Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Документ №3: Слово Про Закон і Благодать





Про Закон [2], Мойсеєм [3] даний, і про Благодать [4] та Істину [5], в Ісусі Христі втілених,

і як закон відійшов, і як Благодать та Істина всю землю наповнили, і віра на всі народи розпростерлася, і до нашого народу руського; і похвала кагану [6] нашому Володимиру [7], за якого ми охрещені були, і молитва до Бога від усієї землі нашої. Господи благослови, Отче!

(Похвала Богу). Благословен Господь Бог Ізраїлів, Бог християнский, що навістив і дарував спасіння людям своїм, що не дав до останку творіння своєму ідольською темрявою охопленим бути, і в бісівському слугуванні гинути.

Він спершу вказав шлях племені Авраамову, даруваши йому скрижалі і Закон [8], а потім через Сина свого всі народи спас. Євангелією і хрещенням увів у оновлення, відродження і в життя вічне.

Тож хвалімо Його і прославляймо! Його безнастанно похваляють і поклоняються Йому, Йому ж поклоняються херувими [9] і серафими [10], за те що, споглядаючи, зглянувся на людей своїх, і не посол чи вісник, не ангел Його, але Сам Він спасе нас; не марою зійшов на землю, а насправді, постраждав за нас смертними муками, і з Собою воскресив нас.

У тіло одягнувшись, Він прийшов до людей, на землі жиючих, а до сущих в аду зійшов через розп’яття і погребіння в гробі, щоб як живі, так і мертві довідались про відвідини їх і Господнє пришестя, і щоб зрозуміли, що Бог для живих "і для мертвих — кріпкий і могутній.

(Історична неминучість Закону). Котрий Бог великий, як Бог наш! (Псалом 77:14).

Він один творить чуда, поклав Закон, що передує Істині і Благодаті, щоб до нього звикло людське єство, ухиляючися від ідольського многобожжя, вірувало в єдиного Бога, щоб людство, як брудний глек, омилося водою. Законом і обрізанням [11] прийняло молоко Благодаті і хрещення. Закон-бо був предтечею і слугою Благодаті та Істини. Істина ж і Благодать — слуги прийдешнього віку й життя нетлінного.

Як Закон приводив тих, що прийняли його, до благодатного Прощення, так і Хрещення синів своїх відчиняє двері до вічного життя. Мойсей-бо і пророки повідали про пришестя Христове. Христос же і апостоли Його повідали про воскресіння і про майбутній вік.

Коли б у писанні цьому взятися нагадувати і пророче проповідування про Христа, і апостольське учення про прийдешній вік, — це було б надмірним і на марнослів’я походило б. Бо коли б те, що в інших книгах написане і що вам відоме, те й тут викладати, — було б то виявом зарозумілості та пустослів’я. Бо пишемо не для незнаючих, а для тих, що доволі наситилися книжними солодощами, не задля іновірних ворогів Божих, а саме для синів Його, не для зайд, але для тих, що успадкують Небесне Царство.

(Символи Благодаті). Отож, про Закон, Мойсеєм даний, і про Благодать й Істину, здійснені через Ісуса Христа, ця повість. І що осягнув Закон, а що — Благодать? Спершу був Закон, а потім Благодать. Спершу тінь, потім — Істина.

Образ же Закону і Благодаті — Агар і Сара [12], рабиня Агар і вільна Сара, спершу рабиня, а потім — вільна. Хай розуміє читаючий, що Авраам від юності своєї мав за жінку собі Сару, вільну, а не рабиню.

І Бог-бо зпередвіку зволив і намислив послати в світ Сина свого і Цим явити Благодать. Сара ж не родила, оскільки була неплідною. Не була непліддю взагалі, а була закрита і приречена Божим провидінням родити на старості. Невідома-бо і затаєна Премудрість Божа закрита була і від ангелів і від людей, не як нез’явна взагалі, а затаєна до часу, щоб виявитися наприкінці віку. Сара ж сказала Авраамові: «Ось затримав мене Господь Бог, щоб не родила, увійди до рабині моєї Агари й породи від неї» (Буття 16:2). Благодать же промовила до Бога: «Коли не настав ще час зійти мені на землю і спасти світ, зійди на гору Синай [13] і встанови Закон».

Послухав Авраам пораду Сарину і ввійшов до рабині Агари; послухав же і Бог мову Благодаті і зійшов на Синай.

Породила ж рабиня Агара від Авраама, рабиня — раба, і нарік його Авраам ім’ям Ізмаїл. Зніс же й Мойсей із Синайської гори Закон, а не Благодать, видимість, а не Істину.

Після цього, коли вже Авраам і Сара були старішими, з’явився Бог Авраамові, коли той у полудень сидів у дверях свого намету біля дуба Мамрійського (Буття 18:1-33). Авраам же вийшов назустріч Йому, поклонився Йому до землі, і прийняв Його у свій намет.

Коли ж цей вік наближався до кінця, навістив Господь рід людський і зійшов із небес, в утробу діви ввійшовши; і прийняла діва з поклоном у намет плоті своєї безболісно, тільки промовила до ангела: «Я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм» (Луки 1:38).

(Благодать — Христос). Тоді-бо розімкнув Бог лоно Сарине, і, зачавши, народила Ісаака, вільна — вільного (Буття 21:1-3). І коли навістив Бог людське єство, з’явив досі невідоме і затаєне, і народилася Благодать. Істина, а не Закон, син, а не раб. І коли відлучили від грудей отроча і зміцнів Ісаак, учинив Авраам велику гостину на честь того, що перестав годуватися материнським молоком син його Ісаак.

Коли Христос був на землі, Благодать ще не зміцніла і годувалася грудьми понад 30 років, впродовж яких Христос не був відомий. Коли ж залишила груди і зміцніла, тоді й з’явилася Благодать Божа всім людям на ріці Іордані. І вчинив Бог гостину і бенкет великий з Тельцем, вгодованим від віку, улюбленим сином своїм Ісусом Христом, скликавши на спільне весілля небесних і земних, зібравши разом ангелів і людей.

Після цього Сара, побачивши Ізмаїла, сина Агари, який грався з її сином Ісааком і якось скривдив Ізмаїл Ісаака, сказала Авраамові: «Прожени рабиню з сином її, бо не може наслідувати син рабині сина вільної» (Буття 21:10).

Після вознесіння ж Господа Ісуса, коли учні його та інші, що вже увірували в Христа, були в Єрусалимі і були ще разом іудеї і християни, благодатне Хрещення було обіжене законним обрізанням: християнська церква в Єрусалимі не приймала єпископа необрізаного, оскільки обрізані вважали себе старшими і чинили насильства над християнами — рабинячі над синами вільними. І бували між ними численні сварки і міжусобиці (Дії 15).

Коли ж побачила вільна Благодать дітей своїй християнських, кривджених іудеями, синами рабського Закону, заволала до Бога: «Прожени іудейство і з Законом розсій по країнах, бо що може бути спільного видимості з істиною, іудейства з християнством».

І відігнана була рабиня Агар із сином її Ізмаїлом, а Ісаак, син вільної, став наслідником батька свого Авраама (Буття 21:14; 25:5).

І розігнані були іудеї і розсіяні по країнах, а діти благодатні християнські стали наслідниками Бога і Отця. Відійшло-бо світло місяця, кола засяяло сонце, так і Закон, коли Благодать з’явилася; і холод нічний іщез, коли сонячна теплота землю зігріла. І вже не горбиться людство в Законі, а в Благодаті розпрямлено ходить. Іудеї-бо при свічі Закону шукають собі оправдання, християни ж при благодатнім сонці спасіння собі знаходять. Іудейство видимістю і Законом оправдується, а не спасеться, християни ж Істиною і Благодаттю не оправдуються, а спасаються. В іудеїв-бо оправдання — в християн же спасіння, бо оправдання є в цьому світі, а спасіння в прийдешньому віці. Іудеї бо земним веселяться, а християни ж на небесах сушим. І те іудейське оправдання було убогим, заздрощів ради і не поширювалося на інші народи, а в одній тільки Іудеї було. Християнське ж спасіння благодатне і щедре і шириться на всі краї земнії.

Збулося: Манасієве старшинство благословив-бо Яків лівицею своєю, а Єфремову меншість — правицею, хоча й старіший Манасій за Єфрема, але благословенням Якова меншим став (Буття 48:13-14).

Так само й іудейство; хоча й постало раніше, але Благодаттю християн більше стало. Сказав-бо Йосип до Якова: «На цього, Отче, поклади десницю, бо він старший». Яків відповів: «Знаю, чадо моє, знаю, і з нього будуть люди і він підніметься, але брат Його менший більшим за нього буде, і нащадки його будуть серед багатьох народів» (Буття 48:17-19). Так і сталося.

(Про Благодать). Спершу був Закон, трохи піднісся і відійшов. Віра ж християнська, хоч і пізніше появилася, більшою за першу стала і поширилися на багато народів.

І Христова Благодать всю землю обійняла і, подібно воді морській, покрила її, і всі, відкинувши ветхе, що й постаріло через заздрощі іудейські, тримаються нового, як і пророкував Ісайя: «Ветхе пройшло, а нове вам звіщаю... Співайте Богові пісню нову, і прославляйте ім’я Його в усіх кінцях землі: і серед тих, що виходять в море і плавають по ньому, і на всіх островах» (Ісайї 42:9-10). І ще: «Ті, хто служить Мені, матимуть нове ім’я, що благословлятиметься на землі, бо благословлятимуть Бога істинного».

Колись-бо тільки в Єрусалимі одному поклонялися Богові, нині ж по всій землі, як сказав Гедеон [14] Богові: «Якщо рукою моєю спасеш Ізраїль, нехай буде роса тільки на руні, а по всій землі сухо» (Суддів 6:36-38). І було так. Раніше по всій землі була суша, бо народи трималися ідольського обману і роси благодатної не приймали. Знаємо тільки, що Бог був в одній Іудеї і в Ізраїлі. Велике ім’я його і в Єрусалимі одному прославлявся Бог (Псалом 75:2-3). Знову говорить Гедеон до Бога: «Нехай буде суша тільки на руні, а по всій же землі — роса» (Суддів 6:39). І так було.

Іудейство минулося, і Закон відійшов, жертви стали неприйнятними, кіот, скрижалі й жертовник були залишені й відняті. По всій же землі роса, по всій же землі віра поширилася, дощ благодатний оросив і купіль відродження синів своїх у нетління одягла.

Так само і самарянці говорив Спаситель: «Надходить година і нині вже є, коли не тільки на горі цій і в Єрусалимі поклонятимуться Отцю, але будуть істинні поклонники, що поклоняться Отцю духом і правдою, бо Отець шукає таких поклонників, і Синові, і Святому Духу» (Івана 4:21-23).

І так є. По всій землі вже славиться Свята Трійця і приймає поклоніння від будь-якого створіння: малі й великі прославляють Бога, згідно пророцтву: «І навчить кожен чоловік ближнього свого, і брата свого, кажучи: «Пізнай Господа, бо пізнають мене від малого до великого» (Ієремії 31:34). І Спаситель Христос промовляв до Отця: «Ісповідуюсь Тобі, Отче, Господові неба і землі, що втаїв єси від премудрих і розумних, а відкрив єси немовлятам. Воістину, Отче, бо таке було благовоління перед Тобою» (Луки 10:21; Матвія 11:25-26).

І так помилував Хрещенням благий Бог рід людський і людей тілесних, які через добрі діла стають синами Божими й причасниками Христа, оскільки й євангеліст каже: «Тим, що прийняли Його, дасть змогу синами Божими бути, тим, що повірили в ім’я Його, що не від крові, ні від похоті тілесної, ні від Бога народилися Святим Духом у святій купелі» (Івана 1:12-13).

(Про Ісуса Христа). Все ж це Бог наш на небесах і на землі, що тільки захоче — і сотворить. І тим же, хто не прославить, хто не похвалить, хто не поклониться величі слави Його, і хто не подивується безмежному людинолюбству Його. З передвіку від Отця народжений, один співпрестольний з Отцем, Єдиносущний, як світло сонця, зійшов на землю, навістив людей своїх, не відлучаючись від Отця і втілився від Діви чистої, безмужної й неосквернено ввійшов, як — тільки сам відає, тіло прийняв, вийшов, як і ввійшов. Один сей із Трійці, у двох єствах — Бог і людина:

Справжня людина, бо олюднився, і не привидився, але справжній Бог за Божественною суттю, а не звичайна людина, що виявляє на землі Божественне й людське.

Як людина, утробу матері розтягав, і, як Бог, вийшов, дівства не пошкодивши.

Як людина, материнським молоком годувався, і, як Бог, звелів ангелам із пастухами співати: «Слава Богові у вишніх» (Луки 2:14).

Як людина, був сповитий у пелюшки, і, як Бог, від волхвів дари і поклоніння приймав.

Як людина, втікав до Єгипту, і, як Бог, рукотворні ідоли єгипетські Йому поклонилися.

Як людина, прийшов на хрещення, і, як Бог, Іордан Його устрашився і повернув свої води назад (Псалом 114:3).

Як людина, роздягнувшись, ввійшов у воду, і, як Бог, від Отця свідчення прийняв: «Се Мій син возлюблений» (Матвія 3:17).

Як людина, постив сорок днів, голодуючи, і, як Бог, переміг спокусника.

Як людина, ішов на весілля у Кану галілейську, і, як Бог, перетворив воду на вино.

Як людина, на кораблі спав, і, як Бог, стримав вітер і море — і послухали Його.

Як людина, плакав за Лазарем, і, як Бог, воскресив його із мертвих.

Як людина, возсів на віслюка, і, як до Бога, волали: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє!» (Матвія 21:9).

Як людина, був розіп’ятий, і, як Бог, владою своєю розп’ятого разом із ним у рай впустив.

Як людина, вкушає оцту й випускає дух, і, як Бог, сонце мороком закриває і землею трясе.

Як людина, у гріб покладений був, і, як Бог, пекло збурив і душі праведні визволив.

Як людина, був у гробі запечатаний, і, як Бог, вийшов із нього, печать не пошкодивши.

Як людини, намагалися іудеї приховати Його воскресіння, підкупивши сторожу, але, як Бога, Його побачили і пізнали у всіх кінцях землі.

(Ізраїль і Христос). Воістину, котрий Бог великий, як Бог наш? (Псалом 77:14). То є Бог, що творить чуда. Він спасіння вчинив посеред землі хрестом і мукою на місці лобнім, вкусивши оцту і жовчі, аби переступ і гріх солодкого Адамового вкушення від древа, вкушенням гіркоти спокутувати! Ті, що вчинили Йому це, спіткнулися об Нього, як об камінь, і розбилися, як Господь сказав: «Кожен, хто впаде на цей камінь — розіб’ється, а на кого він сам упаде — то розчавить його» (Матвія 21:44; Луки 20:18). І прийшов до них, сповнюючи пророцтва, висловлені про Нього, як і Сам говорив: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Матвія 15:24). І знову: «Я не руйнувати прийшов (Закон), але виконати Його» (Матвія 6:17). І хананеянці-іноплемінниці, що благала зцілити свою доньку, сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути цуценятам» (Матвія 15:23-26). Вони ж назвали Його облудником, народженим із перелюбу, і впевняли, Що Він вижене бісів не інакше, як Вельзевулом [15], який має проти них силу (Матвія 12:24; Луки 11:18).

Христос же сліпих їхніх просвітив, прокажених очистив, зігнутих розправив, біснуватих ізцілив, розслаблених зміцнив, мертвих воскресив. Вони ж мучили Його неначе злодія, на хресті прибивши. За це впав на них гнів Божий кінечний, бо й самі посприяли своїй погибелі. Розповів якось Спаситель притчу про виноград і виноградарів і запитав: «Як вчинить господар виноградинка з тими виноградарями?» Вони кажуть йому: «Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть прибутки віддавати йому своєчасно» (Матвія 21:40-41; Марка 12:1-9).

І так самі стали пророками своєї погибелі, бо прийшов Він на землю провідати їх — і не прийняли Його, оскільки діла їхні темні були — не возлюбили світла, щоб не розкрилися лихі вчинки їхні (Івана 3:19-20). Через те, коли Ісус прийшов у Єрусалим і побачив місто, то просльозився і сказав про нього: «О, коли б ти хоч у цей день пізнало, що потрібне для миру тобі, а нині від очей твоїх сховано це. Бо прийдуть ті дні на тебе, і оточать тебе вороги твої валом, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе і дітей твоїх в тобі, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх» (Луки 19:42-44). І ще: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків, камінням побиваєш посланих до тебе. Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли. Ось вам дім залишається порожній для вас» (Матвія 25:37-38).

Так і сталося: прийшли-бо римляни, полонили Єрусалим і зруйнували його до основи. Іудейство після того загинуло і Закон після цього як вечірня зоря погас, і розсіяні були іудеї по різних країнах, щоб вкупі зло не перебувало.

Прийшов-бо Спас — і не прийняв його Ізраїль. А за євангельським словом: «До своїх прийшов і свої не прийняли Його» (Івана 1:11). А іншими народами прийнятий був, як пророкував Яків: «Ти є надія народам» (Буття 49:10). Бо як тільки народився Він, волхви найперші поклонилися Йому від народів, а іудеї, щоб убити, шукали Його і через Нього дітей перебили.

(Похвала християнству). І збулося слово Спасителя: «Багато хто зі сходу і заходу прийдуть, і засядуть в царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж царства повкидані будуть у темінь кромешну» (Матвія 8:11-І2). І знову: «Відійметься від вас Царство Боже і дасться народам, що плоди його буде приносити» (Матвія 21:43).

До них же послав (Ісус) учнів своїх, звелівши: «Ідучи через весь світ, проповідуйте Євангеліє всякому створінню, і хто увірує і охреститься — спасен буде» (Марка 16:15-16).

«Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:19-20).

Ліпше стало Благодаті на нових людей возсіяти. «Не вливають-бо, — згідно зі словами Господа, — вина нового учення благодатного у бурдюки ветхі, застарілі в іудействі, а то прорвуться бурдюки і вино проллється» (Матвія 9:17, Карка 2:22). Не змогли-бо (іудеї, тінь Закону утримати, щораз ідолам поклоняючись, то як же їм істинної Благодаті науку зберегти? На нове вчення — нові бурдюки, нові народи, і обоє (Закон і Благодать) збережуться.

Так воно і є, бо віра благодатна по всій землі поширилась і до нашого народу руського дійшла і озеро Закону пересохло, а євангельське джерело наповнилося і всю землю покрило і до нас розлилося. Це ж бо і ми зі всіма християнами славимо Святу Трійцю, а Іудея мовчить. Христос — прославляється, а іудеї — проклинаються. Народи — прилучаються, а іудеї — одвергаються. Так і пророк Малахія сказав: «Нема Мого благовоління на синах Ізраїлевих і жертви із рук їхніх не прийму, бо від сходу до заходу ймення Моє звеличиться між народами і на всякому місці курять фіміам імені Моєму, бо ім’я Моє славне в усіх країнах» (Малахія 1:10-11).

І Давид сказав: «Вся земля хай поклониться Тобі і співає Тобі» (Псалтир 66:2). «О Господи, Господь наш! Яке чудесне ім’я Твоє по всій землі» (Псалтир 8:2).

(Похвала християнізації Русі). І ми вже не ідолослужителями звемося, а християнами; не позбавленими надії, а з надією на життя вічне. І вже не капища сатанинські городимо, а церкви Христові ставимо, уже не приносимо в жертву бісам один другого, а сам Христос за нас приноситься в жертву Богу й Отцю і множиться. І вже не жертовної крові вкушаючи погибаємо, а, причащаючись Христової пречистої крові, — спасаємося. Всі країни благі Бог нам помилував і нас не забув, захотів — спас нас, і до розуму істинного привів. Опустошеною і пересохлою була земля наша, ідольський жар висушував її, та несподівано забило Джерело євангельське і напоїло всю землю нашу, як сказав Ісайя: «Розступиться вода перед тими, що ходять по безодні, і стане земля обезводнена — болотом, і з землі спраглої джерело проб’ється» (Ісаї 35:6-7).

І були ми сліпими і світла правоти не бачили, а в омані ідольській блукали і до того ж глухими були до спасенного учення. Та помилував нас Бог і возсіяло і в нас світло розуму, щоб пізнали Його, згідно пророцтва: «Тоді-то розплющаться очі сліпим і вуха глухих почують» (Ісаї 35:5).

І ми блукали на путях погибелі, щоб уподобитися бісам, а дороги, що веде до життя, — не знали. До того ж і мова наша була гугнявою, бо молилися ідолам, а не Богу своєму і Творцю. Навістило і нас чоловіколюбство Боже — і вже не ходимо за бісами, але ясно славимо Христа Бога нашого згідно пророцтва: «Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик» (Ісаї 35:6).

І ми, що були перед тим подібні звірині, і худобі, не здатні відрізнити правиці від лівиці, до земного пристращалися, і нітрохи не пеклися про небесне. Та послав Господь і нам заповіді, що ведуть до життя вічного, згідно з пророцтвом Осії: «І буде в день той, — говорить Господь, — складено їм заповіт з птицями небесними і звіриною земною, і скажу не моїм людям: «Ти народ Мій!» — а він скаже: «Ти єси Господь Бог наш!» (Осії 2:20, 25).

І так, чужими були — людьми Божими назвалися, і ворогами були — синами Його прозвалися. І не хулимо, як іудеї, а по-християнськи благословляємо, не змову чинимо, як розп’ясти, а як розп’ятому поклонитися. Не розпинаємо Спаса, а руки до нього здіймаємо. Не пробиваємо ребер Його, а п’ємо з ран Його джерело нетління. Не тридцять срібняків одержуємо за Нього, але один другого і все життя наше Йому доручаємо. Не затаюємо воскресіння Його, але в усіх домівках своїх вістимо: «Христос воскрес із мертвих!» Не говоримо, що тіло Його викрали, але що вознісся на небеса і там буде. Не не віруємо, але, як і Петро, до Нього звертаємось: «Ти — Христос, Син Бога живого!» (Матвія 16:16). І з Хомою говоримо: «Господь наш і Бог ти єси» (Івана 20:28). І з розбійником «Спогадай нас, Господи, в Царстві своєму!» (Луки 23:42).

І так, віруючи в Нього і святих отців, семи вселенських соборів [16] настанов дотримуючись, молимо Бога і знову, й знову потрудитися і наставити нас на путь заповідей Його.

І збулося у нас про народи сказане: «Одкриє Господь силу Свою святую перед всіма народами і побачать у всіх кінцях землі спасіння, яке від Бога нашого» (Ісаї 52:10).

І друге: «Я живу, каже Господь, бо мені поклониться кожен рід, і кожен народ визнає Бога» (Павла до римлян 14:11).

І Ісаїне: «Нехай кожен байрак наповниться, і кожна гора і пагорбок знизиться, і будуть криві прямими, і шпичаки на шляху гладенькими, і з’явиться слава Господня, і все тілесне узрить спасіння від Бога нашого» (Ісаї 40:4; Луки 3:4-5).

І Даниїлове: «Всі народи, племена та язики будуть служити Йому» (Даниїла 7:14).

І Давидове: «Нехай визнають Тебе люди, Боже! Хай прославлять Тебе всі люди» (Псалом 66:4-6). «Хай возвеселяться і возрадуються народи, і всі народи, заплескайте в долоні і заволайте до Бога голосом радості, бо Господь Всевишній і грізний, цар великий всієї землі» (Псалом 46:2-5). І згодом: «Співайте Богу нашому, співайте, Цареві нашому, співайте, бо Цар всієї землі — Бог. Співайте розумно. Воцарився Бог над народами» (Псалом 46:7-9).

І: «Вся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, хай співає ж імені Твоєму, Вишній» (Псалом 65:4).

