Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Освітянський процес в Україні ХІХ ст. та значення університетських центрів для формування національної інтелігенції.





Розвиток освіти та науки в Україні йшов паралельно, взаємно обумовлюючи один одного. Україна часів козаччини була європейською країною, входила в єдиний культурний простір Європи, в якій поширювалися ідеї гуманізму. Надзвичайно чітко простежуються науково-освітні зв’язки України з університетами Лейпціґа, Гейдельберґа, Кенізберґа, Страсбурґа, Кракова та інш. Тут вчилися й вдосконалювалися українські спудеї й професори, йшов науковий, інформаційно-книжний обмін, листування тощо. Але зоологія, фізіологія, метеорологія, науки про землю, фізика, географія, астрономія були, як і скрізь у Європі, на початковій стадії розвитку. Більш розвиненою була математика, особливо геометрія. Але оригінальних національних досліджень в галузі точних наук бракувало. З XVIII ст. активно розвивається вітчизняна геодезія [1].

Тривалий час інформація про визначних українських науковців середньовіччя практично замовчувалася, що є однією з причин невивченості цієї теми. Відчувається гострий брак досліджень у цій галузі й сьогодні, яка є благодатною нивою для аспірантів, докторантів тощо. Подамо кілька штрихів, елементів загальної картини наукової думки України цього періоду, які повинні допомогти скласти загальне враження про науковий потенціал нашої країни в минулому.

Юрій Дрогобич

Павло Русин

Памво Беринда

По-перше, освітня система України часів козаччини була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. По-друге, при загальному збереженні європейської орієнтації і відкритості слід підкреслити зміщення акцентів в освіті з грецької домінанти в бік латинського світу, латинської мови як міжнародної, що розкривало нові обшири для України того періоду.

По-третє, вітчизняна освітньо-наукова система середньовіччя, увібравши досвід країн Європи, створила унікальний і самобутній відкритий механізм освіти людності всієї країни, забезпечивши практично повну грамотність населення, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

 

Розквiт демократичної культури в Росiї другої половини ХIХ ст., її мiсце в скарбницi свiтової культури.

Скасування кріпосного права і зростання небувалими темпами продуктивних сил безпосередньо позначилося на розвиток культури в другій половині 19 століття. Зростання промисловості, совершеннствоніе техніки виробництва настійно вимагали грамотних робітників, великої кількості фахівців, що викликало розвиток освіти і науки. Залучення буржуазії до культури зробило процес її розвитку більш широким, ніж раніше.

Панівним напрямом у російській літературі та мистецтві був критичний реалізм. Викриття кріпосництва, його пережитків в житті і в свідомості, показ вад нового буржуазного суспільства були провідною лінією прогресивної літератури і демократичного мистецтва. Кожен великий письменник і перш за все такі гіганти, як Л.Н Толстой, Ф.М. Достоєвський, І.С. Тургенєв, М.Є. Щедрін, А.П. Чехов, зобразили цілі пласти життя з усіма її радощами і печалями, але кожен по-своєму, через призму свого сприйняття.

До другої половини 19 століття відноситься розквіт пейзажного живопису, Картини Шишкіна, Левітана, Куїнджі, Саврасова, Полєнова відносяться до числа щедевров світового живопису. Олексій Кіндратович Саврасов любив у природі просте і скромне, але зазначене печаткою ліричної задушевності. Його знаменита картина "Граки прилетіли" вражає такого роду сполученням "звичайної" мотиву з рідкісної поетмчностью його тлумачення.

Найбільш талановитим скульптором другої половини 19 століття був Марк Матвійович Антокольський. Скульптора особливо хвилювали соціально-етичні проблеми. Його конкретно-історичні образи: Іван Грозний, Єрмак, Петро I і міфологічний Мефістофель уособлюють ідеї боротьби двох начал в людині - добра і зла.

Друга половина століття була часом широкого поширення театрального мистецтва на провінційній сцені.

У церковному будівництві 80-90-х рр.. цей напрям знайшло відображення в подраженіі стилю церков 17 ст., витіснивши російсько-візантійський стиль. Найбільш типовою спорудою цього напряму є храм Спаса на крові в Петербурзі (збудований архітектором А. А. Парландом на місці вбивства Олександра II).

У другій половині 19 століття продовжує розвиватися російська національна музична школа, оснавателем який був М.І. Глінка. Саме в другій половині 19 століття російська музика завоювала широке визнання і здобула світову популярність.

 

Критичний реалiзм як провiдний напрям європейської художної культури другої половини ХIХ ст. Реалістична література Росії та України ХІХ ст.

Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як запе­речення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі художники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.

Критичний реалізм кінця ХІХ століття вступає в нову смугу свого розвитку, набуває ряд нових рис, що відрізняють його від класичного реалізму середини століття. На межі століть він завойовує провідні позиції в світовому літературному процесі. Письменники-реалісти діють у Франції (Мопассан, Франс, Роллан), Великобританії (Веллс, Шоу, Голсуорсі),Німеччині (брати Манни, Гауптман), Скандинавських країнах (Ібсен, Андерсен-Нексе), США (Марк Твен, Лондон, Драйзер, О. Генрі), а також в інших країнах. Піднесенню реалізму сприяв органічний зв'язок з традиціями національного мистецтва, революційним романтизмом, співзвучним письменникам нової епохи своєю спрямованістю у майбутнє. Різко підсилюється публіцистичний бік реалістичної літератури, з'являється відкрита тенденційність у захисті своїх поглядів. Прийом об'єктивної оповіді, вдосконалений Флобером, поступається прийомові, в якому оцінка явищ, полеміка, дискусія, відкритий вияв позиції письменника є звичайними речами. Широкі узагальнення, сміливі гіпотези, звернення до досягнень науки та культури — все це риси нового реалізму.Література збагачується в жанровому відношенні: багато різновидів роману, збагачення тематики і структури новели, підйом драматургії. Відбувається процес оновлення театру, на сцену виходять важливі соціальні проблеми. Одним з провідних мотивів є викриття буржуазного суспільства. Боротьба за свободу творчої особистості художника. Історико-революційна тема. Увага, яку реалісти приділяють особистості, допомагає їм досягти успіхів у змалюванні характерів, веде до поглиблення психологізму. Багатоманітніше стають зображальні засоби людини в літературі, засоби відкриття її внутрішного світу.

 







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.