Податкові платежі як джерела доходів державного та місцевих бюджетів. Система оподаткування в Україні

Для забезпечення діяльності держави та місцевого самовряду­вання фінансовими ресурсами необхідне налагодження постійного та регулярного надходження грошових коштів до публічних фондів. Зако­нодавче встановлення джерел та методів надходжень грошових кош­тів до бюджетів і позабюджетних фондів є ключовим елементом еко­номічної політики держави. Найбільш значна частина публічних дохо­дів формується за рахунок обов’язкових платежів, сплата яких забез­печена примусовою силою держави.

Податкові надходження займають провідне місце серед методів мобілізації бюджетних ресурсів та інструментів державного регулю­вання економіки. У структурі доходів бюджетів усіх рівнів (Зведений бюджет) податкові надходження грошових коштів складають більш ніж 80 % від загальної суми доходів та формуються за рахунок обо­в’язкової мобілізації до бюджетів податків, зборів та обов’язкових платежів, сукупність яких утворює податкову систему.

Згідно з визначенням законодавця, наданим у п. 6.3 ст. 6 Податко­вого кодексу України, податкову систему України становить су­купність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України або законами з питань оподаткування та митної справи порядку.

Податковим кодексом України у ст. 8 визначено, що в Україні вста­новлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори. До загально­державних належать податки і збори, що встановлені Податковим ко­дексом України і є обов’язковими до сплати на всій території України. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у ме­жах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповід­них територіальних громад. Вичерпний перелік податкових платежів встановлено у ст. 9 та ст. 10 Податкового кодексу України.

До загальнодержавних податків належать:

1) податок на прибуток підприємств;

2) податок на доходи фізичних осіб;

3) податок на додану вартість;

4) акцизний податок;

5) екологічний податок;

6) рентна плата;

7) мито.

До місцевих податків та зборів відносяться:

1) податок на майно;

2) єдиний податок.

3) збір за місця для паркування транспортних засобів;

4) туристичний збір.

Установлення державних та місцевих податків і зборів, не перед­бачених Податковим кодексом, забороняється.

Податкові платежі впроваджуються державою виключно із засто­суванням встановлених законодавством принципів, таких як. загаль­ність, обов’язковість, фіскальна достатність, стабільність, еко­номічність, соціальна справедливість, єдиний підхід до встанов­лення податків та зборів.

1. Функції податкових платежів

Різноманітні функції податкових платежів впливають на формування та функціонування фінансової системи держави.

Суть головної фіскальної функції полягає в тому, що податки є прогнозованим, постійним, регулярним та стабільним джерелом напов­нення бюджетів. Фіскальна (від лат. йзсш - казна) функція дозволяє державі безоплатно залучати в обов’язковому примусовому порядку частину власності юридичних та фізичних осіб для використання у сво­їх публічних інтересах. Грошові кошти у вигляді податків сплачуються до бюджету та є основним джерелом його наповнення.

Податкові платежі є важливим інструментом, за допомогою якого держава здійснює економічний вплив на фінансово-господарську діяль­ність усіх суб’єктів господарювання та фізичних осіб. Таким чином ре­алізуються розподільча, стимулююча та регулююча функції подат­ків. Фінансові ресурси перерозподіляються від платників податків до держави та місцевого самоврядування. Податки дозволяють перероз­поділяти частину сукупного доходу суспільства між різними суб’єкта­ми з метою підтримки соціальної стабільності в суспільстві. Шляхом запровадження певних податкових або пільг в оподаткуванні або змен­шенні податкового тиску держава підтримує або обмежує привабли­вість певних видів галузей економіки. Контрольна функція податків передбачає кількісне відображення податкових надходжень та їх зі­ставлення з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки конт­рольній функції оцінюється ефективність податкового механізму та забезпечується контроль за рухом фінансових ресурсів.

О. П. Орлюк зазначає, що сучасна наука під категорією «пода­ток» розуміє обов’язковий, індивідуально безоплатний платіж до бюд­жету, що його сплачують фізичні та юридичні особи в порядку та тер­міни, визначені в податковому законі.

У теорії податкового права виокремлюють такі основні риси будь-якого податку:

1) податок установлюють законно обрані представники народу, тобто законно сформований представницький орган;

2) податок зараховується лише до бюджету (до позабюджетних фондів можуть зараховуватися не податки, а інші обов’язкові платежі);

3) податок обмежує право власності або інше законне володіння (господарське відання, оперативне управління) шляхом відчуження частини матеріальних благ на користь публічних утворень;

4) він соціально обумовлений;

5) беззворотний;

6) безоплатний;

7) загальнообов’язковий;

8) має вартісний (грошовий) характер;

9) базується па принципах загальності, рівності, співмірності, ре­гулярності, рівномірності;

10) є платежем, що має публічний характер.

Податковий Кодекс у ст. 6 на рівні визначення поняття податку, яким є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюдже­ту, що справляється з платників податку відповідно до цього Ко­дексу, виділяє такий податковий платіж, як збір. Відповідно до вище­вказаної норми, збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслі­док вчинення на користь таких осіб державними органами, орга­нами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органа­ми та особами юридично значимих дій.

У науці фінансового права розділяють зовнішню та внутрішню форму податкової системи. Зовнішня форма включає особливості роз­поділу податків за відповідними бюджетами і надходження їх у бюд­жетні фонди. Внутрішня форма податкової системи охоплює відносини щодо справляння податків та зборів і фактично включає видовий спи­сок обов’язкових платежів податкового характеру^[1].

Конституція, як основоположне джерело фінансового права, міс­тить загальні правові засади, які визначають нормативне регулювання усіх фінансових відносин. Для встановлення постійного, регулярного, передбачуваного та збалансованого надходження грошових коштів до бюджетів усіх рівнів у ст. 67 Конституції України встановлено зобов’я­зання кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, вста­новлених законом. У пункті 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України закріплено принцип виключно законодавчого встановлення Державного бюджету України, бюджетної системи України та системи оподаткування, а та­кож податків та зборів.

Система оподаткування - це сукупність законодавчо закріп­лених загальнодержавних та місцевих податків і зборів до бюд­жетів усіх рівнів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також за­безпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та здійснення податкового контролю, прав і обо­в’язків суб’єктів оподаткування та органів, що здійснюють по­датковий контроль.

Поняття «система оподаткування» та «податкова системи» слід співвіднести як загальне та частину, оскільки система оподаткування містить податкову систему (сукупність податків і зборів) як свою складову.

Відносини, що пов’язані із забезпеченням надходження податкових платежів до бюджетів, комплексно регламентуються нормами бюджет­ного, податкового та митного законодавства. Бюджетний кодекс Укра­їни визначає функції бюджетного законодавства в частині закріплення за різними ланками бюджетної системи конкретних джерел надход­жень, що утворюються за рахунок податків і зборів, а також механізми зарахування цих платежів до бюджетів. Щорічними нормативно-пра­вовими актами про бюджет (Законом України про державний бюджет України та рішеннями органів місцевого самоврядування) затверджу­ються планові (прогнозні) економічні показники податкових надходжень та конкретизується порядок їх розподілу.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків і зборів, що справ­ляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення подат­кового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України. Порядок справляння та контроль митних платежів, що відносяться до податко­вих надходжень, встановлюються Митним кодексом України.

У ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України податковими надход­женнями визнаються встановлені законами України про оподатку­вання загальнодержавні податки і збори (обов ’язкові платежі) та міс­цеві податки і збори (обов’язкові платежі). При цьому визначено, що платіж - це виконання бюджетних, боргових, гарантійних чи подат­кових зобов’язань, що виникли в поточному або попередніх бюджет­них періодах (ст. 1 БК).

Бюджетною класифікацією доходів бюджету, що затверджена нака­зом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11, загаль­нодержавні та місцеві податки і збори як джерела наповнення доходів бюджетів систематизовано в такі групи податкових надходжень:

• податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості (податок на доходи фізичних осіб, податок на при­буток підприємств);

• податки на власність (податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збори та плата за спеціальне використання природних ресурсів, плата за землю);

• внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вар­тість, акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів);

• податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне ми­то, вивізне мито) та інші надходження від зовнішньоекономічної діяль­ності;

• окремі податки і збори, що зараховуються до місцевих бюджетів (рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси);

• місцеві податки і збори (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, збір за місця для паркування транспортних за­собів, туристичний збір, єдиний податок).

При тому, що Бюджетним кодексом України регламентуються деякі відносини, пов’язані зі справлянням податків та зарахуванням податкових надходжень до бюджетів, статтею 3 Податкового кодек­су цей нормативно-правовий акт не включено до складу податкового законодавства. Відповідно до вказаної норми, податкове законо­давство України складається з Конституції України; Податкового кодексу України; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів че­рез митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регу­люються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прий­нятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місце­вих податків та зборів.

Саме так законодавцем розмежовані сфери регулювання бюджет­ного та податкового законодавства у фінансово-правовій сфері. Бюд­жетний кодекс встановлює засади зарахування та розподілу податко­вих надходжень, а Податковий кодекс України регулює виключно від­носини, що виникають у сфері справляння податків і зборів до моменту здійснення платежу, тобто виконання податкового обов’язку в повному обсязі.

Згідно з положенням ст. 36 Податкового кодексу України, подат­ковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором з моменту настання обставин, з якими Податковий кодекс та закони з питань митної справи пов’язують сплату ним податку, та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’ язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повно­му обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у вста­новлений податковим законодавством строк.

При справлянні податків та застосуванні заходів забезпечення ви­конання зобов’язань платників податків важливе значення має виділен­ня у податковому законодавстві податкового та грошового зобов’язан­ня платників податків.

Податкове зобов’язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюд­жету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установ­лений законом строк).

Грошове зобов’язання платника податків - включає в себе суму податкового зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним ви­мог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, по­слуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел, з урахуванням особ­ливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата податку та збору здійсню­ється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом або представни­ком платника податку.

Податкові правовідносини, що виникають при встановленні, визна­ченні, нарахуванні, сплаті податків та зборів, контролі за справлянням податків і притягненням за податкові правопорушення, характеризу­ються особливим суб’єктним складом. Обов’язковим учасником по­даткових правовідносин є зобов’язаний суб’єкт - платник податків.

З іншого боку, владними повноваженнями наділений спеціальний фінансовий орган, який реалізує державну податкову політику, держав­ну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне со­ціальне страхування, - Державна фіскальна служба України.

Обов’язок кожного сплачувати законно встановлені податки і збо­ри - це обов’язок публічно-правового характеру, обумовлений публіч­ною природою державної влади. У цьому сенсі податковий обов’язок не може розглядатися з позиції приватноправового регулювання і до нього не застосовуються норми цивільного законодавства, що гаранту­ють недоторканність права власності. Правовідносини, що визначають надходження грошових коштів від платників податків до бюджетів усіх рівнів у формі податків та зборів, є предметом регулювання податко­вого права, який є інститутом фінансового права.

4. Кваліфікаційні ознаки податкового правопорушення

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: