Бухгалтерська звітність у зарубіжних країнах

Підсумковим етапом бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів є складання фінансової звітності.

Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства, установи, організації та результати діяльності за звітний період.

Фінансова звітність, складена згідно з МСБО, задовольняє інформаційні потреби, що є загальними для всіх користувачів. Такі фінансові звіти не здатні забезпечити окремих користувачів усією інформацією, потрібною їм для прийняття рішень. Через це окремі групи користувачів можуть встановлювати інші або додаткові вимоги до інформації. Наприклад, уряд країни може встановити додаткові звіти для визначення і контролю податків, керівництво підприємства може визначати склад і зміст внутрішньої звітності, яка необхідна для планування, контролю, прийняття рішень. Жодний звіт не може надати всю потрібну користувачам інформацію, а тому всі компоненти фінансових звітів слід розглядати та інтерпретувати у комплексі.

Згідно з МСБО 1 «Подання фінансової звітності» фінансова звітність підприємства має містити: Баланс; Звіт про прибутки та збитки; Звіт, який містить всі зміни в капіталі, або зміни в капіталі, за виключенням капіталу, отриманого від власників або переданого власниками; Звіт про рух грошових коштів; Опис облікової політики та пояснювальні примітки, які забезпечують детальний опис або деталізацію статей, наданих у звітах.

Призначення Балансу – надання інформації про фінансовий стан (положення) підприємства на певну дату.

Призначення Звіту про прибутки та збитки – надання інформації про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період.

Призначення Звіту про зміни у власному капіталі – надання інформації про зміни у власному капіталі звітного періоду.

Призначення Звіту про рух грошових коштів – надання інформації про надходження і витрачання грошових коштів внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом року.

Призначення Опису облікової політики та пояснювальної примітки – повне розкриття інформації про діяльність підприємства.

Сукупність однорідної інформації, що відображується у фінансових звітах, називають елементами фінансової звітності. До таких елементів відносяться активи; зобов’язання; власний капітал; дохід; витрати.

Фінансові звіти в усіх країнах регламентуються на законодавчому рівні відповідними законами, інструкціями, методичними рекомендаціями, національними стандартами. В цих документах визначається диференційований перелік обов’язкових статей балансу, звіту про прибутки та збитки для малих, середніх і великих підприємств. Також підприємствам надається право самостійно використовувати додаткові статті, якщо це корисно для користувачів фінансової звітності. Правовий аспект фінансової звітності у ринковій економіці зумовив законодавчий порядок у всіх країнах публікувати наступні звіти про діяльність підприємств: баланс та звіт про прибутки та збитки.

Для країн Європейського Союзу (ЄС) форми і зміст річного фінансового звіту компаній регулюється Четвертою Директивою ЄС, прийнятою в 1978 році. Але кожна країна – учасниця ЄС може уточнювати форми і зміст звітності залежно від своїх національних особливостей, зберігаючи загальні принципи побудови.

Наприклад, у Великобританії: Баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів, пояснювальна записка разом із консолідованою звітністю. В Італії обов’язковими є Баланс, звіт про прибутки та збитки, пояснювальна записка, операційний звіт (звіт про поточну діяльність), звіт внутрішніх аудиторів; звіт про рух капіталу, звіт про рух грошових коштів. У Франції – Балансовий звіт, звіт про прибутки та збитки, коментарі до них. В США – Балансовий звіт, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів, звіт про нерозподілений прибуток, звіт про акціонерний капітал. Незважаючи на відмінності, існуючи у кожній країни, основні складові фінансової звітності однакові та відповідають вимогам МСФЗ.

Побудова бухгалтерського балансу в різних країнах має свої відмінності. В більшості західноєвропейських країнах статті активу Балансу групуються і розміщуються згори донизу відповідно до зростання ліквідності господарських засобів.

В основу бухгалтерського Балансу будь-якої країни покладено основне рівняння бухгалтерського обліку, що відображає взаємозв’язок між активами, пасивами (зобов’язаннями) та власним капіталом: Актив = Капітал + Зобов’язання

Статті пасиву балансу групуються і розміщуються згори донизу за ознакою зменшення часу, необхідного для повернення боргів. Є країни в яких статі балансу групуються у зворотному напрямку, наприклад США, Англія, Канада. В Італії на Німеччини статі балансу групуються за економічним змістом.

МСБО не визначають форму балансу, але містять вимоги, щодо розкриття певних статей активів, зобов’язань та власного капіталу. Статті, що підлягають розкриттю, можуть бути наведені безпосередньо в балансі або у примітках до нього.

Мінімальний перелік статей, які слід наводити в Балансі відповідно до МСБО 1: грошові кошти та їх еквіваленти; фінансові інвестиції, які обліковують методом участі в капіталі; заборгованість покупців та інша дебіторська заборгованість; інші фінансові активи; основні засоби; нематеріальні активи; запаси; заборгованість постачальникам та іншим кредиторам; податкові зобов’язання та податкові активи, передбачені МСБО 12 «Податки на прибуток»; забезпечення майбутніх витрат і платежів; частка меншості (частка в капіталі дочірнього підприємства, яка не належить материнському підприємству); випущений (вкладений) капітал і резерви (в тому числі нерозподілений прибуток).

В міжнародній практиці є дві найважливіші форми подання балансу:

- двостороння (горизонтальна) форма, за якою активи підприємства розміщуються ліворуч (актив балансу), а зобов’язання і власний капітал – праворуч (пасив балансу), рівняння, на якому заснована структура балансу має вигляд:

Активи = Зобов’язання + Власний капітал

- одностороння (вертикальна) або послідовна форма, за якою послідовно, згори донизу, розміщуються актив і пасив балансу), рівняння, на якому заснована структура балансу має вигляд:

Активи

(Зобов’язання)

Власний капітал

В деяких країнах обов’язкова форма балансу не встановлюється, наприклад в Швейцарії, тобто баланс може бути представлений в горизонтальній чи вертикальній формі. Однак законом встановлюється мінімально необхідна структура балансу.

Ті країни, які мають єдиний загальноприйнятий план рахунків, мають, як правило, регламентовану форму балансу. Ті країни, де підприємства розробляють власний план рахунків, форма балансу представлена у довільній формі, і законодавство лише регламентує мінімальний набір інформації, яка повинна бути відображена у балансовому звіті.

Звіт про прибутки та збитки – це звіт про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства. У різних країнах цей звіт може мати різну назву: Звіт про фінансові результати, Звіт про сукупні доходи, Звіт про прибуток; Рахунок прибутків і збитків; Звіт про операції.

Зіставлення доходів і витрат, визнаних у Звіті про прибутки та збитки, дає змогу визначити чистий результат (прибуток або збиток) діяльності підприємства за звітний період. Структура Звіту про прибутки та збитки ґрунтується на класифікації діяльності підприємства. МСБО 1 «Подання фінансової звітності» не визначає форму Звіту про прибутки та збитки, але містять вимоги про розкриття певних статей доходів і витрат, визначають мінімальний перелік статей, які мають бути відображені безпосередньо у Звіті про прибутки та збитки.

Необхідність виділення статті в складі діяльності визначається її суттєвістю.

Мінімальний перелік статей, які слід наводити у Звіті про прибутки та збитки відповідно до МСБО 1: дохід, результати (прибуток або збиток) операційної діяльності, фінансові витрати, частка прибутку або збитку асоційованих компаній або спільних підприємств, які обліковуються методом участі в капіталі, витрати на податок з прибутку, прибутки або збитки від звичайної діяльності, надзвичайні статті, частка меншості, чистий прибуток або збиток.

В зарубіжних країнах національні вимоги до складання звітів про прибутки та збитки передбачають різні підходи до їх побудови. Звіт про прибутки та збитки може подаватися як в горизонтальному так і вертикальному форматі та може мати два варіанта аналізу витрат:

- аналіз витрат за призначенням – операційний варіант;

- аналіз витрат за видами витрат – витратний варіант.

Наприклад, форми Звіту про прибутки та збитки окремих зарубіжних країн:

Франція, Бельгія – горизонтальний, вертикальний формат; витратний варіант;

Німеччина – вертикальний формат; витратний, операційний варіант,

Іспанія – горизонтальний формат; витратний варіант;

Великобританія – горизонтальний, вертикальний формат; операційний варіант.

Звіт про рух грошових коштів є обов’язковим у складі фінансової звітності підприємств розвинених зарубіжних країн. Його зміст і методика складання регламентуються МСБО 7 «Звіт про рух грошових коштів».

Головне призначення Звіту про рух грошових коштів – надати користувачам інформацію про те, з яких джерел надходили гроші на підприємство, по яких напрямках і на які цілі витрачались гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітний період.

Звіт про рух грошових коштів дає змогу оцінити раціональність використання коштів, напрямки діяльності підприємства, платоспроможність, скласти прогноз подальшого розвитку.

Рух грошових коштів відображається у звіті за трьома видами діяльності: операційна (основна) діяльність, інвестиційна діяльність, фінансова діяльність

Інформація про рух грошових коштів може бути наведена із застосуванням прямого або непрямого методів.

Звіт про зміни у власному капіталі – фінансовий звіт у вигляді таблиці, в якій узгоджується сальдо кожної статті власного капіталу на початок та кінець періоду. Збільшення або зменшення кожної статті подають окремим рядком.

Основне призначення звіту про зміни у власному капіталі – відобразити прибутки (збитки) які визнаються як зміни в капіталі. До них належать прибутки(збитки), що виникають в результаті: переоцінки основних засобів, інвестицій; виникнення курсових різниць від перерахунку фінансової звітності іноземних підрозділів, дочірніх підприємств.

Джерелами інформації для складання Звіту про зміни у власному капіталі є: Звіт про прибутки та збитки; Головна книга; Баланс.

У звіті про прибутки та збитки відображається чистий прибуток (збиток) за звітний період, який коригується на прибутки(збитки), відображені безпосередньо у складі власного капіталу (переоцінка, резерви тощо) і визначається загальний визнаний прибуток (збиток), який в свою чергу коригується на інші зміни у власному капіталі (внески учасників, дивіденди).

Власний капітал на кінець звітного періоду = Власний капітал на початок звітного періоду + (-) Зміни в обліковій політиці та суттєві помилки + (-) Загальні зміни у власному капіталі за період.

МСБО (IAS) 1 «Подання фінансових звітів» передбачає два варіанти подання інформації про зміни у власному капіталі.

Перший варіант звіту передбачає всі зміни у власному капіталі розкриваються в одному звіті – Звіті про зміни у власному капіталі.

Другий варіант передбачає подання Звіту про визнані прибутки та збитки, а всі інші зміни у власному капіталі (інвестиції власників, розподіл прибутку між ними тощо) розкриваються у примітках до фінансових звітів.

Згідно з МСБО 1 «Подання фінансових звітів» у Примітках до фінансових звітів слід наводити таку інформацію: про концептуальну основу складання фінансових звітів та облікову політику підприємства; інформацію, що вимагається МСБО, але не наведена безпосередньо у фінансових звітах; додаткову інформацію, яка не наводиться у фінансових звітах, але є необхідною для правдивого відображення фінансового становища та результатів діяльності підприємства.

За своїм характером примітки можуть бути такими, що: стосуються фінансової звітності в цілому; розкривають окремі статті фінансових звітів. Визначення рівня докладності розкриття інформації про конкретні елементи фінансових звітів є питанням професійного судження керівництва підприємства з урахуванням відносної суттєвості.

Примітки до звітності мають за мету розкриття інформації так, що б користувачі не могли пред’явити претензії до недостатності інформації. Традиційні розділи приміток це розділи про облікову політику підприємства в яких розкривається методика консолідації звітності, оцінка і амортизація основних засобів, оцінка запасів, оподаткування, принципи визнання доходів та витрат, перерахунок інвалюти, оцінка інвестицій, види резервів.

Загальна особливість полягає у тому, що чим компактніше фінансова звітність, тим змістовніше примітки. Інформація в примітках є основним засобом розкриття невизнаних елементів фінансових звітів.

В різних зарубіжних країнах документ, який додається до річної фінансової звітності має різні назви. Наприклад в Італії, Португалії, Франції документ називається «пояснювальна записка», в інших країнах існують назви: «додатки до звітності», «коментарі до звітності», «пояснення». В багатьох країнах примітки є обов’язковою складовою звітності компаній. Є країни, в яких форма та обсяг приміток законодавством не регламентуються і навпаки можуть бути і такі які регламентовані законодавством.

Питання для самоперевірки.

1. Вказати які економіко-історичні передумови виникнення шкіл бухгалтерського обліку у різних країнах окреслюють науковці?

2. Надати основні характеристика моделей обліку різних країн.

3. Які існують фактори впливу на формування національних систем бухгалтерського обліку?

4. За якими ознаками визначається високий ступень державного регулювання бухгалтерського обліку в країні, а у чому незначний?

5. У чому принципова відмінність європейсько-американських моделей бухгалтерського обліку від ісламської?

6. Розкрити поняття «фінансова звітність». З якою метою складається фінансова звітність?

7. Яки форми фінансової звітності є обов’язковими для всіх країн?

8. Яке призначення кожної з форм фінансової звітності?

9. Назвіть елементи фінансової звітності?

10. На якому бухгалтерському принципі будується звітна форма Баланс?

11. Який мінімальний перелік статей слід наводити в Балансі відповідно до МСБО 1?

12. Які форми подання Балансу використовують у різних країнах?

13. Який мінімальний перелік статей, слід наводити в Звіті про прибутки та збитки відповідно до МСБО 1?

14. Які статті мають бути обов’язково розкрити у витрат уЗвіті про прибутки та збитки до МСБО 1?

15. Назвіть форми подання та варіанти аналізу витрат уЗвіті про прибутки та збитки у різних країнах?

16. Які варіанти подання інформації про зміни у власному капіталі є у різних країнах?

17. Яка інформація має бути розкрита у примітках до фінансових звітів відповідно до МСБО 1?

18. Яким чином визначається зміст інформації у примітках до фінансової звітності в різних країнах?

19. Який існує зв'язок між розкриттям статей у фінансовій звітності та змістом приміток до фінансової звітності?

20. Які назви мають примітки до фінансової звітності у різних країнах?

Тема 3.

Облік активів

Питання теми:

3.1.Облік грошових коштів.

3.3. Облік розрахунків з дебіторами.

3.4.Облік товарно-матеріальних цінностей.

3.5.Облік довгострокових активів. Облік фінансових вкладень. Консолідована звітність.

Література [1, 2, 7, 8, 11]

3.1. Облік грошових коштів. Грошові кошти та їх еквіваленти складають основну частину ліквідних активів підприємств, які використовується для сплати боргів та закупки нових активів. В бухгалтерському обліку ліквідні активи виникають при здійсненні угод готівкою та при використанні кредиту. Ліквідні активи включають: грошову готівку, короткострокові інвестиції, безготівкові грошові кошти (рахунки в банках), векселі до отримання.

В США всі ці складові об'єднуються одним словом Cash іобліковуються на рахунку «Грошові кошти» або «Каса»— Cash (в поточному обліку виділяють рахунок «Фонд дрібних сум»). Рахунок «Каса» може включати суму яка називається компенсаційний залишок і який вільно не використовується. Компенсаційний залишок це мінімальна сума, яку тримає клієнт на вимогу банку у вигляді забезпечення договору про надання кредиту. Фактично такий договір обмежує готівку і зменшує ліквідність компанії, тому має бути відображено у примітках до фінансової звітності. Оцінка грошових коштів та відображення їх в звітності здійснюється за фактичною номінальною вартістю.

У західноєвропейських країнах грошові кошти обліковуються на так званих фінансових рахунках: «Каса» і «Рахунки в банках» — в національній та в іноземній валюті.

Відповідно загальноприйнятої практики бухгалтерського обліку грошові кошти компаній складаються з двох категорій: грошові кошти в касі і грошові кошти в банку.

У звітній формі Баланс всі грошові кошти відображаються: США — за єдиною статтею «Cash» — грошові кошти, а в європейських країнах — знизу балансу за окремими статтями: «Каса» і «Рахунки в банках».

Крім балансу, більшість фірм складають звіт про рух грошових коштів за звітний період, який називається « Cash Flow Statement».

Зміни у складі грошових коштів та їх еквівалентів є частиною управління грошовими коштами. В більшості зарубіжних країнах практикується розміщення вільних коштів у вигляді депозитних сертифікатів та інші цінні папери на термін до 3-х місяців. Це розглядається як інвестування надлишку грошових коштів у еквіваленти грошових коштів, а не як складову інвестиційної діяльності.

Згідно з МСБО (IAS) 7 «Звіт про рух грошових коштів» залишки грошових коштів у касі та на банківському рахунку, які доступні для поточних операцій включаються до складу поточних активів. У іншому разі такі грошові кошти мають бути відображені у складі довгострокових активів.

На облік і контроль касової готівки в зарубіжних країнах звертається велика увага. Готівку здебільшого намагаються зводити до мінімуму, особливо на промислових підприємствах. Замінювати їх іншими сучасними формами розрахунку, наприклад, за допомогою пластикових карток. Але в торговельних підприємствах у касі можуть бути значні суми.

Кожне підприємство розробляє свої заходи щодо контролю за виплатою готівки. Вони типові для переважної більшості країн. Серед найважливіших контрольних заходів можна зазначити такі: для виплат необхідно одержувати попередній дозвіл; усі чеки повинні мати серійний номер, доступ до них має бути обмежений; бажано, щоб кожен чек підписували дві особи; бажано, щоб працівник, якого уповноважено оплачувати рахунки, не мав права підписувати чеки; при оплаті зобов'язань на первинних документах слід проставляти дату, номер чека і штамп «Сплачено»; особи, які підписують чеки, не повинні мати досту­пу до чеків чи займатися вивіркою рахунків; інвентаризація готівки в ка­сі та на банківських рахунках повинна здійснюватись не рідше одного ра­зу на місяць.

По касі може бути виявлено нестачі або надлишки грошей. Вони від­носяться на рахунок «Нестачі або надлишки по касі», який є активно-пасивним. Цей рахунок дебетується на величину нестачі і кредитується на величину надлишку.

ПРИКЛАД.Касовий апарат показує, що виручка магазину за день стано­вить 4546 дол. США. У наявності в касира грошей було 4537 дол. США. Нестача складає 9 дол. США. Операції відображуються здійсню таким бухгалтерським записом:

Д-т «Грошові кошти» 4537

Д-т рах. «Нестачі або надлишки по касі» 9

К-т рах. «Доход від реалізації товарів» 4546

У разі великої нестачі готівки адміністрація здійснює певне розсліду­вання, з'ясовує причини та обставини її виникнення.

Наприкінці звітного періоду дебетове сальдо рахунку «Нестачі або над­лишки по касі» відображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні (торговельні) витрати. Кредитове сальдо вказаного рахунку ві­дображається у Звіті про прибутки та збиткияк «інші доходи».

Операції з грошовими коштами відображаються і групуються в касовому журналі над­ходжень та видатків, підсумки переносяться в Журнал реєстрацій опера­цій, а потім — на рахунки бухгалтерського обліку у Головній книзі. Фор­ма журналів надходжень і видатків грошей здебільшого довільна, присто­сована до умов підприємства.

Рух грошей відображається в обліку такими записами:

Надходження:

Д-т рах. «Каса», «Рахунки в банках», «Пластикові картки».

К-т рах. «Доходи від реалізації», «Рахунки до отримання». «Клієнти», «Покупці», «Дебітори», «Рахунки в банках» та ін.

Видатки:

Д-т рах. «Рахунки до оплати», «Постачальники», «Розрахунки з персоналом», «Фонд дрібних сум (Мала каса)», «Рахунки в банках», рахунки витрат за елементами та ін.

К-т рах. «Каса», «Рахунки в банках», «Пластикові картки».

3.2. Облік розрахунків з дебіторами. Дебіторська заборгованість – це заборгованість дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторська заборгованість поділяється на поточну і не поточну (довгострокову) заборгованість. Поточна заборгованість повинна бути погашена протягом одного року чи операційного циклу. Не поточну заборгованість в окремих країнах поділяють на середньострокову та довгострокову.

В англо-американській моделі бухгалтерського обліку дебіторська заборгованість класифікується в такі групи рахунків:

- рахунки до отримання (accounts receivable) – це заборгованість клієнтів за реалізовану їм готову продукцію чи товари, за виконані роботи чи за надані послуги, заборгованість по кредитним карткам. Тому таку заборгованість називають торговою заборгованістю. Заборгованість існує в результаті надання продавцем покупцю короткострокового комерційного кредиту (trade credit). Підприємство здебільшого сподівається отримати заборгованість по рахунках протягом 30-60 днів;)

- векселі до одержання – це заборгованість дебітора, оформлена спеціальним платіжним і кредитним інструментом - векселем. Вексельна заборгованість може поширюватись на період 60-90 днів. При цьому дебітор сплачує підприємству відсотки за користування кредитом;

- інша дебіторська заборгованість – це неторгова заборгованість, заборгованість, не пов’язана з реалізацією. До її складу входять: заборгованість дебіторів по відсотках; аванси, видані службовцям фірми; заборгованість внаслідок переплати податків; заборгованість інших осіб.

В США дебіторська заборгованість включає всі вимоги компанії до юридичних та фізичних осіб щодо грошей, товарів чи послуг. Існують два головних видів дебіторської заборгованості: торговельна та особлива (не операційна), кожна з них поділяється на короткострокову, довгострокову.

Відповідно МСБО 1 «Подання фінансової звітності» моментом визнання доходу від реалізації в обліку та звітності є момент відвантаження товарів і надання платіжних документів на адресу покупця.

ПРИКЛАД. Компанія «А» відвантажила компанії «В» за договірною ціною продукції на 5 000 дол. США. Рахунок-фактуру датовано 01 травня 2014 року, в обліку компанії «А» ця операція відобразиться наступним чином:

Д-т рах. «Рахунки до отримання» - 5 000

К-т рах. «Доходи від реалізації» - 5 000

20 травня компанія «В» оплатила рахунок-фактуру, грошові кошти надійшли на поточний рахунок в банку. В бухгалтерському обліку компанії «А» отримання грошових коштів відобразиться:

Д-т рах. «Рахунки у банку» - 5 000

К-т рах. «Рахунки до отримання» - 5 000

Іноді в практиці виникають ситуації, коли клієнти переплачують певні суми по рахункам, виникає кредитове сальдо по аналітичному рахунку в журналі реєстрації дебіторської заборгованості по рахунку «Рахунки до отримання». Така переплата не повинна впливати на сальдо статті «Рахунки до отримання» у Балансі. Сума переплати покупців, повинна відображатися як короткострокові зобов’язання, тому що компанія відповідає перед покупцем за ті суми, які вони переплатили.

Не рідко частину дебіторської заборгованості відображують на рахунках з назвою «Продаж товарів (послуг) в кредит з розстрочкою платежу». У такому разі розрахунки проводяться шляхом декількох платежів через певні проміжки часу. За цим же рахунком відображується і заборгованість за відсотками по товарному кредиту.

Особливістю ведення рахунків «Продаж товарів (послуг) в кредит з розстрочкою платежу» є те, що оплата за цими рахунками може поступати на протязі 24 місяців та більше. Разом з тим, ці рахунки з торгівлі у розстрочку відносяться до ліквідних активів, якщо такий метод кредитування торгівлі традиційно використовується в даній галузі.

Облік рахунків до отримання, пов'язаний з реалізацією продукції, товарів, послуг, ведеться у хронологічному порядку в «Журналі обліку операцій по продажу з відстрочкою платежу», оборотній відомості по рахунках до отримання, узагальнення інформації по рахунках до отримання проводиться в Головній книзі.

В Балансі така дебіторська заборгованість покупців відображається відповідно до загальноприйнятого правила – за чистою реалізаційною вартістю. Чиста реалізаційна вартість – це сума дебіторської заборгованості мінус резерв сумнівних боргів.

ПРИКЛАД. На кінець звітного періоду дебіторська заборгованість дорівнює 25 000 доларам. За оцінкою компанії сума сумнівної дебіторської заборгованості клієнтів складає 5 000 доларів. В Балансі компанії дебіторська заборгованість відобразиться:

Рахунки до отримання (дебіторська заборгованість) - 25 000

Резерв сумнівних боргів - (5 000)

Чиста реалізаційна вартість - 20 000

В валюту балансу зараховується чиста реалізаційна вартість – 20 000 доларів.

В західноєвропейських країнах у разі повернення товарів та деяких комерційних знижок використовують рахунок «Повернення товарів і знижки». Для обліку реалізаційних (розрахункових) знижок передбачено окремий рахунок «Реалізаційні знижки».

Знижки діляться на дві групи: комерційні знижки та розрахункові. Комерційні знижки надаються за певну невідповідність товарів встановленим параметрам чи якості. Розрахункові знижки надаються клієнтові за прискорення оплати заборгованості, за дострокову оплату.

При реалізації продукції клієнтам комерційні і розрахункові знижки надаються при виписці рахунків-фактур.

В обліку на рахунку «Доходи від реалізації» відображається договірна ціна реалізації за мінусом комерційної знижки. Розрахункові знижки показуються в обліку, як фінансові витрати.

В більшості країн англо-американської системи бухгалтерського обліку компанії можуть створювати резерви на покриття повернень товарів та знижок. Повернення товарів клієнтами та знижки відображається безпосередньо як зменшенні доходів від реалізації. В разі повернення товарів, надання знижки складається проводка:

Д-т рах. «Доход від реалізації»

К-т рах. «Повернення товарів і знижки»

Для відображення можливих ризиків реалізації нараховують резерв сумнівної дебіторської заборгованості. Цей резерв використовують для списання безнадійної дебіторської заборгованості.

Безнадійна дебіторська заборгованість клієнтів за реалізовану їм продукцію вже була відображена у складі доходів підприємства (за методом нарахування), вона вплинула на збільшення прибутків і податку на прибуток. Тому для регулювання таких втрат у міжнародній практиці заведено списувати безнадійну заборгованість на витрати підприємства.

Відповідно принципу обачності, підприємство повинно в кінці звітного року визначити суму безнадійних боргів і створити резерв для їх погашення за рахунок сум безнадійних боргів і створити резерв для їх погашення за рахунок витрат поточного року.

Відповідно МСБО (IAS) 37 «Забезпечення, непередбачені зобов’язання та активи» базовим методом оцінки резерву сумнівних боргів є метод періодизації дебіторської заборгованості, за яким здійснюється групування дебіторської заборгованості за термінами непогашення та встановлення відповідного відсотку сумнівних боргів для кожної групи.

Найточнішим, але достатньо трудомістким, є метод визначення сумнівних (безнадійних) боргів по кожному клієнтові (дебіторові) на основі вивчення фінансового стану та платоспроможності.

Ця методика має широке застосування в західноєвропейських країнах. В США, Великобританії, Канаді та інших країнах знаходять менш трудомісткі методи визначення суми безнадійних боргів дебіторів. Такими методами є визначення суми безнадійних боргів виходячи:

- з даних бухгалтерського Балансу

- з даних Звіту про прибутки та збитки;

Визначення безнадійних боргів на підставі інформації балансу проводиться як розрахунок відсотків від суми дебіторської заборгованості, при цьому застосовують спрощений підхід або періодизацію дебіторської заборгованості за періодом виникнення.

За МСБО 1 у звітній формі Баланс інформація про дебіторську заборгованість представлена статтями: Поточні активи: «Рахунки до отримання за торговими операціями» за вирахуванням «Резерву сумнівних боргів»;«Векселі, отримані за торговими операціями». Особлива дебіторська заборгованість: «Заборгованість працівників»; «Векселі, отримані від реалізації обладнання (короткострокові)». Довгострокові вкладення: «Векселі отримані (довгострокові»); «Особлива дебіторська заборгованість (довгострокова)». Інші активи:«Попередньо оплачені комунальні послуги»; «Заборгованість менеджерів компанії»

Визначення безнадійних боргів на підставі інформації звіту про прибутки та збитки здійснюється на розрахунку певного відсотка від обсягу продажу в кредит. При цьому відсоток визначається як середня величина відсотків безнадійних боргів до обсягу продажу не менш, ніж за три минулих роки.

УПримітках до фінансової звітності додатково може розкриватися така інформація щодо дебіторської заборгованості: перелік дебіторів і сума довгострокової заборгованості; перелік дебіторів і сума дебіторської заборгованості пов’язаних сторін, з виділенням внутрішньо групового сальдо дебіторської заборгованості; склад і сума статті Балансу «Інша дебіторська заборгованість»; метод визначення величини резерву сумнівних боргів; сума поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення.

3.3. Облік товарно-матеріальних запасів. Питання змісту, оцінки, визначення в Балансі, розкриття облікової політики щодо запасів регламентуються МСБО 2 «Запаси».

Відповідно МСБО 2 «Запаси» - запаси - це активи, які: утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва для такого продажу; або існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

Запаси включають: товари, що були придбані підприємством та зберігаються для перепродажу, наприклад товари, придбані підприємством торгівлі та призначені для перепродажу, або земля та інша нерухомість для перепродажу; готову вироблену продукцію або незавершене виробництво підприємства; основні та допоміжні матеріали, призначені для використання в процесі виробництва.

Первісною оцінкою придбаних або вироблених запасів є їх собівартість, яка включає: витрати на придбання; витрати на переробку; інші витрати, безпосередньо пов’язані із запасами. Торговельні знижки, інші знижки вираховуються при визначенні витрат на придбання.

Також у собівартість запасі можуть включатися витрати на проектування продукції для конкретних клієнтів; амортизація витрат на розробку, пов’язану з конкретним процесом або продуктом; витрати на зберігання, обумовлені виробничим процесом і необхідні для наступної стадії виробництва; адміністративні, накладні витрати, пов’язані з доставкою запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан тощо.

Не включаються до собівартості запасів і відображаються як витрати періоду, в якому вони здійснені: наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці та інших виробничих витрат; витрати на зберігання запасів (крім тих витрат, які обумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступної стадії виробництва); адміністративні накладні витрати, не пов’язані з доставкою запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан; витрати на збут

У фінансовому обліку зарубіжних країн застосовуються дві системи (методи) обліку складських запасів: система постійного обліку запасів; система періодичного обліку запасів.

При системі постійного обліку запасів облік руху матеріалів, товарів та інших запасів ведеться безпосередньо на рахунку «Складські запаси» за їх видами впродовж звітного періоду. Рахунок «Складські запаси» є синтетичним рахунком або рахунком першого порядку.

При цьому методі на картках ведеться аналітичний облік руху матеріалів впродовж звітного періоду. Картка відкривається на кожний вид матеріалів. Залишок по рахунку «Складські запаси» йде в баланс, а витрати звітного періоду з рахунку «Собівартість витрачених (реалізованих товарів)» – у Звіт про прибутки та збитки.

При системі періодичного обліку детальний облік матеріальних запасів впродовж звітного періоду на рахунку «Складські запаси» не ведеться. На ньому відображається тільки початковий залишок, який був визначений наприкінці минулого звітного періоду шляхом інвентаризації. Надходження складських запасів відображається на рахунку «Витрати на закупівлю», який є рахунком елементів витрат.

В системі періодичного обліку запасів собівартість продажу визначають балансовим методом за формулою:

Собівартість продажу запасів = Залишок на початок періоду + Собівартість запасів, придбаних протягом періоду – Собівартість залишку запасів на кінець періоду.

В США за умови автоматизації обліку більше поширення має система постійного обліку запасів. В західноєвропейських країнах у фінансовому обліку частіше використовується система періодичного обліку запасів.

Для визначення вартості вибуття запасів МСБО (IAS) 2 Запаси пропонує: метод стандартних (нормативних) витрат; метод фактичних витрат - метод конкретної ідентифікації; базовий підхід – метод FIFO, метод середньозваженої собівартості; дозволений альтернативний підхід – метод роздрібної ціни.

Стандартні (нормативні) витрати – це заплановані витрати на виробництво одиниці продукції, які базуються на нормативах використання матеріа

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: