Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема 3. Школи (концепції) і міждисциплінарний статус глобалістики





Форми прояву глобалізації

Відомий гарвардський вчений Стенлі Хоффман вважає, що упродовж останніх років у світі відбувається «зіткнення глобалізацій», оскільки глобалізація проявляється у трьох формах, кожна з яких характеризується власним проблемним по­тенціалом. Перша – це це економічна глобалізація, що є результатом нещодавньої революції в технологічно-інформаційному секторі, торговельній та інвестиційній галузях. Її головними рушіями є корпоративний бізнес, а також державні й міжнародні структури. Результати економічної глобалізації спричинили нерівність між державами і викликали стурбованість світової спільноти з приводу вирішення проблем глобальної конкурентоспроможності.

Культурна глобалізація власні витоки визначає в закономірних процесах технологічної революції і наслідках економічної глобалізації, які разом призводять до активізації процесу переміщення культурних товарів. Головною її дилемою є вибір між уніфікацією і різноманітністю.

Політична глобалізація характеризується переважанням на міжнародній арені США та їх політичних інститутів, а також широким спектром міжнародних і регіональних організацій з мережею представницьких зв’язків.

Переваги глобалізації є незаперечними, вважає С. Хоффман. До них він відносить її необоротність і неминучість. Разом з тим, її досяжність залишається лімітованою, оскільки вона автоматично виключає з власного історичного контексту значну кількість бідних країн через їхній нерівномірний розвиток і соціальні умови. Ключовим недоліком глобалізації, за словами С. Хоффмана, є те, що громадянське суспільство перебуває в ембріональному стані, а приваблива ідея покращення умов життя людей через руйнування бар’єрів є сумнівною.

Досліджуючи різноманітні аспекти феномену глобалізації, Ульріх Бек у книзі «Що таке глобалізація» справедливо зазначає: «Глобалізація певно була найбільш широко використовуваним – і, в тому числі, невірним шляхом – ключовим словом у дискусіях в останні роки і стане ним у майбутньому. Проте вона також є одним із понять, що найбільш рідко має визначення і найбільш часто невірно інтерпретується, будучи водночас найбільш політично ефективним поняттям».

За думкою У. Бека, необхідно розрізняти ряд вимірів глобалізації. При цьому будь-який їх перелік повинен включати комунікативні технології, екологію, економіку, організацію діяльності, культуру і громадянське суспільство. На думку автора, «глобалізація означає, що кордони стають помітно менш істотними для повсякденної поведінки в різних вимірах економіки, інформації, екології, технології, міжкультурних конфліктів. Гроші, технології, товари, інформація перетинають кордони так, наче вони не існують».

З точки зору економістів, глобалізація визначається як «виникнення глобалізованої економіки, в якій національні економіки розділяються, а потім знов поєднуються в системі угод і процесів безпосередньо на міжнародному рівні». В цій глобалізованій економіці кордони національних економік більше не є істотними, і вона підпорядковується власній логіці, яка відрізняється від логіки економічних відносин між незалежними національними об’єктами.

Політики вважають, що глобалізацію можливо розглядати як підйом у власній могутності нового «поліцентричного» світу, як антитези існуючому світові, де панує держава, пов’язана з ним тісними узами. Цей новий світ ґрунтується на недержавних чи транснаціональних зв’язках.

І, нарешті, з погляду географії, глобалізацію можна аналізувати як процес формування на міжнародному рівні такого простору, який є результатом процесу розповсюдження, обміну комунікаційних технологій між різними частинами світового співтовариства.

У найзагальнішому вигляді глобалізація характеризується:

– наявністю розвинутих і структурно сумісних ринків;

– підтриманням таких темпів техніко-економічного розвитку, які не були характерними для більшості країн з традиційними, навіть індустріальними економіками;

– неминучим відставанням тих, хто не спроможний знайти власну нішу в новій структурі світового господарства;

– наявністю деяких нових можливостей кризового регулювання, сутність якого полягає в тому, щоб чергова економічна криза не зрівняла позиції національних економік різних країн напередодні наступного підйому.

Більшість фахівців визнає, що глобалізація віддзеркалює досягнутий світовою спільнотою критичний рівень економічної взаємозалежності на основі: економічної інтеграції і зростаючого переміщення по світу капіталу, товарів, робочої сили; технологічної інтеграції, яка стимулюється світовим науково-технічним прогресом; сучасної інформаційно-комунікаційної революції, пов’язаної зі створенням швидкісних транспортних засобів та ультрасучасних засобів зв’язку, розповсюдженням у світі персональних комп’ютерів і мережі Інтернет. За межами цього критичного рівня жодна з держав не може вже самостій­но і при тому успішно вирішувати завдання власного соціально-економічного розвитку.

Таким чином, на сьогодні, як у теоретичному, так і практичному аспектах дослідження проблем глобалізації на перше місце вийшли процеси інтеграції – як на цивілізаційному, так і на глобальному рівнях. У цьому зв’язку слід виділити два знакових явища. Перше – розвиток західноєвропейського цивілізаційного співтовариства на міждержавному рівні зі створенням не тільки спільного ринку, єдиної валюти, спільних митних кордонів, але й з передачею низки функцій, які раніше належали національним державам, на наддержавний рівень, формуванням Європарламенту і спільної правової бази, Єврокомісії як органу виконавчої влади, деяких спільних судових органів. За суттю справи Західна Європа реалізує пілотний проект міждержавного партнерства і зближення рівнів соціально-економічного розвитку, який у перспективі може слугувати еталоном не тільки для інших багатодержавних цивілізацій, але й для усієї глобальної спільноти локальних цивілізацій. Іншим знаковим явищем останніх десятиліть стало формування моделі глобалізації, яку Н. Моїсеєв назвав «світом ТНК» і, яка формує засади негативного сценарію глобалізації у XXI столітті. На базі осмислення цієї реальної тенденції можна зробити висновок, що сучасний західний світ перейшов на шлях самодостатнього не тільки постіндустріального, але і постекономічного суспільства, коли до минулого відходять приватна власність і ринок, мотиви діяльності набувають нематеріального змісту, до влади приходить прошарок інтелектуалів. Інші країни і цивілізації, що вичерпали потенціал «наздоганяючого розвитку», є приреченими назавжди залишатися на індустріальній стадії розвитку. Нерозвинуті країни ста­ють предметом агресії ідеології атлантизму, що використовує засади неоколоніалізму.

Напрями глобалістики

В узагальненому вигляді виділяють вісім основних напрямків глобалістики:

1) філософсько-методологічний напрям. В його межах досліджуються філософські засади, сутність, генезис глобальних процесів, аналізуються найбільш істотні соціально-політичні і економічні перетворення, які є необхідними для успішного вирішення проблем, що провокуються ними. Досліджуються вплив процесів глобалізації на національні і локальні культури, економіку, політику, ідеологію.

2) Природничо - науковий напрям. Розглядається сучасний етап розвитку людства з точки зору природничих і точних наук.

3) Технологіко-економічний напрям пов’язується з аналізом специфіки сучасного глобального етапу, що визначає конфігурації, темпи розвитку і зміст економічних процесів, які, в свою чергу, визначають подальші тенденції і напрямок проведення збалансованої національної, регіональної і наднаціональної політики.

4) Соціо-природничий напрям охоплює широке коло проблем, з яких на принципове місце претендує екологічна. Виявлення законів соціальної екології, оптимізація взаємодії суспільства і природи, екологізація виробництва і формування принципів раціонального природокористування, а також вироблення концепції стійкого розвитку є важливим завданням даного напрямку. Саме в цій сфері в найбільш повній мірі проявився міждисциплінарний характер глобалістики.

5) Соціальний напрям охоплює проблематику сучасних вимірів економічної стратифікації, продовольчу проблему, проблеми міжнародного права, регулювання міграційних потоків, запобігання виникненню загроз міжнародного тероризму, неконтрольоване зростання населення.

6) Політичний напрям. Досліджує подальший тренд руху світової системи, параметри зміни міжнародних відносин, сучасну геополітику.

7) Культурулогічний напрям. актуалізує проблеми, що виникають в результаті впливу глобалізації на різноманітні сфери культури, засоби масової інформації, ціннісні установки масову свідомість, а також трансформація традиційної культури, якості й доступності освіти.

8) Прогностичний напрям. Характеризується узагальненістю і розглядом сучасних процесів, тенденцій і станів суб’єктів у майбутньому з метою передбачення ймовірних сценаріїв розвитку світової системи за умов збереження існуючих умов.

Глобальні проблеми

Після виникнення на початку 70-х років ХХ століття глобалістики як науки, пройшло порівняно мало часу. До числа її перших досягнень варто віднести систематизацію глобальних проблем, хоч проведена вона в основному на емпіричній, а не на теоретичній основі. При цьому глобальність будь-якої проблеми визначається не стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї постраждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх країн.

Саме тоді визначилися певні критерії, за якими проблема може розглядатися як глобальна. Відповідно до цих критеріїв глобальними можна вважати проблеми, які виникають у результаті об’єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують усьому людству, потребують невідкладних рішень, вимагають зусиль усього світового співтовариства.

До критеріїв глобальності проблем відносять комплексність і складний внутрішній взаємозв’язок. Слід особливо підкреслити високий ступінь їхнього динамізму — внаслідок того, що глобальні проблеми викликаються до життя сукупністю безлічі різноманітних факторів, їхній стан у конкретних історичних умовах і географічних регіонах постійно змінюється.

Сьогодні наукова класифікації глобальних проблем така:

1) універсальні проблеми політичного і соціально-економічного характеру;

2) проблеми переважно природно-економічного характеру;

3) проблеми переважно соціального характеру;

4) проблеми екологічного характеру;

5) проблеми інформаційного характеру;

6) проблеми технологічного характеру;

7) проблеми науково-інтелектуального характеру;

8) проблеми змішаного характеру.

До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людства, які мають особливо великий перспективний або, навіть, вічний характер, ми відносимо глобальну проблему сталого розвитку світу, який визначається сьогодні і в майбутньому не стільки економічним зростанням держав і країн та забезпеченням розширеного відтворення в його традиційних вартісній і натурально-фізичній формах, скільки з соціально-економічним прогресом людства, забезпеченням розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та інтелектуального потенціалу, а також зростання якості і конкурентоспроможності розвитку, якості людського життя, розвитку людини як найвищої соціальної цінності. При цьому розуміється і покращення глобального навколишнього середовища.

Ще одна пріоритетна універсальна глобальна проблема, що заслуговує особливої уваги – це проблема підвищення рівня суспільної організованості і керованості світовим співтовариством і його розвитком. У сучасній глобалістиці цю проблему називають глобальним управлінням (Global Governance). Людство повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити синхронізований, справедливий розвиток для всіх націй і країн, а не лише для країн «золотого мільярда».

До наступної групи глобальних проблем сучасна глобалістика відносить такі проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча, екологічна, сировинна, Світового океану, ресурсна, інформаційна, технологічна. Багато дослідників глобалістів схильні ставити на перше місце в цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з безперспективності продовження «технократичного» розвитку суспільства і його загроз.

На перших етапах проблеми глобального управління мали наївний характер, тому що ідея «світового уряду» виставлялась як альтернатива національним урядам. Дослідники цього напряму шукали «центральну направляючу систему» зверху – через глобальні та міжнародні організації, такі як ООН, ОЕСР, МВФ, СБ та інші. Проте сьогодні глобальна корпоратизація є важливою і органічною складовою глобалізації світу. Сучасні глобальні корпоративні комунікації стали настільки інтенсивними, що вони є реальною основою майбутнього глобального корпоративного менеджменту, а через нього і глобального світового менеджменту (Global Governance).

Сучасні проблеми глобального управління нерозривно пов'язані з інформаційною глобалізацією, в тому числі з глобальними масовими комунікаціями. Цей зв'язок є настільки тісним, що багато дослідників пропонують інтегрований комунікативно-управлінський підхід у глобалістиці (З. Бжезінський, К. Боулдинг, Т. Дракер, Б. де Жувенель, М. Месарович, Е. Пестель та інші). Після всього позитивного і негативного досвіду сьогодні знову дуже актуальними проблемами глобалістики стали проблеми глобального моделювання і прогнозування.







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.