Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Поняття злочину та його ознаки.





Поняття злочину є одним з найважливіших у системі понять та інститутів кримінального права. Проблематиці поняття та ознак злочину приділялося достатньо уваги в науці кримінального права як у радянський, так і у пострадянський період. Між іншими, це такі науковці: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ф.Г. Бурчак, А.А. Герцензон, М.Д. Дурманов, М.І. Ковалев, Н.Ф. Кузнєцова, О.О. Піонтковський, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.М. Трайнін та інші.

Історія розвитку науки знає три види визначення поняття злочину, яке залежало від того якій, соціальній чи правовій характеристиці віддавалась перевага в той чи інший період історичного розвитку: формальне, матеріальне та формально-матеріальне.

Формальне визначення відтворює юридичну природу злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом і є кримінально каране. Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя певним соціальним цінностям, тобто його суспільну небезпечність. Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину.

КК України в ст. 11 дає саме таке визначення злочину: „Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”.

Отже, в ч. 1 статті 11 КК дається загальне визначення поняття злочину (суспільно небезпечного діяння), яке містить в собі декілька ознак. Цими ознаками є:

1) суспільна небезпека;

2) протиправність;

3) вчинення суб'єктом злочину;

4) винність;

5) караність.

Коли відсутня хоча б одна із цих ознак - діяння не може бути злочинним.

Реформа вітчизняного кримінального права у повній мірі доторкнулася і законодавчого визначення злочину. Воно зазнало редакційних змін. Необхідно констатувати, що в чинному КК України поняття злочину сформульоване більш вдало. У порівнянні з КК Української РСР, в новому КК України не наводиться перелік об’єктів злочинного посягання, вказується, що ознакою злочину є вчинення передбаченого КК діяння суб’єктом злочину, уточнюється поняття малозначності [89; 90; 91].

Злочинна дія ‑ це активна форма поведінки особи (крадіжка, незаконне заволодіння транспортним засобом, вбивство).

Злочинна бездіяльність ‑ це пасивна форма поведінки, пов'язана із невиконанням певних дій, які особа могла зробити, і повинна була вчинити (неподання допомоги хворому особою медичного персоналу, неприйняття на роботу вагітної жінки, зберігання зброї).

Вчинене суб'єктом злочину - ця ознака означає, що злочин може бути вчинений лише особою, яка може бути визнана суб'єктом злочину. Вчинення суспільно небезпечних діянь, що хоча й підпадають під ознаки злочину, особами, які не можуть бути з різних причин визнані суб'єктами, - злочинами не визнаються. Таким чином, лише тоді, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння підпадає під ознаки суб'єкту злочину, зазначеним у ст. 18 КК, визнається такою, що вчинила злочин і може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Через винність як обов’язкову ознаку злочину розкривається найважливіший принцип кримінального права – відповідальності тільки за наявності вини, який випливає зі ст. 62 Конституції України і закріплюється в ч. 2 ст. 2 КК України. Виною відповідно до ст. 23 КК України є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Обов’язковою ознакою злочину є також його протиправність. Протиправність як формальна ознака злочину означає передбачення його в кримінальному законі. Протиправність тісно пов’язана із суспільною небезпечністю: вона є суб’єктивним вираженням об’єктивної, реальної небезпечності злочину. Тому кримінальна протиправність – це правова, юридична оцінка суспільної небезпечності, закріплена у законі.

Протиправність діяння – це формальна ознака злочину, яка полягає у передбаченні певного діяння кримінальним законом в якості злочину, тобто правова заборона цього діяння - ст. 2 КК.

Дане положення дозволяє зробити висновок, що при з'ясуванні правомірності діяння (його злочинності чи не злочинності необхідно керуватися лише кримінальним законом, який дає вичерпний перелік злочинів і КК не допускає застосування аналогії (ч. 4 ст. 3 КК). Хоча вітчизняне кримінальне законодавство знає приклади коли воно припускало можливість аналогії. Так кримінальні кодекси України 1922 і 1927 років допускали аналогію закону, яка означала, що у разі відсутності в Кримінальному законі вказівок на окремі види злочинів, покарання до осіб, які їх вчинили застосовується за статтями КК, що передбачають найбільш схожі за важливістю і характером злочини, з урахуванням Загальної частини. Але таке явище було тимчасовим і пояснюється особливістю того історичного періоду після повалення царської влади і буржуазного уряду та встановлення радянської влади.

При цьому протиправність як юридичний вираз суспільної небезпечності передбачає наявність положень закону, які містяться в Загальній частині КК (винність, вік, стадія вчинення злочину, співучасть, обтяжуючі обставини, правила призначення покарання, види покарання) та в Особливій частині (склад конкретного злочинного діяння).

Протиправність та караність, як ознаки злочину, являються суб’єктивними обставинами. Оскільки вони відображають оцінку законодавцем суспільної небезпечності окремих діянь, то вони не можуть бути покладені в основу класифікації всіх злочинів на види. Так само винність можна розглядати як суб’єктивну ознаку, яка відтворює внутрішній духовний світ злочинця, і тому не може виступати у ролі самостійного критерію основної (природної) класифікації.

З ознакою протиправності та суспільної небезпечності пов’язана ознака караності. Караність – це погроза застосування покарання за злочин, що передбачається кримінально-правовою санкцією. Діяння тому і є кримінально караним, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом. Підкреслюючи єдність ознак злочину, зауважимо, що тільки наявність сукупності чотирьох ознак характеризує діяння, вчинене суб’єктом злочину, як злочин.

Караність діяння - передбачає можливість застосування щодо особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину, кримінального покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, яка передбачає склад конкретного злочину, а також види та розміри покарання.

Ознака караності невід’ємно пов’язана з ознакою суспільної небезпечності. Відомо, що покарання завжди виходить з характера та ступеня суспільної небезпечності злочину. Разом з тим, покарання як в законодавчій санкції, так і конкретно призначене судом відображає не тільки характер та ступінь суспільної небезпечності злочину. Існують й інші обставини, які суд досліджує при індивідуалізації покарання. Це – особа винного, обставини справи. Оскільки класифікація злочинів групує саме злочинні діяння без урахування ознак, які знаходять за його межами, караність не може бути рівноцінним, подібно суспільній небезпечності, критерієм класифікації. Вона може виступати лише як додатковий критерій.

Отже, залишається суспільна небезпечність як основна матеріальна ознака злочину, яка визначає його соціальну природу і відповідає усім вимогам діалектичних і формально-логічних правил класифікації. Вона є найбільш відмінною ознакою, яка найкраще розкривається саме в якості критерію законодавчої класифікації злочинів.

Категорія суспільної небезпечності має універсальний характер, вона притаманна всім галузям права, які займаються вивченням тих чи інших деліктів. Але найбільш опрацьованою і розробленою ця категорія є у кримінальному праві, бо там її розглядаємо в якості найважливішої, матеріальної якості діяння.

Суспільна небезпечність – це об’єктивна властивість описаного в кримінальному законі діяння заподіювати або створювати загрозу заподіяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. В теорії кримінального права України суспільна небезпечність злочину визначається двома критеріями: характером і ступенем.

Характер суспільної небезпечності – це якісний показник, що визначається групою соціальних цінностей, на які посягає злочин, а також співставленням у межах одного і того ж об’єкта окремих складів злочину. Якраз за характером суспільної небезпечності злочинів і побудовано Особливу частину КК України.

В сучасних умовах найбільш високий характер суспільної небезпечності властивий злочинам проти основ національної безпеки України (розд. 1 Особливої частини КК України), проти життя та здоров’я населення (розд. 2), проти волі, честі та гідності особи (розд. 3) тощо.

Характер суспільної небезпечності є її змістовним вираженням, що головним чином відтворює одно- чи різнорідність діянь. Він формує чотири підсистеми елементів злочину. По-перше, це об’єкт посягання. Родові об’єкти, за якими класифікуються розділи та глави Особливої частини КК, визначають характер суспільної небезпечності злочинів, поділяючи їх на одно- та різнорідні. Так, наприклад, однорідні злочини проти життя несхожі за змістом з економічними злочинами. По-друге, на характер суспільної небезпечності злочинів впливає зміст злочинних наслідків – фізичних, економічних, соціально-психологічних та інших. По-третє, форма вини – умисна або необережна, поділяє злочини на дві групи. В-четвертих, суспільна небезпечність змістовно створює способи скоєння злочинів – насильницькі або ненасильницькі, з використанням обману і без, групові та індивідуальні, з використанням службового становища або без такого, із застосуванням зброї чи без неї.

Ступінь суспільної небезпечності – це кількісний показник. На нього в межах окремого складу злочину впливають форма вини, мотив, мета злочину, спосіб вчинення, обставини, стадії вчинення злочину, тяжкість наслідків. Наприклад, крадіжка, вчинена з метою отримання коштів для збагачення, і крадіжка, викликана складним матеріальним становищем злочинця, будуть мати різний ступінь суспільної небезпечності.

Пленум Верховного Суду України звертає увагу на необхідність врахування судами у кожному конкретному випадку призначення покарання характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона по-перше, є основним об’єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації та декриміналізації, по-друге, визначає межу між злочинами та іншими правопорушеннями, по-третє, є однією з загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання і, по-четверте, опосередковано дозволяє дати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості на чотири групи – злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Варто зауважити, що оцінка суспільної небезпечності злочину відбувається на двох рівнях: по-перше, на законодавчому, коли законодавець піддає криміналізації суспільно небезпечне діяння (так вже в ст. 1 КК України перераховуються об’єкти кримінально-правової охорони: права та свободи людини і громадянина, власність, суспільний порядок та безпека, навколишнє середовище, конституційний устрій); по-друге, на правозастосовному, коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вже вчиненого злочину (і на цьому рівні поняття суспільної небезпечності є оціночним).

Співвідношення поняття злочину і складу злочину. Склад злочину – це сукупність закріплених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину і злочин співвідносяться як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного злочину), або з філософської точки зору як зміст (злочин) і форма (склад злочину).

Поняття злочину в кримінальному праві є категорією фундаментальною та універсальною і лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме з цієї причини в науці кримінального права визначенню поняття “злочин” приділяється надзвичайно велике значення.

Малозначність діяння

У ст. 11 ч.2 КК законодавець відзначає, що «дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, через малозначність не являє суспільної небезпеки, тобто, не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі», тобто, діяння, що злочином не вважається.

При визначенні виду відповідальності за певні правопорушення, законодавець виходить із їх суспільної небезпечності, шкідливості наслідків, можливості боротьби з ними в суспільстві і т.ін.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ст.11 ч.2 КК).

Розмежування злочинів з іншими правопорушеннями.

Злочин – то не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових правопорушень. Ця проблема має важливе значення з точки зору законодавчого та правозастосовного аспекту. В сучасному кримінальному праві визнається, що для всіх злочинів характерною є матеріальна ознака – суспільна небезпечність, яка є критерієм, що має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак серед науковців немає єдності щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію.

Одні юристи, відмежовуючи злочини від інших правопорушень, вважають, що лише злочин має суспільну небезпечність, а інші правопорушення мають ознаку суспільної шкідливості. Інша точка зору, яка, на наш погляд, є більш обґрунтованою, виходить з єдності соціальної природи всіх правопорушень – їх суспільної небезпечності. Відмінність між злочинами і іншим правопорушеннями визначається за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину в підвищеному ступені суспільної небезпечності. Причому ступінь суспільної небезпечності виступає своєрідним сукупним критерієм, який включає в себе і цінність об’єкта охорони, і розмір завданої шкоди, і форму вини, і інші суб’єктивні і об’єктивні ознаки.

Отже, як слушно зазначає П.С. Матишевський, злочини на відміну від інших правопорушень мають такі ознаки: вони заборонені кримінальним законом під загрозою покарання з боку суду від імені держави, (кримінально краний характер правопорушення – сутність злочинного діяння), і мають високий ступінь суспільної небезпечності.

До інших правопорушень поряд зі злочинами, відносяться цивільно-правові делікти, дисциплінарні та адміністративні правопорушення. Так, цивільно-правові делікти слід відрізняти від злочинів в сфері економіки (проти власності і у сфері економічної діяльності), адже всі вони пов’язані із завданням майнової шкоди. Дисциплінарні проступки межують з посадовими та військовими злочинами. Адміністративні правопорушення, як і суміжні з ними злочини, завдають шкоду порядку управління, суспільній безпеці та правопорядку, екології. Всі ці правопорушення є небезпечними для суспільства, держави, особи, але ступінь їх суспільної небезпеки, як зауважує М.Г. Кадніков, залежить від кількісних і якісних змін].

Злочин слід також відмежовувати від аморальних вчинків, які в деяких випадках служать орієнтиром для законодавця щодо криміналізації та декриміналізації злочинних діянь. Щодо співвідношення понять злочину і аморального вчинку слід керуватися тезою, що кожний злочин є аморальним вчинком, але не кожен аморальний вчинок є злочином.

 

ВИСНОВОК ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ

Історія розвитку науки знає три види визначення поняття злочину, яке залежало від того якій, соціальній чи правовій характеристиці віддавалась перевага в той чи інший період історичного розвитку: формальне, матеріальне та формально-матеріальне.

Формальне визначення відтворює юридичну природу злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом і є кримінально каране. Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя певним соціальним цінностям, тобто його суспільну небезпечність. Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину. КК України в ст. 11 дає саме таке визначення злочину: „Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”.

 







ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.