Ринок — це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва й обігу.

Проте коли йдеться про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі, наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні.

Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має дося­гатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Як бачимо, ринок — це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін. Виникає запитання: як же діє ринковий механізм, чому виробники, яких тисячі й мільйони, вироб­ляють одяг, взуття, продукти харчування, автомобілі, телевізори, верстати, книжки, відтворюють економічний порядок, а не хаос, анархію?

Розглянемо, як функціонує ринок, який ніхто не створював (рис. 1).

Рис. 1. Схема функціонування ринку

Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари, послуги — визначають не парла­мент чи уряд, а покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і приносять прибуток. Адже, якщо немає попиту на якийсь товар, то на його виробництво будуть витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча сила, а отже, і фірма чи вироб­ник матимуть збитки. Зрозуміло і те, що покупець заплатить за пев­ний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець віддасть свій то­вар за суму, що принесе йому вигоду. Отже, головна роль у вирі­шенні питання, що виробляти, у ринковому механізмі належить ціні.

2. Як виробляти товари — визначає конкуренція між виробни­ками. Застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва, суб'єкти господарської діяльності матимуть індиві­дуальні витрати виробництва вищі за суспільне необхідні, а отже, продаватимуть свої товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки запровадженню нової техніки, технології, орга­нізації виробництва тощо.

3. Для кого виробляти товари — визначає попит. Якщо населен­ня отримує високі доходи, то воно може купувати різноманітні това­ри. У тому разі, коли більшість населення країни має обмежені дохо­ди, вона купуватиме лише предмети першої необхідності. У першо­му випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому — дестимулюватиме і зумовлюватиме його згортання.

Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства, фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники виробництва (матеріали, сировину, техніку, ро­бочу силу), що сприяє розвитку виробничого споживання. І, на­впаки, при значній збитковості підприємств попит на чинники ви­робництва зменшуватиметься.

Замовниками різних товарів можуть бути і уряд, і іноземні фірми, що також визначає спрямованість виробництва.

Ринок забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, про­порційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість почи­нає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільне необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На рин­ку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. У цьому разі ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги.

Отже, ціна рівноваги — це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між су­мою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропо­зицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його важіль, як ціна, впливає і на виробництво. Недо­статня кількість певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його розгортання або скорочення.

ЕФЕКТИВНИЙ РИНОК

Якщо запаси товарів реалізуються за цінами, близькими до ціни рівноваги, ринковий механізм працює ефективно, а подібні рин­ки є ефективними.

Найефективніше ринки функціонують в умовах чистої конкурен­ції, де відтворюються основні ознаки “вільного ринку”. Ці ознаки сформульовані світовою економічною наукою і зводяться ось для чого:

• необмежена кількість учасників конкуренції, абсолютно вільний доступ до ринку і такий же вільний вихід з нього. Вільному ринку відповідають будь-які форми власності, крім державної;

• абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожний учасник конкуренції вкладає гроші в акції, облігації та інші цінні папери для отримання доходу. Це можливо лише при залученні додаткових ресурсів та розширенні ви­робництва;

. • вироби на ринку однорідні (тобто “одне яблуко не гірше за інше”);

• наявність у кожного учасника конкуренції повного обсягу Формації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо;

• у системі вільного ринку немає місця будь-яким типам моно­полії, виключені інфляція, безробіття, надвиробництво.

Ознайомившись з такими ознаками “вільного ринку”, будь-хто зробить висновок: такого ринку немає і ніколи не може бути. Вод­ночас стане зрозумілим і те, що будь-який реально функціонуючий ринок (його ще називають конкурентним, або операційним) має елементи вільного.

Поняття “вільний ринок” — це не стихія й анархія, як інколи ду­мають. Він має зовсім інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб'єкта від владних структур та їхніх чиновників; по-друге, вільний вибір товару; по-третє, диктат на рин­ку споживача, а не виробника.

Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноеко­номічним явищем, характерним для будь-якого способу виробницт­ва, де діють закони товарного господарства.

Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки гене­тичну пам'ять економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природничих, соціально-політичних, національних, культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. У зв'язку з цим характер ринку і ринковий ме­ханізм (мотивація праці, критерії ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної системи, організація та методи регулюван­ня) у різних країнах мають значні відмінності.

Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, со­ціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі організованість та виконавча дисципліна.

Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого — забезпечує зв'я­зок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність.

ФУНКЦІЇ РИНКУ

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити че­рез функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стиму­лююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встанов­лення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворен­ня. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-техніч­ний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населен­ня. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропо-зиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільне необхідної та визначення цінності товару. Без конку­ренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних га­лузей виробництва, утво-ренню середньої норми прибутку, що до­сягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.

У зв'язку з тим, що створена споживна вартість перетворюєть­ся на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над ви­робником. Якщо цього немає, то в суспільстві зменшується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як за­гальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ри­нок регулюється також державою і товаровиробниками. А це оз­начає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними.

До державних належать: а) економічні важелі — кредити, по­датки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі — Державне замовлення, державні програми, правила укладання гос­подарських договорів.

Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про рин­ки збуту, ціни, квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинни­ки виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації стимулювання праці та управління. Якщо суб'єкти господарюван­ня не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності ви­робництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищи­ми, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспромож­ними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює дохо­ди товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для пер­ших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітан­ня, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизон-тальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіо­нів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товара­ми між країнами здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціо-нальній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрап­ляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним.

З викладеного можна зробити висновок, що результати діяль­ності ринкового механізму є ефективними завдяки певному по­рядку, який діє в економічній системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з принципом “неви­димої руки”. Сутність останнього полягає в тому, що кожна особа виходить з власної вигоди, якою керує “невидима рука”, мета якої — досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє до­сягненню гармонії інтересів між особою і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну конкуренцію шкідливим.

Історія спростувала таку категоричність, довівши, що “невиди­ма рука” призводить і до нераціональних витрат, неефективного ведення економіки, соціальних суперечностей.

Світовий досвід переконливо засвідчив, що можливості ринко­вого механізму небезмежні.

УМОВИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ

Для того щоб була побудована ринкова економіка, функ­ціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

• наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економіч­но та юридичне незалежними, можуть вступати у рівноправні парт­нерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього мож­на створенням різноманітних форм власності — індивідуальної, приватної, акціонерної, державної, кооперативної, змішаної;

• еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою еко­номічної допомоги, пільг не визнає;

• конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можли­вість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців засто­совувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим змен­шенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднан­ню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціо­нально використовувати елементи виробництва;

• реальна інформація про ринок у його суб'єктів. Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури вве­сти ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною катего­рією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юри­дичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

СТРУКТУРА РИНКУ

Пізнати ринок як економічну категорію неможливо без ^ибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він скла­дається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним яви­щем економічного життя (рис. 2).

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ

ПРИЗНАЧЕННЯМ ОБ'ЄКТІВ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Поглянувши на схему, подану на рис. 2, кожний відразу ж зверне увагу на те, що перший класифікаційний підхід подає ринки у вигляді секторів або сегментів, які об'єднані у коло. У житті так воно і є, адже всі сегменти ринку взаємозалежні та взаємодіють. Наприк­лад, зростання попиту на засоби виробництва приведе до розширен­ня ринку праці, що, в свою чергу, стимулюватиме збільшення вироб­ництва предметів споживання, купівлю цінних паперів, валюти.

Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на конкретніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, риб­них товарів існу-ють всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафто-продуктів, металу, вугілля органічно вхо­дять до складу ринку засобів вироб-ництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Ринок предметів споживання і послуг призначений для задово­лення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосеред­ньо відображує виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути адек­ватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і виникає перевиробниц­тво — з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюю­чи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю. Самостійність останніх зале­жить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільно реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладення договорів Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична і фізична осо­ба мають можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Рис. 2. Класифікація ринку

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприяє певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, спонукає вивчати та прогнозува­ти виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні кон'юнктури.

Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, пе­редбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання кон­трактів та поста-вок. Порушення їх призводить до втрати прибут­ку, а іноді й до банкрутства.

Продавці засобів виробництва — фізичні та юридичні особи, що створюють продукцію виробничого призначення, реалізують її на спеціалізованому ринку, який називають товарною біржею.

Ринок нерухомості формується для торгівлі землею, об'єктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками. Суб'єкта­ми цього сегмента ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об'єкти нерухомості як для особистого (квартира чи бу­динок), так і для виробничого споживання (земля для сільськогос­подарської діяльності, приміщення для офісу тощо).

Нерухомість як товар має ряд відмінностей від решти товарів, а саме:

• це об'єкт довгострокових інвестицій (в землю, будівлі, житло можна вкладати капітал, підвищуючи тим самим його вартість);

• передається у спадщину майбутнім поколінням;

• займає певний простір і вказує місце його знаходження, умо­ви проживання.

Ринок науково-технічних розробок та інформації включає науково-технічну продукцію, технічні засоби інформації, інфор­мативні системи. Цей сектор ринку обслуговує всі сфери людське діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки виробництво не можна примножити національне багатство країни, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне т інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку наукове технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті.

Особливе місце у цьому сегменті ринку у новому тисячолітті належить новим інформаційним технологіям і комп'ютерам. Вони прискорюють прогрес, дають змогу людям обмінюватися інформацією, не зважаючи на кордони. Не виключено, що уXXI ст. люд робитимуть покупки через систему “Інтернет”, використовуючи для цього комп'ютер, який стане такою ж невід'ємною складовою житі людей, як сьогодні телефон.

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це спе­цифічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-про­даж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних па­перів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, орга­нізацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і органі­зацій, істотного розширення можливостей вишукування необхід­них фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і пози-коодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.

Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють:

• взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємства­ми, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що на­дається постачальником покупцеві;

• банківський кредит — надаєтьсябанками, як правило, у гро­шовій формі;

• державний кредит— кредитором виступає держава;

• кредит на цілі споживання — надається у формі взаємного (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи.

Позикоодержувачі залежно від величини позики, терміну, на який вона видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань дер­жавного казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки ^є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності пра­вового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні па­пери — це грошові документи, які визначають взаємовідносини між Об'єктами, що їх випустили, і тими, хто їх придбав. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, передбачених Цими документами, особам, що є їх власниками.

Акція свідчить, що її власник став одним із співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називають дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.

Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у разі вільного обігу на ринку цінних папе­рів — і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розмі­ру дивідендних виплат та позикового відсотка.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Вона ґрунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного із суб'єктів господарю­вання, за що отримує певний фіксований відсоток. Засоби, які вкла­дені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облі-гації — через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.

Зобов'язання державного казначейства засвідчують, що їхній влас­ник вніс кошти до бюджету і має право на отримання фінансового доходу впродовж усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічні випла­ти за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.

Ощадні сертифікати — це письмове засвідчення кредитною установою депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений термін депозиту і відсотків за ним.

Вексель — грошове зобов'язання, яке має бути сплачене борж­ником його власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепрода­жу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'яз­ки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв'язок біржової кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль баромет­ра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.

Валютний ринок — це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти. Їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, то за них слід розрахуватись доларами, за англійські — фунтами стерлінгів,заяпонські — ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх і встановлюєть­ся або доларова, або фунтова, або ієнна ціна української гривні.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти: фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземці, уряди різних країн.

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: