|
|
Поняття, види і форми публічного страхування⇐ ПредыдущаяСтр 18 из 18 Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є різновидом соціального страхування. Згідно з Основами законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, загальнообов’язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Фонд соціального страхування України виступає страховиком, за кошти якого здійснюється страхові виплати та надаються страхові послуги застрахованим особам. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Чинний Закон України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування» залежно від страхового випадку встановлює такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: • пенсійне страхування; • страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; • медичне страхування; • страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; • страхування на випадок безробіття; • інші види страхування, передбачені законами УкраїниНаведені визначення соціального страхування охоплюють лише тівиди страхування, які гарантовані державою і є обов’язковими. Але ж поряд з обов’язковим соціальним страхування виокремлюється й добровільне. Перехід нашої країни на ринкові відносини розширює горизонти страхування у виборі об’єктів. Сучасні дослідники страхування поділяють його за предметом на майнове страхування; страхування відповідальності; страхування підприємницьких ризиків; особисте, соціальне страхування. Керуючись системним підходом при здійсненні аналізу доктри- нальних, правових джерел і нормативно-методичних матеріалів у сфері публічного страхування, існуючі нині на страховому ринку види публічного страхування можна класифікувати за такими критеріями: 1. За формами страхових послуг: а) класичні види страхування (соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань); б) специфічні види, тобто операції, спрямовані на захист видів діяльності, які мають певну специфіку порівняно із класичним страхуванням, наприклад, страхування банківських депозитів. 2. За об’єктом страхування: а) індивідуальне страхування працівника; б) колективне страхування працівників за рахунок коштів підприємств і організацій (страхування окремих категорій працівників, чия робота пов’язана з особливою небезпекою для життя і здоров’я, та інші подібні види). 3. За обсягом страхування: а) повне страхування, що забезпечує страховий захист страхувальника від страхових ризиків у повному їх обсязі у разі настання страхової події; б) часткове страхування, що полягає в обмеженому страховому захисті страхувальника від страхових ризиків, що визначається як страховими внесками, так і системою конкретних умов настання страхової події. 4. За періодичністю страхування: а) систематичне страхування, що спрямоване на забезпечення страхувальнику відповідного страхового захисту на весь страховий період; б) несистематичне (періодичне) страхування, що полягає у страховому захисті страхувальника від страхових ризиків на певних періодах. 5. За видом страхового випадку: а) пенсійне страхування; б) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; в) медичне страхування; г) страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності; ґ) страхування на випадок безробіття. 6. За часом дії: а) довгострокові; б) короткострокові.
3. Правове регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Страхування - це один із найважливіших механізмів, який забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготривалого інвестування у галузі економіки. Соціальне страхування не лише захищає працюючих, а й служить механізмом суспільних інвестицій, доходи від яких повертаються у вигляді покращення якості життя населення, стабільності суспільства, формування спонукальних мотивів до праці, освіти і підвищення кваліфікації. Воно стало важливим засобом досягнення соціальної злагоди в суспільстві, запобігання і зниження рівня бідності. Право працюючих на страхування набуло значення одного з найважливіших прав людини і громадянина. Правовою основою здійснення соціального страхування є, насамперед, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, ряд спеціальних законів, якими визначаються окремі види соціального страхування, а також Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов ’язкове державне соціальне страхування» 08 липня 2010р. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування ґрунтується на принципах: • законодавчого визначення умов і порядку його здійснення; • обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (творчі працівники, фізичні особи - підприємці); • обов’язковості фінансування страховими фондами витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законом з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування; • державної гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав; • забезпечення рівня життя не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій та інших виплат і допомог; • цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування; • паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні за загальнообов ’язко- вим державним соціальним страхуванням. Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані особи, страхувальники і страховики. Застрахованими вважаються фізичні особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування. До них належать особи, які працюють за трудовим договором, підприємці, самозайняті особи. Громадяни України, які працюють за кордоном та не застраховані в системі страхування країни, де вони працюють, мають право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати ними страхових внесків. Застраховані особи одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним документом для всіх видів страхування і підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг і матеріальне забезпечення. Страхувальниками є роботодавці та застраховані особи, які сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У деяких випадках застраховані особи не сплачують страхових внесків. Зокрема, при страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, внески сплачують лише роботодавці. Страхувальники сплачують внески з коштів, які спрямовуються на оплату праці, або з доходу, який підлягає оподаткуванню. Платники внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. підлягають обов’язковій реєстрації в Пенсійному фонді України шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Розміри страхових внесків, а також об’єкти нарахування та сплати страхових внесків визначаються законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Особи сплачують єдиний страховий внесок до Пенсійного фонду, який перераховує відповідні кошти на рахунок фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до визначених законом пропорцій. Страховиками є цільові страхові фонди з пенсійного страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, страхування від нещасних випадків та страхування на випадок безробіття і медичне страхування. На страхові фонди покладено обов’язок щодо надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. Вони є фінансовою системою загальнообов’язкового державного соціального страхування. Їх кошти не зараховуються до Державного чи місцевого бюджету. За рахунок коштів загальнообов’ язкового державного соціального страхування фінансуються: страхові пенсії, страхові допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, сім’ям з дітьми, у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, різного роду страхові послуги. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування: • пенсійне страхування; • страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; • страхування від нещасного випадку на виробництві; • страхування на випадок безробіття; • медичне страхування. Організаційно-адміністративне забезпечення такої діяльності (за винятком медичного страхування) на підставі профільних законів здійснюється відповідними фондами, а саме: • Пенсійним фондом України (далі - ПФУ); • Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - ФВП); • Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - ФНВ); • Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - ФБ). Вказані фонди призначені для соціальної допомоги громадянам, які з певних причин опинились у скрутних життєвих умовах унаслідок втрати заробітку. Основна розбіжність між вказаними фондами полягає в тому, що для ФВП, ФНВ та ФБ ймовірність настання страхового випадку менша 100 %, тоді як для ПФУ вона становить 100 %. При цьому в діяльності фондів відсутні будь -які регіональні, галузеві та інші розбіжності принципового характеру: учасниками фондів, а отже і застрахованими особами є усі без винятку працівники, за яких сплачуються страхові внески. За вказаної умови навіть громадянство застрахованої особи не має значення. Усі чотири фонди повинні мати спільні ознаки, насамперед: • організаційно-правовий статус; • структуру органів управління; • підзвітність та підконтрольність. Організаційно-правовий статус визначається наступними складовими. Згідно зі ст. 14 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Чинне законодавство не містить прямого визначення цього терміну. Згідно з класифікацією інституційних секторів економіки України, некомерційна господарська діяльність (некомерційні організації) - це самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Слід підкреслити, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування має значні переваги порівняно з недержавними формами страхування. Таке страхування є надійнішим, має ширше страхове поле, охоплює ширше коло осіб, більш прийнятне в разі коливань страхових випадків, дешевше, не є капіталоємким, включає особливо небезпечні випадки, які залишаються за межами комерційного страхування. При обов’язковому соціальному страхуванні державою встановлюються умови, які визначають виплати, що можуть змінюватися і поліпшуватися. 4. Правове регулювання обов’язкового державного пенсійного страхування Рівень і якість обов’язкового державного пенсійного страхування - важливий складник економічного і соціального добробуту населення країни. Із прийняттям базових законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»[3], «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»[4] і «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»[5] широкомасштабна пенсійна реформа в країні набула свого остаточного оформлення на законодавчому рівні. З одного боку, це свідчить про завершення важливого багаторічного етапу пенсійної реформи, з іншого - це означає початок не менш відповідальної і складної роботи, пов’язаної із втіленням у життя нового механізму загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, закладеного у вищезгаданих законах. Зазначене обумовлює необхідність подальшого вивчення механізму правового регулювання загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Реформування пенсійної системи на засадах пенсійного страхування є логічним продовженням та складовою економічних реформ у країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень щодо побудови соціальної держави. Пенсійне страхування - це різновид особового страхування, за якого страхувальник одноразово чи в розстрочку сплачує страхові внески, а страховик бере на себе зобов ’язання виплачувати застрахованій особі пенсію у вигляді одноразових, розстрочених на певний строк чи довічних періодичних виплат. Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі ст. 46 Конституції України, це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг прав громадян на соціальне забезпечення полягає в їх матеріальному забезпеченні шляхом надання пенсій. Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, законах України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи України» (далі - Закон № 5067-УГ), «Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1057-ГУ)[6]. Загальнообов’язкове пенсійне страхування здійснюється за принципами, закріпленими у ст. 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»: • законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового страхування; • обов’язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності; • право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до вищезазначеного Закону не підлягають загальнообов’ язковому пенсійному страхуванню; • зацікавленість кожної працездатної особи в особистому матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; • рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування; • диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу і розміру заробітної плати (доходів); • солідарність і субсидування в солідарній системі; • фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; • спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду України для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; • державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених вищевказаним Законом; • організація управління Пенсійним фондом України на засадах паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців і держави, а також гласності, доступності і прозорості його діяльності; • обов’язковість фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов’язаних із виплатою пенсій і надання соціальних послуг в обсягах, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; • цільове і ефективне використання коштів на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; • відповідальність суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм вищевказаного Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків. Важливу роль у регулюванні пенсійного забезпечення відіграє система персоніфікованого обліку відомостей щодо застрахованих громадян - механізм, який не лише акумулює в собі всі дані про застрахованих осіб, але й є гарантом того, що людина отримає те, що вона сама своєю працею заробила за життя. Персоніфікація у сфері пенсійного страхування - це облік і зберігання в установах Пенсійного фонду інформації про страховий стаж, заробіток і пенсійні внески працівників. Персоніфікація є одним зі способів точного обліку відомостей, необхідних для реалізації права на пенсію та здійснення диференціації її розміру залежно від розміру заробітної плати, з якої сплачувалися пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувалися. Запровадження персоніфікованого обліку відомостей дає можливість вдосконалити умови призначення пенсії та порядок обчислення її розміру. Згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», всі процеси, пов’язані з надходженням доходів, визначення страхового стажу, заробітної плати та перерахування пенсії покладаються на систему персоніфікованого обліку, яка має зібрати, опрацювати, систематизувати, акумулювати та забезпечити надійне зберігання відомостей про застрахованих осіб. Вона також стане базою і для обліку в обов’язковій накопичувальній системі, в межах якої громадяни накопичуватимуть кошти на їхніх індивідуальних накопичувальних рахунках Відповідно до Закону № 1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; Пенсійний страховий стаж обчислюється в місяцях і становить суму місяців трудової діяльності особи, за які сплачено мінімальний страховий внесок. За період з 1 липня 2000 року пенсійний страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду за даними системи персоніфікованого обліку. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 травня 1998 року № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування»[7]. В єдиному державному автоматизованому банку відомостей на кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій динамічно накопичуються відомості про застраховану особу зі звітів тих роботодавців, у яких працювала особа, з урахуванням усіх фактів її трудової діяльності. Пенсійна система України - це сукупність створених в Україні правових, економічних та організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. Пенсійна система України в сучасному вигляді започаткована в січні 2004 року і містить у собі відносини з формування, призначення і виплати пенсій у трирівневій пенсійній системі. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсійна система України складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що ґрунтується на засадах солідарності і субсидування, здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Цей рівень забезпечує базовий дохід людини після виходу на пенсію. Позитивним у солідарному пенсійному страхуванні є те, що кошти при перерозподілі не встигають знецінюватися. Проте не відбувається заощадження коштів, які сплачуються працівниками, оскільки солідарна пенсійна система діє за принципом, коли працюючий громадянин частину зароблених коштів відраховує до Пенсійного фонду, утримуючи таким чином сьогоднішніх пенсіонерів. Відповідно, застраховані особи не мають права власності на застрахований актив. Таким чином, у випадку передчасної смерті внесені кошти не повертаються застрахованій особі, а використовуються для виплати іншим пенсіонерам. Слід підкреслити, що фінансовий стан солідарної системи пенсійного страхування залежить від соціально-економічної ситуації в країні, від фіскальної та монетарної політики держави. Тому несприятлива ситуація на ринку праці призводить до ускладнення формування бюджету Пенсійного фонду України, що миттєво відображається на матеріальному становищі пенсіонерів. Участь у солідарній системі є обов’язковою для всіх працівників і гарантує кожному громадянину України залежно від тривалості страхового стажу матеріальне забезпечення при досягненні ним пенсійного віку. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058, основними суб’єктами солідарної системи пенсійного страхування є: • застраховані особи (в окремих випадках члени їх сімей) - це особи, що обов’язково підлягають пенсійному страхуванню, та особи, які добровільно беруть у ньому участь; • страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону: 1) роботодавці (фізичні та юридичні особи), які використовують працю найманих осіб на підставі трудового договору; 2) юридичні особи, в тому числі військові частини; 3) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; 4) застраховані особи, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно. Страхувальниками для осіб, які беруть добровільну участь у солідарній системі страхування, є самі ці особи; • страховик - це учасник пенсійного страхування, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, проводить збір і акумуляцію страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів; ним є Пенсійний фонд. Пенсійний фонд - це неприбуткова організація, яка здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується його правлінням. Управління Пенсійним фондом здійснюється на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавця. Органами управління Пенсійного фонду є правління та виконавча дирекція. Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є: • надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законом, крім внесків, що спрямовуються до Накопичувальної системи пенсійного страхування; • інвестиційний дохід, який отримується від інвестування коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах; • кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду; • кошти, сплачені виконавчій дирекції Пенсійного фонду за надання послуг з адміністрування Накопичувального фонду та послуг недержавним пенсійним фондам - суб’єктам другого рівня системи пенсійного забезпечення; • суми від фінансових санкцій, застосованих до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та сплати страхових внесків і використання коштів Пенсійного фонду; • благодійні внески юридичних і фізичних осіб. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені законом. Особи, які беруть участь у солідарній системі та сплачують єдиний внесок, визначені у ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»[8]. До них належать: 1) роботодавці: • підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; • фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); • фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); • дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами; дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства; • інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеними у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 2) працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють: • у фізичних осіб - підприємців на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством; • у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, у інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту); 3) фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, у інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цього переліку суб’єктів, чи у фізичних осіб - підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності; 5) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями; 6) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою); • громадяни України та особи без громадянства, які працюють у дипломатичних представництвах і консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), розташованих на території України; 7) особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді; 8) працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постійній основі; 9) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу; 10) батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; 11) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами; 12) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; 13) особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 14) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інва- лідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річно- го віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Кожен роботодавець сплачує єдиний соціальний внесок (ЄСВ) за найманого працівника від нарахованої суми заробітної плати у таких розмірах: • на суму нарахованої зарплати за видами виплат від 36,76 % до 49,7 % залежно від класу професійного ризику, а за інвалідів - 8,41 %; • на суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами - 34,7 %; • на суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах - 33,2 %; • підприємці - фізичні особи на єдиному податку сплачують до Міністерства доходів і зборів ЄСВ у розмірі 34,7 % від розміру мінімальної зарплати на місяць, за який сплачується ЄСВ. Підприємці - фізичні особи на загальній системі оподаткування сплачують ЄСВ у розмірі 34,7 % від чистого доходу, але при цьому сума має становити не менше суми мінімального страхового внеску за місяць, в якому цей дохід отриманий. Максимальний дохід, на який підприємцям нараховується ЄСВ, складає 17 прожиткових мінімумів (незалежно від системи оподаткування). У солідарній системі загальнообов ’язкового державного пенсійного страхування здійснюються такі виплати: 1) пенсії за віком; 2) пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства; 3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Після призначення пенсії у солідарній пенсійній системі особа може продовжувати здійснювати трудову діяльність та сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України. Період роботи після призначення пенсії зараховується до її страхового стажу. За загальним правилом період, щодо якого обчислюється пенсійний страховий стаж, ураховується в одинарному розмірі. Коефіцієнт страхового стажу є кількісним критерієм при визначенні розміру пенсії у солідарній пенсійній системі. Він визначається за встановленою формулою: Кс = См * Вс / 100* 12, де: Кс - коефіцієнт страхового стаж   Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...  Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...  ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...  ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|