|
|
Організаційно-методичні основи спортивної медициниІсторія розвитку вітчизняної спортивної медицини Спроби використовувати фізичні вправи для зміцнення здоров’я людини і лікування захворювань відносяться до глибокої давнини. Про це є згадки в літературних джерелах давніх культур Сходу, Греції і Риму. Відомо, що слов’янські племена, які жили на території України, були добре загартованими і приділяли велику у вагу фізичному вдосконаленню. Вони застосовували паріння в лазні з віником, після чого різко охолоджувались – пірнали в річку або розтирали тіло снігом, що давало значний загартовуюючий ефект. Початок спортивної медицини сучасного світу відносять до 1911 року, коли в Європі на всесвітній гігієнічній виставці вперше з’явився розділ гігієни фізичних вправ. Міжнародна асоціація лікарів спортивної медицини була створена в 1928 році у Амстердамі на 1 міжнародному конгресі, що проходив під час Олімпійських ігор. В нашій країні спортивна медицина спочатку розвивалась переважно у формі лікарського контролю, який розглядався як державна система, що забезпечує правильне використання засобів фізичної культури для оздоровлення населення. З цією метою вже у 20-х роках почали створюватись кабінети лікарського контролю, кафедри лікувальної фізкультури та “наукового контролю”. Факти засвідчують високий рівень фізичної культури та її медичного забезпечення в Україні на початку XX ст. Саме тому перший в Радянському Союзі науково-дослідний інститут фізичної культури було створено в Україні (Харків, 1921 p.). Слід відзначити, що напрям наукових досліджень цього інституту був цілком сучасним — вивчення впливу фізичних вправ, активного відпочинку на організм людей різного віку. Але 1938 р. інститут було розформовано. Головним напрямом досліджень у радянській спортивній медицині був не спорт взагалі, а лише прикладні питання спорту, потрібні для забезпечення перемог збірних команд Радянського Союзу. Так, наприклад, дуже активно працювали медичні служби СК «Динамо», ЦСКА. Саме з цією метою у 1932 p. в Москві було створено Центральний науково-дослідний інститут фізичної культури, згодом перейменований у Всесоюзний. Також створювались у багатьох містах лікарсько-фізкультурні центри (такий центр було організовано в Києві 1947 p.), які з 1951 р. реорганізували в лікарсько-фізкультурні диспансери. Київський центр було перетворено у ЛФД в 1953 p., а з 1955 р.— це Республіканський лікарсько-фізкультурний диспансер. У 1931 р. був проведений І Всесоюзний з’їзд лікарів з лікарського контролю, тоді ж був визначений профіль лікаря-спеціаліста з фізичної культури. Необхідно зазначити, що становлення та розвиток спортивної медицини постійно йшли у тісному зв’язку з лікувальною фізкультурою. Пізніше відбулося розмежування роботи лікарів, що привело до виділення посад лікаря з лікарського контролю за особами, які займаються фізкультурою і спортом (зараз спортивний лікар), і лікаря з лікувальної фізкультури. СМ сформувалась як окрема галузь в 70-х роках ХХ ст. на базі лікарського контролю (термін «спортивна медицина» замінив “лікарський контроль” в 1970 р.). У 1960 р. був створений перший в Радянському Союзі факультет спортивних лікарів при Тартуському університеті. В 1963 р. секція лікарського контролю Всесоюзного суспільства перетворена у Федерацію спортивної медицини СРСР. З 1970 р. спортивна медицина сформувалась як самостійний напрямок медицини зі своїми завданнями, методами й організацією. В Україні постійно проводилась важлива науково-дослідницька діяльність в галузі спортивної медицини. Фахівці у 1959 р. об'єднались у науково-медичне товариство з лікарського контролю та лікувальної фізкультури. В 1971-1985 рр. організований Київський науково-дослідний інститут медичних проблем фізичної культури, який тоді очолив професор І. В. Муравов. Результати наукових досліджень були відомими далеко за межами України. Це роботи академіка Г. В. Фольборта, його співробітників та учнів з фізіології відновного періоду і фізіологічних механізмів станів тренованості і перетренованості, вивчення впливу виробничої гімнастики на організм людини, висвітлення питань загартування людини, комплексного використання масажу, фізичних вправ і природних чинників зовнішнього середовища з метою фізичної реабілітації. Роботи академіка М. М. Амосова, який на основі власного досвіду та глибоких знань кардіолога, проводив дослідження оздоровчого спрямування фізичної культури і спорту, що сприяло розробці методів кількісної діагностики здоров'я (професори Г. Л. Апанасенко, С А. Душанін, В. В. Клапчук). Однак серйозні зміни, що відбулися на пострадянському просторі наприкінці 80-х - початку 90-х років: фінансово-економічна криза, відхід союзних республік і цілих колективів фахівців і спортсменів, професіоналізація спорту вищих досягнень, згортання діяльності відділів спортивної медицини науково-дослідних інститутів, а також rpyп і лабораторій медичних проблем спорту в різних інститутах, ослаблення міжнародних зв'язків і втрата позицій у міжнародних медико-спортивних організаціях, кількаразові спроби реорганізації ЛФД привели до того, що рівень вітчизняної спортивно-медичної науки значно знизився. Однак, спортивна медицина успішно розвивається. У Києві з 1992 р. функціонує Державний центр спортивної медицини, а з 1993 р.— Державний науково-дослідний інститут проблем фізичної культури і спорту. Видано Наказ Міністерства України Теоретичні та організаційно-методичні основи СМ. Теоретичними основами СМ є: 1. Фізіологія м’язової діяльності. 2. Біохімія м’язової діяльності. 3. Спортивна морфологія. 4. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 5. Гігієна фізичних вправ. 6. Функціональна діагностика. 7. Патофізіологія і клінічні основи патологічних процесів. Організаційно-методичні основи спортивної медицини
  ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...  ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...  Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...  ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|