Форми прояву економічної кон’юнктури
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Форми прояву економічної кон’юнктури





Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова ак­тивність на ринку (число укладених угод).

Рис. 7. Форми прояву кон’юнктури

 

В умовах понижувальної кон’юнктури спостерігається стабільна пе­ревага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Таке становище на ринку називають "ринком по­купця".

Низька кон’юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та ринкові ціни досягають свого мінімального значення, пони­жуються прибутки фірм.

Кон’юнктура підвищувальна - це стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар та числа торго­вельних угод ("ринок продавця").

Висока кон’юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки фірм.

Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропо­зиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в’ялу кон’юнктуру, стан економічної кризи - збитків фірм та банкрутства.

 

Тема 3. Аналіз динаміки і циклічності економічних процесів

Основні терміни

Економічний цикл — чергування піднесень і спадів рівнів діло­вої активності.

Крива динаміки (тренд) — геометричне зображення динамі­ки економічного процесу.



 

3.1. Оцінка рівня коливань в економічній динаміці

В економіці, що перебуває у стані відносної рівноваги, економічні процеси мають оборотний характер і схильні до хвилеподібних коливань навколо певного центру рівноваги (хвилеподібні коливання, пов'язані з оцінкою економічного зростання, прийнято називати економічним циклом.

Суспільство завжди прагне до економічного зростання, до забезпечення повної зайнятості і стійкого рівня цін. Проте, як показує дійсність, економічне зростання не буває рівномір­ним. Періоди швидкого зростання економіки змінюються кризами і застоями в економіці, причому процес цей періодично і хвилеподібно повторюється. Однак така повторюваність дуже віддалено нагадує класичну хвилю циклу. Хвиля економічного зростання насправді має складну структуру із накладених різних за періодом і амплітудою хвиль. Саме з цієї причини для оцінки економічного зростання застосовується термін економічний цикл, а не економічна хвиля.

Таким чином, економічний цикл означає повторювані один одним піднесення і спади рівнів ділової активності протягом визначеного часу. Економічні цикли істотно відрізняються між собою за тривалістю й інтенсивністю. Проте вони мають ті ж самі фази, що й хвилеподібні процеси. Тому розглянемо так званий ідеалізований цикл.

Оцінка динаміки економічного процесу можлива на основі порівняння окремих моментів. Найточніші значенні коливання забезпечують кількісні виміри кон'юнктури. Динаміку того чи іншого економічного процесу можна описати низкою економічних показників на основі певної результативної функції:

Y = f (x1, x2, … xn)

де Y – значення результативного показника, що описує динаміку економічного процесу або системи;

хі (і = 1, .... п) – показники-чинники, що впливають на динаміку процесу.

Вказані функція є багатовимірною, тому вона не придатна для формального аналізу.

Для простоти аналізу циклічності економічних процесів використовується двовимірна модель залежності результативного економічного показника Y від чинника часу Т. Геометричне уявлення послідовного порівняння динаміки кон'юнктурних моментів процесу прийнято називати кривоюдинаміки або трендом. Розглянемо так званий ідеалізований тренд ділового циклу (див. рис.)

 

Відрізок хвилі ділового циклу від точки 1 до точки 2 характеризується пожвавленням ділової активності, на відрізку 2 – 4 відбувається зниження ділової активності, що переходить у кризу в мінімальній точці активності 4 з наступним піднесенням економіки до положення 5, яке характеризує новий етап розвитку економіки (повторення хвилі економічного зростання).

Проте інтенсивність напруги і спаду економічної активності, як видно з графіка, не однакова на різних ділянках хвилі.

На рис. 4.1 зображена «ідеальна» хвиля кон'юнктури. Та на практиці вплив численних чинників істотно розмиває чітку картину хвилі внаслідок накладання одна на одну хвиль різної довжини, розбіжності їхніх фаз і спотворення форми хвилі.

Зупинимося на характеристиках ділового циклу, що оцінюють напруженість і напрямок кон'юнктури. Узагальнюючими показниками виду економічного циклу є довжина хвилі, її частота й амплітуда.

Довжина хвилі (L) характеризує ділянку зміни факторного показника (х) від початку циклу (х0) до його повного завершення (хk):

Для ділового циклу (оскільки факторним показником є час, впродовж якого відбувається повторюваність процесу) формула матиме такий вигляд:

В теорії кон'юнктури прийнято виділяти такі види коливань залежно від довжини хвилі за часовим чинником:

- довгі хвилі;

- середні хвилі (малі цикли ділової активності);

- короткі хвилі;

- дуже короткі хвилі.

Довгі хвилі в економіці пов'язують із коливальними тенденціями на макроекономічному рівні, з періодами, що перевищують горизонт пізнання одного покоління. Такі коливання малопомітні на фоні економічної дійсності, що швид­ко змінюється.

Цикли середньої довжини, які прийнято ще називати малими циклами ділової активності, мають довжину хвилі у 7 – 11 років.

Короткі хвилі (до 5 років) характерні для галузевої кон’юнктури.

Дуже короткі хвилі зазвичай обумовлені сезонними коливаннями.

Амплітуда (А) характеризує різницю між максимальним (Y2) і мінімальним значенням (Y4) результативного показника:

Показник частоти (h) показує кількість повторюваних циклів ділової активності за одиницю часу Т (десять, п’ятнадцять років тощо):

Для аналізу кон'юнктури дуже важливо з'ясувати напрямок її динаміки. Для цих цілей варто використовувати показники еластичності економічних процесів. Найпростішим показником є відношення приросту факторної ознаки до приросту результативної:

де Еабс – приріст абсолютної еластичності;

Y – приріст результативної ознаки;

х – приріст факторної ознаки.

Цей показник свідчить про те, наскільки зміниться результативна ознака, якщо факторна ознака зміниться на одиницю. Порівняння двох і більше абсолютних показників еластичності , розрахованих для кількох розташованих поряд послідовних моментів кон'юнктури, дає певне уявлення про інтенсивність зміни кон'юнктури. Так, якщо:

 

Еабс.0 > Еабс.1 – тенденція прискорюється;

Еабс.0 < Еабс.1 – тенденція сповільнюється;

Еабс.0 < Еабс.1 – тенденція залишається незмінною.

Якщо абсолютний показник еластичності змінює знак, це свідчить про різку зміну тенденції (випадкове або закономірне коливання).

Показник абсолютного коливання можна використовувати тільки для аналізу процесів, що мають однакові показники виміру. Для різних за характером процесів застосовується коефіцієнт еластичності, який показує процентну зміну результативної ознаки при збільшенні факторної ознаки на 1%.

Тобто формула цього показника має такий вигляд:

де ∆Y – приріст результативної ознаки;

х – приріст факторної ознаки;

Y, х – базові значення відповідно результативної і факторної ознаки.

Ділянка тренду, що характеризується однорідною тенденцією кон'юнктури, називається півфазою економічного циклу. Геометрично – це ділянка кривої між її екстремальними точками (рис. 4.1: від 1 до 2; від 2 до 3; від 3 до 4; від 4 до 5). Ділянки тренду з позитивною і негативною кон'юнктурою прийнято називати фазами економічного циклу. Для повного циклу характерні дві фази і чотири півфази. Часто в економічній літературі півфази малих і середніх економічних циклів прийнято називати фазами активності кон'юнктури.

 

 

3.2. Зміст та ендогенний механізм довгоплинних коливань

Економіка є складною за структурою системою елементів, кожний з яких може формувати локальні взаємозалежні підсистеми, підпорядковані власним закономірностям із різноманітним ступенем коливальної динаміки.

Історія аналізу довгих хвиль почалася у XIX ст., коли у 1847 р. англійські вчені X. Кларк і В. Джевонс зауважили, що між двома "економічними катастрофами" – 1793 р. і 1847 р. – пройшло 54 роки. Вони вперше припустили, такий інтервал не є випадковим і що мають існувати природні причини, які призводять до таких катастроф.

Були започатковані спроби довести на статистичному матеріалі існування тривалих коливань в економіці.

У Росії проблемою довгих хвиль займався Н.Д. Кондратьєв, висновки якого базуються на аналізі великої кількості економічних показників (індекси цін, номінальна зарплата та ін.). За Кондратьєвим, на відміну від класичного ділового циклу, довжина хвилі визначалася як відстань між сусідніми піднесеннями або спадами економічного зростання (рис…).

Кондратьєв показав, що до початку 1920 р. світова економіка пережила дві з половиною хвилі, які можна було простежити. Дотримуючись емпіричного підходу Кондратьєва до оцінки динаміки світової економіки, можна виділити чотири довгі хвилі економічного розвитку сучасної економіки (див. табл..).

Н.Д. Кондратьєв визначив, що довга хвиля має дві фази — підвищувальну і знижувальну. Характеризуючи довгі хвилі в економіці, він виділив такі їх риси.

1. У витоку підвищувальної фази або на самому її почат­ку відбуваються глибокі зміни у всьому суспільстві. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи і нововведення.

2. Підвищувальні фази багатші на соціальні потрясіння (революції, війни), ніж знижувальні.

3. Знижувальні фази особливо гнітюче впливають на сільське господарство.

Періодичні кризи (цикли ділової активності середньої тривалості 7 – 10 років) ніби нанизуються на відповідні фази довгої хвилі і змінюють свою динаміку залежно від неї – у період піднесень більше часу припадає на "процвітання", а в період тривалого спаду заглиблюються кризові явища.

Сучасне уявлення про довгі хвилі знайшло відображення в роботах таких економістів, як С.Ю. Глазьєв, Л.А. Клименко, С.М. Меншиков, У. Ростоу, Е. Слуцький та ін.

За сучасною періодизацією довгі хвилі поділяються на чотири класичні півфази: зростання, рецесія, депресія і пожвавлення. За загальним визнанням економістів, основною причиною тривалих коливань є розвиток науково-технічного прогресу. Значні відкриття сприяють економічному зростанню, проте їх поява тісно пов'язана із соціально-економічними процесами в суспільстві. Соціально-економічним процесам притаманна затяжна інертність – від загального добробуту до соціальної ненависті – що і визначає тривалість довгих хвиль в економіці. Наростання соціальної активності в суспільстві дає поштовх науково-технічному прогресу, що у свою чергу спонукає до загального економічного піднесення (табл…).

 

3.3. Малі цикли економічної кон'юнктури

Цикли середньої тривалості (7 – 11 років) прийнято називати малими циклами ділової активності. В них виділяють такі півфази:

— криза;

— депресія;

— пожвавлення;

— піднесення.

Тобто, на відміну від класичного виду, тренд малої хвилі виглядає так, як показано на рис…

 

 

Багато економістів вважають, що причиною малих економічних криз є періодична заміна засобів виробництва, особливо їхньої активної частини.

 

Розглянемо характеристики фаз ділового циклу.

 

КРИЗА. Роль кризи двоїста. З одного боку, вона спричиняє скорочен­ня виробництва, зниження цін і банкрутство частини суб'єктів господарювання. З іншого боку, кризові явища сприяють природному доборові ефективних виробників. Кожне подолання кризового етапу у кінцевому рахунку сприяє підвищенню рівня господарювання, заміні застарілих технологій, структурним зсувам виробництва і зростанню національного доходу. Спад спричиняє і зовнішньоекономічні наслідки у вигляді скорочення імпорту і збільшення експорту, оскільки виробники, що не можуть продавати товари на внутрішньому ринку через зниження сукупного попиту, розширюють свій продаж на світовому ринку.

Розглянемо динаміку фази кризи детальніше.

1. Кризовому спаду виробництва передує зниження товарних цін та інші ознаки кризи, що починається: кредитна напруга, падіння курсів акцій, зменшення оптової і роздрібної торгівлі, скорочення вкладень в основний капітал тощо. Таким чином, симптоми кризи, що починається, насамперед виявляються у сфері обігу і кредиту, а вже потім починається спад виробництва.

2. Спад виробництва викликає ланцюг банкрутств суб'єктів господарювання, що спричиняє зменшення сукупного прибутку і зниження цін. При цьому прибуток не опускається нижче певного рівня завдяки дії таких факторів:

- починає зростати реальний прибуток;

- під час спаду зниження цін відбувається швидше, ніж номінальної заробітної плати, тому реальна заробітна плата дещо зростає і це стимулює короткочасне підвищення частки споживання у прибутку, а отже, збільшення попиту і виробництва

- зниження цін на інвестиційні товари полегшує пошук нових інвестицій;

- ціна пропозиції капіталів зменшується, що збільшує їхню можливу прибутковість;

- зменшується відсоток на кредити, що дає можливість фінансування інвестицій;

- запаси поступово скорочуються до мінімального рівня

3. Спільна дія перелічених чинників обумовлює поступове уповільнення спаду.

Проте економіці, як і будь-якій динамічній системі, притаманна певна інертність процесів. Тому криза автоматично не забезпечує подальшого піднесення.

ДЕПРЕСІЯ. Однією з причин депресії є несприятливе значення граничної ефективності інвестицій і високий рівень відсотків на кредити. Для настання економічного пожвавлення має знизитися середній рівень процентних ставок на кредити, що став непомірно високим у період кризи. Проте, якщо "песимізм" підприємців через умови господарювання дуже високий, зниження значення процентних ставок може виявитися недостатнім стимулом для активізації їхньої діяльності, насамперед у сфері виробництва

Такою причиною затягування депресії вважають зменшення розміру грошових агрегатів у результаті зниження значення грошового мультиплікатора. Це викликає дефляційну зміну цін і блокує економічне зростання.

На тривалість депресії впливає також термін служби майна тривалого користування і розміри витрат на збереження товарних запасів, що мають "розсмоктатися" до початку фази пожвавлення.

Депресія, що затяглася, свідчить про наявність зовнішніх сильних збурень (політичних, соціальних тощо), які виводять економічну систему в стан нерівноваги. У цьому випадку депресія стає самостійним явищем із двома розглянутими раніше можливостями виходу з неї. Для повернення системи до стану початкової рівноваги звичайно рекомендують скорочення податкового пресу на виробників і державне регулювання розподільних процесів.

ПОЖВАВЛЕННЯ. Скорочення виробництва на етапах кризи і стан депресії в остаточному підсумку призводять до зростання цін на товар­ну масу, яка скоротилася. У фазі депресії відбувається посту­пове вирівнювання і зростання доходів, що оживляє сукупний попит. Проте на цьому етапі неможливо розширити вироб­ництво до рівня зрослого попиту, оскільки матеріальна база виробництва за період кризи відстала від наявних потреб. Тому у фазі пожвавлення насамперед здійснюється відновлення основного капіталу, будівництво нових підприємств.

ПІДНЕСЕННЯ. У цій фазі відбувається прискорене зростання виробництва. На її початку ціни на продукцію зростають, проте динамі­ка виробництва випереджає темпи підвищення цін, що в оста­точному підсумку уповільнює і припиняє їх зростання. У цій фазі збільшуються обсяги загальних прибутків, за інерцією промислове виробництво перевищує максимальний рівень відповідності попиту і пропозиції, що в остаточному підсумку повертає систему у стан нового витка економічного циклу.

Оскільки малі цикли ділової активності є доступною для огляду ділянкою розвитку економіки за життя одного поко­ління, то вони, на відміну від довгих хвиль, найбільш помітні на макроекономічному рівні.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.