Судова медицина як наука. Судово-медична експертиза. Експерт, судово-медичний експерт, лікар-експерт.

Судова медицина як наука. Судово-медична експертиза. Експерт, судово-медичний експерт, лікар-експерт.

Судова медицина – це галузь медичної науки, яка вивчає питання медичного, біологічного та медико-криміналістичного характеру для цілей правосуддя, законодавства та охорони здоров'я.

Судово-медична експертиза – це практичне застосування медичних і біологічних знань для розв'язання питань, які виникають у практичній діяльності органів дізнання, слідства чи суду.

Здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження. Проводиться для розв'язання питань:

· встановлення причини і давності настання смерті;

· визначення ступеню тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, послідовності, за життєвості і давності їх спричинення;

· з'ясування можливості виконання потерпілим після травми цілеспрямованих дій;

· визначення групової приналежності крові у разі зовнішньої кровотечі;

· визначення наявності і ступеня алкогольної інтоксикації;

Судово-медичній експертизі підлягають такі об'єкти: трупи, померлі, звинувачувані та інші особи, речові докази (переважно біологічного походження), документи (матеріали судових справ та медична документація).

Судовий експерт – особа, яка має необхідні знання для надання висновків з досліджуваних питань. Повинна мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судовий експерт за певним фахом.

Судово-медичний експерт – особа, яка має кваліфікацію лікаря і відповідну підготовку.

Лікар-експерт – лікар будь-якого фаху, що не перебуває на посаді судово-медичного експерта, але якого залучають для проведення експертизи за постановою слідчих органів чи судовою ухвалою.

Етапи розвитку судової медицини. Особливості сучасного V етапу.

1. Допетрівський (від введення на Русі християнства до поч.правління ПетраІ. У прав.збірнику «Руська правда» ушкодження поділялись на тяжкі і легкого ст., судова оцінка ґрунтувалась на наявності зовнішніх ознак на тілі потерпілого. Оглядали трупи «тижденники»(спеціальні люди терміном на тиждень). У царських статутах і грамотах ХVІст. Уже вказувалося, в яких випадках необхідно залучати лікарів для складання медичних висновків іі подання їх до суду. Проводились обстеження померлих осіб для встановлення причини смерті. Було створено Аптекарський приказ, а потім Боярський приговор, завданням яких було проводити обстеження для встановлення придатності до государевої служби, визначати правильність лікування, з'ясовувати причини смерті. Передбачалось покарання за лікарські помилки.

2. Петрівський (поч.правління Петра І до початку судової реформи). Почався розвиток судової медицини і судово-медичної експертизи. 1714р. було видано «Інструкції та артикули військові». У 30х роках ХVIIІст. в Москві і Санкт-Петербурзі були утворені медичні контори-«фізикати», які виконували освідування живих осіб та проводили розтини. 1797р.у всіх губернських містах були засновані лікарські управи, до складу яких входили інспектор і два лікарі. На медичному факультетіі Московського університету доктор Еразмус уперше почав читати лекції з основ лікарсько-судової науки. Організаційна структура судово-медичної служби в Росії мала три інстанції: повітові міські, поліцейські, військові і цивільні вільно практикуючі лікарі; 2-а інстанція-губернська лікарська управа, 3-я-медична рада.

3. Науково-експериментальний період (судова реформа 1864 р.). судочинство з таємного стало гласним та передбачало участь у судових справах не тільки обвинувачення, але і захисту. Якщо у судовому процесі лікар ставав за експерта, то мав надати не тільки висновок, а й підкріпити його науковими даними. У зв’язку з цим у цей час активно почала розвиватися судово-медична наука. Лікар повинен був мати теоретичну та практичну підготовку.

4. Радянський. 1918р. утворено Народний комісаріат охорони здоров'я Російської РФСР, до складу якого увійшов підвідділ із судово-медичної експертизи. 1920р. було прийнято «Положення про судово-медичних експертів». 1924 р. затверджена посада судово-медичного експерта. 1919р. в Києві при Народному комісаріаті був створений відділ медичної експертизи. В СРСР існувала державна судово-медична експертиза, яка мала 4 інстанції: районні, обласні, республіканські бюро та НДІ судової медицини.

5. Сучасний період. Вищою судово-медичною інстанцією в Україні стало Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Відбулася реорганізація структури бюро судово-медичної експертизи. Верховною Радою були прийняті нові закони, які регламентують усю діяльність держ.структур, у т.ч. і органів охорони здоров’я та судової медицини. У Законі «Про судову експертизу» вперше надано гарантії незалежності судового експерта під час проведення ним судової експертизи. Громадяни набули право вільного вибору експерта і експертної установи. У державі з’явилась можливість проведення експертних досліджень не тільки в державних установах, але і на засадах підприємництва. Результати наукових досліджень, розроблених на кафедрах (курсах) судової медицини, мають переважно прикладне судово-медичне значення, а тому широко використовуються в експертній практиці.

Внесок видатних вчених: професорів Мінакова П.А., Громова С.О.,Бокаріуса М.С., Райського М.І., Оболонського М.О., Попова М.В., Сапожникова Ю.С., Концевич І.О., Рубіжанського А.Ф., Фадєєва А.М. в розвиток судової медицини

Судова медицина виникла відповідно до потреб правової науки,судочинства та державного правління.

В історії розвитку судової медицини можна виділити 5 періодів:

1.Допетрівський від введеня християнства на Русі до початку правління ПетраІ

2.Петрівський від початку правління Петра І до судової реформи

3.Науково –експерементальний з 1864 р. почалася судова реформа,за якої судочинство з таємного стало гласним та передбачало участь у судових справах не тільки обвинувачення,але і захисту. В цей період працював проф.Мінаков П.А видав багато друкованих праць.

4.Радянський після Жовтневої революції у 1920р.було прийнято «Положення про судово –медичних експертів».1924р. при Народному комісаріаті охорони здоров'я РФСР затверджена посада судово-медичного експерта СРСР, яку послідовно займали проф. Попов М.В;у 1979-1991р.чл.-корр.АМН СРСР проф. Громов С.О. Значний внесок у розвиток вітчизняної судово-медичної науки внесли проф. Оболонський М.О. який у 1889р. зайняв посаду завідувача кафедри судової медицини у Харківському університету. Організував перший фундаментальний музей. Підготував 33 наукові праці.; Сапожников Ю.С. з 1936-1970р. очолив посаду завідувача кафедри судової медицини у Київському медичному інституті. Видав 120 наукових праць.Підручник який користувався великою популярністю і тричі перевидавався. Видав монографії «Первичный осмотр трупа на месте его обнаружения». Ученицею Сапожников Ю.С. була Концевич І.О. яка з 1970-1991р. очолила посаду завідувача кафедри. Вона започаткувала діагностику за життєвості та давності механічної травми із застосуванням комплексу гістологічних, гістохімічних та біохімічних методів досліджень. Під її керівництвом виконано комплексне дослідження муміфікованих рештків, умов їх збереження та експортування в Києво-Печерському лавру. Написала багато наукових праць.У продовж 15р. очолювала Республіканське наукове товариство судових медиків і криміналістів.

проф.Бокаріус М.С у 1910р. був обраний завідувачем кафедри судової медицини у Харківському університеті. Запропонував розпізнання трупних плям за трьома стадіями,дослідження странгуляційної борозни в прохідному світлі.

Видав багато наукових праць,а також численні праці з криміналістичного напрямку. Тому НДІ судових експертиз Міністерства Юстиції В Харкові тепер носить ім’я М.С Бокаріус.

З 1985-2000 р. завідувачем кафедри судової медицини в Одеському медичному університеті очолював проф.Фадєєв А.М. Йому належить понад 70 наукових праць,присвячених вивченню речових доказів і правових аспектів морської медицини.

З 1967-1989 р. завідувачем кафедри судової медицини Дніпропетровського медичного університету обрано проф. Рубіжанського А.Ф.Займався встановленням фізичними і біохімічними методами часу настання смерті за кістками та іншими тканинами гнильно зміненого і скелетованого трупа,виявленого на відкритому повітрі,у грунті,воді.

Вивченням проблеми вмирання і смерті займається така галузь медичної науки, як танатологія (від грец. tanhatos — смерть, logos — вчення). Цей термін введений у медицину І.І.Мечниковим (1903). Під танатологією розуміють вчення про процеси вмирання організму від початкових проявів до повного розпаду трупа.

Трансформуючі – гниття, Консервуючі – муміфікація, жировоск, торф’яне дубління. Гниття – розпад білків та тканин органів під впливом різноманітних мікроорганізмів (за умов достатньої вологості, кисню, температури). Сірководень + залізо гемоглобіну = зеленувате забарвлення черевної стінки. 2-3 день – зеленуваті плями в правій а потім в лівій клубових ділянках (трупна зелень), 3-4 – розповсюджуючись по судинах мікроорганізми викликають гниття крові – гнильна венозна сітка брудно-зеленого кольору. Гнильні гази здувають ПЖК – утворюється трупна емфізема (особливо виражене на обличчі, молочних залозах, животі, мошонці, кінцівках). Язик виступає із-за зубів внаслідок набухання шиї і виштовхуванні його. Внаслідок внутрішньочеревного тиску можливе виштовхування вмісту шлунка у ротову порожнину – посмертна «блювота». Короче в итоге все становится грязно-зеленым, темно-серым, (сердце – серо-красным). Тело приобретает грязно-зеленый цвет. Еще немаловажно, чтоб не перепутать с ожогом, появляются пузырьки с серозно-кровянистым содержимым, когда лопаются, видна влажная, буровато-красная поверхность эпидермы. Муміфікація – явище, котре виникає тільки при сухості повітря, достатній вентиляції та підвищеній температурі. М. більш характерна для трупів з нерозвиненою ПЖК. Труп втрачає рідину – висихає шкіра та всі органи. Шкіра як пергамент коричнево-буроватого кольору, внутрішні органи безформенні, набувають печінкового характеру утворення. Мікроскопічно можна виділити різні структури (жирова тканина, судини, волокна), паренхіматозна тканина перетворюється в безструктурну мілко зернисту масу – важко визначити орган. Муміфікація настає не раніше ніж через 6-12 місяців. Жировоск – утворюється при перебуванні трупа при високій вологості та відсутності кисню. З’єднання жирних кислот із лужними металами – натрієм та калієм – утворюють жировоск студенистої консистенції, брудно-сірого кольору. Торф’яне «дубління» (торфяное «дубление») – своєрідний стан трупа, що виникає при потраплянні трупа в торф’яні болота, та ґрунти, що містять гумінові кислоти. Труп, що знаходиться у стані торф’яного «дубління», має щільну темно-буру консистенцію. Кістки в такому стані стають м'якими як хрящі і ріжуться ножем. Мікроскопічно зберігається будова шкіри, м’язевої тканини, нервових стовбурів. У торф’яних болотах трупи зберігаються необмежено довго. Консервація також може відбуватись у воді із значним вмістом солі, або у нафті.

Ясное дело, что по признакам мы можем определить сколько прошло времени (приблизительно) с момента смерти. В зависимости от того каким образом сохранялся труп будем по-разному проводить исследования. И там если перечитать гниение, то есть момент, когда язык высунут и содержимое желудка во рту и дыхательных путях (при аспирации кусочков еды – их можно найти дальше, чем в больших бронхах).

Спричиняється лезом під час удару важким предметом,найчастіше сокирою, рідше - тесаком, шаблею та іншим рублячим знаряддям. Хар.ознаки: значна величина і глибина з розсіченням підлеглої кісткової тканини(утворюються лінії з рівними, гладкими краями і гострими кінцями-вруби, які нерідко супроводжуються переломами і тріщинами кісток, що є основною відмінністю рубаних ран від різаних). Якщо на лезі сокири, якою нанесений удар, мали місце зазубрини, тоді від останніх по краю вруба можуть залишитися сліди у вигляді маленьких насічок чи відщеплених кісткових частинок, що можна використовувати при ідентифікації сокири. Дно рубаної рани роздроблене і різко синюшне.

Рубані рани, як правило, лінійної форми, а якщо удар наноситься під кутом - дугоподібної. Якщо сокира гостро заточена, то краї рани рівні, при затупленому ж лезі візуально краї можуть здаватися рівними, але при безпосередній мікроскопії виявляються їх здертості і виступи. Здертості утворюються в результаті того, що шкіра не тільки розрізається, але і роздавлюється внаслідок її стиснення між лезом і прилягаючою кісткою. Інколи на здертих ділянках може спостерігатися темна перервана смуга забруднення (від обтирання щік сокири об краї рани).

Кінці ран залежать від характеру занурення леза в тканини. Якщо воно занурилося лише середньою своєю частиною, а носок і п'ятка залишилися поза шкірою, то обидва кінці рани будуть гострі. Якщо сокира занурилась у рану носком чи п'яткою, то проявляється клиновидна дія сокири і кінець рани набуває П-подібної форми. Якщо ж у шкіру занурюється лезо сокири з носком і п'яткою, то утворюються два П-подібні краї.

Ушкодження рублячими предметами найчастіше бувають на голові в результаті убивства і самогубства. Крім того, в практиці зустрічаються рубані ушкодження пальців рук і ніг (при каліченні членів).

Задушення петлею- вид механічної асфіксії, коли стиснення органів шиї відбувається під дією петлі, що затягнулась за допомогою сторонньої сили – сторонніми руками чи сторонніми механізмами.

· — странгуляційна борозна, яка має горизонтальний напрямок,

· переломи хрящів гортані і під’язикової кістки(частіше при повішенні).

Найчастіше з.п є вбивством. При задушенні петлею на ростині виявляють всі загальноасфіктичні ознаки (ціаноз обличчя,добре виражені трупні плями, субкон’юнктивальні екхімози, парез сфінктерів).

· наявність саден(дугоподібні, півмісяцеві і смугоподібні)

· і синців (овальної чи круглої форми) на передній і бічній ділянках шиї

· з крововиливами в м’які тканини від стискання шиї пальцями рук,

· перелом під’язикової кістки та хрящів гортані.

Механизм смерти при удавлении руками наиболее близок к механизму смерти при удавлении петлей. Удавление руками встречается сравнительно редко и всегда обусловлено воздействием посторонней руки, так как очень быстро развиваются адинамия и потеря сознания. Резкое, сильное сдавление шеи может вызвать переломы рожков

подъязычной кости, щитовидного хряща, хрящей гортани. Такие повреждения свидетельствуют о значительном насилии посторонней рукой. В одних случаях вследствие раздражения ветвей блуждающего нерва и каротидного синуса имеет место рефлекторная остановка сердца. Это сердечная смерть. Она может наступить как у лиц с болезненными изменениями сердца, так и у здоровых субъектов. Такая рефлекторная остановка сердца, особенно у лиц с повышенной возбудимостью каротидного синуса, может возникнуть при шутливом схватывании рукой за шею, при ударах в область гортани. В других случаях смерть обусловлена сдавлением просвета дыхательных путей и наступает через 4—5 мин. При значительном повреждении хрящей гортани очень быстро развивается отек голосовых связок, и смерть также наступает от задушения. В зависимости от механизма смерти бывает различная картина при вскрытии трупа. Выражены общие признаки асфиктической смерти, часты явления застоя на лице и шее в виде цианоза и мелких кровоизлияний. Решающее значение имеют следы на шее от сдавления пальцами. Они располагаются больше слева, поскольку при удавлении чаще

применяется правая рука, четыре пальца которой приходятся на левую сторону. Следы представляют собой небольшие поверхностные ссадины в форме неправильных пятен, иногда полос (при скольжении руки); иногда они полулунной формы и напоминают вдавления от ногтей. При разрезе таких ссадин часто видны кровоизлияния в коже и подкожной клетчатке. Внутреннее исследование позволяет обнаружить в мягких тканях шеи обширные кровоизлияния, которые могут быть отмечены в толще корня языка, для выявления которых необходимы соответствующие разрезы. Типичны переломы подъязычной кости, щитовидного хряща и хрящей гортани. Они могут возникать и при повешении, удавлении петлей. Следует обратить внимание на расположение отломков: внутрь —при удавлении руками, кнаружи —при повешении, удавлении петлей.

Сдавление органов шеи, если за этим последовала смерть, обусловлено, как уже было отмечено, действием посторонней руки, что, как правило, сопровождается борьбой, поэтому на теле пострадавшего могут быть обнаружены различные повреждения. Более типичны повреждения в затылочной области, возникающие во время прижатия затылка к твердым предметам. Отмечаются повреждения в виде кровоподтеков и Даже переломов ребер при сдавлении грудной клетки коленом нападающего во время прижатия тела пострадавшего к земле, полу и т. д.

Асфиксия от сдавления грудной клетки и живота возникает в результате значительного ограничения дыхательных движений грудной клетки и резкого нарушения деятельности сердечно-сосудистой системы.

Этот вид асфиксии по роду смерти чаще является несчастным случаем и встречается обычно при массовых катастрофах (обвалы, обрушения, транспортные происшествия и т. д.). Установлено, что наиболее быстро протекает асфиксия при одновременном сдавлении груди и живота (6—8 мин), несколько медленнее — при сдавлении груди (16— 18 мин). Сдавление живота, даже длительное (более 1 ч), обычно не приводит к смерти.

При данном виде асфиксии на трупе обнаруживают ≪экхимотическую маску≫ — одутловатость и синюшность лица с множественными кровоизлияниями в кожу лица и слизистые оболочки глаз. Часто синюшно-фиолетовая окраска кожи распространяется на шею и верхнюю часть груди. На коже груди и живота определяются следы давления в виде полос. При внутреннем исследовании трупа выявляют вздутие, полнокровие легких, имеющих на разрезе карминово-красный цвет вследствие насыщения крови в них кислородом (≪карминовый отек≫ легких). Выявляются также множественные кровоизлияния под висцеральной плеврой, в толще корня языка, в лимфатических узлах, мышцах шеи, груди и живота.

В зависимости от обстоятельств происшествия на теле могут быть отмечены различные механические повреждения в виде переломов костей, надрывов, отрывов, размозжений внутренних органов, которые сами по себе могут явиться причиной смерти пострадавшего.При осмотре места происшествия отмечают характер сдавливающих предметов, повреждения и наложения на одежде, следы давления и отпечатки сдавливающих предметов на коже, окраску кожных покровов.

Розподіл отрути нерівномірне, максимальні концентрації виявляють у нирках, кістках, кишечнику, селезінці, мінімальні - у мозку.

Патоморфологічні прояви - запалення слизової оболонки кишечника, екхімози і набряк в міокарді, атрофічні зміни в паренхіматозних органах, дегенерація рухових і чутливих периферичних нервових волокон.

У головному мозку набряк, множинні крововиливи, хроматоліз нейронів моторної зони кори. У легенях - метаплазія епітелію бронхів, в міокарді - проміжний продуктивний міокардит. У випали волоссі гістологічно виявляється веретеноподібне здуття кореневої частини з рясним відкладенням в ній чорного пігменту.

Проте прогресуючий розвиток поліневриту з різким больовим синдромом, обваження загального стану хворого, психопатологічні прояви, порушення функції нирок і, нарешті, рясне випадання волосся аж до облисіння дозволяють припускати інтоксикацію талієм.

Розрізняють гострий, підгострий і хронічний клінічний перебіг інтоксикації. Латентний період триває від декількох годин до декількох днів.

Навіть при прийомі високих доз існує прихований період тривалістю до 12-14 ч. Найбільш виражена клінічна картина припадає на 2-3 тиждень від моменту отруєння.

Спочатку наступають диспептичні явища - анорексія, гастроентерити з проносом (іноді з кров'ю), нудота, блювання, пароксизмальні болі в животі. Потім протягом 8-40 годин перших симптомів наступають розлад нервової системи - різка слабкість, неспокій, парестезії, порушення ходи (атаксія), тремтіння, іноді судоми, м'язові болі, порушується ритм сну (вдень відзначається сонливість, вночі хворі не сплять).

У міру кумуляції з 2-4 дня розвивається помірна гіпертензія, тахікардія, перебої в серці; приєднуються характерні сенсорні порушення у вигляді парестезії, оніміння рук, губ, супутні парестезиям мігруючі болі - специфічний ознака інтоксикації. Чим важче інтоксикація, тим швидше і більшою мірою формуються хворобливі парестезії, біль сильніше виражені в животі та грудній клітці. Вельми специфічною (в сукупності з іншими ознаками) є невмотивована тривога. Ураження печінки незначні. Можуть проявлятися психічні розлади, відзначається лихоманка. Наступаючі порушення дихання і кровообігу наростають і закінчуються комою і смертю на 7-10 день після початку отруєння.

Етиловий спирт відноситься до наркотичних засобів та має пригнічуючу дію на ЦНС.

Гостра алкогольна інтоксикація розвивається швидко, завдяки властивості етилового спирту легко всмоктуватись у шлунку. Летальна доза при пероральному споживанні для дорослих складає біля 500 мл (96% розчин).

§ Розвивається коматозний стан, який характеризується втратою чутливості та рухів.

Початкова артеріальна гіпертонія змінюється колапсом

102.Особливості слідів крові на місці події. Основні питання, які вирішують при дослідженні слідів крові.

При огляді місця події лікар повинен звертати увагу не тільки на великі, кров'яні плями чи сліди, але й маленькі плями.

Для виявлення слідів крові вдаються до детального огляду як усіх предметів, які є на місці пригоди, так і одягу та тіл учасників події. Одяг повинен оглядатися не тільки із зовнішнього боку, але й із зворотного (з вивороту).

Якщо в перші хвилини утворення кров'яна пляма має червоний колір, то через кілька годин цей колір поступово губиться, пляма стає темно-червоною, а потім бурою. Через 2-3 дні пляма набуває червонувато-бурого забарвлення, а на 9-10 день червонуваті відтінки стають слабо помітними, все чіткіше починають виявлятися бурі відтінки. Через три тижні плями стають зовсім бурими, через два місяці вони набувають бруднувато-сірувато-бурого кольору, а через шість місяців мають колір буро-сірий чи сіро-бурий. При гнитті кров'яні плями стають зеленуватими і навіть зеленими. Ці зміни кольору кров'яних плям залежать від цілого ряду причин - впливу світла, вологи, повітря, температури і т. ін.

1. Плями від падіння крапель крові на горизонтальну поверхню, за ступенем зазубреності країв яких установлюють висоту падіння краплі крові. При падінні з висоти до одного метра плями мають круглу форму і рівні краї. По мірі збільшення висоти падіння (від 1 до 2 метрів) краї плям стають нерівними, зазубреними, від них відходять промені. При падінні з висоти понад два метри крапля крові розбризкується, тому навколо головної плями будуть розміщуватися вторинні кров'яні бризки. Коли крапля крові скочується з руки злочинця, який рухається, вона падає на землю не під прямим кутом, а під кутом, меншим 90°, і цей кут тим менший, гостріший, чим більша швидкість руху. В цьому випадку кров'яна пляма не має уже форми круга, а набуває форми овалу, довга вісь якого лежить у напрямку руху. Вторинні кров'яні бризки навколо головної плями також розміщуються овально, причому більша їх частина лежить у напрямку руху. Овальна форма плями і вторинних кров'яних бризок тим більше витягнута, чим гостріший кут падіння, чим більшою була швидкість руху злочинця.

2. Плями від бризок чи від падіння крові на похилу площину набувають форми знаку оклику, вузький кінець якого спрямований у бік падіння краплі. Характер і напрям розбризкування крові залежить від сили і кута, під яким наноситься удар. Ширина і довжина бризок залежить від кута, під яким крапля крові упала на поверхню. Чим гостріший кут падіння, тим вужча і довгастіша кров'яна бризка.

3. Потьоки, які утворюються при попаданні і стіканні крові по похилій чи вертикальні поверхні (із рани на поверхні тіла і одягу). За напрямом потьоків крові можна судити про те, в якому положенні перебував потерпілий у момент нанесення ран, а також чи змінювалося положення тіла. Якщо будуть знайдені потьоки крові, які стікають у різних напрямках, чи такі, що схрещуються, це є доказом того, що положення тіла було змінено в агонії або одразу ж після смерті. Потьоки крові інколи допомагають вирішити питання про послідовність поранень (за різними напрямками потьоків, які відходять від ушкоджень).

За потьоками крові можна встановити, витекла кров при житті чи після смерті. Кров, яка витекла з рани при житті, згортається і міцно фіксується до країв рани та до шкіри. При посмертній кровотечі кров не згортається, а засихає, в цьому випадку кров'яні плями можна відокремити від шкіри.

4. Помарки і мазки, які виникають при витиранні слідів крові ганчіркою, рушником і ін.

5. Сліди крові у вигляді відбитків пальців, долонь, підошов та інших предметів, які найчастіше можна знайти на стінах, дверях, умивальнику, підлозі і т. Ін.

7. Калюжі крові свідчать про велику кровотечу незадовго до огляду.

Галлюциноге́нные грибы́ (психогенные, «магические», «волшебные» грибы) — общепринятое название видов грибов, плодовые тела которых содержат галлюциногенные (психоделические) вещества. Употребление таких грибов оказывает влияние на сознание и вызывает переживания, называемые психоделическим опытом, или трипом. С древности галлюциногенные грибы употреблялись человеком в качестве энтеогенов при проведении религиозных церемоний, а также в небольших дозах как психостимуляторы. Регулярное неконтролируемое употребление психогенных грибов может приводить к опасным негативным последствиям как для психики, так и для физического здоровья.

Как галлюциногенные известны главным образом некоторые мухоморы и относительно большая группа видов из различных семейств порядка агариковых, плодовые тела которых содержат псилоцин и псилоцибин — так называемые «псилоцибиновые грибы». Из последних наибольшее значение имеет род Псилоцибе (Psilocybe) семейства строфариевых. Есть данные, что иногда в качестве энтеогена в древности использовалась спорынья, несмотря на её высокую общую токсичность и высокий риск смертельного отравления.

Симптомы отравления мухоморами (красным, пантерным, королевским) начинают проявляться через 0,5—4 часа. Влияние на нервную систему проявляется в виде психомиметических симптомов, иногда сопровождающихся галлюцинациями. Для синдрома, вызываемого A.muscaria и A.pantherina характерны чередующиеся фазы дремоты и возбуждения, головокружение, истерия, атаксия, гиперкинезы, судороги и миоклонические вздрагивания. При засыпании может возникать усиление сновидений.

Психогенное действие обусловлено главным образом мусцимолом, который накапливается в плодовых телах мухоморов с возрастом и при хранении. Предполагается, что мусказон, содержащийся в грибах в незначительном количестве, и менее токсичная иботеновая кислота усиливают действие мусцимола (эффект синергизма). Считалось, что мусцимол образуется в человеческом организме в результате метаболизма иботеновой кислоты, но при более поздних исследованиях в продуктах экскреции мусцимол не был обнаружен после приёма чистой иботеновой кислоты. К тому же, иботеновая кислота выводится из организма в течение 20—90 минут после орального введения, а при поедании мухоморов большинство симптомов проявляется через 1 час, а интоксикация — через 5 часов после пика экскреции иботеновой кислоты. Бо́льшая часть мусцимола выводится из организма в течение 6 часов.

Показано, что мусцимол и иботеновая кислота способны вызывать гибель нейронов и разрушение мозговой ткани. Такое действие связывают с активацией этими веществами NMDA-рецепторов, что приводит к повышенной выработке токсичного оксида азота (II).

Мускарин, хотя и не содержится в этих грибах в смертельных количествах, оказывает действие на парасимпатическую нервную систему, и отравление может сопровождаться диареей, тошнотой, рвотой, потением, слюно- и слёзотечением.

Действие псилоцибина и псилоцина сходно с действием ЛСД, эти вещества вызывают психомиметический синдром, сходный с проявлениями шизофрении. Первые симптомы появляются через 15—20 минут после употребления псилоцибе, при приёме на сытый желудок — через 2 часа. Вначале возникают ошеломленность, тремор, эйфория, бред, беспокойство, паранойя, повышение слуховой и зрительной восприимчивости, ощущение сжатия пространства и времени, нарушенное восприятие скорости, освещенности и цвета, затем появляются необычные видения, галлюцинации, исчезает ощущение пространства и времени, человек как бы наблюдает за собственным телом со стороны. Эмоциональные переживания во время трипа могут быть как позитивными, так и негативными, и тип их зависит от многих факторов: при плохом самочувствии, переутомлении может наблюдаться повышенная чувствительность к псилоцибину и возникновение негативных эмоций. Важную роль играют психическая уравновешенность человека и общий уровень культуры, обстоятельства, в которых находится человек во время приёма галлюциногенных грибов.

При развитии псилоцибинового синдрома по негативному типу возникают чувство беспокойства, приступы ярости, агрессивность, склонность к насилию, в том числе по отношению к самому себе, бред, возможна полная потеря сознания. Могут возникать повторяющиеся приступы паники, иногда попытки самоубийства.

При позитивном типе психоделического опыта наблюдается ощущение счастья, смех, освобождение от чувства угнетённости, эротическое влечение, деперсонализация и цветовые галлюцинации, во время которых возникает ощущение перемещения в пространстве и во времени.

Человек, переживающий трип, в полной мере осознает нереальность происходящего.

Псилоцибиновый синдром сопровождаются усилением активности симпатической нервной системы, вследствие чего наблюдается расширение зрачков, учащение сердцебиения, повышение температуры телаизменяется проприоцептивная чувствительность, нарушается двигательная и речевая координация

Физическая зависимость и абстинентный синдром при употреблении псилоцибина не развиваются, но при регулярном употреблении может возникнуть психическая зависимость. Опыты на животных показали что высокие дозировки «магических» грибов могут приводить к демиелинизации (разрушению миелиновых оболочек) и дистрофическим изменениям нейронов гиппокампа. Употребление некоторых псилоцибе, в частности P. semilanceata, может приводить к нарушениям сердечной деятельности и почечной недостаточности.

Судово-медична оцінка розладу здоров’я у разі харчового отруєння та харчової токсикоінфекції. Справжні та несправжні харчові отруєння. Харчові токсикоінфекції та бактеріальні інтоксикації. Харчові мікотоксикози

Деякі харчові продукти можуть спричинити отруєння зі значними розладом здоров»я, а іноді і смертельним наслідком. Розрізняють харчові отути бактеріального і не бактеріального походження.

Харчові отрути бактеріального походження – це мікроорганізми та їх токсини. Вони спричиняють харчові токсикоінфекції, збудниками їх найчастіше є сальмонели – мікроби паратифозної групи. Особливе місце серед цих харчових отруєнь бактеріального походження посідає ботулізм – тяжка хвороба, пов’язана з потраплянням у харчові продукти (ковбаси, м’ясні страви, риба, різні консе

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: