|
|
Первісна оцінка основних засобівСтр 1 из 6Следующая ⇒ Тема 2. ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ АКТИВІВ І ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
1. Облік основних засобів: поняття, особливості оцінки та бухгалтерського відображення. 1 2. Витрати на позики: поняття та оцінка. 8 3. Знецінення активів. Визначення і оцінка збитку від знецінення активів. 10 4. Інвестиційна нерухомість: визнання, оцінка та облік. 14 5. Оренда: поняття, види та особливості обліку. Оперативна і фінансова оренда. 19 6. Фінансові інструменти: визнання та оцінка. Класифікація фінансових інструментів та їх облік. 26 7. Запаси: оцінка, облік, відображення у фінансовій звітності. 33
1. Облік основних засобів: поняття, особливості оцінки та бухгалтерського відображення
Методика відображення в обліку і звітності основних засобів викладена в МСБО 16 «Основні засоби». Основні засоби (майно, машини і обладнання) визначаються у стандарті як матеріальні активи, необхідні для виробництва або продажу товарів і послуг, для адміністративно-управлінських цілей або для здачі в оренду, термін корисного використання яких перевищує річний звітний період. Стандарт не поширюється на облік та звітність лісових угідь та інших відновлюваних об'єктів природокористування, прав на мінеральні копалини та аналогічні природні ресурси, що не відновлюються, їх пошук і видобуток, хоча об'єкти основних засобів, до яких застосовується МСБО 16, можуть використовуватися для виробничої діяльності з цими активами. Основні засоби визнаються (тобто відображаються в балансі підприємства), якщо надійно визначена вартість матеріальних активів, які будуть корисно використовуватися у господарській діяльності і вони принесуть організації деякі економічні вигоди в майбутньому. Якщо економічні вигоди не очевидні, то витрати на придбання окремих об'єктів не визнаються в якості матеріальних активів і списуються у витрати на зменшення прибутку звітного періоду. Інвестиції в будівництво і придбання об'єктів основних засобів визнаються матеріальними активами тільки тоді, коли всі вигоди і ризики переходять до організації, тобто після прийняття об'єкта в експлуатацію або його надходження в організацію. Запасні частини, пристосування та обладнання для обслуговування основних засобів повинні враховуватися як оборотні матеріальні активи (запаси). Великі запасні частини, резервне обладнання, а також запчастини та обладнання для обслуговування конкретного об'єкта можуть обліковуватися в якості основних засобів. Дрібні пристосування, шаблони, штампи та інші аналогічні об'єкти можна об'єднувати в одну облікову статтю. Агрегати великих об'єктів, що мають різні терміни корисної служби, повинні враховуватися окремо, як самостійні об'єкти, наприклад, літак та його двигуни, будинок та земля під ним.
Первісна оцінка основних засобів
Собівартість основних засобів – сума сплачених грошових коштів та їх еквівалентів або справедлива вартість іншої відшкодування, переданого з метою придбання активу на момент його придбання або під час його будівництва, або, у випадку, якщо це можна застосувати, сума, в якій було відображено такий актив при первісному визнанні згідно з конкретними вимогами інших МСФЗ (IFRS). Фактична вартість основних засобів є підставою для визнання об'єкта в якості активу. Вона служить для оцінки об'єкта, вперше прийнятого на облік в даній організації. Фактична вартість об'єкта включає: · покупну ціну, · імпортні мита і податки на придбання, що не відшкодовуються, · будь-які інші прямі витрати щодо приведення об'єкта в робочий стан. Фактична вартість об'єкта НЕ включає: · будь-які торговельні знижки. · адміністративно-управлінські накладні витрати (якщо не доведено, що вони безпосередньо відносяться до його придбання і доведення до робочого стану). · будь-який прибуток, так само як наднормативні витрати матеріалів, праці та інших ресурсів. Придбання об'єктів основних засобів, що не вимагають монтажу, визнається в обліку за первісною вартістю шляхом наступній бухгалтерської проводки:
Дебет «Основні засоби» Кредит «Розрахунки з постачальниками».
Вартість об'єктів основних засобів, вироблених або збудованих організацією для себе, оцінюється за тими ж принципами, що й об'єкти, придбані на стороні. Ці об'єкти оцінюються за фактичною собівартістю виробництва. Визнання об'єктів основних засобів, побудованих і вироблених на самому підприємстві, а також після монтажу і доведення до робочого стану проводиться на рахунках:
Дебет «Основні засоби» Кредит «Капітальні вкладення в основні засоби».
Придбання основних засобів у кредит ставить питання про капіталізацію відсотків за кредит. Згідно з МСБО 23 «Витрати на позики» відсотки за кредит можуть бути капіталізовані, тобто включені у фактичну вартість об'єктів основних засобів. Але капіталізація відсотків припиняється після того, як об'єкт готовий до використання за призначенням. Оцінка обмінюваних об'єктів основних засобів здійснюється за балансовою вартістю переданого активу плюс або мінус сума грошових коштів, яка була сплачена або отримана у цій операції. Прибуток або збиток в операціях такого обміну не визначаються. У випадку, якщо отриманий об'єкт за справедливою вартістю дешевше переданого, зменшується вартість переданого активу і отриманий об'єкт приймається на облік за цією зменшеною вартості. Сума зменшення вартості списується на зменшення прибутку в звітному періоді. Витрати на введення в дію та прийняття до обліку основних засобів, особливо машин та обладнання, вимагають додаткових витрат для їх підтримки у прийнятному працездатному стані. Ці витрати в бухгалтерському обліку: · капіталізуються і збільшують первісну вартість основних засобів; · списуються як витрати звітного періоду; · представляють витрати на заміну певних об'єктів основних засобів. Витрати на ремонт та інші витрати в діючі об'єкти основних засобів можуть бути капіталізовані і приєднані до балансової вартості активів, коли вони підвищують спочатку розраховану продуктивність або істотно поліпшують стан об'єкта. Це модифікація та модернізація об'єкта, великий капітальний ремон т, що вносить докорінні зміни в стан об'єкта. Наприклад, перепланування або добудова будівлі, обладнання її додатковими зручностями; заміна деталей і вузлів машини принципово новими, які суттєво підвищують якість продукції і продуктивність оператора.
Дебет «Основні засоби» Кредит «Кошти» або ін.
Витрати на технічне обслуговування і ремонт для підтримання машини в працездатному стані не можуть бути капіталізовані і списуються на витрати в тому звітному періоді, в якому вони виникли.
Дебет «Витрати на ремонт та обслуговування» Кредит «Запаси», «Нарахована зарплата» або ін.
Витрати, наприклад, на заміну двигунів літака, що виробили свій ресурс, в умовах, коли вони є окремим об'єктом обліку, являють собою витрати на придбання нових об'єктів основних засобів, а відпрацьовані двигуни списуються у видаток або продаються для використання на менш відповідальних виробничих операціях.
Домашнє завдання. Методи амортизації, передбачені МСБО 16 «Основні засоби».
2. Витрати на позики: поняття та оцінка. Методика відображення в обліку і звітності витрат за позиками регламентується МСФО (IAS) 23 «Витрати на позики». Витратами за позиками є відсотки та інші витрати, що понесені компанією у зв'язку з отриманням позикових коштів. Витрати за позиками можуть включати: 1. Процентні витрати, знижки, премії та інші додаткові витрати, понесені у зв'язку з організацією позики, що розраховуються на основі методу ефективної ставки відсотка відповідно до вимог МСФЗ (IAS) 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка». 2. Фінансові витрати, які є частиною платежів за договором фінансового лізингу (МСФЗ (IAS) 17) «Оренда». 3. Курсові різниці, що виникають у результаті отримання позик в іноземній валюті, пов'язані з коригуванням витрат на виплату процентів. Не підлягають капіталізації витрати по позиках у відношенні активів, що фінансуються з нерозподіленого прибутку або акціонерного капіталу. Однак дивіденди за привілейованими акціями, які МСФЗ (IAS) 39 «Фінансові інструменти» класифікує як зобов'язання, є фінансовими витратами, і будуть представляти собою витрати по позиках, які можуть капіталізуватися. Кваліфікований актив – це актив, який обов’язково потребує суттєвого періоду для підготовки його до використання за призначенням чи для реалізації. Прикладами кваліфікованих активів є: 1. Запаси, які вимагають значного часу на доведення їх до товарного стану. Наприклад, виробництво спиртних напоїв багаторічної витримки. 2. Виробничі об'єкти. Наприклад, будівництво об'єкта протягом декількох років. 3. Інвестиційна власність. Наприклад, придбання офісного будинку, проведення його ремонту з метою подальшої здачі в оренду третім особам. 4. Нематеріальні активи. НЕ відносяться до кваліфікованих активів: 1. Фінансові активи – МСФЗ (IAS) 32 та МСФЗ (IAS) 39 2. Запаси, перетворені в товар за короткий термін. 3. Активи, які при придбанні готові до продажу або, при необхідності, до використання. Наприклад, товари, придбані підприємством для подальшого перепродажу, які не потребують додаткової обробки. МСФЗ (IAS) 23 «Витрати на позики» встановлює наступні вимоги до їх визнання та обліку: 1. Компанія має капіталізувати витрати на позики, що безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікованого активу як частина витрат на цей актив. Зазначені витрати за позиками не були б зроблені, якщо активи не були б придбані або побудовані. Вони підлягають капіталізації тільки в тому випадку, якщо існує ймовірність, що в майбутньому вони принесуть компанії економічні вигоди. 2. Компанія повинна визнавати інші витрати на позики як витрати в тому періоді, в якому вони вироблені. Приклад 1 капіталізації витрат на позики. Компанія володіє хімічним заводом. 80 % позикових коштів компанії відносяться до даного активу. Інші позикові кошти були взяті для здійснення поточної діяльності підприємства. Всі позикові кошти отримані за однаковою процентною ставкою. Сума процентних платежів становить 2000 у. о. у рік. Розрахуйте суму витрат, що капіталізуються та відносяться до кваліфікованого активу і до витрат періоду за рік. Рішення: Капіталізуються витрати за позиками у сумі 1600 у. о. (80 % від 2000 у. о.), на витрати по позиках за період 400 у. о. (20 % від 2000 у. о.). Приклад 2 капіталізації витрат на позики. Компанія будує стадіон. Для фінансування 40 % витрат з будівництва стадіону компанія випускає облігації, забезпечені вартістю стадіону. Кошти використовуються виключно на будівництво стадіону. Річні витрати на відсотки за позиками становлять 750 у. о. Необхідно прийняти рішення про спосіб обліку витрат за відсотками. Рішення: Фактичні витрати на відсотки за позиками для будівництва стадіону підлягають капіталізації в загальній сумі 750 у. о. Приклад витрат на позики, що відносяться на витрати. Компанія взяла кредит у банку для здійснення поточної виробничої діяльності (придбання сировини) у сумі 1 000 у. о. під 6 % річних на 6 місяців. Визначити суму витрат за позиками, прийняти рішення про визнання даних витрат. Рішення: Витрати за позиками розраховуються за методом нарахування (а не за касовим методом).Сума витрат за позиками за 6 місяців складе 1 000 у. о. * 6 % * 6 міс / 12 міс. = 30 у. о. Дана сума повинна бути визнана як витрати періоду. 3. Знецінення активів. Визначення і оцінка збитку від знецінення активів
Завдання МСФЗ 36 «Знецінення активів» полягає у встановленні процедур, які дозволяють упевнитися в тому, що балансова вартість активів не перевищує їх суми, що відшкодовується, а також у визначенні вимог до розкриття відповідної інформації у звітності. Актив розглядається як знецінений і МСФЗ 36 вимагає враховувати збиток від знецінення у тому разі, коли балансова вартість активу перевищує його відшкодовану суму (вартість, яка може бути відшкодована в процесі використання або продажу активу). Приклад. Балансова вартість обладнання, що відображена в бухгалтерському обліку, становить $100 000. Обладнання морально застаріло, і підприємство планує припинити роботу на даному обладнанні. Прийнято рішення про його продаж. За оцінками консультанта в результаті продажу можна отримати $25 000. Обладнання у бухгалтерському обліку відображено за завищеною оцінкою, так як його балансова вартість ($100 000) не може бути відшкодована ні в результаті використання, ні шляхом продажу. Актив підлягає знеціненню. Підприємство має на кінець кожного звітного періоду оцінити, чи немає яких-небудь ознак знецінення активів. У разі наявності будь-якої такої ознаки підприємство повинно оцінити відшкодовану вартість активу. Визначення того, чи може знизитися вартість переоціненого активу, залежить від методу, застосованого для визначення справедливої вартості (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 Методи визначення справедливої вартості активу
Станом на кожну звітну дату при наявності ознак, що вказують на можливе знецінення активу, необхідно оцінювати суму кожного активу. Навіть при відсутності ознак, що вказують на знецінення, такі види активів завжди слід тестувати на знецінення: 1. Нематеріальні активи з необмеженим строком корисної служби. 2. Нематеріальні активи, які в даний момент не можуть бути використані за призначенням. Тест на знецінення може бути проведено в будь-який час протягом звітного періоду за умови, що він проводиться щорічно в один і той же час. Різні активи можуть тестуватися на знецінення в різні моменти часу. Оцінка знецінення При оцінці можливого зменшення вартості активу слід враховувати наступні джерела інформації (табл. 2.2): Таблиця 2.2 Інформація, що враховується при оцінці можливого зменшення вартості активу
МСФЗ 36 визначає суму, що відшкодовується як найбільше значення зі «справедливої вартості за вирахуванням витрат на продаж» і «експлуатаційної цінності» активу або генеруючої одиниці. Справедлива вартість за вирахуванням витрат на продаж – це виручка від продажу активу або генеруючої одиниці в результаті угоди, укладеної між добре обізнаними, бажаючими здійснити таку операцію сторонами, за вирахуванням витрат, пов'язаних з вибуттям. «Експлуатаційна цінність» активу – це поточна дисконтована вартість грошових потоків, створених в результаті використання активу або генеруючої одиниці. Генеруюча одиниця – це найменша ідентифікована група активів, яка забезпечує надходження грошових коштів, які значною мірою незалежні від надходжень грошових коштів від інших активів або груп активів. Немає необхідності завжди визначати і «справедливу вартість активу за вирахуванням витрат на продаж» і його «експлуатаційну цінність». Якщо яка-небудь з цих сум перевищує балансову вартість активу, то це означає, що актив не підлягає знеціненню. При відсутності підстави для оцінки суми, яку можливо отримати в результаті продажу, як відшкодовуваної суми може використовуватися «експлуатаційна цінність» активу. Знецінення представлено у звіті про прибутки та збитки наступним чином (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Представлення знецінення у звіті про прибутки та збитки
Збиток від знецінення повинен негайно визнаватися як витрати у звіті про прибутки та збитки, за винятком тих випадків, коли актив обліковується за величиною переоцінки, виробленої відповідно до іншого Стандарту (наприклад, у відповідності з методом обліку за переоціненою величиною в МСФЗ 16 «Основні засоби»). У відповідності з будь-яким Стандартом, який може бути застосований, збиток від знецінення для переоціненого активу повинен враховуватися як зменшення переоцінки. Збиток від знецінення: 1) активу, врахованого за первісною вартістю, відображається в звіті про прибутки і збитки; 2) переоціненого активу визнається спочатку проти будь-якої переоцінки як зниження вартості, при цьому будь-яка сума, що залишається, відноситься на витрати у звіті про прибутки та збитки. Приклад 1. Балансова вартість головного офісу дорівнює $20 млн. В результаті знецінення вона була знижена до $19 млн. Зниження балансової вартості в розмірі $1 млн. визнається як витрати у звіті про прибутки та збитки.
Приклад 2. Балансова вартість головного офісу становить $60 млн. Строк корисного використання будівлі 20 років. Метод нарахування амортизації – прямолінійний. В результаті знецінення через 5 років його балансова вартість була зменшена до $40 млн.
Щорічні витрати на амортизацію в абсолютному вираженні знизилися з $3 млн. (60/20) до $2 млн. (40/20). Відповідна сума щорічно відображається у звіті про прибутки та збитки. Первісна вартість об'єкта основних засобів не переглядається. Після визнання збитку від знецінення, майбутні витрати на амортизацію щодо даного активу, які відносяться на витрати, повинні бути скориговані для систематичного розподілу переглянутої балансової вартості активу (за вирахуванням його ліквідаційної вартості) протягом терміну корисної служби активу, що залишається. Приклад 3. У 2ХХ1 р. Балансова вартість головного офісу становила $10 млн. В 2ХХ2 р. він був переоцінений до $12 млн, а в 2ХХ3 р. його вартість склала $7 млн. Відобразіть процес переоцінки на рахунках бухгалтерського обліку (не враховуючи амортизацію)
Зменшення в розмірі $2 млн. відображається на рахунках бухгалтерського обліку як зменшення раніше створеного резерву на переоцінку. Решта $3 млн. визнаються як зниження справедливої ринкової вартості у звіті про прибутки та збитки. 4. Інвестиційна нерухомість: визнання, оцінка та облік.
Методика відображення в обліку і звітності інвестиційної нерухомість регламентує МСФЗ (IAS) 40 «Інвестиційна нерухомість». Інвестиційна нерухомість – це інвестиції в нерухомість, яку не передбачається використовувати в господарській діяльності організації або для продажу в ході звичайної діяльності. До неї відносяться земельні ділянки, будівлі або частини будівель, що перебувають у розпорядженні власника або орендаря за договором фінансової оренди (лізингу), що використовуються для отримання орендних платежів, доходів від приросту вартості майна, але не беруть участь у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг; не використовується в адміністративних цілях; не призначені для продажу в звичайних операціях даної організації. В редакції МСФЗ 40 встановлено однозначне правило відносно включення в інвестиційну власність майна, отриманого на умовах операційної оренди. Воно може класифікуватися як інвестиційна власність за умови, що виконуються усі вимоги до визначення інвестиційної власності, а активи, отримані в оренду, визнаються за справедливою вартістю. Кожен об'єкт орендованого майна повинен враховуватися і класифікуватися окремо. При цьому, оскільки об'єкти майна, отримані в оперативну оренду і віднесені до інвестиційної власності, обліковуються за справедливою вартістю, всі інші об'єкти інвестиційної власності повинні оцінюватися також за справедливою вартістю. Окрім інвестиційної власності МСФЗ 40 розглядає власність, зайняту власником. До неї відноситься майно, що перебуває в розпорядженні власника або орендаря за договором фінансової оренди, призначене для виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг, для звичайного продажу або для управління організацією. Грошові потоки, що генеруються інвестиційною власністю, здебільшого не мають зв'язку з іншим майном організації. У той час як грошові потоки, що генеруються основними засобами в процесах виробництва і реалізації, відносяться також і до іншого майна, що використовується в цих цілях. Те ж відноситься до будь-якого майна суспільства, що застосовується як власність, зайнята власником. Окремі об'єкти, наприклад, будівлі, можуть частково використовуватися для здачі в оренду або для отримання доходу від приросту вартості капіталу, а частково – для отримання доходу від виробництва і реалізації товарів або надання послуг. У такому випадку об'єкт відноситься до інвестиційної власності, якщо вартість послуг або інша виручка являє відносно незначну частину в загальній сумі доходу. Найкращий варіант – коли будівлю можна оцінити по частинах і, відповідно, враховувати відсторонено вартість будівлі, що відноситься до інвестиційної вартості або до власності, зайнятої власником. Приклад. Організація володіє готелем, здає номери і отримує орендну плату. Такий об'єкт цілком можна вважати інвестиційної власністю. Але готель – це комплекс, який надає різноманітні послуги постояльцям: харчування, обслуговування, розваги. Їх вартість настільки вагома, що будівлю готелю слід визнати власністю, зайняту власником, та відповідно відобразити її в балансі організації. Власник готелю може передати в оренду іншим організаціям або особам ресторан, спортивно-культурний комплекс, служби обслуговування гостей. Готель як комплекс буде приносити дохід в основному від орендної плати. А будівлю потрібно буде віднести до інвестиційної власності. Класифікацію об’єктів інвестиційної нерухомості наведено в табл. 2.4.
Таблиця 2.4 Оцінка при перекласифікації
Вибуття об'єктів інвестиційної власності відбувається шляхом їх продажу чи здачі у фінансову оренду за договором лізингу. Продажна ціна об'єкта визначається за його справедливої вартості на дату відчуження. При наданні комерційного кредиту або розстрочки платежу різниця між фактичним відшкодуванням і справедливою вартістю (ціною) відображається в обліку окремо, як отриманий процентний дохід. Прибутки (збитки), що виникають під час операції відображаються на рахунку прибутків і збитків (табл. 2.7). Таблиця 2.7 Виникають прибутки (збитки) відображаються на рахунку прибутків і збитків
При остаточному знятті з експлуатації (списанні) об'єкта інвестиційної вартості можлива сума втрат відображається як збиток в тому звітному періоді, в якому оформлено списання об'єкта. 5. Оренда: поняття, види та особливості обліку. Оперативна і фінансова оренда.
Облік і відображення у фінансовій звітності операцій з оренди майна регулюються МСБО 17 «Оренда». Головне питання полягає в класифікації орендних відносин на фінансову та операційну оренду, незалежно від правової форми контракту та інших правовідносин. Класифікація оренди на фінансову та операційну визначається характером операції і залежить від того, якою мірою ризики і економічні вигоди, пов'язані з володінням орендованим майном, переходять від орендодавця до орендаря. В якості фінансової класифікується оренда, якщо вона переносе всі ризики та економічні вигоди на орендаря. Операційна оренда, навпаки, практично не переносе всі ризики і економічні вигоди, пов'язані з володінням орендованим майном. Форма фінансової оренди виникає, якщо орендні відносини відповідають одній з наступних вимог: · період оренди збігається або дуже близький до терміну корисної служби орендованого майна; · сума орендної плати за весь орендний період перевищує або близька до вартості орендованого майна; · право власності переходить до орендаря в кінці орендного періоду; · договором оренди передбачено право орендаря викупити орендоване майно за ціною, набагато нижчою від справедливої, в кінці строку оренди або в будь-який інший момент протягом орендного строку; · орендоване майно настільки специфічне, що може бути використане тільки орендарем. Для його передачі іншому орендарю потрібні істотні додаткові витрати, найчастіше економічно абсолютно невиправдані. Додатково до перелічених вимог на фінансову форму оренди вказують такі обставини: при розірванні орендатором договору оренди він зобов'язався прийняти на себе усі збитки орендодавця, викликані цим кроком; орендар має право відновити орендний договір на наступний період з орендною платою нижче існуючого ринкового рівня; прибутки і збитки від коливань справедливої вартості залишку наприкінці орендного договору переходять до орендатора. Оренда землі і нерухомості також може класифікуватися як фінансова. Але слід мати на увазі, що земля не має економічно обґрунтованого терміну служби. Якщо договір не передбачає її передання у власність орендаря, то не можна вважати, що всі ризики і всі вигоди, пов'язані з володінням землею, переходять до орендаря. Оренда землі найчастіше класифікується як операційна. Орендна плата, сплачена за весь строк оренди або за частину такого терміну, повинна розглядатися як авансові платежі. Визначення МСБО 17 «Оренда», важливі для встановлення умов оренди. Термін корисної служби – це строк, протягом якого від використання активу одним або декількома користувачами очікується економічна вигода або кількість одиниць виробленої продукції чи подібних одиниць, отримання яких очікується від використання активу одним або декількома користувачами. Термін корисного використання – це розрахунковий строк, що залишився від початку строку оренди (не обмежений його закінченням), протягом якого організація, яка використовує актив, очікує отримання економічних вигід, що в ньому містяться. Термін оренди – це період, протягом якого договір оренди не може бути розірваний (на який орендар домовився орендувати актив), а також будь-які додаткові терміни продовження оренди активу з оплатою або без оплати. Мінімальні орендні платежі – платежі протягом усього терміну оренди, які потрібні або можуть бути витребувані від орендаря, за винятком умовної орендної плати, оплати послуг та податків, що виплачуються орендодавцем і відшкодовуються йому разом з будь-якими сумами, гарантованими орендарем або стороною, з ним пов'язаної. Умовна орендна плата – та частина орендних платежів, яка не фіксується в сумі, а ґрунтується на інших факторах, ніж строк оренди, наприклад, обсяг продажів, індекс цін, ринкова ставка відсотка і т. п. Гарантована залишкова вартість – та частина залишкової вартості орендованого активу, погашення якої гарантується орендатором або третьою стороною; негарантована залишкова вартість – це та частина залишкової вартості орендного активу, отримання якої орендарем не гарантується. Валові інвестиції в оренду – це загальна сума мінімальних орендних платежів за договором фінансового лізингу, одержуваних орендодавцем, і будь-яка негарантована залишкова вартість, що йому належить. Чисті інвестиції в оренду – валові інвестиції в оренду, дисконтовані за розрахунковою ставкою відсотка, що розуміється в договорі оренди. Незароблений фінансовий дохід визначається як різниця між сумою валових і чистих інвестицій в оренду. Потрібно також мати на увазі, що згідно з МСБО 17 початкові прямі витрати орендаря збільшують вартість матеріального активу, отриманого за договором фінансової оренди і що визнається в балансі орендаря як актив, що амортизується. Орендодавців дане правило не стосується.
Тема 2. ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ АКТИВІВ І ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
1. Облік основних засобів: поняття, особливості оцінки та бухгалтерського відображення. 1 2. Витрати на позики: поняття та оцінка. 8 3. Знецінення активів. Визначення і оцінка збитку від знецінення активів. 10 4. Інвестиційна нерухомість: визнання, оцінка та облік. 14 5. Оренда: поняття, види та особливості обліку. Оперативна і фінансова оренда. 19 6. Фінансові інструменти: визнання та оцінка. Класифікація фінансових інструментів та їх облік. 26 7. Запаси: оцінка, облік, відображення у фінансовій звітності. 33
1. Облік основних засобів: поняття, особливості оцінки та бухгалтерського відображення
Методика відображення в обліку і звітності основних засобів викладена в МСБО 16 «Основні засоби». Основні засоби (майно, машини і обладнання) визначаються у стандарті як матеріальні активи, необхідні для виробництва або продажу товарів і послуг, для адміністративно-управлінських цілей або для здачі в оренду, термін корисного використання яких перевищує річний звітний період. Стандарт не поширюється на облік та звітність лісових угідь та інших відновлюваних об'єктів природокористування, прав на мінеральні копалини та аналогічні природні ресурси, що не відновлюються, їх пошук і видобуток, хоча об'єкти основних засобів, до яких застосовується МСБО 16, можуть використовуватися для виробничої діяльності з цими активами. Основні засоби визнаються (тобто відображаються в балансі підприємства), якщо надійно визначена вартість матеріальних активів, які бу   Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...  Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...  Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...  Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|