинені країни;

· міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинені країни;

· міграція в рамках промислово розвинених країн (в основному з неекономічних причин, також спостерігається відплив умів з країн Європи в США);

· міграція робочої сили в рамках країн, що розвиваються (в основному між НІК і країнами арабських еміратів; між країнами-членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються);

· міграція кваліфікованих спеціалістів, наукових працівників із промислово розвинених країн в країни, що розвиваються.

Структуру робочої сили, що мігрує до промислово розвинених країн і між самими розвиненими країнами, характеризується двома чинниками:

· високою часткою висококваліфікованих та наукових кадрів, необхідних для розвитку напрямів науково-технічного прогресу. Промислово розвинені країни стимулюють таке переміщення робочої сили із правом одержання статусу постійного резидента. Так частка іноземців серед інженерів у США становить понад 10%, лікарів – понад 20%. "Відплив умів" до США відбувається як з країн, що розвиваються, так і з країн-нових ринкових економік. Всередині ЄС висококваліфіковані кадри концентруються в найбільш розвинених країнах.

· значна частка робочої сили зосереджується в галузях з фізично важкими, малокваліфікованими і непривабливими видами праці. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% всіх зайнятих у будівництві, 1/3 – в автомобілебудуванні. В Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії – 40% будівельних робітників.

Міграція робочої сили між країнами, що розвиваються, – це головним чином міграція між новими індустріальними країнам та країнами - членами ОПЕК, з одного боку, та іншими країнами, що розвиваються, – з іншого. Основний склад мігрантів з цих країн – малокваліфікована робоча сила. Порівняно невеликий потік кваліфікованих працівників йде з розвинених країн до країн, що розвиваються.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

1. Західна Європа - найбільш розвинений міжнародний ринок праці, де є свобода переміщення робітників між країнами Європейського Союзу й уніфікація трудового законодавства. На частку ЄС припадає більше чверті всього сукупного обороту світового ринку робочої сили. Разом з цим існують специфічні особливості для кожної країни регіону. У деяких країнах ЄС частка іноземців серед населення досить значна. Лідерами у цьому відношенні є Франція (8% іноземців серед населення країни), Німеччина (10%). Специфікою ринку праці і міграційної політики Великобританії та Франції є їх зв'язок з минулими колоніями, які є вагомим постачальником трудових ресурсів до цих країн.

Характерно, що за останні 20 років понад 1 млн чол. щорічно переїжджає в пошуках роботи з однієї європейської країни в іншу, тобто бере участь у внутрішньоконтинентальному міждержавному обміні робочою силою. Для сучасних європейських міграцій характерні такі напрямки: з менш розвинених країн Південної та Східної Європи (Греції, Іспанії, Туреччини, Польщі, Угорщини та ін.) до високорозвинених країн Західної та Північної Європи (Франції, Великобританії, Німеччини, Швеції тощо), з країн Північної Африки, Індії, Пакистану на західноєвропейський ринок праці; переїзд робітників з однієї високо розвиненої країни до іншої.

В європейські країни щорічно прибуває біля 1 млн. нелегальних мігрантів. Загальна чисельність нелегальних іммігрантів в Європі – від 3 до 7 млн. осіб. Найбільшу кількість нелегалів приймають Італія, Нідерланди, Португалія, Німеччина, Франція.

2. США та Канада. Трудові ресурси цих країн історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни разом. За даними офіційної американської статистики, протягом останнього десятиліття у США щорічно в'їжджало більше 1 мільйона мігрантів, з яких 15–20% припадає на трудову міграцію. Низькокваліфікована робоча сила – із прилеглих латиноамериканських країн (особливо Мексики), країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники – практично з усіх країн. Приплив іммігрантів у США і Канаду до середини 90-х років оцінювався в 900 тис. чол. на рік.

3. регіон Близького Сходу. Цей центр сформувався в 70-ті роки. Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу силу з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії, Кореї, Філіппін. До початку 90-х рр. тут працювало більш 4,5 млн. іноземців, а місцевих робітників – 2 млн.

У цьому регіоні зараз працює більше 5 млн іммігрантів, що становить близько 50% усієї робочої сили. А в деяких країнах регіону ця частка значно більша. Зокрема, частка іноземних працівників у загальній чисельності зайнятих у Кувейті складає 86,5%, Катарі – 95,6% та ОАЕ – 97%.

4. Австралія. Вона залишається важливим центром притягання робочої сили. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу залучатися іммігранти, що робили інвестиції в її економіку. Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу.

5. країни Азійсько-Тихоокеанського регіону. Головними країнами-реципієнтами виступають азійські НІК – Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, а також Японія, Малайзія, Пакистан і Бруней. Найбільший експортер робочої є – Китай, крім того – В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма, Філіппіни, Індонезія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Таїланд та ін. Загальне число іноземних робітників – 2,5 – 4 млн. чол. У Японії працюють в основному корейці, останнім часом з'явся іранці.

6. Латинська Америка. Основними приймаючими країнами є Аргентина, Венесуела, а також Мексика, Бразилія, Чилі, Парагвай, Болівія. Загальне число іммігрантів становить від 3 до 10 млн. чол., в основному латиноамериканці.

7. Африка. На Африканському континенті центрами тяжіння мігрантів є країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів в усіх країнах Африки досягає 6 млн. чол., а міжкраїнна міграція становить 2 млн. чол.

Новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили став район Перської затоки, де ще в 1975 р. загальна чисельність немісцевого населення в 6 країнах (Бахрейні, Кувейті, Омані, Катарі, Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратах) становила 2 млн. чол., а на початку XXI ст. – 4 млн чол., або майже 40% усього населення. Більша частина арабських емігрантів походить з Палестини, Єгипту, Ірака, Сирії, Йорданії.

Наслідки трудової міграції для приймаючої країни

1. більш активні мігранти створюють конкуренцію і витісняють звикле до розміреного життя населення приймаючої країни. При цьому «білі комірці» - це, як правило, спеціалісти, посідають високі посади, тим самим, обмежуючи і лишаючи робочих місць працівників приймаючої країни. Бо працедавець переслідує ціль найняти спеціаліста більш високого рівня. Стосовно «синіх комірців», то тут важлива не якість, а кількість. Мігрантам пропонують зарплати, які вище, ніж на їх батьківщині, забезпечують житлом. Працедавець зацікавлений в працівнику, якому можна платити мінімальну зарплату. Ринок праці переповнюється мігрантами.

2. Мігрант завжди відчуває своє «ущемлення в правах», що може викликати конфлікти, тому в деяких країнах Заходу відбувається застосування більш жорсткого міграційного законодавства.

3. Існує проблема міжконфесійної дифузії і протиріч.

Для країн еміграції послаблення напруги на ринку праці може обернутися міграцією висококваліфікованих кадрів або «brain drain» - втечею мізків. Крім того, країни мейнстриму зацікавлені в залученні молодих спеціалістів, високого рівня освіти. Але це може загрожувати національному розвитку, оскільки це веде до виснаження цінних людських ресурсів.

Також відбувається зміна соціальних цінностей – намагання заробити гроші стоїть вище сімейних цінностей. Відбувається тимчасовий «розрив» сім’ї. Переважно мігрують глави сімей, представники чоловічої статі, що створює дисбаланс як на їх батьківщині (переважає жіноче населення), так і в приймаючій країні.

На світовий ринок праці впливають економічні цикли і кризи. В дослідженні МОП вказується, що після економічної кризи 2008-2009 р. розвиненим державам не вдалося вийти на докризовий рівень зайнятості. А країнам, що розвиваються, для цього буде потрібно створити більше 8 млн нових робочих місць. Незважаючи на те, що після трьох років кризи економіка почала зростати, і в деяких країнах, особливо в Азії та Латинській Америці, відзначається надія на оздоровлення в сфері зайнятості, фахівці МОП відзначають, що майже в 25 країнах, включаючи розвинені, були відзначені соціальні хвилювання, пов'язані з фінансовою та економічною кризою, падінням рівня заробітної плати і погіршенням умов праці.

Крім того, в деяких країнах більше 4 млн людей, що втратили роботу, перестали її шукати. Серед безробітних спостерігається зниження уявлень про якість життя, і навіть ті, хто має роботу, не відчувають від неї задоволення. Люди перестають довіряти державі, і в них зростає відчуття несправедливості. У зв'язку з цим фахівці МОП пропонують орієнтувати економічну політику на відновлення ринку праці, домагатися відповідності заробітної плати зростанню продуктивності праці, і забезпечувати соціальний захист вразливих верств населення

Попри зростання чисельності населення, обсяг ринку кваліфікованої робочої сили скорочується. Така тенденція більше не є характерною особливістю розвинених країн, таких як Японія та Італія. Тепер і інші країни, зокрема Китай і Росія, відчули на собі наслідки демографічних змін.

Незабаром світ розділиться на два табори — країни зі зростаючим населенням працездатного віку і держави зі старіючим населенням і ринком робочої сили, який постійно скорочується. У деяких галузях економіки конкуренція за перспективних фахівців буде особливо гострою. Це головним чином стосується галузей, робота в яких вимагає високого рівня кваліфікації та професійної підготовки.

Ринок праці є вкрай мінливий і тому потребує свого дослідження і прогнозування. В доповіді "Майбутнє робочих місць", представленій на Всесвітньому економічному форумі в січні 2016 р., експерти узагальнили опитування топ-менеджерів з більш ніж 350 компаній у найбільших світових економіках. Вони прогнозують, що в 2020 році компанії особливо будуть потребувати кваліфікованих фахівців восьми професій. Так, за чотири роки демографічні зміни й технологічний прогрес може призвести до втрати п'яти мільйонів робочих місць. Водночас найбільш затребуваними професіями у 2020 році, швидше за все, будуть такі: аналітик даних; комп'ютерні та математичні фахівці; архітектори та інженери; фахівець у галузі торгівлі; старший менеджер; продакт-дизайнер; фахівці у роботі з клієнтами та кадровики; юристи, експерти з нормативно-правового регулювання.

Журнал "Форбс" зробив свій прогноз стосовно майбутнього ринку праці в наступне десятиліття. Основна тенденція, яка посилюється - все менше співробітників будуть зайняті на виробництві, і все більше їх буде потрібно в сфері послуг. Такими затребуваними фахівцями будуть наступні.

GR-менеджер - спеціаліст по взаємодії з державною системою управління. Бум популярності цього напрямку почався в 2008-му в період світової фінансової кризи, коли посилилися контакти банків з найбільшим учасником фінансового ринку країни, тобто державою. Щоб ефективно взаємодіяти з держапаратом, на арену вийшли GR-менеджери.

Геронтологи та доглядальниці. До 2050-го року середній вік людства становитиме 38 років - до такого невтішного висновку прийшли фахівці ООН. Серед усіх людей похилого віку тільки 3-4 з 10 можуть обходитися без допомоги інших людей. Таким чином, знадобиться більше докторів, щоб лікувати літніх людей, і більше фахівців, щоб доглядати за ними. Цим і займуться геронтологи, а допомагати їм будуть професійні доглядальниці, попит на яких неухильно зростає.

Фахівець з альтернативних джерел енергії. Земні надра вичерпуються, а тому в країнах світу взято курс на альтернативні джерела. За планами ЄС, вже до 2020 року 20% енергії в регіоні будуть отримані з альтернативних сфер. Для порівняння, в 2005 році цей показник дорівнював всього 6%. Альтернативна енергетика - напрям, який активно розвивається по всьому світу, так що потреба у фахівцях цього профілю буде тільки рости.

Експерт з питань видобутку нафти у важкодоступних родовищах. На тлі збільшення частки енергії, видобутої з альтернативних джерел, традиційні також використовуються, але добувати їх стає все важче: доступні і відносно легкі в розробці родовища або спустошені, або близькі до того. Пошуки нафти доведеться здійснювати або на шельфі в Арктиці, або видобувати нафту з пісків, які її містять. Частка нафти, видобутої з піску в Канаді, вже в 2006 році становила 13% від усього обсягу.

Консультант з ведення бізнесу на африканському континенті
З точки зору інвестиційної привабливості Африка - один з найперспективніших регіонів. На цьому континенті надзвичайно багато покладів корисних копалин, і, хоча земні надра в цій частині світу активно розробляються, є перспективи подальшого видобутку золота, урану, залізної руди, алмазів, фосфоритів і т.п., чим зараз займаються компанії з Кореї, Китаю та Індії. Щоб вести бізнес в Африці, потрібні експерти і менеджери, консультанти. У період з 2009 по 2015 рік видобуток урану і залізної руди збільшилася тут майже втричі. Значить, інвестицій стає більше, а разом з цим зростає і потреба в експертах.

Журналіст-блогер. Традиційні ЗМІ змушені змінювати звичний формат. Читачі все більше цікавляться думками та інтерпретаціями фактів. Тому потрібні будуть ті, хто володіє аналітичним мисленням і здатний зіставляти факти і тенденції, будувати здогади і створювати новий, унікальний продукт.

Генетик-селекціонер. Зростання кількості жителів Землі до 2050-го очікується до майже 9.5 млрд. Причому це зростання буде найбільш активним у країнах з найгіршим станом економіки. Від того, наскільки успішною буде робота генетиків, селекціонерів і агрономів, залежить майбутнє цих людей. Вирішення продовольчої проблеми дозволить людям з бідних країн менше мігрувати. Разом з селекціонерами необхідні будуть і фахівці з нових методів ведення сільського господарства.

Експерт з розвитку територій. В умовах урбанізації жителі сільських місцевостей переселяються у великі міста, де більше можливості знайти роботу. Мегаполіси гратимуть все більш і більш важливу роль не тільки як місця для життя, але і в економічному плані. Завдання експертів з розвитку територій - робити їх максимально зручними і ефективними. Окремий клас таких фахівців - урбаністи, тобто професіонали, які займаються розвитком саме міст. Серед функцій, які вони виконують - розробка комплексних рішень для населених пунктів: розрахунок найбільш зручних маршрутів міського транспорту, створення сприятливого інвестиційного клімату, планування об'єктів соціальної сфери і т.п.

Спеціаліст з абсорбції. Завдання експертів з абсорбції - сприяти збереженню здорового клімату в соціумі, головним чином через адаптацію мігрантів. Змішання представників різних націй і рас, а також людей, які сповідують різні релігії, часто призводить не тільки до виникнення напруженості в суспільстві, а й до серйозних конфліктів. Щоб примирити носіїв різних культурних і релігійних кодів, знадобиться "третя сила" - фахівці, які з позиції нейтралітету зможуть шукати точки дотику і переводити діалог у конструктивне русло. Експерти-абсорбери, безумовно, будуть потрібні держструктурам. Однак фахівці прогнозують, що така потреба може виникнути і у великих компаній, колективи яких стануть мультикультурними.

В умовах глобалізації економіки Міжнародна організація праці запровадила концепцію гідної праці (англ. Decent work), що означає наявність зайнятості в умовах свободи, рівності, безпеки та людської гідності.

За даними МОП, гідна праця включає в себе можливості для роботи, які забезпечують продуктивні і справедливі доходи, безпеку на робочому місці і соціальний захист сім'ї, найкращі перспективи для особистісного розвитку та соціальної інтеграції, свободи для людей, організація та участь у прийнятті рішень, рівність можливостей і ставлення для всіх жінок і чоловіків.

Розроблена Програма гідної праці МОП збалансованого і комплексного програмного підходу для досягнення цілей забезпечення повної і продуктивної зайнятості та гідної роботи для всіх на глобальному, регіональному, національному, галузевому та місцевому рівнях. Вона складається з чотирьох елементів: стандарти і права у сфері праці, створення робочих місць і розвитку підприємництва, соціального захисту та соціального діалогу.

1. Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір: Монографія / Д.Г.Лук'яненко, А.М.Поручник, А.М.Колот та ін. за заг. ред. д.ен., проф. Д.Г.Лук'яненка та д.ен., проф. А.М.Поручника. – К.: КНЕУ, 2008. – 420 с.

2. Глобальна економіка: підручник / за заг. ред.. Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник. – К.: КНЕУ, 2015.-588с.

3. Міжнародна економіка: підручник / Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник, Я. М. Столярчук. – К.: КНЕУ, 2014.

4. Ресурси та моделі глобального економічного розвитку: монографія / [Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник, А. М. Колот та ін.]; за заг. ред. Д. Г. Лук’яненка та А. М. Поручника; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ "Київський нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана" [та ін.]. - К.: КНЕУ, 2011. - 703 с.

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: