Особливості трансформації економіки України.
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Особливості трансформації економіки України.





Несприятливі стартові умови економіки України:

1). Архаїчна колоніальна відтворювальна структура економіки УРСР: перевага виробництва товарів підрозділу 1 (засобів виробництва) на незмінній технологічній основі). Провідний ВПК. На предмети споживання – 30%.

2). Надмонополізована економіка: «переваги» великого машинного виробництва в усіх галузях.

Концентрація задля концентрації у галузях з перервним виробництвом – неефективна та шкідлива:

- ускладнює систему постачання та управління;

- лягає важким тягарем на транспортну мережу країни;

- має важкі екологічні наслідки (концентрація важкої індустрії України в Придністров’ї та Донбасі довела ці регіони до екологічної катастрофи);

- великі підприємства, стаючи монополістами у своїх галузях, гальмують науково-технічний прогрес.

3). Застаріле обладнання:

- базовий рівень виробництва підтримувався нарощуванням обсягів капітального ремонту;

- потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину;

- на поч. 90-х рр. термінової заміни потребувало понад 25% загального обсягу основних фондів.

4). Дуже високий ступінь одержавлення:

- легального приватного сектору майже не було;

- колективістські настрої й цінності стримували та переслідували господарську ініціативу і підприємливість;

- у населення формували гіпертрофовані уявлення про економічну та соціальну роль держави.

 

 

Перехідна економіка України:

§ несприятливі стартові умови;

§ непослідовність проведення реформ;

§ боротьба виконавчої й законодавчої гілок влади;

§ неготовність частини населення до життя в умовах ринкової економіки;

§ незацікавленість керівної еліти у будь-яких змінах;



§ сильна регулятивна роль держави:

- навіть після приватизації значної частки власності держава ще має потужний сектор в економіці;

- питома вага дрібного й середнього приватного підприємництва порівняно невисока;

- тісний зв’язок політичної влади і власності;

- відсутність ефективного приватного власника;

§ значна частина населення схильна до державного патерналізму – необґрунтованого перебільшення ролі держави в перерозподілі доходів;

§ високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності та зростанням корупції;

§ енергетична залежність від інших країн:

- з власного видобутку різних видів палива Україна задовольняє лише 1/3 своїх потреб;

- головний імпортер – Росія;

- імпорт нафти та газу – це головна стаття дефіциту платіжного балансу та зростання зовнішньої заборгованості держави;

§ погіршення галузевої структури національної економіки:

- майже вдвічі зменшилася частка перспективних галузей – машинобудування та харчової промисловості й аж у 8 разів - легкої;

- більш ніж удвічі зросла питома вага такої неперспективної галузі, як чорна металургія;

- низька конкурентноспроможність більшості галузей обробної промисловості;

- неефективне сільськогосподарське виробництво.

 

Для України найпридатнішою є модель узгодженого вільного підприємництва:

- українській нації притаманні індивідуалістсько-зважені цінності (індивідуалізм у праці та побуті й водночас схильність до співпраці; українець завжди почував себе частиною громади і не протиставляв себе їй);

- колегіальне правління (представництво у владі різних політичних сил).

Тернистий шлях України до ринку

 

Спробуймо з’ясувати, у чому ж криються причини тривалих невдач у реформуванні української економіки, що призвели до безпрецедентного десятирічного періоду спаду (1990–1999 роки), упродовж якого ВВП країни зменшився у два з половиною рази. Доволі поширеною є думка, що проблема полягає у виборі хибного шляху реформ – підходу “шокової терапії”. Як видається, таке твердження не має достатніх підстав.

Передовсім, Україна не обирала шокової терапії, оскільки наш вибір на момент початку реформ виявився заздалегідь визначеним діями Росії. Восени 1991 р. у Росії харизматичний президент Б.Єльцин сформував реформаторський уряд, який форсував підготовку програми радикальних економічних реформ. З початку січня 1992 р. у Росії лібералізували ціни на значну більшість товарів і послуг. За умов єдиного економічного простору, відсутності митного контролю чи інших обмежень на переміщення товарів відмова від лібералізації цін в Україні за лічені дні призвела б до спустошення українського споживчого ринку. Тобто у той момент вибору – лібералізувати чи ні ціни – просто не було.

Інший аспект проблеми полягає у тому, що в Україні упродовж декількох років взагалі не було адекватної вимогам часу програми реформування економіки. Для проведення реформ необхідні люди з стратегічним баченням, свідомі того, що їх уряд приречений на швидку відставку, але все ж готові до здійснення непопулярних, проте вкрай необхідних змін. В Україні ж у цей період абсолютну більшість у декількох урядах становили представники посткомуністичної номенклатури, а поодинокі реформатори (скажімо. В.Лановий та В.Пинзеник) не могли за цих умов мати вагомого впливу на розвиток подій. Тобто навіть за наявності альтернативних варіантів реформ усвідомлений вибір не було б кому зробити.

В Україні не було шокової терапії, оскільки вона передбачає цілісний набір заходів, що повинні узгоджуватися між собою не лише концептуально, але й у часі. Половинчатість чи незавершеність одного комплексу заходів неминуче знижує ефективність іншого. За збереження державного монополізму, відсутності приватної власності і конкуренції політика цінової лібералізації в Україні фактично звелася до адміністративного підвищення цін, за допомогою якого держава вирішувала передовсім власні бюджетні проблеми.

Упродовж декількох років владні структури ухвалювали ключові економічні рішення з огляду на поточні цілі, які визначалися здебільшого політичними і соціальними міркуваннями (“латали діри”); натомість довгострокові, стратегічні цілі відсувалися на другий план. Адекватними якості політики були і її результати – реальний ВВП у 1992–1994 роках знижувався відповідно на 9,9%, 14,2% та 22,9% проти попереднього року, а рівень інфляції у 1993 році перевищив 10000%. Як наголошував відомий вітчизняний економіст А.Гальчинський, інфляційний процес в Україні був породжений рудиментами тоталітарної системи і відображав не дію започаткованих в економіці ринкових структур, а навпаки – нестачу останніх. Після вимушеної лібералізації цін наступні реальні кроки на шляху реформування економіки було здійснено більш ніж через два з половиною роки – лише наприкінці 1994 року. Тому ключовою причиною катастрофічного погіршення економічної ситуації в Україні у 1992–1994 роках логічно і чесно вважати не хибний вибір шляху реформ, а їхню відсутність.

Варіант ринкових перетворень, який було реалізовано в Україні, один з провідних фахівців у сфері трансформації командної економіки А.Аслунд визначає як “державу у вишукуванні ренти” або “спекулятивну державу”, де під рентою розуміють прибутки, вищі за конкурентний рівень. Домінуючим інтересом у такій державі є не економічний добробут усієї нації, а перерозподіл наявних ресурсів через державний бюджет і регулювання можливостей для отримання різних привілеїв. З погляду А.Аслунда, ця економічна модель була сформована керівниками державних підприємств, можновладцями та новими підприємцями, які прагнули заробити на самому перехідному періоді до ринкової економіки, і стала наслідком “поступових” реформ. Суть їхньої стратегії полягала у заробітку грошей на державних субсидіях і державному регулюванні (через державні кредити, регуляцію експорту та імпорту, субсидії підприємствам, податкові привілеї та неплатежі).

Достатньо обґрунтованим сьогодні видається такий висновок: власне тривале зволікання з проведенням реальних реформ в Україні, де до того ж збіглися у часі докорінні політичні та економічні зміни, спричинило особливо глибокий трансформаційний спад і невиправдано значне зниження рівня життя людей.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.