Комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності: сутність, підходи, методи та моделі.

Переваги: об’єкт є таким, що створений максимально відповідним внутрішнім вимогам і потребам виробництва, і спроможний приносити додаткові прибутки власникові. Тобто даний спосіб комерціалізації є виправданим.

Недоліки: необхідні неабиякі кошти, перш за все, для розробки, створення такого об’єкту і доведення його до експлуатаційного стану. Зараз винахідницька і інноваційна активність на підприємствах не є достатньо забезпеченою необхідними ресурсами, а підтримка держави у цьому залишає бажати кращого.

2) вкладення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу інших підприємств.

Переваги: а) дозволяє брати участь в організаційно-управлінських процесах і отримувати певні прибутки залежно від розміру вкладених прав. Тобто такого роду права насьогодні становлять собою нематеріальний актив, що має реальну цінність, створює додаткову ринкову вартість підприємства і може бути формою участі у капіталі інших підприємств, приносячи в результаті реальну вигоду власникові.

б) в несення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу дозволяє збільшити його, що є, в свою чергу, привабливим з точки зору привертання інтересу кредиторів та інвесторів до даного підприємства.

3) передача прав на об’єкти інтелектуальної власності. Передача прав власності шляхом їх продажу передбачає зміну такої частини майнового права, як право власності.

Ліцензія – дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір - договір, відповідно до якого надається право на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцензіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав.

Залежно від обсягу переданих прав розрізняють – договір виключної і не виключної ліцензії. Це найбільш поширені сьогодні види комерціалізації ОПІВ.

При наданні виключних прав застосовується тріада «воло­діння, користування і розпорядження».

Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об’єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочин власника, а в інших виключних правочинах: «забороняти» і «дозволяти». В такому разі буде присутня тільки правочинність з використання (розпорядження). Особливо це важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного капіталу в обмін на корпоративні права.

Коли укладається договір не виключної ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках, і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше в повному обсязі на тій же території.

В усіх випадках діяльність з комерціалізації можлива за умов укладання різного роду договірних відносин, що передбачено статтею 41 ЦКУ. Виникнення зобов’язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, і стає чинним. У цьому випадку проблема комерціалізації інтелектуальної власності розглядається в правовій площині, чому повинні передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов’язано визначення вартості переданих (реалізованих) або наданих прав, визначення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості переданих прав на її придбання або продаж або надання прав по ліцензії.

Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, які пов’яза н і з розробкою, адаптацією, підтримкою на відповідному рівні об’єктів власності.

Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань.

Обмежуючим фактором тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні об’єктів інтелектуальної власності, які збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця.

За ліцензійним договором власник ОПІВ в якості винагороди ліцензіар бажає отримати паушальний платіж та роялті [21]:

Згідно з Податковим кодексом України (ПКУ) (ст. 4.1.225)

«роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України»

Відповідно ПКУ пп. 14.1.54 ст. 14

дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України …у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

А відповідно пп. 137.1. ст. 137 ПКУ

дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Згідно пп.137.11 ст. 137 ПКУ

датою отримання доходів у вигляді ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

В ПКУ облік операцій з роялті відображають таким чином, а саме: нараховані підприємством – ліцензіатом суми роялті відносяться на витрати (пп.140.1.2 ст. 140 ПКУ) і нараховані або/та отримані підприємством – ліцензіаром суми роялті є його доходом (пп.135.5.1 ст. 135).

Додержуючись п. 4 та п. 20 П(С)БО 15 «Дохід» [22],

роялті є дохід, який виникає в результаті використання активів підприємства іншими сторонами, якщо:

- імовірні надходження економічних вигод, пов’язаних з такою операцією;

- дохід може бути достовірно оцінений.

Такий дохід має визнаватися за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди (ліцензійного договору тощо).

Роялті сплачується підприємством – ліцензіатом, як частка отриманого прибутку за право використання винаходів, корисних моделей тощо після реалізації інноваційної продукції. Сам прибуток є результатом зменшення собівартості продукції, отриманої економії, що є його прирощенням в порівнянні до і після впровадження нових технічних рішень при виробництві інноваційної продукції.

Розмір роялті встановлюється сторонами ліцензійного договору за результатами оцінки вартості об’єктів прав інтелектуальної власності, здійсненої Cуб’єктом оціночної діяльності згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [23] та національних оціночних стандартів № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» [24] та № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» [21].

Узгоджений сторонами ліцензійного договору розмір роялті фіксується в договорі або у додатку до нього. Нарахування і оплата роялті кожний раз здійснюється на підставі акту про користування об’єктами права інтелектуальної власності, в якому вказується термін використання, обсяг випущеної / виготовленої та реалізованої продукції і сума сплаченого роялті, яка розраховується шляхом множення кількості випущених \ виготовлених і реалізованих одиниць продукції (інноваційної продукції) на фіксований (абсолютний) розмір роялті в гривнях на одиницю продукції. Автором цієї публікації раніше надавалось експертне роз’яснення щодо визначення розміру роялті [25].

Величина роялті визначається у грошовому вимірі відносно продукту ліцензії і переглядається після наступної оцінки при зміні умов користування об’єктів права інтелектуальної власності.

Нарахування та впровадження в бухгалтерському обліку роялті стикається з проблемою його економічного змісту. Якщо це частка в прибутку від реалізації інноваційної продукції, то в обліку відтворюється розподіл отриманого прибутку між підприємством – ліцензіатом, в частині, яка йому залишається, і підприємством – ліцензіаром, в частині, яка передається йому, як винагорода.

Нарахована сума роялті в бухгалтерському обліку підприємства – ліцензіата згідно акту про користування об’єктами права інтелектуальної власності відображується по дебету 68 «Розрахунки за іншими операціями» (субрахунок 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» або 6851 «Розрахунки по нарахованому роялті») кредит 31 «Розрахунки в банках» або 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» (сплата роялті).

Нараховані суми роялті за кредитом рахунку 6851 «Розрахунки по нарахованому роялті» здійснюють списання за дебетом рахунків 23 «Виробництво» (ноу-хау, промислові зразки тощо), 91 «Загальновиробничі витрати» (програмні продукти, бази даних та інші об’єкти, які використовують функціональні служби цехів), 92 «Адміністративні витрати» (фірмові назви, комп’ютерні програми, бази даних та інші об’єкти, які використовують функціональні підрозділи підприємства), 93 «Витрати на збут» (торгівельні марки, фірмові назви та ін.), за рекомендацією С. Сожинець, є штучною (умовною), так як, на рахунку 23 «Виробництво» відображаються всі матеріальні витрати, які пов’язані з оновленням виробництва в наслідок впровадження нових технічних рішень, які списуються на собівартість реалізованої інноваційної продукції. Тому, тут потрібне роз’яснення Міністерства фінансів України.

Аналогічно відображаються матеріальні витрати і по рахунках 91, 92, 93. Це є загальні витрати, а не їх частина відносно суми роялті.

Ще більше ускладнюється проблема, коли інноваційна продукція передається на відповідний термін зберігання на склад підприємства – ліцензіата і відображається на рахунку 26 «Готова продукція» за проводкою дебет рахунку 26 кредит рахунку 23, а при її реалізації дебет рахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції», 902 «Собівартість реалізованих товарів», 903 «Собівартість реалізованих робіт та послуг» кредит рахунку 26 «Готова продукція». А далі відображається фінансовий результат: дебет рахунку 791 «Результат операційної діяльності» кредит рахунку 901 (902, 903).

Підприємство – ліцензіат суми роялті сплачує грошовими коштами, як дохід для підприємства – ліцензіара, і не замінюється в еквівалентних розмірах продажем цінних паперів, робіт, послуг, готовою продукцією та іншими матеріальними цінностями, як зазначає С. Сожинець у своїй статті [26, с.5] що суперечить вимогам податкового законодавства про оподаткування прибутку підприємств.

Роялті підприємство – ліцензіар на підставі акту про користування об’єктами права інтелектуальної власності відображає за кредитом рахунку 73 «Інші фінансові доходи» (субрахунок 733 «Інші доходи від фінансових операцій» або 7331 «Роялті») в кореспонденції з дебетом рахунку 37 «Розрахунки з іншими дебіторами» (субрахунок 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» або 3731 «Роялті»). Отримане роялті підприємство – ліцензіар показує за дебетом рахунку 31 «Розрахунки в банках» у кореспонденції з кредитом рахунку 3731 «Роялті».

Згідно пп.196.1.6 ст. 196 ПКУ роялті у грошовій формі не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість..

Таким чином, нарахування та сплата роялті є результатом за фактом, який підтверджується відповідним актом після реалізації інноваційної продукції, на підставі чого здійснюється розподіл прибутку між контрагентами ліцензійного договору та збільшує економічні досягнення підприємства – ліцензіата.

Одночасно, при нарахуванні та сплати роялті слід враховувати застереження ПКУ.

Згідно ПКУ ст.140.1 при визначенні об’єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення:

Ст. 140.1.2 витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента..) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов:

а) особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;

в) роялті виплачуються щодо об’єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності, такі податкові органи зобов’язані звернутися до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, для отримання відповідного висновку;

г) особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є;

2) юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу;

3) особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу.