Формування та використання прибутку в ринкових умовах
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Формування та використання прибутку в ринкових умовах





 

Висока роль прибутку у розвиткові підприємства і забезпечення інтересів його власників та персоналу визначають необхідність розробки ефективної політики управління прибутком, аналізу та виявлення шляхів його максимізації. Політика управління прибутком представляє собою процес виробітки і прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу та використання на підприємстві.

Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.

Загальний механізм цієї політики передбачає, що в процесі діяльності підприємство повинно проводити політику максимізації прибутку, що включає:

ü Управління формуванням прибутком;

ü Управління розподілом прибутку.

Політика управління формування прибутку включає в себе наступні елементи:

ü Розробка політики управління прибутком в процесі операційної діяльності;

ü Розробка політики управління прибутком в процесі інвестиційної діяльності;

ü Розробка політики управління прибутком в процесі фінансової діяльності.

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства мають змогу впливати на всі компоненти: обсяг виробництва, витрати та через ціну продукції на дохід.

Проблема ціноутворення займає ключове місто в системі ринкових відносин. Ціни можуть бути оптовими (відпускними) й роздрібними.

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства.

За оптовими цінами підприємства продукція реалізується іншим підприємствам або торгівельно-збутовим організаціям.

Оптова ціна промисловості включає оптову ціну підприємства, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи.

За оптовою ціною промисловості продукція реалізується за межі даної галузі. Якщо продукція реалізується через збутові організації і оптові торговельні бази, то в оптову ціну промисловості включаються націнки для покриття витрат і прибутку цих організацій.



Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торговельну націнку (знижку).

Якщо оптові ціни застосовуються переважно у внутрігосподарському обігу, то по роздрібним цінам товари реалізуються кінцевому споживачу -населенню.

Таким чином, рівень ринкових цін є найважливішим фактором, що впливає на виручку від реалізації продукції, а відповідно, і величину прибутку.

Але є деякі обмеження в управлінні ціною. В сучасних умовах розвитку економіки ціна на ринку є наслідком взаємодії попиту і пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище чи нижче за бажанням виробника або покупця – вона вирівнюється автоматично, що не дозволяє виробнику впливати значною мірою на цей фактор.

Політика підприємства щодо оптимізації випуску та структури виробництва передбачає конкретні дії, що спираються на аналіз та прогнози попиту на ринку, спрямовані на:

1. Випуск нових видів продукції;

2. Додаткові маркетингові зусилля щодо збільшення виробництва і продажу існуючої продукції (рекламу, створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і сказання послуг (ціна, строки поставок, обслуговування покупців, після продажне обслуговування і т. ін.).

Значної уваги потребують витрати на виробництво, що формують собівартість продукції.

Собівартість є важливим якісним показником, що відображує результати господарської діяльності, а також інструментом оцінки техніко-економічного рівня виробництва і праці, якості управління і таке інше. Вона виступає як вихідна база формування цін, а також безпосередньо впливає на прибуток та рівень рентабельності.

По відношенню до зміни обсягів виробництва продукції (робіт та послуг) витрати, що входять в калькуляцію собівартості продукції, розділяються на змінні (пропорційні), постійні та змішані.

Під змінними розуміють витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. До них відносять витрату на сировину, основні матеріали, паливо й енергію на технологічні цілі, заробітна плата основних виробничих робочих при відрядній системі оплати праці та інше. У розрахунку на одну одиницю продукції вказані витрати незмінні.

На практиці нерідко залежність між обсягами виробництва й витратами не є прямо пропорційними. Наприклад, при збільшенні закупок сировини, матеріалів, постачальники нерідко надають підприємству знижки з ціни, і тоді витрати на сировину ростуть декілька повільніше обсягу виробництва.

До постійних відносяться витрати, абсолютна сума яких при зміні обсягів виробництва не змінюється. При збільшенні обсягів продукції, що випускається постійні витрати розподіляються на більший обсяг, що призводить до зниження собівартості одиниці продукції.
Крім названих груп витрат існує велика група витрат змішаного типу – напівзмінні (напівпостійні). Прикладом змішаних витрат є оплата електроенергії, яка витрачається на технологічні цілі господарчих нужд, заробітна плата робітників, що складається з постійного окладу та доплат за досягнення певних результатів, поштові та телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт та інші.

Резервами підвищення прибутку є зниження сум постійних і змінних витрат.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять:

1. Суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;

2. Продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

3. Широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

4. Скорочення обсягів низки комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

1. Зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

2. Скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;

3. Забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Побудова функціональних моделей взаємозв'язку постійних, змінних витрат, ціни та обсягів виробництва може бути реалізована через застосування різних моделей аналізу.

Головна задача фінансової діяльності підприємства – формування додаткового прибутку в процесі залучення зовнішнього капіталу – реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цієї задачі є виробничий та фінансовий важелі (леверидж).

Виробничий (операційний) леверидж –це потенційна можливість впливати на валовий прибуток шляхом зміни структури собівартості й об'єму випуску продукції.

Дія операційного важеля (левериджа) виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від продажу продукції завжди породжує значну зміну прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і перемінних витрат на формування фінансових результатів при зміні об'єму виробництва. Чим вище рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля інформує про рівень підприємницького ризику.

Сила впливу операційного важеля розраховується як відношення маржинального доходу до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку дає кожен відсоток зміни виторгу від реалізації; визначається по формулі:

(5.1) , де Свовсила впливу операційного важеля; МД – маржинальний доход; П – прибуток.

Розглянемо це на прикладі:

Керівництво підприємства "Технологія" має намір за рахунок росту об'ємів продажів електротоварів збільшити виторг від реалізації на 10% (з 50 000 грн. до 55 000 грн.), не виходячи при цьому за межі релевантного періоду. Загальні змінні витрати складають для початкового варіанта 36 000 грн. Постійні витрати дорівнюють 4 000 грн. Можна розрахувати суму прибутку відповідно до нового розміру виручки від реалізації продукції традиційним методом чи за допомогою операційного важеля. Традиційний метод: 1. Початковий прибуток дорівнює 10 000 грн. (50 000 – 36 000 – 4 000). 2. Змінні витрати на запланований об'єм продукції зростуть на 10%, тобто будуть рівні 39 600 грн. (36 000 х 1,1). 3. Новий прибуток: 55 000 – 39 600 – 4 000 = 11 400 грн. Метод операційного важеля: 1. Сила впливу операційного важеля: (С(50 000 – 36 000 )/ 10 000) = 1,4. Це означає, що 10% росту виторгу повинні принести приріст прибутку на 14% (10 х 1,4), тобто 10 000 х 0,14=1 400 грн. Отже, маємо однакові результати, використовуючи обидва методи.

Сила впливу операційного важеля, як відомо, залежить від величини постійних витрат. Для підприємств, перевантажених громіздкими виробничими фондами, високий рівень операційного важеля являє значну загрозу: в умовах економічної нестабільності, падіння купівельної спроможності клієнтів і досить високої інфляції кожен відсоток зниження виторгу може обернутися катастрофічним падінням прибутку й входженням підприємства в зону збитків. Менеджмент такого підприємства є заблокованим, тобто позбавленим варіантів вибору продуктивних рішень.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Тобто фінансовий леверидж уявляє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою залучених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень прибутку, що генерується, на власний капітал при різній долі використання залучених коштів називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за формулою:

(5.2) , де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, що проявляється у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (співвідношення валового прибутку до середньої вартості активів), % ВК – відсоток за кредит, що сплачує підприємство за використання залученого капіталу, %; ЗК – середня сума залучених коштів, що використовуються підприємством; СК – середня сума власного капіталу, що використовується підприємством.

В формулі 5.2 можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу , який показує якою мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2. Диференціал фінансового левериджу , який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром процентів за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою позитивного ефекту фінансового левериджу. Чим більш високе позитивне значення цього показника, тим більш високим за інших рівних умов буде його ефект.

3. Коефіцієнт фінансового левериджу , який характеризує суму залученого капіталу, що використовується підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу є тим важелем, який мультиплікує позитивний чи негативний ефект, що отримується за рахунок відповідного значення диференціалу. При позитивному значенні диференціалу будь-який приріст коефіцієнту фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнту рентабельності власного капітал, а при від'ємному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Аналогічно зниження коефіцієнту фінансового левериджу буде приводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшій мірі його позитивний чи негативний ефект.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано управляти ефектом фінансового левериджу в процесі фінансової діяльності та отримувати додатковий прибуток від залучення коштів.

Фінансовий леверидж– це інструмент, який впливає на прибуток підприємства шляхом зміни структури й об'ємів довгострокових пасивів.

Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, яке використовує позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів і свої дивідендні можливості. Рівень ефекту фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством.

Оскільки відсотки за кредит відносяться до постійних витрат, то ріст у структурі фінансових ресурсів підприємства частки позикових коштів супроводжується ростом сили операційного важеля й підвищенням підприємницького ризику. Категорія, що узагальнює дві попередні, зветься виробничо-фінансовий леверидж, для якого характерний взаємозв'язок трьох показників: виторгу, витрат виробничого й фінансового характеру і чистого прибутку.

Ризики, пов'язані з підприємством, мають два основних джерела:

1. Сам вплив операційного важеля, сила якого залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній сумі і визначає ступінь гнучкості підприємства, генерує підприємницький ризик. Це ризик, пов'язаний з конкретним бізнесом у ринковій ніші.

2. Нестійкість фінансових умов кредитування, непевність власників акцій у поверненні вкладень у випадку ліквідації підприємства з високим рівнем позикових коштів, по суті, сама дія фінансового важеля генерує фінансовий ризик.

Припустимо, що для підприємства "Технологія", про яке йшла мова в прикладі 2, сила впливу фінансового важеля дорівнює 1,5. Сила впливу операційного важеля, розрахованого в прикладі, дорівнює 1,4. Виходить, що рівень приведеного ефекту складає 1,5x1,4 = 2,1. Результат обчислення показує на скільки відсотків зміниться чистий прибуток при зміні виторгу від реалізації продукції на один відсоток.

Дуже важливо те, що поєднання могутнього операційного важеля з могутнім фінансовим може виявитися руйнівним для підприємства, тому що підприємницький і фінансовий ризики взаємно множаться, збільшуючи негативні ефекти. Таким чином, задача по зниженню сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, зводиться, головним чином, до вибору одного з трьох варіантів:

1. Високий рівень впливу фінансового важеля в співвідношенні зі слабкою силою впливу операційного важеля.

2. Низький рівень впливу фінансового важеля в співвідношенні із сильним операційним важелем.

3. Помірні рівні впливу фінансового й операційного важелів.

Аналіз рентабельності

 

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства можуть обирати політику розподіл) чистого прибутку самостійно. Ніякі органи, в тому числі держава, не мають права вмішуватися в процес використання чистого прибутку. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрямки розподілу власного прибутку. Розвиток конкуренції викликає необхідність розширення виробництва, його удосконалення, задоволення матеріальних і соціальних потреб трудових колективів.

У відповідності до цього, по мірі надходження чистий прибуток підприємства спрямовується на роботи по створенню, освоєнню і впровадженню нової техніки; на удосконалення технології і організації виробництва; на модернізацію обладнання; покрашення якості продукції; технічне переобладнання, реконструкцію діючого виробництва. Чистий прибуток є джерелом поповнення власних обігових коштів. Крім того, він спрямовується на виплату процентів по кредитах, отриманих на поповнення власних обігових коштів, що недостачам, на придбання основних засобів, а також сплату процентів за простроченні і відстрочені кредити.

Поряд з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства спрямовується на задоволення споживчих і соціальних потреб. Так, з цього прибутку виплачуються одночасні винагороди і допомоги тим, хто уходить на пенсію, а також надбавки до пенсій; дивіденди по акціях і вкладах членів трудового колективу в майно підприємства. Здійснюються витрати по оплаті додаткових відпусток зверху встановленої законом тривалості, оплачується житло, оказується матеріальна допомога. Крім того, здійснюються витрати на безоплатне харчування або харчування за пільговими цінами (виключаючи спеціальне харчування окремих категорій робітників, що відноситься на витрати виробництва у відповідності з існуючим законодавством).
Забезпечуючи виробничі, матеріальні і соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинне прямувати до встановлення оптимального співвідношення між накопиченням і споживанням з тим, щоб враховувати умови ринкової кон'юнктури і, разом з тим, стимулювати і заохочувати результати праці робітників підприємства.

Показники рентабельності – є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства. Всі вони показують, скільки одиниць прибутку (чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо).

Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

На рівень показників рентабельності впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Кількісна оцінка кожного чинника на рентабельність допомагає оцінити саме його внесок і прийняти рішення про розробку певного напрямку щодо досягнення бажаного рівня рентабельності.

З метою аналізу рентабельності підприємства розраховують наступні показники:

ü Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації;

ü Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності;

ü Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності;

ü Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком.

1 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації -показує, скільки припадає прибутку від реалізації на одиницю виручки.

(5.3) ,

2 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності показує, скільки прибутку від операційної діяльності припадає на одиницю виручки.

(5.4) ,

З Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності показує, скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи.

(5.5) ,

4 Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком -показує, скільки припадає чистого прибутку на одиницю виручки.

(5.6) .

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.