Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Механізм обчислення (калькулювання) собівартості продукції





Приклад задачі 1

Хлібопекарський цех у ході єдиного виробничого процесу випускає такі види продуктів: хліб формовий (вагою 1,0 кг), батон (0,7 кг), булочка (0,1 кг) і бублик (0,05 кг). Кожний з цих продуктів вважається основним. За тиждень цех виготовляє 1 400 шт. хліба, 3 500 шт. батонів, 3500 шт. булочок і 5 600 шт. бубликів. Сумарна собівартість усього тижневого випуску становить 5000 грн. Як визначити виробничу собівартість кожного продукту?

 

Вид продукту   Обсяг випуску, шт.   Обсяг випуску Qі кг (гр. 2 х вага штуки)   Частка продукту у випуску Ді, (гр.З: підсумок за гр.З)   Умовний показник обсягу випуску, Qумовi, (гр.3х гр.4)1   Виробнича собівартість, грн.  
1 кг продукту Соді, (Сумов. х гр.4)2 Сумов.= 2,7439 випуску Свип., гр.3х гр.6   1 шт. продукту гр.7: гр2  
               
Хліб (1,0кг) 1 400 1 400 0,3125 437,500 0,8575 1 200,50 0,86
Батон (0,7 кг)     0,5469 1 339,905 1,5006 3676,47 1,05
Булочка (0,1 кг)     0,0781 27,335 0,2143 75,01 0,02
Бублик (0,05 кг)     0,0625 17,500 0,1715 48,02 0,01
РАЗОМ   1,0000 1822,24 5000,00
Примітки. 1 Підсумковий умовний показник обсягу випуску Qуслі (підсумок по гр.5) отриманий у результаті підсумовування значень цієї графи, а не як добуток підсумкових показників гр.З и гр.4. 2 Собівартість умовної одиниці розраховується у такий спосіб: Сумов. = 5 000: 1822,24 = 2,7439 грн.  

 

Основне навантаження розподілене дійсно відповідно до виходу продукції: батони, що становлять більше половини всього випуску (див. гр.4), несуть найбільше витратне навантаження, розраховане на 1 кг ваги (див. гр.6).

Змінилася й структура виробничої собівартості одиниці виробу: у ціну батона, що має меншу вагу в порівнянні із хлібом, тепер закладено більше виробничих витрат.

Це логічно й має сенс з двох причинах. По-перше, загальновиробничі витрати зв'язані більшою мірою з тим продуктом, частка якого в обсязі виробництва вище. По-друге, продукт, що становить основу випуску, може«витримати» деяке зниження рентабельності. Такий продукт буде забезпечувати дохід за рахунок обсягу продажів.

А от продукти, що займають невелику частку у випуску (у прикладі - булочки й бублики), мають мінімальне витратне навантаження. Це дозволяє або підвищити рентабельність, або знизити ціну.

Розподіл витрат відповідно до сукупних споживчих властивостей

Даний параметр становить особливий інтерес у сучасних умовах. При цьому поняття «сукупні споживчі властивості» у нормативній документації відсутнє. Звичайно під споживчими властивостями продукту розуміють його здатність задовольняти ті або інші потреби людей. Так, автомобіль служить для задоволення потреби людей у швидкому пересуванні. Але крім цього він служить і для реалізації таких потреб як безпека, комфорт, престиж і т.д.

Сукупні споживчі властивості як би відображають загальну оцінку продукту з боку споживача. Як одержати таку оцінку? Як правило, орієнтуються на ринкові ціни продуктів.

Ціна дійсно відображає попит споживачів. За товар, що сподобався їм, споживачі «голосують» грошовими знаками, викликаючи тим самим коливання цін (убік підвищення, якщо товар високо оцінений, і навпаки).

Розрахунок собівартості окремих продуктів пропорційно цінам можна зробити за таким ж алгоритмом, як і при розподілі витрат за нормою виходу, але з урахуванням особливостей. У цьому випадку параметр, за яким проводиться розподіл, – ціна одиниці продукції. А ціни різних товарів непорівнянні, тому тут не можливо визначити показник Д (тобто частку ціни одного продукту в загальній сумі цін).

Для розрахунку коефіцієнтів вибирається будь-який продукт у якості базисного й для нього величина коефіцієнту розподілу приймається за одиницю. Інші коефіцієнти одержують шляхом віднесення ціни відповідного продукту до ціни базисного:

, (6.20)

де KP3i — коефіцієнт розподілу витрат для і-го виду продукту,

Цi і Цбаз — ціни базисного й i-гo продукту відповідно.

 

Але цей розрахунок можна значно спростити, якщо не розраховувати коефіцієнт розподілу окремо для кожного продукту.

Це можливо, якщо розподіл витрат проводити пропорційно вартості усього випуску за окремими продуктами. У цьому випадку розраховується єдиний коефіцієнт розподілу витрат КРЗ як відношення виробничої собівартості всього випуску до сумарної вартості випуску окремих продуктів:

 

, (6.21)

 

Приклад задачі 2

Як будуть розподілені витрати виробництва, виходячи з ринкових цін на окремі види продукту в нашому прикладі. Припустимо, що відпускні ціни на продукцію, що випускається хлібопекарським цехом, склали: на хліб - 1,20 грн./ шт, на булку - 1,10 грн./шт, на булочку - 0,40 грн./шт, на бублик - 0,25 грн./шт.

 

  Вид продукту Ціна 1 шт, продукту, грн/ шт Ціна 1 кг продукту, Ці, грн./кг (грз: вага штуки) Обсяг ви пуску Q i, кг   Вартість випуску i-ro про- дукта (гр.3х гр.4) Виробнича собівартість, грн
випуску Cвип i (КРЗ х гр.5)* 1 кг продукту Седі гр.6: гр.4 1 шт продукту гр.7х вага штуки
               
Хліб 1,20 1,20 1 400 1 680,00 936,28 0,669 0,67
Батон 1,10 1,833   4491,67 2503,26 1,021 0,61
Булочка 0,40 4,0   1 400,00 780,23 2,229 0,22
Бублик 0,25 5,0   1 400,00 780,23 2,787 0,14
РАЗОМ   8971,67 5000,00
Примітки. * Коефіцієнт розподілу витрат дорівнює: КРЗ= 5 000: 8 971,67 = 0,55731 грн.

 

При такому розподілі величина виробничих витрат продукту залежить від його ціни. Тому всі продукти комплексного виробництва будуть мати однакову рентабельність.

Це вигідно відрізняє даний підхід від попереднього, коли витрати розподілялися пропорційно нормі виходу і рентабельність окремих видів продукції у зв'язку із цим перебувала в широкому діапазоні.

У цілому розподіл витрат пропорційно цінам має сенс, коли ціна на товар багато в чому залежить від впливу ринкової кон'юнктури.

Однак цей підхід має й ряд недоліків. По-перше, не кожна продукція виходить на ринок і стає товаром. Це означає, що є продукти виробництва, на які ціна не призначається. Отже, цей підхід у таких ситуаціях застосовуватися не може. По-друге, на ціну впливають і інші фактори. Тому далеко не завжди можна оцінити попит споживачів, орієнтуючись на цей показник.

 

Приклад задачі 3

У ході технологічного процесу одержують три види сплавів (А, Б и В). Оскільки сплави призначені для з'єднання деталей, те головною властивістю може бути прийнята температура плавлення. Для сплаву А цей показник становить 220° С, для сплаву Б- 240° С, для сплаву В - 290° С. Допустимо, виробничі витрати всього випуску склали 10000 грн.

 

Вид сплаву Обсяг випуску Qі, тонн Темпе- ратура плавлення, °С Коефіцієнт розподілу, КРЗі (гр.З: Тбаз) Умовний показник випуску Qумовi (гр.4 х гр.2) Виробнича собівартість, грн.  
1 кг продукту Соді (Сумові х гр.4)** Випуску Свипі гр.6 х гр.2
             
А 1,00   1,000 1,000 1 447,387 1 447,39
Б 3,00   1,091 3,273 1579,099 4 737,29
В 2,00   1,318 2,636 1907,656 3815,32
РАЗОМ 6,00 6,909 10000,00

** Сумов. = 10000 / 6,909 = 1447,387

 

Комбінований метод

На багато продуктів, що одержують при комплексному використанні сировини, складно обґрунтувати ціну або фізико-хімічні параметри для розподілу витрат. У результаті основними можуть виявитися кілька продуктів.

У таких ситуаціях застосовують комбінований метод розподілу непрямих витрат, що включає елементи методу виключення і розподільного методу.

Суть комбінованого методу полягає в тому, що із загальної суми витрат виключається вартість попутної продукції. Потім із суми, що залишилася, виключається частина, що може бути прямо віднесена на окремі продукти, а залишок суми розподіляється між основними продуктами за одним з методів розподілу витрат.

При калькулюванні продукції в комплексних виробництвах і виборі способу розподілу загальних витрат необхідно виходити з таких передумов.

По-перше, об'єктами калькулювання повинні бути всі продукти комплексу (основні й попутні), у тому числі й напівфабрикати.

По-друге, варто максимально використовувати метод прямого віднесення витрат на окремі продукти.

По-третє, треба максимально застосовувати попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, що дозволить підвищити точність розрахунків і збільшити частку прямих витрат, що відносяться на окремі продукти.

 

Планування операційних витрат

Найбільш широко на промислових підприємствах з випуску товарів народного споживання застосовується нормативний метод. Калькулювання собівартості за нормативними витратами може застосовуватися там, де має місце повторення операцій на виробництві. Якщо ж немає повторення операцій, то неможливо встановити норми. Нормативна собівартість являє собою один з видів собівартості, у процесі калькулювання якої використовують нормативи, затверджені підприємством. У їх число включається комплекс завдань, нормативів, норм і кошторисів, які використовуються для планування, організації й контролю виробничого процесу. Ці нормативи представлені у вигляді планових завдань, нормативних документів технічної підготовки виробництва, у вигляді нормативів витрат ресурсів і допоміжних матеріалів.

Відомо, що планову собівартість підприємства установлюють на квартал або рік (середня на квартал, на рік). Нормативну ж собівартість розраховують на місяць за цехами і підприємстві в цілому, при оцінці браку й залишків незавершеного виробництва. У кожному кварталі й за рік перевіряють відповідність планової й нормативної собівартості, аналізують і в їх методику вносять необхідні корективи з метою підвищення обґрунтованості планових розрахунків.

Планову або фактичну величину собівартості, розраховану нормативним методом, можна виразити формулою:

 

, (6.22)

 

де Сп(ф) — планова (фактична) собівартість продукції;

ki і цi— нормативне значення відповідно норм витрат й ціни i-ro ресурсу;

Δki і Δцi — планове (фактичне) відхилення відповідно від норми витрат або від ціни, прийнятої в нормативній калькуляції за i-им ресурсом;

Сnj — нормативне значення величини витрат j-ro ресурсу, що входить до складу постійних витрат;

ΔСnj — планове (фактичне) відхилення j-ro ресурсу від нормативного значення;

ОВ— плановий (фактичний) обсяг виробництва продукції.

Нормативний метод калькулювання витрат був уперше застосований ще в 20-ті роки в США, де одержав назву «стандарт-кост» (standard cost): «стандарт» (standard) - це норма або нормативне значення матеріальних і трудових ресурсів, спожитих на одиницю продукції, а «кост» (cost) - грошове вираження цих витрат. Система «стандарт-кост» припускає визначення величини прямих видатків на виробництво й передбачає системи розподілу непрямих (накладних) витрат.

Нормативний метод застосовується як в індивідуальному, так і в і масовому виробництві, у т.ч. у хімічній, нафтохімічній, металургійній промисловості, на підприємствах, у яких організація прямого обліку неможлива з технічних причин.

Застосування нормативного методу значно полегшує визначення фактичної виробничої собівартості.

Нормативний метод обліку й калькулювання витрат на виробництві включає:

а) поточний роздільний облік витрат за діючими нормами і відхиленнями від них; виявлення місць, причин і винуватців відхилень;

б) системний облік зміни самих норм;

в) складання й періодичне коректування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;

г) визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми її нормативної вартості, відхилень від норм і зміни самих норм.

 

Механізм обчислення (калькулювання) собівартості продукції

Механізм калькулювання виробничої собівартості продукції підприємства здійснюється за наступними етапами (рис. 6.1).

 

Рис. 6.1 Механізм обчислення виробничої собівартості продукції

 

Загальна схема формування собівартості наведена на рис. 6.2.

 

СРп = КРП х ВС + НЗПВ + НВВ, (6.1)

 

НЗПВ = ЗВВ – РЗПВ, (6.2)

 

НВВ = ФВВ – ВНФ, (6.3)

 

ВНФ = ФКВП х НВС, (6.4)

де СРп – собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг); КРП – кількість реалізованої продукції (робіт, послуг); ВС – виробнича собівартість калькуляційної одиниці виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, НЗПВ – нерозподілені загальновиробничі постійні витрати; НВВ – наднормативні виробничі витрати; ЗВВ – загальновиробничі постійні витрати; РЗПВ – розподілені загальновиробничі постійні витрати; ФВВ – фактичні виробничі витрати на виробництво продукції (робіт, послуг); ВНФ – виробничі витрати за діючими (поточними) нормами витрачання ресурсів на підприємстві на фактичний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); ФКВП – фактична кількість виготовленої продукції (робіт, послуг); НВС – нормативна виробнича собівартість калькуляційної одиниці продукції (робіт, послуг).

 

Рис. 6.2. Схема формування виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)

 

Наднормативні виробничі витрати формуються за умови, що на підприємстві використовуються елементи нормативного методу оцінки використаних ресурсів в процесі виробництва та визначення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Визначення витрат за місцями формування й центрами відпові­дальності необхідне дія того, щоб створити умови, при яких виробничі підрозділи й функціональні служби підприємства несли би відповідальність за результати своєї діяльності, й насамперед за виконання завдань по зниженню собівартості за статтями втрат не тільки у своїх функціональних службах, але й у первинних виробничих підрозділах.

Групування витрат за місцями виникнення необхідно здійснювати у відповідності з організаційною структурою підприємець та підрозділів, яка відображає його рівень управління й структурні особливості (ієрархію в системі виробничих підрозділів, відділів й служб) на кожному рівні.

При цьому варто мати на увазі, що об'єктом управління може стати тільки та частина витрат й у тих місцях, які можуть вимірюватися, плануватися й піддаватися безпосередньому контролю. У цьому випадку центр витрат являє собою первинний осередок формування витрат. Визначення центра витрат може відбуватися за різними ознаками: за організаційною структурою, устаткуванням, виконанням операцій й функціями.

Витрати за центрами виникнення можуть бути:

· постачальницько-заготівельні (транспортні витрати, утримання складського господарства);

· виробничі (за встановленою номенклатурою структурних підроз­ділів у сфері виробництва);

· організаційні (управлінські витрати);

· фінансово-збутові (витрати на збут продукції);

· непродуктивні витрати (втрати від браку, списання недостач тощо).

Виділення витрат в розрізі вказаних груп дозволить апаратуру управління прийняття рішення щодо удосконалення діяльності на тій ділянці кругообігу активів, на якій є відхилення від встановлених нормативів. Таким чином, аналізуються не лише окремі складові собівартості (статті калькуляції), але й рівень використання активів за центрами витрат.

Модель управління за центрами відповідальності побудована з урахуванням психологічного аспекту поведінки людини. Результати досліджень свідчать, що ефективність системи управління за центрами відповідальності базується на формуванні механізму самоконтролю працівників підприємства під час здійснення ними своїх обов'язків.

Центр відповідальності — це структурний підрозділ підприємства, котрий очолює певна особа (менеджер), яка самостійно приймає управлінські рішення в межах своїх повноважень і несе персональну відповідальність за виконання встановлених планом показників діяльності.

Кожний окремий структурний підрозділ виконує різні функції, відповідає за певний обсяг роботи, має різні повноваження у сфері прийняття управлінських рішень. Залежно від зазначених факторів на підприємстві виділяють декілька типів центрів відповідальності (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Класифікація центрів відповідальності за обсягом повноважень та відповідальності

 

Зв'язок центрів відповідальності з основними економічними показниками діяльності підприємства наведено на рис. 6.4.

 

Рис. 6.4. Схема об'єктів відповідальності окремих центрів

 

Центри відповідальності формують також за функціональною та територіальною ознаками (рис. 6.5, 6.6).

 

 

Рис. 6.5. Функціональний аспект формування центрів відповідальності

 

 

Рис. 6.6. Територіальний аспект формування центрів відповідальності

 

Основною метою розподілу витрат за центрами відповідальності є отримання можливості проведення систематичного аналізу витрат підприємства у розрізі місць їх виникнення.

В широкому розумінні слова " центри витрат " являють собою сфери відповідальності за використання активів на підприємстві. Центри витрат виділяються з метою планування та формування витрат, аналізу відхилень та виявлення резервів господарської діяльності.

Центри витрат поділяються на діві групи – первинні і акумулюючі. До первинних центрів витрат відносять бригади, дільниці, відділи апарату управління тощо, а до акумулюючих – центри за сферами використання активів – операційні, фінансові, інвестиційні, надзвичайних подій.

Вибір центрів витрат визначається бажанням управлінців мати точки контролю витрат на підприємстві та мати можливість калькулювати собівартість продукції (робіт, послуг).

Центр витрат являє собою первинний осередок, який визначається підприємством для контролю за цими витратами. Він може збігатися з організаційною одиницею (цехом, підрозділом, ділянкою) або ж бути частиною цих організаційних одиниць. Основою виокремлення центрів витрат є єдність устаткування, господарських операцій або функцій.

У залежності від характеристики структурних підрозділів за функціями й операціями, а також видами виробничих витрат, центри втрат поділяються на виробничі та обслуговуючі (допоміжні). Виробничі центри витрат виокремлюються в цехах основного виробництва, зайнятих виготовленням продукції. У цьому випадку центрами витрат можуть бути: верстати або групи верстатів з однаковими параметрами; окремі працівники або група працівників, що виконують однакову роботу; одна операція або кілька операцій, якщо вони мають однаковим характер.

Створення центрів витрат є засобом деталізації виробничих витрат, їх локалізації за місцями виникнення з метою організації поточного контролю й достовірного калькулювання собівартості продукції.

Виділення центрів відповідальності за центрами витрат має мету закріпити витрати за керівниками структурних підрозділів різних рівнів, інакше кажучи, організувати формування витрат й контроль за ними в розрізі окремих госпрозрахункових організаційних одиниць підприємства. Таким чином, центри витрат й центри відповідальності – різні поняття. В організаційному відношенні вони можуть співпадати, однак у багатьох випадках центри витрат є більш дрібними підрозділами стосовно центрів відповідальності, що особливо характерно для групування витрат у сфері виробництва.

Центри витрат пов'язуються з калькулюванням собівартості продукції (робіт, послуг), а центри відповідальності з управлінням витратами, тому ці поняття виражають різні економічні процеси.

При цьому в одному центрі витрат може бути один центр відповідальності (керівник структурного підрозділу), або декілька центрів відповідальності, якщо окремі посадові особи призначені відповідальними за раціональне використання ресурсів підприємства (головний механік відповідає за використання основних засобів, проведення ремонтів, наладку устаткування; головний енергетик — за використання усіх видів енергії; майстри — за використання матеріалів тощо). Разом з тим можуть бути випадки, коли відповідальність покладається на одну посадову особу, а об'єктом контролю виступає декілька центрів витрат. Наприклад, начальник цеху відповідає за формування собівартості за всіма дільницями, які входять у склад цеху.

Центри відповідальності поділяються за відношенням до процесу виробництва на основні і функціональні. До перших відносять центри відповідальності, які забезпечують контроль у центрах витрат, до других — які здійснюють контроль у багатьох центрах витрат.

Первинна виробнича одиниця, яка визначена як центр витрат, здійснює власні витрати, може отримувати матеріали й послуги інших центрів, а також передавати їм виготовлені матеріали й послуги. Істотне значення має та обставина, що центри витрат можуть виділятися не тільки в цехах основного й допоміжною виробництва, але іі у підрозділах таких сфер функціональної діяльності підприємства, як постачання, збут іі управління виробництвом.

Важливими умовами організації формування витрат за центрами витрат є: можливість нормування й установлення завдання на зниження витрат виробництва, а також одержання інформації про фактичну величину витрат за кожним центром витрат.

У залежності від рівня управління виробництвом як самостійний центр витрат можна розглядати як підприємство в цілому, так і його дочірні підприємства, філії, цехи, дільниці, відділи (служби) управління, і рупії устаткування або машин, робочі місця. Окремі з таких центрів витрат є самостійними госпрозрахунковими підрозділами й, отже, збігаються з центрами відповідальності. Конкретні переліки центрів витрат й центрів відповідальності повинні розроблятисястосовно до особливостей організації й технології виробництва, структури управління підприємством, внутрішньою еко­номічною механізму підприємства.

Для визначення витрат, що формують виробничу собівартість продукції використовують певні методи калькулювання, що були розглянуті раніше.

Виробничі поточні витрати – це всі витрати при здійсненні технологічного процесу виготовлення продукції (робіт, послуг) за калькуляційний період:

 

ВПВ = МВ + ВОП + ВСЗ + А + Ін, (6.5)

 

де ВПВ – виробничі поточні витрати за калькуляційний період; МВ – матеріальні витрати; ВОП – витрати на оплату праці; ВСЗ – витрати на соціальні заходи; А – амортизація; Ін – інші виробничі операційні витрати.

За місцем виникнення виробничі поточні витрати формуються за окремими структурними підрозділами і службами.

 

ВПВ = ВОВ + ДП + ВУО + ЗВ + БВ, (6.6)

 

де ВОВ витрати основного виробництва за центрами витрат й видами продукції, робіт, послуг; ДП вартість послуг допоміжних виробництв: ВУО – витрати на утримання та експлуатацію устаткування; ЗВ загальновиробничі витрати; БВ брак виробництва.

Загальні витрати на продукцію (роботи, послуги) підприємства, що є об'єктами його господарської діяльності визначаються як сукупні виробничі витрати основних, допоміжних та обслуговуючих структурних підрозділів.

 

ЗВ = ВВ + ВД + ВО, (6.7)

 

де ЗВ – загальні витрати за центром витрат, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства; ВВ – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності основного структурного підрозділу; ВД виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності допоміжних структурних підрозділів для основного структурного підрозділу; ВО виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності обслуговуючих структурних підрозділів для основною структурного підрозділу.

Загальні виробничі витрати основного структурного підрозділу. який безпосередньо виготовляє готову продукцію, виконує роботи, надає послуги, як об'єкт господарської діяльності підприємства, формуються з його власних виробничих витрат та витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів у відповідності з наданими ними послугами. Визначення виробничих витрат допоміжних і обслуговуючих структурних підрозділів розпочинають з тих центрів витрат, які обслуговують найбільшу кількість інших структурних підрозділів.

Для обчислення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за кожним об'єктом калькуляції необхідно визначити за звітним періодом загальні виробничі витрати та кількість кальку­ляційних одиниць.

 

ВВ = ПВ + РПВ + Р(П)ВУУ + Р(П)ЗЗВ+ Р(П)ЗПВ, (6.8)

 

де ВВ – загальні виробничі витрати за об'єктом калькуляції (центром витрат); ПВ – прямі виробничі витрати центру витрат за об'єктом калькуляції; РПВ – розподілені прямі витрати центру витрат за об'єктом калькуляції; Р(П)ВУУ – розподілені (прямі) виробничі витрати на утримання та експлуатацію устаткування центру витрат за об'єктом калькуляції; Р(П)ЗЗВ – розподілені (прямі) загальновиробничі змінні витрати центру витрат за об'єктом калькуляції; Р(П)ЗПВ – розподілені (прямі) загальновиробничі постійні витрати центру витрат за об'єктами калькуляції.

Для визначення розподілених загальновиробничих постійних витрат центру витрат виконують наступні розрахунки:

1. Загальновиробничі витрати поділяють на прямі та непрямі, в непрямих виділяють умовно-постійні і умовно-змінні.

2. Визначають, норматив планових умовно-постійних непрямих витрат на одиницю нормальної потужності (Нп).

 

Рис. 6.7. Розрахунок нормативу постійних загальновиробничих витрат

 

Нп = ВВП: НП, (6.9)

де ВВП - абсолютна величина умовно-постійної частини непрямих загальновиробничих витрат, відповідна нормальній потужності структурного підрозділу в плановому періоді; НП – нормальна потужність, яка встановлюється підприємством на кожний звітний період для структурних підрозділів.

3. Обчислюють фактичну величину постійної частини загальновиробничих витрат (ПЗВ) звітного періоду структурного підрозділу (рис. 6.8):

Рис. 6.8. Розрахунок фактичної суми постійних загально виробничих витрат

 

ПЗВ = ОПЗ – ЗЗВ, (6.10)

де ОПЗ – фактична сума загальновиробничих витрат звітного періоду структурного підрозділу; ЗЗВ — фактична сума змінної час­тини загальновиробничих витрат звітного періоду структурного підрозділу.

4. Визначають фактичну суму постійних загальновиробничих витрат для розподілу за об'єктами калькуляції (РЗПВ), виходячи із фактичної потужності структурною підрозділу звітною періоду (Пф) на основі нормативу постійних витрат на одиницю нормальної потужності (Нп) (рис. 6.9):

 

РЗПВ = Пф х НП (6.11)

 

Рис. 6.9. Розрахунок фактичної суми постійних загальновиробничих витрат для розподілу за об'єктами калькуляції

 

5. Визначають величину постійних нерозподілених загальновиробничих витрат звітного періоду (НЗВ) (рис. 6.10):

 

НЗВ = ПЗВ – РЗПВ (6.12)

 

Рис. 6.10. Розрахунок фактичної суми постійних загальновиробничих витрат для розподілу за об'єктами калькуляції

 







Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.