Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Інтелектуальна власність як закріплені законодавством України права на результати інтелектуальної діяльності





У сучасній правовій літературі під терміном «інтелектуальна власність»розуміють сукупність норм права, котрі об’єднуються в авторське право та право промислової власності.

У ст. 418 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) під інтелектуальною власністю розуміється право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншими законами України. Із цього визначення випливає таке: по-перше, право інтелектуальної власності визначається державою шляхом закріплення його в законі; по-друге, воно охороняється та захищається у встановленому законом порядку; по-третє, це право пов’язується з відповідними об’єктами, які визначаються законодавством України, у тому числі і міжнародно-правовими актами.

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інститут – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб’єктивне право інтелектуальної власності – це право суб’єкта на володіння, користування та розповсюдження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Диспозитивний метод забезпечує відносини рівності, еквівалентності, згоди суб’єктів правовідносин, що виникають із проводу різноманітних дій із відповідними об’єктами права інтелектуальної власності (далі - ОПІВ). Диспозитивний метод надає суб’єктам права інтелектуальної власності широкі можливості вільного та самостійного вибору відповідних рішень у межах правового простору. Саме його застосування превалює при застосування суб’єктами правовідносин норм цивільного законодавства.

Застосування імперативного методу регулювання пояснюється, перш за все, наявністю цілого комплексу відносин у праві інтелектуальної власності, пов'язаних із проведенням державних реєстрацій, отриманням дозволів, встановленням спеціальних правових режимів тощо.

До таких інститутів належать:

- інститут права інтелектуальної власності на об’єкти авторського права і суміжних прав;

- інститут патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки);

- інститут права інтелектуальної власності на інші результати науково-технічної творчості (наукові відкриття, компоновані інтегральних мікросхеми, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин та комерційні таємниці);

- інститут права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів, послуг (комерційні найменування, торговельні марки та географічні позначення).

Зміст права інтелектуальної власності становить особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності (п.2 ст. 418 ЦК України).



У результаті створення ОПІВ суб’єкт цього права набуває низку суб’єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру.

Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід’ємними від особи та набувають економічного змісту (гл. 15 ЦК України).

Під майновими правами розуміють суб’єктивні права, які пов’язані з використанням ОПІВ, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу використання ОПІВ (наприклад, право авторів і винахідників на винагороду) ( ст. 424, ст. 426 ЦК України).

Загальний перелік майнових прав інтелектуальної власності на ОПІВ закріплений у ст. 424 ЦК України.

За первинним суб’єктом права інтелектуальної власності закріплено право на використання створеного ним ОПІВ та отримання максимального результату від використання його корисних властивостей (пп. 1- 4 п. 1 ст. 424 ЦК України). Такий результат може приносити творцеві відповідну матеріальну користь.

До виключного права первинного суб’єкта права інтелектуальної власності належитьнадання дозволу на використання цього об’єкта іншим особам ( пп. 2 п. 1 ст. 424, ст. 426 ЦК України). Це право має абсолютний характер і може бути обмежене на підставі й у спосіб, передбачений законом.

Автор (творець) набуває права передавати ОПІВ на використання іншій особі на підставі договору, в якому передбачаються умови такого використання. За рахунок такого використання ОПІВ можливо отримати матеріальні вигоди.

Під неправомірним використанням слід розуміти будь-яке використання ОПІВ, як у межах договору, так і поза договором, що порушує майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності. У разі, коли неправомірне використання ОПІВ відбувається поза договором, тобто є в наявності делікт, суб’єктом права перешкоджати неправомірному використанню є будь-який суб’єкт права інтелектуальної власності, як первинний, так і вторинний – як автор, так і інша особа, яка набула майнових прав інтелектуальної власності на підставі договору чи закону. Перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ всі суб’єкти права інтелектуальної власності можуть як не юрисдикційними способами (наприклад, лист-попередження, що адресований порушнику), так і юрисдикційними способами – шляхом звернення до відповідних органів державної влади. У випадку, коли неправомірне використання ОПІВ вже відбулося, суб’єкт права інтелектуальної власності може вимагати від правопорушника припинити незаконне використання ОПІВ.

7.2. Участь України в ВОІВта міжнародних договорах у сфері інтелектуальної власності

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) – міжнародна міжурядова організація, створена на основі Конвенції, ухваленої у 1967 році державами-членами Паризького союзу з охорони промислової власності, Бернського союзу з охорони творів літератури та мистецтва та інших спеціалізованих союзів. У 1974 році ВОІВ стає спеціалізованою установою ООН. Її Секретаріат – Міжнародне бюро ВОІВ – розташовується у Женеві з 1974 року.

ВОІВ здійснює адміністративні функції міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. За активної участі країн-членів, ВОІВ здійснює діяльність, спрямовану на формування глобальної політики у сфері інтелектуальної власності, узгодження національних законів і процедур у цій сфері; надання послуг міжнародним заявникам щодо отримання прав на об’єкти промислової власності; обмін інформацією; надання технічної, організаційної та консультативної допомоги державам-членам ВОІВ; сприяння у розв’язанні спорів у сфері інтелектуальної власності між суб’єктами приватного права тощо.

Метою діяльності цієї міжнародної організації є сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом забезпечення співробітництва між державами та забезпечення адміністративного управління багатосторонніми договорами, що регулюють правові та адміністративні аспекти інтелектуальної власності.

ВОІВ має три керівні органи – це органи, затверджені в рамках Конвенції ВОІВ, а саме: Генеральна Асамблея (членами якої є держави-члени ВОІВ, які також є членами Паризького та/або Бернського союзів), Конференція (членами якої є всі держави-члени ВОІВ) та Координаційний комітет. Генеральною Асамблеєю ВОІВ обирається Генеральний директор, який є виконавчим головою ВОІВ.

Україна, як держава-засновник ООН, стала членом ВОІВ у 1970р. Восени 1992р. Уряд України заявив про продовження дії на території держави ряду основних міжнародних угод в сфері інтелектуальної власності і з цього часу співробітництво з ВОІВ розвивається і розширюється. Україна входить до всіх керівних органів ВОІВ, а також бере активну участь у діяльності Комітетів ВОІВ.

На сьогодні, Україна є учасницею таких міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, адміністративні функції яких виконує ВОІВ:

 

Назва договору Дата набрання чинності для України
Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) 26 квітня 1970 року
Всесвітня конвенція про авторське право 27 травня 1973 року
Паризька конвенція про охорону промислової власності 25 грудня 1991 року
Договір про патентну кооперацію 25 грудня 1991 року
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 25 грудня 1991 року
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 25 жовтня 1995 року
Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин 3 листопада 1995 року
Договір про закони щодо товарних знаків 1 серпня 1996 року
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 2 липня 1997 року  
Найробський договір про охорону Олімпійського символу 20 грудня 1998 року
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 29 грудня 2000 року
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків 29 грудня 2000 року
Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 року) 18 лютого 2000 року
Договір ВОІВ про авторське право (1996 року) 6 березня 2002 року
Договір ВОІВ про виконання і фонограми (1996 року) 20 травня 2002 року
Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція 1961 року) 12 червня 2002 року
Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків (Гаазький акт 1969 року та Женевський акт 1999 року) 28 серпня 2002 року
Договір про патентне право (2000 року) 28 квітня 2005 року  
Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків ( 1968 року) 7 липня 2009 року
Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971 року) 7 квітня 2009 року
Віденська угода про міжнародну класифікацію зображувальних елементів торговельних марок (1973 року) 29 липня 2009 року
Сінгапурський договір про право з торговельних марок (2006 року)   24 травня 2010 року  

 

Це значно зменшує витрати заявників при патентуванні за кордоном.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.