І: «Хваліть Господа всі народи і похваляйте всі люди» (Псалом 116:1).

І ще: «Від сходу і до заходу прославляється ім’я Господнє! Вищий над усі народи Господь. Над небесами слава Його» (Псалом 112:4; 148:11-13).

«Як ім’я Твоє, Боже, так і слава Твоя — аж по кінці землі» (Псалом 47:11).

«Вислухай нас, Боже, Спасителю наш, надіє всіх кінців землі та сущих на морях далеких» (Псалом 65:6).

І: «Нехай пізнаємо на землі доброту Твою, і в усіх народах спасіння Твоє».

І: «Царі земні і всі люди, князі і всі судді земні, юнаки і діви, старі з отроками нехай славлять ім’я Господнє!» (Псалом 148:11-13).

І Ісаїне: «Послухайте мене, люди Мої, — каже Господь, — і царі прислухайтеся до Мене, бо вийде від Мене закон і суд Мій — світло народам. Наближається скоро правда Моя і вийде, як світло, спасіння Моє. Острови очікують на Мене і на силу Мою країни сподівання свої кладуть» (Ісаї 51:4-5).

(Похвала Володимирові). Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм — Івана Богослова; Індія — Фому; Єгипет — Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.

Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої — Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.

Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних, — каган наш Володимир — виростав і міцнів від дитячих літ, аж Доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом Дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі — одні миром, а непокірні мечем.

І так він усі дні життя свого управляв землею своєю правдою, мужністю і розумом, і зійшло на нього навіщення Всевишнього, — споглянуло на нього всемилостиве око благого Бога і возсіяв розум у серці його, щоб зрозуміти суєту ідольської омани, відшукати єдиного Бога, який сотворив усяке створіння, — видиме і невидиме.

А ще завжди чував він про благовірну Грецьку землю, христолюбиву і сильну вірою, де шанують єдиного Бога в Трійці і йому поклоняються, де діють сили, і чуда, і знамення, і де церкви переповнені людьми, де усі благовірні, всі ревно моляться, всі перед Богом схиляються.

І, слухаючи про се, запраг серцем, запалав духом, щоб самому християнином і всій землі його стати. Так і сталось.

Коли Бог забажав, скинув із себе людське єство каган наш і разом з ризами старозавітного чоловіка скинув із себе усе тлінне, отряс порох невір’я і ввійшов у святую купель і народився від Духа й води. В Христа охрестився, в Христа зодягнувся і вийшов із купелі обілений, став сином нетління, сином воскресіння й ім’я прийняв вічно імените з покоління в покоління — Василій [17]. І ним записався в книгу життя у вишнім граді і нетлінному Єрусалимі.

(Похвала народу руському). Відтоді і донині вершиться подвиг благовір’я. Та не тільки ним виявляв живу в ньому до Бога любов, а й подвижництвом, звелівши по всій землі своїй хреститися во ім’я Отця і Сина і Святого Духа і ясно і велегласно в усіх містах прославляти Святу Трійцю і всім стати християнами — малим і великим, рабам і вільним, юним і літнім, боярам і простим, багатим і вбогим.

І не було жодного, хто б противився благочестивому його повелінню.

І якщо хто і не з любові, то зі страху перед повелителем, всі хрестилися, бо благовір’я його з владою поєднувалося.

І в один час вся земля наша возславила Христа з Отцем і Святим Духом.

Тоді почав туман ідольський від нас відходити, а зорі благовір’я з’явилися, тоді пітьма бісослуження щезла і слово євангельське землю нашу осіяло. Капища — руйнувалися, а церкви — ставилися. Ідоли — крушилися, а ікони святих — з’являлися, біси порозбігалися, і хрест освячував міста.

Пастори словесних овець Христових, єпископи перед святим вівтарем стали, жертву безкровну попи і диякони приносять, і ввесь клір прикрасив і в красу зодягнув святі церкви, апостольська труба і євангельський грім всі міста огласили, фіміам, Богу воскурений, повітря освятив, монастирі на горах постали, чорноризці появилися. Мужі і жони, і малі й великі, — всі люди святії церкви наповнюють, возславляють Бога і говорять: «Єдин Свят, Єдин Господь Ісус Христос на славу Богу Отцю. Амінь. Христос переміг, Христос здолав, Христос воцарився, Христос прославився. Великий єси, Господи, І дивні діла Твої. Боже наш, слава Тобі!»

(Похвала Володимиру). Які похвали воздати тобі, достославний і найславніший з-поміж земних владик, премужній Василію?

Як почудуємося доброті твоїй, моці і силі?

Яку вдячність тобі воздамо, бо ж через тебе пізнали ми Господа і позбулися омани ідольської, бо ж з твого повеління по всій землі твоїй Христос славиться!

І як ще назвати тебе, христолюбче? Друг правді, розуму містилище, милостині гніздо!

Як ти увірував? Як запалав ти любов’ю Христовою? Як у тебе вселився розум вищий розуму мудреців, щоб Невидимого возлюбити і до небесних наблизитися?

Як ти знайшов Христа? Як віддався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш! Звідки в тебе пахощі Святого Духа? Звідки ти випив пам’ять про солодку чашу життя майбутнього? Звідки пересвідчився ти і пізнав, що Господь Добрий? Не бачив єси Христа, не ходив єси за ним, а став учнем його. Інші бачили його і не вірили, ти ж, не бачивши, увірував. Воістину, було на тобі благословення Господа Ісуса, проречене до Фоми: «Блаженні ті, що не бачили, а увірували!» (Івана 20:29). А тому дерзновенно і без вагань кличемо тебе, о блаженний, бо ним назвав тебе сам Спаситель! Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався у Ньому, як у словах Його правдомовних: «І блаженний той, хто не засумнівається в Мені» (Матвія 11:6). Ті, що знали Закон і пророків, розіп’яли Його. Ти ж ні Закону, ні пророків не шанував, а розп’ятому поклонився.

Як тобі серце розкрилося?

Як ввійшов у тебе страх Божий?

Як прилучився ти до любові Його?

Не бачив ти апостола, який приходив у землю твою і убогістю своєю, і наготою, голодом і спрагою серце твоє на смиренне схиляв. Не бачив ти, як бісів виганяли іменем Ісуса Христа, як болящі ізцілялися, німі говорили, як огонь на холод перетворювався, як мертві вставали, — всього цього не бачив, як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі та володарі, котрі бачили, як все це чинили святі мужі, не тільки не вірили, але ще й на муки і терпіння віддавали їх. Ти ж, о блаженний, без усього того прийшов до Христа. Тільки від благого розмислу і гостроти розуму ти збагнув, що Бог є єдиним творцем невидимого і видимого, небесного і земного, і що послав до людей спасіння ради возлюбленого Сина Свого.

І се осягнувши, ввійшов ти в святую купіль, і що інші за юродство вважали, ти у тому вбачав силу Божу (І кор. 1:23-24). То хто виповість про численні твої нічні милостині і денні щедроти, що ти їх воздав убогим, нещасним, болящим, боржникам, вдовам і всім, хто потребував милостині. Чув-бо ти слово, сказане Данилом Навуходоносору: «Порада моя хай буде тобі до вподоби, царю Навуходоносоре. Гріхи твої милостинями спокутуй, а беззаконня твої — щедротами до вбогих» (Даниїла 4:24). Те, що чув ти, о славний, не для пересудів залишав почуте, але ділом завершував: прохачам — подавав, нагих — одягав, спраглих і голодних — вдоволяв, болящим всіляку втіху подавав, боржників викуповував, рабам свободу давав. Твої-бо щедроти і милість донині у спогадах людей живуть, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Через добролюбну Богові милостиню велику сміливість маєш перед ним, як вічний раб Христовий. У пригоді мені стають слова того, хто сказав: «Милосердя вивищується понад суд» (Якова 2:13). І: «Милість мужа, як печатка, — при ньому». Ще істинніше самого Господа слово: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Матвія 5:7). Інше, ясніше і правдивіше, свідчення про тебе наведемо із Святого Писання апостола Якова, який сказав: «Хто відверне грішника від неправедної путі його, той спасе душу свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх» (Якова 5:20). То ж коли за навернення однієї людини на путь праведну така винагорода від Доброго Бога, то яке ж спасіння знайшов ти, Василію, розсипавши тягар гріховний не одного чоловіка і не десяти, і не ціле місто врятував від облуди ідольської омани, а весь край свій!

Сам Спаситель Христос показує нам і запевняє нас, якої ти слави і честі сподобився на небесах, кажучи: «Хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем Моїм, що на небесах» (Матвія 10:32). Отож, коли здобуває визнання від Христа перед Богом Отцем той, що визнає Його перед людьми, то скільки ж ти приймеш похвали від Нього, не тільки визнавши, що Христос — син Божий, а й ісповідуючи віру в Нього, і віру Його встановив не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставив і служителів Йому ввів.

Подібниче великого Костянтина! Рівний розумом, рівний христолюбністю! Рівний розумом, рівний пошануванням до служителів Його! Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору [18] закон людям встановив, а ти з новими нашими отцями-єпископами, збираючись часто, з великим смиренням радився, як для людей сих, котрі щойно пізнали Господа, закон утвердити. Костянтин серед еллінів і римлян царство Боже сотворив, ти ж — у Русі. Тепер і в них, і у нас Христос царем визнається. Костянтин з матір’ю своєю, Єленою, хрест із Єрусалима приніс і серед людей своїх прославив, прославивши, віру встановив. Ти ж із своєю бабою, Ольгою [19], принесли хрест [20] від нового Єрусалима — Констянтинограда, по всій землі своїй розставивши, утвердили віру. Тому й подібний до Костянтина єси, і з ним Господь учинив тебе гідним одної слави і честі на небесах заради твого благовір’я, яке ти мав за життя свого.

Добрий учитель благовір’я твого, о блаженний, — свята церква Святої Богородиці Марії [21], яку ти створив на правовірній основі, де і нині покоїться мужнє тіло твоє, очікуючи на голос труби архангельської.

(Похвала Ярославу Мудрому і Києву). Вельми добрий і вірний, покірний син твій Георгій [22], якого Господь настановив наступником після тебе, наслідником твоєї влади.

Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не поменшує набутків твого благовір’я, а примножає їх, не говорить, а діє, і що недокінчене тобою — докінчує, як Соломон [23] після Давида. А ще дім Божий святої премудрості [24] поставив на святість і посвячення міста твого, яке прикрасив всілякою красою — золотом і сріблом, і камінням коштовним, і посудом священним, якими церква величається і славиться по всіх околичних країнах, бо ж іншої такої не знайдеться на всій півночі земній від сходу до заходу. І славний город твій Київ величчю як вінцем увінчав, а людей твоїх і город святий всеславний доручив скорій на поміч християнам Святій Богородиці, їй же і церкву [25] на великих воротах спорудив на честь першого Господнього празника — Святого Благовіщення, аби благословення, яке архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї-бо (сказав архангел Гавриїл): «Радій, благодатная, Господь із тобою!» (Луки 1:28).

(Слово до Володимира). Встань же, о чесна голово, із гробу свого, встань, струси сон! Ти-бо не вмер, а спиш до загального усіх устання. Устань, ти не вмер, бо не гоже тобі померти, увірувавши в Христа — життя всьому світові. Струси сон! Піднеси очі і подивись, якої тебе честі сподобив там Господь. І на землі не безпам’ятний залишив синів своїх. Устань і подивись на чадо своє Георгія! Поглянь на суть свою, подивись на милого свого, подивись, бо його Господь вивів із лона твого, подивись на того, хто прикрашає престол землі твоєї. І возрадуйся, і возвеселися! А ще ж подивися і на благовірну невістку свою Ярину, подивись на внуків своїх і правнуків, як живуть вони, як береже їх Господь, як бережуть благовір’я, заповідане тобою, як до святих церков учащають, як прославляють Христа, як поклоняються імені Його.

Подивися й на город, як сіяє він величчю, подивись на церкви процвітаючі, подивись, як християнство розростається, поглянь на город, іконами святими освітлений і сяючий, і фіміаму пахощами оповитий, і похвалами божественними і піснями святими оспіваний.

І все це побачивши, возрадуйся і возвеселися!

І похвали Доброго Бога, що є будівничим всього цього. Подивись же, хай не тілом, то духом показує тобі все це Господь, щоб ти цьому радів і звеселявся, бо твоє вірне насіння не засохло від спеки невір’я, а дощем Божої помочі проросло і є багатоплідним.

Радуйся, між владиками, Апостолом, що не мертві тіла воскресаєш, а душі наші мертві, умертвлені хворобою ідолослужіння, воскресаєш. Бо ти наблизив нас до Бога і дав пізнати життя Христа нам, які зігнуті були бісівською оманою, і ти своїми духовними очима випростав нас. Осліплені були бісівською облудою, а від тебе зрячими стали і побачили світло трьохсонячного божества. Німі були, а завдяки тобі заговорили і нині вже малі й великі прославляємо єдиносущу Трійцю.

Радуйся, учителю наш і наставнику благовір’я! Ти у правду зодягнений, міццю підперезаний, в істину взутий, розумом увінчаний і благодійністю, як гривною і прикрасами золотими, красуєшся.

Ти, чесна голово, для голих був одягом, для голодних — годувальником, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для подорожніх пристанищем, для бездомних — стріхою, для ображених — заступником, для убогих — збагаченням. За добрі діла для них маєш на небесах винагороду, яку приготував Бог для тих, хто любить його. І спогляданням солодкого обличчя Його насолоджуючись, помолись за землю свою, і за людей, над якими так благовірно владарював: хай береже Він їх у мирі і благовір’ї, заповіданих тобою. І нехай славиться у Ньому правовір’я і хай буде проклята всіляка єресь. І нехай збереже їх Господь Бог від всілякої війни і полону, від голоду і всілякої скорботи та образи. А ще помолися за сина свого — благовірного кагана нашого Георгія, щоб він у мирі й здоров’ї міг житейське море переплисти і до пристані небесного затишку пристати, неушкодженим корабель душі і віру зберігши, і з багатством добрих діл, несхибно даних Богом, людей управивши, стати з тобою, не соромлячись, перед престолом Вседержителя Бога і за труд догляду людей Його прийняти від Нього вінець слави нетлінної спільно з праведними, які трудилися задля Нього.

Молитва до Бога усієї Землі нашої. Молю Те







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.