Захист від статичної електрики

5.1. Захист устаткування від статичної електрики повинен проводитись згідно з вимогами державного стандарту «ССБТ. Пожаровзрывобезопасность статического электричества. Общие требования» (ГОСТ 12.1.018-93) та цього розділу.

5.2. Конструкція устаткування повинна передбачати такі заходи захисту від електростатичних розрядів:

заземлення електропровідних вузлів і деталей;

застосування електропровідних матеріалів з питомим електричним опором до 100 кОм·м;

добір пар контактуючих матеріалів, що електризуються зарядами протилежних знаків.

5.3. Заземленню підлягають усі електроізольовані між собою частини обладнання, в яких можлива електризація ВР.

5.4. Опір заземлювального пристрою, що призначений винятково для захисту від статичної електрики, не повинен перевищувати 100 Ом.

5.5. Заземлювальні провідники повинні мати поперечний переріз не менше 6 мм ^-² і приєднуватись до конструкції спеціальними болтами з гайками діаметром не менше ніж 10 мм.

Вузли та деталі устаткування, на яких можливе накопичення зарядів статичної електрики, повинні бути зв'язані з контуром заземлення електропровідними перемичками.

5.6. Затискачі заземлення повинні встановлюватись на виступаючих майданчиках або приварених планках, бути доступними для огляду та приєднання провідника заземлення.

5.7. Для заземлення металевих елементів трубопроводів допускається використання металевих хомутів поперечним перерізом не менше 25 мм ^-².

5.8. Питомий електричний опір ремінних передач (плоскі або клиновидні ремені), а також конвеєрних стрічок не повинен перевищувати 100 кОм·м.

5.9. Устаткування, що монтується на пневмоколісній базі з неелектропровідними покришками, має бути заземлене за допомогою спеціальних пристроїв (ланцюги, шини з металевим обплетенням тощо).

5.10. Пневмотранспортування, у тому числі пневмозаряджання гранульованих ВР, необхідно здійснювати по трубах (рукавах) з питомим електричним опором до 10 кОм·м; для транспортування водовмісних ВР допускається застосовувати труби (рукави) з питомим електричним опором до 10 МОм·м.

5.11. Устаткування, що призначене для пневмозаряджання шпурів і свердловин гранульованими ВР, повинне оснащуватись пристроєм для їх регульованого зволоження. Змочувальну рідину необхідно подавати на виході з камери змішувача. Зарядне устаткування повинне мати пристрій для автоматичного відмикання його у випадку припинення подачі змочувальної рідини.

5.12. Штуцери для з’єднання зарядних трубопроводів між собою повинні виготовлятися з електропровідних матеріалів.

5.13. Трубопроводи в місцях їх перетину або зближення один з одним на відстані до 0,1 м повинні з’єднуватися електропровідними перемичками через кожні 20 м.

5.14. Підшипники, вкладиші та мастила до них повинні бути електропровідними.

5.15. Тканеві рукави, що застосовуються для транспортування гранульованих ВР, повинні систематично оброблятися розчинами поверхнево-активних речовин. Зарядні рукави для транспортування водовмісних ВР можуть бути гумотканевими. Незалежно від матеріалу рукавів повинен бути забезпечений їх надійний контакт із заземленими металевими вузлами зарядного устаткування.

5.16. У процесі експлуатації пристроїв захисту від статичної електрики необхідно:

перевіряти перед початком роботи надійність електричного контакту заземлювального провідника в місцях з'єднання та цілісність електричної мережі по всій довжині;

не допускати забруднення, механічних пошкоджень, тривалої дії променів, кислот та органічних розчинників на електропровідні покриття технологічного устаткування, робочих місць і підлоги;

виконувати планово-випереджувальний ремонт засобів захисту від статичної електрики одночасно з ремонтом технологічного устаткування та електрообладнання відповідно до вимог інструкції з ремонту засобів захисту від статичної електрики, яка узгоджується з територіальним органом Держгірпромнагляду України;

огляд і вимірювання електричних опорів заземлювальних пристроїв для захисту від статичної електрики повинні виконуватись з тією самою періодичністю, що й перевірка заземлення електроустаткування відповідно до вимог Правил технічної експлуатації електроустановок та НПАОП 40.1-1.21-98.

6.1. Технічне обслуговування устаткування включає його профілактичний огляд та ремонт і повинно проводитися згідно з установленим на підприємстві порядком на такі види робіт. Під час виконання ремонтів вносити будь-які зміни в конструкцію устаткування забороняється.

6.2. Профілактичні огляди устаткування необхідно проводити кожного разу під час підготовки його до роботи силами обслуговувального персоналу під керівництвом посадової особи, яка призначена відповідним розпорядчим документом керівника суб’єкта господарювання.

6.3. Види, склад і періодичність ремонту устаткування повинні визначатись експлуатаційною та ремонтною документацією згідно з вимогами державного стандарту «Єдина система конструкторської документації. Експлуатаційні документи» (ДСТУ ГОСТ 2.601:2006).

6.4. До ремонту устаткування повинні допускатися працівники, які пройшли виробничо-технічне навчання і атестовані в установленому порядку.

6.5. Конструктивні зміни під час ремонту або модернізації устаткування повинні виконуватися підприємствами за умови їх погодження із заводом-виготовлювачем.

6.6. Ремонт устаткування необхідно виконувати в спеціально призначених для цього приміщеннях з дотриманням вимог відповідної технічної документації.

6.7. Вогневі роботи під час ремонту устаткування повинні проводитись відповідно до вимог Інструкції з організації безпечного ведення вогневих робіт на вибухопожежонебезпечних та вибухонебезпечних об'єктах, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 05 червня 2001 року № 255, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 червня 2001 року за № 541/5732 (далі - НПАОП 0.00-5.12-01), та НАПБ А.01.001-2004.

6.8. Устаткування після ремонту повинно відповідати кресленням і технічним характеристикам на нього. Дані щодо виконаного ремонту заносяться до формуляра.

6.9. Приймання відремонтованого устаткування повинно здійснюватись в установленому на підприємстві порядку з оформленням акта, який затверджує технічний керівник підприємства.

6.10. Устаткування, що відпрацювало термін експлуатації за кількістю машино-годин, підлягає списанню. Продовження терміну експлуатації дозволяється тільки за умов позитивного висновку заводу-виробника про можливість подальшої експлуатації, а також на підставі експертного обстеження комісією та позитивного висновку про відповідність устаткування діючим вимогам з безпеки.

ХІІ. Проектування, облаштування й експлуатування блискавкозахисту складів вибухових матеріалів

1.1. Блискавкозахист складів ВМ необхідно виконувати відповідно до вимог проекту.

1.2. Для сховищ постійних та тимчасових поверхневих, напівпоглиблених і поглиблених (за товщини покривного шару менше ніж 10 м) складів ВМ, розташованих на земній поверхні, будівель підготовки ВМ, а також пунктів виготовлення ПБ з ЕД обов'язковий захист як від прямих ударів, так і від вторинних впливів блискавок.

1.3. Стаціонарні пункти виготовлення і підготовки ВР на підприємствах, що здійснюють підривні роботи, також обладнують блискавкозахистом відповідно до вимог цього розділу.

1.4. Майданчики для зберігання ВМ у контейнерах і пунктах відстою транспортних засобів з ВМ треба захищати тільки від прямого удару блискавки. Короткочасні склади ВМ (за винятком плавучих складів) блискавкозахистом можна не обладнувати.

1.5. Під час грози переміщення людей у зоні розташування заземлювальних пристроїв блискавкозахисту забороняється.

З метою зниження небезпеки крокової напруги необхідно застосовувати заглиблені та розосереджені заземлювачі у вигляді кілець і розбіжних променів.

2.1. Захист від прямих ударів блискавки будинків і споруд, зазначених у пункті 1.2 цього розділу, треба виконувати окремо розміщеними стрижньовими або тросовими блискавковідводами (рис. 1 і 2 (додатки 14 і 15)), що складаються з блискавкоприймачів, струмовідводів і заземлювачів (пункти 4.4, 4.5, 4.7, 4.8 цього розділу).

2.2. Підведення повітряних проводів до будинків і споруд, що захищають від прямих ударів блискавки, забороняється.

Відстань між блискавковідводами та сховищами має забезпечувати вільний проїзд транспортних засобів.

2.3. Найменші допустимі відстані від струмовідводу окремо розміщеного стрижньового блискавковідводу в точці А на рис. 1 (додаток 14) до споруди, яку захищають, обирають залежно від імпульсного опору заземлення R _u за рис. 3 (додаток 16).

Найменші допустимі відстані S _В1 і S _В2 (рис. 2 (додаток 15)) від тросового блискавковідводу (відповідно в точках А і С) до споруди, яку захищають, визначають за рис. 4 і 5 (додатки 17 і 18).

2.4. Для виключення занесення високих потенціалів у споруду, яку захищають підземними металевими комунікаціями, треба розташовувати заземлювачі захисту від прямих ударів блискавки та підводи до них на відстані S ₃ від комунікацій, що вводять в будівлі чи споруди (рис. 1 і 2 (додатки 14 і 15)), у тому числі від електричних кабелів будь-якого призначення.

Цю відстань визначають за співвідношеннями: S ₃ =0,5R _u - відстань для стрижньових блискавковідводів, м; S ₃ =0,3R _u - відстань для тросових блискавковідводів, м; R _u - величина імпульсного опору кожного заземлювача від прямих ударів блискавки, Ом.

Відстань S ₃ необхідно приймати не менше ніж 3 м, за винятком випадків, коли металеві підземні трубопроводи та кабелі не вводять в будівлю, яку захищають, а відстань до місця їхнього вводу в сусідні будівлі, що захищають, становить більше ніж 50 м. У цьому разі S ₃ можна зменшити до 1 м.

2.5. Кожний блискавковідвід має свій заземлювач. Величина імпульсного опору заземлювача для кожного окремого стрижньового блискавковідводу та для кожного струмовідводу тросового блискавковідводу має бути не більше ніж 10 Ом.

У ґрунтах з електричним питомим опором 500 Ом і вище допустимо збільшувати імпульсний опір кожного заземлювача до 40 Ом з відповідним віддаленням блискавковідводів від споруди, яку захищають, на відстань згідно з пунктами 2.3, 2.4 цього розділу. За питомого опору ґрунту більше ніж 500 Ом допустимо зменшувати відстані S ₃ і SВ до 10 м, якщо значення R _u більше ніж 25 Ом.

За наявності на складах ВМ декількох сховищ ВР у районах з питомим опором ґрунтів 1000 Ом·м і вище допустимо заземлювачі кожного блискавковідводу поєднувати в єдину заземлювальну систему. Величину імпульсного опору системи визначають у проекті.

Граничнодопустимі довжини з’єднувальних провідників заземлювальної системи залежно від питомого опору ґрунту подано в табл. 1 (додаток 19).

З’єднувальні провідники між окремими заземлювачами потрібно віддаляти від споруд, що захищають, на відстані, зазначені в пунктах 2.3, 2.4 цього розділу.

2.6. За наявності на сховищах і в будівлях металевих комунікацій для захисту від електростатичної індукції необхідно забезпечувати накладення металевої сітки на даху будівлі з відповідним заземленням і заземлення всіх металевих конструкцій, що знаходяться в будівлі.

Заземлювач захисту від вторинних впливів треба робити у вигляді контуру, який прокладають у землі на глибині 0,5 м ззовні сховища по його периметру на відстані 0,5-1 м від фундаменту. Опір контуру розтіканню струму промислової частоти має бути не більше ніж 10 Ом. Для зниження величини цього опору допустимо приєднувати до заземлювача всі трубопроводи, розташовані в землі (водопровід, труби опалювання тощо).

У ґрунтах з питомим опором 500 Ом ⋅ м і вище опір заземлювального пристрою не нормується.

Заземлювачі захисту від прямих ударів блискавки та захисту від вторинних впливів повинні бути віддалені один від одного на відстані не меншій, ніж зазначено в пунктах 2.4, 2.5 цього розділу.

У разі виконання захисту від електростатичної індукції шляхом накладення металевої сітки на даху будівлі до заземлювача захисту від вторинних впливів треба приєднувати найкоротшими шляхами всі металеві предмети.

За наявності металевого даху захист необхідно здійснювати приєднанням даху до заземлювача захисту від вторинних впливів шляхом прокладання вертикальних струмовідводів по зовнішніх сторонах будинків на відстані до 25 м. Верхні кінці струмовідводів з'єднують з металом даху, а нижні - із заземлювачем.

Якщо покрівля виконана з непровідного матеріалу, то по поверхні даху необхідно накладати металеву сітку з розміром чарунок до 5х5 м, виконану зі сталевого дроту діаметром не менше ніж 6 мм, і приєднувати її струмовідводами з того самого матеріалу до заземлювача.

2.7. Для захисту від електромагнітної індукції всі прокладені на території складу трубопроводи, броньовані кабелі тощо необхідно надійно з'єднувати один з одним у місцях їх зближення менше ніж на 10 см, а також через 15-20 м їх довжини за паралельного розташування для того, щоб не допустити утворення незамкнених контурів. Такі самі з'єднання необхідно робити в усіх інших випадках зближення металевих протяжних предметів з каркасами сталевих конструкцій будівель, устаткуванням, оболонками кабелів тощо. У цьому разі потрібно забезпечити надійні контакти в місцях з'єднання трубопроводів, у фланцях, муфтах тощо.

У місцях з'єднання перехідний електричний опір не має перевищувати 0,05 Ом на один контакт, у тому числі за необхідності шляхом улаштування додаткових металевих перемичок зі сталевого проводу перерізом не менше ніж 16 мм ^-² або інших провідників відповідного перерізу.

2.8. Захист сховищ від занесення високих потенціалів при вводі в них електричних мереж освітлення забезпечують:

1) у випадку використання броньованих кабелів, прокладених у землі, - приєднанням металевої броні й оболонки кабелю до заземлювача захисту від вторинних впливів, а за його відсутності - до спеціального заземлювача з імпульсним опором не більше ніж 10 Ом. У цьому разі кабелі треба віддаляти від заземлювача на відстань, зазначену в пункті 2.4 цього розділу;

2) у випадку використання неброньованих кабелів - шляхом приєднання до заземлювача, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, заземлювальної жили кабелю;

3) у випадку використання кабелів, приєднаних до повітряної лінії (для складів ВМ, що знаходяться в експлуатації), - шляхом підключення в місці переходу повітряної лінії в кабель (рис. 6 (додаток 20)) металевої броні й оболонки, а також штирів і гаків до спеціального заземлювача з імпульсним опором R _i1 більше ніж 10 Ом. Крім того, у місці переходу між жилою кабелю та заземленими елементами треба влаштувати закриті повітряні проміжки з міжелектродною відстанню 2-3 мм або встановлювати низьковольтний вентильний розрядник. Штирі (гаки) ізоляторів повітряної лінії на ближній опорі від місця переходу лінії в кабель треба приєднувати до заземлювача з імпульсним опором R _i2 не більше ніж 20 Ом.

У ґрунтах з питомим опором 500 Ом ⋅ м і вище дозволяється збільшувати імпульсні опори R _i, R _i1 і R _i2 заземлювачів до 40 Ом, а в скельних ґрунтах - згідно з проектом.

2.9. Сховища, у яких розміщують ВМ, нечутливі до впливу електростатичної або електромагнітної індукції (ВР на основі аміачної селітри, ДШ, НСІ, пороху тощо), обладнувати захистом від вторинних впливів блискавки не обов'язково.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: