У сріблі роз, у золоті хлібів,
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







У сріблі роз, у золоті хлібів,





У кришталях джерелець срібних!

 

За дослідженням вчених-геологів ріка Мілова утворилася в добу Докембрійської ери протерозойського періоду, тобто понад 2600 років тому! Але перші архівні згадки про заселення її берегів з’явилися лише у першій половині XVIIIст. До того міловські землі називалися Диким полем.

Зберігся закличний лист генерал-майора Тараканова до «вільних черкесів» (українців) від 1735 року, в якому він вказував, яка земельна ділянка йому буде відведена за його «чолобиттям»: «… того ради вольные черкесы, кто пожелает в оные места жить за меня идти, то без всякого опасения заблаговременно туда шли, и на речке Калитве, где была станица Дегтева, в крепком месте, в устье речки Меловой за лугою и лесом селились местечком хорошими, прямыми улицами, а меж речек в самом углу оставили б места, где без всякого опасения по времени можно сделать городок. А перед городком оставили плацы по обе стороны сажень сто сот, где быть церкве и камерам, и торгу, а плацы занимали б не больше длиною по 20, а поперек по 15 трехаршиновых сажен, понеже в степях для опасения надо жить теснее, а свободы даются на три года. А как людей собирается довольно, тогда с совета с лучшими и со всеми той слободы людьми положен будет чинш легкой, как и в прочих слободах водиться. А пашни и никакой полевой работы не будет: мельницам всем быть панскими, а занимать их всею слободою; шинкам быть посполитых людей и панскими; суды судить гетману с лучшими людьми по черкасскому обыкновению; а осатчими быть Михаилу Тимофееву, Якову Романову и Бакаю; а как осатчим, так атаманам и есаулам и всем посполитым людям накрепко приходящих рассматривать, чтобы были вольные черкасы и под видом бы черкашенина русской не вкрался, а русских людей и донских казаков без пашпортов, конечно, ни одного не принимать и ни дня не держать; також кто явится из черкас в каком-нибудь воровстве, жестоко наказывать и, обобрав, из слободы выслать, а ежели в слободе явятся русские беглые люди или хотя из черкас воры, и за таких всею слободой все платить будут повинны; а оною слободу именовать Алексеевкой. На подлинном пишет Алексей Тараканов».



З закличного листа видно, що Тараканов, вочевидь, хотів заселити малоруськими слобожанами велике містечко. А так, як воно знаходилося б в глибині далекого поля, то слід було б у ньому розташовувати містечко воїнського характеру у вигляді фортеці. Сам він був будівником Української смуги і бажав у себе завести поселення за зразком тих слобод, які були засновані на смузі. Для того, щоб закликати побільше людей, він обіцяє, що по закінченню трьохрічної пільги, назначить лише маленький чинш, а не панщину. І ще що привабливо в його обіцянці – нові поселенці отримують дві дуже важливі привілеї: право вільного винопаління і свій власний суд.

Такі пільги в той час привертали увагу багатьох переселенців. Були факти, що навіть козаки в тому далекому XVIIIст. нерідко залишали свої ґрунти і уходили до слобод.

Тараканов, вочевидь, бажав заселити відведені йому 1500 га землі. Але права Тараканова на землю не були визнані.

Цікава подальша судьба цієї Олексіївської слободи, названої на ім’я самого власника. Валуйський підд’ячний Селіванов без Указу «… отвел Тараканову по 3000ч. «дикого поля» во всех трех сменах, за что его «били кнутом и сослали на вечное житье с женою и детьми в Оренбург».

Але Тараканов не заспокоївся, він роз’яснив, що відведена йому земля нікому не належала і віддалена як від володіння Рибінського (Острогожського) полка, так і від Української смуги. Він писав, що «… диких без всякого пожитка лежащих земель множество, в которых, как в пустых местах, проезжающих от тамошних в степях волочащихся, и в буераках кроющихся воров и разбойников, многое грабительство и разорение чинится; а его оные пустые места желающим там жить вольными черкасами поселены будут, то в тех местах воровства и разбоев не будет, ибо черкасы от воровства воздержаны и никогда не воруют и воров в сообщение не принимают». Але пояснення Тараканова не були почуті. Слободу було велено зруйнувати, а черкас розпустити.

Це перше повідомлення дійшло до нас з далекого 1735 року (Д. Багалій. Очерки по истории колонизации степной окраины Московского государства. 1878 г. м.стр. 503-505).

У другій половині XVIII ст. ця територія входила в состав Біловодського уїзда Воронезької губернії, і землі по річкам Деркул і Камишна, як повідомляють документи ЦДАДА, вже були заселені. На річці Міловій знаходився лише один хутір Волкодавов.. Цей хутір і хутора по річці Камишній Зоріків, Чечень, Бондарєв, Бараніковський та інші були заселені українцями. (І.Г. Озерний, Г.В. Фетисова Меловщина – воронцовый край степной, 2000р.) Документи архіву давніх актів стверджують, що виникнення цих хуторів пов’язано за наказом Анни Іоанівни від 1739 року про створення в цьому краї кінних заводів (ф. 1239. спр. 34574, арк.1). У 1767 році на хуторі Волкодавові чисельність населення 77 душ (ЦДАДА ф. 1239, спр. 440, арк.40).

З того часу минуло майже 250 років. Багато подій бачили берега Мілової. Виросло й зміцніло селище навколо неї – наше рідне Мілове, що є крайнім кордоном України, і кількість населення якого сьогодні сягає приблизно 6,5 тис. чоловік. Царські часи змінила доба Союзу Радянських Соціалістичних республік. Пережила Мілова разом з нашим населенням немислимі страти голодомору 1932-33 років, ще більш жахливі роки страт Великої Вітчизняної війни, разом з нами розділила радість Великої Перемоги…Мілова істотно допомогла відтворити зруйноване війною господарство як нашого селища, так і всього Міловського району в цілому, у повоєнні роки. А чи не пам’ятають наші батьки таке чудове свято як «Руська зима», що завжди традиційно відбувалося саме на зледенілих кришталевих водах Мілової у самому центрі Мілового – коли вкопували міцний стовп посеред площі, а на саму його гору чіпляли славнозвісні «чеські» чобітки, і той щасливий переможець, що зважиться долізти до самої гори і зняти їх звідти – стане їхнім володарем… А як чудово взимку бавилися там діти, граючи в хокей! Починаючи ж з кінця весни Мілова ставала безумовним місцем відпочинку для купання… Нажаль, з кожним роком функції нашої річки все більше ставали суто господарськими…І як не парадоксально, сьогодні, коли наука випереджає людський розум – існують економічні очисні системи води, можна розрахувати і передбачити розвиток будь-яких природних явищ на роки вперед, можна використовувати природні ресурси, і водні зокрема, незнаними раніше інтенсивними методами – набагато більш економічними і у рази кориснішими для суспільства; сьогодні, коли кожний такий унікальний об’єкт ландшафту розумні люди розцінюють не лише як визначну природну пам’ятку, а і як туристичний об’єкт, об’єкт культурного відпочинку, а звідси як об’єкт не лише етичної, але і практичної матеріальної користі; сьогодні, коли скрізь всі говорять про негайне обов’язкове збереження природи, екології Землі – ми використовуємо одну єдину водну артерію селища екстенсивним шляхом: банально напоюємо звідти крупну рогату худобу, праємо у ній килими, скидаємо у річку сміття, робимо у ній каналізаційні стоки… Думаємо, що самоочищення річки – це природна властивість, котра завжди спрацює, вода все змиє… Як бачимо – ні! 32 джерела, що існували понад 2600 років, сьогодні практично повністю замулені, річка на межі зникнення, з кожним роком за розрахунками екологів річка Камишна, а з нею і вся річкова система Луганщини не дотримує навесні від Мілової понад 34 тис. тонн води…Кінець? Сподіваємось, ні – початок! Початок пробудження людської совісті, людської мудрості… Ми так багато досягли, ми так багато пережили разом з Міловою, що не маємо права стерти її історію!

 

Із історії освоєння річки Мілової









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.