|
|
Призначення правових принципів полягає у тому, що вони: ⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4 1) Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу; 2) Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.). Залежно від функціонального призначення і об'єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові. • Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів). • Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на: • Загальноправові принципи: 1. Принцип гуманізму - домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід'ємних природних прав і свобод людини; 2. Принцип рівностігромадян пред законом - всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов'язки, несуть рівну відповідальність перед законом; 3. Принцип демократизму - право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії; 4. Принцип законності (правності) - здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов'язками людини; 5. Принцип взаємної відповідальності держави і особи - не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов'язані взаємними правами і обов'язками. • Міжгалузеві принципи - діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійснення правосуддя тільки судом); • Галузеві принципи - притаманні окремим галузям права; • Принципи інститутів - їх дія обмежена предметом їх регулювання. Деформації професійної свідомості юриста-практика (від лат. deformatiо — спотворення) — усвідомлені і неусвідомлені зміни антиправового характеру, що настали у свідомості юриста в процесі його професійної діяльності і є показником відступу від нормативів правової культури. Деформації професійної свідомості юриста негативно впливають на юридичну практику. Найбільш типові деформації професійної свідомості юриста: 1. Зловживання владою або службовим становищем, перевищення посадових повноважень. Влада в будь-якому суспільстві — феномен, що багатьох «сп'яняє», позбавляє здорового глузду. Іменуючись представником влади, юрист може зловжити нею тоді, коли в його психології, мисленні «представник» виходить уперед самої влади. Міліціонер на посаді захищає насамперед установлений владою правопорядок. І він буде його захищати навіть у сумнівних випадках. У того, хто наділений владними повноваженнями або здійснює їх, на першому місці у свідомості — установлення влади (закону), яку він зобов'язаний захищати. Але поступово від першого етапу — «захисту» влади — посадова особа звикає до «стану» представника влади. А оскільки владі суперечити не можна, у нього складається переконання в непогрішності своєї персони. Всі інші люди, не носії владних повноважень, у його свідомості перетворюються на потенційних порушників. Величина владних повноважень змінює погляди, світогляд їх носіїв. Вони увірують у помилкову тезу про те, що влада — усе, інші — ніщо. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити людину — дай їй владу. Не усі витримують іспити владою. Якщо відняти в такої посадової особи прерогативи влади, то вона перетвориться або в безпомічну людину, або в «правдошукача» проти тих, у кого є влада. Право покликане стримати «запал» влади. Кримінальне законо давство України передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем. Приклад зловживання владою: перевищення або необмежене утримання особи під вартою, тоді як кожний має право на розгляд пред'явленого обвинувачення без невиправданої затримки терміну. Насамперед це стосується осіб, позбавлених волі на досудових стадіях кримінального судочинства. Особа, котру затримали по кримінальному обвинуваченню, має право в будь-який момент поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності затримки або звільнення від суду (див. п. З ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права; «Звід принципів захисту всіх осіб, що затримані або утримуються під вартою у будь-якій формі», затверджених Генеральною Асамблеєю ООН 09.12.1988 р.); 2. Некомпетентність, тобто нездатність професійно здійснювати закріплений законами й іншими нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), нести відповідальність за їхнє здійснення відповідно до функцій і завдань органу (організації, установи, підприємства), де здійснюється юридична практична діяльність. Некомпетентність — результат відсутності спеціальних теоретичних і практичних знань, умінь і навичок, відсутність професійного юридичного мислення. Вона виявляється в тім, що юрист не дотримується стадій ведення юридичної справи, не аналізує фактичну інформацію, не застосовує необхідні методи і процедури, тобто не має адекватної підготовки, яка відповідає стандартам юридичної професії. Наприклад, некомпетентність слідчого в питаннях експертизи призводить до того, що експертизи призначаються і здійснюються до порушення кримінальної справи. Тим самим слідчі дії супроводжуються порушеннями як процесуального, так і безпосередньо криміналістичного характеру. Загальним правилом є: процес призначення і проведення експертизи починається з визначення вихідних даних. Вихідні дані — це ті параметри, що мали місце в момент події. їхній механізм або інші деталі події повинні виявити експерти (наприклад наїзд на пішохода у темний час доби при включеному ближньому світлі фар). Однак найчастіше експерт одержує перекручені вихідні дані, що узагалі не можуть служити джерелом яких-небудь доказів по кримінальній справі. Тому на основі таких даних, які не можна вважати достовірними, судами виносяться численні вироки. Помилки (як результат некомпетентності слідчого або судді) виникають також під час проведення експертиз або у разі відмови в їхньому призначенні, коли вихідні дані сумнівів не викликають. Слідчому і судді не потрібно досконально розбиратися в питаннях експертизи. Проте як посадові особи, що приймають рішення, особливо в дорожньо-транспортних подіях, вони повинні вміти правильно сформулювати питання до експерта, розуміти можливості тієї або іншої експертизи. На практиці виходить інакше — часто вони непоінформовані про те, що ті або інші питання можуть бути вирішені із застосуванням спеціальних знань експерта (судова автотехнічна експертиза, комплексна медико-автотехнічна експертиза). Не знаючи можливостей експертиз або не маючи ясного розуміння того, що саме необхідно з'ясувати, судді нерідко відмовляють у клопотанні захисника про проведення експертиз. їх некомпетентність, грубі порушення законодавства призводять до неповноти судового розгляду і помилкових рішень. 3. Перекручування відсотка розкриття правопорушень є наслідком закладеної ще за радянських часів установки на «викорінювання злочинності», що є критерієм оцінки роботи міліції, прокуратури, суду. Оцінка роботи правоохоронних і судових органів по відсотку розкриття правопорушень дотепер впливає на перекручування статистичної звітності щодо злочинності, дезорганізує їх роботу. Установка на «викорінювання злочинності» підштовхує до приховування повідомлень про злочини від реєстрації й обліку, відмови від порушення кримінальної справи, сприяє перекручуванню інформації про дійсний стан і динаміку злочинності і тим самим перешкоджає розумній організації і плануванню оперативної і слідчої роботи. Заради цього відсотка (щоб «славитися», а не «бути» професіоналами) відбувається розподіл злочинів на «важливі» і «не важливі» (з погляду оперативних працівників і слідчих), пошук формальних приводів для припинення справ «за згодою потерпілого», «за малозначністю» і т. п. Нерідко до розряду «серйозних» потрапляють такі справи, які можна швидше «оформити» як розкриті. Так провокуються численні факти процесуального спрощенства, а часто і відверті свавілля і сваволя. Прагнення схитрувати замість того, щоб активно працювати по розкриттю правопорушення, поступово стає другою натурою юриста-практика.
4. Винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції невинності. Бажання піднятися службовими сходинками не шляхом завзятої професійної праці, а більш легшим, обхідним шляхом штовхає юриста до обвинувачення невинних людей у правопорушеннях з метою дати високі показники розкриття злочинів. Замість того, щоб виходити з принципу «презумпції невинності», закріпленого ст. 62 Конституції України, юрист виявляє поспішність, розробляє одну тільки обвинувальну версію, не бере до уваги, що цій версії протистоїть, порушує послідовність дій з метою обвинувачення підозрюваного в правопорушенні (так звана «натяжка» слідства). Покладання тягаря доведення невинності на самого обвинувачуваного, поводження з ним як із явно винним, на оголошення «щиросердого визнання» «царицею доказів» — дозволяють виносити обвинувальний вирок у відношенні особи, винність котрої «доведена» визнанням провини, отриманим під тиском і погрозами. На жаль, дозвільний принцип «дозволено тільки те, що не заборонено законом», який характеризує діяльність державних органів і посадових осіб, переноситься ними на громадян і їх об'єднання. В результаті ігнорується принцип, застосовуваний для громадян: «дозволено все, що не заборонено законом». Використовується будь-який привід для обвинувачення з тим, щоб показати себе «дбайливцем» законності і правопорядку. Працівникам правоохоронних органів не варто забувати, що основне їх призначення — охорона і захист прав і свобод кожної конкретної людини і громадянина, а не розкриття злочину шляхом винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції невинності. 5. Порушення принципу «відповідності покарання тяжкості Так, в умовах панування командно-адміністративної системи чимало осіб, що не займались комерційною діяльністю, але які були талановитими «господарниками», притягались судом до кримінальної відповідальності у зв'язку з проведенням кампанії по боротьбі з господарськими злочинами. Важливо уникнути спокуси діяти відповідно до кон'юнктурних міркувань або на догоду їм виявляти млявість і нерішучість при очевидній необхідності термінового прийняття обгрунтованих, а не явно помилкових правових рішень. Юрист зобов'язаний завжди керуватися принципом законності незалежно від державних «кампаній», не приймати рішень під впливом суспільних настроїв моменту, що нагнітаються засобами масової інформації. Необхідно суворо дотримуватися принципу відповідності покарання тяжкості правопорушення, знаходити оптимальний варіант санкції за кожне правопорушення, тому що занадто м'яка санкція породжує безкарність і уседозволеність, а занадто жорстка — підриває довіру і повагу до закону. 6. Міркування корпоративної солідарності або сліпої віри
При всій важливості згуртованості співтовариства юристів, кожен спеціаліст на своєму робочому місці повинен сумлінно виконувати покладену на нього роботу. 7. «Зовнішній прес» або «телефонне право» — втручання в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені владними повноваженнями, але не мають до них службового відношення. Це стосується, як правило, діяльності слідчого, прокурора, судді або адвоката і виражається в тиску ззовні на процеси розкриття організованих злочинних угруповань, у тому числі й корумпованих: телефонному дзвінку, особистих переговорах з боку обласних і міських державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування. Факти втручання в хід проведення оперативно-розшукових заходів або розслідування кримінальних справ спостерігаються на рівні мерій міст, депутатів різних рівнів та ін. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду, закріплений ст. 129 Конституції України: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону», і ст. 126: «Вплив на суди будь-яким чином забороняється». Нерідкі випадки ігнорування принципу невтручання в діяльність прокуратури по нагляду за дотриманням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, з боку органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій (рухів) і їхніх представників; порушуються права адвокатів шляхом втручання в їх правозахисну діяльність, тиску на неї. Юристи-практики, що діють під впливом «телефонного права» всупереч закону, втрачають громадянську довіру до своєї діяльності, провокують загострення напруги в суспільстві. Особи, котрі впливають у будь-якій формі на працівника суду, прокуратури та інших правоохоронних органів з метою перешкоджати виконанню ними службових обов'язків або домогтися неправомірного рішення, повинні нести відповідальність, передбачену законом. Професійна деформація професійної свідомості юриста-практика виражається в: 1) неприкритій недобросовісності при розгляді справи (наприклад, порушення слідчим порядку виклику і допиту свідка і потерпілого; затягування адвокатом судового процесу шляхом використання різноманітних процесуальних формальностей); 2) невірному уявленню про службовий обов'язок і інтереси служби, що захищаються (наприклад фальсифікація документів під час слідчих дій або повідомлення адвокатом суду помилкових відомостей); 3) використанні застарілих стереотипних підходів до упорядкування робочого плану і його здійснення; 4) застосуванні однотипних засобів спілкування з клієнтами без урахування специфіки справи й індивідуальності особи, яка має потребу в допомозі юриста; 5) «сліпому» слідуванні посадовим інструкціям, що нерідко суперечать закону, незнання самого закону; 6) свідомому порушенні закону, його обході, невиконанні; 7) некритичному ставленні до висновків колег—учасників розслідування справи (наприклад нігілістичне ставлення слідчого до висновків експерта-криміналіста); 8) порушенні точного і скрупульозного дотримання всіх прав підслідного і підсудного (наприклад відсутність адвоката при затримці або арешті підозрюваного у вчиненні злочину суперечить Кримінально-процесуальному кодексу України); 9) ігноруванні принципу презумпції невинності, що є результатом надмірної самовпевненості, підозрілості й інших негативних психологічних якостей; 10) корумпованості. Цим переліком не вичерпуються можливі різновиди професійної деформації. Юрист повинен мати морально-психологічне загартування і нести сувору відповідальність за кожну помилку в юридичній практиці.
Грошове утримання юристів-державних посадових осіб складається з посадових окладів, надбавок за класні чини чи спеціальні звання, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, а так само закріплення кваліфікованих юридичних кадрів. їм надається щорічна відпустка тривалістю ЗО календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку, а також додаткова оплачувана відпустка тривалістю від 5 до 15 календарних днів в залежності від вислуги років. Заходи правового і соціального захисту юристів-державних посадових осіб передбачають: ¨ їх захист законом; ¨ встановлену законом відповідальність винних осіб за нанесення тілесних ушкоджень, образу, погрозу щодо них чи їх близьких родичів, а також знищення їх майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків або їх виконанню у минулому; ¨ відшкодування державою у повному обсязі за рахунок державного бюджету збитків, що заподіяні знищенням або пошкодженням майна їм, членам їх сімей і близьким родичам у зв'язку з виконанням службових обов'язків; ¨ обов'язкове державне страхування їх життя і здоров'я за рахунок коштів відповідних бюджетів; ¨ одержання ними компенсації в разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків; ¨ виплату сім'ї або утриманцям одноразової допомоги у випадку його загибелі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та збереження права на одержання житлового приміщення на умовах і підставах, які існували на час загибелі; ¨ призначення пенсії за вислугу років за особливими правилами, збереження за пенсіонерами права на медичне обслуговування в тих медичних установах, в яких вони перебували на обліку, та інших пільг; ¨ право носити вогнепальну зброю. Деякі категорії державних посадових осіб мають право: ¨ безкоштовно користуватися за службовими посвідченнями на території України всіма видами транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі); ¨ під час службового відрядження користуватися правом бронювання місць у готелях і на всіх видах транспорту, а також позачергового придбання проїзних документів; ¨ забезпечення жилою площею місцевими органами влади в першочерговому порядку; їм також надається право на 50-процентну знижку плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія) і користування квартирним телефоном тощо. Приватні юристи та їх помічники: ¨ користуються правом на відпустку та на всі види допомоги по державному соціальному страхуванню; ¨ призначення і виплата їм допомоги і пенсій по державному соціальному страхуванню провадяться відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення; ¨ внески на державне соціальне страхування сплачуються ними на рівні осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці. Оплата праці приватних юристів та їх помічників здійснюється на підставі: ¨ угоди (домовленості) між громадянином чи юридичною особою та юристом чи юридичним об'єднанням, причому порядок оплати праці помічника юриста визначається угодою між ним та юристом чи юридичним об'єднанням, розмір її не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру заробітної плати; ¨ оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються юристами, але не визначені в угоді, проводиться за окремою домовленістю сторін; ¨ якщо договір розривається достроково, оплата праці юриста проводиться за фактично виконану роботу; ¨ у разі неналежного виконання професійних функцій на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір з юристом чи з юридичним об'єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду; ¨ у випадках ведення юридичної справи за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці юриста здійснюється за рахунок держави. Розглядаючи четверте питання (Функції юридичної практики як відображення її соціального призначення, місця і ролі у правовій системі: соціальні (ідеологічна, економічна, політична, управлінська та ін.) і соціально-правові, направлені на захист позитивних соціальних взаємодій від соціально-шкідливих і небезпечних діянь людей, їх об’єднань. Відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права..) необхідно звернути увагу на те, що Загальним поняттям є юридична діяльність, що диференціюється за сферами здійснення на три форми - прикладну (практичну), наукову й освітню, які є взаємопов'язаними. Ми розглядаємо юридичну практичну діяльність. Юридична практична діяльність - це система свідомо-вольових конкретних дій і операцій з охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів особи, що здійснюються юристами на професійній основі у межах права і мають юридичні наслідки. Ознаки юридичної практичної діяльності: 1) є різновидом соціальної діяльності і зберігає її ознаки, передусім соціальну корисність; 2) здійснюється у сфері впливу права і набуває різних правових форм - нормотворчої, правозастосовної, правоохоронної, правозахисної, контрольно-наглядової тощо; 3) виражається в юридичних діях і операціях - цілеспрямованих, планованих, які вимагають професійно-правових навичок, уміння, прийомів, підготовки, технічної оснащеності та ін.; 4) передбачає одержання результату за допомогою правових засобів і різних способів, настання юридичних наслідків або створення умов для дій, виконання яких призводить до таких наслідків; 5) реалізується колективними й індивідуальними суб'єктами права; 6) перебуває у системі суспільних зв'язків, правовідносин, спрямована на їх упорядкування та узгодження; 7) є важливим чинником формування правового порядку і засобом його відновлення у випадку порушення; 8) відіграє інтегруючу роль у правовій системі, пов'язуючи воєдино норми права й індивідуально-правові приписи, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, акти тлумачення і прийняті рішення. Юридичну практичну діяльність варто відрізняти від правомірної поведінки. Якщо юридична практична діяльність є зовнішньо активною, як дією, так і бездіяльністю, як правомірною, так і протиправною. Однак не можна заперечувати опосередкованого обміну між практичною юридичною діяльністю і правомірною поведінкою громадян. Юридичну практичну діяльність слід відрізняти й від організаційно-правової діяльності фахівців неюридичного профілю. Наприклад, правовою діяльністю можна назвати оформлення відрядження, тому що воно вимагає низки правових рішень. Однак така діяльність традиційно юридичною не визнається, і її нерідко виконують фахівці, які не мають юридичної освіти. Не можна назвати юридичною організаційно-правову діяльність деяких працівників правоохоронних органів, відділів їхніх міністерств і відомств, тому що вони використовують право для вирішення позаправових соціальних цілей - економічних, політичних, управлінських та ін. Юридичною стає соціальна діяльність, що відбувається в межах правової системи суспільства й орієнтована на використання юридичного інструментарію. Тобто ознакою юридичної практичної діяльності, що визначає особливості правової культури її суб'єкта, є юридичність. Всі інші види діяльності характеризуються невизначеністю юридичності. Юридичність цієї діяльності означає, що основним інструментарієм юриста-практика є право, об'єктивоване в юридичних джерелах (закон, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, судовий прецедент тощо); його мислення - правове; у процесі діяльності він використовує юридичні засоби; сама діяльність регламентується нормами права, закріпленими в приписах нормативних актів; мета діяльності - правова; її результати - юридично значущі. Мета юридичної практичної діяльності: перетворення, закріплення, охорона, відновлення відносин. Залежно від предмета ведення установ, де працюють юристи (суд, прокуратура, міліція, служба безпеки, державна виконавча служба й ін.), мета набуває конкретного характеру і виражається у завданнях і функціях їхньої діяльності, реалізується відповідно до їх компетенції. Мета юридичної практичної діяльності зумовлює її результат як в остаточному підсумку, так і на кожному етапі здійснення (найближчі, проміжні, остаточні, перспективні цілі). Види юридичної практичної діяльності за її спеціалізацією (або за суб'єктами здійснення): судова, слідча, прокурорська, оперативно-розшукова, адвокатська, нотаріальна, юридичної служби, органів дізнання, органів реєстрації (запису) актів громадянського стану, державної виконавчої служби, державної кримінально-виправної служби тощо. Види юридичної практичної діяльності за галузями права: Конституційного - діяльність працівників центральних органів влади (комісій Верховної Ради України, Конституційного Суду України й ін.); кримінального - діяльність працівників прокуратури, слідства, адвокатури та ін.; адміністративного - діяльність суддів адміністративних судів України, Державної судової адміністрації, Вищої Ради юстиції, певною мірою працівників міліції і частково юридичних відділів державних адміністрацій та юридичних служб органів місцевого самоврядування; цивільного - діяльність суддів судових колегій у цивільних справах, господарських судів, адвокатів в адвокатських конторах, бюро, які спеціалізуються на цивільних справах, тощо. Юридична практична діяльність становить основу юридичної практики. Юридична практика - нормативно закріплена система діяльностей юристів із прийняття (зміни), тлумачення (конкретизації), використання і застосування правових приписів, яка сполучає накопичений і накопичуваний соціально-правовий досвід у цих сферах. По суті, юридичну практику становить практична юридична діяльність укупі з набутим соціально-правовим досвідом (практичним, науковим, освітнім). Враховуючи, що юридична практика є різновидом суспільної практики, її структуру можна визначити як сукупність складових елементів, що взаємопов'язані один з одним, і разом забезпечують цілісність юридичної практики як правового явища, збереження її соціальних і правових властивостей та виконання цією практикою суспільних функцій. Відповідно складовими елементами структури юридичної практики є суб'єкт, його потреби, визначені цілі, сформовані мотиви, визначений предмет, здійснювана діяльність, використані засоби та досягнутий суспільний чи особистий результат. Суб'єктами юридичної практики виступають члени суспільства, які мають свої потреби, бажають досягти поставлених цілей та вступають для цього у відносини з іншими особами чи соціальними установами. У правовій науці серед суб'єктів суспільних відносин виокремлюють основних носіїв, без яких неможливе існування юридичної практики та від яких безпосередньо залежить вирішення правового казусу, та інших учасників практики, які сприяють основним суб'єктам у здійсненні діяльності. Суб'єкти мають власні потреби у будь-чому об'єктивно необхідному для підтримання життєдіяльності і розвитку організму людини, її особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Потреби можуть бути біологічними і соціальними та є динамічним явищем, оскільки постійно змінюються. На підставі задоволених потреб виникають нові, більш високі, що пов'язано з включенням особи у різні сфери і форми діяльності. Потреби відображаються у психіці людини, у почутті й усвідомленні незадоволеності, невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами діяльності та проявляються у її цілях і мотивах. Бажаючи задовольнити власні потреби та досягти внутрішньої гармонії, суб'єкти виробляють спонукаючі мотиви та формують відповідні цілі, які є ідеальним, розумовим відображенням очікуваного результату в свідомості людини. Формуючи власні цілі та плануючи здійснення певної діяльності на їх досягнення, людина визначає предмет діяльності, необхідні засоби, шляхи і порядок вчинення необхідних дій. При цьому особа усвідомлює і аналізує сформовані у суспільстві моделі (порядки, правила) найбільш ефективних і оптимальних дій, здійснення яких приведе до бажаного особистого чи суспільного результату з найменшими витратами зусиль і часу. Предметами юридичної практики є матеріальні й нематеріальні блага, суспільні відносини, дії чи бездіяльність членів суспільства, інші об'єкти і явища, на які спрямована юридична діяльність суб'єкта для досягнення поставленої ним мети та отримання очікуваного результату. Правова діяльність як динамічний бік юридичної практики полягає у вчиненні соціальним суб'єктом юридичних дій (бездіяльності), які спрямовані на отримання бажаного суспільного чи особистого результату та тягнуть певні юридичні наслідки. Сукупність взаємопов'язаних між собою юридичних дій, спрямованих на досягнення єдиної мети, складає операцію. Особливість правової діяльності як структурного елемента юридичної практики полягає у тому, що юридичні дії (бездіяльність) вчинюються соціальним суб'єктом відповідно до сформованої у суспільстві моделі найбільш ефективних і оптимальних дій, здійснення яких дозволить отримати бажаний результат з найменшими витратами зусиль і часу. При здійсненні правової діяльності соціальним суб'єктом використовуються певні необхідні, доступні і допустимі правові засоби. Під засобами розуміють допустимі правом предмети і явища, за допомогою яких забезпечується здійснення правової діяльності на досягнення поставленої мети й отримання бажаного результату. Серед правових засобів можна виділити наступні види: загальносоціальні — моральні норми, соціальні правила; технічні — інструменти, прилади тощо; спеціально-юридичні — угоди, правові норми, принципи інше. Правові засоби можуть використовуватись у різні способи — певні шляхи досягнення поставленої мети з використанням конкретних засобів при наявності відповідних умов діяльності. Способи у певній мірі визначають стиль суб'єктів суспільства, а інтегровані у єдине ціле споріднені способи становлять той чи інший метод правового впливу. Система способів і методів, спрямованих на досягнення найближчих цілей, складає юридичну тактику, а спрямованих на досягнення головних, фундаментальних цілей — юридичну стратегію. Внаслідок здійснення правової діяльності соціальний суб'єкт отримує певний особистий чи суспільний результат. Під результатом юридичної практики розуміють бажаний підсумок, отриманий суб'єктом суспільства завдяки здійсненню правової діяльності згідно з сформованою у суспільстві моделлю вчинення дій, що дозволяє цьому суб'єкту задовольнити відповідну індивідуальну чи колективну потребу. У юридичній літературі виокремлюють зовнішню і внутрішню форми юридичної практики. Під зовнішньою формою розуміють різні юридичні акти — документи (нормативні й індивідуальні, судові й слідчі, нотаріальні тощо), у яких закріплюються правові дії, методи і засоби їх здійснення, прийняті рішення. До внутрішньої форми, тобто способу організації, внутрішнього зв'язку елементів змісту, відносять: процедурно-процесуальне оформлення юридичної практики, яке визначає коло її суб'єктів, обсяги їх процесуальних прав і обов'язків, умови вступу в правовий процес, порядок використання засобів і методів, строки і час вчинення дій, процесуальні гарантії, умови і процедуру прийняття і виконання рішень, порядок їх оскарження та інші вимоги, які поєднують різні властивості й елементи здійснюваної практичної діяльності. В суспільному житті структура юридичної практики може значно ускладнюватись внаслідок одночасного здійснення багатьма суб'єктами дій, спрямованих на досягнення спільних цілей та взаємопов'язаних генетичними, функціональними, внутрішніми, зовнішніми, прямими, зворотними, правовими, неправовими, іншими зв'язками та відносинами, коли результати діяльності одних суб'єктів є відправною точкою діяльності інших суб'єктів. Як і будь-яке явище об'єктивної дійсності юридичну практику можна за певними критеріями класифікувати на види і підвиди. Залежно від видів правової діяльності юридичну практику можна класифікувати на правотворчу, правотлумачну, правореалізаційну, практику систематизації права, правового виховання. Правотворча практика полягає у здійсненні уповноваженим суб'єктом діяльності у порядку і формах, визначених суспільством, які дозволяють створювати норми права, що найбільш ефективно, повно і адекватно будуть регулювати суспільні відносини, врегулювання яких дійсно вимагається потребами життя. Правотлумачна практика характеризується вчиненням соціальними суб'єктами юридичних дій, спрямованих на адекватне з'ясування і роз'яснення дійсного змісту правових норм, які здійснюються згідно з виробленими у суспільстві прийомами і способами тлумачення. Правореалізаційна практика визначається як правова діяльність суб'єктів права, що забезпечує найбільш ефективне і оптимальне використання наданих прав, виконання покладених обов'язків, дотримання введених заборон та застосування правових норм з найменшими витратами зусиль і часу. Практика систематизації права, правового виховання — це також відповідні види правової діяльності, що здійснюються згідно з сформованими у суспільстві моделями (порядками, правилами), які дозволяють отримати бажаний результат такої діяльності з найменшими затратами. Ще юридичну практику можна класифікувати залежно від суб'єктів правової діяльності на наступні види: законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну, антимонопольну тощо. Майже кожний з вказаних видів юридичної практики можна класифікувати на підвиди. Наприклад, у судовій практиці: за підвідомчістю виокремлюються — практика Конституційного Суду України, господарських судів, неспеціалізованих судів загальної юрисдикції; за категоріями справ — практика вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ. Мета юридичної практичної діяльності — захист прав, свобод і законних інтересів суб´єктів права, сприяння визнанню й домінуванню загальнолюдських цінностей та права у суспільстві, забезпечення правності діянь суб´єктів права та охорона правопорядку. Мета юридичної практичної діяльнос
ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала... ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры... Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)... Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
Тут злої волі одного працівника, як правило, недостатньо. У процесі дезінформації поряд із виконавцем, як правило, беруть участь вищестоящий офіцер і начальник органу. Саме вони вимагають від виконавця «гарних» показників і прикривають його у випадках скарг і перевірок. В результаті виникає кругова порука, і начальник стає заручником своїх підлеглих. Так формальні показники про зниження злочинності видаються за боротьбу зі злочинністю.
Багато адвокатів, які прийшли в адвокатуру із суду, прокуратури, слідчого апарату органів внутрішніх справ, використовують дружні відносини з колишніми колегами з метою одержання від них клієнтів (підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних), перетворюються в їх так званих «кишенькових» адвокатів. Діючи поза правовим полем, вони порушують необхідний професійний рівень правової допомоги, що вимагається від адвокатів.
