СТРУКТУРА (ЕЛЕМЕНТИ) СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ТА ОЗНАКИ, ЩО ЙОГО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ.

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах із так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 “суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочину віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність”.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип — принцип суб'єктивного ставлення у вину, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак:

Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові — це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загально небезпечним способом).

Завершуючи розгляд даного питання, слід зауважити, склад злочину, як єдина підстава кримінальної відповідальності, структурно складається з двох груп ознак (об’єктивного і суб’єктивного характеру), які характеризують вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин. Відсутність хоча б однієї ознаки (елемента) тягне за собою відсутність самого складу злочину, а в свою чергу свідчить про відсутність злочину. Якщо елементи складу злочину є обов’язковими для будь-якого злочину, то окремі ознаки того чи іншого елемента абстрактного складу злочину можуть бути відсутніми у фактичному складі конкретно вчиненого злочину (наприклад, спосіб вчинення злочину або знаряддя тощо – об’єктивна сторона), проте кримінальна відповідальність особи не виключається.

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а в кінцевому підсумку — для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

Суспільна небезпечність злочину — це об'єктивно існуюча антисоціальна властивість, обумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцію від небезпечності конкретно вчиненого злочину. В кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчиненні конкретного злочину ця можливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1) основний (іноді його називають простий) склад злочину — він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин. Так, у ч. 1 ст. 185 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна (без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин);

2) кваліфікований - склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб;

3) особливо кваліфікований - склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185);

4) привілейований - склад злочину з пом'якшуючими обставинами, що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання — ст. 116 КК, або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони — ст. 118 КК у порівнянні з умисним вбивством, передбаченим ч.1 ст.115 КК).

За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.

До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт, характеризується однією формою вини і заподіює один вид суспільно небезпечних наслідків.

Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), грабіж (ч. 1 ст. 186 КК).

Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами, тобто може бути, що посягання:

- вчинюється на 2 або більше безпосередніх об’єкти (ст.187, 257 КК) або

- вчинюється 2 чи більше різними діяннями (ч.1 ст.263 КК) або

- 3 характеризується 2 формами вини (умисел і необережність) (ч.2 ст.121 КК) або

- заподіює 2 чи більше різних суспільно небезпечних наслідків (ч.2 ст.194 КК).

Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (розбій — ст. 187), із двома і більше діями (носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї – ч.1 ст.263 КК), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, — ч. 2 ст. 121 КК).

До числа складних відносять також і альтернативні склади, об'єктивна сторона яких може виражатися в декількох діях чи способах дії, що утворюють окремі різні злочини. Так, ч.1 ст.276 КК ”Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту” містить 2 злочини, вона гласить:

Порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.

У той же час склад злочину, зазначений у ч. 1 ст. 277 КК, передбачає відповідальність за умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів за умови настання будь-якого із зазначених у даній статті наслідків: аварії поїзда, судна; порушення нормальної роботи транспорту; створення небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків

За особливостями конструкції виділяють злочини:

Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти цілий ряд стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяльності властива винятково висока суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець закріплює нерідко момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь. Наприклад, ст.. 366 – службове підроблення.

Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається закінченим лише з моменту смерті потерпілого (ст. 115). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений кримінальним законом наслідок — смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (статті 15 і 115).

Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187).

Під кваліфікацією злочинів розуміють точне встановлення відповідності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Кваліфікуючи злочин, ми визначаємо ту статтю КК, в якій закріплений склад вчиненого злочину. Тим самим за допомогою кваліфікації дається точна юридична і соціальна характеристика вчиненого діяння.

Правильна кваліфікація злочинів — необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку — авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не ґрунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необґрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому вирок суду, що ґрунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміні або скасуванню.

Як уже зазначалося, кожен злочин має безліч ознак, однак далеко не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації необхідно в конкретному діянні встановити (відібрати) ті юридично значущі об'єктивні і суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого злочину. Причому склад утворює тільки вся сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину.

Кожен злочин, як і будь-яке інше діяння людини, завжди виявляється як певна єдність об'єктивного і суб'єктивного. Причому об'єктивні ознаки будь-якого злочину завжди виступають у єдності з його суб'єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації виражається в послідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

В якості висновку по даному питанню слід зазначити, що розподіл складів злочину за певними критеріями на конкретні їх види мають не тільки теоретичне значення, а й практичне значення, зокрема, з’ясувати момент закінчення злочину в залежності від його конструкції (матеріальний, формальний, усічений або матеріально-формальний склад). Такий розподіл дозволяє, зокрема здійснити чітку кваліфікацію вчиненого діяння, а також вирішувати інші питання: стосовно наявності чи відсутності добровільної відмови від вчинення злочину тощо.

Завершуючи розгляд питань даної лекції належить зазначити, що єдиною підставою кримінальної відповідальності у відповідності до ч. 1 ст. 2 КК є наявність у діянні складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Злочин, як реальний факт не може бути підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність. Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, важливих для визначення суспільної небезпеки і характеру певного виду злочину, утворюють склад злочину, який і є підставою для кримінальної відповідальності і кваліфікації за певною статтею Особливої частини КК. Відсутність хоча б однієї із цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, і усуває можливість настання кримінальної відповідальності.

2. Закінчений злочин. Незакінчений злочин та його види.

3. Готування до злочину. Виявлення умислу на злочин.

5. Добровільна відмова від вчинення злочину.

1. Конституція України від 28.06.1996 р. в чинній редакції.

2. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. в чинній редакції.

3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юридичних вузів і факультетів.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року

5. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая «О преступлении». – Х.: Харьков юридический, 2001. – 284 с.

6. Зінченко І. О. Стадії вчинення злочину за кримінальним правом україни та англії: порівняльно-правовий аспект [Електронний ресурс] / І. О. Зінченко // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Економічна теорія та право. - 2013. - № 2. - С. 240-251. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnyua_etp_2013_2_27.pdf

7. Кашкаров О. О. Психологічна характеристика готування до вчинення злочину та обрання способу вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України [Електронний ресурс] / О. О. Кашкаров // Південноукраїнський правничий часопис. - 2013. - № 3. - С. 154-156. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pupch_2013_3_55.pdf

8. Гуменюк Ю. С. Спеціальні правила призначення покарання за готування до злочину [Електронний ресурс] / Ю. С. Гуменюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2013. - № 8. - С. 104-111. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2013_8_17.pdf

9. Бурдін В. М. Закінчений злочин: спірні проблеми розуміння [Електронний ресурс] / В. М. Бурдін // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. - 2013. - Вип. 3. - С. 292-303. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvlduvs_2013_3_37.pdf

10. Дякур М. Д. Поняття та сутність закінченого та незакінченого замаху на злочин [Електронний ресурс] / М. Д. Дякур // Вісник Чернівецького факультету Національного університету "Одеська юридична академія". - 2014. - Вип. 2. - С. 191-199. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vchfo_2014_2_20.pdf

Забезпечення оволодіння студентами теоретичними знаннями, достатніми для вільного оперування поняттями “закінчений злочин” і “незакінчений злочин”, знати їх види, значення для кримінальної відповідальності і покарання, уміти правильно визначати стадії злочину і правильно кваліфікувати їх у залежності від стадії.

У реальній дійсності нерідко трапляється так, що розпочате злочинне діяння закінчується суспільно небезпечними наслідками, досягнення яких мала на меті винна особа. Трапляється і так, що діяння особи ще не є такими, що спрямовані на безпосереднє вчинення діянь, які утворюють ознаку об'єктивної сторони злочину, але слугують створенню їм у наступному сприятливих умов.

Причини незакінчених злочинів можуть бути різними: як об'єктивними так і суб'єктивними. У залежності від фактичного моменту реалізації злочинного умислу, а також наступивших суспільно небезпечних наслідків вчиненого суспільно небезпечного діяння, виділяють стадії вчинення злочину.

Саме вивчення поняття “стадій вчинення злочину”, а також їх видів, значення для настання кримінальної відповідальності, виступає завданням цієї теми.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: