Аналіз вірша Стуса «Як добре, що смерті не боюсь я»

Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших поетів двадцятого століття. У першій половині 60-х років він пише твори, багато друкується, працює редактором газети, вступає до аспірантури Інституту літератури. З початком періоду застою все змінилося і в житті країни, і в долі В. Стуса.
Погляди письменника не збігалися з офіційними, тому з роботи був звільнений, з аспірантури виключений, твори його не друкувалися. А потім мордовські табори і вироки, які приголомшують своєю жорстокістю і нелюдяністю. Та ніщо не зламало його, сила духу залишалася незборимою. Він продовжує писати. І за кожним образом — Україна, яка була його духовним порятунком, а відірваність під рідного краю тільки посилювала його синівську любов:
Василь Стус передчував свою долю, але вважав, що мусить жити саме так. У поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я» викладено його життєве кредо, показано духовні принципи. Автор ніби намалював свій трагічний шлях, але це не лякає його. Мужній поет-патріот вірить у свою правоту, і це дає сили все знести, вистояти, не набравшись скверни і ненависті. Його життя було сповнене добра, любові, благородства: «Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і в смерті з рідним краєм поріднюсь», — дає обіцянку автор. Ліричний герой В. Стуса передчуває свою загибель, він не жалкує, що обрав для себе цей трагічний шлях, не хоче нічого змінювати у своєму житті. Василь Стус вірив, що буде разом зі своїм народом, що повернеться до нього, хоча і після смерті. І він повернувся. Непересічний талант, трагічна доля, боротьба за національну незалежність українського народу назавжди залишаться у наших серцях.

Вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово неспра­ведливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору. Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку бо­ровся герой, — через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп'яли. Тож невипадково образ матері творить поетичне кільце — починаєть­ся вірш словами про те, що герой не боїться смерті. І в кінцівці теж — двічі — автор повторює: до народу повернеться тільки тоді, коли "в смерті обернеться до життя — і тоді "в смерті з рідним краєм" порідниться. Пригадаймо з минулого уроку, що В. Стус повернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України — смисл поетового життя.

Символи та алегорії «Тигролови»

Перший розділ свого роману І. Багряний називає «Дракон». «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету -- він знявся десь з громохкого центру країни «чудес», вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами….».
Автор починає роман символом («дракон»), втілюючи в ньому трагічно -- драматичну розв’язку. Це символічна картина параллельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів -- світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори. У ці ешелони І. Багряний помістив спецзагін ОГПУ -- НКВС, себе, свою долю, вивищуючи її до образу -- символу непокірної і гордої, волелюбної і сплюндрованої України. Йому єдиному з українських письменників вдалося підібрати найхарактерніший образ для показу життя в режимі через зображення ешелону. Поїзди у Багряного перетворюються у багатозначні слова. Це і народ з підтятим корінням, якого доля несе у безвість, і узагальнення божевільної системи, яка розчахнула суспільство на класові воржі сили.

Детальний опис поїзда-дракона митець подає, застосовуючи при цьому метафоричні дієслівні форми, інверсію: «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон» [1; 7]; еліпсис, що підсилюється порівняннями, риторичні оклики: «шістдесят коробок-вагонів — шістдесят суглобів у дракона. Спереду вогненноока голова — велетенський двоокий циклоп — найпотужніший паротяг «Й.С.» (Йосип Сталін). Ззаду — такий же найпотужніший паротяг «Ф.Д.» (Фелікс Дзержинський).

Крім того, автор при змалюванні цього образу з метою підкреслення надзвичайної швидкості руху поїзда використовує контекстуальні дієслівні синоніми, тавтологію, метафори.
Письменник створює психологічно складний і духовно багатий характер головного героя, в якому поєднуються ненависть і любов, тонке відчуття краси і непримиренне ставлення до всього, що породжує зло. Тому Григорій поряд з основною проблемою свого життя-- не залишитись нулем в історії, ставить ще одну -- знищити Медвина, щоб такі, як він, не отруювали своїм існуванням світ. Немає зла, яке не було б покараним.

Створений у романі світ тайги є символічним світом еміграції, де в образі сім’Ї Сірків показані українці, які в несприятливих умовах сибірської тайги виживають, свято зберігаючи свої звичаї, мову. Вони жили з того, що живцем ловили тигрів і возили їх до Хабаровська, де здавали за гроші або міняли на крам. Це був небезпечний промисел. Ловити тигрів не кожен зважувався, крім Сірків та ще однієї сім’ї.

Діти Марії «Марія»

У Уласа Самчука давні традиційні проблеми моралі, праці на землі, достатку, любові та щастя, християнської моралі, національної свідомості, батьків та дітей, постають у самобутній художній інтерпретації, у спектрі бачення трагедії України 1917-1933 рр. Наймолодший Маріїн син Лаврін, як найпорядніший, найлюдяніший, свідомий національно, стає жертвою більшовицьких репресій. Трагедія Маріїного роду відбувається день за днем. Єдина дочка з маленькою дитиною гинуть у голодних муках. Середульший син, ледачий і неслухняний Максим, стає більшовицьким катом, глумиться над одвічною народною мораллю, руйнує святі храми, мордує своїх співвітчизників, зневажає національне коріння. Саме він символізує руйнівну антигуманну суть комуністичного лжемесіанства. Символічним є і те, що відступника-сина, як те ми маємо в Гоголя, власною рукою карає насмерть рідний батько Корній:

"Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру.
Вирвався дикий крик і одразу замовк. Сокира своїм гострієм попадала у щось м'яке, у щось м'яке, що легко піддавалося, і тому глибоко грузла. З ліжка білого, теплого виривалися деякий час стогони, але і вони затихли. Корній сік і сік. Сік, як малий хлопчина січе кропиву чи бур'ян, поки не втомилася рука..." Два сини Марії відрізняються вже з дитинства - працьовитий, спраглий до знань Лаврін і лінивий розбишака Максим.
Лаврін відстоює необхідність незалежності України. За свої погляди, коли до влади приходять більшовики, потрапляє на Соловки.
Створивши цей образ, письменник показав людину нового покоління, що дбає не тільки про інтереси родини, села, а й добро для своєї країни. Вперше у творі звучать слова про те, що вільне, щасливе життя людей можливе тільки у вільній, незалежній країні.
На противагу образу Лавріна створений образ Максима.
У пошуках легкого хліба, залишає Максим батьківський дім і іде до міста лакеєм у дворянський клуб, згодом пристає до більшовиків. Йому подобається влада, що дозволяє безкарно в ім'я революції вбивати людей, грабувати, забирати чуже майно. Створивши цей образ, письменник показав, які люди приєднувалися до більшовиків, ставали обличчям нової влади.
Описуючи Максима, автор показав процес деградації людини та причини, що привели до цієї деградації.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: