Густота продуктивного стеблостою

Вирішення проблеми формування високопродуктивних посівів у першу чергу пов'язано із завданням створення на полі продуктивного стеблостою рослин, які мають оптимальну густоту.

Під оптимальним стеблостоєм розуміють таку кількість продуктивних стебел на одиниці площі, яка дає повне змикання рослин і дозволяє з найбільшою ефективністю використовувати площу живлення та освітлену поверхню листків, стебел, колосся для забезпечення найвищої продуктивності фотосинтезу і формування максимального врожаю в даних умовах.

Густота продуктивного стеблостою перед збиранням у значній мірі залежить від тих же показників, що і густота рослин. Це, насамперед, норма висіву, польова схожість, перезимівля, виживання у весняно-літній період. Проте є принципові відмінності у особливостях формування густоти рослин і густоти стеблостою. Якщо густота рослин внаслідок втрат в процесі вегетації постійно зменшується, то густота продуктивного стеблостою піддається регулюванню в напрямку збільшення. Під час фази сходів втрата рослин призводить до зменшення кількості пагонів на одиниці площі, оскільки рослини в цей час одностеблові. У фазі кущіння утворення бокових стебел компенсує втрати частини рослин. Густота стеблостою зростає, не дивлячись на зменшення густоти рослин.

Продуктивність зернових найбільше залежить від двох елементів структури врожаю – густоти продуктивного стеблостою та маси зерна з одного колосу. Згідно з вимогами інтенсивної технології на 1 м² повинно бути 500–700 колосів. На практиці це привело до значного підвищення норм висіву.

Необхідну густоту стебел можна одержати іншим шляхом – підвищенням коефіцієнта кущіння рослин, а запрограмований врожай виростити навіть за меншої кількості колосів, але більшій масі зерна з них.

Довжина колосу найбільше залежить від сортових ознак. Одні сорти мають колос щільний, колоски в колосі розміщені близько один до одного, інші – нещільний, між колосками є великі проміжки. Зрозуміло, що сорти з нещільним колосом будуть мати більшу довжину, але це ще не означає, що сорти з меншою довжиною колоса (щільні) мають нижчу продуктивність. Так, старі високорослі сорти у більшості випадків мали довгий колос, але були менш врожайні порівняно з новими інтенсивними сортами з колосом меншої довжини, але щільним.

Довжина колосу не має прямого зв'язку з величиною врожаю. Продуктивність колосу більше залежить від кількості колосків та квіток в них, озерненості колосу тощо.

Кількість колосків у пшениці є важливим компонентом продуктивності колосу. У польових умовах пшениця утворює 12–20 колосків, у деяких випадках число їх знижується до 7–5, в інших зростає до 30.

За М.С. Савицьким, кількість колосків у колосі може змінюватись від 7 до 35.

Для одержання 90–110 ц/га зерна потрібно мати в одному колосі 21–23 колоски.

Не всі колоски, що закладаються, зберігаються до збирання. Проте певними агротехнічними заходами можна збільшити кількість закладених колосків.

Під час вегетації здійснюється морфологічний контроль за елементами продуктивності з метою встановлення ефективних агрозаходів для підвищення врожайності.

На ранніх етапах для підрахунку колосків у колосі зародковий колос відділяють голкою від стебла, поміщають на предметне скло і розглядають під мікроскопом зі збільшенням у 40–80 разів. Підрахунок буде правильним, якщо колос буде повернутий до окуляра лицевим боком.

Коли довжина колосу досягає 5 мм і більше, кількість колосків у колосі можна підрахувати за допомогою ручної лупи з шестиразовим збільшенням.

Частина колосків у процесі росту і розвитку відмирає, тому підраховують кількість нормально розвинених колосків з фази кінця кущіння до кінця фази наливу зерна.

Кількість колосків у колосі залежить від генотипу, метеорологічних умов і технології вирощування культури.

Так, тільки від правильно вибраної густоти стояння рослин за допомогою відповідної норми висіву і розміщення рядків з півночі на південь, можна збільшити на 10–15 % кількість колосків у колосі. Встановлено зменшення їх кількості у колосі на загущених посівах. Це зменшення пояснюється низькою інтенсивністю освітлення внаслідок взаємного затінення рослин.

Кількість колосків залежить від строків сівби. Ранні строки сівби сприяють формуванню більшої кількості колосків.

Чи не найбільший вплив на продуктивний процес мають азотні добрива, оптимальні строки і норми їх внесення. Підживлення на III–IV етапах органогенезу посилює формування елементів продуктивності колоса, сприяє закладанню та зберіганню колосків.

За умови високого рівня азотного живлення розвиток рослин затримується, це сприяє утворенню в колосі більшої кількості колосків. Зростає тривалість розвитку зародків колосків, пізніше формується верхівковий колосок. Навіть незначна затримка у розвитку верхівкового колоска може порівняно сильно вплинути на кількість колосків.

Озерненість колоса залежить від двох показників, а саме:

Кількість зерен у колоску буває різною. У середній частині колоса у колосках формується 2–3, а при сприятливих умовах може збільшуватись до 3–4 і навіть 4–5 зерен. Нижні та верхні колоски менш продуктивні і зменшують середнє число зерен у колосках колоса.

У сортів озимої пшениці в основному формується 2–3 зерна в кожному колоску. Для одержання 90–100 ц/га зерна необхідно мати такі показники структури – в колоску має бути не менше 2,5–3,0 зерен, а в колосі їх кількість має становити 43– 47 шт. Максимальна можлива кількість зерен у колосі при вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією може досягти 40–50 шт.

Озерненість колоса визначається метеорологічними умовами і агротехнічними заходами.

Встановлено, що найбільша кількість зерен у колосі формується тоді, коли температура повітря в кінці квітня – на початку травня становить біля 12 °С. Зменшує число зерен у колосі нестача вологи у певні періоди росту. Проте найбільший вплив на число зерен має інтенсивність фотосинтезу та забезпеченість доступними асимілятами.

Маса зернівки визначається двома чинниками:

ü величиною квіткових лусок, що є первинною ознакою і пізнішим ростом;

Величина зерна залежить від величини органів, що його оточують, тобто від розмірів квіткових лусок. Квіткові луски досягають своєї максимальної величини ще до колосіння.

У структурі врожаю озимої пшениці двома найголовнішими узагальнюючими показниками є:

o кількість продуктивних стебел з одиниці площі;

Реальна продуктивність зростає при інтенсивному і синхронному розвитку всіх органів рослини, що забезпечує більше число пагонів на IV етапі, колосків – на VIII етапі, кількості запліднених квіток на IХ – Х етапах, більше число і масу зернівок на ХI–ХІІ етапах органогенезу.

Відповідними цілеспрямованими агрозаходами можна збільшити як число продуктивних стебел на одиниці площі, так і продуктивність колоса. У більшості випадків два цих головних елементи продуктивності розвиваються у протилежних напрямках. Збільшення густоти продуктивного стеблостою призводить до зменшення маси зерна з одного колоса, і навпаки.

Найчастіше у структурі посівів зустрічається таке поєднання – маса зерна з одного колоса знаходиться у межах 0,8–1,2 г, а число продуктивних стебел становить 500–600 шт/м². Це дозволяє збирати з одного гектара 40–72 центнери зерна. Подальший ріст урожайності у виробничих умовах відбувається в основному за рахунок густоти стеблостою. Проте, можливості росту цього показника обмежуються лише двома пунктами – 650 і 700 шт/м². Збільшення кількості колосся на м² понад 700 шт., згідно з численними даними, призводить до зниження урожайності посівів через вилягання і погіршення фітосанітарного стану посівів.

На останніх етапах органогенезу більший рівень урожайності досягається за рахунок кращої виповненості зерна, яка характеризується таким показником, як маса 1000 зерен.

Маса зернівки залежить від низки чинників, перш за все від тривалості і швидкості її росту, швидкості накопичення сухих речовин. Найбільший вплив на крупність зерна має фотосинтетична діяльність трьох верхніх листків. Чим більший розмір листків, тим крупніші зерна.

Тривалість росту зернівки може сильно скоротитися через високу температуру повітря, дефіцит вологи, нестачу поживних речовин у ґрунті, особливо азоту. Оптимальна температура для росту зерна становить 20–25 °С. Якщо під час розвитку зерна пшениці температура перевищує 25 °С, відбувається зниження маси 1000 зерен, зменшується число розвинених зернівок.

З іншого боку, низька температура повітря і затяжні рясні дощі можуть призвести до утворення слабо виповнених зернівок внаслідок “стікання” деяких поживних речовин. Найбільшу масу 1000 зерен мають рослини, вирощені у сприятливих метеорологічних умовах в період наливу і достигання зерна. Залежно від умов під час формування і наливу зерна маса 1000 зерен у пшениці може коливатися від 20 до 50 г.

В одного й того ж сорту різниця в масі 1000 зерен може досягти 15–20 г.

Крупність зерна є чітко вираженою сортовою особливістю.

Маса 1000 зерен може регулюватись відповідними агротехнічними заходами: попередниками, дозами добрив, нормами висіву, строками посіву.

До значного зменшення маси 1000 зерен може призвести забур’яненість посівів, пошкодження рослин хворобами і шкідниками, вилягання рослин та інше. Ці проблеми вирішуються інтегрованим захистом рослин та агротехнічними заходами.

Показник маси 1000 зерен важливий не тільки при аналізі структури врожаю. Він використовується також при визначенні якості зерна та встановленні норми висіву.

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: