Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Поняття й особливості політичної влади





Розуміння суті та змісту політики, політичного життя, політичної системи суспільства тощо неможливе без осмислення суспільного феномену влади і, насамперед, влади політичної. Справа в тому, що всі структурні елементи держави і суспільства з’єднуються в єдине ціле, а механізми приводяться в дію за допомогою політичних відносин. Вони не тільки пронизують, але й роблять осмисленою всю їх організацію. Основу ж політичних відносин становлять владні відносини, що ґрунтуються на засадах і доцільності політичної влади в суспільстві та державі.

Поняття «влада» – складне й суперечливе. У повсякденному житті ми говоримо про владу батька над дітьми, пророка над послідовниками його вчення, сил природи над людиною, держави над громадянином. Ці зовсім різні поняття про владу мають і чимало спільного. Тому не випадково мислителі впродовж століть намагалися дати визначення поняттю «влада». Так, Арістотель вважав, що елемент панування та елемент підкорення відчуваються в усьому. Це об’єктивний закон природи, і йому коряться живі істоти. До того ж людина за своєю природою – істота політична. Великий філософ античності розрізняв владу деспотичну (владу господаря над рабом) і політичну (владу державного мужа над громадянином). У наш час політологи розглядають політичну владу як один із різновидів влади взагалі, відповідно починаючи з визначення загальної сутності влади.

Центральним пунктом теорії політики є проблема влади. Вона дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Вияснення питання про суть влади дозволяє виділити політику і політичні відносини зі всієї сукупності суспільних відносин. Першоджерелом будь – якої влади є наявність відмінних (протилежних) інтересів, реальне панування однієї частини над іншою. У широкому загальному значенні слова влада – це реальна можливість здійснювати свою волю в соціальному житті, нав’язувати її при потребі іншим людям. Американський політолог Г.Лассуел (1902-1978) у спільній з А.Каплан праці “Влада і суспільство” (1950) дав лаконічну дефініцію: “Влада – це участь у прийнятті рішень”.

Автори американського підручника “Вступ до політології” (Нью Джерсі, 1988) пов’язують три поняття: влада – законність – суверенітет. Вони пишуть: “Законність – це повага до уряду; суверенітет – це повага до країни; а влада – це повага до конкретного політичного керівника.” Отже, влада – це здатність конкретного керівника змусити людей підкорятись собі. Для ефективного здійснення влади необхідне тверде, справедливе і розумне керівництво. Найменший натяк на корумпованість підриває владу.

З точки зору теорії політики нас цікавить соціальна і політологічна суть влади. У науковій літературі існує шість типів визначення влади:

1) біхевіористичне (від англ. “поведінка” – поведінка розглядається як реакція на вплив зовнішнього середовища) – у відповідності з ним влада є особливим типом поведінки, який ґрунтується на можливості зміни поведінки інших людей;

2) телеологічне (від грец. –“ціль”) – згідно з ним влада – це досягнення певних цілей, одержання намічених результатів;

3) інструменталістське – трактує владу як можливість використання певних засобів, зокрема насилля. Відомий французький політолог М.Дюверже розглядає владу підприємства кутом, чи визнає розум право одних людей командувати іншими;

4) структуралістське – розглядає владу як особливого роду відносини між правителями і підлеглими;

5) визначення влади як впливу, що здійснюється на інших. Це спроба уникнути надто широкого розуміння влади. Так, американський політолог Г.Саймон використовує поняття “влада” і “вплив” як синоніми. Вплив – це здійснення своєї волі, але часто без нав’язування. Інші пропонують замінити термін “влада” поняттям “контроль”. Контроль – це постійний нагляд, спостереження з вимогою часто регулярної звітності за проведену діяльність.

6) конфліктне – зводить владу до можливості прийняття нею рішень у конфліктних ситуаціях.

Структурно поняття влади повинно включати наступні чотири елементи:

1 – наявність як мінімум двох партнерів (це можуть бути як окремі особи, так і групи людей), з яких один віддає накази, а другий підкоряється;

2 – наказ того, хто здійснює владу, який супроводжується загрозою застосування санкцій у випадку непідкорення;

3 – підкорення вираженій у наказі волі того, що здійснює владу;

4 – суспільні норми, які одним дають право наказувати, а інших зобов’язують виконувати ці накази.

Зауважимо, що без влади і владних відносин неможливе існування соціальних структур, їхня організація і організованість, розумна взаємодія з іншими соціальними структурами. Для існування людей необхідні матеріальні блага, які є лише там, де люди організовані. Будь-яка ж організація людей передбачає підпорядкування їх владі. Таким чином, влада є обов’язковою умовою виробництва, а, отже, задоволення матеріальних потреб людей.

З загального поняття влади випливають визначення окремих видів влади: економічної, духовної, сімейної, політичної.

Економічна влада – це об’єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва. Робить він це керуючись саме правом власника. Це, звичайно, знаходить і своє правове закріплення.

Духовна влада – це організація у всіх формах духовного життя та використання ідейного впливу панівних у країні сил і духовних цінностей з метою інтеграції свідомості і волі населення країни в систему інтересів цих панівних сил.

Сімейна влада – це побудований на силі авторитету вплив одного, декількох або всіх членів сім’ї на сімейну життєдіяльність.

Політична влада – це реальна здатність даного класу, групи, а також осіб, які відображають їхні інтереси, проводити свою волю за допомогою політики і правових норм. Важливою складовою політичної влади є державна влада. Це така форма суспільної влади, яка має класовий характер, спирається на спеціальний апарат насилля і володіє монопольним правом видавати закони та інші розпорядження, обов’язкові для населення. Платон, а за ним Арістотель виділили і охарактеризували три можливих форми державної влади:

1 – монархія – єдиновладдя, форма правління, при якій верховна влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави – спадкового монарха. У сучасних державах влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі – уряду. Це означає, що монарх царює, але не управляє, як наприклад у Великобританії, Швеції, Іспанії;

2 – аристократія – влада кращих або для кращих цілей, форма правління, при якій державна влада належить привілейованій знатній меншості. Аристократичними республіками були в древності Спарта, Рим, Карфаген, У середньовічній Європі – Венеція, Псковська і Новгородська феодальні республіки;

3 – політейя – влада народу в малій державі (сучасна назва демократія). Це форма державно-політичного устрою суспільства, яка базується на визнанні народу як джерела влади, на принципах рівності і свободи.

Кожна з цих форм влади може деградувати і відповідно перетворитися у три наступні форми:

1 – тиранія – необмежена влада тирана, яка зазвичай супроводжується самозванством, тобто проголошенням себе без дозволу і законних процедур владою по відношенню до інших;

2 – олігархія – влада не багатьох, одна з форм правління експлуататорської держави, при якій вся повнота влади належить купці багатіїв (олігархія великих рабовласників у древньогрецьких містах-державах, олігархія кріпосників у період феодалізму);

3 – охлократія – влада натовпу, яка не визнає раціональних доказів, що розходяться з його інстинктами і настроями. Натовп об’єднує загальне збудження і вона діє як єдиний організм, керуючись тільки лозунгами, символами і закликами ватажків.

Крім цих форм державної влади можна назвати і деякі інші форми влади: автократія – самовладдя, бюрократія – влада чиновників, меритократія – влада здібних і гідних, партократія – влада партії, плутократія – влада багатих (від імені грецького бога багатства Плутоса), теократія – влада духівництва, технократія – влада фахівців, тімократія – влада заможних, анархія – безвладдя, ідеократія – панування однієї ідеології. Також влада поділяється на складові частини, на так звані “гілки” – установчу, верховну, конституційну, законодавчу, виконавчу і судову.

Підсумуємо, що справжня влада – це не саме позбавлення волі підвладних, але і певне підпорядкування і впорядкування їхніх воль. Це формування такої залежності, коли людина поступається владній настанові не тільки через страх або з розсудливості, а і з власної волі, внаслідок визнання й прийняття авторитетності, необхідності, вираженням якої є владна настанова. Отже, невід’ємною ознакою справжньої влади є її легітимність, тобто законність (від лат. legitimus – законний). Легітимізація влади – це визнання або підтвердження законності чиїхось прав, повноважень, рішень; це згода громадян з правом одних справляти визначальний вплив на інших. При легітимності влада приймається, а не нав’язується. Найбільш легітимною формою влади, яка найповніше відповідає умовам сьогоднішнього дня є форма цивілізованої демократії. Це такий тип організації суспільства, який передбачає участь різних політичних сил у його житті, можливість усестороннього і дієвого контролю за діяльністю органів влади і управління.







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.