Внесок українських вчених у розвиток економічної науки

Українські вчені, незважаючи на постійне пригнічення економічної думки через колоніальний статус нації, активно долучилися до процесу наукового розвитку економічних теорій. На жаль, про це було більше відомо зарубіжній економічній громадськості, ніж українській, оскільки, по-перше, український народ тривалий час був позбавлений своєї державності, по-друге, всі українські економісти вважалися радянськими (російськими), по-третє, праці українських економістів часто не були доступні навіть фахівцям. У вищих навчальних закладах України історія економічної думки не вивчалась. Будь-який інтерес до спадщини українських економістів тлумачився як “буржуазний націоналізм“, що був проголошений найнебезпечнішим ворогом більшовизму.

Велика заслуга у піднесенні із забуття, дослідженні та популяризації цілої низки українців, які спричинилися до розвитку економічної теорії, належить С.Злупку (1931-2006). У його фундаментальному навчальному посібнику “Основи історії економічної теорії“ (2001) вперше в економічній літературі з’ясовано місце видатних українських економістів у контексті світового розвитку економічної теорії.

Першим українським професійним економістом, першим ректором Петербурзького університету був Михайло Балудянський (1769-1847). Цей учений чимало зробив для утвердження демократичних економічних поглядів на теренах Російської та Австрійської монархій. М.Балудянський істотно вплинув на економічну концепцію програми декабристів, створив “економічну систему“, яка досі не втратила свого значення, особливо для молодих національних держав. В цій системі обґрунтовано принципи та основи розбудови національної економіки з позицій вільних ринкових відносин.

Розвиткові економічної науки сприяв Іван Вернадський (1821-1884) –професор Київського університету, батько знаменитого природознавця. У 1849 р. він захистив докторську дисертацію, присвячену аналізові італійської економічної літератури. Уже цей факт засвідчує широту підходів, прагнення українських економістів подолати національні межі, долучитися до загальноєвропейського наукового процесу. І.Вернадський критично оцінював утопічні теорії “общинного соціалізму“, які обстоювали О.Герцен, М.Чернишевський та інші російські соціалісти. Він видавав журнал “Экономический указатель“, де критикував кріпосницькі та доринкові форми виробництва, велику поміщицьку земельну власність. І.Вернадський був противником втручання держави в економіку, тобто прихильником вільної конкуренції, не сприймав комуністичних ідей.

Значне місце в українській та європейській економічній науці посідає Микола Зібер (1844-1888), який досліджував первісну культуру, захистив дисертацію про еволюцію теорії вартості від Д.Рікардо до К.Маркса. За посередництвом М.Зібера з економічною теорією марксизму ознайомилися Г.Плеханов та інші російські соціал-демократи.

У руслі соціалістичних соціально-економічних поглядів формувався світогляд Сергія Подолинського (1850-1891) – засновника екологічної парадигми сучасної економічної науки. Найважливішим у його науковій спадщині є еколого-економічне відкриття, обґрунтоване в дослідженні “Праця людини та її відношення до розподілу енергії“ (1880). Ця робота опублікована кількома іноземними мовами. Суть відкриття С.Подолинського полягає в тому, що за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини суспільства і природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця здатна не тільки поглинати, а й зберігати і нагромаджувати енергію.

Великі заслуги перед світовою економічною теорією має великий український учений Михайло Туган-Барановський (1865-1919). Він обґрунтував можливості синтезу трудової теорії вартості та концепції граничної корисності, зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику економічної доктрини марксизму, економічних концепцій російського народництва. Світове визнання М.Туган-Бара новський здобув за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розроблення концепції економічної кон’юнктури. Його праця з питань криз у Англії на початку ХIХ ст., за яку він одержав магістерське звання у Московському університеті, згодом була видана майже усіма європейськими і навіть японською мовою. Вона вплинула на економічні погляди провідних економістів Європи та Америки. Михайло Туган-Барановський став першим східноєвропейським ученим, якого визнала світова економічна думка.

Видатним економістом-математиком, який мав великий вплив на розвиток сучасної економічної теорії, був Євген Слуцький (1880-1948). Він зробив вагомий внесок у розвиток економіко-математичних методів в економічній науці. На жаль, на батьківщині дослідження Є.Слуцького замовчувалися, а зарубіжні економісти щедро їх використовували. Так, ще в 1915 р. в італійському журналі було опубліковано статтю Є.Слуцького “До теорії збалансованого бюджету споживача” (передруковану в Москві тільки в 1963 р.), присвячену проблемам попиту і взаємозв’язку між функцією попиту, рухом цін та доходів. Дещо пізніше всесвітньо відомі американські економісти Дж.Хікс і Р.Ален визнали, що свої теорії вони створили на базі ідей Є.Слуцького, зазначивши великий влив його праць на розвиток економетрики. Вперше у світовій літературі Є.Слуцький наголосив на потребі створення нової науки, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов – праксеології.

Варто згадати і прізвища інших учених, які прямо чи побічно займалися дослідженням економічних проблем – це І.Франко, М.Драгоманов, В.Каразин, А.Скальський, Д.Журавський, В.Навроцький, О.Терлецький, М.Павлик та багато інших. Навіть ці фрагментарні відомості про внесок українських вчених у розвиток світової економічної думки засвідчують, що українські вчені були не тільки популяризаторами ідей західних економістів, а й створювали теорії, які збагатили світову економічну думку.

ДО ПИТАННЯ ПРО СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ

ПРЕДМЕТА ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

Як відомо, у методології будь-якого наукового дослідження важливе значення належить фундаментальним категоріям об’єкта і предмета. Об’єкт відноситься до царини онтології, буття, а предмет – до гносеології, сфери пізнання. Зосереджуючись на взаємозв’язку між об’єктом і предметом економічної теорії, науковці наголошують на декількох важливих моментах.

Економічна наука одержує свою частину спільного для всіх суспільних наук об’єкта – суспільства чи суспільної життєдіяльності – економічну діяльність.

Принципова особливість економічної теорії, на відміну від природничих наук, – об’єкт (економіки) стрімко змінюється в часі... Таким чином, осягнення, осмислення внутрішніх зв’язків і процесів істотно ускладнюється в економічній теорії через еволюцію й особливості об’єкта”.

Академік НАН України А.Чухно підкреслює, що унаслідок безперервних змін та розвитку об’єкта дослідження (економіки) предмет дослідження вочевидь не може бути сталим і незмінним; економічна теорія має враховувати зміни об’єкта дослідження і визначати відповідний предмет, щоб поглибити взаємодію економіки та економічної теорії, посилити проникнення теорії в сутність економічної системи.

А.Гриценко зазначає, що економічна теорія як така з’являється у період виникнення індустріальної економіки та ринкової системи господарювання, оскільки саме на цьому етапі розвитку суспільства економічна діяльність відокремлюється від інших видів суспільної життєдіяльності в особливу сферу, і визначає “власний предмет політичної економії як історично першої, базової, загальної основи економічної теорії – економічні відносини між людьми”.

Простежмо далі, як визначали предмет своєї науки основні школи економічної думки.

В.Базилевич коротко узагальнює визначення предмета економічної теорії меркантилістами, фізіократами та класичною політичною економією як науки про створення, примноження і розподіл багатства нації. А.Чухно конкретизує саме розуміння багатства, наголошуючи на ключових відмінностях між згаданими школами: меркантилісти бачили багатство суспільства на поверхні, у сфері обігу, у вигляді грошей (золота і срібла); фізіократи довели, що суспільне багатство створюється не у сфері обігу, а у сфері (сільськогосподарського) виробництва; класики обґрунтували визначальну роль матеріального виробництва, а предметом їхнього дослідження стало збільшення багатства суспільства.

Марксистська політична економія визначила предметом свого дослідження виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

А.Чухно підкреслює, що неокласична теорія, поряд із успадкованими від класиків об’єктивними уявленнями, розвинула суб’єктивно-психологічні методи економічного аналізу, приділяючи значну увагу людині, її психології, мотивам діяльності та економічної поведінки.

У першій половині ХІХ ст. сама економічна наука вважалася дослідженням “природи і причин багатства народів” (Сміт), “законів, що регулюють розподіл продуктів землі” (Рікардо) і “законів руху капіталізму” (Маркс). Однак після 1870 р. її почали вважати наукою, що аналізує “людську поведінку як взаємозв’язок між поставленими цілями й обмеженими засобами, що мають альтернативне застосування”. Після двох століть зацікавлення збільшенням ресурсів і зростанням потреб, починаючи від 1870 р., економічна наука стала в основному дослідженням принципів, які управляють ефективним розмішенням ресурсів, коли ресурси і потреби задано.

Сьогодні багато економістів наголошують на важливих змінах щодо розширення предмету економічної теорії, спричинених розвитком інституційних підходів. Скажімо, А.Гриценко зазначає, що інституціоналізм став сполучною ланкою між маржиналізмом та трудовою теорією вартості у межах класичного напряму, між класичним (неокласичним) напрямом загалом і кейнсіанством, а також між мікро- та макроекономікою. А.Чухно визначає предметом інституціоналізму “інститути, які мають місце в економіці, соціальній сфері, сфері права, релігії тощо”.

Розширення предметної галузі економічної науки відбувається у різний спосіб: від розгалуження традиційної економічної проблематики до вторгнення економічного аналізу у нетрадиційні і навіть неекономічні сфери.

Економічна теорія сьогодні, подібно до природничих наук, використовує методологію, що забезпечує можливість одержання результатів, які допускають спростування і перевіряє їх за допомогою ґрунтовних статистичних методів. Економічна теорія наголошує на трьох основних чинниках, які принципово відрізняють її від інших суспільних наук. По-перше, економісти використовують у своїх моделях раціональних індивідів, поведінка яких підлягає принципу максимізації. По-друге, економічні моделі будуються з строгим усвідомленням важливості стану рівноваги як невід’ємної частини будь-якої теорії. По-третє, зосередження уваги на понятті ефективності спонукає економістів ставити запитання, які ігнорують інші суспільні науки.

Деталізуймо дещо три згадані моменти. Принцип максимізації (корисності, прибутку чи ще чого-небудь) за чинних обмежень є фундаментальною складовою практично будь-якої теорії. Навіть за наявності недосконалої інформації, трансакційних витрат чи інших чинників, що ускладнюють аналіз, поведінка індивідів в економічних моделях ніколи не визначається силами, що лежать поза їхнім контролем. Наголос на максимізації виявляється особливо важливим з огляду на те, що це дає змогу робити прогнози щодо нових ситуацій – передбачити зміни поведінки у відповідь на той чи інший стимул. Справді, максимум функції є чітким і зрозумілим поняттям, на відміну від інших правил, особливо, якщо вони змінюються залежно від ситуації.

Як і в природничих науках, центральним поняттям економічної теорії є рівновага. Моделювання поведінки окремих економічних агентів доповнюється вивченням наслідків їх взаємодії; саме інтерес до стану рівноваги самого по собі відрізняє економіку від інших суспільних наук.

Значною мірою економічна теорія керується тезою про важливість ефективності. Ідея “невидимої руки” А.Сміта у ХХ столітті набула більш формалізованого вигляду у формі твердження про ефективність конкурентної рівноваги. Саме поєднання понять ефективності та рівноваги не дозволяє економістам задовольнятися частковими і напівправдивими відповідями. Уявлення про те, що ефективність є природним результатом, спричиняє появу все нових запитань і спонукає до поглиблення аналізу.

Очевидно, що значна частина пострадянських економістів природним чином розуміє під економічною наукою щось справді достатньо далеке від щойно описаного.

Підсумовуючи, можна сказати, що наукова спільнота вчених-економістів сьогодні достатньо далека від єдиного розуміння предмета економічної науки.

Значна більшість західних вчених не приділяє надто пильної уваги методологічним проблемам розвитку економічної теорії у тому розумінні, яке вкладають пострадянські економісти. Радше, на нинішньому етапі розвитку західної економічної науки, наголос робиться вже на дещо інших аспектах – можливості одержання спростовних результатів, які перевіряються за допомогою статистичних методів. Щодо предмета економічної теорії, то у більшості підручників провідних американських авторів акцентується на ефективному використанні обмежених ресурсів для задоволення потреб суспільства.

У пострадянській економічній теорії ситуація помітно інша. Перехід від постмарксистської економічної науки до модерної економічної теорії вочевидь ще не завершено. Як наслідок, спостерігається значне розмаїття думок і підходів; предметом економічної науки різні автори визначають виробничі відносини, інститути, ефективне використання ресурсів або намагаються синтезувати декілька різних варіантів у єдине ціле.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: