ЗМІ в політиці: політичний вплив та політичне маніпулювання

Засоби масової інформації (ЗМІ) займають важливе місце в структурі політичної системи суспільства. ЗМІ як цілком самостійний суб’єкт політики спроможні впливати на політичні процеси і системи. Засоби масової інформації тлумачаться словниками як розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою та поширенням інформації.

До ЗМІ відносяться: друковані та ефірні видання, радіо, телебачення (кабельне, супутникове, глобальне), електричний та електронний зв’язок (телеграф, телефон, телекс, телефакс), комп’ютерні мережі та інші телекомунікації. Інформаційні агентства мають переважне право на використання засобів комунікації. Основними видами продукції інформаційних агентств є: електронна, друкована, фото-, кіно-, аудіо- та відеопродукція.

У сучасних демократичних суспільствах через засоби масової інформації реалізується майже весь процес політичної комунікації. Саме політика, як сфера суспільної діяльності, найбільше потребує засобів масової інформації для встановлення і підтримки постійних зв’язків між її суб’єктами, оскільки вона неможлива без опосередкованих форм спілкування і спеціальних засобів зв’язку між різними носіями влади, а також між державою та громадянами. Тому ЗМІ все більше виступають не лише необхідною ланкою передачі інформації у системі механізмів політики, але й нерідко її творцем. Їхню впливовість спричинено масштабами охоплення аудиторії, високою технічною ефективністю, швидкістю поширення інформації, залежністю населення і політичних лідерів від ЗМІ у питаннях поширення знань про світ політики, який перебуває за межами сфери їхньої прямої участі, а також тим, що у найліберальніших демократичних суспільствах ЗМІ набули репутації достовірних і об’єктивних джерел інформації. Засоби масової інформації стали провідними інституціями у громадській сфері, тобто у тій сфері соціального життя, де обмін інформацією й поглядами з питань, що становлять загальний інтерес, може впливати на формування громадської думки.

Конституційно закріплена свобода слова, скасування цензури дають можливість журналістам всебічно висвітлювати важливі події та явища. Однак свобода слова у засобах масової інформації не означає вседозволеність та безвідповідальність. Надто вільна поведінка зі словом може мати негативні соціальні наслідки, деформувати політичну, соціальну, економічну, культурну орієнтацію як суспільства, так і окремого громадянина. Специфіка призначення й особливостей діяльності засобів масової інформації може мати наслідком маніпулювання масовою свідомістю.

Політичний зміст та практика роботи засобів масової інформації за умов ліберального демократичного суспільства залежать від соціального середовища та умов, у яких функціонують ЗМІ. Це середовище надзвичайно складне і до того ж його поступ відбувається в рамках індустріальної ринкової економіки. Самі по собі засоби масової інформації можуть розглядатися під різними кутами зору: як галузь економіки, як культурні інституції та як технології.

Досить точно роль сучасних ЗМІ охарактеризував російський соціолог О.Зінов’єв: “...Засоби масової інформації – це Ватикани сучасного світу. Сьогодні преса робить те, що століття тому робили священики й Церква. Телебачення, газети, радіо, інформаційні агенції грають першу скрипку у ментальній ідеологічній сфері. Дехто називає ЗМІ “четвертою владою”. Але це значно більше, це третя влада. Міць нинішніх мас-медіа переважає всі можливості, які будь-коли мала та чи інша релігійна організація”. Додамо: і державна влада. Ніколи жодна держава не мала таких можливостей маніпулювання суспільною свідомістю, які мають сьогодні глобалізовані ЗМІ. Наразі виникає запитання: хто ж реально управляє світовими процесами – держави з їх традиційними інститутами влади, чи ЗМІ з їх потенціалом формувати реальність для простих громадян?

Хоча існує чимало способів впливу ЗМІ, особливу вагу має журналістика і засоби масової інформації, які висвітлюють новини (news media). Саме вони забезпечують формування у дуже широкої аудиторії політично важливих уявлень і постачають їй щоденну інформацію. Нагромаджуючись, новини істотно впливають на картину політичного світу, що створюється в нашій уяві, і можуть викликати наслідки на кожному рівні політичного життя – від індивідуальних уподобань під час виборів до окреслення контурів політичної культури.

Нині складається парадоксальна ситуація: громадяни довіряють ЗМІ більше, ніж уряду та державному апарату. Так, за даними Євробарометра за 2006 рік, у середньому телебаченню довіряють 53 % осіб, радіо – 61%, пресі – 45%. Дещо інша ситуація в США. Там, згідно з опитуваннями, проведеними службою Harris Interactive, рейтинг довіри до телевізійних новин становить 19%, до друкованих ЗМІ – 14%, тоді як рейтинг довіри до Білого Дому становить 25%. Причина полягає в тому, що американська преса у значно більшій мірі дотримується принципів соціальної відповідальності: ЗМІ виконують роль контролера влади, а не спрямовуючої сили в суспільстві.

Схожа ситуація і в Україні. Рівень довіри українців до вітчизняних засобів масової інформації наприкінці 2004 року зріс до 61%, у телебачення він вище – 64%. У той же час, 33% населення все ще не довіряють українським ЗМІ.

Про це свідчать результати всеукраїнського опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень і центром “Соціальний моніторинг”. Найбільшу аудиторію серед населення України, за результатами опитування, сьогодні мають проекти новин телекомпанії “Інтер”. Проте лідером у першій п’ятірці найбільш рейтингових програм є Телевізійна служба новин (ТСН) на каналі “1+1”. ТСН дивиться 69% глядачів. Далі у п’ятірці найбільш популярних програм ідуть чотири проекти каналу “Інтер”: “Новини” (66%), “Подробиці. Підсумки дня” (62%), “Подробиці”, суботній випуск (47%) й інформаційно-аналітична програма “Подробиці тижня” (46%). На шостому місці рейтингу – новини Першого національного каналу – 44%, більшість його глядачів – населення західного регіону України.

Унікальна можливість, яку мають сучасні ЗМІ, – конструювання реальності через контроль над порядком висвітлення подій. Головний редактор визначає, що слід висвітлювати, а що ні. Більше того, суспільство стикається з реальною можливістю глобальних маніпуляцій, коли ЗМІ “створюють” подію, якої не було. У свідомості ж людей вона стає реальною, відтак може бути збуджуючим мотивом подальших дій. Французький філософ Ж. Бодріяр у зв’язку з цим зауважував: “Про що мріють засоби масової інформації, як не про те, щоб викликати подію однією лише своєю присутністю?”. Якщо будь-яке повідомлення буде повторюватися достатню кількість разів, то воно сприйматиметься як істина. “…Існує тільки одна фігура риторики, що заслуговує на увагу, – це повторення. Через повторення ідея закріплюється в умах так міцно, що, зрештою, вона вже сприймається як істина”, - зазначав французький вчений Ле Бон у своїй праці “Психологія народів і мас”. Ця технологія покладена, зокрема, в основу формування не лише іміджу політичних партій і лідерів, а й цілих держав.

Ще один французький вчений А.Моль так пише про ЗМІ: “Вони фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило до каналів масової комунікації, у наш час майже не впливає на розвиток суспільства”. Отже, сучасна людина не може ухилитися від впливу ЗМІ.

Засоби масової інформації є однією з найважливіших інституцій суспільства. Вони спеціально створюються для збирання, обробки та розповсюдження інформації. ЗМІ утворюють складну систему інституцій, які мають змогу за допомогою технічного обладнання передавати інформацію.

· різні з технологічної точки зору: телебачення, радіо, журнали, газети, електронні служби в Інтернет;

· різні за жанром: інформаційний бюлетень і розділ новин у газеті, колонка експерта з громадської думки та репортаж із місця події тощо;

· різні за аудиторією спрямування. Серйозні або “якісні” видання, що орієнтуються переважно на еліту (політиків, професіоналів, бізнесменів), схильні до серйозного інтелектуального стилю подання новин; “популярні” видання, орієнтовані на “пересічну” публіку, схильні до сенсаційності й популізму – як за способом подання, так і за змістом повідомлень;

· відмінності існують також між національними та транснаціональними за масштабами виданнями, між муніципальними інформаційними тижневиками і щоденними місцевими та столичними газетами. На телебаченні і радіо також існують відмінності між національними та місцевими радіостанціями і телестудіями; своя специфіка у суто інформаційних (all news) каналів, оглядів новин і ток-шоу.

· наявність спеціальної технічної апаратури;

· взаємодія в часі та просторі комунікаційних партнерів;

· однобічна спрямованість дії від передавача до споживача;

· розвинутий, десперсивний характер аудиторії.

ЗМІ мають свої особливості впливу, а саме: непомітність, відносна безперешкодність, глобальність, швидкість, можливість робити об’єктом аналізу будь-яке явище, опосередкованість впливу на політичну поведінку, особливе маніпулювання, використання PR-технологій і звичайне обдурювання. Політичний вплив ЗМІ розрахований безпосередньо на свідомість і почуття людей.

Важливою соціальною характеристикою, яка окреслює головну історико-політичну функцію засобів масової інформації за умов демократичного суспільства – підтримку демократії шляхом обміну інформацією та ідеями –є суспільно-індивідуальна або державно-приватна дуалістичність. У сучасному суспільстві ЗМІ можуть бути суто державними (тобто такими, в яких всі права власності належать урядові або іншим державним інституціям), суто приватними або змішаними. У найліберальніших демократичних суспільствах застосовують інформаційні системи змішаного типу, державні та приватні елементи яких діють у різних секторах. Так, газети тяжіють до приватної форми власності, а телевізійні і радіомовні корпорації завдяки своїм унікальним можливостям охоплення масової аудиторії та історичній обмеженості часто створюють за участю держави. У деяких країнах (наприклад, Великобританії та Канаді) телебачення та радіомовлення здійснюють державні компанії, фінансовані державою й зобов’язані виконувати певні важливі для держави функції або додержуватися певних норм. У будь-якому разі державні телевізійні та радіомовні корпорації зберігають певну незалежність від чергового уряду.

Ще одним різновидом суспільних засобів масової інформації є некомерційні інформаційні структури. Вони не фінансовані державою і не є приватними підприємствами, створеними для одержання прибутку. Інколи ці засоби масової інформації називають “громадськими” (cіvіc medіa). До цієї групи належать “підпільна” або альтернативна преса, “піратське” радіо, муніципальне кабельне телебачення, видання професійних спілок та ЗМІ, зорієнтовані на специфічні групи населення (жінок, етнічні меншини тощо). Західний вчений Кюрен поділяє ці засоби масової інформації на три рівні: перший складають ЗМІ, пов’язані з колективними організаціями (муніципалітетами, політично орієнтованими організаціями та політичними партіями) і зорієнтовані на масову аудиторію. Другий рівень цієї “субкультури” утворюють ЗМІ, зорієнтовані на окремі групи населення (етнічні групи, сексуальні меншини). Третій рівень утворюють ЗМІ, пов’язані з окремими організаціями і зорієнтовані виключно на членів цих організацій. До цього рівня належать, зокрема, видання професійних спілок та екологічних організацій.

Важливо зазначити, що у найбільш розвинених демократичних суспільствах суспільні засоби масової інформації (як ті, що є власністю держави, так і некомерційні) діють у середовищі, де домінуючу роль відіграють приватні підприємства. Великі комерційні інформаційні корпорації контролюють більшу частину приватного сектора ЗМІ і часом застосовують масовані ринкові стратегії для охоплення максимальної аудиторії.

Ще однією важливою рисою сучасних засобів масової інформації є загальне зміщення наголосів у бік подання об’єктивної інформації, а не поглядів окремих політичних партій. Перехід новинних ЗМІ з “придворних” позицій на “об’єктивні” найчастіше можна простежити за низкою історичних подій у розвитку сучасних друкованих видань. Підвищення об’єктивності було пов’язане з комерціалізацією преси. З розвитком промисловості з’явився попит на рекламні послуги, що у свою чергу спричинило появу “копійчаної преси” (penny press), названої так за спроможність встановлювати низькі роздрібні ціни на ці видання, оскільки головним джерелом їх фінансування були надходження від реклами. Аби максимально розширити свою аудиторію, комерційні видання прагнули запропонувати щось цікаве для всіх груп читачів: новини, розваги або плітки. Тоді ж було впроваджено концепцію “об’єктивності”, що ґрунтується на традиціях професійної журналістики та приділяє особливу увагу забезпеченню “незалежної та неупередженої інформації”. Партійна і радикальна преса почали втрачати аудиторію, натомість комерційна преса ставала дедалі більш прибутковою і зарекомендувала себе як “об’єктивніша, менш слухняна і веселіша”. Заангажована преса збереглася лише у деяких країнах Європи, але й там її видають на професійних засадах і вона лишається незалежною від держави.

Як уже зазначалося, навіть у тих країнах, де преса може відбивати специфічні групові інтереси, за умов ліберальної демократії засоби масової інформації формально відокремлені від держави. Те, що газети є або можуть бути опонентами існуючій владі, усвідомлювали і прихильники, і противники такого стану речей. Отже, боротьба за звільнення преси від тиску з боку уряду була важкою та запеклою і супроводжувалася то арештами видавців, то прийняттям обмежувальних законів. Проте помалу, у важкій боротьбі свобода преси поступово відвойовувала позиції. Хоча першопрохідцями у боротьбі за звільнення від тиску з боку уряду були друковані засоби масової інформації, концепція незалежності стосується і є центральною для всіх новинних ЗМІ. Навіть у випадку державних телерадіомовних корпорацій і державних інформаційних структур діє вимога, яка реалізується часто через складну систему державних інституцій – забезпечити формальну незалежність ЗМІ від чергового уряду. Понад те, як буде показано під час обговорення системи законодавчого регулювання, чимало країн закріплюють у законодавстві, часом навіть у Конституції, право на вільне висловлювання і поширення своїх поглядів та захист від цензури з боку держави.

Формальна незалежність засобів масової інформації від держави підтверджується підвищенням активності західних урядів у сфері зв’язків із громадськістю (public relations), діяльності, яка була б непотрібною, якби ЗМІ перебували під контролем уряду. Уряди використовують ЗМІ для поширення “суспільно необхідної інформації”, яка часом необхідна громадянам для гарантування їх власної безпеки та здоров’я, а часом слугує рекламою тих чи тих політичних кампаній. Більшість таких дій з боку держави або органів державного управління можна розглядати як боротьбу за вплив на зміст новинної інформації і, отже, боротьбу за політичну владу. Наприклад, спеціалісти з питань засобів масової інформації розкрили, як держава чи уряд можуть виступити в ролі “головного розпорядника” у боротьбі за контроль над способом подання новин. “Головний розпорядник” – це той, хто встановлює умови дискусії завдяки своєму привілейованому доступові до інформації. Очевидно, що органи державної влади часто мають кращий доступ до новинних ЗМІ, а ніж інші учасники. Таким чином формальна незалежність ЗМІ є наслідком їх розуміння своєї власної ролі.

· соціалізації особистості через її включення в соціальне життя;

· інтеграції політичних суб’єктів, різних прошарків населення;

· виразу провідних інтересів політичних сил, соціальних груп;

· регулятивно-контролюючого впливу на життя, діяльність, стосунки людей, соціальних груп, класів, націй, народів, країн;

· формування політичної та правової культури суспільства, загалом, та особистості, зокрема;

· забезпечення засобів для реалізації права особисті на свободу слова.

Зрозуміло, що на функціонування інформаційних інституцій впливає їх політичне і економічне оточення. ЗМІ діють в умовах складного політичного, законодавчого та економічного середовища, що знаходить своє відбиття у змісті повідомлень мас-медіа. Вони перебувають під впливом цього середовища і водночас певною мірою беруть участь у його формуванні.

Політичні та законодавчі умови, у яких доводиться працювати ЗМІ, істотною мірою формуються на підставі багатосторонніх та багатофакторних взаємозв’язків між державою та засобами масової інформації. Тому там, де існують державні органи масової інформації, держава постає з одного боку, як регулююча структура, а з іншого – у певному розумінні є конкурентом щодо інших ЗМІ, хоча за доби приватизації та скорочення урядових видатків державні засоби масової інформації часто є надто слабкими, щоб скласти іншим реальну конкуренцію. З одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з іншого – трибуною для вільного висловлювання і демократичної комунікації. Така подвійна роль певним чином впливає на формування політичного і законодавчого середовища, в якому доводиться працювати засобам масової інформації. Законодавчі і регулятивні приписи, що зумовлюють функціонування ЗМІ, можна поділити на засоби підтримки і обмеження органів масової інформації як економічних інституцій та засоби їх підтримки і обмеження як уособлень свободи слова.

Завдяки перетворенню інформації на товар засоби масової інформації стали суб’єктом такого ж ринкового тиску, який спостерігається у будь-якій іншій галузі ринкової економіки і передбачає необхідність пошуку нових ринків збуту та прагнення скоротити виробничі витрати з метою підвищення прибутків.

Для індустрії засобів масової інформації характерні високі капітальні витрати; витрати на обладнання, інфраструктуру, заробітну плату, необхідні для випуску першого екземпляра товару – газети або, наприклад, компакт диска, надзвичайно великі. Високі витрати на виробництво і необхідність підвищення прибутковості та використання масштабної економії, як уже зазначалося, сприяють появі сучасних тенденцій у структурі власності на засоби масової інформації. Останні двадцять років спостерігається підвищення концентрації власності, тобто ситуація, коли кілька фірм контролюють значну частку сектора ЗМІ. Можна навести чимало прикладів, коли чотири найбільші фірми контролюють понад 50% свого сектора ринку, чи 8 найбільших фірм контролюють понад 70%. Такий надмірний рівень концентрації власності спостерігається у секторі щоденних газет у США та Канаді, у секторі загальнонаціональних видань у Великобританії, Франції та Японії, а також на італійському телебаченні. Деякі з цих великих корпорацій контролює лише одна людина – “інформаційний магнат”. Наприклад, у Великобританії Руперт Мердок очолює концерн “News Іnternatіonal”, що володіє пакетами акцій засобів масової інформації не лише у цій країні, а й за її межами – в Австралії та США. “Hollіnger Corporatіon” Конрада Блека контролює понад половину всіх газет у Канаді і володіє пакетами акцій ЗМІ в інших країнах. Великими пакетами акцій італійських газет і телевізійних компаній володіє “телевізійний магнат” Сільвіо Берлусконі. Отже, для західних ліберально-демократичних країн характерне зростання і без того надмірної концентрації власності у секторі засобів масової інформації і домінування на ринку інформації кількох великих мультимедійних корпорацій (за винятком державної системи телебачення і радіомовлення).

Попри це, як ринок комерційних засобів масової інформації, так і структура власності стають дедалі більш інтернаціональними за масштабами. Швидке зростання інформаційних конгломератів призвело до того, що контроль за масовими комунікаційними каналами потрапив до кількох гігантських транснаціональних корпорацій зі штаб-квартирами у Північній Америці та Європі. Найбільші серед них – “News Corporatіon” Руперта Мердока, “Tіme Warner”, “Dіsney”, “Vіvacom”, “Bertelsmann” та TCІ. Такі зміни у структурі контролю та власності є одночасно виявом і втіленням ринкової логіки. Питання, хто є власниками засобів масової інформації і як вони розпоряджаються своєю владою, хвилює багатьох дослідників, особливо тих, хто вважає, що така монополія на владу не завжди йде на користь процесам демократичної комунікації.

Економічні умови функціонування приватних новинних ЗМІ істотною мірою залежать від їх джерел надходжень. Всі новинні ЗМІ залежать від аудиторії або споживачів як джерела надходжень (тобто від тих людей, що купують газети або слухають радіопередачі). Крім того, більшість засобів масової інформації залежить від рекламодавців. Наприклад, у західних ліберально-демократичних країнах газети одержують від 40 до 85 відсотків надходжень від реклами.

Хоча у різних ліберально-демократичних країнах є багато спільного у тих політичних і економічних тенденціях, що формують індустрію ЗМІ, залишається й чимало відмінностей, пов’язаних з географічними, етнічними, культурними, історичними та політичними особливостями окремих країн. Внутрішні національні та зовнішні умови по-різному як з географічної, так і з політичної точок зору впливають на зміст повідомлень, що поширюються у різних країнах через засоби масової інформації. Етнічні та мовні особливості кожної країни формують різні політичну історію та політичну традицію і сприяють утворенню специфічного інформаційного середовища.

Турбота про збереження своєї самобутності у сфері культури впливає на інформаційне середовище як з точки зору поточної політики, так і в плані політичної перспективи. Наприклад, у процесі створення єдиної Європи виникає проблема захисту від культурної експансії ззовні, в першу чергу з боку США, хоча водночас держави Європи докладають максимум зусиль для підтримки культурної єдності в межах своїх країн. У кожному разі, коли йдеться про культурну самобутність, у центрі дискусій завжди опиняються ЗМІ.

ЗМІ зазнають тиску як згори (з боку держави та економічного оточення), так і знизу (з боку громадськості). Наприклад, протистояння культурних і політичних сил етнічних меншин може вплинути на процес визначення цілей, політики та організації ЗМІ. “Зацікавлені групи” та організації, пов’язані з окремими соціальними питаннями (охорона довкілля, зменшення податкового тягаря), можуть лобіювати або якимось іншим чином впливати на зміст інформації, поширюваної через ЗМІ. Наприклад, у Німеччині це привело до створення системи представницьких соціальних і політичних груп, що здійснюють стратегічний вплив на телебачення і радіомовлення за так званою “ліберально-корпоративною” моделлю.

Ще одним джерелом внутрішньої різноманітності є фрагментація засобів масової інформації і створення вузько спеціалізованих інформаційних продуктів, зорієнтованих на “обмежені групи”. Ці групи можна визначати за демографічними ознаками (домогосподарки, підлітки, національні меншини) або за уподобаннями (прихильники певних напрямків у музиці, спортивні уболівальники або любителі куховарити). Втім рівень фрагментації аудиторії не варто переоцінювати, оскільки переважна більшість людей, як і раніше, віддають перевагу тим самим головним інформаційним продуктам.

Важливим засобом політичного впливу ЗМІ є визначення тем дискусій і привернення уваги влади та громадськості. Український політолог Б.Ярош виділяє два основних способи розповсюдження інформації:

Перший – послідовний, за яким послідовно й різнобічно висвітлюють політичну проблему, продовжуючи її у декількох номерах або передачах.

Другий спосіб – фрагментарний, який дає змогу подати вибіркову інформацію і маніпулювати нею, акцентуючи увагу на одних і замовчувати інші факти. Фрагментарний спосіб більше відповідає специфіці телебачення.

На зміст новин або повідомлень, що поширюються через засоби масової інформації, впливають політичні, законодавчі, та економічні умови (про це мова йшла вище), а також технологія і схема роботи інформаційних організацій. У сфері політичної комунікації зміст повідомлень зазвичай вписується у рамки певних моделей подання інформації, що їх називають інформаційними цінностями.

Західні політологи виокремлюють низку критеріїв або цінностей, які слід враховувати, щоб подію або проблему було визнано “вартими публікації”. Деякі з них є універсальними, деякі специфічними, пов’язаними з особливостями західної культури, але разом вони є добрим орієнтиром для розуміння схеми функціонування механізму добору і подання інформації.

1. Своєчасність. Новини за своєю природою мають бути новими. Це означає, що події, які щойно сталися, мають для певного моменту набагато вищу інформаційну цінність, ніж ті, що сталися кілька днів або тижнів тому. Своєчасність як інформаційна цінність означає, що матеріали про останні події і оперативність їх опрацювання, особливо висвітлення окремих подій у “живому” режимі, цінуються дуже високо. Втім, це часом призводить до “висмикування” подій та проблем із контексту, тобто подія висвітлюється не як частина процесу чи одна з ланок ланцюжка, а просто як окремий ізольований факт.

2. Характер новин повинен узгоджуватися з періодичністю виходу певного засобу масової інформації: цей критерій пов’язаний з критерієм своєчасності і тривалістю події. Одні події, наприклад, убивство, тривають недовго і потребують небагато часу для опрацювання, оскільки їх значення цілком очевидне для всіх. Водночас економічні, соціальні й культурні процеси потребують чимало часу для розгортання і усвідомлення їх значення. Події першої групи узгоджуються з періодичністю випуску щоденних газет та радіо і телепрограм, натомість події другої групи, щоб стати “вартими публікації”, мають бути “відзначені” іншими подіями, наприклад, виходом офіційного звіту або конференцією.

3. Пороговий рівень. Цей критерій пов’язаний із співвідношенням масштабів інформаційної організації (якою вона є – місцевою чи національною) і масштабів події. Значна подія має високий поріг драматичності і відтак забезпечує додатковий рівень драматичності впродовж тривалого часу. Прикладом може бути повідомлення з місця бойових дій. При цьому велика подія стає джерелом інших новин, іноді безпосередньо з нею не пов’язаних. Прикладом такої події є смерть принцеси Діани, яка спричинила появу численних матеріалів про події місцевого і локального рівня за участю осіб, причетних до цієї трагедії.

4. Недвозначність. Цей критерій пов’язаний з розумінням події. ЗМІ потребують “завершені” матеріали, з обмеженою кількістю можливих тлумачень, які мали б логічний початок і кінець та задовольняли загальним літературним вимогам, як от чітке визначення категорій правильного та хибного, доброго та поганого.

5. Значимість. Цей критерій пов’язаний з поняттям культурної близькості події, про яку йдеться у новинах. Події, що узгоджуються з культурними традиціями людей, які опрацьовують новини, та аудиторії, яка їх споживає, вважаються значимішими, ніж ті події, що пов’язані з іншими, менш поширеними культурами. Події, що сталися у своєму регіоні чи країні, або навіть в інших країнах зі схожими культурними традиціями висвітлюються частіше, ніж ті події, що відбуваються у решті світу. Це призводить до того, що у секторі закордонних новин події у країнах, що розвиваються, систематично замовчують.

6. Співзвучність. Ця цінність характеризує передбачуваність або бажаність події. “Коли ЗМІ сподіваються, що якась подія має трапитися, вона неодмінно трапляється”. Часом це призводить до появи матеріалів про події, які в дійсності мали місце лише частково, або матеріалів, зосереджених на тому, що мало статися, а не на тому, що сталося насправді.

7. Несподіваність або новизна. Варті публікації новини повинні бути несподіваними і незвичайними.

8. Рекурентність тем і продовження. ЗМІ схильні повертатися до тем та розповідей, що були опубліковані раніше. До того ж засоби масової інформації часто використовують стереотипи як короткий шлях до пояснення соціального значення або досягнення розуміння аудиторії, особливо коли ці стереотипи живлять рекурентну тему.

9. Композиція. Стосовно новин, що поширюються через ЗМІ, це означає необхідність додержуватися певного співвідношення між різними видами матеріалів. Наприклад, інформаційна організація, аби забезпечити баланс і різноманітність передач або друкованих матеріалів, змушена постійно здійснювати вибір серед матеріалів про місцеві та міжнародні події або між політичними і загальними новинами.

10. Персоналізація. Згідно з цією інформаційною цінністю новини та історію творять особистості, а не інституції чи організації, до яких вони належать, чи структури, в рамках яких вони діють. Події висвітлюються з точки зору їх впливу на окремих людей. Політичний конфлікт розглядається як боротьба окремих політиків, а не політичних напрямків.

11. Загальнолюдські інтереси. Цей критерій пов’язаний із критеріями персоналізації та новизни, проте його застосовують переважно до “м’яких” матеріалів, наприклад, історій про собак, що були загубилися, але згодом знайшли своїх господарів, або інших епізодів “доброго настрою” з повсякденного життя. Часто телевізійні блоки новин закінчуються матеріалами, що викликають загальнолюдський інтерес, аби пом’якшити вплив решти матеріалів.

13. Концентрація уваги на представниках еліти та розвинених країнах. Відомі особи, політики та найрозвиненіші в економічному відношенні нації частіше перебувають у фокусі уваги засобів масової інформації, ніж усі інші.

14. Сенсаційність: злочин, смерть, конфлікт та драма. Дослідження показали, що у новинах надто багато уваги приділяють насильству (з огляду на його справжній рівень у реальному житті), репрезентованому переважно повідомленнями про кримінальні злочини насильницького характеру. Кількість повідомлень у ЗМІ виявилася явно перевищеною порівняно з реальною кількістю таких злочинів, як убивства, шахрайство, шантаж та злочини, пов’язані з наркотиками. Інші сенсаційні історії на зразок політичних секс-скандалів та збочень (порушення соціальних норм) також посідають чимало місця серед повідомлень.

15. Негативізм. Ця інформаційна цінність певною мірою пов’язана із схильністю до сенсацій, недвозначністю, періодичністю та співзвучністю. Ілюстрацією до неї може бути твердження, що “погані новини – це добрі новини”. Повідомлення у засобах масової інформації зазвичай сконцентровано на конфліктах, порушеннях та відхиленнях від норми.

Зрозуміло, що не всі інформаційні повідомлення і не завжди відображають всі зазначені цінності, деякі з яких до того ж суперечать одна одній (наприклад, загальнолюдські інтереси та концентрація уваги на еліті). Крім того, ієрархія інформаційних цінностей змінюється залежно від типу інформаційної продукції. Газети та щоденні радіо і телепередачі вище цінують своєчасність, ніж щотижневі журнали новин. А бульварні видання більш схильні до персоналізації, ніж “елітні” газети. Проте більшість інформаційних цінностей можна спостерігати у дії практично в усіх різновидах інформаційних продуктів.

Зазначені інформаційні цінності істотно впливають на спосіб подання матеріалів про політичні інституції та політиків. Певні прийоми подання політичної інформації можна спостерігати у будь-якому матеріалі з політичного життя, проте найяскравіше вони виявляються в процесі інтенсивних політичних дебатів: під час політичних кампаній та виборів.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: