ТЕМА 9. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

1. Поняття співучасті, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки. (ст. 26 КК).

2. Види співучасників та їх характеристика (ст. 27 КК).

4. Підстави і межі кримінальної відповідальності співучасників (ст.29, ст. 30, ст. 31 КК).

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я”.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 р. “Про судову практику в справах про хабарництво”.

5. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій – К.: Атіка, 2001.

6. Литвак О. Нові наукові підходи до вдосконалення кримінально-правової протидії співучасті у злочин і [Текст] / О. Литвак // Вісник прокуратури: загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2013. - № 6. - С. 123-125.

7. Кваша О. О. Поняття рольового розподілу відповідальності за співучасть у злочин ах зі спеціальним суб'єктом [Текст] / О. О. Кваша, Д. М. Горбачов // Часопис Київського університету права: український науково-теоретичний часопис. - 2013. - № 3. - С. 301-304

8. Носко Н. В. Форма співучасті [Текст]: проблеми визначення та кваліфікації / Н. В. Носко. - (Кримінальне право) // Бюлетень Міністерства юстиції України: Офіційне видання. - 2013. - № 10. - С. 153-160

9. Беніцький А. С. Відповідальність за причетність до злочину та співучасть у злочині згідно з Кримінальним кодексом УСРР 1922 і 1927 рр. [Електронний ресурс] / А. С. Беніцький // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. - 2013. - Вип. 4. - С. 197-206. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvlduvs_2013_4_25.pdf

10. Ус О. Ю. Правила кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті [Текст] / О. Ю. Ус. - (Питання кримінального права та процесу) // Вісник Національної Академії правових наук України. - 2014. - № 1. - С. 149-159

Викладенням основних положень співучасті у злочині та організованої злочинності надати допомогу навчаючим у з’ясуванні об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті, видів співучасників та межі їх відповідальності, поняття організованої групи та злочинної організації, відповідальність їх учасників.

Досить часто в практиці трапляються випадки, коли у вивченні одного злочину беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої зусилля на досягнення єдиного злочинного результату. У більшості випадків найбільш небезпечні злочини вчинюються не в одиночку, а шляхом об’єднання зусиль декількох осіб, які спільно встали на шлях порушення кримінального закону, тобто вчинення його в співучасті.

Об’єднання зусиль двох і більше осіб для вчинення одного злочину, як правило, підвищує суспільну небезпечність скоєного, тому що укріплює у співучасників рішучість займатися злочинною діяльністю, полегшує досягнення поставленої ними перед собою мети, сприяє приховуванню злочину та його наслідків. Дійсно, коли діють дві або більше особи, то вони підтримують один одного, що, природно, полегшує їм вчинення злочину дає можливість з більшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати майно, здобуте злочинним шляхом тощо.

Норми розділу VI КК України ст.ст. 26, 27, 29, 31 присвячені питанням про поняття співучасті; види співучасників і їх відповідальність, а також форми співучасті, утворюють самостійний інститут кримінального права “Співучасть у злочині”.

За статистикою, від 30 до 40% злочинів вчинюється у складі груп різних організаційних форм.

Інститут співучасті та організована злочинність і є предметом розгляду даної лекції.

I. Поняття співучасті, її об’єктивні та суб’єктивні ознаки

В чинному Кримінальному кодексі України визначення поняття співучасті, поняття та ознаки, які характеризують окремих видів співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника), а також містяться вказівки про підстави і межі їх відповідальності закріплені у ст.ст. 26,27,29 КК.

Співучасть у злочині розглядається як особлива форма вчинення злочину, яка в переважній своїй більшості характеризується більш вищим, порівняно з індивідуально діючим злочинцем, ступенем суспільної небезпеки.

Об’єднання зусиль декількох осіб для вчинення одного і того ж злочину, взаємна підтримка співучасників один одного, особливо при попередній організованості злочинної діяльності, не тільки можуть полегшити вчинення злочину, але і дозволяють спричинити більшу шкоду суспільним відносинам, інтересам і благам окремої людини, суспільству і державі, полегшити приховання слідів злочинної діяльності, а підчас дають можливість підготувати і вчинити такі злочини, які неможливо виконати одній особі (ст. 294 «Масові заворушення», тощо).

В деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча (обтяжуюча) обставина вчинення злочину, що тягне за собою більш тяжку кваліфікацію злочину, наприклад, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч.2 ст. 187 та ін. або визнається обставиною, яка обтяжує покарання (п. 2. Ст. 67 КК).

В ст. 26 ККУ дається поняття співучасті. Вона гласить:

“Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину”.

Співучасть характеризується низкою обов’язкових ОБ’ЄКТИВНИХ і СУБ’ЄКТИВНИХ ознак.

Об’єктивні ознаки виражені в законі словами “спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину”, а СУБ’ЄКТИВНІ - вказівкою на те, що співучасть - це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Таким чином, і при визначені об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність.

1) характеризується наявністю групи осіб, тобто походить від діяльності декількох осіб (відповідно ч. I, ч. 2 ст. 28 КК – це дві або більше особи), які приймають безпосередньо участь у вчиненні злочину або які сприяють його вчиненню іншою особою.

а) досягнення віку кримінальної відповідальності САМЕ ЗА ЦЕЙ ЗЛОЧИН (ст. 22 КК); б) осудність (ст. 19 КК), тобто вони повинні бути суб’єктами даного злочину, це прямо вказано в ст. 26 КК.

Взаємодія винного у вчиненні злочину особи, яка не є суб’єктом даного злочину, не утворює співучасті, в силу того, що не виникає спільного умисного посягання двох або більше суб’єктів злочину на об’єкт кримінально-правової охорони.

Таким чином, група осіб, як ознака співучасті означає:

- участь у злочині декількох, двох і більше суб’єктів злочину – це кількісна ознака;

- співучасть відсутня у разі, коли у групі осіб, які приймають участь у злочині, нема двох осіб, які є суб’єктами даного злочину. Це якісна ознака.

Для різних учасників спільної злочинної діяльності закон може передбачити різні ознаки суб’єкта злочину.

Це характерно для складів злочину, де виконавцем може бути лише СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ’ЄКТ (для інших співучасників, наявність таких ознак спеціального суб’єкта не є обов’язково: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку кримінальної відповідальності за конкретний злочин).

2) Спільність дій усіх співучасників є складником сумісних зусиль суб’єктів злочину (осіб), які беруть участь у вчиненні злочину і веде до певного єдиного злочинного результату.

Співучасть заключає у собі, як правило, активну поведінку окремих співучасників, яка спрямована на виконання злочину виконавцем (виконавцями) з одного боку і сприяння у виконанні цього злочину з боку інших співучасників.

Спільність дій 2-х або більше осіб для наявності об’єктивної сторони співучасті, які приймають участь в одному і тому ж злочині Є НЕОБХІДНИМ, тому що вона припускає взаємодоповнюючу одним співучасником іншого діяльність, спрямовану на досягнення єдиного злочинного результату.

Роль та функції кожного із співучасників можуть бути різними, але злочин – це наслідок загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вже у вчинення злочину певний свій внесок.

3) Наявність єдиного злочинного результату, тобто настання певного ЄДИНОГО РЕЗУЛЬТАТУ для всіх співучасників, що може виражатись у:

б) настання конкретного спільного суспільно-небезпечного наслідку у злочинах з матеріальним складом.

Наслідки, які досягаються в результаті вчинення злочину є єдиними, неподільними, спільними для всіх співучасників. За ці наслідки відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від того внеску і ролі, яку кожний з них виконував при вчиненні злочину (відповідальність за ціле вбивство, а не 1/3).

Обсяг відповідальності кожного співучасника, визначаються в принципі тим, що вчинив виконавець, але з урахуванням ступеню і характеру участі кожного з них.

4) НАЯВНІСТЬ спільного причинного зв’язку між діяннями всіх співучасників і загальним злочинним результатом.

З об’єктивної сторони різна роль кожного із співучасників в досягненні злочинного результату визначає особливості причинного зв’язку при співучасті. І хоча спричинення злочинного результату в співучасті викликається діями виконавця діями виконавця, але не тільки його діяння знаходяться в причинному зв’язку.

Спільність різних діянь співучасників знаходить свій прояв у тому, що єдиний злочинний результат, що наступив, безпосередньо пов’язаний з діяннями кожного співучасника. Діяння, які утворюються співучасть можуть мати місце до настання злочинного результату.

Тобто, діяльність кожного співучасника повинна у часі передувати тому злочину, який вчинює виконавець, вона створює для виконавця реальну можливість вчинити даний злочин. Виконавець же перетворює цю можливість у дійсність, спричиняючи необхідний злочинний наслідок.

Це положення знайшло своє закріплення в ч. 6 ст. 27 КК: “Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів“.

Таким чином, співучасть може мати місце тільки на стадії готування до злочину або на стадії замаху на злочин (попередня злочинна діяльність), а також в процесі вчинення злочину шляхом приєднання до виконавця його співвиконавця.

Причинний зв’язок між діяннями співучасників, окрім виконавця злочину, має опосередкований характер, тому що співучасники безпосередньо не вчинюють об’єктивну сторону злочину, а загальний результат досягається лише діяльністю виконавця, а діяння інших співучасників тільки сприяють йому в його досягненні.

З суб’єктивної сторони – співучасть характеризується умисною формою вини у виді, як правило, прямого умислу.

В законі (ст. 26 КК) – суб’єктивна сторона співучасті характеризується наступним чином: “…умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину”.

З цього випливає, що співучасть можлива лише при вчиненні умисних злочинів і що всі співучасники діють лише умисно або: що при співучасті не тільки злочин є умисним, а й усі його співучасники діють умисно.

Щодо ж настання конкретних наслідків злочину, то не виключається наявність і непрямого умислу, бо не завжди досягнення одного і того ж конкретного результату є єдино бажаним для всіх співучасників. Це залежить від мотиву і мети участі в спільно вчиненому злочині.

Наприклад, три особи б’ють потерпілого в різні частини і заподіюють йому смерть, яка наступила після ненадання кваліфікованою медичної допомоги лікарем швидкої допомоги. Тільки при наявності умислу, співучасник підлягає кримінальній відповідальності не тільки за свої діяння, які він сам вчинив, але і за загальний злочинний результат, який настав від сумісних діянь усіх співучасників.

Коли виконавець вийшов за межі спільного умислу співучасників (так званий ексцес виконавця), то співучасники не несуть відповідальність за ці діяння, які вчинив виконавець і які не охоплювалися умислом інших співучасників (ч.5 ст.29 КК).

2. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони співучасті є також ПОІНФОРМОВАНІСТЬ хоча б в загальних рисах, кожного із співучасників про злочинні діяння інших співучасників, про злочинні наміри, а також усвідомлення спільності вчинення злочину і передбачення загальних наслідків. Тобто важливо встановити те, що кожен із співучасників усвідомлював, що він діє не один, а спільно з іншими і в загальних рисах був поінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. (дає рушницю…).

3. Умисний характер співучасті передбачає не тільки єдність наміру та взаємну поінформованість співучасників про злочину діяльність, але і розуміння того, що їх спільними злочинними діяннями або за допомогою таких вчиняється один і той же злочин і досягаються загальні наслідки.

Поза цим положенням, кожен із тих хто бере участь у злочині, вчинює самостійний злочин і відповідає особисто в межах вчиненого.

Для наявності суб’єктивної сторони співучасті необхідним є умисел співучасників, який містить у собі:

- усвідомлення кожного із співучасників того, що він своїми діями спільно з діяннями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню;

- бажання брати участь у спільному вчиненні злочину і настання конкретних єдиних СНН, або свідоме їх допущення;

- взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або кого-небудь із них, хоча би в загальних рисах.

Хотів би ще раз акцентувати вашу увагу на такий момент, що для співучасті характерно наявність ПРЯМОГО УМИСЛУ, тому що співучасть треба розглядати тільки як спільну діяльність декількох осіб, а оскільки поєднати діяння (зусилля) двох чи більше осіб в одне ціле більше мається можливостей тільки при бажанні винних досягти загальних злочинних наслідків.

Іншими словами, можна сказати наступне, що прямий умисел завжди має місце і тільки він, а не непрямий (побічний) умисел, що стосується сумісності (разом, загалом, спільно) вчинити той чи інший злочин.

Про це свідчить і практика про найбільш поширеність спільних посягань при розкраданні чужого майна, злочинів проти особи (вбивство, зґвалтування) та інших злочинів, що вчинюються тільки з прямим умислом.

Але однак, непрямий (побічний) умисел не виключається при співучасті, але це стосується не спільності діянь, а настанню СНН, про що свідчить практика.

Вид умислу частково залежить і від ролі суб’єкта в спільно вчиненому злочині. Організатор і підмовник завжди діють з прямим умислом, оскільки вони залучаючи інших осіб до вчинення злочину, здійснюють власні наміри і бажають настання наслідків. Виконавець і пособник в переважній більшості випадків діють з прямим умислом, але вони можуть і не бажати, а лише свідомо допускати настання спільних наслідків, тобто діяти з побічним умислом.

Так, в п. 3 постанови Пленуму В.С. України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” № 2 від 7.02.2003 р. вказано:

“У разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров’ю, належить з’ясовувати і зазначити у вироку характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них.”

Приклад: В справі Сорокіна і Денисова, засуджених за спільне вбивство із хуліганських мотивів, вирок було оскаржено.

Мотивація зміни вироку ґрунтувалася на тому, що не була встановлена суб’єктивна сторона співучасті.

Пленум В.С. відхилив протест і зазначив, що нетверезі Сорокін і Денисов били потерпілого Т. ногами, взутими в кирзові чоботи з металевими підковами, при цьому удари наносили з великою силою в життєво важливі частини тіла потерпілого – голову і шию. Смерть настала в наслідок спричинення ними ушкоджень через 2-10 хвилин з моменту побиття.

На підставі цих обставин Пленум прийшов до висновку, що співучасники допускали настання смерті, тобто вчинили вбивство з непрямим умислом.

При вчинені злочину, в законодавчій характеристиці як-то мета і мотив не вказані, співучасники можуть керуватися різними мотивами і цілями. Якщо ж диспозиція статті Особливої частини КК вказує мету або мотив, то співучасником цього злочину визнається той, хто знав о наявності вказаних мети, мотиву в спільному діянні і свідомо сприяли їх здійсненню.

По суб’єктивним ознакам співучасть відрізняється від непогодженого збігу умисних діянь двох або більше осіб по місцю, часу та об’єкту посягання, від тісно пов’язаних необережних дій винних, а також від сполучення умисного посягання однієї особи з необережним діянням іншої особи.

Наприклад, не утворює співучасті одночасне викрадання майна двома особами із одного і того ж приміщення (склад, вагон тощо).

Якщо винні під час підготовки до злочину і в момент заволодінням майна діяли незалежно один від одного. Кожен із них повинен відповідати за одно особове вчинене розкрадання.

Також акцентую ще раз вашу увагу і на те, що в необережних злочинах співучасть неможлива.

На це неодноразово вказувалося Верховним Судом, підкреслюючи, що для визнання особи винним у співучасті необхідно встановити наявність умислу, спрямованого на спільне вчинення злочину, на сприяння виконавцю злочину, що пособником може бути визнана особа тільки така, яка умисно сприяла вчиненню злочину і що відсутність умислу на це виключає кримінальну відповідальність за пособництво, а, отже, і за співучасть, що діяння тієї чи іншої особи можуть бути визнані як підбурювання лише в тому випадку, коли буде доведено, що вони вчиненні з прямим умислом схилити іншу конкретну особу до вчинення конкретного злочину.

Завершуючи розгляд даного питання у якості висновку належить зауважити, що співучасть у злочині є однією з форм злочинної діяльності. Такого роду діяльність має свої правові особливості, які дозволяють виділити співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. Її специфіка полягає у тому, що:

а) участь у вчиненні умисного злочину двох або більше суб’єктів злочину обумовлює його підвищену суспільну небезпеку;

б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників.

У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані у статтях Особливої частини КК. Вчинення злочину у співучасті полегшує досягнення злочинного результату, ускладнює його розкриття та притягнення винних до відповідальності.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: