Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Уміння невербальної взаємодії вихователя.





Зовнішність вихователя сприймається в єдності фізичних даних і мімічних, жестикуляційних, пантомімічних особливостей, які надають особливу експресію, тобто виразність, обличчю і всій фігурі. Загалом враження від зовнішності людини залежить від того, як вона ходить, стоїть, сідає, від характерних поз і жестів. Тому наступними важливими вміннями вихователя є вміння користуватися невербальними засобами спілкування.

Психологами встановлено, що 60-80% інформації передається за допомоги невербальних засобів вираження і тільки 20-40% – за допомоги вербальних. Так, Альберт Мейерабіан установив, що передача інформації відбувається за рахунок вербальних засобів (тільки слів) на 7%, за рахунок звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію звука) на 38% і за рахунок невербальних засобів на 55%. У сукупності міміка, пантоміміка, жести, візуальний контакт, розташування щодо партнера, з яким спілкуєшся, утворюють так звану «мову тіла» (Піз Алан). Особливістю цієї мови є те, що її прояв зумовлений імпульсами нашої підсвідомості, причому підробити ці імпульси практично неможливо. Саме це дозволяє нам довіряти невербальному спілкуванню більше, ніж звичайному, вербальному. Майбутнім вихователям необхідно знати й досконало володіти невербальними засобами комунікації.

К.О.Альбуханова виділяє такі функції, які виконує невербальна комунікація: 1) доповнення мовлення; 2) заміна мовлення; 3) репрезентація емоційних станів партнерів у спілкуванні.

До невербальних засобів спілкування належать: кінесика (оптико-кінетична система), праксеміка й контакт очима.

Кінесика вивчає зовнішні вияви людських почуттів та емоцій, в основі яких лежить загальна моторика різних частин тіла. Її складовими є міміка, жестика, пантоміміка, праксеміка.

Міміка – це рухи м’язів обличчя, які відображають внутрішній емоційний стан людини. Основне інформативне навантаження несуть очі, брови й губи. Часто вираз обличчя вихователя набагато красномовніший за його слова, яких просто не вистачає в певній ситуації або вони навіть не потрібні. Діти, як ніхто, безпомилково зчитують інформацію з обличчя, правильно розуміють жести чи позу педагога. Про це яскраво свідчать дитячі малюнки. Дітям старшого дошкільного віку було запропоновано намалювати добру і злу виховательку. Зображуючи добру виховательку, діти малювали нормальних розмірів очі, з широко розкритими очима, брови у спокійному стані, посмішку. У злої ж виховательки очі були або занадто великі, або замалі, брови зведені на переніссі, рот широко відкритий. На деяких малюнках замість рота була дірка в аркуші, а одна дитина намалювала навіть звірині ікла. Досить красномовною була поза, зображеної виховательки, її руки, зачіска тощо. Аналіз дитячих малюнків ще раз доводить необхідність досконалого володіння мімікою, умінням керувати своїм емоційним станом.



Жестика доповнює спілкування гамою рухів окремих частин тіла людини. Існує така класифікація жестів.

Жести-ілюстратори – це жести повідомлення, вказівники, які образно зображають зміст інформації, що повідомляється.

Жести-регулятори – це жести, які виражають ставлення до кого-небудь або чого-небудь.

Жести-емблеми – це своєрідні замінники слів чи фраз у спілкуванні.

Жести-адаптори – це специфічні рухи рук людини, які відображають її звички.

Жести-афектори – це жести, які виражають певні емоції людини, наприклад, упевненість, сумнів, напругу, готовність тощо.

Жести можуть бути закритими і відкритими, а також видозміненими, завуальованими. Завуальовані жести трапляються в дорослих, тому мову їх тіла читати набагато важче, ніж невербальні засоби дітей.

Пантоміміка відображає моторику всього тіла: позу, поставу, ходу, нахили. Ці динамічні позиції характеризують різноманітні психологічні стани людини, а також готовність і неготовність, бажаність і небажаність спілкування. Так, дитина, яка відчуває свою провину, іде з низько опущеною головою, сутулячись, невпевненою ходою, щоб здаватися ще меншою і уникнути покарання. За позами, поставами, розташуванням комунікантів можна сказати, наскільки є конгруентним спілкування, і визначити роль кожного з учасників комунікативного акту.

Праксеміка займається нормами просторової, часової організації спілкування. Її суть полягає в тому, що час і простір несуть смислове навантаження у спілкуванні. Праксеміка висуває такі орієнтири: 1) загальне розташування тіла (залежно від статі); 2) кут орієнтації партнерів; 3) тілесна дистанція, що визначається рукою; 4) тілесний контакт залежно від форми та інтенсивності; 5) обмін поглядами; 6) відчуття теплоти; 7) нюхові сприйняття; 8) сила голосу.

Засновник праксеміки Е.Холл, вивчаючи норми наближення партнерів, виділив 4 зони міжособистісного простору: інтимну (0-45 см), персональну (45-120 см), соціальну (120-400 см) і публічну (400-750 см).

Такесика – спілкування з допомогою дотику. Зв’язок між дотиком та емоційним станом людини психологи називають кінестетичним якорем. Через дотик можна викликати як гарний, так і поганий настрій у співрозмовника. Значення дотику в житті людини залежить від віку. Доторкуючись до дитини раннього чи дошкільного віку, дорослий засвідчує свою любов, виявляє схвалення, підтримку, «заряджає» її позитивним настроєм, гарною енергетикою. Ось чому так важливо доторкатися до малюка після покарання. Він має переконатися, що гарне ставлення дорослого до нього не втрачено, що мама, чи тато, чи вихователь більше на нього не ображаються і не стали любити його менше.

Підлітків же дратують дотики дорослих. Адже вони прагнуть незалежності, намагаючись при цьому позбутися «телячих пестощів» як символу дитинства. Проте це не означає, що підліткам абсолютно не потрібна підтримка мами чи тата через дотики. Такесику у спілкуванні з підлітками можна використовувати тільки тоді, коли вони самі перші зроблять крок назустріч дорослому – пригорнуться, обнімуть, погладять по руці.

У світі дорослих дотик близьких знову є бажаним. Особливе значення він набуває для людей похилого віку, які через такий вияв близькості й уваги краще відчувають свою необхідність, значущість, частково втрачені з виходом на пенсію.

Як би по-різному не реагували люди різного віку на дотик, є кілька загальних правил використання такесики: 1) не варто доторкатися до співрозмовника, якщо він у поганому настрої чи обговорюється неприємне для нього питання; 2) оскільки дотик пов’язаний з проникненням у чужий життєвий простір, інтимну зону, варто пам’ятати що особливо болісно люди реагують на надмірно-фамільярні рухи: поплескування по плечу, щоці тощо, – такі дії дорослими сприймаються як нетактовність; 3) помітивши позитивні емоції співрозмовника, коли він перебуває в хорошому настрої чи згадує про щось приємне, своїм дотиком (чітко до одного й того ж місця – наприклад до руки), можна зафіксувати, повторивши дотик у кінці розмови, гарне ставлення партнера до нас після бесіди

У педагогічному спілкуванні велике значення має погляд. Під час візуального спілкування використовується спеціальна знакова система – «контакт очима». Його характеристиками є частота обміну поглядами, спрямованість і довгота, динаміка й статика та інші рухи очей. Контакт очима доповнює вербальну комунікацію, він повідомляє про готовність продовжити чи припинити її, сприяє розкриттю внутрішнього стану чи, навпаки, приховує його. Вихователь, уміло користуючись поглядом, може стимулювати бажані дії вихованців або спинити негативні. Завдяки візуальному контактові педагог може отримати інформацію про психічний стан своїх вихованців, про те, наскільки цікавим для них є матеріал, який він подає, подивитися на реакцію дитини. Крім цього, погляд має велике значення для жесту, адже один і той самий жест може означати абсолютно протилежне в поєднанні з різними поглядами.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.