Види співучасників та їх характеристика

Співучасники у злочині можуть виконувати різні ролі або однорідні, або різнорідні функції.

У відповідності до ч. 1 ст.27 КК співучасниками визнаються:

– виконавець; організатор; підбурювач; пособник.

І. Виконавець – (ч.2 ст.27 КК) «Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом».

1) - ця особа повинна бути суб’єктом конкретного злочину;

3) шляхом використання інших осіб, що не є суб’єктами цього конкретного злочину (опосередковане виконавство).

1. Перша ознака означає, виконавцем повинна бути особа, яка у відповідності до ст.18, 19, 22 КК є:

– досягла віку кримінальної відповідальності за саме цей конкретний злочин, який мають намір вчинити інші співучасники.

2. Друга ознака означає, що особа своїми особистими діями (тобто безпосередньо виконала повністю, або хоча б частково об’єктивну сторону конкретного злочину.

3. Третя ознака означає, що особа безпосередньо не брала участь у виконанні об’єктивної сторони злочину, а для цього використала іншу особу, яка не є суб’єктом цього злочину.

Також має місце опосередковане виконання, якщо організатор чи підбурювач або пособник, які також використали у якості виконавців таких осіб.

Опосередковане (посереднє) виконання буде і в тому разі, коли злочинні дії вчинені в результаті фізичного або психічного насильства, яке обумовило наявність стану крайньої необхідності (ст.39 КК) та у відповідності до ст.40 КК «фізичний або психічний примус», яка вказує:

«Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками».

А також у випадках, коли особа виконує злочинний наказ або розпорядження начальника про вчинення злочину.

Особливість цього виду посереднього виконання полягає в тому, що підлегла особа, яка виконує обов’язковий для неї наказ або розпорядження начальника, не підлягає кримінальної відповідальності, якщо вона не знала і не могла знати про злочинну мету особи, яка віддала наказ чи розпорядження.

«Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження».

Таким чином, виконавець є вирішальною і центральною фігурою у співучасті, бо без виконавця немає співучасті в силу того, що тільки він здійснює задумане, реалізує та завершує умисел співучасників.

«Організатором є особа, 1) яка організувала вчинення злочину (злочинів) або 2) керувала його (їх) підготовкою чи 3) вчиненням. Організатором також є особа, 4) яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або 5) керувала нею, 6) або особа, яка забезпечувала фінансування чи 7) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації».

На відміну від раніш чинного законодавства (ч.4 ст.19 КК –1960 р.) перелік організаторської діяльності значно розширено (раніше вказувалось на організацію вчинення злочину або керування його вчиненням.)

Організатор, як правило найбільш небезпечна фігура співучасті. Він не тільки викликає в іншій особі бажання вчинити злочин, але й об’єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочинної діяльності або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням злочину, як ватажок, розпорядник злочинної діяльності тощо.

І. Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які спрямовують, об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їхню поведінку. Цей співучасник створює групу, розподіляє ролі між іншими співучасниками по підготовці до злочину, встановлює контакти з іншими злочинними групами тощо.

Основне завдання такого виду діяльності організатора це спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину.

Як правило, організатор не бере безпосередньо участі у вчинені злочину.

ІІ. Керування підготовкою злочину (злочинів).

Цей вид діяльності передбачає спрямування дій інших співучасників на готування одного чи декількох злочинів, а саме

– підшукування або пристосування засобів чи знарядь;

– інше умисне створення умов для вчинення злочину;

– проведення відповідних інструктажів інших співучасників, щодо виконання ними конкретних дій,

– заходів щодо нейтралізації правоохоронних органів (підкуп, застосування насильства до працівника таких органів чи його близьких тощо);

– визначення місць переховування співучасників до і після вчинення ними злочину, а також знарядь та засобів вчинення злочину тощо.

ІІІ. Керування вчиненням злочину (злочинів).

В свою чергу цей вид діяльності організатора полягає в:

– спрямуванні зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання злочину виконавцем чи забезпечення такого виконання з боку підбурювача та пособника.

– наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об’єктивну сторону злочину, який співучасники мають намір вчинити, або забезпечують виконання таких дій;

– координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядок зв’язку між співучасниками під час вчинення злочину).

Особливістю такого виду діяльності організатора полягає в тому, що вона поєднана з безпосереднім вчиненням злочину і відбувається в процесі вчинення злочину чи перед самим початком його.

Як вже вище вказувалось, що організатор, як правило, не приймає безпосередньої участі у виконанні об’єктивної сторони злочину.

В той же час, якщо він бере безпосередню участь у вчиненні злочину, тобто виступає як виконавець, то відповідальність він несе за конкретною статтею Особливої частини КК без посилання на ст.27 КК, але при цьому в постанові про притягнення до кримінальної відповідальності і у вироку належить вказувати його організаторську діяльність. Це має значення при вирішенні питання про вибір виду покарання та його розміру.

В тих випадках, коли особа у вчиненні одного злочину брала участь як організатор, а в інших випадках – як підбурювач або пособник, то її дії належить кваліфікувати окремо за кожним випадком.

ІV. Утворення організованої групи чи злочинної організації.

Цей вид діяльності організатора складає сукупність з організації, а саме:

– створення стійкого об’єднання осіб у формі:

Ознаки, які викладено вище в І питанні про форми співучасті.

Діяльність організатора по утворенню організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близькою до діяльності з організації злочину, а саме:

– визначення загальних правил поведінки членів тощо.

В той же час перед організатором постає при цьому основне завдання на відміну порівняльної діяльності у вигляді створити (заснувати) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їхні зусилля для заняття злочинною діяльністю.

Налагодження функціонування стійкого злочинного об’єднання передбачає 1) встановлення взаємозв’язку в діях окремих учасників об’єднання та діяльності його структурних частин, 2) узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об’єднання.

Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначеної організатором мети такої його діяльності.

Для визнання особи організатором злочину за ознакою утворення організованої групи чи злочинної організації належить встановити наявність такого суб’єктивного моменту, як усвідомлення нею ознак стійких об’єднань співучасників, які зазначені у ч.3 та ч.4 ст.28 КК (про що також велась мова при розгляді І питання цієї лекції, зокрема про форми співучасті).

V. Керування організованою групою чи організацією.

Цей вид діяльності організатора полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на:

1) управління процесом підтримання функціонування, тобто забезпечення існування та збереження організованості організованої групи чи злочинної організації

2) управління процесом здійснення організованою групою чи злочинною організацією злочинної діяльності.

Перший вид управляючої діяльності полягає у:

а) забезпеченні дотримання загальних правил поведінки, підтримання дисципліни;

в) розподілу (перерозподілу) функціональних обов’язків членів;

г) плануванні вчинення конкретних злочинів зокрема або здійснення злочинної діяльності загалом;

д) вдосконаленні організаційної структури об’єднання;

е) організація заходів щодо прикриття діяльності об’єднання.

Другий вид управляючої діяльності полягає у:

а) визначенні мети і напрямів такої діяльності об’єднання осіб, конкретних завдань, які висуваються перед групою чи організацією, їх структурними частинами чи окремими учасниками;

б) ініціюванні здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів, визначення способу вчинення злочину та інше;

в) об’єднанні і координації дій окремих учасників, структурних частин об’єднання тощо.

Керування цими об’єднаннями може здійснюватися у формі:

3) організації зборів про виконання тих чи інших дій;

4) прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих правил поведінки цього об’єднання.

Акцентую вашу увагу на те, якщо у випадках, коли конкретні дії організаційного характеру, а саме:

– організація стійкого злочинного об’єднання

утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання або керувала ним належить визнавати виконавцем такого злочину, а дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК:

1) ч.1 ст.209 – «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом»;

2) ч.1 ст.255 – «Створення злочинної організації»;

5) ч.1, ч.2, ч.3 ст.260 – «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»:

6) ч.4 ст.303 - «Сутенерство або втягнення в заняття проституцією»;

7) ст.392 – «Дії, що дезорганізують роботу виправних установ».

VI. Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Це означає, що особа бере на себе функції забезпечення організованої групи чи злочинної організації матеріально, а саме надання коштів, як у:

– національній валюті так і віноземній валюті.

Така діяльність може виконуватися, як безпосередньо самою цією особою так організацією на виконання фінансування вказаних груп інших осіб для придбання техніки, зброї, іншого майна, а також на видачу коштів членам цих груп та об’єднань, як плату за виконання відповідних функцій тощо.

Джерела походження та правова природа таких фінансів не мають значення для наявності цієї ознаки організаторської злочинної діяльності.

Проте, якщо фінансування відбувається коштами, які мають злочинне походження, дії особи залежно від усвідомлення нею цього факту, а також участі їх здобуванні, мають бути додатково кваліфіковані за відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність корисливі злочини (викрадення майна, одержання хабара, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів, незаконні операції з наркотичними засобами тощо), а також за ст. 209 КК, яка передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Акцентую вашу увагу на те, що крім фінансового інші види забезпечення:

не можуть визнаватися організатором злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Також ця особа може бути визнана організатором за таке забезпечення лише при умові вчинення інших дій, які розглянуті вище (ч.3 ст.27 КК).

VII. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Це вид організаторської діяльності представляє собою спеціальні форми пособництва у вигляді переховування:

– слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом;

– іншого приховування злочинної діяльності угрупувань.

Така організаторська діяльність особи може виразитись в:

– легалізації доходів, отриманих злочинними об’єднаннями незаконним шляхом;

– підкупі працівників державних органів з метою, щоб вони не прийняли відповідно до закону заходів по викриттю цих злочинних об’єднань;

– проникненні учасників злочинних об’єднань до органів державної влади та органів з метою забезпечити “дах” для подальшої злочинної діяльності цих об’єднань;

– виїзду учасників таких об’єднань за межі регіони або країни;

– фізичне знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників злочинних об’єднань, які могли б виступити, як свідки злочинів, вчинених цими об’єднаннями.

Треба мати на увазі, що в тих випадках, коли така організаторська діяльність утворює окремі самостійні склади злочинів (вбивство, тілесні ушкодження, знищення майна тощо) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії додатково належить кваліфікувати ще й, як організація відповідного злочину.

Однією з найбезпечніших фігур співучасті є підбурювач, який як і організатор, як правило, безпосередньої участі у вчиненні злочину не бере, але впливаючи на свідомість інших осіб схиляє їх до вчинення злочину, беручи участь в ньому в тій чи іншій якості 9виконавець, пособник та не виключається і в якості підбурювача чи організатора).

«Підбурювач є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину».

З цього визначення належить зробити висновок, що підбурювач, впливаючи на свідомість іншої особи тим чи іншим шляхом(способом), викликає у неї бажання, рішучість вчинити злочин. Цим з об’єктивної сторони підбурювач ставить свої дії у причинний зв’язок з тим злочином, який буде вчинений виконавцем. У цьому і виражається спільність діяння підмовника з іншими співучасниками.

а) – що з суб’єктивної сторони підбурювач має прямий умисел на вчинення іншою особою (виконавцем злочину, пособником – надання допомоги у вчиненні злочину), тобто його умисел спрямований на конкретний злочин і відносно конкретної особи.

Тому не має підбурювання «взагалі», тобто ведення розмов про злочинну діяльність як таку, або стосовно невизначеної (неконкретної) особи (групи осіб).

Такі дії, хоча зовні і нагадують підбурювання, в окремих випадках законодавцем визнаються злочином.

- ч.2 ст.109 – передбачає відповідальність за «Публічні заклики насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади»;

- ст.295 – заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку;

Таким чином, підбурювач, схиляючи конкретну особу до вчинення конкретного злочину, усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді вчинення іншою особою злочину і бажає цього.

б) – що мета, мотиви дій підбурювача можуть не співпадати з метою і мотивами інших співучасників (виконавця або пособника), але це не впливає на визнання їх дій співучастю у злочині.

в) – що не має підбурювання в тих випадках, коли підбурювана особа відмовилась від вчинення злочину, хоча спочатку і дала згоду на участь у ньому. В цьому випадку дії підбурювача належить кваліфікувати як готування до вчинення злочину (це так зване невдале підбурювання)-(ст.14......).

г) – що, оскільки у ч.4 ст.27 КК йдеться мова про схиляння «іншого співучасника», то підбурювання має місце лише у тому разі, коли особа, яку схиляють до вчинення злочину, є суб’єктом цього злочину.

В противному випадку, коли така особа і вчинить суспільно небезпечне діяння, то підбурювач несе відповідальність як виконавець цього злочину.

д) – що не можна розглядувати як підбурювання і в тих випадках, коли підбурювачем свідомо особа вводиться в оману для того, щоб, використати помилку такої особи і досягти певного злочинного результату (це опосередковане виконавство), тому, що в такому випадку відсутня психічна спільність, яка є характерною для співучасті.

Чинне кримінальне законодавство (ч.4 ст.27 КК) на відміну від ч.5 ст.19 КК 1960 р., даючи визначення підбурювача маж вказівку на неповний перелік способів (форми) схиляння, за допомогою яких здійснюється підбурювання, а саме:

1) - умовляння; підкуп; погроза; примус; іншим чином.

Примус – може бути як фізичним, а також психічним і передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства чи пошкодження майна.

А як захід психічного примусу може бути використана погроза поширення певної інформації про таку особу по місцю її роботи чи проживання (про судимість тощо) або погроза розірвати шлюб, припинити інтимний зв’язок тощо.

Погроза – виражається у залякуванні особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі не вчинення нею злочину.

Підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної вигоди у вигляді грошей або майна, передача або збереження прав на майно чи звільнення від майнових зобов’язань а також іншої вигоди у вигляді допомоги у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем тощо.

В тих випадках, коли підкуп здійснюється у відношенні службових осіб, то він набуває форму хабара.

Умовляння – це є різновид прохання, яке повторюється настійливо, неодноразово з метою переконання особи у необхідності вчинення злочину.

Це так би мовити прохання, розтягнуте в часі і розраховане на почуття підбурюваного, щоб умовити того вчинити злочин. При цьому підбурювач на перше місце висуває інтереси підбурюваного, але не приховує і своєї особистої зацікавленості.

Іншим чином – тобто це різні заходи, способи схилити особу до вчинення злочину.

1) Наказ – це ефективний спосіб, якщо особа, до якої він звернутий, підлегла і залежить від підбурювача по службі;

2) Переконання – полягає в повідомлені підбурювачем виконавцю чи пособнику таких обставин, які можуть стати мотивами їх діянь, апелюючи в основному до їх розуму.

Цей процес досить тривалий, який вимагає спілкування між підбурювачем і підбурювачем. Під час такого спілкування підбурювач прагне не тільки викликати мотиви, які б сприяли прийняттю виконавцем рішення, але і, навпаки, послабити, нейтралізувати, знищити мотиви, які утримують особу від прийняття бажаного для підбурювача рішення.

Характерною рисою переконання, як засобу підбурювання є те, що підбурювач зовні не має свого інтересу (вигоди) у злочині. Вливаючи на свідомість, волю виконавця, він прагне його в доцільності та необхідності тих чи інших діянь у тому, що їх вчинення відповідають інтересу виконавця.

В цьому саме і полягає психологічна діяльність переконання, його відмінна особливість. Відповідає це дійсності чи підбурювач має в злочині свою вигоду (інтерес) це вже не суттєво.

3) Порада – безпосередньо примикає до переконання, в силу, що і в ній підбурювач зовні не виражає свій інтерес (вигоду) у вчиненні злочину.

Проте на відміну від умовляння порада, як правило, представляє собою момент ний акт підбурювання.

Відмінність цього способу підбурювання від інтелектуального пособництва у вигляді дачі порад залежить не від характеру використання заходів, а від характеру мотивів, які породжені ними у виконавця.

Якщо підбурювач породжує у підбурюваної особи намір, бажання вчинити злочин, то інтелектуальний пособник лише укріпляє вже виниклий у особи намір вчинити злочин, породжує додаткові мотиви, наводить нові аргументи на користь вчинення злочину.

Тому для того, щоб з’ясувати, встановити що мало місце:

– чи інтелектуальне пособництво, необхідно знати, до чого привела порада;

– до укріплення і коректорки наміру вчинити злочин, який вже виник у свідомості особи

4) Прохання – на відміну від умовляння і поради як заходів підбурювання воно у своїй основі містить інтерес (вигоду) підбурювача.

За допомогою прохання підбурювач прагне схилити виконавця до вчинення дій, які представляють інтерес для нього або третіх осіб.

Проте психологічна дієвість цього заходу підбурювання в значній мірі залежить від характеру (особливостей) відносин між підбурювачем підбурюваним.

Так, якщо та чи інша особа звернеться до службової особи з проханням відати фіктивну довідку про роботу, яка необхідна для вступу до вищого навчального закладу, то в цьому службова особа, безумовно, відмовить.

Але, якщо з таким проханням до службової особи звернеться його добрий знайомий чи особа, з якою службова особа пов’язана якимись службовим чи особистими узами, - то результат (наслідки) не завжди буде негативним.

Не тільки при службовому підроблені, але і при такому тяжкому злочині, як вбивство, прохання, при наявності відповідних відносин, може виявитися цілком достатнім, щоб схилити виконавця до діяння.

Для вирішення на практиці питання про те, чи могло би в конкретній справі прохання заходом (способом) підбурювання, належить з’ясувати увесь комплекс відносин між виконавцем злочину і особою, яка підозрюється у підбурюванні, і тільки на цій підставі робити висновки.

Серед інших заходів підбурювання ще можна виділити:

– Зародження у іншої особи оману (російське заблуждения) обман;

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: