Еволюція поглядів на роль держави в економіці. Державний сектор у національній економіці.

Держава, як інституція, виникає на базі внутрішніх процесів у суспільстві. Вона не нав’язана ззовні.

Сьогодні держава – це сукупність суспільних інститутів, що здійснюють публічну владу; вона охоплює не тільки центральні, а й місцеві органи влади, органи самоврядування.

В усі часи держава виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності, охорону правопорядку та загальне управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, а завжди діяла, і подеколи дуже активно. Суспільство завжди використовувало державний апарат для досягнення певних господарських цілей, гарантування національної безпеки, задоволення загального інтересу чи приборкання небажаних для суспільства дій окремих громадян.

Як особлива політична організація, держава тривалий час була зовнішнім середовищем для економічної системи, але не її елементом – не суб’єктом системи.

Однак роль держави в ринковій економіці у ХХ ст. і особливо з 1930-х років докорінно змінилася. Держава почала здійснювати цілеспрямовану політику для досягнення певних економічних цілей. З цією метою вона розвиває власний виробничий сектор, привлас­нює через оподаткування істотну частку на­ціонального доходу і перетворюється в могутню економічну потугу. Держава стає власником і виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором; вона активно втручається у відносини робітників і працедавців – усе це зробило її повноправним суб’єктом господарського життя; господарська потуга держави дала їй змогу впливати на всю економічну систему. Всебічна економічна діяльність держави і дає підстави вважати її повноцінним суб’єктом гос­подарського життя, економічної системи.

Отже, особливість ролі держави в сучасній ринковій економіці у тому, що вона стала суб’єктом економічної системи разом з домогосподарствами та фірмами, виконує активну роль в економіці, є носієм певних прав та обов’язків.

Держава, ставши суб’єктом економічної системи, забезпечує передусім загальні (рамкові) умови господарської діяльності, а також є отримувачем доходів і їх розпорядником. Економічна діяльність держави охоплює всю систему усвідомлених економічних цілей і завдань, способи й механізми їх ефективного здійснення. Будь-які дії держави, що прямо чи опосередковано впливають на економічні процеси, а також безпосередня господарська діяльність держави (державний сектор економіки) належать до її економічної діяльності. Остання конкретизується в економічній політиці держави. Держава персоніфікується в державній бюрократії,чиновництві.

Оскільки держава стала суб’єктом господарської діяльності, важливо з’ясувати: що є цей суб’єкт? Що є ця держава? Яка вона? Наскільки вона є правовою, тобто як у країні поважають закони, і як ці закони та інші нормативні документи державних органів влади виконують? Наскільки держава дбає про загальнонаціональні цілі та інтереси?

Виявляється, що ефективність державних заходів різна: те, що добре для одних країн, може мати цілком інші наслідки для інших. Навіть у країнах з однаковим рівнем розвитку від­мін­ності у розмірах, етнічному складі, політичній системі, культурі, менталітеті загалом роблять кожну державу неповторною.

Державний сектор у національній економіці

Особливим елементом державного регулювання є державний сектор економіки.

У сучасній ринковій економіці держава стає безпосереднім виробником і великим власником. У країнах з розвиненою економікою їй належить від 10 до 40% і більше основного капіталу. Вона зосереджує у своїх руках стратегічні галузі економіки, прибуткові або й збиткові, але суспільно важливі виробництва, значну частку ринкової інфра­структури тощо.

Державна власність значною мірою забезпечує матеріальну базу функціонування держави як політичного інституту (майно пар­ла­менту, органів державного управління, збройних сил, міліції, митний збір, пошта тощо), а також економічну основу підприємницької діяльності держави (підприємства, Центральний банк, залізниця та ін.).

Державний сектор займає важливу нішу в змішаній економіці. Державні підприємства доповнюють або заміщують приватний бізнес, а також їх використовують як дієвий інструмент здійснення урядової політики і регулювання національної економіки. Збільшуючи або зменшуючи частку державного сектору, уряд має змогу впливати на ефективність всієї національної економіки.

Державний сектор дуже динамічний. Він може швидко змінюватися внаслідок таких заходів як націоналізація, роз­державлення, приватизація чи реприватизація. Європа ХХ ст. знає декілька “хвиль” націоналізації і приватизації. Зокрема друга приватизаційна хвиля припала на 1970–1990-ті роки. Вона набула продовження в країнах колишнього “соціалістичного табору”. Правда, причини приватизаційних процесів були різні: у Західній Європі вони пов’язані з переходом до пост­індустріального суспільства, а в посткомуністичних країнах – з переходом від директивно-планової до ринкової економіки.

Державні підприємства ґрунтуються на державній власності: загальнодержавній і комунальній (муніципальній). Відповідно виокремлюють і два види підприємств: загальнодержавні, якими розпоряджається найвищий орган державної влади, і підприємства, що є власністю адміністративно-територіальних органів влади.

Державний сектор України втратив своє панівне становище у промисловому виробництві. Якщо 1992 року у ньому виробляли понад 80% загального обсягу виробництва, то вже на початок 2003 року державний сектор економіки становив менше 10% підприємств, на яких виробляли менше 20% промислової продукції. У деяких базових галузях він ще зберігає серйозні позиції, зокрема у хімічній та нафтохімічній промисловості, електроенергетиці, паливній промисловості. Однак у 1990-х роках держава значною мірою втратила контроль в управлінні цим сектором, унаслідок чого сьогодні не в змозі ефективно розпоряджатися своїми корпоративними правами і не отримує належних їй доходів з цієї власності.

Виокремлюють три типи державних підприємств в Україні:

1) Казенні (унітарні, бюджетні) підприємства. Тут ведеться виробнича та інша діяльність, яку згідно із законодавством можуть здійснювати тільки державні підприємства.

Ці підприємства виготовляють продукцію, головним спо­живачем якої (понад 50%) є держава. Вони не підлягають акціонуванню і перебувають у прямій адміністративній під­поряд­кованості відповідним органам державного управління. До них належать: підприємства, що випускають продукцію, яка забезпечує обо­роно­здатність і національну безпеку країни; підприємства, які потребують високої мобілізаційної готов­ності і виробляють особливу еколого-небезпечну продукцію; підприємства, які здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв’язок, телекомунікаційні мережі, енергетика).

Такі підприємства перебувають у повній державній власності, у віданні від­повідних міністерств і відомств. Вони не завжди є прибутковими, фінансуються з державного бюджету і не мають зовнішніх джерел фі­нансування.

2) Корпоратизовані державні підприємства, у яких не менше 50%+1 акцій належить державі. Це так звані “державні акціонерні товариства” (“державні корпорації”), які контрольовані через контрольний пакет акцій. Вони володіють правом гос­подарської самостійності.

3) Державні підприємства з часткою держави у статутному фонді не менше ніж 25%+1 акція, тобто державі у них належить блокувальний пакет акцій. Держава тут представлена у наглядових радах. Ці підприємства працюють на засадах повного комерційного розрахунку.

Основна функція державного сектору за умов перехідної економіки – забезпечення реалізації політики держави щодо ринкового рефор­муван­ня економіки.

Сторінка про Україну. Державний сектор в економіці України

Державний сектор в Україні – це сукупність підприємств, установ та організацій, діяльність яких безпосередньо забезпечують державні органи управління, і які перебувають у повній або частковій власності держави та функціонують, щоб отримати прибуток або соціальний ефект і розв’язати загальнонаціональні або регіональні соціально-економічні проблеми.

Проблема вибору між державним сектором та іншими важелями державного регулювання значною мірою вирішується через порівняння ефективності приватного і державного секторів у певних сегментах економіки. Часто можна почути думку, що державні підприємства апріорно неефективні. Однак більш докладне вивчення даної проблеми свідчить, що твердження про принципову неефективність державного сектору економіки є сумнівним. Державні підприємства, як правило, не мають потреби у витратних рекламних компаніях, користуються перевагами від ефекту масштабу. Аналіз емпіричних даних стосовно низки розвинених країн також не підтверджує однозначного висновку при нижчу ефективність підприємств державного сектору.

Державний сектор вітчизняної економіки формувався у специфічний спосіб. Якщо в більшості західних країн державний сектор творився протягом сторіч у межах еволюційного історико-економічного процесу, то в Україні він став “будівельним матеріалом” для приватного сектору, зростання якого вважалося основним пріоритетом економічної політики. Зосередження політики інституційних реформ в основному на питаннях трансформації державної власності в приватну через процес приватизації призвело до стихійного формування державного сектору економіки за залишковим принципом і, відповідно, до різкого зниження його ефективності та потенціалу.

Державний сектор України сьогодні зберігає значну частку державних підприємств у таких сферах діяльності як: добувна промисловість; виробництво і розподіл електроенергії, газу і води; транспорт і зв’язок; операції з нерухомістю; охорона здоров’я і соціальна допомога, освіта, колективні та особисті послуги.

На 1 січня 2009 року в реєстрі корпоративних прав держави обліковувалось 797 господарських товариства, з них 40% мають у статутному капіталі державну частку понад 50%. За галузевим розподілом структура корпоративних прав держави в господарських товариствах така: промисловість – 34,6%, сільське господарство – 11,7%, транспорт і зв’язок – 10,3%, торгівля і громадське харчування – 8,3%, будівництво – 5,9%, наука і наукове обслуговування – 6,2% та ін. Треба зазначити, що упродовж останніх років корпоративний портфель держави демонструє тенденцію до зниження.

Серед основних проблем функціонування державного сектору в економіці України треба зазначити:

1) відсутність концепції розвитку державного сектору. Особливістю сучасної приватизації підприємств державного сектору є продаж прибуткових підприємств, що викликає несхвальні оцінки з боку суспільства. Суперечливим видвється і прагнення уряду будь-що продовжувати приватизацію таких підприємств, незважаючи на світову економічну кризу;

2) відсутність єдиного центру управління об’єктами державної власності; паралельні функції розпорошені між різними органами виконавчої влади;

3) вилучення значної частини прибутку на сплату дивідендів, що перешкоджає реінвестуванню у виробництво відповідно до затверджених планів розвитку. Загальна сума перерахованих дивідендів від суб’єктів підприємницької діяльності, утворених за участю держави, за 2008 рік становила 273,8 млн. грн.

З погляду фахівців, функціонування і розвиток державного сектору економіки України мають базуватися на основі таких стратегічних завдань:

- заповнення економічних ніш з несприятливими умовами виробництва, куди приватний капітал приходить повільно, але розвиток яких є необхідним для всієї економіки країни;

- усунення диспропорцій економічного розвитку регіонів з метою забезпечення належних умов задоволення суспільних потреб;

- стимулювання розвитку наукомістких, прогресивних галузей виробництва, які вимагають значних первинних капіталовкладень і не забезпечують швидкої віддачі капіталу;

- регулювання кількості та якості громадських благ і оптимізації економічної, соціальної та адміністративної інфраструктури суспільства.

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: